Рішення № 63664769, 20.12.2016, Івано-Франківський міський суд Івано-Франківської області

Справа № 344/14084/15-ц

Провадження № 2/344/1710/16

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 грудня 2016 року м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський міський суд Івано-Франківської області

в складі: головуючої судді Польської М.В.

при секретарі c/з ОСОБА_1.

за участю позивача-відповідача ОСОБА_2, представника позивача-відповідача ОСОБА_3, відповідачів-позивачів ОСОБА_4. ОСОБА_5, представника відповідачів-позивачів ОСОБА_6,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Івано-Франківську цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_4 та ОСОБА_5 про встановлення факту проживання однією сімєю чоловіка та жінки без шлюбу ОСОБА_2 з ОСОБА_7 в період з 2008 року по 25.03.2014р.; визнання двохкімнатної квартири АДРЕСА_1 спільною сумісною власністю подружжя; виключення із спадкового майна 1/2 частину двохкімнатної квартири АДРЕСА_1; визнання за ОСОБА_2 права власності на 1/2 частину двохкімнатної квартири АДРЕСА_1, стягнення судових витрат та за позовом ОСОБА_4, ОСОБА_5 до ОСОБА_2 про визнання квартири та всього майна в ній особистою приватною власністю ОСОБА_7, померлого 10.12.2014 року, обєднаних в одне провадження,-

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_2 звернулася у вересні 2015 року в суд з позовом до ОСОБА_4, ОСОБА_5 про встановлення факту проживання однією сімєю чоловіка та жінки без шлюбу ОСОБА_2 з ОСОБА_7 в період з 2008 року по 25.03.2014р.; визнання двохкімнатної квартири АДРЕСА_1 спільною сумісною власністю подружжя; виключення із спадкового майна 1/2 частину двохкімнатної квартири АДРЕСА_1; визнання за ОСОБА_2 права власності на ? частину двохкімнатної квартири АДРЕСА_1, стягнення судових витрат.

В позові позивач зазначила, що з січня місяця 2008 року по 25.03.2014р. ОСОБА_2 проживала з ОСОБА_7 однією сімєю за адресою: по вул.Гвардійська,5/67 в м.Івано-Франківську, яка належала останньому з 2000 року, вели спільне господарство, мали спільний бюджет, разом виховували сина позивача ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_1 (батьком якого не є ОСОБА_2В.). Під час проживання однією сімєю, було замінено водо-та каналізаційні труби, унітаз, поміняно плитку в туалеті на підлозі, проведено ремонт в квартирі (побілка, шпалери, шпаклівка), поміняно вікна на металопластикові в 2014р., придбано деяку техніку (газова плита, газова колонка), в 2013 році зроблено капітальний ремонт квартири, який завершено після смерті чоловіка. На роботи у квартирі позивач використовувала кошти отримані на дитину, а також отримані по місцю її роботи, зичила в батьків, брався кредит в банку на суму 6500грн. Такі покращення, збільшили вартість квартири. 10.12.2014 року помер чоловік позивача ОСОБА_7. Після його смерті по спадковій справі, квартира буде розподілена між спадкоємцями без врахуванням половини частини квартири, яка , на її думку, є власністю позивача, як дружини померлого.

25.01.2016 року до суду з позовом звернулися ОСОБА_4 та ОСОБА_5 до ОСОБА_2, в якому просили двохкімнатну квартиру АДРЕСА_1, і все майно в ній, визнати як особисту приватну власність ОСОБА_7, який помер 10.12.2014 року.

В позові зазначено, що позивачі є на даний час пенсіонерами, однак до виходу на пенсію вони служили у Міністерстві Оборони, в т.ч. проходили службу за кордоном. На заощаджені власні кошти вони придбали у 2000 році квартиру синові ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_2, зробили ремонт у квартирі (шпалери, побілка, плитка на кухні), заміна покриття підлоги на ламінат, заміна вхідних дверей, сантехніки (унітаз, крани), ними були придбані меблі, холодильник, газова колонка, люстри, придбане інше потрібне для проживання майно. В подальшому, також син придбавав за надані батьками кошти деякі цінні речі (золотий ланцюжок, норкова шапка, куртка, велосипед, плазмовий телевізор, компютер, кухонний комбайн). У 2014 році за кошти позивачів, сином було поміняно вікна на металопластикові, зроблено реконструкцію для виходу на балкон у липні 2015 року. Після смерті сина, відповідач вивезла багато речей, в т.ч. його особистих, техніку, меблі, з гаражу вивезла електродрель, а вагонку з гаражу використала одразу на ремонту балкону, вважаючи що вагонка придбана нею. До одруження з відповідачем у березні 2014 року, син ОСОБА_9 мав нетривалі та тривалі відносини з іншими жінками, і до 2014 року відповідачку яка б там уже проживала, в квартирі сина позивачі не бачили. Дійсно вперше позивач ОСОБА_5 (мама померлого) побачила відповідача приблизно у червні 2010 року у квартирі сина, але твердження останньої про проживання сімєю з померлим сином такий період часу, що нею зазначено, не є правдивим. У сина часто були батьки в квартирі, спілкувались постійно і по телефону, так як ОСОБА_4 хворів на гепатит Б, лікувався часто, окрім того любив випити, доглядали його вдома, навіть у день смерті - 09.12.2014р. швидку допомогу до ОСОБА_4 викликала позивач ОСОБА_5, як мама, а не відповідач як дружина. Вважають, що відповідач вводить суд в оману, щодо місця проживання її малолітнього сина ОСОБА_8, батьком якого не є їх син, у спірній квартирі з 2008 року, як і не є належними докази працевлаштування відповідача, та як наслідок, оплати праці по місцю роботи вкладені нею кошти. Тому, доводи ОСОБА_2 про вклади у спірну квартиру є недоведеними та голослівними, а спірна квартира придбана у 2000 році для сина, була його особистою власністю.

Ухвалою суду від 03.03.2016 року обєднано в одне провадження позовні вимоги за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_4 та ОСОБА_5, та вимоги за позовом ОСОБА_4 та ОСОБА_5 до ОСОБА_2

Позивач ОСОБА_2 та її представник підтримали заявлені позовом вимоги, просили задовольнити їх повністю, щодо позову ОСОБА_4 та ОСОБА_5 заперечили, просили відмовити у задоволенні їх вимог.

Позивачі ОСОБА_4 та ОСОБА_5 та їх представник підтримали поданий ними позов, та заперечили проти заявлених вимог ОСОБА_2, у задоволенні якого просили відмовити в повному обсязі.

Заслухавши пояснення сторін та їх представників, свідків забезпечених сторонами, дослідивши матеріали справи, встановивши фактичні обставини справи, суд приходить до висновку, що позов ОСОБА_2 до ОСОБА_4, ОСОБА_5 про встановлення факту проживання однією сімєю чоловіка та жінки без шлюбу ОСОБА_2 з ОСОБА_7 в період з 2008 року по 25.03.2014р.; визнання двохкімнатної квартири АДРЕСА_1 спільною сумісною власністю подружжя; виключення із спадкового майна ? частину двохкімнатної квартири АДРЕСА_1; визнання за ОСОБА_2 права власності на 1/2 частину двохкімнатної квартири АДРЕСА_1, стягнення судових витрат, підлягає до задоволення частково, а позов ОСОБА_4 та ОСОБА_5 до ОСОБА_2, про визнання двохкімнатної квартири АДРЕСА_1 і все майно в ній визнати як особисту приватну власність ОСОБА_7, який помер 10.12.2014 року, слід також задовольнити частково, виходячи з наступних підстав.

Судом встановлено, що 25.03.2014 року між ОСОБА_7 та ОСОБА_10 був зареєстрований шлюб, про що свідчить копія Свідоцтва про шлюб, та визнається сторонами (а.с.7,102 т.2).

Як стверджувала ОСОБА_2, з січня місяця 2008 року по 25.03.2014р. вона проживала з ОСОБА_7 однією сімєю за адресою: по вул.Гвардійська,5/67 в м.Івано-Франківську, в квартирі що належала ОСОБА_7, вели разом спільне господарство, мали спільний бюджет, разом виховували сина позивачки - ОСОБА_11, ІНФОРМАЦІЯ_1 (батьком якого не є померлий).

Натомість ОСОБА_4, ОСОБА_5 стверджували, що до одруження сина ОСОБА_9 з відповідачем у березні 2014 року, син ОСОБА_9 мав нетривалі та тривалі відносини з іншими жінками, і до 2014 року відповідача в квартирі сина, яка б там постійно чи тривало уже проживала, вони не бачили. Дійсно, вперше ОСОБА_5 побачила приблизно у червні 2010 року відповідачку ОСОБА_2 у квартирі, де проживав її син, але твердження останньої про проживання постійно та тривало однією сімєю з померлим сином, не є правдивим.

Щодо цього, судом встановлено за сукупністю зібраних у справі доказів, про те, що такий факт спільного проживання однією сімєю ОСОБА_2 з ОСОБА_7, є доведеним суду.

Так, 18.04.2000р. ОСОБА_7 придбав у власність за договором купівлі-продажу квартиру за адресою: по вул.Гвардійська,5/67 в м.Івано-Франківську, зареєструвавши таке набуте право у ОБТІ (а.с.104, 106 т.2).

Як слідує з матеріалів справи, у ОСОБА_10 (з 2014р. - ОСОБА_7) С.Г. є син ОСОБА_11, ІНФОРМАЦІЯ_1, який з 2010 року пішов на навчання в школу. З довідок виданих ЗОШ І-ІІІст.№28 та ЗОШ №9 вбачається, що дані на учня ОСОБА_11 щодо місця проживання з 01.09.2010 року по 25.03.2014 року (час укладення шлюбу) зазначені за даними матері навчальними закладами (класний журнал, журнал групи продовженого дня) саме за адресою: по вул.Гвардійська,5/67 в м.Івано-Франківську (а.с.11-15 т.2).

Інші докази надані позивачем ОСОБА_2 щодо сина ОСОБА_8 (по факту доведення спільного проживання однією сімєю), містять дані уже після одруження, тому суд на них не посилається, так як вони не стосуються спірного періоду.

Також, підтвердженням факту проживання в спірній квартирі в 2011р. ОСОБА_10 є, як вона стверджувала, укладений з нею договір надання телекомунікаційних послуг (а.с.21-24, 113 т.2). До матеріалів справи також надано фото фіксаж знімків на яких зображені ОСОБА_7 (підтверджено батьками його зображення в судовому засіданні на фотознімках), ОСОБА_2 та її син ОСОБА_8 в різні періоди (а.с.57-65 т.3).

При цьому, в анамнестичній анкеті ОСОБА_7 (на що саме наголошувала сторона ОСОБА_2, як доказ факту проживання однією сімєю) у 2011 році, останній вказав на наявність у нього сімї (а.с.39 т.3), хоча чи було саме сімєю проживання його з ОСОБА_2 (на той час ОСОБА_10) С.Г. не є підтвердженням на переконання суду саме даний доказ наданий до справи.

Доводячи підставність позову та обґрунтованість вимог щодо спільного проживання однією сімєю, позивач ОСОБА_2 надала також копії квитанцій на імя власника ОСОБА_7 у різний період надання таких житлово-комунальних послуг, які надавались надавачами послуг до квартири по вул.Гвардійська,5/67 в м.Івано-Франківську (а.с.19 т.2), пояснивши що вона також несла витрати по таких послугах в 2014 та 2015р., а також з грудня 2006р. по липень 2008р., проте, суд відхиляє докази щодо оплати послуг за 2014р., 2015р., так як після укладення шлюбу та проживання в цій квартирі, вона могла спільно з власником нести витрати за отримані послуги, якими також користувалась, при цьому наданий доказ сплати у вересні 2008р. заборгованості пятьом організаціям по отриманих ОСОБА_7 (він же платник) житлово-комунальних послугах, суд оцінює критично щодо того, що це є належний доказ несення витрат саме ОСОБА_2, а не власником житла який і фігурує в квитанціях. При цьому наявність в неї оригіналу такої квитанції, актів реєстрації лічильника по воді, придбання плити газової та договору її сервісу, мікрохвильової печі, меблів, не на її імя, а на імя померлого ОСОБА_7 (а.с.20, 28, 35-36, 43-47, 169-172т.2) не є підтвердженням сплати саме нею послуг, укладання договорів щодо цього, придбання товару тощо, так як ОСОБА_2 мала вільний доступ до всіх документів в квартирі, після укладення шлюбу з ОСОБА_7, і як зазначили відповідачі все необхідне для неї вона мала змогу та і забрала з квартири. Як і не заслуговують на увагу суду доводи ОСОБА_2 та її представника, як голослівні, про погашення саме нею кредитів у 2007р.-2011р. отриманих її чоловіком, ще до укладення шлюбу (а.с.37-42 т.2), так як платником вона у документах не зазначалась.

Натомість в матеріалах справи є наявні також докази і зазначення самою ОСОБА_10 іншої адреси її проживання в 2011 році, як от заява про звільнення з роботи у приватного підприємця в Галицькому районі, в звязку з переїздом в іншу місцевість (а.с.29 т.2).

Не зважаючи на протилежність різних доказів, на підставі отриманих свідчень свідків ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14, деяких письмових доказів, про що зазначено вище, суд прийшов до переконання про встановлений в засіданнях факт спільного проживання однією сімєю ОСОБА_2 з ОСОБА_7 з січня місяця 2008 року по 25.03.2014р. (до дня укладення шлюбу).

10.12.2014 року ОСОБА_7 помер, що підтверджується свідоцтвом про смерть (а.с.6 т.2) та була заведена спадкова справа 23.03.2015р., спадкоємцями майна померлого є троє осіб: батьки померлого та його дружина ОСОБА_2 (а.с.102-103 т.2).

Щодо доводів позивача ОСОБА_2 про визнання двохкімнатної квартири АДРЕСА_1 спільною сумісною власністю подружжя; виключення із спадкового майна 1/2 частину двохкімнатної квартири АДРЕСА_1; визнання за ОСОБА_2 права власності на ? частину двохкімнатної квартири АДРЕСА_1, а також доводів позивачів ОСОБА_4 та ОСОБА_5 про визнання двохкімнатну квартиру АДРЕСА_1 як особисту приватну власність ОСОБА_7, який помер 10.12.2014 року, то судом встановлено наступне.

Як вже зазначено вище, 18.04.2000р. ОСОБА_7 придбав у власність за договором купівлі-продажу квартиру за адресою: по вул.Гвардійська,5/67 в м.Івано-Франківську, зареєструвавши таке набуте право у ОБТІ.

Обґрунтовуючи позовні вимоги в цій частині, ОСОБА_2 доводила у позові та поясненнях те, що за ст.. 74 ЦК України та ст.62 СК України, майно набуте за час спільного проживання належить жінці і чоловіку які проживають однією сімєю, але не перебувають у шлюбі, та належить їм на праві спільної сумісної власності. Квартира, яка є предметом спору, істотно збільшилась у вартості внаслідок спільних трудових чи грошових затрат другого з подружжя, а тому половину квартири за адресою: по вул.Гвардійська,5/67 в м.Івано-Франківську слід визнати за дружиною померлого, та як наслідок виключити із спадкового майна ? частину даної двохкімнатної квартири №67.

Натомість позивачі ОСОБА_4 та ОСОБА_5 доводили те, що жодного істотного збільшилась у вартості квартири їхнього сина, який набув її у власність ще в 2000р., не відбувалось, а доводи ОСОБА_2 є надуманими та перебільшеними.

Так, доказів про заміну водо-каналізаційних труб, метало пластикових вікон, плитки на підлозі в туалетній кімнаті, саме за грошові кошти ОСОБА_2 в квартиру, яка належала на праві приватної власності ОСОБА_7 з 2008 року по день смерті (а.с.31-34 т.2), є недоведеними суду. Натомість стороною іншою (позивачів за обєднаним позовом) надано прямо протилежні докази придбання таких речей (а.с.13-19, 30-32 т.1, 238 т.2).

Щодо речей, які є відємними від житла квартири, та не є істотним покращенням вартості квартири в розумінні чинного законодавства: а саме придбання унітазу, міжкімнатних дверей, лічильника, то такі докази як зі сторони позивача ОСОБА_2 (без надання письмових доказів), так і зі сторони позивачів ОСОБА_4 і ОСОБА_5 про часткове придбання, є прямо протилежними (а.с.12-13 т.1).

А зведену вартість таких робіт та матеріалів в загальну вартість всіх витрат ОСОБА_2 в покращення житла, що в більшості не підтверджено взагалі належними доказами (а.с.164-165, 168 т.2), суд оцінює критично.

Також, косметична побілка та клеєння шпалер, покраска підлоги, при цьому, що не було підтверджено суду внесення ОСОБА_2 особистих грошових коштів та праці в такі роботи, не є істотним покращенням вартості самої квартири.

Окрім того, позивачем надано докази на підтвердження придбання вагонки та інших деталей для цього (на балкон) вкінці лютого - березні 2015р. (після смерті чоловіка) та обшивка нею балкона в квартирі за договором з фіз..особою (а.с.25-27 т.2), хоча акту приймання виконаних робіт по обшивці балкона вагонкою, позивач не надала.

Натомість сторона опонента доводила як протилежний доказ придбання вагонки в листопаді 2014р., яка з їх пояснень, зберігалась в гаражі до якого мала доступ ОСОБА_2, проживаючи після смерті сина в його квартирі.

Разом з тим, інші свідки: ОСОБА_3, Яцишин, Яцишин, Садовник, Загорський надали суду пояснення вкладення в поточний ремонт квартири, заміну сантехніки тощо, коштів та особистих робіт зі сторони батьків померлого ОСОБА_7

Застосовуючи норми законодавства щодо даного предмету спору слід вказати на таке.

За вимогами ст..74 СК України якщо жінка та чоловік проживають однією сім'єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними. На майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, поширюються положення глави 8 цього Кодексу.

Згідно ст..21 СК України шлюбом є сімейний союз чоловіка та жінки, зареєстрований в органах РАЦС.

У силу статті 60, 63 Сімейного кодексу України та ст.368, 369 ЦК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, є його спільною сумісною власністю. Кожен з подружжя має рівні права володіння, користування і розпорядження цим майном, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Обєктом права спільної сумісної власності подружжя, згідно із частиною першою статті 61 Сімейного кодексу України, може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту.

Згідно п.22 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» поділ спільного майна подружжя здійснюється за правилами, встановленими статтями 6972 СК та ст. 372 ЦК.

Згідно п.23 цієї ж постанови Пленуму Верховного Суду України, вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, зясовувати джерело і час його придбання. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу (статті 60, 69 СК, ч. 3 ст. 368 ЦК), відповідно до частин 2, 3 ст. 325 ЦК можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на імя кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом.

Спільною сумісною власністю подружжя, зокрема, можуть бути: квартири, жилі й садові будинки; земельні ділянки та насадження на них, продуктивна і робоча худоба, засоби виробництва, транспортні засоби; грошові кошти, акції та інші цінні папери, паєнакопичення в житлово-будівельному, дачно-будівельному, гаражно-будівельному кооперативі; грошові суми та майно, належні подружжю за іншими зобовязальними правовідносинами, тощо.

Майно, яке належало одному з подружжя, може бути віднесено до спільної сумісної власності укладеною при реєстрації шлюбу угодою (шлюбним договором) або визнано такою власністю судом з тих підстав, що за час шлюбу його цінність істотно збільшилася внаслідок трудових або грошових затрат другого з подружжя чи їх обох.

Згідно зі статтею 70 Сімейного кодексу України в разі поділу майна, що є обєктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Отже, норми СК України у статтях 57, 60 встановлюють загальні принципи нормативно-правового регулювання відносин подружжя з приводу належного їм майна, згідно з якими:1) майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить їм на праві спільної власності;2) майно, набуте кожним із подружжя до шлюбу, є особистою приватною власністю кожного з них. З метою збереження балансу інтересів подружжя та дотримання принципів добросовісності, розумності і справедливості зазначений Кодекс містить винятки із загального правила. Зокрема, відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 57 СК України особистою приватною власністю дружини, чоловіка є майно, набуте нею/ним навіть за час шлюбу, але за кошти, які належали їй/йому особисто.

Підстави набуття права спільної сумісної власності подружжя (тобто перелік юридичних фактів, які є підставами виникнення права спільної власності на майно подружжя) визначені у ст. 60 цього Кодексу. За змістом цієї норми належність майна до спільної сумісної власності подружжя визначається не тільки фактом придбання його за час шлюбу, але і спільністю участі подружжя коштами або працею в набутті майна.

Виходячи з наведеного для правильного застосування ст. 60 СК України та визнання майна спільною сумісною власністю суд повинен установити не тільки факт набуття цього майна за час шлюбу, а й той факт, що джерелом його набуття є спільні сумісні кошти або спільна праця подружжя (постанова Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 1 липня 2015 р. у справі № 6-612цс15).

Тобто статус спільної сумісної власності визначається такими критеріями: 1) час набуття майна; 2) кошти, за які таке майно було набуте (джерело набуття). Норма ст. 60 СК України вважається застосованою правильно, якщо набуття майна відповідає зазначеним критеріям. У звязку з викладеним в разі придбання майна хоча й у період шлюбу, але за особисті кошти одного з подружжя, це майно не може вважатися обєктом спільної сумісної власності подружжя, а є особистою приватною власністю того з подружжя, за особисті кошти якого воно придбане. Тому, сам по собі факт придбання спірного майна в період шлюбу не є безумовною підставою для віднесення такого майна до обєктів права спільної сумісної власності подружжя (постанова Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 16 грудня 2015 р. у справі № 6-2641цс15).

Зважаючи на судову практику, майно набуте за час шлюбу, хоча предметом спору є майно, яке на думку ОСОБА_2 набуте спільно до укладення шлюбу, не завжди автоматично може вважатися обєктом спільної сумісної власності подружжя, а залежить від часу набуття майна та джерела вкладень, що має бути належно підтверджене в судових засіданнях та матеріалах справи.

При цьому, оскільки спірна квартира придбана померлим ОСОБА_7 у 2000р., то слід зазначити і таке.

Згідно із ч. 1 ст. 24 КпШС України (діючого в час придбання майна померлим) майно, яке належало кожному з подружжя до одруження, а також одержане ним під час шлюбу в дар або в порядку успадкування, є власністю кожного з них.

Поряд із нормативним регулюванням правовідносин подружжя (чоловіка і жінки, які проживають однією сім'єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі) щодо майна, набутого до шлюбу чи за час шлюбу (статті 57, 60 - 62 СК України), у статтях 7 - 9, 64, 74, 93 - 97 цього Кодексу передбачено можливість договірного регулювання цих правовідносин. Норма ст. 97 СК України надає подружжю право визначати у шлюбному договорі правовий режим майна, набутого до чи під час шлюбу, та не містить заборон або обмежень цього права.

Такий договір між собою подружжя ОСОБА_7 щодо майна придбаного до укладення шлюбу чи під час проживання однією сімєю, не укладало.

Зважаючи на всі зібрані судом докази та оцінюючи їх в сукупності, суд прийшов до переконання про підставність вимог ОСОБА_4 та ОСОБА_5 про визнання особистою приватною власністю спірну квартиру померлого сина ОСОБА_7, та відсутність підстав для задоволення вимог ОСОБА_2 щодо даної спірної квартири а саме про визнання її спільною сумісною власністю подружжя; виключення із спадкового майна ? частину двохкімнатної квартири АДРЕСА_1 та визнання за ОСОБА_2 права власності на ? частину двохкімнатної квартири №67.

А тому, така квартира підлягає поділу у частках між сторонами в порядку спадкування за законом, при видачі нотаріусом свідоцтва про право на спадщину на нерухоме майно.

Також не є доведеними суду вимоги ОСОБА_4 та ОСОБА_5 про визнання всього майна в квартирі особистою приватною власністю ОСОБА_7, оскільки у позовних вимогах перелік такого майна взагалі не зазначено. Натомість у мотивах позову йдеться про наявність у померлого сина в квартирі: деякі цінні речі - золотий ланцюжок, норкова шапка, куртка, велосипед, плазмовий телевізор, компютер, кухонний комбайн, меблі, електродрель, та що ці речі вивезені ОСОБА_2 з спірної квартири. Однак вимог про повернення таких речей батькам померлого, з доведенням такого вивезення з квартири саме відповідачкою, у позовних вимогах взагалі не зазначено, і це не було предметом спору за поданим ними позовом.

Ч.3 ст.10, ч.1 ст.60 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом та ст.61 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Відповідно до ст..212 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів в їх сукупності.

Виходячи з принципу процесуальної рівності сторін і враховуючи обовязок кожної сторони довести ті обставини, на які вона посилається, необхідно в судовому зсіданні дослідити кожен доказ, наданий сторонами на підтвердження своїх вимог або заперечень, який відповідає вимогам належності та допустимості доказів (п.27 постанови Пленуму Верховного Суду України від 12.06.2009 р. №2 «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції»).

Пленум Верховного Суду України у п.11 постанови від 18.12.2009 р. №11 «Про судове рішення у цивільній справі» розяснив, що у мотивувальній частині рішення слід наводити дані про встановлені судом обставини, що мають значення для справи, їх юридичну оцінку та визначені відповідно до них правовідносини, а також оцінку всіх доказів.

На підставі наведеного, відповідно до ст. 190, 368, 369, 392 ЦК України, ст.21, 57, 60, 63, 68-72, 74 Сімейного кодексу України, керуючись ст.ст.10, 11, 60, 209, 212-215 ЦПК України, суд,

В И Р І Ш И В :

Позов ОСОБА_2 до ОСОБА_4 та ОСОБА_5 про встановлення факту проживання однією сімєю чоловіка та жінки без шлюбу ОСОБА_2 з ОСОБА_7 в період з 2008 року по 25.03.2014р.; визнання двохкімнатної квартири АДРЕСА_1 спільною сумісною власністю подружжя; виключення із спадкового майна 1/2 частину двохкімнатної квартири АДРЕСА_1; визнання за ОСОБА_2 права власності на 1/2 частину двохкімнатної квартири АДРЕСА_1, стягнення судових витрат задовольнити частково.

Встановити факт проживання однією сімєю чоловіка та жінки без шлюбу ОСОБА_2 з ОСОБА_7 в період з 2008 року по 25.03.2014 року.

Стягнути з ОСОБА_4, жителя ІНФОРМАЦІЯ_3, ідентифікаційний номер НОМЕР_1, та ОСОБА_5, жительки м.Івано-Франківськ, вул.. Вовчинецька, 25/64, на користь ОСОБА_2, м.Івано_Франківськ, вул.. К.Данила, 35 А, кв.18, ідентифікаційний номер НОМЕР_2, судові витрати по сплаті судового збору в сумі 487,20 грн.

У задоволенні решти заявлених вимог первісного позову відмовити.

Позов ОСОБА_4, ОСОБА_5 до ОСОБА_2 про визнання квартири та всього майна в ній особистою приватною власністю ОСОБА_7, померлого 10.12.2014 року задовольнити частково.

Визнати як особисту приватну власність ОСОБА_7, який помер 10.12.2014 року, двохкімнатну квартиру АДРЕСА_2.

Стягнути з ОСОБА_2, м.Івано-Франківськ, вул.. К.Данила, 35 А, кв.18, ідентифікаційний номер НОМЕР_2, на користь ОСОБА_4, жителя ІНФОРМАЦІЯ_3, ідентифікаційний номер НОМЕР_1, та ОСОБА_5, жительки м.Івано-Франківськ, вул.. Вовчинецька, 25/64, судові витрати по сплаті судового збору в сумі 551,20 грн.

У задоволенні решти заявлених вимог зустрічного позову відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя Польська М.В.