Рішення № 63665129, 20.12.2016, Долинський районний суд Кіровоградської області

Справа № 388/972/16-ц

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А І Н И

20.12.2016 року Долинський районний суд Кіровоградської області

у складі: головуючого судді Баранського Д.М.,

за участю секретаря Поліщук Т.І.,

розглянув у відкритому судовому засіданні у залі суду в м. Долинській цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третя особа, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору: Долинський районний сектор управління державної міграційної служби в Кіровоградській області про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, зобовязання зняти з реєстрації місце проживання та виселення без надання іншого житлового приміщення,

ВСТАНОВИВ:

У серпні 2016 року ОСОБА_1 звернулась до суду з цим позовом, посилаючись на те, що є власником житлового будинку за адресою: вул. Войкова, 192, м. Долинська, Долинський район, Кіровоградська область.

У 2006 році дала згоду на проживання та реєстрацію у вищезазначеному будинку своєму колишньому чоловікові, ОСОБА_2

12 вересня 2014 року шлюб між сторонами розірвано.

ОСОБА_1 зазначає, що просила ОСОБА_2 знятись з реєстрації із належного їй житлового будинку, однак він таких дій не вчиняє, періодично продовжує проживати у будинку, веде себе неадекватно, вчиняє сварки у сімї, зловживає спиртними напоями, здійснює фізичне насильство.

Все вищезазначене свідчить про неможливість проживання позивачки з відповідачем разом, а також за наявності реєстрації ОСОБА_2 у будинку, ОСОБА_1 не може оформити субсидії, продати його.

У судовому засіданні позивачка ОСОБА_1 позов підтримала за обставин зазначених у ньому, попросила позов задовольнити. Суду пояснила, що відповідач вживає спиртні напої, вчиняє сварки. Тепер має іншу жінку з якою періодично проживає, разом з нею пиячать. ОСОБА_2 не допомагає вести спільне господарство, бє спільну дитину. З цього приводу відповідачу робила зауваження. Неодноразово зверталась до поліції з приводу дій ОСОБА_2

Відповідач у справі ОСОБА_2 у судовому засіданні заперечував проти позову, просив відмовити у його задоволенні. Суду пояснив, що за весь час спільного проживання з позивачкою разом всі зароблені кошти витрачав на поліпшення будинку. ОСОБА_1 лише варила їсти. Завжди працював на сімю. Заперечує показання свідків, а також доводи позивачки з приводу того, що бє дитину, зазначає, що ці показання неправдиві, свідки дають показань про обставини, які розповіла позивачка. Стверджує, що вдома періодично не проживає, оскільки коли приходить до дому позивачка відразу вчиняє сварку та після цього викликає поліцію.

Представник третьої особи, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору: Долинського районного сектору управління державної міграційної служби в Кіровоградській області в судове засідання не зявився, однак надіслав до суду заяву про розгляд справи за його відсутності, не заперечує проти позову.

Свідок ОСОБА_3 суду пояснила, що є донькою позивачки. Знає від своєї матері ОСОБА_1 та молодшої сестри, що ОСОБА_2 учиняє насильство у сімї. Позивачка змушена весь час знаходитись удома, оскільки відповідач може виносити продукти харчування з дому. ОСОБА_2 завжди ображає матір. Сторони погано проживають останніх два роки.

Свідок ОСОБА_4 суду пояснила, що є подругою позивачки. Зазначає, що ОСОБА_2 брехливий, хитрий, корисливий, неадекватний. Знає сторін близько 5-6 років. Часто буває у позивачки в помешканні. ОСОБА_1 періодично приходить до неї з метою пересидіти, оскільки ОСОБА_2 приходить до дому та вчиняє сварки. Тепер відповідач проживає з іншою жінкою, обоє пиячать. Дитина сторін боїться ОСОБА_2 Знає, що внаслідок поведінки відповідача, позивачкою неодноразово викликалась поліція. ОСОБА_2 постійно висловлюється нецензурною лайкою, всі сусіди знають.

Суд, заслухавши пояснення осіб, які брали участь у справі, свідків, дослідивши матеріали справи, оцінивши докази в їх сукупності, дійшов до висновку про відмову у задоволенні позову з таких підстав.

Згідно ч. 2 ст. 27 ЦПК України особи, які беруть участь у справі позовного провадження, для підтвердження своїх вимог або заперечень зобовязані подати усі наявні у них докази або під час попереднього судового засідання, а якщо попереднє судове засідання у справі не проводиться до початку розгляду справи по суті.

Відповідно до ст. 57 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема звуко - і відеозаписів, висновків експертів.

За змістом ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Судом установлено, що позивачка ОСОБА_1 згідно рішення Долинського районного суду Кіровоградської області від 16 липня 2004 року є власником житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами за адресою: вул. Войкова, 192, м. Долинська, Долинський район, Кіровоградська область. 17 вересня 2004 року право власності за ОСОБА_1 на цей житловий будинок зареєстровано у Долинській дільниці Кіровоградського обласного обєднаного бюро технічної інвентаризації. Зі змісту цього рішення видно, що спірний будинок придбаний за особисті грошові кошти ОСОБА_1, а тому є її особистою власністю (а. с. 6).

10 січня 2007 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 зареєстровано шлюб (а. с. 8).

Заочним рішенням Долинського районного суду Кіровоградської області від 12 вересня 2014 року розірвано шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 (а. с. 12).

Відповідно до ст. 116 ЖК України, якщо наймач, члени його сім'ї або інші особи, які проживають разом з ним, систематично руйнують чи псують жиле приміщення, або використовують його не за призначенням, або систематичним порушенням правил соціалістичного співжиття роблять неможливим для інших проживання із ними в одній квартирі чи в одному будинку, а заходи запобігання і громадського впливу виявились безрезультатними, виселення винних на вимогу наймодавця або інших заінтересованих осіб провадиться без надання іншого жилого приміщення. Осіб, які підлягають виселенню без надання іншого жилого приміщення за неможливістю спільного проживання, може бути зобов'язано судом замість виселення провести обмін займаного приміщення на інше жиле приміщення, вказане заінтересованою в обміні стороною. Осіб, які самоправно зайняли жиле приміщення, виселяють без надання їм іншого жилого приміщення.

Згідно п. 17 постанови Пленуму Верховного Суду України від 12 квітня 1985 року N 2«Про деякі питання, що виникли в практиці застосування судами Житлового кодексу України» при вирішенні справ про виселення на підставі ст. 116 Житлового кодексу України осіб, які систематично порушують правила співжиття і роблять неможливим для інших проживання з ними в одній квартирі або будинку, слід виходити з того, що при триваючій антигромадській поведінці виселення винного може статися і при повторному порушенні, якщо раніше вжиті заходи попередження або громадського впливу не дали позитивних результатів. Маються на увазі, зокрема, заходи попередження, що застосовуються судами, прокурорами, органами внутрішніх справ, адміністративними комісіями виконкомів, а також заходи громадського впливу, вжиті на зборах жильців будинку чи членів ЖБК, трудових колективів, товариськими судами й іншими громадськими організаціями за місцем роботи або проживання відповідача (незалежно від прямих вказівок з приводу можливого виселення).

За змістом ч. 1 ст. 156 ЖК України передбачено, що члени сім'ї власника жилого будинку (квартири), які проживають разом з ним у будинку (квартирі), що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку (квартири), якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням. За згодою власника будинку (квартири) член його сім'ї вправі вселяти в займане ним жиле приміщення інших членів сім'ї.

Відповідно до ст. 157 ЖК України членів сім'ї власника жилого будинку (квартири) може бути виселено у випадках, передбачених частиною першою статті 116 цього Кодексу. Виселення провадиться у судовому порядку без надання іншого жилого приміщення.

Судом установлено, що постановою Долинського районного суду Кіровоградської області від 12 лютого 2016 року ОСОБА_2 притягнуто до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 173-2 Кодексу України про адміністративні правопорушення, а саме за те, що 1 січня 2016 року о 16.00 годині за місцем проживання вчинив сварку зі своєю дружиною ОСОБА_1

Постановами Долинського районного суду Кіровоградської області від 24 березня 2016 року та 29 серпня 2016 року ОСОБА_2 притягнуто до адміністративної відповідальності за ч. 2 ст. 173-2 Кодексу України про адміністративні правопорушення, а саме за те, що 28, 29 січня 2016 року, 2 лютого 2016 року та 4 серпня 2016 року вчиняв сварки за місцем проживання зі своєю дружиною ОСОБА_1

З приводу сварок, що виникали між ОСОБА_2 та ОСОБА_1, остання неодноразово зверталась до правоохоронних органів (а. с. 26-38).

Однак, матеріали цивільної справи не містять жодних документів, що свідчать про застосування до ОСОБА_2 заходів громадського впливу.

Слід також зазначити, що при вирішенні справ про виселення на підставі ст. 116 ЖК України мають враховуватися порушення правил співжиття у сфері даних житлових відносин, а не такі правопорушення, що допущені відповідачем в іншому місці й не мають відношення до користування сторонами жилим приміщенням (правові позиції судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ за 2015 рік, ухвала від 9 вересня 2015 року, справа № 6-16348св15).

У цій справі позивачка ОСОБА_1 не надала суду жодного доказу на підтвердження того, що допущені відповідачем порушення правил співжиття (вчинення насильства в сім'ї) стосуються саме житлових відносин, а також чи мали ці порушення відношення до користування спірним жилим приміщенням.

Разом із тим, суд установив у цій справі, що сварки між сторонами виникали внаслідок зловживання відповідачем алкогольними напоями, що не стосується житлових відносин, а також користування спірним житловим будинком з господарськими будівлями та спорудами. У судовому засіданні сторони зазначали, що у період коли відповідач не вживав спиртних напоїв між сторонами конфліктів не виникало, ОСОБА_2 займався підприємницькою діяльністю доходи від якої сторонами витрачались, зокрема на поліпшення житлових умов.

З огляду на вищезазначене, суд не вбачає підстав для задоволення цього позову у частині вимог про виселення.

Беручи до уваги той факт, що відповідач у справі ОСОБА_2 є членом сімї (колишнім членом сімї) власника житла, відповідно питання про визнання його таким, що втратив право користування житлом може бути вирішено за наявності підстав, передбачених ст. 405 ЦК України.

Доводів та доказів, що дають підстави стверджувати про наявність підстав для визнання ОСОБА_2 таким, що втратив право користування спірним житлом, позивачкою ОСОБА_1 не наведено та не надано, а тому позов у частині цих вимог є необґрунтований.

У здійсненні права користування та розпорядження своїм житловим приміщенням, власник має право вимагати усунення відповідних перешкод, зокрема, шляхом зняття особи з реєстрації місця проживання, пред'явивши одночасно одну із таких і вимог: 1) про позбавлення права власності на житлове приміщення; 2) про позбавлення права і користування житловим приміщенням; 3) про визнання особи безвісно відсутньою; 4) про оголошення фізичної особи померлою.

З огляду на це, вирішення питання про зняття особи з реєстраційного обліку залежить, зокрема, від вирішення питання про право користування такої особи житловим приміщенням відповідно до норм житлового та цивільного законодавства - статей 71, 72, 116, 156 ЖК України, ст. 405 ЦК України (постанова Верховного Суду України від 16 січня 2012 року у справі N 6-57цс11).

Таким чином, оскільки суд у цій справі не встановив вищезазначених обставин, відповідно відсутні підстави для зняття особи з реєстрації місця проживання. Окрім цього, таку позовну вимогу ОСОБА_1 предявлено до Долинського районного сектору управління державної міграційної служби в Кіровоградській області, що має статус третьої особи, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору.

Отже, суд дійшов висновку, що позов ОСОБА_1 є необґрунтований та не підлягає задоволенню.

На підставі викладеного, керуючись ст. 116, 156, 157 ЖК України, ст. ст. 10, 15, 60-64, 79, 88, 212-215, 218, 294ЦПК України,

ВИРІШИВ:

Відмовити у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третя особа, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору: Долинський районний сектор управління державної міграційної служби в Кіровоградській області про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, зобовязання зняти з реєстрації місце проживання та виселення без надання іншого житлового приміщення.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення до Апеляційного суду Кіровоградської області через Долинський районний суд Кіровоградської області. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Повний текст рішення виготовлений 23 грудня 2016 року.

Суддя Долинського районного суду ОСОБА_5