Постанова № 63654044, 20.12.2016, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

20 грудня 2016 року 810/4010/16

Київський окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді Лиска І.Г., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом Вишгородської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Київській області до фізичної особи ОСОБА_1 про стягнення податкового боргу,

в с т а н о в и в:

До Київського окружного адміністративного суду звернулась Вишгородська об'єднана державна податкова інспекція Головного управління ДФС у Київській області з позовом до фізичної особи ОСОБА_1 про стягнення податкового боргу.

Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що за відповідачем рахується податковий борг в загальній сумі 25000 грн. по транспортному податку. Позивачем було вжито всіх заходів щодо добровільного погашення заборгованості перед бюджетом але заборгованість до цього часу відповідачем не погашена, тому позивач звернувся до суду.

У судове засідання представник позивача не зявився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином, 20 грудня 2016 року представник позивача ОСОБА_2 надав суду клопотання про розгляд справи без його участі, позовні вимоги підтримав у повному обсязі.

Відповідач у судове засідання 20 грудня 2016 року не зявився, хоча був повідомлений про дату, час та місце судового засідання належним чином, заперечень на позов не надав.

Згідно ч. 4 ст. 128 КАС України у разі неприбуття відповідача, належним чином повідомленого про дату, час і місце судового розгляду, без поважних причин розгляд справи не відкладається і справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів.

Крім того, частиною шостою статті 128 КАС України передбачено, що якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але прибули не всі особи, які беруть участь у справі, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

Відповідачем не надано суду доказів поважності причин неможливості забезпечення явки представника відповідача на судове засідання, а тому суд на підставі ч. 4 та ч. 6 ст.128 Кодексу адміністративного судочинства України вважає за можливим розглянути справу в порядку письмового провадження на підставі наявних у ній доказів.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно зясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає встановленими наступні обставини та відповідні їм правовідносини.

Судом встановлено, що фізична особа ОСОБА_1 має реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1.

Згідно з базою даних Вишгородської ОДПІ відповідач є власником легкового автомобіля марки MITSUBISHI PAJERO GLS, рік випуску - 2010, дата реєстрації - 01.10.2011 року, державний номер - АІ 7570 СІ, об'єм двигуна - 3200 куб.м.

На виконання п.п.267.6.2 п.267.6 ст.267 ПК України податковим органом відповідачу було сформовано та направлено податкове повідомлення-рішення по транспортному податку форми "Ф" від 30.06.2015 №82186-17 на суму 25000 грн..

В подальшому у зв'язку з наявністю у відповідача узгодженого податкового боргу, у відповідності до ст.59 ПК України, податковим органом виставлено ОСОБА_1 податкову вимогу форми "Ф" №1305-23 від 07.12.2015 на загальну суму за узгодженими податковими зобов'язаннями - 25000 грн. Податкова вимога була направлена відповідачеві, проте існуючий податковий борг в добровільному порядку не погашено.

Згідно з довідкою Вишгородської ОДПІ від 17.11.2016 ОСОБА_1 станом на 17.11.2016 має податковий борг з транспортного податку в сумі 25000 грн.

Рішенням Вишгородської міської ради Київської області від 15.01.2015 №42/2 встановлено транспортний податок у м. Вишгороді.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.

Відповідно до статті 67 Конституції України кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

Приписами пп.16.1.4 п.16.1 ст.16 ПК України визначено, що платник податків зобов'язаний сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, встановлених цим Кодексом та законами з питань митної справи.

Разом з тим, перевіряючи правомірність виникнення податкового боргу по транспортному податку суд зазначає наступне.

Відповідно до ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулює та визначає Податковий кодекс України.

З 01 січня 2015 року набрав чинності Закон України № 71-УІІІ від 28.12.2014 року "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи", яким шляхом викладення в новій редакції ст. 267 Податкового кодексу України, було введено новий податок з громадян України - транспортний податок.

Відповідно до підпункту 267.1.1 пункту 267.1 ст.267 Податкового кодексу України платниками транспортного податку є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які мають зареєстровані в Україні згідно з чинним законодавством власні легкові автомобілі, що відповідно до підпункту 267.2.1 пункту 267.2 цієї статті є об'єктами оподаткування.

Підпунктом 267.2.1 пункту 267.2 ст.267 Податкового кодексу України об'єктом оподаткування є легкові автомобілі, які використовувалися до 5 років і мають об'єм циліндрів двигуна понад 3000 куб. см.

Таким чином, вказаний транспортний засіб є об'єктом оподаткування транспортним податком, а відповідач - платником такого податку відповідно до ст.267 Податкового кодексу України.

Ставка податку встановлюється з розрахунку на календарний рік у розмірі 25 000 гривень за кожен легковий автомобіль, що є об'єктом оподаткування відповідно до підпункту 267.2.1 пункту 267.2 цієї статті (пункт 267.4 ст. 267 Податкового кодексу України). Базовий податковий (звітний) період дорівнює календарному року (підпункт 267.5.1 пункту 267.1 ст.267 Податкового кодексу України).

Підпунктом 267.6.1 пункту 267.6 статті 267 Податкового кодексу України визначено, що обчислення суми податку з об'єкта/об'єктів оподаткування фізичних осіб здійснюється контролюючим органом за місцем реєстрації платника податку.

Згідно підпункту 267.6.2 пункту 267.6 ст.267 Податкового кодексу України податкове/податкові повідомлення-рішення про сплату суми/сум податку та відповідні платіжні реквізити надсилаються (вручаються) платнику податку контролюючим органом за місцем його реєстрації до 1 липня року базового податкового (звітного) періоду (року). Щодо об'єктів оподаткування, придбаних протягом року, податок сплачується фізичною особою-платником починаючи з місяця, в якому виникло право власності на такий об'єкт. Контролюючий орган надсилає податкове повідомлення-рішення новому власнику після отримання інформації про перехід права власності. Нарахування податку та надсилання (вручення) податкових повідомлень-рішень про сплату податку фізичним особам- нерезидентам здійснюють контролюючі органи за місцем реєстрації об'єктів оподаткування, що перебувають у власності таких нерезидентів.

Суд зазначає, що вказана норма Податкового кодексу України введена в дію з 01 січня 2015 року.

Разом з тим, відповідно до підпункту 4.1.9 пункту 4.1 статті 4 Податкового кодексу України одним із принципів оподаткування є стабільність, який полягає у тому, що зміни до будь-яких елементів податків та зборів не можуть вноситися пізніш як за шість місяців до початку нового бюджетного періоду, в якому будуть діяти нові правила та ставки. Податки та збори, їх ставки, а також податкові пільги не можуть змінюватися протягом бюджетного року.

Статтею ст.8 Податкового кодексу України визначено, що в Україні встановлюються загальнодержавні та місцеві податки та збори. До місцевих належать податки та збори, що встановлені відповідно до переліку і в межах граничних розмірів ставок, визначених цим Кодексом, рішеннями сільських, селищних і міських рад у межах їх повноважень, і є обов'язковими до сплати на території відповідних територіальних громад.

При цьому, статтею 10 Податкового кодексу встановлено, що до місцевих податків належать податок на майно, єдиний податок.

Згідно ст.265 Податкового кодексу України податок на майно складається з: податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, транспортного податку, плати за землю.

Пунктом 12.3 ст.12 Податкового кодексу України встановлено, що рішення про встановлення місцевих податків та зборів приймають сільські, селищні, міські ради в межах своїх повноважень приймають рішення про встановлення місцевих податків та зборів.

Відповідно до пункту 24 ч.1 ст.26 Закону України "Про місцеве самоврядування" виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються такі питання: встановлення місцевих податків і зборів відповідно до Податкового кодексу України.

Згідно з підпунктом 12.3.1 - 12.3.3 пункту 12.3 ст. 12 Податкового кодексу України встановлення місцевих податків та зборів здійснюється у порядку, визначеному цим Кодексом. При прийнятті рішення про встановлення місцевих податків та зборів обов'язково визначаються об'єкт оподаткування, платник податків і зборів, розмір ставки, податковий період та інші обов'язкові елементи, визначенні статтею 7 цього Кодексу з дотриманням критеріїв, встановлених розділом XII цього Кодексу для відповідного місцевого податку чи збору.

Підпункт 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України визначає, що рішення про встановлення місцевих податків та зборів офіційно оприлюднюється відповідним органом місцевого самоврядування до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосовування встановлюваних місцевих податків та зборів або змін (плановий період). В іншому разі норми відповідних рішень застосовуються не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим періодом.

Відтак, транспортний податок, як місцевий податок, підлягав би сплаті у 2015 році виключно у разі прийняття органом місцевого самоврядування рішення про його встановлення до 15.07.2014.

Частиною 5 ст. 59 Закону України "Про місцеве самоврядування" регламентовано, що акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування нормативно-правового характеру набирають чинності з дня їх офіційного оприлюднення, якщо органом чи посадовою особою не встановлено пізніший строк введення цих актів у дію.

Рішенням Вишгородської міської ради від 15.01.2015 року № 42/2 "Про встановлення транспортного податку у м. Вишгороді" встановлено транспортний податок, яким визначено ставку транспортного податку з розрахунку на календарний рік за кожний легковий автомобіль, що є об'єктом оподаткування.

Згідно ч.1 ст.3 Бюджетного кодексу України бюджетний період для всіх бюджетів, що складають бюджетну систему України, становить один календарний рік, який починається 1 січня кожного року і закінчується 31 грудня того ж року.

Таким чином, 2015 - це плановий період, а 2016 рік - вже бюджетний період.

Закон України "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи" ухвалений 28.12.2014, тобто після 15.07.2014, а транспортний податок встановлено в місті Вишгороді рішенням Вишгородської міської ради від 15.01.2015 року № 42/2.

За таких обставин, на думку суду, застосування контролюючим органом положень Податкового кодексу України з урахуванням внесених вищевказаним Законом змін та рішення з метою оподаткування транспортним податком, може мати місце не раніше наступного бюджетного періоду, тобто не раніше 2016 року.

Аналогічна правова позиція висловлена в ухвалі Вищого адміністративного суду України № К/800/8077/16 від 30 серпня 2016 року по справі № 826/22028/15.

В іншому випадку, таке застосування не відповідало б положенням статті 58 Конституції України, відповідно до якої закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.

У рішенні Конституційного Суду України від 09 лютого 1999 року N 1-рп/99 акцентується увага на тому, що вищевказана конституційна норма допускає зворотну дію в часі лише нормативно-правових актів, які стосуються скасування чи пом'якшення відповідальності за правопорушення фізичних осіб.

У спірних правовідносинах суд застосує рішення Європейського суду з прав людини у справах "Серков проти України" (заява №39766/05), "Щокін проти України" (заяви №23759/03 та №37943/06), які відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" підлягають застосуванню судами як джерела права.

Цими рішеннями було встановлено порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, оскільки органи державної влади віддали перевагу найменш сприятливому тлумаченню національного законодавства, що призвело до накладення на заявника додаткових зобов'язань зі сплати податку.

Отже, з урахуванням практики Європейського Суду з прав людини, яка сформувалась з питань імперативності правила про прийняття рішення на користь платників податків при існуванні неоднозначності у тлумаченні прав та/чи обов'язків такого платника, а також ролі рішень Європейського Суду з прав людини як джерела права в Україні, суд дійшов висновку про протиправність визначення позивачу податкового зобов'язання з транспортного податку на 2015 рік, а тому, суд вважає, що стягнення податкового боргу по транспортному податку в сумі 25000 грн. на підставі податкової вимоги форми "Ф" №1305-23 від 07.12.2015 є протиправним.

З огляду на наведене суд дійшов висновку, що позовні вимоги щодо стягнення з фізичної особи ОСОБА_1 податкового боргу в сумі 25000 грн. задоволенню не підлягають.

Відповідно до ч.4 ст.94 КАС України, у справах, в яких позивачем є суб'єкт владних повноважень, а відповідачем - фізична чи юридична особа, судові витрати, здійснені позивачем, з відповідача не стягуються.

Керуючись статтями 11, 14, 70, 71, 72, 86, 94, 159-163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

п о с т а н о в и в:

у задоволенні адміністративного позову відмовити.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано в установлені строки. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга на постанову суду подається до Київського апеляційного адміністративного суду через Київський окружний адміністративний суд протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Суддя Лиска І.Г.