Ухвала суду № 63653167, 01.12.2016, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

01 грудня 2016 року м. Київ К/800/33676/15

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Головуючого Степашка О.І.

Суддів Веденяпіна О.А.

Островича С.Е.

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Міжрегіонального головного управління Державної фіскальної служби - Центрального офісу з обслуговування великих платників

на постанову Донецького окружного адміністративного суду від 13.05.2015

та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 24.06.2015

у справі № 805/1287/15-а

за позовом Публічного акціонерного товариства «Єнакіївський металургійний завод»

до Міжрегіонального головного управління Державної фіскальної служби - Центрального офісу з обслуговування великих платників

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення

рішення, -

ВСТАНОВИВ:

Публічне акціонерне товариство «Єнакіївський металургійний завод» (далі по тексту - позивач, ПАТ «Єнакіївський металургійний завод») звернулось до суду з позовом до Міжрегіонального головного управління Державної фіскальної служби - Центрального офісу з обслуговування великих платників (далі по тексту - відповідач, Міжрегіональне ГУ ДФС - Центрального офісу з обслуговування великих платників) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 18.12.2014 №0000983720.

Постановою Донецького окружного адміністративного суду від 13.05.2015, яка залишена без змін ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 24.06.2015, позов задоволено.

В касаційній скарзі відповідач просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій і прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що Міжрегіональним ГУ ДФС - Центрального офісу з обслуговування великих платників відповідно до пункту 200.10 статті 200 Податкового кодексу України проведено камеральну перевірку даних ПАТ «Єнакіївський металургійний завод» задекларованих у податковій звітності з податку на додану вартість, щодо від'ємного значення різниці між сумою податкового зобов'язання та сумою податкового кредиту та суми бюджетного відшкодування на рахунок платника у банку за вересень 2014 року, за результатами якої складено акт від 19.11.2014 №1360/28-10-37-10-191193.

В акті перевірки зазначено порушення позивачем вимог: пункту 185.1 статті 185, пункту 187.1 статті 187, пункту 198.6 статті 198, пунктів 200.1, 200.3 статті 200, пункту 201.10 статті 201, підпункту 14.1.18 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України, в результаті чого завищено податковий кредит та від'ємне значення різниці між сумою податкового зобов'язання та податкового кредиту за серпень 2014 року на суму 817676,00 грн. та завищення суми бюджетного відшкодування за вересень 2014 року на суму ПДВ 817676,00 грн.

Не погодившись з висновками перевірки, що викладені в акті, позивачем надані контролюючому органу заперечення на акт перевірки від 10.12.2014 за №73/07-113.

З відповіді контролюючого органу від 29.12.2014 за №23693/10/28-10-37-10-16 вбачається, що заперечення не могли бути враховані під час винесення податкового повідомлення-рішення, оскільки надійшли після його прийняття.

На підставі висновків акту перевірки, відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення від 18.12.2014 №0000983720, яким позивачу зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість у розмірі 817676,00 грн. та застосовано штрафні санкції у розмірі 408838,00 грн.

За результатами оскарження податкового повідомлення-рішення в адміністративному порядку, скаргу залишено без задоволення, а податкове повідомлення-рішення залишено без змін.

Задовольняючи позовні вимоги, суди попередніх інстанцій виходили з наступних мотивів, з якими погоджується суд касаційної інстанції.

Відповідно до пункту 185.1 статті 185 Податкового кодексу України, об'єктом оподаткування є операції платників податку з постачання товарів та послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України.

Пунктом 188.1 статті 188 Податкового кодексу України встановлено, що базою оподаткування операцій з постачання товарів/послуг визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, але не нижче звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, з урахуванням загальнодержавних податків та зборів (крім податку на додану вартість та акцизного податку на спирт етиловий, що використовується виробниками - суб'єктами господарювання для виробництва лікарських засобів, у тому числі компонентів крові і вироблених з них препаратів (крім лікарських засобів у вигляді бальзамів та еліксирів).

Згідно пункту 187.1 статті 187 Податкового кодексу України, датою виникнення податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку; б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.

Відповідно до підпункту 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України податковим кредитом є сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно розділу V цього Кодексу.

Згідно з пунктом 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг (у разі здійснення контрольованих операцій - не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу) та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Пунктом 198.6 статті 198 Податкового кодексу України передбачено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Згідно із статтею 1 Закону України від 16.07.1999 №996-XIV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (далі по тексту - Закон №996-XIV) первинним документом є документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до частини 1 статті 9 Закону №996-XIV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Таким чином, підставою для виникнення у платника права на податковий кредит з податку на додану вартість є факт реального здійснення операцій з придбання товарно-матеріальних цінностей з метою їх використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку, а також оформлення відповідних операцій належним чином складеними первинними документами, які містять достовірні відомості про їх обсяг та зміст.

З матеріалів справи вбачається, що між позивачем та його контрагентами, а саме: ТОВ «КРОН» укладено договір від 23.01.2014 №28/14/14000027 щодо зберігання автомобільного транспорту, на підтвердження факту виконання договору надано акт виконаних робіт та рахунок фактура.

ПАТ «Донецькоблгаз» укладено договір від 05.12.2013 №05001/2014/РКБ про отримання послуг з газопостачанню, на підтвердження факту виконання договору надано акт здачі прийняття виконаних робіт (наданих послуг).

ПАТ «ССІ» укладено договір №13-003698 від 30.12.2013 та додаткові угоди №1 та №2 від 26.12.2014 по наданню послуг щодо контролю за якістю кокса в умовах ПАТ «ЕКХП» і ПАТ «ЄМЗ», на підтвердження факту виконання договору надано акти приймання - здачі наданих послуг.

ДП «Донецька залізниця» укладено договір №14000124 від 17.02.2014 про надання послуг з проведення технічного огляду локомотиву, на підтвердження факту виконання договору надано акти виконаних робіт, актами приймання-передачі, проїзними документами.

Також, ДП «Донецька залізниця» укладено договір №38/13-003632 від 01.01.2014 про надання телекомунікаційних послуг, на підтвердження факту виконання договору надано акт виконаних робіт, акт здачі приймання та проїзні документи.

Виробничим багатогалазувого кооперативу «Тайфун» укладено договір №14000445 від 19.05.2014 та договір №14-000185 від 01.01.2014 про надання послуг, на підтвердження факту виконання договорів надано акти здачі приймання послуг.

ТОВ «Автоклапан» укладено договір поставки №13-003600 від 15.12.2013, на підтвердження факту виконання договору надано рахунок фактуру та видаткову накладну.

КП «Компанія «Вода Донбасу» укладено договір №1-Т/13-003749 від 27.12.2013 на послуги по централізованому водопостачанню, додаткові угоди до цього договору № 1 від 25.11.2014 та №2 від 31.12.2014, договір №70/59838/14-000244 від 20.12.2013 про надання послуг на проведення аналізу якості стічних вод, договір №119/13-003752 від 12.12.2013 про надання послуг на централізоване питне водопостачання та водовідведення, договір №894/13-003762 від 12.12.2013 про послуги по централізованому водопостачанню та водовідведенню. На підтвердження факту виконання договорів надано акт приймання виконаних робіт за вересень, жовтень 2013 року та акт про надання послуг по проведенню аналізу якості стічних вод.

ТОВ «Орлан 2000» укладено договір підряду №14000050 від 29.01.2014 та додаткова угода №1 від 04.03.2014. Підтверджує здійснення господарської операції за даним договором наявною в матеріалах справи довідкою про вартість виконаних робіт та затрат від 24.07.2014.

Розрахунки між позивачем та його контрагентами по вищезазначеним договорам проводились у безготівковій формі, що підтверджується платіжними дорученнями та банківськими виписками.

Крім того, усіма контрагентами позивача виписані податкові накладні з яких вбачається, що ними сплачено податок на додану вартість.

Отже, податковий орган не ставив під сумнів достовірність первинних документів чи їх відповідність вимогам чинного законодавства, зокрема, відсутність у них обов'язкових реквізитів, передбачених частиною 2 статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», також, відповідність виписаних контрагентами позивача податкових накладних вимогам, встановленим пунктом 201.1 статті 201 Податкового кодексу України, стосовно порядку оформлення та підстав їх видачі, відповідачем в акті перевірки не зазначається.

Враховуючи положення Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», а також приведені норми податкового законодавства, слід зазначити, що податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість має бути фактично підтверджений належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

В даному випадку, обставини справи та зібрані у ній докази у їх сукупності свідчать про те, що господарські операції позивача з його контрагентами мали товарний (реальний) характер, вчинені в межах та з метою господарської діяльності суб'єктів господарювання, що свідчить про наявність права позивача на включення сум за цими господарськими операціями до складу податкового кредиту з податку на додану вартість.

З огляду на викладене, судами попередніх інстанцій вірно не взято до уваги посилання відповідача про те, що право на відшкодування виникає лише при фактичній надмірній сплаті податку на додану вартість, а не з самого факту існування зобов'язання по сплаті податку на додану вартість у ціні товару, оскільки контрагентами податок на додану вартість сплачено, але у передбачений законодавством порядок податкові декларації про це не надано податковому органу та не задекларовано.

При цьому слід зазначити, що податкове законодавство не ставить в залежність податковий облік (стан) певного платника податку від інших осіб, від фактичної сплати контрагентом податку до бюджету, від господарських та виробничих можливостей. Питання віднесення певних сум податку на додану вартість до податкового кредиту поширюється виключно на окремо взятого платника та не залежить від розрахунків з бюджетом третіх осіб.

У податковому праві визначається критерій добросовісності платника, який передбачає законність дій платника у сфері податкових правовідносин (у тому числі і щодо формування даних податкового обліку), доки це не спростовано у порядку, встановленому Податковим кодексом України.

Таким чином, судами встановлено, що позивач наданими доказами, вищевикладеними договорами та первинними документами підтвердив реальність здійснення господарських операцій по взаємовідносинам із своїми контрагентами.

За таких обставин та з урахуванням вимог ч. 3 ст. 2, ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку щодо наявності підстав для задоволення позовних вимог.

Враховуючи викладене, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про те, що судом першої та апеляційної інстанцій належним чином з'ясовані обставини справи та надано їм відповідну правову оцінку. Порушень норм матеріального та процесуального права, які могли призвести до зміни чи скасування рішень судів першої та апеляційної інстанцій не встановлено.

На підставі викладеного, керуючись статтями 220-1, 223, 224, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Міжрегіонального головного управління Державної фіскальної служби - Центрального офісу з обслуговування великих платників відхилити.

Постанову Донецького окружного адміністративного суду від 13.05.2015 та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 24.06.2015 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення копії особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута Верховним Судом України у випадках, встановлених Кодексом адміністративного судочинства України.

Головуючий(підпис)О.І. Степашко Судді(підпис) О.А. Веденяпін (підпис) С.Е. Острович