Рішення № 63670309, 22.12.2016, Господарський суд Дніпропетровської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

22.12.2016 Справа № 904/10059/16

За позовом Публічного акціонерного товариства "Карлсберг Україна", м. Запоріжжя

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Амстор Трейд", м. Дніпро

про стягнення 219571,15 грн

Суддя Воронько В.Д.

Представники:

від позивача: не з'явився;

від відповідача: не з'явився.

СУТЬ СПОРУ:

Публічне акціонерне товариство "Карлсберг Україна" (позивач) звернулось до господарського суду Дніпропетровської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Амстор Трейд" (відповідач) про стягнення 219571,79 грн боргу за поставлений товар.

Від позивача 22.11.2016 та 22.12.2016 надійшли листи, у яких позивач повністю підтвердив заявлені позовні вимоги та заявив клопотання про розгляд спору без участі представника позивача, а у разі відсутності такої можливості відкласти розгляд справи.

Відповідач своїм правом на подання відзиву на позов та на участь у судовому засіданні не скористався, про дату, час та місце розгляду справи відповідач повідомлений належним чином за його місцезнаходженням згідно матеріалів справи та за інформацією з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців.

Від відповідача повернувся на адресу господарського суду повернулися рекомендовані повідомлення про вручення поштового відправлення з відміткою про його отримання.

З огляду на викладене суд керується ч.1 ст.64 ГПК України, у якій зазначено, що ухвала про порушення провадження по справі надсилається зазначеним особам (сторонам) за повідомленою ними господарському суду поштовою адресою. У разі ненадання сторонами інформації щодо їх поштової адреси, ухвала про відкриття провадження по справі надсилається за адресою місцезнаходження (місця проживання) сторін, що зазначена в ЄДР юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців. У разі відсутності сторін за такою адресою вважається, що ухвала про порушення провадження по справі вручена їм належним чином.

Аналогічна позиція викладена у п.п. 3.9.1, 3.9.2 постанови пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" де зазначено, що особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК. За змістом цієї норми, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом. Доказом такого повідомлення в разі неповернення ухвали підприємством зв'язку може бути й долучений до матеріалів справи та засвідчений самим судом витяг з офіційного сайту Українського державного підприємства поштового зв'язку "Укрпошта" щодо відстеження пересилання поштових відправлень, який містить інформацію про отримання адресатом відповідного поштового відправлення, або засвідчена копія реєстру поштових відправлень суду. У випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Крім того, суд наголошує на тому, що ухвали суду були надіслані відповідачу завчасно, з урахуванням Нормативів і нормативних строків пересилання поштових відправлень, затверджених наказом Міністерства інфраструктури України від 28.11.2013 № 958.

За таких обставин у суду маються достатні підстави вважати, що ним вжито належних заходів до повідомлення відповідача про дату, час та місце судового слухання, але відповідач не скористався своїм правом на участь свого представника у судовому засіданні.

При цьому, стаття 22 Господарського процесуального кодексу України (далі ГПК України) зобов'язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами.

Враховуючи те, що норми статті 65 ГПК України, щодо обов`язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, що необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, а пункт 4 частини 3 статті 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів та заперечень та здійснені всі необхідні дії щодо витребування додаткових доказів, а тому вважає за можливе розглядати справу за наявними в ній і додатково поданими на вимогу суду матеріалами і документами.

У пункті 2.3. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 18 роз'яснено: якщо стороною (або іншим учасником судового процесу) у вирішенні спору не подано суду в обґрунтування її вимог або заперечень належні і допустимі докази, в тому числі на вимогу суду, або якщо в разі неможливості самостійно надати докази нею не подавалося клопотання про витребування їх судом (частина перша статті 38 ГПК України), то розгляд справи господарським судом може здійснюватися виключно за наявними у справі доказами, і в такому разі у суду вищої інстанції відсутні підстави для скасування судового рішення з мотивів неповного з'ясування місцевим господарським судом обставин справи.

Так, справа розглядається за наявними в ній матеріалами, визнаними судом достатніми, в порядку статті 75 ГПК України.

Суд, розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позовна заява, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті,

ВСТАНОВИВ:

01.12.2014 між Публічним акціонерним товариством "Карлсберг України" (далі - позивач, постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Амстор" був укладений договір поставки № 04297-2014-С (далі - договір), за умовами п. 1.1 якого сторони договору визначили, що постачальник зобов'язується поставляти товар на умовах DDР (рампа торгового центру в місці поставки - згідно замовлення покупця), а покупець зобов'язується прийняти товар та сплатити його вартість відповідно до умов договору. Товар, що підлягає поставці за цим договором, визначається Специфікацією, яка є невід'ємною частиною цього договору.

Відповідно до п. 2.6 договору поставки право власності на товар переходить до покупця з моменту підписання уповноваженими представниками сторін транспортної накладної згідно Додатка № А, яка засвідчує момент передачі товару. Дата підписання накладної зазначається на штампі покупця "Приймання товару", підписана покупцем транспортна накладна є підтвердженням боргу покупця перед постачальником згідно діючій специфікації на момент прийому.

В п. 5.6 договору поставки сторони встановили, що покупець зобов'язаний здійснювати оплату за поставлений товар, в платіжні дні покупця (по вівторках та/або четвергах), які настануть після спливу 30 (тридцяти) календарних днів з моменту поставки товару. Оплата за договором здійснюється шляхом перераховування грошових коштів на розрахунковий рахунок постачальника, зазначений в додатковій угоді № 1 про постачання товару до договору.

Покупець здійснює оплату товарів за вирахуванням сум, які передбачені даним договором (тільки в тих випадках, коли суми були погоджені постачальником, та не були своєчасно оплачені ним в адресу покупця, при цьому покупець зобов'язаний попередити про це постачальника письмово), два рази на тиждень по вівторках та четвергам (в день, який раніше настане після спливу строку оплати).

Відповідно до 3.3 договору товар, що поставляється, упаковується у тару згідно з технічними умовами виробника. Постачальник зобов'язаний поставляти товар на піддонах багаторазового використання відповідно до європейських стандартів ("європалети" 1,2м х 0,8 м) .

Після здійснення поставки покупець повертає постачальнику піддони, завантаживши їх на той же транспортний засіб, яким був доставлений товар покупцю. При цьому кількість піддонів які повинні бути поверненні з кожною поставкою узгоджуються сторонами окремо: покупець повинен повідомити постачальника про намір повернення піддонів не пізніше ніж за 48 годин до постачання товарів, а постачальник повинен підтвердити таку можливість. Повідомлення має містити інформацію про кількість піддонів, бажану дату повернення та надсилатися покупцем системою ЕЮІ або на електронну пошту постачальника зазначену у п.12.

Тара повинна бути повернена покупцем постачальнику у період не більше 60 днів.

Пунктом 4.13 договору передбачалось, що тара є зворотною. Прийом і повернення зворотної тари здійснюється за товарно-транспортними і зворотними накладними за цінами, які погоджені Специфікацією, без нарахування податку на додану вартість.

Згідно з п. 4.14 договору повернення багатооборотної тари здійснюється силами постачальника та за його рахунок протягом 14 днів з моменту повідомлення покупцем постачальника про необхідність вивезти тару.

На виконання умов договору поставки позивач поставив товар відповідачу у період з грудня 2014 року по січень 2015 року, який був отриманий останнім на загальну суму 217 621,79 грн, що підтверджується рахунками-накладними товарно-транспортними накладними та податковими накладними

Однак, в порушення взятих на себе зобов'язань за договором щодо оплати отриманого товару відповідач не виконав, в результаті чого у останнього утворилася заборгованість перед позивачем у сумі 217 621,79 грн. До того ж відповідач не повернув зворотну тару (товар) вартістю 1 950,00 грн позивачу після закінчення строку її оборотності, який передбачений п. 4.14 договору, у зв'язку з чим позивач нарахував відповідну заборгованість.

Наявна заборгованість загальній у сумі 219 571,79 грн і стала підставою звернення позивача до суду з цим позовом.

Дослідивши обставини справи, надані матеріали, оцінивши надані докази у їх сукупності, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог та необхідність задоволення позову з таких підстав.

Відповідно до ст.193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ст.509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Частиною 1 ст.173 Господарського кодексу України передбачено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Згідно ст.11 Цивільного кодексу України підставою виникнення цивільних прав і обов'язків (зобов'язань) є, зокрема, договір.

Згідно ч.1 ст.638 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Відповідно до ч.1 ст.639 Цивільного кодексу України договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом.

Статтею 627 Цивільного кодексу України передбачено, що відповідно до ст.6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно ст.629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

За своєю правовою природою укладений між сторонами по справі договір є договором поставки, до якого слід застосовувати відповідні положення Господарського та Цивільного кодексів України.

Відповідно до ч.1 ст.265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Аналогічні положення передбачені і ч.1 ст.712 Цивільного кодексу України.

Згідно ч.2 ст.712 Цивільного кодексу України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ч.1, ч.2 ст.692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Згідно ст.ст.525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства тощо. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається.

Порушенням зобов'язання, у відповідності до ст.610 Цивільного кодексу України, є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання, тобто неналежне виконання.

Факт поставки позивачем товару відповідачу підтверджений матеріалами справи та відповідачем не оспорений.

Приписами ст.530 Цивільного кодексу України, зокрема, встановлено, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідач порушив обумовлені договором строки оплати поставленого йому товару і повернення зворотної тари, вчасно не оплативши отриманий ним товар та не повернувши піддони, тобто в даному випадку має місце неналежне виконання зобов'язань за вказаним договором відповідачем, в результаті чого у останнього утворилася заборгованість перед позивачем у сумі 219571,79 грн, яка з огляду на обставини справи підлягає до стягнення.

З урахуванням викладеного та наявних у справі доказів суд вважає, що позивач належним чином довів наявність вини відповідача у неналежному виконанні свого обовязку щодо оплати поставленого товару та повернення зворотної тари, а тому особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності його вини (умислу чи необережності), якщо інше не встановлено законом або договором (частина 1 ст.614 ЦК України).

Згідно ст. 43 Господарського процесуального кодексу (далі ГПК України) України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

У відповідності з приписами ст.ст. 33, 34 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

На підставі ст. 43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Таким чином, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню повністю з підстав про які йдеться вище у цьому рішенні.

Відповідно до вимог ст. 49 ГПК України, витрати на оплату судового збору покладаються на відповідача, як на сторону, з вини якої виник спір.

Отже, згідно ст. 49 ГПК України, суд витрати по сплаті судового збору покладає на відповідача у сумі 3293,58 грн.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 43, 22, 33, 34, 43, 44, 49, 75, 82, 84 та 85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд Дніпропетровської області

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Амстор Трейд" (м. Дніпро, вул. Ленінградська, буд. 27, ідентифікаційний код 39135315) на користь Публічного акціонерного товариства "Карлсберг Україна" (м. Запоріжжя, вул. Василя Стуса, буд. 6, ідентифікаційний код 00377511) заборгованість у сумі 219 571,79 грн та витрати по сплаті судового збору у сумі 3 293,58 грн, видати наказ позивачу після набрання рішенням законної сили.

В судовому засіданні відповідно до ст. 85 Господарського процесуального кодексу України оголошено вступну та резолютивну частину рішення.

Рішення суду може бути оскаржене протягом десяти днів з дня підписання рішення шляхом подання апеляційної скарги до Дніпропетровського апеляційного господарського суду через господарський суд Дніпропетровської області.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги, рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повний текст рішення складено та підписано - 23.12.2016.

Суддя ОСОБА_1