Ухвала суду № 63661461, 14.12.2016, Одеський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 грудня 2016 р.м.ОдесаСправа № 815/6670/15

Категорія: 12.3 Головуючий в 1 інстанції: Аракелян М. М.

Одеський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

Головуючого: судді Домусчі С.Д.

суддів: Димерлія О.О., Коваля М.П.,

за участю секретаря судового засідання - Тутової Л.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Кабінету Міністрів України на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 23 лютого 2016 року по справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Кабінету Міністрів України, Державної інспекції України з безпеки на морському та річковому транспорті, третя особа Державна фіскальна служба України про скасування розпорядження КМУ від 25 березня 2015 року № 253-р., про поновлення на посаді, про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, -

ВСТАНОВИВ:

Кабінет Міністрів України подав апеляційну скаргу на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 23 лютого 2016 року, в якій просить скасувати оскаржену постанову та ухвалити нову, якою відмовити у задоволенні адміністративного позову в повному обсязі.

Постановою від 23 лютого 2016 року, ухваленою у відкритому судовому засіданні, Одеський окружний адміністративний суд задовольнив адміністративний позов в повному обсязі:

- визнав протиправним та скасував розпорядження Кабінету Міністрів України «Про звільнення ОСОБА_1 з посади Голови Державної інспекції України з безпеки на морському та річковому транспорті» від 25 березня 2015 р. № 253-р.;

- поновив ОСОБА_1 на посаді голови Державної інспекції України з безпеки на морському та річковому транспорті;

- стягнув з Державної інспекції України з безпеки на морському та річковому транспорті на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 68727,48 грн.;

- допустив негайне виконання постанови суду в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді голови Державної інспекції України з безпеки на морському та річковому транспорті та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу в межах суми стягнення за один місяць.

Вимоги апеляційної скарги апелянт обґрунтовує, що суд першої інстанції неправильно застосував норми матеріального права, а саме ст.ст. 2, 3, 5 Закону України «Про очищення влади», ст. ст. 4, 19, 21, 41, 49 Закону України «Про Кабінет Міністрів України», ст. 19 Конституції України.

Також апелянт посилається на порушення судом першої інстанції норм процесуального права, оскільки позивачу безпідставно поновлений строк звернення до суду.

ОСОБА_1 надав письмові заперечення на апеляційну скаргу, в яких з посиланням на дотримання судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржену постанову - без змін.

Ухвалюючи постанову про задоволення адміністративного позову, суд першої інстанції встановив, що розпорядженням Кабінету Міністрів України від 30 квітня 2014 року №432-р ОСОБА_1 призначено головою Державної інспекції України з безпеки на морському та річковому транспорті, тому ініційований ним спір щодо звільнення з цієї посади є публічно-правовим та згідно п.2 ч.2 ст.17 КАС України віднесений до компетенції адміністративних судів.

10 листопада 2014 року головою Державної інспекції України з безпеки на морському та річковому транспорті ОСОБА_1 подано заяву про проведення перевірки, передбаченої Законом України «Про очищення влади», відповідно до якої позивач зазначив, що заборони, визначені частиною третьою або четвертою статті 1 Закону України «Про очищення влади», не застосовуються щодо нього та він надає згоду на проходження перевірки, оприлюднення відомостей щодо себе відповідно до вимог Закону України «Про очищення влади» (Додаток: копія декларації про майно, доходи, витрати і зобов'язання фінансового характеру за 2013 рік).

Суд першої інстанцїі встановив, що згідно з Планом проведення перевірок відповідно до вимог Закону України «Про очищення влади», затвердженим розпорядженням Кабінету Міністрів України від 16 жовтня 2014 року № 1025-р, Секретаріатом Кабінету Міністрів України 18 листопада 2014 року, відносно позивача розпочато зазначену перевірку.

18 листопада 2014 року на адресу ДФС України Секретаріатом КМУ направлений запит про проведення перевірки, передбаченої Законом України «Про очищення влади» щодо ОСОБА_1 (із його заявою про проведення перевірки та копією декларації за 2013 рік).

16 січня 2015 року стосовно ОСОБА_1 за результатами перевірки ДФС України складений висновок за № 61/3/99-99-17-05-02-11 про результати перевірки достовірності відомостей, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 5 Закону України «Про очищення влади», який надісланий на адресу Секретаріату Кабінету Міністрів України.

Суд першої інстанції встановив, що відповідно до означеного висновку головою Державної інспекції України з безпеки на морському та річковому транспорті ОСОБА_1 у декларації про майно, доходи, витрати та зобов'язання фінансового характеру за 2013 рік вказано недостовірні відомості щодо наявності майна (майнових прав), набутого (набутих) позивачем за час перебування на посадах, визначених у пунктах 1-10 ч. 1 ст. 2 Закону України «Про очищення влади», які не відповідають наявній податковій інформації про майно (майнові права) ОСОБА_1, а саме в декларації не відображені відомості щодо наявності у власності квартири, зазначеної як місце проживання ОСОБА_1, а саме за поясненнями ОСОБА_1 ? квартири, де він мешкає, але помилково не відобразив у Декларації.

Також у висновку зазначено, що надані копії документів підтверджують право власності ОСОБА_1 на частку квартири, що визнається і позивачем.

Суд першої інстанції встановив, що на виконання п. 35 Порядку проведення перевірки достовірності відомостей щодо застосування заборон, передбачених частинами 3 та 4 статті 1 Закону України «Про очищення влади», затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 16 жовтня 2014 року № 563, міністром Кабінету Міністрів України 21 лютого 2015 року за № 2801/0/2-15 на адресу ДФС України направлений лист про уточнення наведеної у висновку інформації.

У листі від 5 березня 2015 року ДФС України повідомлено Секретаріат Кабінету Міністрів України про те, під час перевірки достовірності відомостей, зазначених у декларації Голови Державної інспекції з безпеки на морському та річковому транспорті ОСОБА_1, отримано його пояснення та копії підтвердних документів, зокрема, копію свідоцтва про право власності від 04.08.1998 на квартиру за адресою: АДРЕСА_1, згідно з яким ця квартира належить ОСОБА_2 (батьку декларанта) та членам його сім'ї: ОСОБА_3, ОСОБА_4, та ОСОБА_1 (декларанту) у рівних частках. Також надана копія розпорядження органу приватизації від 04.08.1998, що свідчить про передачу вказаної квартири у спільну часткову власність зазначеним фізичним особам у рівних долях та визначення уповноваженим власником ОСОБА_2. Отже, ОСОБА_1 на той момент володів 1/4 часткою квартири. Також надана копія договору дарування частини квартири від 30.10.2009, де повідомлено про передачу безоплатно у власність ОСОБА_1 від ОСОБА_3 належної їй на праві приватної власності 1/4 частки квартири, що підтверджено копіями витягів з Державного реєстру правочинів та про реєстрацію права власності на нерухоме майно Одеського міського бюро технічної інвентаризації та реєстрації об'єктів нерухомості. Отже, з 2009 року ОСОБА_1 володів вже 1/2 часткою квартири. Відомості про цю квартиру як місце проживання зазначено в позиції 2 розділу І декларації ОСОБА_1, але не відображено в позиції 25 розділу III декларації як нерухоме майно, що перебуває у власності декларанта.

Також суд першої інстанції встановив, що у відповіді зазначено, що відповідно до відомостей копії трудової книжки ОСОБА_1 на час набуття вказаного майна перебував на посадах в органах державної служби. У розділі III декларації, форма якої встановлена Законом України від 07 квітня 2011 року № 3206-VI «Про засади запобігання і протидії корупції», зазначаються відомості про нерухоме майно, яке перебуває у власності, оренді чи на іншому праві користування суб'єкта декларування та членів його сім'ї, а також витрати на придбання цього майна. Таким чином, за результатами проведеної перевірки з урахуванням письмового пояснення та копій підтвердних документів встановлено, що ОСОБА_1 у позиції 25 розділу III декларації за 2013 рік не відображено відомостей про зазначену вище квартиру, тобто вказано недостовірні відомості щодо наявності майна, набутого ним за час перебування на посадах, визначених у пунктах 1-10 частини першої ст. 2 Закону, які не відповідають наявній податковій інформації про майно ОСОБА_1, про що зазначено у висновку про результати перевірки достовірності відомостей, передбачених п. 2 частини п'ятої ст. 5 Закону стосовно Голови Державної інспекції з безпеки на морському та річковому транспорті ОСОБА_1 від 16.01.2015 №61/3/99-99-17-05-02-11.

Суд першої інстанції встановив, що 18 березня 2015 року Секретаріатом Кабінету Міністрів України на виконання п. 36 названого вище Порядку №563 стосовно позивача складена довідка за № 39 про результати перевірки, передбаченої Законом України «Про очищення влади», за висновками якої до ОСОБА_1 застосовується заборона, визначена ч. 3 ст. 1 Закону України «Про очищення влади», як до особи, яка вказала недостовірні відомості щодо наявності майна (майнових прав), зазначених у поданій ним за 2013 рік декларації про майно, доходи, витрати та зобов'язання фінансового характеру, складеній за формою, що встановлена Законом України «Про засади запобігання і протидії корупції», набутого (набутих) за час перебування на посадах, визначених пунктами 1-10 ч. 1 ст. 2 цього Закону (п. 8 ч. 2 ст. 3 Закону).

20 березня 2015 року на ім'я Прем'єр-міністра України від Міністра Кабінету Міністрів України ОСОБА_5 подана доповідна записка стосовно забезпечення виконання вимог Закону України «Про очищення влади», із змісту якої вбачається, що з отриманих від Міністерства юстиції України роз'яснень та повторної відповіді ДФС України зроблений висновок про необхідність розгляду питання про звільнення ОСОБА_1 згідно п.7-2 ч.1 ст.36 КЗпП України на засіданні Уряду.

25 березня 2015р. Прем'єр-міністром України внесено подання про звільнення ОСОБА_1 з посади голови Державної інспекції України з безпеки на морському та річковому транспорті та прийнято розпорядження №253-р про звільнення позивача з посади відповідно до п.7-2 ч.1 ст.36 КЗпП України.

Задовольняючи позовні вимоги, з посиланням на приписи ст. 43 Конституції України, ст. 5-1 КУпП України, ст. 1, ч.ч. 1, 2, 4, 8 ст. 3, ч. 1 ст. 4, ч. 4, п. 1, 2 ч. 5 ст. 5 Закону України «Про очищення влади», п. 3 Порядку проведення перевірки достовірності відомостей, передбачених пунктом 2 частини п'ятої статті 5 Закону України «Про очищення влади», затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 03.11.2014 № 1100, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 04.11.2014 за № 1385/26162, з посиланням на висновки мотивувальної частини постанови Одеського апеляційного адміністративного суду від 21.10.2015р. по спарві № 815/2087/15, які мають преюдиційне значення, суд першої інстанції дійшов висновку, що недостовірність відомостей щодо наявності майна (майнових прав), зазначених у декларації, не є самостійним критерієм для заборони, передбаченої частиною третьою статті 1 цього Закону, оскільки ця обставина обов'язково повинна бути поєднана з висновком про невідповідність вартості майна (майнових прав) доходам, отриманим із законних джерел.

Суд першої інстанції дійшов висновку, що для вжиття заборони необхідно встановити недостовірність відомостей та невідповідність вартості майна (майнових прав), зазначених у декларації, доходам, отриманим із законних джерел, пославшись при цьому на правову позицію, наведену у постанові Одеського апеляційного адміністративного суду від 21.10.2015р. у справі №815/2087/15, та у підготовленому Вищим адміністративним судом України аналізі практики застосування адміністративними судами окремих положень Закону України «Про очищення влади», де така позиція визначена як переважаюча у судовій практиці.

Оскільки саме інформація про недостовірність відомостей щодо наявності майна не є достатньою підставою для застосування заборони, визначеної ч. 3 ст. 1 Закону України «Про очищення влади», суд першої інстанції зазначив, що орган перевірки мав встановити також і невідповідність вартості такого майна доходам, отриманим із законних джерел. Проте у висновку ДФС України встановлена відповідність вартості майна, зазначеного ОСОБА_1 у Декларації за 2013 рік, податковій інформації про доходи, отримані із законних джерел.

Також суд першої інстанції встановив, що, в порушення вимог п.п. 3, 12 Порядку проведення перевірки достовірності відомостей, передбачених пунктом 2 частини п'ятої статті 5 Закону України «Про очищення влади» №1100, ДФС України при складанні Висновку від 16.01.2015р. не здійснила порівняльний аналіз наявної станом на 16.01.2015р. (з урахуванням письмових пояснень ОСОБА_1 щодо права власності на ? частину квартири та наданих ним документів) інформації з метою з'ясування відповідності вартості усього майна, належного позивачу, доходам, отриманим із законних джерел, що підтверджується також і змістом листа ДФС України від 06.03.2015р. №300 «Про надання відповіді» (а.с.100-102).

При цьому суд першої інстанції зауважив, що аналогічні обставини встановлені і у постанові Одеського апеляційного адміністративного суду від 21.10.2015р. по справі №815/2087/15, та мають преюдиційне значення для даної справи. Також суд першої інстанції зазначив, що апеляційним адміністративним судом в цьому контексті висловлено позицію, що висновок про застосування до ОСОБА_1 заборони, визначеної ч.3 ст.1 Закону, не є обґрунтованим (а.с.26).

Також суд першої інстанції встановив, що висновок ДФС України від 16.01.2015р., як і довідка від 18.03.2015р., не містять даних щодо того, що не задекларована частка у праві власності на квартиру була набута ОСОБА_1 у період перебування на посадах, визначених у пунктах 1-10 ч.1 ст.2 Закону України «Про очищення влади». Проте тільки у листі-відповіді ДФС України зауважується, що на час набуття частки у квартирі ОСОБА_1 перебував на посадах в органах державної служби, що не може розцінюватись як висвітлення обставин перебування ОСОБА_1 на посадах, визначених пунктами 1-10 ч.1 ст.2 Закону України «Про очищення влади».

Встановив суд першої інстанції також і те, що оскаржене розпорядження КМУ не містить зазначення конкретної норми Закону України «Про очищення влади», за якою до позивача застосовано заборону (за довідкою від 18.03.2015р. - це ч.3 ст.1 Закону), а також не вказано критерій, за яким до ОСОБА_1 застосовано заборону за ч.3 ст.1 Закону, визначений ст.3 Закону. Складений ДФС України висновок також не містить таких даних.

Суд першої інстанції встановив, що в Довідці від 18.03.2015р. зазначається про застосування заборони, визначеної ч.3 ст.1 Закону, до ОСОБА_1 за критерієм очищення влади, передбаченим п.8 ч.2 ст.3 Закону України «Про очищення влади», тобто за критерієм, який до ОСОБА_1 не може мати будь-якого відношення (заборона, передбачена частиною третьою статті 1 цього Закону, застосовується до осіб, які обіймали посаду (посади) у період з 21 листопада 2013 року по 22 лютого 2014 року та не були звільнені в цей період з відповідної посади (посад) за власним бажанням: керівника державного підприємства, що належить до сфери управління суб'єкта надання адміністративних послуг, яке відповідно до законодавства вчиняє дії, необхідні для надання адміністративних послуг).

Також суд першої інстанції зауважив, що фактично до ОСОБА_1 застосована заборона за ч.3 ст.1 Закону України «Про очищення влади» як до особи, перевірка стосовно якої встановила недостовірність відомостей щодо наявності майна (майнових прав), зазначених у поданих ними за попередній рік деклараціях про майно, доходи, витрати і зобов'язання фінансового характеру, складених за формою, що встановлена Законом України «Про засади запобігання і протидії корупції», та/або невідповідність вартості майна (майнових прав), вказаного (вказаних) в їх деклараціях, набутого (набутих) за час перебування на посадах, визначених пунктами 1 - 10 частини першої статті 2 цього Закону, доходам, отриманим із законних джерел, тобто за критерієм очищення влади, встановленим ч. 8 ст. 3 Закону України «Про очищення влади».

Також в оскарженому розпорядженні №253-р від 25.03.2015р. не зазначені конкретні підстави, передбачені Законом України «Про очищення влади», за якими позивача звільнено відповідно до п. 7-2 ч. 1 ст. 36 КЗпП України.

З урахуванням викладеного, а також враховуючи обставини, встановлені у постанові Одеського апеляційного адміністративного суду від 21.10.2015р., що мають преюдиційне значення для справи, беручи до уваги викладену у постанові від 21.10.2015р. по справі №815/2087/15 правову позицію щодо необґрунтованості застосування до ОСОБА_1 заборони за ч.3 ст.1 Закону України «Про очищення влади», суд першої інстанції дійшов висновку, що оскаржуваним розпорядженням №253-р від 25.03.2015р. без законних підстав звільнено ОСОБА_1 з посади голови Державної інспекції України з безпеки на морському та річковому транспорті на підставі п.7-2 ч.1 ст.36 КЗпП України, а тому це розпорядження має бути скасоване, ОСОБА_1 має бути поновлений на попередній роботі - на посаді голови Державної інспекції України з безпеки на морському та річковому транспорті з 25.03.2015р. зі стягненням середнього заробітку за час вимушеного прогулу у сумі 68727,48 грн. (відповідно до довідки про доходи ОСОБА_1 від 10.02.2016 року № 10/19-16 середній заробіток за 1 день складає 300, 12 грн. х 229 робочих дня до дня прийняття постанови судом включно).

Заслухавши суддю доповідача, пояснення представника апелянта, позивача, розглянувши та обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права в межах доводів апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга може бути задоволена частково.

Перевіряючи доводи апелянта щодо пропуску позивачем строку звернення до суду та щодо безпідставного поновлдення цього строку судом першої інстанції, апеляційний суд встановив, що 20 листопада 2015 року ОСОБА_1 звернувся до Одеського окружного адміністративного суду з позовом до Кабінету Міністрів України, Державної інспекції України з безпеки на морському та річковому транспорті, третя особа Державна фіскальна служба України, з урахуванням уточнень позовних вимог (а.с. 141-145) в якій просив суд:

- скасувати розпорядження КМУ від 25 березня 2015 року№ 253-р «Про звільнення ОСОБА_1 з посади Голови Державної інспекції України з безпеки на морському та річковому транспорті»;

- поновити його на посаді Голови Державної інспекції України з безпеки на морському та річковому транспорті;

- стягнути з Державної інспекції України з безпеки на морському та річковому транспорті середній заробіток за час вимушеного прогулу.

Відповідно до матеріалів справи 23 листопада 2015 року суд першої інстанції відкрив провадження по справі (т. 1 а.с. 3). Також ухвалою від 23 листопада 2015 року (т. 1 а.с. 30-32) суд першої інстанції задовольнив клопотання позивача та поновив позивачу строк звернення до адміністративного суду із позовом до Кабінету Міністрів України про скасування розпорядження від 25.03.2015 р. та про поновлення на посаді.

Також ухвалою від 25 січня 2016 року (т. 1 а.с. 114-117), суд першої інстанції відмовив у задовленні клопотання відповідача про залишення без розгляду позову ОСОБА_1

Апеляційнйи суд не погоджується з висновками суду першої інстанції викладеними в ухвалах цього суду від 23 листопада 2015 та від 25 січня 2016 року щодо поважності причин пропуску строку на звернення до суду з цим позовом.

Відповідно до ч. 1 ст. 99 КАС України Адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Частиною 2 ст. 99 КАС України встановлений загальний строк звернення до суду - 6 місяців з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Частиною 3 статті 99 КАС України, встановлено, що для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.

Таким чином у спірних правовідносинах застосовується строк, встановлений ч. 3 ст. 99 КАС України.

Також нормами КАС України передбачена можливість визнання поважними причин пропуску строку звернення до суду, проте апеляційний суд зазначає, що такі причини мають бути поважними через незалежні від позивача обставини.

Відповідно до матеріалів справи ОСОБА_1 вперше звернувся до суду з позовом про оскарження розпорядження КМУ від 25.03.2015 р. № 253-р та поновлення на посаді - 08 квітня 2015 року, у справі № 815/2087/15, в якій до ухвалення судом першої інстанції судового рішення по суті - 25.05.2015 р., змінив предмет позову на оскарження висновку ДФС України № 61/3/99-99-17-05-02-11 від 16.01.2015 р., та довідки про результати перевірки за законом України «Про очищення влади» № 39 від 18.03.2015 р.

Відповідно до ч. 1 ст. 6 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.

Відповідно до ч. 3 ст. 11 КАС України, кожна особа, яка звернулася за судовим захистом, розпоряджається своїми вимогами на свій розсуд, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Таким правом користуються й особи, в інтересах яких подано адміністративний позов, за винятком тих, які не мають адміністративної процесуальної дієздатності.

За таких обставин апеляційний суд вважає, що ОСОБА_1, своєчасно звернувшись до суду з позовом про відновлення своїх трудових прав, скористався, на свій власний розсуд, своїм правом та зміним позовні вимоги у справі № 815/2087/15, а тому звернувшись повторно до суду 20 листопада 2015 року до суду з позовом про відновлення своїх трудових прав в цій справі, він пропустив строк звернення до суду встановлений ч. 3 ст. 99 КАС України. При цьому позивач не навів, а матеріали справи не містять відомостей про наявність поважних причин пропуску цього строку.

Розсуд суду першої інстанції щодо необізнаності позивача щодо наслідків зміни позовних вимог, не може бути поважною причиною пропуску строку звернення до суду.

За таких обставин, відповідно до приписів п. 9 ч. 1 ст. 155, ч. 1 ст. 203 КАС україни, оскільки суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про поважність причин пропуску строку на звернення до суду з цим позовом, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга має бути задовлена частково, оскаржена постанова скасована, а адміністративний позов залишений без розгляду.

Керуючись ст. ст. 2, 11, ч. 3 ст. 99, ст. 100, п. 9 ч. 1 ст. 155, ст. ст. 195, 196, п. 4 ч. 1 ст. 198, ч. 1 ст. 203, ст. ст. 203, 211, 212, ч. 5 ст. 254 КАС України, -

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Кабінету Міністрів України задовольнити частково.

Постанову Одеського окружного адміністративного суду від 23 лютого 2016 року скасувати.

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Кабінету Міністрів України, Державної інспекції України з безпеки на морському та річковому транспорті, третя особа Державна фіскальна служба України про скасування розпорядження КМУ від 25 березня 2015 року № 253-р., про поновлення на посаді, про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу - залишити без розгляду.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів з дня складання судового рішення в повному обсязі.

Повний текст судового рішення складений 23 грудня 2016 року.

Головуючий: суддя С.Д.Домусчі

суддя О.О.Димерлій

суддя М.П.Коваль