Рішення № 63656256, 14.12.2016, Господарський суд Вінницької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

______________

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

14 грудня 2016 р. Справа № 902/205/16

Господарський суд Вінницької області у складі:

головуючого судді Тварковського А.А.

за участю:

секретаря судового засідання Сидоренко О.О.,

представників:

позивача: ОСОБА_1, директор (представник), паспорт, виданий Жовтневим РУГУ МВС України в м. Києві 09.10.1997р.;

відповідача 1: ОСОБА_2, договір №б/н від 07.12.2015 р., паспорт серії АА № 321871 виданий Теплицьким РВ УМВС України в Вінницькій області 05.12.1996р.;

відповідача 2: ОСОБА_1, директор (представник), паспорт, виданий Жовтневим РУГУ МВС України в м. Києві 09.10.1997р.;

відповідача 3: ОСОБА_3, довіреність №2 від 04.01.2016р.;

відповідача 4: ОСОБА_4, довіреність № 81 від 30.06.2016р.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом: юридичної особи Великобританії компанії "Vuldi (UK) Limited" (01010, АДРЕСА_1)

до 1: приватного підприємства "Альянс Груп" (21021, м. Вінниця, вул. Соборна, 52)

до 2: підприємства "Валді-Україна" (01032, АДРЕСА_2, 01010, АДРЕСА_1)

до 3: комунального підприємства "Вінницьке міське бюро технічної інвентаризації" (вул. Соборна, 64, м. Вінниця, 21050)

до 4: департаменту адміністративних послуг Вінницької міської ради (вулиця Соборна, 59, Вінниця, Вінницька область, 21000)

про визнання права власності, визнання права власника на витребування майна з чужого незаконного володіння та витребування майна з чужого незаконного володіння; визнання незаконними всіх та будь-яких рішень про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, вчинених після 23.02.2001р. і до моменту постановляння рішення в даній справі стосовно нежитлового приміщення магазину за адресою: м. Вінниця, вул. Соборна, 52,

ВСТАНОВИВ:

Юридична особа Великобританії компанія "Vuldi (UK) Limited" звернулася до господарського суду Вінницької області з позовом до приватного підприємства "Альянс Груп", підприємства "Валді-Україна" про визнання права власності, визнання права власника на витребування майна з чужого незаконного володіння та витребування майна з чужого незаконного володіння.

Позовні вимоги мотивовані тим, що юридична особа Великобританії компанії "Vuldi (UK) Limited" є і завжди була одноособовим засновником підприємства «Валді-Україна», яке в свою чергу, станом на 23.02.2001 року, було власником нерухомого майна-нежитлового приміщення магазину за адресою: м. Вінниця, Соборна, 52, яке належало підприємству «Валді-Україна» на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу ОСОБА_5 16.07.1998.року за реєстраційним №3217, зареєстрованого Вінницьким обласним обєднанням бюро технічної інвентаризації в реєстровій книзі №1 за реєстровим №79.

Відповідно до договору №3/Н-3 від 25.01.2001 року про реалізацію арештованого нерухомого майна на прилюдних торгах вказане нерухоме майно підлягало реалізації шляхом продажу на прилюдних торгах.

Відповідно до протоколу №1 проведення прилюдних торгів 23.02.2001 року та відомості прилюдних від 23.02.2001 року вказане нежитлове приміщення було реалізоване на користь переможця торгів ПП «Альянс Груп», м. Вінниця, код 31325350.

Проведення аукціону повинно було врегульовуватись виключно Положенням про порядок проведення аукціонів (публічних торгів) з реалізації заставленого майна, яке затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 22 грудня 1997 року №1448.

Посилаючись на порушення даного Положення, зокрема, п. 5 щодо недотримання 30-денного терміну для публікації оголошення до дня проведення аукціону, позивач вказує на недотримання вимог щодо розміщення оголошення та змісту інформації про аукціон, невиконання яких тягне за собою його нікчемність.

Відтак позивач вважає, що оскільки аукціон був проведений з порушенням закону, то правочин укладений за підсумками цього аукціону є нікчемним.

Позивач стверджує також, що після винесення господарським судом м. Києва ухвали у справі №10/189-2001 від 27.06.2003 року про ліквідацію підприємства "Валді-Україна", майно що залишилося після проведення такої ліквідації передається власникові (засновникові), тобто позивачу.

Позовні вимоги також мотивовано тим, що право власності позивача на нежитлове приміщення магазину не припинялось та що останній є його власником.

Враховуючи вищенаведене, позивач вважає, що 27.06.2003 року у позивача виникло право вимоги до ПП «Альянс Груп» як до неправомірного володільця.

Представник позивача також посилався на порушення його прав як засновника ліквідованого відповідно до ухвали господарського суду м. Києва від 27.06.2003 у справі № 10/189 підприємство «Валді-Україна» та обґрунтовував це положеннями ст. 111 ЦК України, відповідно до яких, майно юридичної особи, що залишилося після задоволення вимог кредиторів, передається її учасникам, а також на п. 7 ст. 31 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", якою передбачено, що у разі, якщо господарським судом винесено ухвалу про ліквідацію юридичної особи - банкрута, майно, що залишилося після задоволення вимог кредиторів, передається власнику або уповноваженому ним органу.

За даним позовом ухвалою від 15.09.2016р. порушено провадження у справі №902/205/16 та призначено до розгляду в судовому засіданні на 29.09.2016р.

29.09.2016р. ухвалою суду прийнято до розгляду заяву позивача від 14.07.2016р. (вх. №06-52/6717/16 від 19.07.2016р.) про зміну предмету позову, відповідно до якої новим предметом позову у справі стали вимоги позивача про визнання незаконними всіх та будь-яких рішень про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, вчинених після 23.02.2001р. і до моменту постановляння рішення в даній справі стосовно нежитлового приміщення магазину за адресою: м. Вінниця, вул. Соборна, 52.

У звязку зі зміною позивачем предмету позову, керуючись ч. 1 ст. 24 та ч. 1 ст. 65 ГПК України з огляду на характер спірних правовідносин та предмет позовних вимог, ухвалою суду від 18.10.2016р. до розгляду даної справи залучено комунальне підприємство "Вінницьке міське бюро технічної інвентаризації" та департамент адміністративних послуг Вінницької міської ради.

Змінені позовні вимоги заявлені про визнання незаконними всіх та будь-яких рішень про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, вчинених після 23.02.2001р. і до моменту постановляння рішення в даній справі стосовно нежитлового приміщення магазину за адресою: м. Вінниця, вул. Соборна, 52, що на думку позивача є застосуванням наслідків нікчемного правочину, укладеного за результатами аукціону, що відбувся 23.02.2001р.

Також, представником позивача неодноразово електронну пошту суду подавалися пояснення для врахування судом при вирішенні даної справи. Дані пояснення долучені до матеріалів справи і містяться у ній.

Крім того, юридичною особою Великобританії компанією "Vuldi (UK) Limited" заявлено позов до приватного підприємства "Альянс Груп" та підприємства "Валді-Україна" про визнання права власності, визнання права власника на витребування майна з чужого незаконного володіння та витребування майна з чужого незаконного володіння.

Ухвалою господарського суду Вінницької області від 03.06.2016 р. за вказаним позовом порушено провадження у справі № 902/460/16 з призначенням її до розгляду.

Керуючись ч. 2 ст.58 ГПК України та враховуючи наявність підстав для обєднання однорідних справ в одну справу, судом ухвалою від 01.12.2016р. справи №902/205/16 та №902/460/16 для їх спільного розгляду обєднано в одне провадження з присвоєнням об'єднаній справі номеру №902/205/16.

Підстави позову у справі №902/460/16 є аналогічними позову у справі №902/205/16. Більше того позовні заяви є ідентичними по своїй суті.

Перед початком розгляду справи по суті представником відповідача 4 заявлялося клопотання про витребування реєстраційної справи на спірний об'єкт нерухомості. Дане клопотання судом було відхилено з огляду на те, що в суді наявна інвентаризаційна справа на об'єкт нерухомості, у якій відображено вчинення по нерухомому майну усіх реєстраційних дій.

В судовому засіданні представник позивача заявлені позовні вимоги підтримав в повному обсязі, послався на позови та письмові пояснення.

Представник відповідача 1 ОСОБА_2 в судових засіданнях та у відзиві на позов проти заявлених вимог заперечував, посилаючись на те, що правочин, укладений за результатами аукціону, є оспороюваним, а не нікчемним; що порушення строків опублікування оголошення, та його змісту не можуть бути підставою для визнання даного аукціону недійсним; відсутність будь-яких прав у позивача щодо спірного майна, що вказує на те, що юридична особа Великобританії компанія "Vuldi (UK) Limited" є неналежним позивачем у даній справі, що є підставою для відмови в позові; на час розгляду даної господарської справи відсутнє судове рішення, яким такі торги визнанні недійсними.

Представник підприємства «Валді Україна», відповідача 2 у справі, при вирішенні справи поклався на розсуд суду.

Представник відповідача 3 - КП "ВМБТІ" заперечував проти задоволення позову, через канцелярію суду подав відзив, у якому посилався на те, що КП «ВМБТІ» не є належним відповідачем у справі, оскільки жодних реєстраційних дій не вчиняло.

Представник департаменту адміністративних послуг Вінницької міської ради - відповідача 4 заперечувала проти задоволення позову з тих підстав, що вимоги до департаменту є необґрунтованими, так як також жодних реєстраційних дій щодо спірного майна останній не вчиняв.

Заслухавши пояснення учасників процесу, проаналізувавши наявні у справі докази у сукупності та давши їм відповідну правову оцінку, суд встановив наступне.

08 серпня 2000 р. арбітражним судом м. Києва видано наказ №22/253 від 08.08.2000 р.), яким звернуто стягнення на майно ДП «Валді-Виробництво» (м. Київ), ДП «Валді-Нерухомість» (м. Київ) та підприємство «Валді-Україна» в розмірі 2682983,81 доларів США, що за курсом Національного банку України станом на 08.08.2000 р. складало 14588 724,47 грн. Даний наказ звернуто до виконання до відділу державної виконавчої служби Дніпровського районного управління юстиції м. Києва.

Відповідно до наказу Міністерства юстиції України №738/7 від 22.09.2000р. відділу державної виконавчої служби Дніпровського районого управління юстиції м. Києва було надано право вчиняти виконавчі дії по виконанню наказу арбітражного суду м. Києва про стягнення боргу в сумі 14566724 грн. 47 коп. за рахунок майна ДП «Валді-Виробництво» (м. Київ), ДП «Валді-Нерухомість» (м. Київ) та підприємства «Валді-Україна» на території Автономної республіки Крим, Вінницької, Житомирської та Львівської областей .

25.01.2001 року між спеціалізованим державним підприємством «Укрспецюст» Міністерства юстиції України та ВДВС Дніпровського РУЮ м. Києва укладено договір №3/Н-3 про реалізацію арештованого нерухомого майна на прилюдних торгах, предметом якого є здійснення реалізації шляхом продажу на прилюдних торгах приміщення магазину за адресою м. Вінниця, вул. Соборна 52, загальною площею 250,9 м.кв. Приміщення належало ДП «Валді-Україна». Початкова вартість реалізації становила 111050 грн. без урахування ПДВ.

Цього ж дня між інформаційно-рекламним агентством «Курьер» («Виконавець») та спеціалізованим державним підприємством «Укрспецюст» (Замовник») укладено договір, предметом якого є розміщення Виконавцем рекламних матеріалів Замовника в газеті «Независимый курьер».

31.01.2001 р. між Замовником та Виконавцем складено та підписано акт виконаних робіт, яким підтверджено факт надання рекламних послуг спеціалізованому державному підприємству «Укрспецюст».

Протоколом №1 від 23 лютого 2000 р. оформлено результати проведення торгів, відповідно до якого: номер лота 1; назва лота - нежитлові приміщення, м. Вінниця, вул. Соборна 52. Учасники: ТОВ «Відіван» та ПП «Альянс Груп». Стартова ціна: 111050 грн.. Продажна ціна:113300 грн. Переможець торгів: ПП «Альянс Груп».

Відповідно до акту про продаж нерухомого майна за адресою: м. Вінниця, вул. Соборна, 52 від 01 березня 2001 року старшим державним виконавцем відділу державної виконавчої служби Дніпровського районного управління юстиції в м. Києві складено акт про те, що спеціалізоване державне підприємство «Укрспецюст» відповідно до договору №3/Н-3 від 25 січня 2001 року провело аукціон по продажу нерухомого майна: вбудованого приміщення магазину, розташованого за адресою: м. Вінниця, вулиця Соборна, 52.

Вбудоване приміщення магазину належало підприємству «Валді-Україна» на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу ОСОБА_5 15 липня 1998 року за реєстраційним №3217, зареєстрованого Вінницьким обласним обєднаним бюро технічної інвентаризації в реєстровій книзі №1 за реєстровим №79.

Аукціон розпочався зі стартової ціни 111050 грн.

В ході торгів ТОВ «Відіван» запропонувало ціну 111200 грн., однак ПП «Альянс Груп» запропонувало найвищу ціну - 113 300 грн. 00 коп.

Ліцитатор проголосив, що переможцем аукціону стало ПП «Альянс Груп».

Остаточна ціна реалізації склала 113300,00 гривень.

Аукціон закінчено 23.02.2001р. ПП «Альянс Груп» повністю внесло кошти за придбаний лот 26.02.2001р.

11 березня 2001 р. приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу ОСОБА_6 видано свідоцтво про право власності за відповідачем на приміщення магазину по вул. Соборній, 52, в м. Вінниці яке зареєстроване в реєстрі за №881.

Отже, враховуючи викладене, судом встановлено, що за результатами прилюдних торгів спірне приміщення магазину вибуло з власності підприємства «Валді Україна» у власність відповідача - приватного підприємства «Альянс Груп».

Також, судом встановлено, що ухвалою господарського суду м. Києва від 27.06.2003 року у справі №10/189-2001 було постановлено ліквідувати підприємство «Валді-Україна» як юридичну особу в звязку з банкрутством. Представником позивача не заперечувалась та обставина, що вказана ухвала господарського суду м. Києва не реалізована та запис про припинення підприємства «Валді Україна» до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб підприємців не внесено.

Вказані обставини підтверджуються, зокрема витягом з ЄДР, який міститься в матеріалах справи, з якого зокрема вбачається, що підприємство «Валді-Україна» знаходиться в стадії припинення. Відтак, на час розгляду даної справи воно існує як юридична особа.

Згідно зі ч. 1 та 2 ст. 104 ЦК України юридична особа припиняється в результаті реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації.

Юридична особа є такою, що припинилася, з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення.

З врахуванням вищенаведеного, суд приходить до висновку, що юридична особа Великобританії компанія "Vuldi (UK) Limited" не є належним позивачем у даній справі.

Виходячи із викладеного, суд вважає, що оскільки спірне майно вибуло з власності підприємства «Валді Україна» у лютому 2001 року, тобто до дати винесення ухвали господарським судом м. Києва від 27.06.2003 р. по справі №10/189, то на момент ліквідації підприємства «Валді Україна» у його власності останнє не перебувало.

Таким чином, суд приходить до висновку про відсутність порушеного права позивача.

Відповідно до статті ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Натомість позивачем не надано належних доказів порушення його прав відповідачем.

Представник відповідача 1 вважає, що позивач пропустив 3 річний строк позовної давності. В обґрунтування цього посилається на Закон України «Про внесення змін до деяких законів України щодо вдосконалення порядку здійснення судочинства» від 20.11.2011 року №4176-VI, яким частину 4 ст. 258 ЦК України виключено. Частиною 4 ст. 258 ЦК України, до внесення змін, встановлювався 10 річний строк позовної давності щодо позовних вимог про застосування наслідків нікчемності правочину.

Прикінцевими положеннями даного Закону визначено, що протягом трьох років з дня набрання чинності цим Законом особа має право звернутися до суду з позовом про:

1) визнання недійсним правочину, вчиненого під впливом насильства або обману;

2) застосування наслідків нікчемного правочину;

3) визнання незаконним правового акта органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, яким порушено право власності або інше речове право особи.

При цьому стосовно вимог, передбачених підпунктами 1 та 2 цього пункту, особа може звернутися до суду лише за умови, якщо строк їх пред'явлення, встановлений положеннями Цивільного кодексу України (435-15), що діяли до набрання чинності цим Законом, не сплив на момент набрання чинності цим Законом.

Частиною 3 ст. 261 ЦК України, яка діяла з моменту чинності ЦК України, та діє до сьогодні, визначено, що перебіг позовної давності за вимогами про застосування наслідків нікчемного правочину починається від дня, коли почалося його виконання.

З цього приводу суд зазначає наступне.

Так, за змістом пункту 6 Прикінцевих і перехідних положень ЦК України правила цього Кодексу щодо позовної давності стосуються тільки тих позовів, строк пред'явлення яких, встановлений попереднім законодавством, не сплив до 1 січня 2004 року. Якщо ж строк позовної давності закінчився до зазначеної дати, то до відповідних відносин застосовуються правила про позовну давність, передбачені Цивільним кодексом УРСР 1963р.

Відповідно до ст. 71 ЦК УРСР 1963 р. загальний строк для захисту права за позовом особи, право якої порушено (позовна давність), встановлюється в три роки.

Таким чином, станом на 01.01.2004р. 3 річний строк позовної давності не сплив.

Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо вдосконалення порядку здійснення судочинства» від 20.11.2011 року №4176-VI частину 4 ст. 258 ЦК України, яка встановлювала 10 річний строк позовної давності щодо позовних вимог про застосування наслідків нікчемності правочину, виключено.

Згідно з прикінцевими положеннями Закону №4176-VI визначено, що протягом трьох років з дня набрання чинності цим Законом особа має право звернутися до суду з позовом про:

1) визнання недійсним правочину, вчиненого під впливом насильства або обману;

2) застосування наслідків нікчемного правочину;

3) визнання незаконним правового акта органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, яким порушено право власності або інше речове право особи.

При цьому стосовно вимог, передбачених підпунктами 1 та 2 цього пункту, особа може звернутися до суду лише за умови, якщо строк їх пред'явлення, встановлений положеннями Цивільного кодексу України (435-15), що діяли до набрання чинності цим Законом, не сплив на момент набрання чинності цим Законом.

Однак, за змістом ч. 1 ст. 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушеного права особи.

Частиною 3 ст. 267 ЦК України передбачено, що позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

З врахуванням встановленої судом відсутності порушеного права позивача, підстав для застосування строків позовної давності суд не вбачає.

Статтею 20 ГК України передбачено, що кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів.

Відповідно до ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Захист цивільних прав та інтересів судом здійснюється у спосіб встановлений законом або договором.

Таким чином, відповідно до приписів ст. 1 ГПК України, ст. ст. 15, 16 ЦК України, застосування судом будь-якого способу судового захисту вимагає наявності наступної сукупності умов: наявність у позивача певного суб'єктивного права або інтересу; порушення (невизнання або оспорювання) означеного права/інтересу відповідачем; належність обраного способу судового захисту (з точки зору адекватності порушення і спроможності його усунути та поновити (захистити) право або інтерес та закріплення положеннями діючого законодавства).

Законодавством встановлено:

- предмет позову - матеріально-правова вимога до відповідача, щодо якої суд повинен винести рішення. Ця вимога повинна нести правовий характер, тобто бути урегульована нормами матеріального права, а також бути підвідомчою суду. В процесі розгляду справи по суті позивач має право змінити предмет позову. Матеріально-правова вимога позивача повинна опиратися на підставу позову;

- підстава позову - обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги. Цими обставинами можуть бути лише юридичні факти, тобто такі факти, які тягнуть за собою певні правові наслідки: виникнення, зміну чи припинення правових відносин. Це не є доказами у справі. Підставу позову теж можна змінити.

- у вирішенні наведеного питання господарський суд має виходити з ретельного дослідження змісту поданої заяви та співпадіння такого змісту з раніше заявленими позовними вимогами;

- у випадку невідповідності предмету позову способам захисту встановленим законом або договором способам захисту прав, суд повинен відмовити у позові, а не припиняти провадження у справі (правова позиція Вищого господарського суду України відповідно до постанови від 14.06.2012 року у справі № 33/5005/13678/2011).

Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, встановлюється при розгляді справи по суті та є підставою для прийняття судового рішення про відмову в позові.

При цьому господарський суд зазначає, що під порушенням права слід розуміти такий стан суб'єктивного права, при якому воно зазнавало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок якого суб'єктивне право уповноваженої особи зазнало зменшення або ліквідації як такого. Порушення права пов'язане з позбавленням його носія можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.

Статтею 32 ГПК України встановлено, що доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги чи заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відносно тверджень позивача щодо недійсності (нікчемності) правочину слід зазначити наступне.

Відповідно до п. 14 Положення про порядок проведення аукціонів (публічних торгів) з реалізації заставленого майна від 22 грудня 1997р. N1448 (чинного на час проведення аукціону) аукціон може бути припинено і майно знято з продажу на вимогу будь-кого з покупці або організатора аукціону у разі невиконання вимог щодо змісту інформації, передбаченої пунктом 5 цього Положення, або порушення інших правил проведення аукціону, передбачених Положенням.

Зазначені порушення можуть бути підставою для визнання аукціону судом недійсним. Заява до суду про визнання аукціону недійсним може бути подана будь-ким з учасників аукціону, організатором аукціону, заставодавцем або заставодержателем.

Отже, господарський суд прийшов до висновку, що оскільки нежитлове приміщення магазину реалізовано на прилюдних торгах у примусовому порядку з виконання рішення арбітражного суду міста Києва у справі № 22/253 державною виконавчою службою через спеціалізовану організацію покупцю-учаснику прилюдних торгів, застосування наслідків нікчемності правочину в такому випадку не передбачено діючим законодавством.

В той же час, ураховуючи, те що відчуження майна з прилюдних торгів носить всі ознаки правочину, останній може визнаватись недійсним на підставі норм цивільного законодавства про недійсність правочину.

Відповідно до ст. 48 ЦК УРСР (діючого на час проведення прилюдних торгів) недійсною є та угода, що не відповідає вимогам закону.

При цьому окремо слід звернути увагу, що ЦК УРСР (діючого на час проведення прилюдних торгів) не містив такого поняття як нікчемний правочин.

В роз'ясненні Вищого арбітражного суду України "Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням угод недійсними" №02-5/111 від 12.03.1999р. визначено, що загальні підстави і наслідки недійсності угод встановлені ст.48 Цивільного кодексу Української РСР, за якою недійсною визнається угода, що не відповідає вимогам закону. Правило, встановлене цією нормою, повинно застосовуватись в усіх випадках, коли угода вчинена з порушенням закону. Отже, господарський суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними і настання відповідних наслідків, а саме: відповідність змісту угод вимогам закону; додержання встановленої форми угоди; правоздатність сторін за угодою; у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.

Аналогічна правова позиція викладена судовою палатою у цивільних справах Верховного Суду України за результатами розгляду справи №6-116цс12 у постанові від 24.10.2012р.: «Виходячи з аналізу правової природи процедури реалізації майна на прилюдних торгах, яка полягає в продажу майна, тобто в забезпеченні переходу права власності на майно боржника, на яке звернуто стягнення, до покупця учасника прилюдних торгів, та ураховуючи особливості, передбачені законодавством щодо проведення прилюдних торгів, складання за результатами їх проведення акта про проведення прилюдних торгів є оформленням договірних відносин купівлі-продажу майна на публічних торгах, а відтак є правочином. Таким чином, ураховуючи, те що відчуження майна з прилюдних торгів відноситься до угод купівлі-продажу, така угода може визнаватись недійсною на підставі норм цивільного законодавства про недійсність правочину (ст. ст. 203, 215 ЦК України)».

В той же час, суд не бере до уваги посилання представника відповідача 1 на правовий висновок ВСУ зроблений за результатами розгляду справи №6-3174цс15 від 06.07.2016 року, оскільки предметом даного спору не є визнання недійсним правочину вчиненого за результатами прилюдних торгів від 23.02.2001р.

Отже, суд приходить до переконання, що станом на дату подання позову, відповідач 1 приватне підприємство «Альянс Груп» є законним набувачем нежитлового приміщення магазину по вул. Соборна, 52 у м. Вінниця, оскільки в силу презумпції правомірності договір купівлі-продажу майна з торгів є чинним (не визнавався недійсним), а положення ЦК УРСР поняття нікчемного правочину не містили.

Відповідно до ч. 1 ст. 316 ЦК України правом власності визначається право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном (ч. 1 ст. 317 ЦК України).

Можливість виникнення права власності за рішенням суду ЦК України передбачає лише у статтях 335 та 376 ЦК України. У всіх інших випадках право власності набувається з інших не заборонених законом підстав, зокрема із правочинів (частина перша статті 328 ЦК України).

Стаття 392 ЦК України, у якій йдеться про визнання права власності, не породжує, а підтверджує наявне в позивача право власності, набуте раніше на законних підставах, у тому випадку, якщо відповідач не визнає, заперечує або оспорює наявне в позивача право власності, а також у разі втрати позивачем документа, який посвідчує його право власності.

Відповідно до ст. 392 Цивільного кодексу України особа має право звернутися до суду з позовом про визнання права власності:

- якщо це право оспорюється або не визнається іншими особами (за умови, що позивач не перебуває з цими особами у зобов'язальних відносинах, повинні захищатися за допомогою відповідних норм інституту зобов'язального права);

- у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Передумовою для застосування ст. 392 Цивільного кодексу України є відсутність іншого, окрім судового, шляху для відновлення порушеного права. Наприклад, позов про визнання права власності у разі втрати документа, що засвідчує право власності особи на річ, подається за відсутності можливості одержати у відповідних органах дублікат правовстановлюючого документа.

Відповідачем у позові про визнання права власності є будь-яка особа, яка сумнівається у належності майна позивача, або не визнає за ним права здійснювати правомочності власника, або така особа, що має до майна власний інтерес. В даній справі позивачем доказів оспорювання відповідачем його прав власності на спірне майно суду не надано.

Якщо особа, яка вважає себе власником майна, не може належним чином реалізувати свої правомочності у зв'язку з наявністю щодо такого права сумнівів або претензій третіх осіб, або існує інша невизначеність у праві власності, викликана поведінкою таких осіб, то згідно з цим приписом права заінтересованої особи підлягають захисту шляхом подання позову про визнання права власності на належне їй майно.

За відсутності доказів оспорювання чи невизнання відповідачем права власності позивача на певне майно відсутні й підстави для визнання права власності на це майно, оскільки право позивача не порушене.

У разі втрати правовстановлюючого документа позивач звертається до суду, як правило, у зв'язку з неможливістю реалізації ним свого права власності. У таких випадках суб'єктивне право власності іншими особами не порушується.

З цього приводу слід враховувати, що:

- відповідно до ГПК України сторонами в господарському процесі з розгляду справ позовного провадження є позивач і відповідач і можливість звернення до суду з позовом, де відсутній конкретний відповідач, діючим законодавством не передбачено;

- закон прямо вказує на те, що вимоги про визнання права власності розглядаються в позовному провадженні;

- відповідачами у таких справах є особи, які не визнають належності на праві власності майна позивачу у зв'язку з відсутністю у нього відповідного документа.

Оскільки інше не передбачено законом, позов про визнання права підлягає задоволенню в разі подання позивачем доказів виникнення у нього відповідного права на підставах, визначених у главі 24 Цивільного кодексу України.

Натомість позов про визнання права, поданий особою, права якої стосовно певного майна ніколи не були зареєстровані, будь-яких правовстановлюючих документів на спірне майно позивачем не надано, інших підстав набуття права власності на підставі рішення суду також немає.

Відповідно до ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання; кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Системний аналіз наведених норм свідчить про те, що судовому захисту підлягає лише порушене право, однак позивачем у справі не доведено порушення відповідачем 1 будь-яких його прав.

Суд звертає увагу на те, що відповідно до п.2.2 постанови пленуму Вищого господарського суду України № 10 від 29.05.2013р., у разі коли право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості.

Отже, враховуючи вищенаведене, вимога позивача про визнання права власності на нежитлове приміщення, є такою, що не ґрунтується на нормах законодавства України, а тому суд не вбачає підстав для її задоволення.

Відмовляючи у задоволені позовних вимог щодо визнання права власника на витребування майна з чужого незаконного володіння та витребування майна з чужого незаконного володіння суд виходить з наступного.

Згідно із статтею 16 ЦК України та частиною 2 статті 20 ГК України кожна особа має право на захист своїх прав та законних інтересів.

Для захисту права власності передбачені речові та зобов'язальні способи захисту, відповідно до глави 29 ЦК України.

Зобов'язальні способи захисту права власності випливають із договорів та інших видів зобов'язань і мають конкретний характер.

До речових способів захисту права власності належать позови про витребування майна з чужого незаконного володіння (віндикаційний позов), позови про захист права власності від порушень, не пов'язаних із позбавленням володіння, і позови про визнання права власності.

Право на пред'явлення позову про витребування майна з незаконного володіння, унормовано статтею 387 ЦК України, за приписами якої власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Позивачем за віндикаційним позовом є неволодіючий власник. Відповідачем за віндикаційним позовом виступає незаконний володілець майна, який може і не знати про неправомірність і незаконність свого володіння та утримання такого майна. Незаконним володільцем визнається така особа, яка здійснює володіння майном без належних правових підстав.

Предметом доказування у справах за позовами про витребування майна з чужого незаконного володіння становлять обставини, які підтверджують правомірність вимог позивача про повернення йому майна з чужого незаконного володіння, як то факти, що підтверджують право власності на витребуване майно, вибуття його з володіння позивача, перебування його в натурі у відповідача та інше.

Підставою віндикаційного позову є обставини, які підтверджують правомірність вимог позивача про повернення йому майна із чужого незаконного володіння, зокрема факти, що підтверджують право власності на витребуване майно, вибуття його з володіння позивача, знаходження його в натурі у відповідача, які і становлять предмет доказування.

Таким чином, звертаючись з даним позовом, юридична особа Великобританії компанія "Vuldi (UK) Limited" повинна довести факт права власності на спірне майно, наявність майна у незаконному володінні ПП «Альянс Груп»», а також відсутність в останньої правових підстав для володіння цим майном.

Оскільки позивачем належними та допустимими доказами не було доведено всіх необхідних обставин, що становлять предмет доказування в позовах про витребування майна з чужого незаконного володіння, зокрема, доказів того, що майно вибуло саме з власності позивача, факту недобросовісного набуття спірного майна відповідачем 1 на момент вирішення даного спору, то у суду відсутні правові підстави для задоволення заявленого віндикаційного позову.

Суд зазначає, що ст. 388 ЦК України передбачено, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно:

1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння;

2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння;

3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Майно не може бути витребувано від добросовісного набувача, якщо воно було продане у порядку, встановленому для виконання судових рішень.

Якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках.

Отже, з врахуванням того, що спірне майно було примусово реалізовано на прилюдних торгах в порядку примусового виконання судового рішення, останнє не може бути витребувано в силу приписів ч. 2 ст. 388 ЦК України, а відтак така вимога позивача є необґрунтованою.

Щодо необґрунтованості позовних вимог про визнання незаконними всіх та будь-яких рішень про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, вчинених після 23.02.2001р. і до моменту постановляння рішення в даній справі стосовно нежитлового приміщення магазину за адресою: м. Вінниця, вул. Соборна, 52, суд зазначає таке.

Як вказує позивач, вказані вимоги заявлені ним як наслідок нікчемності правочину, укладеного за результатами прилюдних торгів, що відбулись 23.02.2001р.

Однак, законність проведення прилюдних торгів з реалізації майна, проведених в ході примусового виконання судового рішення, оскаржено не було.

Вказаний правочин укладений за результатами проведення аукціону, що відбувся 23.02.2001 р., також не був визнаний в установленому порядку недійсним.

Враховуючи викладене та презумпцію правомірності правочину, похідні вимоги, зокрема, про визнання незаконними всіх та будь-яких рішень про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, вчинених після 23.02.2001р. і до моменту постановляння рішення в даній справі стосовно нежитлового приміщення магазину за адресою: м. Вінниця, вул. Соборна, 52 , також підлягають відхиленню.

Відтак, з огляду на вказане, наведені вище обставини у своїй сукупності є підставою для відмови у задоволенні позову юридичної особи Великобританії компанії "Vuldi (UK) Limited" в повному обсязі.

В силу ст. 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення спору.

Відповідно до ст.ст. 34, 43 Господарського процесуального кодексу України докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і обєктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення для господарського суду не є обов'язковим.

За змістом статті 33 Господарського процесуального кодексу України обов'язок доказування та подання доказів розподіляється між сторонами, виходячи з того, хто посилається на юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги і заперечення.

Оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному та об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин в їх сукупності, враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Керуючись ст.ст. 4-3, 4-5, 22, 32, 33, 34, 36, 43, 82, 84, 85, 86, 87, 115 ГПК України, суд-

ВИРІШИВ :

У задоволенні позову відмовити повністю.

Рішення набирає законної сили в порядку, встановленому ст. 85 Господарського процесуального кодексу України.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку та в строки, встановлені ст. 93 Господарського процесуального кодексу України.

Повне рішення складено 19 грудня 2016 р.

Суддя Тварковський А.А.

віддрук. прим.:

1 - до справи