Рішення № 63663079, 20.12.2016, Ленінський районний суд м. Дніпропетровська

20.12.2016 Єдиний унікальний номер 205/10515/14-ц

справа № 2/205/824/16

205/10515/14-ц

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 грудня 2016 року м. Дніпро

Ленінський районний суд м. Дніпропетровська в складі:

головуючого судді Басової Н.В.,

при секретарі Сахончик Я.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпрі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 в своїх інтересах та інтересах малолітнього сина ОСОБА_2, ОСОБА_3 до ОСОБА_4 та ОСОБА_5 про усунення перешкод в користуванні власністю, вселення та встановлення порядку користування домоволодінням,

ВСТАНОВИВ:

Позивач 17 грудня 2014 року звернулась до Ленінського районного суду м. Дніпропетровська з позовом до ОСОБА_4 та ОСОБА_5 про зобовязання вчинити певні дії, надання житлового приміщення у користування, вселення та виділення в користування частини земельної ділянки.

Ухвалою Ленінського районного суду м. Дніпропетровська (суддя Мовчан Д.В.) від 19 грудня 2014 року відкрито провадження у справі.

Ухвалою Ленінського районного суду м. Дніпропетровська (суддя Залімська Н.В.) від 16 березня 2015 року справу прийнято до провадження.

Ухвалою Ленінського районного суду м. Дніпропетровська (суддя Басова (Залімська) Н.В.) від 05 листопада 2015 року провадження у справі зупинено до вирішення цивільної справи, що знаходиться в провадженні Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду за апеляційною скаргою Реєстраційної служби Дніпропетровського міського управління юстиції Дніпропетровської області на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 18 травня 2015 року.

Ухвалою Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 23 лютого 2016 року відновлено провадження у справі.

ОСОБА_1 в своїх інтересах та інтересах малолітнього сина ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, ОСОБА_3, уточнивши позовні вимоги в редакції від 12 жовтня 2016 року, звернулись до суду з позовом до ОСОБА_4 та ОСОБА_5 про усунення перешкод в користуванні власністю, вселення та встановлення порядку користування домоволодінням. В обґрунтування позивних вимог посилались на те, що рішенням Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 21 лютого 2013 року за ОСОБА_1 визнано право власності на 3/8 частини домоволодіння, розташованого за адресою: м. Дніпропетровськ, вул. Гвоздична, буд. 20. ОСОБА_4 є власником інших 5/8 частини домоволодіння. В натурі частки не виділялись.

Позивачі просили суд усунути перешкоди в здійсненні права часткової власності 3/8 частинами домоволодіння за адресою: м. Дніпро, вул. Гвоздична, буд. 20; вселити ОСОБА_1, малолітнього сина ОСОБА_2, ОСОБА_3 у зазначене домоволодіння; встановити між власниками ОСОБА_4 та ОСОБА_1 порядок користування зазначеним домоволодіння, виділивши ОСОБА_1 у користування для проживання разом з сімєю житлове приміщення 1-3 площею 8,4 кв.м. у житловому будинку за адресою: м. Дніпро, вул. Гвоздична, буд. 20, залишивши у спільному користуванні допоміжні приміщення веранду а-1, веранду 1-6, прихожу 1-2, кухню 1-1, туалет 1-5, а також господарські будівлі: літню кухню Б, літню кухню б, гараж Ж, сарай Е, сарай Д та земельну ділянку, на якій розташований житловий будинок.

У заяві від 20 грудня 2016 року представник позивача ОСОБА_6 ОСОБА_7 та позивач ОСОБА_3 просили розглядати справу за їх відсутності на підставі письмових доказів.

Відповідачі в судове засідання не зявились про дату, час та місце слухання справи повідомлялись належним чином. Про причини своєї неявки суд не повідомили. Письмових заяв від них не надходило.

Відповідно до ч. 2 ст. 197 ЦПК України у разі неявки в судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі, чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності осіб, які беруть участь у справі, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Згідно ч. 3 ст. 10 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

У відповідності з ч. 1 ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

На підставі ч. 2 ст. 59 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Підставою звернення ОСОБА_1 в своїх інтересах та інтересах малолітнього сина ОСОБА_2, ОСОБА_3 з позовом до суду є захист інтересів власника, повязаних із реалізацією складової частини змісту права власності права користування 3/8 частинами домоволодіння, розташованого за адресою: м. Дніпро, вул. Гвоздична, буд. 20.

Суд, дослідивши матеріали справи, оцінивши надані та здобуті докази, вважає, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню за наступних підстав.

Згідно ч. 1 ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

На підставі ч. 1 ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Судом встановлено, що рішенням Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 21 лютого 2013 року визнано за ОСОБА_8 право власності на 3/8 частини домоволодіння № 20 по вул. Гвоздичній в м. Дніпропетровську в порядку спадкування за законом після смерті батька ОСОБА_9, померлого 26 грудня 2001 року (а.с. 10-13).

Ухвалою апеляційного суду Дніпропетровської області від 21 травня 2013 року рішення Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 21 лютого 2013 року залишено без змін (а.с. 14).

Відповідно до ч. 3 ст. 61 ЦПК України Обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

За ОСОБА_8 було зареєстровано право власності на 3/8 частини домоволодіння № 20 по вул. Гвоздичній в м. Дніпропетровську в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно (а.с. 85).

17 червня 2016 року ОСОБА_8 змінила своє прізвище на «Гунько» (а.с. 116).

ОСОБА_1 перебуває в зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_3 з 18 липня 2009 року (а.с. 117). Від сумісного шлюбу мають малолітнього сина ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с. 115).

Згідно ст. 41 Конституції України право власності є непорушним. Кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю.

За змістом права власності, визначеного ст. 317 ЦК України, право власності це право володіння, користування і розпорядження майном.

Згідно ч. 1 ст. 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

На підставі ч. 2 ст. 319 ЦК України власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.

Відповідно до ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

За змістом ст. 150 ЖК України, ч. 1 ст. 383 ЦК України власник житлового будинку має право використовувати помешкання для власного проживання, проживання членів своєї сімї, інших осіб, розпоряджатися цією власністю на свій розсуд: продавати, дарувати, заповідати, здавати в оренду, обмінювати, закладати, укладати інші не заборонені законом угоди.

Згідно зі ст. 156 ЖК Україничлени сім'ї власника жилого будинку (квартири), які проживають разом з ним у будинку (квартирі), що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку (квартири), якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням.

Способи захисту права власності передбачені нормами статей 16, 386, 391 ЦК України.

Обєктом власності особи може бути, зокрема, житло житловий будинок, садиба, квартира (статті 379, 382 ЦК України).

Права власника житлового будинку (квартири) визначені ст. 383 ЦК України та ст. 150 ЖК України, які передбачають право власника використовувати житло для власного проживання, проживання членів сімї, інших осіб і розпоряджатися своїм житлом на власний розсуд.

Обмеження чи втручання у право власника можливе лише з підстав, передбачених законом.

Згідно ст. 391 ЦК України, власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

З урахуванням наведеного, суд вважає за можливе вселити ОСОБА_1, ОСОБА_3 та малолітнього ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, до домоволодіння № 20 по вул. Гарнізонній у м. Дніпропетровську.

Згідно ч. 3 ст. 358 ЦК України, кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності. У разі неможливості цього він має право вимагати від інших співвласників, які володіють і користуються спільним майном, відповідної матеріальної компенсації.

Відповідно до ч. 1 ст. 364 ЦК України співвласник має право на виділ у натурі частки із майна, що є у спільній частковій власності.

Згідно ч. 2 ст. 364 ЦК України, якщо виділ у натурі частки із спільного майна не допускається або є неможливим, співвласник, який бажає виділу, має право на одержання від інших співвласників грошової або іншої матеріальної компенсації вартості його частки. Компенсація співвласникові може бути надана лише за його згодою.

Відповідно до розяснень Пленуму Верховного Суду України, наданих у п. 6 Постанови від 04.10.1991 року № 7 «Про практику застосування судами законодавства, що регулює право приватної власності громадян на жилий будинок» при вирішенні справ про виділ в натурі часток жилого будинку, що є спільною частковою власністю, судам належить мати на увазі, що це можливо, якщо кожній із сторін може бути виділено відокремлену частину будинку з самостійним виходом (квартиру). Виділ також може мати місце при наявності технічної можливості переобладнати приміщення в ізольовані квартири. Якщо виділ частки будинку в натурі неможливий, суд вправі за заявленим про це позовом встановити порядок користування відособленими приміщеннями (квартирами, кімнатами) такого будинку. У цьому разі окремі підсобні приміщення (кухня, коридор тощо) можуть бути залишені в загальному користуванні учасників спільної часткової власності. Порядок користування жилим будинком може бути встановлено також і між учасниками спільної сумісної власності. При неможливості виділу частки будинку в натурі або встановлення порядку користування ним, власнику, що виділяється, за його згодою присуджується грошова компенсація. Розмір грошової компенсації визначається за угодою сторін, а при відсутності такої угоди судом по дійсній вартості будинку на час розгляду справи. Під дійсною вартістю будинку розуміється грошова сума, за яку він може бути проданий в даному населеному пункті чи місцевості. Для її визначення при необхідності призначається експертиза. В окремих випадках суд може, враховуючи конкретні обставини справи, і при відсутності згоди власника, що виділяється, зобов'язати решту учасників спільної власності сплатити йому грошову компенсацію за належну частку з обов'язковим наведенням відповідних мотивів. Зокрема, це може мати місце, якщо частка у спільній власності на будинок є незначною й не може бути виділена в натурі чи за особливими обставинами сумісне користування ним неможливе, а власник в будинку не проживає і забезпечений іншою жилою площею.

У відповідності зі ст. 60 ЦПК України, кожна сторона зобовязана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у праві. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не можу ґрунтуватись на припущеннях.

Позивачами в порушення ст. ст. 10, 59-60 ЦПК України не було надано суду належних доказів на підтвердження своїх позовних вимог. Зокрема, позивачами не було заявлено клопотання про проведення судової будівельно-технічної експертизи.

Зважаючи на викладене, розглядаючи даний спір в межах заявлених вимог, оцінюючи здобуті по справі докази щодо їх належності, допустимості, достовірності, а також достатності та взаємності звязку у сукупності, суд вважає, що позовні вимоги ОСОБА_1 в своїх інтересах та інтересах малолітнього сина ОСОБА_2, ОСОБА_3 підлягають частковому задоволенню.

Згідно ч. 1 ст. 88 ЦПК України стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати. Якщо позов задоволено частково, судові витрати присуджуються позивачеві пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, а відповідачеві пропорційно до тієї частини позовних вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено.

З урахуванням викладеного суд вважає за необхідне стягнути рівними частками з відповідачів на користь позивачів судовий збір пропорційно до задоволеної частини позовних вимог у розмірі 551,20 грн.

На підставі викладеного та керуючись ст. 41 Конституції України, ст. ст. 150, 156 ЖК України, ст. ст. 15-16, 317, 319, 321, 358, 364, 379, 382-383, 386, 391 ЦК України, Постановою Пленуму Верховного Суду України від 04.10.1991 року № 7 «Про практику застосування судами законодавства, що регулює право приватної власності громадян на жилий будинок», ст. ст. 10-11, 59-61, 88, ч. 2 ст. 197, ст. ст. 212, 213-215, 218 ЦПК України, суд,

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 в своїх інтересах та інтересах малолітнього сина ОСОБА_2, ОСОБА_3 до ОСОБА_4 та ОСОБА_5 про усунення перешкод в користуванні власністю, вселення та встановлення порядку користування домоволодінням задовольнити частково.

Усунути ОСОБА_1 в своїх інтересах та інтересах малолітнього сина ОСОБА_2, ОСОБА_3 перешкоди в користуванні 3/8 частинами домоволодіння № 20 по вул. Гвоздичній у м. Дніпрі.

Вселити ОСОБА_1, ОСОБА_3 та малолітнього ОСОБА_2 в домоволодіння № 20 по вул. Гвоздичній у м. Дніпрі.

Стягнути рівними частками з ОСОБА_4 та ОСОБА_5 на користь ОСОБА_1 та ОСОБА_3 судовий збір у розмірі 551,20 грн. (пятсот пятдесят одна гривня двадцять копійок).

В іншій частині позову відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя Н.В. Басова