Рішення № 63664778, 19.12.2016, Івано-Франківський міський суд Івано-Франківської області

Справа № 344/256/16-ц

Провадження № 2/344/2396/16

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 грудня 2016 року м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський міський суд Івано-Франківської області

в складі: головуючої - судді: Домбровської Г.В.

при секретарі c/з: Устинської Н.С.,

за участю позивача ОСОБА_2, представника відповідача та третьої особи ОСОБА_3,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_4, ОСОБА_5, треті особи - Орган опіки і піклування Виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради, ОСОБА_6, про визнання договору купівлі-продажу квартири недійсним, -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_2 (надалі - також «Позивач») звернувся до Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області з позовом до ОСОБА_4 (надалі - «Відповідач 1»), ОСОБА_5 (надалі - «Відповідач 2»), треті особи - Орган опіки і піклування Виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради, ОСОБА_6, про визнання недійсним договору купівлі-продажу квартири, укладеного між ОСОБА_5 та ОСОБА_4 29 травня 2014 року, посвідченого приватним нотаріусом Івано-Франківського нотаріального округу Максим чин Т.В. та зареєстрованого в реєстрі за №633.

Позивач в судовому засіданні позовні вимоги підтримав та просив їх задовольнити з підстав, викладених в позовній заяві.

Позовні вимоги мотивовані тим, що укладений між ОСОБА_5 та ОСОБА_4 29 травня 2014 року договір купівлі-продажу квартири повинен бути визнаний, на думку Позивача, недійсним, оскільки при укладенні даного договору не було отримано попередньої згоди органу опіки та піклування, чим порушено права неповнолітніх дітей ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, які проживали у спірній квартирі разом із матір'ю та набули права користування даною квартирою в силу вимог закону.

Крім того, як зазначив в судовому засіданні Позивач, при укладенні оскаржуваного договору не було отримано у встановленому законом порядку згоди його, як чоловіка, з яким Відповідач ОСОБА_5 проживає у фактичних шлюбних відносинах, на відчуження спільного майна (спірної квартири).

Представник Відповідача 1 - ОСОБА_4, та третьої особи ОСОБА_6, - в судовому засіданні проти позовних вимог заперечив, посилаючись на їх необґрунтованість та безпідставність, та просив відмовити в їх задоволенні з підстав, викладених в письмових запереченнях на позов.

Зокрема, як зазначив представник Відповідача 1 та третьої особи, оскаржуваний договір купівлі-продажу квартири від 29 травня 2014 року повністю відповідає вимогам чинного цивільного законодавства України.

Так, як зазначив представник, при оформленні оспорюваного договору купівлі-продажу квартири не було порушено права користування дітей, оскільки не було звужено обсягу їхніх майнових прав, а, відповідно, і згода органу опіки і піклування не вимагалася. Станом на час укладення договору місце проживання дітей за адресою спірної квартири зареєстроване не було.

Крім того, представник Відповідача 1 та третьої особи посилався на необґрунтованість посилань Позивача на необхідність отримання його згоди, як фактичного чоловіка ОСОБА_5, оскільки шлюб між сторонами не укладено, рішення суду про факт спільного проживання протягом відповідного періоду відсутнє.

Відповідач 2 - ОСОБА_5, - явку уповноваженого представника до суду не забезпечила, про причини неявки суду не сповістила, про дату, час і місце судового розгляду повідомлялася належним чином у встановленому порядку, що підтверджується наявним в матеріалах справи поштовим конвертом з кореспонденцією суду, який направлявся на адресу зареєстрованого у встановленому законом порядку місця проживання Відповідача 2 та повернувся на адресу суду з відміткою поштового органу «за закінченням терміну зберігання», що вважається належним способом повідомлення.

В попередніх судових засіданнях представник Відповідача 2 позовні вимоги визнавав та просив їх задовольнити, посилаючись на те, що станом на час укладення оскаржуваного договору ОСОБА_5 перебувала у післяродовій депресії, а тому не могла повною мірою усвідомлювати юридичні аспекти укладеного правочину.

Представник органу опіки та піклування в судове засідання не з'явився, про причини неявки суду не сповістив, про дату та час судового засідання повідомлений належним чином.

Заслухавши в судовому засіданні пояснення Позивача, представника Відповідача 1 та третьої особи, дослідивши матеріали справи, оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, Судом встановлено наступне.

29 травня 2014 року між ОСОБА_5 (Продавець) та ОСОБА_4, від імені якої по довіреності діє ОСОБА_6 (Покупець) було укладено Договір купівлі-продажу квартири, посвідчений приватним нотаріусом Івано-Франківського міського нотаріального округу Максим чин Т.В. та зареєстровано в реєстрі за № 633 (надалі - також «Договір купівлі-продажу квартири», «оскаржуваний договір»).

Відповідно до пункту 1 Договору купівлі-продажу квартири продавець передає, а покупець приймає у власність на викладених нижче умовах квартиру АДРЕСА_1. Квартира трьохкімнатна, житловою площею 56,0 кв.м., загальною площею 91,5 кв.м, площа комори в підвалі 8,8 кв.м.

Згідно з пунктом 2 Договору купівлі-продажу квартири за попередньою домовленістю сторін продаж квартири вчинено за 149 000,009 грн., які Продавець отримала від Покупця до підписання цього Договору. Така вартість квартири визначена сторонами за взаємним погодженням, за відсутності примусу як будь-кого із сторін, так і з боку третіх осіб, а також збігу будь-яких важких обставин. Сторонам роз'яснено, що домовленість про ціну є суттєвою умовою даного договору і у випадку скриття сторонами справжньої ціни квартири, за яку вона продається, нотаріус не несе відповідальності при настанні негативних наслідків.

Враховуючи вищевикладене, посилаючись на недійсність Договору купівлі-продажу квартири від 29 травня 2014 року, ОСОБА_2 звернувся до суду з даним цивільним позовом про визнання недійсним договору купівлі-продажу квартири від 29 травня 2014 року.

В якості правових підстав заявлених позовних вимог в даній цивільній справі Позивачем зазначено наступне:

- оскаржуваний договір купівлі-продажу квартири укладено без врахування інтересів малолітніх дітей та без отримання дозволу органу опіки та піклування (стаття 12 Закону України «Про основи соціального захисту бездомних осіб і безпритульних дітей»);

- неотримання згоди Позивача на продаж квартири, яка є об'єктом спільної сумісної власності подружжя ОСОБА_2 та ОСОБА_5 (стаття 65 Сімейного кодексу України);

- невідповідність ціни продажу ринковій вартості квартири.

Так, частиною 1 статті 626 Цивільного кодексу України (надалі - «ЦК України») визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Статтею 627 ЦК України закріплено принцип свободи договору, за змістом якого відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Підстави недійсності правочину визначено статтею 215 ЦК України.

Так, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

За змістом частини 1 статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Як встановлено Судом та підтверджується матеріалами справи, ОСОБА_5 та ОСОБА_2 є батьками неповнолітніх дітей ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11 (а.с. 6-10, 42-43).

Відповідно до статті 12 Закону України «Про основи соціального захисту бездомних осіб і безпритульних дітей» держава охороняє і захищає права та інтереси дітей під час вчинення правочинів щодо нерухомого майна.

Неприпустиме зменшення або обмеження прав та інтересів дітей під час вчинення будь-яких правочинів щодо жилих приміщень.

Органи опіки та піклування здійснюють контроль за дотриманням батьками та особами, які їх замінюють, житлових прав і охоронюваних законом інтересів дітей відповідно до закону.

Для вчинення будь-яких правочинів щодо нерухомого майна, право власності на яке або право користування яким мають діти, необхідний попередній дозвіл органів опіки та піклування, що надається відповідно до закону. Посадові особи органів опіки та піклування несуть персональну відповідальність за захист прав та інтересів дітей при наданні дозволу на вчинення правочинів щодо нерухомого майна, яке належить дітям.

Згідно зі статтею 177 Сімейного кодексу України та статтею 17 Закону України «Про охорону дитинства» батьки не мають права без дозволу органу опіки та піклування укладати договір, який підлягає нотаріальному посвідченню або спеціальній реєстрації, відмовлятись від належних дитині майнових прав, здійснювати розподіл, обмін, відчуження житла, зобов'язуватись від імені дитини порукою, видавати письмові зобов'язання.

За змістом частини шостої статті 203, частини першої статті 215 ЦК України правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами) і суперечить правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей, може бути визнаний судом недійсним. Такий правочин є оспорюваним.

За таких обставин вчинення батьками малолітньої дитини певного правочину без попереднього дозволу органу опіки та піклування порушує установлену статтею 177 Сімейного кодексу України заборону. Проте сам по собі цей факт не є безумовним підтвердженням наявності підстав для визнання правочину недійсним. Правочин може бути визнано недійсним, якщо його вчинення батьками без попереднього дозволу органу опіки та піклування призвело до порушення права особи, в інтересах якої пред'явлено позов, тобто до звуження обсягу існуючих майнових прав дитини та/або порушення охоронюваних законом інтересів дитини, зменшення або обмеження прав та інтересів дитини щодо жилого приміщення.

Вищевказану правову позицію висловив Верховний Суд України при розгляді справи № 6-3005цс15 (постанова від 10 лютого 2016 року).

Крім того, згідно вищевказаної правової позиції Верховного Суду України, при вирішенні справ за позовом в інтересах дітей про визнання недійсними договорів іпотеки, підставами яких позивач визначає порушення статті 12 Закону України «Про основи соціального захисту бездомних громадян і безпритульних дітей» (або цей Закон у редакції Закону від 21 грудня 2010 року), необхідно в кожному конкретному випадку:

1) перевіряти в дитини наявність права користування житловим приміщенням на момент укладення оспорюваного договору, а також місце її фактичного постійного проживання;

2) враховувати добросовісність поведінки іпотекодавців щодо надання документів про права дітей на житло, яке є предметом іпотеки, при укладенні оспорюваного договору;

3) з'ясовувати, чи існує фактичне порушення законних прав дитини внаслідок укладення договору іпотеки.

Відповідно до частин другої - четвертої статті 13 ЦК України при здійсненні своїх прав особа зобов'язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. При здійсненні цивільних прав особа повинна додержуватися моральних засад суспільства.

Отже, якщо власник майна є одночасно законним представником неповнолітньої або малолітньої особи і укладає правочини, які впливають на права дитини, він повинен діяти добросовісно та в інтересах дитини, а інша сторона договору має право очікувати від нього таких дій.

Передбачене статтею 177 СК України, статтею 17 Закону України «Про охорону дитинства» та статтею 12 Закону України «Про основи соціального захисту бездомних осіб і безпритульних дітей» положення про необхідність отримання попереднього дозволу органу опіки і піклування на укладення батьками договору щодо майна, право на яке має дитина, спрямоване на захист майнових прав дітей, тому підставою для визнання недійсним договору щодо майна, право на яке має дитина, за позовом її батьків є порушення майнових прав дитини внаслідок укладення такого договору, а не сам по собі факт відсутності попереднього дозволу органу опіки і піклування на укладення такого договору.

Крім того, в контексті даної цивільної справи Суд звертає увагу на те, що частиною 4 статті 12 Закону України «Про основи соціального захисту бездомних осіб і безпритульних дітей» визначено обов'язок отримання попереднього дозволу органів опіки та піклування для вчинення будь-яких правочинів щодо нерухомого майна, право власності на яке або право користування яким мають діти.

Таким чином, відповідний дозвіл органу опіки та піклування є обов'язковим у випадку укладення правочинів щодо нерухомого майна, яке належить дітям:

- на праві власності або

- на праві користування.

При цьому, відповідно до вимог чинного законодавства України право власності на нерухоме майно або право користування таким майном підтверджуються відповідними належними засобами доказування.

Позивачем не було надано суду доказів на підтвердження того, що квартира АДРЕСА_1, належала на праві власності неповнолітнім дітям ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11.

Крім того, як встановлено Судом, станом на час укладення оскаржуваного договору 29 травня 2014 року місце проживання неповнолітніх ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11 не було зареєстровано за адресою квартири АДРЕСА_1.

Так, згідно наявної в матеріалах справи Довідки №02-02/2236 виписка з будинкової книжки про реєстрацію та склад сім'ї (а.с. 105) ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11 були зняті з реєстрації місця проживання за адресою: АДРЕСА_1, - 27 травня 2014 року.

Аналогічні записи про зняття з місця реєстрації містяться в Будинковій книзі щодо квартири проживання за адресою: АДРЕСА_1 (а.с. 107-112).

Відповідно до Довідки №02-02/3250 виписка з будинкової книжки про реєстрацію та склад сім'ї (а.с. 106) ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11 були зареєстровані за адресою: АДРЕСА_2, - 27 травня 2014 року.

Відтак, Суд звертає увагу на те, що станом на час укладення оскаржуваного договору місце проживання неповнолітніх дітей не було зареєстровано у квартирі за адресою: АДРЕСА_1, а було зареєстровано за іншою адресою (квартира за адресою: АДРЕСА_2), що свідчить про відсутність у них станом на 29 травня 2014 року права користування квартирою за адресою: АДРЕСА_1.

Доказів на підтвердження того, що відповідні дії щодо зняття неповнолітніх дітей з реєстраційного обліку за адресою: АДРЕСА_1, оскаржувалися у встановленому законом порядку, або що таку реєстрацію було визнано незаконною та скасовано в матеріалах справи відсутні, а Судом таких обставин не встановлено.

Крім того, в один і той самий день - 27 травня 2014 року, - неповнолітні діти Позивача були зняті з реєстраційного обліку за адресою: АДРЕСА_1, та постановлені разом з матір'ю на реєстраційний облік за адресою: АДРЕСА_2, тобто відповідні житлові права дітей не були порушені.

Крім того, Суд звертає увагу на те, що як вбачається зі змісту пункту 4 Договору купівлі-продажу квартири, Продавець ОСОБА_5 свідчила про те, що внаслідок укладення цього договору не буде порушено прав та законних інтересів неповнолітніх, малолітніх, непрацездатних дітей та осіб, яких Продавець зобов'язаний утримувати за законом чи договором.

Враховуючи все вищевикладене в сукупності, Суд приходить до висновку про те, що внаслідок укладення оскаржуваного Договору купівлі-продажу квартири майнові права неповнолітніх дітей ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11 порушені не були, а, враховуючи відсутність підтвердженого права користування спірною квартирою станом на 29 травня 2014 року (оскільки діти на дану дату у спірній квартирі зареєстровані не були), дозвіл органу опіки та піклування не вимагався.

Відтак, посилання Позивача на статтю 12 Закону України «Про основи соціального захисту бездомних осіб і безпритульних дітей», як на підставу недійсності правочину, є необґрунтованим.

Стосовно посилання Позивача в якості підстав позову на необхідність отримання згоди Позивача на продаж квартири, яка є об'єктом спільної сумісної власності подружжя ОСОБА_2 та ОСОБА_5 (стаття 65 Сімейного кодексу України), суд звертає увагу на те, що належних доказів на підтвердження факту перебування сторін у зареєстрованому шлюбі, або належних доказів на підтвердження встановленого у судовому порядку факту спільного проживання однією сім'єю у відповідний період суду надано не було, а Судом таких обставин не встановлено.

Крім того, як вбачається зі змісту пункту 4 Договору купівлі-продажу квартири, Продавець ОСОБА_5 свідчила про те, що на момент придбання зазначеної в цьому договорі квартири Продавець в зареєстрованому шлюбі не перебувала, фактичних шлюбних відносин не мала. Квартира є її особистою приватною власністю.

Аналогічного змісту заяву було подано ОСОБА_5 нотаріусу при оформленні оскаржуваного договору (а.с. 145).

За таких обставин посилання Позивача на положення статті 65 Сімейного кодексу України, як на підставу недійсності правочину, є безпідставними.

Щодо посилання Позивача в якості підстав позову на невідповідність ціни продажу квартири за оскаржуваним договором ринковій вартості квартири, Суд звертає увагу на те, що відповідно до положень статті 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Крім того, як вбачається зі змісту пункту 2 Договору купівлі-продажу квартири за попередньою домовленістю сторін продаж квартири вчинено за 149 000,009 грн., які Продавець отримала від Покупця до підписання цього Договору. Така вартість квартири визначена сторонами за взаємним погодженням, за відсутності примусу як будь-кого із сторін, так і з боку третіх осіб, а також збігу будь-яких важких обставин. Сторонам роз'яснено, що домовленість про ціну є суттєвою умовою даного договору і у випадку скриття сторонами справжньої ціни квартири, за яку вона продається, нотаріус не несе відповідальності при настанні негативних наслідків.

Таким чином, нотаріус повідомляв сторін договору про наслідки визначення саме такої ціни договору та можливі наслідки приховування іншої ціни, однак сторони засвідчили, що така вартість квартири визначена сторонами за взаємним погодженням, за відсутності примусу як будь-кого із сторін, так і з боку третіх осіб, а також збігу будь-яких важких обставин.

За таких обставин, враховуючи вищевикладене, та, зокрема, положення статті 627 Цивільного кодексу України, Суд приходить до висновку про необґрунтованість посилання Позивача на невідповідність ціни продажу квартири за оскаржуваним договором ринковій вартості квартири, як на підставу недійсності правочину.

Відповідно до частини 1 статті 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі; а згідно з частинами 1 та 3 статті 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір.

Проаналізувавши доводи представників сторін, вимоги чинного законодавства України, дослідивши матеріали справи та подані сторонами докази, Суд дійшов висновку про те, що представником Позивача не доведено та не надано суду належних доказів на підтвердження існування підстав для визнання оскаржуваного Договору купівлі-продажу квартири від 29 травня 2014 року недійсним, а, відтак, в задоволенні позовних вимог слід відмовити.

На підставі вищевикладеного, відповідно до статей 3, 202, 203, 215, 234, 547, 553, 626, 627 Цивільного Кодексу України, статей 15,16 ЦПК України, керуючись ст.ст. 209, 213- 215 ЦПК України, Суд, -

В И Р І Ш И В :

В задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_4, ОСОБА_5, треті особи - Орган опіки і піклування Виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради, ОСОБА_6, про визнання договору купівлі-продажу квартири недійсним, - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подачі апеляційної скарги.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом 10 днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом 10 днів з дня отримання копії цього рішення

Суддя Домбровська Г.В.