Рішення № 63664258, 13.12.2016, Апеляційний суд Дніпропетровської області (м. Дніпро)

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Провадження № 22-ц/774/2718/16 Справа № 175/4579/14-ц Головуючий у 1 й інстанції - Шабанов А. М. Доповідач - Куценко Т.Р.

Категорія 27

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 грудня 2016 року м. Дніпро 13 грудня 2016 року Колегія суддів судової палати з цивільних справ апеляційного суду Дніпропетровської області в складі:

Головуючого - Куценко Т.Р.

суддів - Демченко Е.Л., Каратаєва Л.О.

при секретарі - Синенко Є.А.

розглянула у відкритому судовому засіданні в м. Дніпро цивільну справу за апеляційною скаргою

Публічного акціонерного товариства

Комерційний банк «Приватбанк»,

на рішення Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 02 лютого 2015 року у справі за позовом Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором, -

ВСТАНОВИЛА:

ПАТ КБ «Приатбанк» звернулося до суду з даним позовом до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

В обґрунтування своїх позовних вимог посилалося на те, що 23 грудня 2008 року між сторонами було укладено кредитний договір, відповідно до якого банк надав відповідачу грошові кошти з визначенням розміру процентної ставки та строків виконання зобов'язання умовами даного договору. Позивач свої зобов'язання за кредитним договором виконав, надавши позичальнику кредитні кошти. Позичальник свої обов'язки системно не виконував, у зв'язку з чим станом на 08 жовтня 2014 року утворилася заборгованість. Посилаючись на порушення умов кредитного договору та у зв'язку з чим виникла необхідність захисту свого цивільного права позивач звернувся до суду з зазначеними вимогами та враховуючи наведені обставини наполягає на їх задоволені /а.с.2-3/.

Рішенням Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 02 лютого 2015 року в задоволені заявлених позовних вимог відмовлено /а.с.151-152/.

В апеляційній скарзі позивач посилається на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, у зв'язку з чим ставить питання про скасування оскаржуваного рішення /а.с.155-157/.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених позовних вимог, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, рішення суду скасуванню, відповідно до ст. 309 ЦПК України, з наступних підстав.

Судом встановлено, що 23 грудня 2008 року між сторонами було укладено кредитний договір №DNT0GK0000000001, за умовами якого відповідачу було надано кредит в розмірі 27 239, 24 доларів США на споживчі та інші цілі, зі сплатою 1,09 % на місяць на суму залишку заборгованості за кредитом, винагороди за надання фінансового інструменту у розмірі 0,20 % від суми наданого кредиту щомісяця в період сплати, винагороди за надання фінансового інструменту у розмірі 0,00 % від суми виданого кредиту у момент надання кредиту. Періодом сплати вважати період з «21» по «28» число кожного місяця. Щомісяця в період сплати позичальник повинен надати Банку кошти (щомісячний платіж) у сумі 310, 94 доларів США згідно графіку погашення кредиту для погашення заборгованості за кредитним договором, яка складається із заборгованості по кредиту, відсоткам, винагороди, комісії /а.с.7-9/.

За кредитним договором відповідач зобов'язався використати кредит за цільовим призначенням, сплатити проценти за користування кредитом та повернути позивачу кредит в повному обсязі в порядку та у строки обумовлені кредитним договором (п. 2.2, 3 кредитного договору).

Пунктом 7.1 договору визначено, що кредитні кошти відповідачу надаються на придбання нерухомості.

09 квітня 2009 року між відповідачем та ОСОБА_3 було укладено договір купівля-продажу житлового будинку АДРЕСА_1. Даний договір посвідчено приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу ОСОБА_4 та зареєстровано в реєстрі за №857 /а.с.47-48/.

09 квітня 2009 року між відповідачем та банком було укладено договір іпотеки, відповідно до якого в забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором №DNT0GK0000000001 від 23 грудня 2008 року позивачу було надано в іпотеку нерухоме майно, а саме житловий будинок за адресою АДРЕСА_1 /а.с.76-77/.

У порушення умов спірного кредитного договору від 23 грудня 2008 року, відповідач свої зобов'язання виконував неналежним чином, у зв'язку з чим станом на 08 жовтня 2014 року утворилася заборгованість в розмірі 65 784, 24 доларів США, яка складається з заборгованості: по кредиту у розмірі 21 238,24 доларів США; по відсоткам у розмірі 15 811, 43 доларів США, пені у розмірі 25 583,60 доларів США та штрафів на загальну суму 3 150,97 доларів США, що підтверджується наданим позивачем розрахунком заборгованості /а.с.4-5/.

Ухвалюючи рішення по справі суд першої інстанції прийшов до висновку про відмову в задоволені позову, посилаючись на те що банком було пропущено строк позовної давності для пред'явлення даних вимог.

Проте з таким висновком суду погодитись не можна, з наступних підстав.

За кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (ст. 1054 Цивільного кодексу України).

Натомість ст. 1049 ЦК України передбачено, що позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

В силу статті 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

У відповідності до ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України). Для окремих видів вимог законом встановлена спеціальна позовна давність.

Окрім цього частиною першою статті 259 ЦК України передбачено, що позовна давність, встановлена законом, може бути збільшена за домовленістю сторін. Договір про збільшення позовної давності укладається у письмовій формі.

Відповідно до статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що укладений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

За змістом частини першої статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. Тобто, позовна давність застосовується лише за наявності порушеного права особи.

У разі неналежного виконання позичальником зобов'язань за кредитним договором позовна давність за вимогами кредитора про повернення кредитних коштів та процентів за користування кредитом, повернення яких відповідно до умов договору визначене періодичними щомісячними платежами, повинна обчислюватися з моменту настання строку погашення чергового платежу.

Разом з цим, відповідно до частини першої статті 264 ЦК України перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку, в силу частини третьої статті 264 ЦК України після переривання перебіг позовної давності починається заново.

Правила переривання перебігу позовної давності застосовуються судом незалежно від наявності чи відсутності відповідного клопотання сторін у справі, якщо в останніх є докази, що підтверджують факт такого переривання.

Отже, відповідно п.4.5 договору термін позовної давності відносно вимог про стягнення кредиту, відсотків за користування кредитом, винагороди та неустойки встановлено 5 років.

Згідно по рахунку ОСОБА_2 29 січня 2009 року кредит по договору №DNT0GK0000000001 від 23 грудня 2008 року було винесено на прострочку /а.с.85/.

13 липня 2009 року відповідачем було надано довіреність співробітникам банку відповідно до договору доручення, укладеного між ними в усній формі, управляти і розпоряджатися нерухомим майном, а саме житловим будинком за адресою АДРЕСА_1. Відповідно до даного доручення відповідач надає позивачу житловий будинок в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором, вказані обставини не заперечуються сторонами, оскільки були наведені в наданих поясненнях та запереченнях, що містяться в матеріалах справи.

Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що строк позовної давності було перервано відповідачем надаючи доручення та довіреності на вказане нерухоме майно.

Також в матеріалах справи міститься виписка по картці відповідача за № 6762468324964935, згідно якої у період з 04 листопада 2011 року по 29 грудня 2014 року з заробітної плати ОСОБА_2 стягувались кошти в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором. Враховуючи тривалість даних стягнень, колегія суддів приходить до висновку, що відповідач не заперечував проти таких дій банку та сприяв погашенню заборгованості даним способом, оскільки в матеріалах справи відсутні будь-які докази звернення боржника до банку відносно вказаного списання коштів.

Отже, колегія суддів приходить до висновку, що банк звернувся до суду з дотриманням строку позовної давності та виникла заборгованість за кредитним договором підлягає стягненню з відповідача, у зв'язку з неналежним виконанням зобов'язань за спірним договором.

Разом з цим, згідно з нормою ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

ОСОБА_5 посилається на те, що 13.07.2009 році в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором передав банку іпотечне майно, а саме житловий будинок за адресою АДРЕСА_1, надавши довіреність на ім'я співробітників банку ОСОБА_6 та ОСОБА_7 на управління та розпорядження належним йому житловим будинком /а.с. 70/.

13.02.2015 року ОСОБА_5 надає довіреність ПАТ КБ «ПриватБанк», ОСОБА_8, ОСОБА_9 продати його нерухоме майно та земельну ділянку /а.с. 101/.

До цього часу вказаний житловий будинок банком не реалізовано, а надання ОСОБА_5 вищевказаної довіреності не звільняє його від сплати усіх необхідних платежів за кредитним договором.

Згідно зі ст. 616 ЦК України якщо порушення зобов'язання сталося з вини кредитора, суд відповідно зменшує розмір збитків та неустойки, які стягуються з боржника. Суд має право зменшити розмір збитків та неустойки, які стягуються з боржника, якщо кредитор умисно або з необережності сприяв збільшенню розміру збитків, завданих порушенням зобов'язання, або не вжив заходів щодо їх зменшення.

Враховуючи вимоги ст. 616 ЦК України колегія суддів вважає за можливе зменшити розмір пені до 60 480 грн., враховуючи, що банк не надав до матеріалів справи даних, про наявність поважних причин що перешкодили банку на протязі більше 5-ти років реалізувати вказаний будинок, та зменшити таким чином розмір заборгованості відповідача.

Щодо стягнення з відповідача на користь банку штрафу фіксованої частини та процентної складової на загальну суму 3 150, 97 доларів США, колегія суддів приходить до висновку що позовні вимоги в цій частині не підлягають задоволенню, з наступних підстав.

Цивільно-правова відповідальність - це покладення на правопорушника основаних на законі невигідних правових наслідків, які полягають у позбавленні його певних прав або в заміні невиконання обов'язку новим, або у приєднанні до невиконаного обов'язку нового додаткового.

Покладення на боржника нових додаткових обов'язків як заходу цивільно-правової відповідальності має місце, зокрема, у випадку стягнення неустойки (пені, штрафу).

Відповідно до статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання (частина друга статті 549 ЦК України). Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (частина третя статті 549 ЦК України).

За положеннями статті 61 Конституції України ніхто не може бути двічі притягнутий до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення.

Враховуючи вищевикладене та відповідно до статті 549 ЦК України штраф і пеня є одним видом цивільно-правової відповідальності, а тому їх одночасне застосування за одне й те саме порушення - строків виконання грошових зобов'язань за кредитним договором свідчить про недотримання положень, закріплених у статті 61 Конституції України щодо заборони подвійної цивільно-правової відповідальності за одне і те саме порушення.

Указаний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 21 жовтня 2015 року № 6-2003цс15 і відповідно до ст. 360-7 ЦПК України є обов'язковим для всіх судів України.

Ухвалюючи рішення про відмову в задоволені позовних вимог в повному обсязі суд першої інстанції наведені обставини не врахував, та застосував правові норм з порушенням норм матеріального права.

Відповідно до ст. 212 ЦПК України виключне право оцінки доказів належить суду, який має оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному повному та об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Враховуючи вищевикладене, апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а рішення суду скасуванню, позовні вимоги ПАТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_2 частковому задоволенню.

Відповідно ст. 88 ЦПК України стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати. Враховуючи судовий збір сплачений позивачем та часткове задоволення вимог, з відповідача необхідно стягнути судові витрати на суму 2 578, 26 грн.

Керуючись ст.ст. 303, ст. 307, 309 ЦПК України, колегія суддів, -

ВИРІШИЛА:

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» - задовольнити частково.

Рішення Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 02 лютого 2015 року - скасувати.

Позовні вимоги Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» - задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» заборгованість за кредитним договором №DNT0GK0000000001 від 23 грудня 2008 року, яка станом на 08 жовтня 2014 року складає: 21 238, 24 долара США - заборгованість за кредитом, 15 811, 43 долара США - заборгованість по процентам за користування кредитом; 60 480 грн. - пеня за несвоєчасне виконання зобов'язань.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» судові витрати понесені по оплаті судового збору в сумі 2 578, 26 грн.

Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення, однак може бути оскаржено до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з цього часу.

Головуючий: Куценко Т.Р.

Судді: Демченко Е.Л.

Каратаєва Л.О.