Рішення № 63664253, 13.12.2016, Апеляційний суд Дніпропетровської області (м. Дніпро)

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Провадження № 22-ц/774/8143/16 Справа № 203/4032/16-ц Головуючий у 1 й інстанції - Казак С. Ю. Доповідач - Куценко Т.Р.

Категорія 27

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 грудня 2016 року м. Дніпро 13 грудня 2016 року Колегія суддів судової палати з цивільних справ апеляційного суду Дніпропетровської області в складі:

Головуючого - Куценко Т.Р.

суддів - Демченко Е.Л., Максюта Ж.І.

при секретарі - Синенко Є.А.

розглянула у відкритому судовому засіданні в м. Дніпро цивільну справу за апеляційною скаргою

Публічного акціонерного товариства

Комерційний Банк «ПриватБанк»,

на рішення Кіровського районного суду м.Дніпропетровська від 28 вересня 2016 року по справі за позовом Публічного акціонерного товариства Комерційний Банк «ПриватБанк» до ОСОБА_3 про звернення стягнення на предмет іпотеки та виселення,-

ВСТАНОВИЛА:

В червні 2013 року Публічне акціонерне товариство Комерційний Банк «ПриватБанк» /далі-ПАТ КБ «ПриватБанк»/ звернулось до суду з позовом до ОСОБА_3 про звернення стягнення на предмет іпотеки та виселення /т.1 а.с. 1-5/.

Заочним рішенням Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 30 вересня 2013 року позовні вимоги банку в частині звернення стягнення на предмет іпотеки було задоволено /т.1 а.с.181-184/.

Рішенням апеляційного суду Дніпропетровської області від 24 березня 2014 року заочне рішення було змінено в частині зазначення способу реалізації предмета іпотеки /т.2 а.с. 143-146/.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ від 03 вересня 2014 року рішення суду першої та апеляційної інстанції були скасовані та справу передано на новий розгляд до суду першої інстанції. Згідно ухвали від 03.09.2014 року вбачається, що задовольняючи касаційну скаргу представника відповідача та скасовуючи судові рішення, Вищий спеціалізований суд посилався на те, що під час розгляду справи суди не звернули уваги на те, що банк не надав доказів, які б підтверджували прийняття відповідного рішення про збільшення відсоткової ставки за кредитним договором з 10,08% до 13,20% та не перевірили виконання банком вимог п.2.3.1 кредитного договору щодо письмового повідомлення відповідача про зміну та причини зміни відсоткової ставки за договором /т.2 а.с.189-191/.

Рішенням Кіровського районного суду м.Дніпропетровська від 28 вересня 2016 року в задоволенні позову ПАТ КБ «ПриватБанк» відмовлено /т.3 а.с.126-128/.

В апеляційній скарзі позивач просить рішення суду скасувати як таке, що постановлена з порушенням норм матеріального та процесуального права та направити справу до суду першої інстанції для розгляду справи по суті /т.3 а.с. 130-135/.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів приходить до висновку, що скарга підлягає частковому задоволенню, рішення суду скасуванню, з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що 30.05.2007 року між Публічним акціонерним товариством комерційний банк «ПРИВАТБАНК» та ОСОБА_3 було укладено кредитний договір №DNU0GK00001247, відповідно до якого останній отримав кредит в сумі 52 000 долари США зі сплатою відсотків за користування кредитом в розмірі 10,08 на рік на суму залишку заборгованості за кредитом, з кінцевим терміном повернення 30 травня 2027 року /т.1 а.с.19-22/.

В забезпечення виконання умов кредитного договору між банком та відповідачем 30 травня 2007 року було укладено договір іпотеки, відповідно до якого останній передав в іпотеку квартиру АДРЕСА_1 /т.1 а.с.23-29/.

Відповідач свої зобов'язання за договором не виконав, у зв'язку з чим, станом на 15 квітня 2013 року має заборгованість в сумі 129 751,63 долари США, що еквівалентно 1 036 715, 52 грн., з яких заборгованість по кредиту 413 537, 44 грн., заборгованість по процентам за користування кредитом 255204, 26 грн., заборгованості по комісії за користування кредитом 423 947,87 грн., та пені за несвоєчасність виконання зобов'язань за договором в сумі 325 968, 21 грн., що підтверджується відповідним розрахунком наданим позивачем до позовної заяви /т.1 а.с.8-13/.

З наданого позивачем розрахунку заборгованості за кредитним договором вбачається, що починаючи з 29 жовтня 2008 року банком було збільшено розмір процентної ставки за кредитним договором з 10,08% до 13,20%.

Під час нового розгляду справи представником позивача було надано письмове повідомлення від 14 жовтня 2008 року, згідно якого банк повідомляє ОСОБА_3 про збільшення з 29 жовтня 2008 року процентної ставки за кредитним договором від 30 травня 2007 року до 13,20% на рік, посилаючись на подорожчання грошових ресурсів на світовому та українському фінансових ринках, а також підвищенням рівня облікової ставки НБУ з 8,5 до 12% /т.3 а.с.45/.

На підтвердження факту виконання вимог п.2.3.1 кредитного договору та направлення відповідачу вказаного письмового повідомлення представником позивача було надано реєстр поштових відправлень від 14 жовтня 2008 року /т.3 а.с.46-47/.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог суд першої інстанції виходив з того, що Банк не довів належними доказами факт дотримання вимог ч.4 ст.11 Закону України «Про захист прав споживачів» та умов п.2.3.1 кредитного договору щодо належного та своєчасного повідомлення позичальника про збільшення процентної ставки.

З такими висновками колегія суддів погодитись не може, з наступних підстав.

Згідно ч.1 ст. 1054 ЦК України Банк зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальнику в розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити відсотки.

Згідно ст. ст. 525 і 526 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного Кодексу та інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до п. 2.3.1 кредитного договору банк має право в односторонньому порядку збільшити розмір процентної ставки за користування кредитом у разі зміни кон'юнктури ринку грошових ресурсів Україні, а саме: зміни курсу долара США до гривні більше ніж на 10 % порівняно з курсом долара США до гривні, установленого Національним банком України на момент укладення договору, зміни облікової ставки Національного банку України, зміни розміру відрахувань у страховий (резервний) фонд або зміни середньозваженої ставки за кредитами банків України у відповідній валюті. При цьому банк надсилає позичальнику письмове повідомлення про зміну процентної ставки протягом 7 календарних днів з дати вступу в чинність такої зміни.

Згідно зі ст. 627 ЦК України відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ст. 628 цього Кодексу зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

У ст. 629 ЦК України зазначено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Наданими суду апеляційної інстанції представником позивача доказами підтверджено, що банк збільшив відсотки за користування кредитом відповідно до листа від 14 жовтня 2008 року, направленого на адресу ОСОБА_3 та п.п. 2.3.1 з 29 жовтня 2008 року.

У абз. 1 п. 28 постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 березня 2012 року № 5 «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» судам роз'яснено, що при вирішенні спорів щодо правомірності підвищення процентної ставки згідно зі ст. 1056-1 ЦК України у зв'язку з прийняттям Закону України від 12 грудня 2008 року «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо заборони банкам змінювати умови договору банківського вкладу та кредитного договору в односторонньому порядку», яким передбачено, що встановлений кредитним договором розмір фіксованої процентної ставки не може бути збільшений банком в односторонньому порядку, а також, що умова договору щодо права банку змінювати розмір фіксованої процентної ставки в односторонньому порядку є нікчемною, суди мають виходити з того, що цей закон набрав чинності з 10 січня 2009 року.

У абз. 3, 4 п. 28 постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 березня 2012 року № 5 «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» судам роз'яснено, що при вирішенні питання щодо правомірності підвищення банком чи іншою фінансовою установою процентної ставки суди також повинні розрізняти умови кредитного договору, які встановлюють односторонню зміну умов договору, від умов договору, що встановлюють погоджену сторонами процедуру зміни договору шляхом прийняття позичальником пропозиції кредитора про зміну умов договору відповідно до вимог ст. ст. 641-642 ЦК України або в порядку, визначеному ч. 6 ст. 1056-1 ЦК України.

При підвищенні процентної ставки з'ясуванню підлягають визначена договором процедура підвищення процентної ставки (лише повідомлення позичальника чи підписання додаткової угоди тощо); дії позичальника щодо прийняття пропозиції кредитора тощо.

Зазначена правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 4 липня 2012 року № 6-58цс12, яка згідно зі ст. 360-7 ЦПК України є обов'язковою для усіх судів України.

Виходячи з аналізу ст.ст. 5, 627, 629, 653 ЦК України, якщо умовами кредитного договору, щодо яких сторони дійшли згоди під час його укладення, передбачено право банку в односторонньому порядку збільшувати розмір процентної ставки за користування кредитом у разі настання певних умов з додержанням встановленої кредитним договором процедури повідомлення позичальника, то збільшення банком розміру процентної ставки за цим кредитним договором в односторонньому порядку є правомірним, за умови, що рішення банку про таку зміну розміру процентної ставки було прийнято до набрання чинності Закону України від 12 грудня 2008 року № 661-VI «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо заборони банкам змінювати умови договору банківського вкладу та кредитного договору в односторонньому порядку», тобто до 9 січня 2009 року.

Оскільки підвищення процентної ставки здійснено банком до набрання чинності вказаного вище закону то дії позивача є правомірними.

Крім того, ОСОБА_3 частково здійснював погашення заборгованості за вже підвищеними процентами. Тобто, у відповідності до ст. 642 ЦК України, своїми діями підтвердив правомірність такого підвищення.

Як вбачається з матеріалів справи, 27 лютого 2013 року Банком на адресу позичальника було направлено вимогу про дострокове погашення кредиту, відповідно до якої повідомлялось про наявність заборгованості, яка складає 78168,72 дол. США. Крім того, відповідачу запропоновано у 30-ти денний строк з дня отримання цієї вимоги повернути суму кредиту в повному обсязі, а також проценти, комісії та штрафні санкції, в разі невиконання або неналежного виконання порушеного зобов'язання Банк прийме рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки /т.1 а.с.15-17/.

Відповідно до наявного в матеріалах справи розрахунку, розмір заборгованості ОСОБА_3, станом на 15 квітня 2013 року склав 129 751,63 дол.США, що за курсом НБУ 7,99 складає 1 036 715,52 грн., з яких 413537,44 грн. - заборгованість за кредитом, 255204,26 грн. - заборгованість за відсотками, 423947,87 - заборгованість по комісії за користування кредитом, 325968,21 грн. - пеня /т.1 а.с. 8-13/.

Нормами ст. 629 ЦК України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно до ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Відповідно до ст.ст. 525, 526, 530, 629 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог закону, інших актів цивільного законодавства у встановлений договором строк, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов'язань не допускається. Договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст.611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

За змістом ст.ст. 610, 612 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання. Боржник вважається таким, що прострочив виконання, якщо він не виконав його у строк, передбачений умовами договору або встановлений законом.

Відповідно ст. 33 ЗУ «Про іпотеку» у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, встановлених статтею 12 цього Закону.

Умовами п.22 Договору іпотеки від 30 травня 2007 року передбачено, що звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється також у випадках, передбачених п.п. 16.7.1, 16.7.2, 16.9 Договору, відповідно до Закону України «Про іпотеку» на підставі рішення суду або на підставі виконавчого напису нотаріуса або згідно із застереженням про задоволення вимог Іпотекодержателя, що містяться в п.27 Договору, а саме: шляхом переходу до іпотекодержателя права власності на предмет іпотеки, про що іпотекодержатель зобов'язаний письмово повідомити іпотекодавця; або продажу предмету іпотеки будь-якій особі та будь-яким способом, в тому числі на біржі, на підставі договору купівлі-продажу у порядку ст.38 ЗУ «Про іпотеку», для чого іпотекодавець надає право іпотекодержателю укласти такий договір ціною та на умовах, визначених на власний розсуд іпотекодержателя, і здійснити всі необхідні дії від імені іпотекодавця, у т.ч. отримати витяг з Державного реєстру прав власності на нерухоме майно.

Отже, з урахуванням викладеного вище, колегія суддів вважає, що позов ПАТ КБ «ПриватБанк» підлягає задоволенню в частині звернення стягнення на предмет іпотеки.

Стосовно вимог щодо виселення, колегія суддів виходить з наступного.

Частиною 1 ст. 40 Закону України «Про іпотеку» передбачено, що звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення є підставою для виселення всіх мешканців, за винятком наймачів та членів їх сімей. Виселення проводиться у порядку, встановленому законом.

Нормою, яка встановлює порядок виселення із займаного житлового приміщення, є ст. 109 ЖК УРСР, у частині першій якої передбачені підстави виселення.

Частина 3 ст. 109 ЖК УРСР регулює порядок виселення громадян.

За змістом ч. 2 ст. 40 Закону України «Про іпотеку» та ч. 3 ст. 109 ЖК УРСР після прийняття рішення про звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення шляхом позасудового врегулювання на підставі договору всі мешканці зобов'язані на письмову вимогу іпотекодержателя або нового власника добровільно звільнити житловий будинок чи житлове приміщення протягом одного місяця з дня отримання цієї вимоги. Якщо мешканці не звільняють житловий будинок або житлове приміщення у встановлений або інший погоджений сторонами строк добровільно, їх примусове виселення здійснюється на підставі рішення суду.

З матеріалів справи вбачається, що ПАТ КБ «ПриватБанк» звертаючись у червні 2013 року до суду з позовом просить виселити відповідача та інших осіб які зареєстровані або проживають в квартирі, яка є предметом іпотеки, не конкретизуючи кого саме необхідно виселити з квартири, чи є там неповнолітні діти та чи буде їм надано інше житло.

З аналізу наведених вище норм можна зробити висновок, що виселення з квартири за даних обставин може порушити житлові права осіб, які в ній мешкають, тому задоволення такої позовної вимоги в цій частині є неможливим, оскільки це порушить конституційні права цих осіб.

Отже, позовні вимоги ПАТ КБ «ПриватБанк» в цій частині задоволенню не підлягають.

Згідно ч. 1 ст. 88 ЦПК України стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати. Якщо позов задоволено частково, судові витрати присуджуються позивачеві пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, а відповідачеві - пропорційно до тієї частини позовних вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено.

При зверненні з позовом в суд та при подачі апеляційної скарги ПАТ КБ «ПриватБанк» було сплачено судовий збір в розмірі 7833 грн. Зазначені судові витрати підлягають стягненню з ОСОБА_3 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк».

Керуючись ст.ст. 303, 307, 309 ЦПК України колегія суддів, -

ВИРІШИЛА:

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства Комерційний Банк «ПриватБанк» - задовольнити частково.

Рішення Кіровського районного суду м.Дніпропетровська від 28 вересня 2016 року - скасувати.

Позовні вимоги Публічного акціонерного товариства Комерційний Банк «ПриватБанк» - задовольнити частково.

В рахунок погашення заборгованості за кредитним договором № від 30 травня 2007 року, яка станом на 15 квітня 2013 року становить 1 037 104,78 грн., звернути стягнення на предмет іпотеки, а саме квартиру АДРЕСА_1 , яка належить на праві власності ОСОБА_3, на підставі договору купівлі-продажу від 30 травня 2007 року, шляхом надання Публічному акціонерному товариству Комерційний Банк «ПриватБанк» права продажу предмету іпотеки та укладання від імені відповідача договорів купівлі-продажу будь-яким способом з іншою особою - покупцем, з початковою ціною визначеною договором іпотеки - 328 250 грн., та отриманням витягу з Державного реєстру прав власності.

В іншій частині позовних вимог - відмовити.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь Публічного акціонерного товариства Комерційний Банк «ПриватБанк» судові витрати в сумі 7833 грн.

Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржено до касаційної інстанції протягом двадцяти днів.

Головуючий: Куценко Т.Р.

Судді: Демченко Е.Л.

Максюта Ж.І.