Ухвала суду № 63653031, 07.12.2016, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

07 грудня 2016 року м. Київ К/800/11889/14

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України

в складі: Стародуб О.П. (суддя-доповідач), Пасічник С.С., Швець В.В.,

розглянувши в попередньому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_4 на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 31.01.2014р. у справі за позовом ОСОБА_4 до Чернігівського зонального відділення Військової служби правопорядку про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії, -

в с т а н о в и л а:

У листопаді 2013 року ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом про визнання протиправними дій (бездіяльності) щодо нарахування та виплати грошової допомоги при звільненні, передбаченої статтею 15 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», без урахування щомісячної додаткової грошової винагороди відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 22.09.2010р. № 889 «Питання грошового забезпечення окремих категорій військовослужбовців Збройних Сил, Державної прикордонної служби, внутрішніх військ Міністерства внутрішніх справ та осіб начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту Міністерства надзвичайних ситуацій»; зобов'язання здійснити перерахунок та виплату грошової допомоги при звільненні з урахуванням додаткової щомісячної грошової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 22.09.2010р. № 889.

Постановою Чернігівського окружного адміністративного суду від 21.11.2013р.позов задоволено.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 31.01.2014р. рішення суду першої інстанції скасовано, прийнято нову постанову про відмову у задоволенні позову.

З таким рішенням суду апеляційної інстанції не погодився позивач, подав касаційну скаргу, в якій посилається на порушення апеляційним судом норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи. Просить скасувати рішення апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Заслухавши суддю-доповідача по справі, перевіривши матеріали справи колегія суддів приходить до висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з наступних мотивів та передбачених законом підстав.

Так, судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що ОСОБА_4 проходив військову службу на посаді старшого офіцера відділу спеціального призначення Північного територіального управління військової служби правопорядку міста Чернігів, військова частина А2093.

Наказом першого заступника начальника Генерального штабу Збройних Сил України (по особовому складу) від 23.09.2013р. №328 позивача звільнено з військової служби у запас відповідно до пункту «б» частини 6 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» (за станом здоров'я). Відповідно до наказу командира військової частини А2093 від 31.10.2013р. № 249 виключено зі списків особового складу військової частини з 31.10.2013р. та зобов'язано виплатити одноразову грошову допомогу по звільненню з військової служби у запас у розмірі 50% місячного грошового забезпечення за кожен повний календарний рік служби в сумі 39 386,93 грн.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що позивач отримував щомісячну грошову винагороду з квітня по жовтень 2013 року, таким чином вона має постійний характер, проте вона протиправно не врахована при нарахуванні та виплаті грошової допомоги при звільненні.

Відмовляючи у задоволенні позову суд апеляційної інстанції виходив з того, що щомісячна додаткова грошова винагорода, передбачена наказом №595, має тимчасовий характер, її виплата дозволена за наявності наказу командира (начальника) військової частини (установи, організації) або вищого командира (начальника) залежно від настання спеціальних обставин і її розмір не є фіксованим, а виплата не є щомісячною, тому не може бути включена у розмір грошової допомоги при звільненні позивача.

З таким висновком суду апеляційної інстанції колегія суддів погоджується і вважає, що він відповідає нормам матеріального та процесуального права та фактичним обставинам справи.

Так, відповідно до пункту 2 статті 15 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, які звільняються зі служби за станом здоров'я, виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби.

Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 07.11.2007р. №1294 «Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.

Постановою від 22.09.2010р. №889 Кабінет Міністрів України встановив щомісячну додаткову грошову винагороду для окремих категорій військовослужбовців Збройних Сил, Державної прикордонної служби, Національної гвардії та осіб начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту Державної служби з надзвичайних ситуацій.

На час установлення і початку виплати - 01.10.2010 року - винагорода мала виплачуватися військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), які займали посади плаваючого та льотного складу Збройних Сил, Державної прикордонної служби та льотного складу внутрішніх військ Міністерства внутрішніх справ (пункт 1 постанови).

Відповідно до пункту 2 цієї постанови граничні розміри, порядок та умови виплати винагороди, передбачені пунктом 1, визначаються Міністерством оборони, Міністерством внутрішніх справ та Адміністрацією Державної прикордонної служби за погодженням з Міністерством праці та соціальної політики і Міністерством фінансів у межах затвердженого фонду грошового забезпечення.

Надалі до постанови № 889 вносилися зміни, які розширювали перелік категорій військовослужбовців та інших осіб, яким відповідно до пункту 1 цієї постанови встановлювалася винагорода. При цьому такі зміни істотно не зачіпали положень пункту 2 цієї постанови.

На виконання постанови № 889 Міністр оборони України наказом від 15.11.2010р. №595 затвердив Інструкцію про розміри і порядок виплати щомісячної додаткової грошової винагороди військовослужбовцям Збройних Сил України (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 29.11.2010р. за

№1194/18489; з наступними змінами), положення якої стали застосовуватися з 01.10.2010 року.

В цьому акті визначені умови та порядок виплати особам офіцерського складу винагороди, окреслено перелік військовослужбовців, яким вона виплачується, регламентовано повноваження командира (начальника) військової частини (організації, установи) щодо підстав та розміру її виплати.

Зокрема, в пункті 3 (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин) наводиться перелік складових грошового забезпечення, з якого має обраховуватися й виплачуватися винагорода і який за обсягом є меншим за перелік, встановлений у пункті 2 статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

За пунктом 5 Інструкції винагорода виплачується військовослужбовцям за місцем штатної служби за минулий місяць одночасно з виплатою грошового забезпечення за поточний місяць.

Пунктом 8 Інструкції встановлено, що винагорода не включається до складу грошового забезпечення, з якого здійснюється обчислення одноразових додаткових видів грошового забезпечення.

У пункті 9 Інструкції передбачено, що розміри винагороди встановлюються наказами Міністра оборони України (начальника Головного управління розвідки Міністерства оборони України) з урахуванням конкретної військової частини, займаної посади та особливостей умов проходження служби у межах видатків на грошове забезпечення, передбачених для Міністерства оборони України (Головного управління розвідки Міністерства оборони України) у державному бюджеті України на відповідний рік.

Відповідно до положень пункту 10 Інструкції командир військової частини за наявності обставин, передбачених у цьому пункті, має право зменшувати розмір винагороди.

Таким чином, підходи до розуміння положень постанови № 889 у системному зв'язку із нормами статей 9 і 15 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та правилами Інструкції дають підстави стверджувати, що винагорода, встановлена постановою № 889, не входить до структури і складу грошового забезпечення військовослужбовців, з якого нараховується й виплачується одноразова грошова допомога на підставі пункту 2 статті 15 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей». Ця винагорода має окремий, особливий і разовий вираз виплати, позаяк виплачується тільки тим категоріям військовослужбовців, перелік яких наведений у цій постанові, і тоді, коли у фонді грошового забезпечення наявні (передбачені) кошти для її виплати; вона виплачується як доповнення до суми грошового забезпечення. Виплата цієї винагороди ставиться в залежність від порядку й умов, що нормативно встановлені розпорядником коштів, відповідно до яких, зокрема, щомісячна її виплата можлива, коли військовослужбовець перебуває на військовій службі, і водночас вона не включається до складу одноразової грошової допомоги при звільненні з військової служби.

Аналогічна правова позиція була неодноразово висловлена Верховним Судом України, зокрема, у постановах від 17.10.2011р., 21.02.2012р. та 25.09.2012р., 05.11.2013р., 30.09.2014р. (№№ 21-226а11, 21-463а11, 21-241а12, 21-210а13, 21-297а14 відповідно), а також від 30.06.2015р. (№21-1446а15).

Мотиви та доводи, наведені у касаційній скарзі, висновки судів не спростовують і є безпідставними, оскільки в ході розгляду справи судами встановлено, що щомісячна грошова винагорода відповідно до наказу Міністра оборони України від 15.11.2010р. №595 має тимчасовий характер незважаючи на її виплату щомісяця впродовж квітня-жовтня 2013 року, залежить від певних умов та порядку, а також не включається до складу одноразової грошової допомоги при звільненні з військової служби, тому апеляційний суд обґрунтовано прийняв рішення про відмову у задоволенні позову.

Відповідно до частини 1 статті 224 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

За наведених обставин колегія суддів приходить до висновку, що судом апеляційної інстанції правильно встановлено обставини справи та ухвалено рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, а тому касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а судове рішення - без змін.

Керуючись статтями 210, 220, 220-1, 223, 224, 230, 231, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, -

у х в а л и л а:

Касаційну скаргу ОСОБА_4 залишити без задоволення, а постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 31.01.2014р. у даній справі - без змін.

Ухвала набирає законної сили в порядку статті 254 КАС України і може бути переглянута Верховним Судом України з підстав та в порядку передбаченому главою 3 розділу IV КАС України.

Головуючий: О.П. Стародуб

Судді: С.С. Пасічник

В.В. Швець