Рішення № 63657654, 15.12.2016, Господарський суд Львівської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15.12.2016р. Справа №914/2523/16

За позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю «ЛАФЕТ ХАУС», м. Львів

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «Галіція Трейд», м. Городок

про: стягнення 65106,37 грн.,

Суддя Король М.Р.

За участю представників:

від позивача: ОСОБА_1 представник (довіреність б/н від 15.04.2016р.);

від відповідача: ОСОБА_2 представник (довіреність б/н від 14.04.2016р.).

В судовому засіданні 15.12.2016 року оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Суть спору:

позов заявлено Товариства з обмеженою відповідальністю «ЛАФЕТ ХАУС» (м. Львів) до Товариства з обмеженою відповідальністю «Галіція Трейд» (м. Городок) про стягнення 65106,37 грн.

Ухвалою суду від 03.10.2016 року порушено провадження у справі. Розгляд судової справи призначено на 20.10.2016 року. Вимоги до сторін висвітлено в зазначеній ухвалі, в тому числі визнано обовязковою участь повноважних представників сторін в судове засідання.

Представник позивача в судове засідання 20.10.2016 року прибув, позовні вимоги підтримав повністю, з клопотаннями та заявами не звертався.

Представник відповідача в судове засідання прибув, 18.10.2016 року подав через відділ автоматизованого документообігу та обробки інформації відзив (вх. №41600/16) на позовну заяву, в якому виклав заяву про застосування строків позовної давності.

Розгляд справи відкладено на 03.11.2016 року.

Представник позивача в судове засідання 03.11.2016 року прибув, позовні вимоги підтримав повністю, подав додаткові пояснення до позовної заяви (вх. №43797/16 від 03.11.2016р.) та клопотання (вх. №43798/16 від 03.11.2016р.) про долучення документів до матеріалів справи, а саме доказів надіслання позовної заяви відповідачу позовної заяви б/н від 30.09.2016 року в редакції, яка міститься в матеріалах справи.

Представник відповідача в судове засідання прибув, проти позову заперечив.

В судовому засіданні оголошено перерву до 10.11.2016 року

Представник позивача в судове засідання 10.11.2016 року прибув, подав заяву (вх. №5361/16 від 09.11.2016р.) про збільшення розміру позовних вимог, відповідно до котрої позивач просить стягнути з відповідача суму заборгованості у розмірі 71500,91грн., в т.ч. 63354,00грн. заборгованості за договором, 646,00грн. 3% річних, 6618,32грн. пені, 882,59грн. інфляційних втрат.

При поданні позову, позивачем заявлено позовні вимоги щодо стягнення заборгованості за договором, 3% річних, пені.

Відтак, вимога про стягнення інфляційних втрат, викладена у заяві (вх. №5361/16 від 09.11.2016р.) про збільшення позовних вимог є новою, а отже, за своєю суттю ця заява в частині стягнення інфляційних втрат є заявою про зміну предмета позову.

Враховуючи наведене, суд прийняв до розгляду заяву (вх. №5361/16 від 09.11.2016р.) про збільшення розміру позовних вимог частково в частині стягнення 63354,00грн. заборгованості за договором, 646,00грн. 3% річних, 6618,32грн. пені.

Представник відповідача в судове засідання прибув, проти позову заперечив, подав додаткові пояснення (вх. №45041/16 від 10.11.2016р.) до відзиву на позовну заяву.

В судовому засіданні оголошено перерву до 30.11.2016 року

Представник позивача в судове засідання 30.11.2016 року прибув, позовні вимоги підтримав повністю, подав 28.11.2016 року додаткові пояснення №2 до позовної заяви.

Представник відповідача в судове засідання прибув, позов заперечив повністю подав додаткові пояснення (вх. №48087/16 від 30.11.2016р.) до відзиву на позовну заяву та клопотання (вх. №5705/16 від 30.11.2016р.) про продовження строку розгляду спору.

Строк розгляду спору продовжено та розгляд справи відкладено на 15.12.2016 року.

Представник позивача в судове засідання 15.12.2016 року прибув, позовні вимоги підтримав повністю, з клопотаннями та заявами не звертався.

Представник відповідача в судове засідання прибув, проти позову заперечив, з клопотаннями та заявами не звертався.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, повно та об'єктивно дослідивши докази в їх сукупності, суд встановив наступне.

01.09.2014 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «ЛАФЕТ ХАУС» (далі по тексту Перевізник) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Галіція Трейд» (далі по тексту Замовник) укладено договір перевезення вантажів №ТЕ-001211, відповідно до п.1.1. котрого, Замовник доручає, а Перевізник зобов'язується доставити автомобільним транспортом ввірений для перевезення вантаж, а Замовник бере на себе зобов'язання сплатити плату за перевезення вантажу. Пункт відправлення, пункт призначення, строки виконання, кількість вантажу, вартість перевезення вказуються у додатках до цього договору, та є його невідємними частинами (п.2.1. Договору).

Відповідно до п.9.1. Договору, договір вступає в силу з моменту його підписання і діє до повного виконання сторонами своїх зобов'язань.

Згідно п.2.1. Договору, Перевізник зобов'язується здійснювати перевезення на підставі заявок Замовника.

Відповідно до п.4.1. Договору, розрахунки між Перевізником і Замовником здійснюються у безготівковій формі, на підставі рахунка та акту виконаних робіт, шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок Перевізника. Вартість перевезення вантажу визначається у заявках, згідно попередньо узгоджених сторонами розцінок. Оплата здійснюється протягом 21 календарного дня з моменту отримання від Перевізника належним чином оформлених оригіналів акту виконаних робіт, товарно-транспортних накладних на перевезений товар та податкових накладних (п.4.2. Договору).

Пунктом 3.1.9. Договору передбачено, що Перевізник зобов'язується надавати Замовнику акт виконаних робіт, рахунки, товарно-транспортні накладні та податкові накладні протягом 7 календарних днів з моменту завершення перевезення, здійсненого на підставі кожної окремої заявки Замовника.

Отримання відповідачем зазначених документів в межах вищевказаного семиденного строку та їх отримання останнім підтвердили представники сторін, зокрема у позовній заяві, відзиві на позовну заяву, а також оригінали отриманих документів надано представником відповідача для огляду суду.

Як зазначає позивач (з врахуванням заяви (вх. №5361/16 від 09.11.2016р.) про збільшення розміру позовних вимог), ним, на виконання умов Договору, у період з 22.01.2015 року по 07.08.2015 року надано відповідні послуги на загальну суму 64452,00грн., з яких 3050,00грн. (підтверджується актом надання послуг №17, рахунком на оплату №17, податковою накладною №17, накладними на повернення №210115/01 та №210115/02 від 22.01.2015р., копії котрих містяться в матеріалах справи), 8000,00грн. (підтверджується замовленням №54А від 13.03.2015р., товарно-транспортною накладною №1203093 від 12.03.2015р., актом надання послуг №66 від 16.03.2015р., рахунком на оплату №65 від 16.03.2015р., податковою накладною №20 від 16.03.2015р., копії котрих містяться в матеріалах справи), 6802,00грн. (підтверджується замовленням №89А від 23.06.2015р., товарно-транспортною накладною №2206009 від 22.06.2015р., актом надання послуг №168 від 23.06.2015р., рахунком на оплату №170 від 23.06.2015р., податковою накладною №36 від 23.06.2015р., копії котрих містяться в матеріалах справи), 18300,00грн. (підтверджується замовленням №90 від 23.06.2015р., товарно-транспортною накладною №2306002 від 23.06.2015р., актом надання послуг №175 від 25.06.2015р., рахунком на оплату №177 від 25.06.2015р., податковою накладною №43 від 25.06.2015р., копії котрих містяться в матеріалах справи), 13300,00грн. (підтверджується замовленням №97 від 17.07.2015р., товарно-транспортною накладною №1707002 від 17.07.2015р., актом надання послуг №196 від 20.07.2015р., рахунком на оплату №199 від 20.07.2015р., податковою накладною №16 від 20.07.2015р., копії котрих містяться в матеріалах справи), 15000,00грн. (підтверджується заявкою на транспортно-експедиційні послуги від 04.08.2015р., CMR (товарно-транспортною накладною) №14410 від 05.08.2015р., актом надання послуг №214 від 10.08.2015р., рахунком на оплату №209 від 10.08.2015р., податковою накладною №13 від 10.08.2015р., копії котрих містяться в матеріалах справи).

Проте, відповідач свої зобов'язання з оплати вищевказаних послуг виконав частково, здійснивши 11.09.2015 року оплату у сумі 1098,00грн. (підтверджується платіжним дорученням №356 від 11.09.2015р., копія котрого міститься в матеріалах справи), внаслідок чого основна сума боргу становить 63354,00грн.

16.05.2016 року позивач направив на адресу відповідача письмову претензію №16/05-03, в якій вимагав сплатити заборгованість за Договором, а також нараховані в зв'язку з простроченням оплати інфляційні, 3% річних та пеню. У відповідь на вказану претензію, відповідач у листі від 23.05.2016 року зазначив, що до претензії не долучено документів, що підтверджують вимоги заявника, а відтак, на виконанням вимог ч.3 ст.6 ГПК України, просив надати такі.

16.07.2016 року позивач направив на адресу відповідача письмову претензію №5, в якій вимагав сплатити заборгованість за Договором, в котрій зазначив, що всі документи, котрі підтверджують виконання замовлення на перевезення вантажу були отримані представником відповідача 15.06.2016 року.

Проте, у порушення умов Договору, відповідач не здійснив оплату зазначених вище послуг перевезення, внаслідок чого утворилась заборгованість у загальній сумі 63354,00грн.

Відтак, позивач звернувся до суду з позовом про стягнення 63354,00грн. основного боргу.

Крім того, враховуючи прострочення відповідачем вищевказаної оплати, позивачем, з врахуванням заяви (вх. №5361/16 від 09.11.2016р.) про збільшення розміру позовних вимог, нараховано 646,00грн. 3% річних та 6618,32грн. пені.

Відповідач проти позову заперечив повністю, з підстав викладених у відзиві на позовну заяву (вх. №41600/16 від 18.10.2016р.) та додаткових поясненнях (вх. №45041/16 від 10.11.2016р.), зокрема з підстав пропущення позивачем строку позовної давності для заявлення відповідних вимог, а відтак, відповідач заявив про застосування позовної давності.

Оцінивши подані докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги не підлягають до задоволення, виходячи з наступного.

Згідно ст.11 ЦК України, однією з підстав виникнення цивільних прав та обовязків, зокрема є договори та інші правочини. Згідно ст.174 ГК України однією з підстав виникнення господарського зобовязання є господарський договір та інші угоди, передбачені законом, а також угоди не передбачені законом, але такі, які йому не суперечать.

Положеннями ст.ст.627, 628, 629 ЦК України визначено, що відповідно до ст.6 цього Кодексу сторони є вільні в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними та умови, які є обовязковими відповідно до актів цивільного законодавства. Договір є обовязковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст. 908 ЦК України, перевезення вантажу, пасажирів, багажу, пошти здійснюється за договором перевезення. Загальні умови перевезення визначаються цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них. Умови перевезення вантажу, пасажирів і багажу окремими видами транспорту, а також відповідальність сторін щодо цих перевезень встановлюються договором, якщо інше не встановлено цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них.

Як встановлено судом, правовідносини між сторонами виникли на підставі укладеного 01.09.2014 року Договору, котрий за своєю правовою природою є договором перевезення вантажу, оскільки згідно з його умовами до обов'язків перевізника належить виключно надання послуг з перевезень вантажів. Зазначене також підтверджується обсягом прав та обов'язків наданих даним договором кожній зі сторін, в тому числі встановлених у замовленнях, складених сторонами на виконання умов цього договору. При цьому, зазначення у назвах замовлень «на транспортно-експедиційне обслуговування по перевезенню автомобільним транспортом у міжміському сполученні», в розумінні приписів статті 909 ЦК України, не впливає на правову кваліфікацію зазначеного договору (аналогічна позиція викладена в постанові ВГСУ від 13.12.2016 року у справі №922/1519/16).

У відповідності до приписів статті 909 ЦК України, за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату. Договір перевезення вантажу укладається у письмовій формі. Укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням транспортної накладної (коносамента або іншого документа, встановленого транспортними кодексами (статутами).

Частиною першою статті 306 ГК України визначено, що перевезенням вантажів у цьому Кодексі визнається господарська діяльність, пов'язана з переміщенням продукції виробничо-технічного призначення та виробів народного споживання залізницями, автомобільними дорогами, водними та повітряними шляхами, а також транспортування продукції трубопроводами.

Згідно з приписами частини першої статті 307 ГК України, за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити ввірений їй другою стороною (вантажовідправником) вантаж до пункту призначення в установлений законодавством чи договором строк та видати його уповноваженій на одержання вантажу особі (вантажоодержувачу), а вантажовідправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату.

Матеріалами справи підтверджується, що позивачем, відповідно до умов Договору, надано відповідачу послуги на загальну суму 64452,00грн.. Враховуючи часткову оплату здійснену відповідачем, борг останнього перед позивачем становить 63354,00грн. Доказів погашення вказаного боргу сторонами в процесі розгляду даного спору не подано.

Однак, у процесі розгляду даного спору, відповідачем (у відзиві на позовну заяву (вх. №41600/16 від 18.10.2016р.) та додаткових поясненнях (вх. №45041/16 від 10.11.2016р.)) заявлено про застосування позовної давності.

Перебіг позовної давності, за змістом статті 261 ЦК України, починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. Частинами третьою, четвертою, п'ятою статті 267 ЦК України визначено, що позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

Згідно ч.1 ст.261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення (пп. 2.2 п. 2 постанови пленуму Вищого ВГСУ №10 від 29.05.2013 року «Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів»).

Як встановлено судом, Договір за своєю правовою природою є договором перевезення, відтак до спірних правовідносин підлягає застосуванню спеціальна позовна давність з огляду на наступне.

Так, відповідно до статті 258 ЦК України для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю. Позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог у зв'язку з перевезенням вантажу, пошти (стаття 925 ЦК України).

Частиною 3 ст.925 ЦК України передбачено, що до вимог, що випливають із договору перевезення вантажу, пошти, застосовується позовна давність в один рік з моменту що визначається відповідно до транспортних кодексів (статутів).

Відповідно до ч.5 ст.315 ГК України, для пред'явлення перевізником до вантажовідправників та вантажоодержувачів позовів, що випливають з перевезення, встановлюється шестимісячний строк.

Норми частини третьої статті 925 ЦК України та частини п'ятої статті 315 ГК України співвідносяться між собою як загальна та спеціальна норми: за загальним правилом, до вимог, що випливають із договору перевезення вантажу, пошти, застосовується позовна давність в один рік з моменту, що визначається відповідно до транспортних кодексів (статутів), але для пред'явлення перевізником до вантажовідправників та вантажоодержувачів позовів, що випливають з перевезення, встановлюється шестимісячний строк (аналогічна позиція викладена в постановах ВГСУ від 13.12.2016 року у справі №922/1519/16, від 08.11.2016 року у справі №914/595/16).

Відповідно до ч.1 ст.35 ГПК України, обставини, які визнаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, можуть не доказуватися перед судом, якщо в суду не виникає сумніву щодо достовірності цих обставин та добровільності їх визнання.

Під час розгляду даної справи в судових засідання сторонами підтверджено, що рахунки на сплату заборгованості за спірними замовленнями та відповідні акти, які складені на виконання умов Договору, надано відповідачу у семиденний строк, встановлений п.3.1.9. Договору. Також, на підтвердження вищезазначеного, позивачем у позовній заяві зазначено: «Документи, які підтверджують виконання замовлення на перевезення вантажу (рахунки, акти наданих послуг, податкові накладні, товарно-транспортні накладні, CMR) були отримані Відповідачем, що підтверджується підписаним сторонами актом надання послуг №214 від 10.08.2015р. та частково оплаченим рахунком на оплату №170 від 23.06.2015 року на суму 6802грн 00коп.», відповідачем у відзиві на позовну заяву (вх. №41600/16 від 18.10.2016р.) зазначено: «… документи надавалися Перевізником в межах семиденного строку з моменту завершення перевезення»).

Згідно матеріалів справи, останній акт надання послуг було підписано сторонами 10.08.2015 року, відтак заборгованість за даним актом виникла 08.09.2015 року (10.08.2015+21=07.09.2015 (останній день строку, наданого для оплати відповідних послуг)).

Всі інші акти надання послуг, зокрема акт надання послуг №168 від 23.06.2015 року, було підписано сторонами швидше вищевказаного останнього акту. Проте, відповідачем 11.09.2015 року здійснено часткову оплату наданих послуг, щодо котрих складено вищевказаний акт (№168 від 23.06.2015р.) на підставі рахунку №170 від 23.06.2015 року, що підтверджується платіжним дорученням, копія котрого міститься в матеріалах справи.

Згідно з ч.1 та ч.3 ст.264 ЦК України, перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку; після переривання перебіг позовної давності починається заново; час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується.

Відповідно до абз.2 п.4.4.1 постанови пленуму Вищого ВГСУ №10 від 29.05.2013 року «Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів», до дій, що свідчать про визнання боргу або іншого обов'язку, можуть, з урахуванням конкретних обставин справи, належати, зокрема, часткова сплата боржником або з його згоди іншою особою основного боргу та/або сум санкцій.

Відтак, здійснення відповідачем 11.09.2015 року часткової оплати послуг є підставою для переривання перебігу позовної давності.

Враховуючи наведене, останнім днем шестимісячного строку, наданого для звернення до суду з позовом про стягнення боргу, що виник у відповідача згідно акту №168 від 23.06.2015р., був 14.03.2016 року (оскільки 12.03.2016 року та 13.03.2016 року вихідні дні).

Щодо доводів відповідача про переривання перебігу позовної давності у зв'язку із підписанням 30.06.2015 року акта звірки взаєморозрахунків, то строк позовної давності після такого перевивання закінчився 04.01.2016 року (оскільки 01.01.2016-03.01.2016 вихідні дні).

З даним позовом позивач звернувся до суду 30.09.2016 року, тобто після спливу позовної давності щодо вимог про стягнення суми основного боргу, що є підставою для відмови у позові в цій частині, у зв'язку зі спливом позовної давності, про застосування якої заявлено відповідачем у відзиві на позовну заяву (вх. №41600/16 від 18.10.2016р.) та додаткових поясненнях (вх. №45041/16 від 10.11.2016р.). При цьому, судом встановлено, що позивачем не надано доказів щодо поважності причин пропуску ним позовної давності.

Згідно з приписами статті 266 ЦК України зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги.

Відтак, позовні вимоги щодо стягнення 646,00грн. 3% річних та 6618,32грн. пені, також не підлягають до задоволення.

Беручи до уваги вищенаведене, враховуючи, що право позивача на отримання плати за надані ним послуги відповідно до умов Договору було порушено відповідачем, але позовна давність спливла і про це подано заяву відповідачем, позовні вимоги не підлягають до задоволення у зв'язку зі спливом позовної давності.

Відповідно до ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Згідно ст. 34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до ст.49 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається на позивача.

З огляду на викладене, керуючись ст.ст. 4, 33, 34, 35, 44, 49, 82-85 ГПК України, господарський суд

ВИРІШИВ:

1. У задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

Повне рішення складено 20.12.2016 року.

Суддя Король М.Р.