Ухвала суду № 63653132, 21.12.2016, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

21 грудня 2016 року м. Київ К/800/33024/13

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

Суддів Рецебуринського Ю.Й. (судді-доповідача),

Олексієнка М.М.,

Швеця В.В.,

розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу

за позовом ОСОБА_3 до управління Міністерства внутрішніх справ України в Черкаській області (далі - УМВС України в Черкаській області) про визнання наказу незаконним, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди,

за касаційною скаргою ОСОБА_3 на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 21 травня 2013 року,

В С Т А Н О В И Л А:

У лютому 2013 року ОСОБА_3 звернувся до суду з адміністративним позовом, в якому, з врахуванням збільшених позовних вимог, просив: визнати незаконним наказ УМВС України в Черкаській області про звільнення №127 від 30 січня 2013року; поновити на посаді оперуповноваженого сектору Державної служби по боротьбі з економічними злочинами Смілянського МВ УМВС України в Черкаській області; зобов'язати нарахувати та виплатити заробітну плату за час невиконання службових обов'язків з урахуванням довідки про доходи №11; зобов'язати виплатити моральну шкоду в розмірі 10000 гривень.

Постановою Черкаського окружного адміністративного суду від 25 березня 2013 року позов задоволено частково. Стягнуто з УМВС України в Черкаській області 1000 гривень на відшкодування моральної шкоди. В решті позовних вимог відмовлено.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 21 травня 2013 року скасовано постанову Черкаського окружного адміністративного суду від 25 березня 2013 року. Прийнято нову постанову, якою у задоволені позовних вимог відмовлено повністю.

У касаційній скарзі позивач, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, просить скасувати ухвалене ним судове рішення та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

З'ясувавши обставини справи, перевіривши правильність застосування апеляційним судом норм матеріального та процесуального права згідно статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів приходить до наступних висновків.

Судами встановлено, що наказом начальника УМВС України в Черкаській області від 30 січня 2013 року №127 оперуповноваженого СДСБЕЗ Смілянського МВ УМВС лейтенанта міліції ОСОБА_3 звільнено із займаної посади за систематичне порушення службової дисципліни, невиконання функціональних обов'язків, грубе ігнорування вимог керівництва УМВС та УДСБЕЗ УМВС, відсутність належної організації роботи, порушення вимог ст.ст.1, 7 Дисциплінарного статуту ОВС України, що призвело до грубих упущень в організації службової діяльності, суттєвих прорахунків в боротьбі зі злочинністю протягом тривалого часу.

Наказом начальника УМВС України в Черкаській області від 18 березня 2013 року №407, з яким позивач ознайомлений під розпис 22 березня 2013 року, згідно зі статтею 4 Дисциплінарного статуту ОВС України пункт 1 наказу УМВС від 30 січня 2013 року №127 в частині звільнення з займаної посади оперуповноваженого СДСБЕЗ Смілянського МВ УМВС лейтенанта міліції ОСОБА_3 скасовано, а також попереджено останнього про недопущення неналежного ставлення до виконання службових обов'язків в подальшому.

Як вбачається з довідки про доходи №11 від 14 березня 2013 року сума доходу позивача за січень 2013 року складала 2124,98 грн, за лютий 2013 року - 1859,57 грн.

Відповідно до пункту 6 статті 12 Дисциплінарного статуту на осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ за порушення службової дисципліни можуть накладатися визначені цим Статутом види дисциплінарних стягнень, серед іншого, звільнення з посади.

Частиною 5 статті 18 Дисциплінарного статуту передбачено, що такі дисциплінарні стягнення, як звільнення з посади, пониження в спеціальному званні та звільнення з органів внутрішніх справ, вважаються виконаними після видання наказу по особовому складу.

Суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку щодо відсутності підстав для задоволення позовних вимог в частині поновлення на роботі позивача та визнання наказу начальника УМВС від 30 січня 2013 року №127 протиправним, оскільки пункт 1 наказу від 30 січня 2013 року №127 в частині звільнення з посади позивача скасовано наказом від 18 березня 2013 року №407, а позивач допущений до виконання своїх службових обов'язків по займаній посаді оперуповноваженого СДСБЕЗ Смілянського МВ УМВС, тобто порушення прав позивача усунуто відповідачем до моменту винесення постанови судом першої інстанції.

Також колегія суддів вважає правильним висновок суду апеляційної інстанції щодо відмови у задоволенні позовних вимог в частині зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу заробітну плату за час невиконання службових обов'язків в зв'язку зі звільненням з посади з урахуванням довідки про доходи №11 від 14 березня 2013, оскільки, як вбачається з матеріалів справи, на виконання наказу від 30 січня 2013 року №127 про звільнення, наказ по особовому складу не видавався, тому встановлені розміри посадового окладу, окладу за спеціальне звання, надбавки за вислугу років, надбавки за виконання особливо важливих завдань, надбавки за службу в умовах режимних обмежень залишилися у позивача незмінними, що підтверджується наявною у матеріалах справи довідкою про доходи № 11 від 14 березня 2013. Разом з тим, позивачу нарахована заробітна плата за лютий 2013 року в меншому розмірі в порівнянні з заробітною платою за вересень 2012 року - лютий 2013 року, у зв'язку з тим, що премія за січень 2013 року позивачу не нарахована, однак, нарахування грошового забезпечення та преміювання осіб рядового і начальницького складу здійснюється безпосередньо начальником Смілянського МВ УМВС, а тому відсутні правові підстави для задоволення зазначених позовних вимог, заявлених до відповідача.

Згідно з пунктами 3, 4 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року №4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. При цьому, позивачем у позовній заяві про відшкодування моральної (немайнової) шкоди має бути зазначено, в чому полягає ця шкода, якими неправомірними діями чи бездіяльністю її заподіяно позивачеві, з яких міркувань він виходив, визначаючи розмір шкоди, та якими доказами це підтверджується.

Щодо вимоги про стягнення моральної шкоди у розмірі 100000 грн, то колегія суддів погоджується з висновком суду апеляційної інстанції щодо відмови в її задоволенні, оскільки позивачем не доведено та не надано будь-яких доказів на підтвердження того, що моральна шкода спричинена незаконними діями або бездіяльністю відповідача, не обґрунтовано її розмір та не зазначено, які саме моральні або фізичні страждання чи інші негативні явища заподіяні позивачеві та чим це підтверджується.

Суд апеляційної інстанцій повно і всебічно встановив обставини справи, дав їм належну юридичну оцінку, правильно застосував норми матеріального і процесуального права, тому відсутні підстави для скасування або зміни прийнятого ним рішення.

Керуючись статтями 222, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів

У Х В А Л И Л А:

Касаційну скаргу ОСОБА_3 залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 21 травня 2013 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі та оскарженню не підлягає, крім випадків, встановлених статтями 235-237 Кодексу адміністративного судочинства України

Судді Ю.Й. Рецебуринський

М.М. Олексієнко

В.В. Швець