Рішення № 63657746, 12.12.2016, Господарський суд Львівської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12.12.2016р. Справа№ 914/2553/16

Господарський суд Львівської області у складі

Суддя Фартушок Т.Б. при секретарі Сало О.А.

за позовом: Державного вищого навчального закладу «Львівський коледж будівництва, архітектури та дизайну», м.Львів,

до Відповідача: Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, м.Львів,

про стягнення заборгованості

ціна позову: 3550,21 грн.

Представники:

Позивача: Коліхова Р.М. - представник (довіреність від 31.08.2016р. б/н);

Відповідача: не з'явився

Суть спору.

Господарським судом Львівської області розглядається справа за позовом Державного вищого навчального закладу «Львівський коледж будівництва, архітектури та дизайну» до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 про стягнення заборгованості; ціна позову: 3550,21 грн.

Ухвалою Господарського суду Львівської області по даній справі від 05.10.2016р. позовну заяву прийнято до розгляду, порушено провадження у справі та призначено її до розгляду в судовому засіданні на 25.10.2016р. Розгляд справи відкладався з причин та підстав, викладених в ухвалах від 25.10.2016р., від 08.11.2016р., 29.11.2016р. та від 05.12.2016р. у справі, серед іншого, у зв'язку із неявкою повноважного представника Відповідача та невиконанням ним вимог ухвали суду у справі, зокрема, щодо подання відзиву на позовну заяву.

Впродовж розгляду справи представнику Позивача по явці оголошено права і обов'язки, визначені ст.ст. 20, 22, 28, 38 ГПК України. Крім того, в ухвалах Господарського суду Львівської області по даній справі, які скеровані чи оголошені Сторонам, в тому числі Відповідачу (підтвердженням чого є дані реєстрів вихідної кореспонденції Господарського суду Львівської області) зазначено, що права та обов'язки сторін визначені ст.ст. 20, 22, 28, 38, 59 ГПК України.

Заяв про відвід судді не надходило.

Представник Позивача в судове засідання з'явилась, 09.12.2016 року подала додаткові пояснення (вх. №49546/16), у яких просить суд позов задоволити у повному обсязі, позовні вимоги підтримала повністю, надала усні пояснення, аналогічні викладеним у позовній заяві.

Відповідач явку особисто чи повноважного представника в судове засідання жодного разу не забезпечив, явка визнавалась обов'язковою, про причини неявки суду не повідомив, був належним чином повідомлений про дату, час та місце проведення судового засідання; вимог ухвал Господарського суду Львівської області, в тому числі щодо надання відзиву на позовну заяву не виконав, про причини невиконання суду не повідомив.

Згідно ч. 1 ст. 64 ГПК України, у разі ненадання сторонами інформації щодо їх поштової адреси, ухвала про відкриття провадження у справі надсилається за адресою місцезнаходження (місця проживання) сторін, що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців; у разі відсутності сторін за такою адресою, вважається, що ухвала про порушення провадження у справі вручена їм належним чином.

Ухвали суду по даній справі надсилались Відповідачу за вказаною у позовній заяві адресою місцезнаходження Відповідача: 79066, АДРЕСА_1.

З даного приводу суд зазначає, і аналогічна позиція викладена у п.3 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011р. №18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» (із змінами та доповненнями), що місцезнаходження юридичної особи або місце проживання фізичної особи - підприємця визначається на підставі відомостей, внесених до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців (стаття 17 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців»); порядок доступу судів загальної юрисдикції до відомостей названого реєстру визначено відповідним Положенням, затвердженим наказом Міністерства юстиції України від 31.07.2013 №1556/5 (з подальшими змінами).

Конверти з ухвалами Господарського суду Львівської області по даній справі скеровані Відповідачу, підтвердженням чого є витяги з реєстрів вихідної кореспонденції суду, та повернені відділенням поштового зв'язку на адресу суду із відміткою «За закінченням терміну зберігання».

Крім того суд зазначає, і аналогічна позиція викладена у п.3.9.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011р. №18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» (із змінами та доповненнями), що особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК.

Також суд зазначає, і аналогічна позиція викладена у п.3.9.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011р. №18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» (із змінами та доповненнями), що за змістом зазначеної статті 64 ГПК, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом. Доказом такого повідомлення в разі неповернення ухвали підприємством зв'язку може бути й долучений до матеріалів справи та засвідчений самим судом витяг з офіційного сайту Українського державного підприємства поштового зв'язку «Укрпошта» щодо відстеження пересилання поштових відправлень, який містить інформацію про отримання адресатом відповідного поштового відправлення, або засвідчена копія реєстру поштових відправлень суду.

З врахуванням вищенаведених доводів, втому числі беручи числі копії реєстрів поштових відправлень суду та інші наявні в матеріалах справи докази щодо пересилання Відповідачеві ухвал суду по даній справі, суд зазначає про повне виконання судом вимог ч.1 ст.64 та ст.87 ГПК України, а відтак, - приходить до висновку, що Відповідач належним чином повідомлений про дату, час та місце проведення судових засідань по даній справі.

При цьому суд зазначає, що Відповідач повторно не забезпечив явку представника в судове засідання та не повідомив суд про причини неявки.

Також, суд зазначає, що відповідно до ч.3 ст.4-3 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.

На виконання зазначених вимог Кодексу, в ухвалі господарського суду Львівської області про порушення провадження у справі (на необхідність виконання вимог якої зазначалось в ухвалі про відкладення розгляду справи), окрім подання відзиву на позовну заяву, сторін зобов'язувалось надати всі докази в обґрунтування правової позиції по суті спору.

Суд зазначає, що відповідно до ч.3 ст.4-3 ГПК України, господарський суд створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.

На виконання зазначених вимог Кодексу, в ухвалі Господарського суду Львівської області про порушення провадження у справі (на необхідність виконання вимог якої зазначалось в ухвалах про відкладення розгляду справи), окрім подання відзиву на позовну заяву, сторін зобов'язувалось надати всі докази в обґрунтування правової позиції по суті спору.

Крім того, відповідно до ч.ч.1, 2 ст. 4-3 ГПК України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності; сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Відповідно до ч.ч.1,3 ст.38 (витребування доказів) ГПК України (якою, в тому числі, передбачені права сторін, про що зазначалось в кожній з ухвал господарського суду по даній справі), сторона або прокурор у разі неможливості самостійно надати докази вправі подати клопотання про витребування господарським судом доказів; у разі задоволення клопотання суд своєю ухвалою витребовує необхідні докази. Зі змісту наведеної статті вбачається, що протягом розгляду справи суд позбавлений можливості самостійно збирати докази, і вправі витребовувати такі виключно за клопотання сторони або прокурора.

Враховуючи вищенаведене, суд зазначає, що судом, згідно вимог Господарського процесуального кодексу України, надавалась в повному обсязі можливість Учасникам процесу щодо обґрунтування їх правової позиції по суті спору та подання доказів, чим забезпечено принцип змагальності.

Відповідно до вимог ст.4-7 ГПК України судові рішення приймаються за результатами обговорення усіх обставин справи.

В судових засіданнях впродовж розгулу справи суд оглянув оригінали документів, долучених до матеріалів справи.

Статтею 33 ГПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ст. 34 ГПК України, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до ст. 43 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи. Ніякі докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили.

За таких обставин, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними у ній матеріалами відповідно до ст.75 ГПК України.

Спір розглядається із врахуванням поданої Позивачем 24.10.2016 року за вх. №5047/16 заяви про збільшення розміру позовних вимог.

При цьому, з врахуванням вимог ст.69 ГПК України, суд зазначає про відсутність правових підстав до подальшого відкладення розгляду справи.

Розглянувши матеріали справи в їх сукупності, заслухавши пояснення представника Позивача, дослідивши матеріали справи, та оцінивши докази в їх сукупності, суд встановив наступне.

13.10.2015р. між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Львівській області (надалі - Орендодавець) та Фізичною особою - підприємцем ОСОБА_1 (надалі - Відповідач, Орендар) укладено Договір оренди нерухомого державного майна №166 (надалі - Договір), згідно умов якого (п.1.1), Орендодавець передає, а Орендар приймає у строкове платне користування нерухоме майно - нежитлове приміщення (№XXIV), загальною площею 4,5 м.кв., розміщене на першому поверсі гуртожитку за адресою: АДРЕСА_2 (реєстровий №01275963Л.АААДДЛ901 (надалі - Майно), що перебуває на балансі Державного вищого навчального закладу «Львівський коледж будівництва, архітектури та дизайну (надалі - Відповідач, Балансоутримувач).

Згідно пункту 1.2. Договору майно буде використовуватись з метою розміщення суб'єкта господарювання, що здійснює побутове обслуговування населення (ремонт одягу, взуття).

Відповідно до п.2.1. Договору Орендар вступає у строкове платне користування майном у термін, вказаний у Договорі, але не раніше дати підписання Сторонами Договору та Акта приймання-передачі майна.

Пунктом 3.1. Договору встановлено, що орендна плата визначена на підставі Методики розрахунку орендної плати за державне майно та пропорції її розподілу,Ю затвердженої Постановою Кабінету Міністрів України від 04.10.1995р. №786 (у чинній станом на момент укладення Договору редакції) (надалі -Методика) і становить без ПДВ за базовий місяць розрахунку - червень 2015р. 169,13грн. Орендна плата за перший (повний) місяць оренди - серпень 2015р. визначається шляхом коригування орендної плати за базовий місяць оренди червень 2015р. на індекс інфляції за липень та серпень 2015р.

Нарахування ПДВ на суму орендної плати здійснюється в порядку, визначеному чинним законодавством України (п. 3.2. Договору).

Згідно пункту 3.3. Договору орендна плата за кожний наступний місяць визначається шляхом коригування орендної плати за попередній місць на індекс інфляції за наступний місяць.

Відповідно до пункту 3.6. Договору орендна плата перераховується до Державного Бюджету України та Балансоутримувачу щомісяця, не пізніше 15 числа місяця, наступного за звітним відповідно до пропорцій розподілу, установлених КМУ і чинних на кінець періоду, за який здійснюється платіж у наступному співвідношенні: - 50 відсотків до Державного Бюджету України на рахунок, визначений ГУДКСУ у Львівській області; - 50 відсотків на рахунок Балансоутримувача.

Орендна плата, перерахована несвоєчасно, або не повному обсязі, підлягає індексації і стягується до бюджету та Балансоутримувачу у визначеному пунктом 3.6. Договору співвідношенні відповідно до чинного законодавства України з урахуванням пені в розмірі подвійної облікової ставки НБУ на дату зарахування пені від суми заборгованості за кожен день прострочення, включаючи день оплати (п. 3.7. Договору).

Згідно пункту 3.8. Договору, у разі, якщо на дату сплати орендної плати заборгованість за нею становить загалом не менше, ніж три місяці, Орендар також сплачує штраф в розмірі 10 відсотків від суми заборгованості.

Відповідно до пункту 10.1. Договору його укладено строком на 1 рік, що діє з 13.10.2015 року по 12.10.2016 року включно.

Актом приймання-передавання нерухомого державного майна від 13.10.2015р. №166 Орендодавець передав, а Відповідач прийняв у строкове платне користування майно за Договором; Акт підписано повноважними представниками та завірено відтисками печаток Сторін Договору.

У зв'язку з неналежним виконанням Відповідачем умов укладеного Договору Позивач звертався до Відповідача Листом від 17.07.2016 року вих. №149 із вимогою про погашення суми заборгованості зі сплати орендної плати, а також пені та штрафу за порушення порядку і строку її сплати.

Відповідачем вказаного листа залишено без відповіді та реагування. Докази задоволення Претензії Позивача в матеріалах справи відсутні, станом на час розгляду справи по суті Сторонами суду не заявлені та не подані.

09.12.2016 року Позивачем подано до суду Додаткові пояснення (вх. №49546/16), у яких, серед іншого, зазначає, що стягнення відшкодування вартості комунальних платежів здійснюється на підставі укладеного між Сторонами у справі Договору про відшкодування витрат балансоутримувача на утримання орендованого майна та надання комунальних послуг орендарю від 13.10.2015 року №1, про що Позивачем не було вказано у позовній заяві.

З підстав наведеного Позивач (із врахуванням заяви від 24.10.2016р. вх. №5047/16) просить суд стягнути з Відповідача на користь Позивача 2253,29грн. суми боргу зі сплати орендної плати та комунальних платежах, в тому числі інфляційні нарахування.

Щодо стягнення з Відповідача на користь Позивача 770,05грн. відшкодування вартості комунальних послуг суд зазначає, що Договір про відшкодування про відшкодування витрат балансоутримувача на утримання орендованого майна та надання комунальних послуг орендарю від 13.10.2015р. №1 не був та не є підставою позову у справі, а відтак, стягнення коштів на його підставі не входить до предмету позову у справі. З підстав наведеного суд дійшов висновків про безпідставність позовних вимог Позивача в частині стягнення з Відповідача на користь Позивача 770,05грн. відшкодування вартості комунальних послуг.

Вказане не позбавляє Позивача права на звернення до суду із позовом про стягнення з Відповідача на користь Позивача суми боргу, яка виникла у зв'язку із порушенням відповідачем порядку і строку здійснення платежів за Договором про відшкодування витрат балансоутримувача на утримання орендованого майна та надання комунальних послуг орендарю від 13.10.2015 року №1.

У відповідності з пунктом 4 частини третьої статті 129 Конституції України та статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ст.1 ГПК України, підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Згідно ст.3 ЦК України, загальними засадами цивільного законодавства зокрема є свобода договору; свобода підприємницької діяльності, яка не заборонена законом; справедливість, добросовісність та розумність.

Відповідно до ч.1 ст.11 ЦК України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

Згідно ч.1 ст.15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Статтею 16 ЦК України передбачено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

У відповідності до вимог ст.174 ГК України, господарські зобов'язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Відповідно до ч.1 ст.173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Згідно ч.1 ст.509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії , а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

У відповідності до вимог ч.1 ст.510 Цивільного кодексу України, сторонами у зобов'язанні є боржник і кредитор.

Статтею 629 Цивільного кодексу України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Статтею 193 Господарського кодексу України передбачено, що господарські зобов'язання повинні виконуватись належним чином відповідно до закону, інших правових актів і договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог , що у певних умовах звичайно ставляться; кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу; до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

Згідно із ст.526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства. Статтею 525 Цивільного кодексу України передбачено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно ч.1 ст.2, ч.3 ст.18, ч.ч.1, 3 ст.19 Закону України «Про оренду державного та комунального майна», орендою є засноване на договорі строкове платне користування майном, необхідним орендареві для здійснення підприємницької та іншої діяльності; орендар зобов'язаний вносити орендну плату своєчасно і у повному обсязі; орендар за користування об'єктом оренди вносить орендну плату незалежно від наслідків господарської діяльності; строки внесення орендної плати визначаються договором.

Відповідно до ч.1 ст.759 Цивільного кодексу України, за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Згідно ч.1 ст.762 Цивільного кодексу України, за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.

Відповідно до ч.1 ст.286 Господарського кодексу України, орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності. Розмір орендної плати може бути змінений за погодженням сторін, а також в інших випадках, передбачених законодавством.

Приписами ч.1 ст.612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ст. 614 ЦК України особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Приписами ч.2 вказаної статті визначено, що відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання.

Згідно ст.610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до ст.625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання; боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу.

Статтею 599 Цивільного кодексу України визначено, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Враховуючи вищенаведене, в тому числі те, що матеріалами справи підтверджено факт порушення Відповідачем зобов'язання щодо сплати орендної плати, беручи до уваги наявність вини Відповідача щодо неповернення Об'єкта оренди згідно умов Договору, перевіривши розрахунок суми нарахованої орендної плати, суд дійшов висновків про те, що позовні вимоги про стягнення з Відповідача на користь Позивача 1443,2грн. боргу зі сплати орендної плати є мотивованими та обґрунтованими, підлягають до задоволення повністю.

Крім того, в розрахунку до ціни позову Позивач надає розрахунок інфляційних нарахувань, які просить стягнути з основним боргом.

Приписами п.1 ч.1 ст.530 ЦК України встановлено, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ч.1 ст.612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно ст.625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання; боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Враховуючи вищенаведені доводи щодо стягнення основного боргу, перевіривши правильність розрахунку інфляційних нарахувань суд зазначає, що стягненню з Відповідача на користь Позивача підлягає 40,94грн. інфляційних нарахувань. В решті позовних вимог в частині стягнення інфляційних нарахувань слід відмовити.

Щодо стягнення 952,60 грн. пені. та 144,32 грн. штрафу.

Позивач у своїй позовній заяві просить суд стягнути з Відповідача на користь Позивача 952,60 грн. пені. та 144,32 грн. штрафу за порушення порядку і строку сплати орендної плати за Договором.

Відповідно до пункту 3.7. Договору орендна плата, перерахована несвоєчасно, або не повному обсязі, підлягає індексації і стягується до бюджету та Балансоутримувачу у визначеному пунктом 3.6. Договору співвідношенні відповідно до чинного законодавства України з урахуванням пені в розмірі подвійної облікової ставки НБУ на дату зарахування пені від суми заборгованості за кожен день прострочення, включаючи день оплати.

Згідно пункту 3.8. Договору, у разі, якщо на дату сплати орендної плати заборгованість за нею становить загалом не менше, ніж три місяці, Орендар також сплачує штраф в розмірі 10 відсотків від суми заборгованості.

Згідно з ст.ст.549, 611, 625 ЦК України, ст.230 ГК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: сплата неустойки; штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання; пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання; боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Частиною 6 ст.232 ГК України визначено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Відповідно до ч.6 ст.231 ГК України, штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Відповідно до ст.ст.1, 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань», платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін; розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Згідно ч.5 ст. 254 ЦК України, якщо останній день строку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, що визначений відповідно до закону у місці вчинення певної дії, днем закінчення строку є перший за ним робочий день.

Згідно приписів статті 628 ЦК України зміст договору становлять умови, визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Статтею 627 встановлено, що відповідно до статті 6 цього кодексу, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Таким чином суд дійшов до висновку про те, що погоджене сторонами у договорі одночасне нарахування пені та штрафу за порушення строку виконання взятих на себе договірних зобов'язань зі сплати орендної плати не суперечить вимогам чинного законодавства України.

Аналогічна правова позиція викладена в пункті 4 Оглядового листа Вищого господарського суду України від 29.04.2013 №01-06/767/2013 «Про деякі питання практики застосування господарськими судами законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань», а також в постановах Верховного Суду України від 30.05.2011 року у справі № 42/252, від 09.04.2012 № 20/246-08 та від 27.04.2012 року № 06/5026/1052/2011.

Перевіривши правильність розрахунку пені та штрафу, беручи до уваги доводи мотивувальної частини рішення щодо стягнення суми основного боргу, суд встановив, що сума пені за прострочення виконання грошового зобов'язання зі сплати орендної плати за Договором становить 176,00грн., штрафу - 103,48грн.

З підстав наведеного суд дійшов висновків про те, що позовні вимоги в частині стягнення Відповідача на користь Позивача 952,60 грн. пені та 144,32 грн. штрафу підлягають до задоволення частково шляхом стягнення 176,00 грн. пені та 103,48 грн. штрафу.

В частині позовної вимоги про стягнення 200грн. збитків як витрат, понесених Позивачем за отримання на вимогу суду відомостей з ЄДР ЮОФОП та надання нотаріусом інформаційно-технічних послуг суд зазначає, що такі за своєю правовою природою не є збитками в розумінні ст.22 ЦК України, а є понесеними Позивачем судовими витратами, а відтак, в позові в цій частині слід відмовити; при цьому понесені судові витрати Позивачем розподілити згідно вимог ст..49 ГПК України.

Відповідно до вимог ст.4-7 Господарського процесуального кодексу України судові рішення приймаються за результатами обговорення усіх обставин справи.

Принцип об'єктивної істини, тобто відповідності висновків, викладених у судовому акті, дійсним обставинам справи реалізується також положеннями ст.43 Господарського процесуального кодексу України, згідно з якою господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

12.12.2016р. у відповідності до вимог ст.85 Господарського процесуального кодексу України оголошено вступну та резолютивну частини рішення, про що зазначено в протоколі судового засідання. Повний текст рішення виготовлений та підписаний, з врахуванням вихідних, 19.12.2016р.

Відповідно до ч.2 ст.44 ГПК України, розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Приписами ч.1 та п.п.1 п.2 ч.2 ст.4 Закону України від 08.07.2011р. №3674-VI «Про судовий збір» (у чинній станом момент подання позову до суду редакції) встановлено, що із позовних заяв майнового характеру сплачується судовий збір у розмірі 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру мінімальної заробітної плати та не більше 150 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду.

Приписами ст.8 Закону України «Про державний бюджет України на 2016 рік» встановлено мінімальну заробітну плату в розмірі 1378,00грн. за місяць.

Позивачем за подання позовної заяви до суду Платіжним дорученням від 15.08.2016 року №492 на суму 1378,00 грн. та від 21.09.2016 року №556 на суму 449,00 грн. сплачено судовий збір в розмірі 1827,00 грн. Оригінал вказаних платіжних доручень є додатком №10 до позовної заяви.

Як встановлено судом та вбачається із матеріалів справи, сума позовних вимог Позивача (із врахуванням заяви від 24.10.2016 року віх. №5047/16 про збільшення розміру позовних вимог) становить 3350,21 грн. Відтак, сума судового збору за подання вказаної позовної заяви до суду складає 1378,00 грн.

Згідно до п.1 ч.1 ст.7 Закону України «Про судовий збір» сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі зменшення розміру позовних вимог або внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом.

Відповідно до ч.2 ст.7 ЗУ «Про судовий збір» у випадках, установлених пунктом 1 частини першої цієї статті, судовий збір повертається в розмірі переплаченої суми; в інших випадках, установлених частиною першою цієї статті, - повністю.

Суд зазначає і аналогічна правова позиція висловлена у пункті 5.2. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 21.02.2013р. №7 «Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України» питання про повернення сплаченої суми судового збору вирішується господарським судом за результатами розгляду відповідних матеріалів за наявності клопотання сторони чи іншого учасника судового процесу про повернення суми судового збору. Про таке повернення зазначається в ухвалі, якою здійснюється відмова у прийнятті або повернення заяви (скарги), за подання якої сплачується судовий збір, або в ухвалі про припинення провадження у справі з підстав, наведених у статті 80 ГПК (крім випадків якщо провадження у справі припинено у зв'язку з відмовою позивача від позову і така відмова визнана судом), або в ухвалі про повернення сум судового збору, винесеній як окремий процесуальний документ (зокрема, у випадку, передбаченому пунктом 2 частини першої статті 88 ГПК).

Проте, враховуючи, що, згідно вищезазначених норм Закону, сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила, а на момент розгляду справи по суті таке клопотання суду не заявлено та не подано, суд зазначає про відсутність правових підстав до вирішення питання про повернення суми зайво сплаченого судового збору.

Окрім того, Позивач просить суд стягнути з Відповідача на користь Позивача 200,00 грн. витрат на отримання відомостей з ЄДРЮОФОП та ГФ, а також надання нотаріусом інформаційно-технічних послуг з метою виконання вимог ухвал суду у справі.

В підтвердження понесених витрат Позивачем долучено до матеріалів справи Довідку приватного нотаріуса Львівського міського нотаріального округу ОСОБА_4 від 19.10.2016 року б/н про те, що за надання інформаційно-технічних послуг Позивачем сплачено 94,00 грн. та Квитанції ГУ Ощадбанку у м.Києві від 19.10.2016 року №1001563530 та №1001563357 про оплату за отримання відомостей з ЄДР юридичних обсів та ФОП на загальну суму 106,00 грн.

Відповідно до приписів статті 44 ГПК України судові витрати складаються з судового збору, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи.

З підстав наведеного суд дійшов висновків про те, що вказані кошти за своєю правовою природою є судовими витратами і повинні покладатись на Сторони у визначеному приписами ст. 49 ГПК України порядку.

Відповідно до норми ч.2 ст. 49 ГПК України якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, господарський суд має право покласти на неї судовий збір незалежно від результатів вирішення спору.

На підставі ст.49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати у справі слід покласти на Відповідача, стягнути з Відповідача на користь Позивача 1378,00 грн. судового збору, 94,00 грн. витрат на оплату інформаційно-технічних послуг, 106,00 грн. витрат на отримання відомостей з ЄДРЮОФОП та ГФ.

Враховуючи вищенаведене, керуючись п.4 ч.3 ст.129 Конституції України, ст.ст. 4, 4-3, 4-5, 4-7, 22, 33, 34, 38, 43, 49, 75, 82-85, 87, 115-116 Господарського процесуального кодексу України, ст.ст.173, 174, 193, 286, 291 Господарського кодексу України, ст.ст. 3, 11, 16, 509, 510, 525, 526, 530, 549, 599, 610, 612, 629, 759, 762 Цивільного кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Позов задоволити частково.

2. Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (79066, АДРЕСА_1; ідентифікаційний код НОМЕР_1) на користь Державного вищого навчального закладу «Львівський коледж будівництва, архітектури та дизайну» (79008, Львівська область, м.Львів, вул.Пекарська, буд.1-А; ідентифікаційний код 01275963) 1443,20 грн. боргу зі сплати орендної плати, 40,94грн. інфляційних нарахувань, 176,00 грн. пені, 103,48 грн. штрафу, 1378,00 грн. судового збору, 94,00 грн. витрат на оплату інформаційно-технічних послуг, 106,00 грн. витрат на отримання відомостей з ЄДРЮОФОП та ГФ.

3. В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку на його оскарження.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному та касаційному порядку.

Суддя Фартушок Т. Б.