Ухвала суду № 63652500, 13.12.2016, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"13" грудня 2016 р. м. Київ К/800/14159/16

Вищий адміністративний суд України у складі суддів:

головуючого -Цвіркуна Ю.І. (суддя-доповідач), Вербицької О.В., Маринчак Н.Є.,

при секретарі судового засідання Савченко А.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за

касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Технікс Ресурс»

на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 12.02.2016 року

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 28.04.2016 року

у справі № 826/13556/15

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Технікс Ресурс»

до Державної податкової інспекції у Солом'янському районі Головного управління ДФС у м. Києві

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

в с т а н о в и в:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Технікс Ресурс» звернулось до суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Солом'янському районі Головного управління ДФС у м. Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 12.02.2016 року у справі № 826/13556/15, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 28.04.2016 року, у задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, позивач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить рішення судів попередніх інстанцій скасувати та прийняти нове, яким позов задовольнити.

У судовому засіданні представники позивача касаційну скаргу підтримали та просили її задовольнити. Представник відповідача проти касаційної скарги заперечував та просив у її задоволенні відмовити.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників процесу, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, правової оцінки обставин справи, колегія суддів встановила наступне.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що за результатами документальної позапланової перевірки ТОВ «Технікс Ресурс» з питань дотримання вимог податкового законодавства по взаємовідносинах з ТОВ «Брокбудкепітал» за період з 01.02.2014 року по 28.02.2014 року, відповідачем складено акт від 02.06.2015 року № 2948/26-58-22-02-18/36273496, яким встановлено порушення: - пп. 14.1.27 п. 14.1 ст. 14, пп. 14.1.36 п. 14.1 ст. 14, п. 138.2 ст. 138, пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на прибуток на загальну суму 232 493, 00 грн.; - п. 185.1 ст. 185, п. 187.1 ст. 187, п. 188,1 ст. 188, п.п. 198.2, 198.3, 198.6 ст. 198, п.п. 201.1, 201.6, 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість на загальну суму 258 325, 00 грн.

На підставі акта перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення від 23.06.2015 року № 0003232202, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 348 740, 00 грн., в тому числі за основним платежем в розмірі 232 493, 00 грн., та за штрафними (фінансовими) санкціями в розмірі 116 247, 00 грн.

Відмовляючи у задоволенні позову, суди попередніх інстанцій прийшли до висновку щодо порушення позивачем вимог податкового законодавства у періоді, що перевірявся, та правомірності прийнятого податкового повідомлення-рішення.

Колегія суддів суду касаційної інстанції вважає рішення судів попередніх інстанцій необґрунтованими, оскільки вони ухвалені не на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі та не підтверджених доказами, з огляду на таке.

Як вбачається з матеріалів справи, оскаржуваним у даному позові податковим повідомленням-рішенням від 23.06.2015 року № 0003232202 позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на прибуток приватних підприємств, а не податок на додану вартість.

Відповідно до пп. 14.1.36 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України господарська діяльність - діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником) (пп. 14.1.27 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України).

Згідно із п. 138.2 ст. 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку (пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України).

Таким чином, визначальною умовою правомірності формування витрат, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, є їх здійснення для провадження господарської діяльності платника податку та підтвердження первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що між ТОВ «Технікс Ресурс» (замовник) та ТОВ «Брокбудкепітал» (підрядник) укладено договір підряду, предметом якого є зобов'язання підрядника належним чином виконувати роботи з організації каналів зв'язку, визначені у відповідних додатках та/або додаткових угодах до даного договору.

На підтвердження факту виконання ТОВ «Брокбудкепітал» робіт в матеріалах справи наявні договір, акт приймання-передачі виконаних робіт з організації каналів зв'язку, платіжні доручення.

Відмовляючи у задоволенні позову, суди попередніх інстанцій виходили з того, що надані позивачем докази на підтвердження виконання спірних господарських операцій, не підтверджують їх реальність, оскільки позивачем не надано належних та допустимих доказів того, що ТОВ «Брокбудкепітал» мало відповідні матеріальні ресурси, технічне обладнання, транспортні засоби, кваліфікований персонал у достатній кількості для виконання робіт відповідно до вищевказаного договору.

З даного приводу колегія суддів суду касаційної інстанції зазначає, що у статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Як вбачається із акта перевірки, підставою для висновків податкового органу щодо нереальності господарських операцій між позивачем та його контрагентом стали результати податкового контролюю контрагентів по ланцюгу постачання.

Згідно зі ст. 69 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

Під час прийняття постанови суд вирішує, зокрема, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження (ст. 161 Кодексу адміністративного судочинства України).

Слід зазначити, що за змістом частин четвертої та п'ятої статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України суд повинен визначити характер спірних правовідносин та зміст правової вимоги, матеріальний закон, який їх регулює, а також факти, що підлягають встановленню і лежать в основі вимог та заперечень; з'ясувати, які є докази на підтвердження зазначених фактів, і вжити заходів до своєчасної їх подачі.

Встановивши, що надані сторонами докази є недостатніми для встановлення обставин справи, суд з власної ініціативи має право вжити необхідні заходи для витребування належних доказів.

В порушення вказаних положень Кодексу адміністративного судочинства України висновки судів попередніх інстанцій щодо відмови у задоволенні позову зроблені лише на підставі даних акта перевірки. Однак вказані обставини самі по собі не можуть слугувати беззаперечною підставою для визнання факту нереальності спірної господарської операції за умови наявності обов'язкових належно оформлених первинних документів, якими може бути підтверджений факт реального здійснення витрат платником податків.

Згідно з частиною другою статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

В свою чергу, доказів на підтвердження того, що контрагент позивача не мав адміністративно-господарських можливостей на виконання зобов'язань по спірним господарським операціям, а також щодо відсутності фактичних дій, спрямованих на виконання взятих зобов'язань, відповідачем до суду не надано.

Разом з тим, колегія суддів зазначає, що судами безпідставно залишено поза увагою наявні у матеріалах справи документи, надані позивачем на підтвердження виконання зобов'язання його контрагентом, та які можуть свідчити про зміну майнового стану платника податків, а саме замовлення на виконання робіт, додаток до акта, акт звіряння взаємних розрахунків, податкова накладна, картка рахунку, оборотно-сальдова відомість, а також документи щодо подальшої реалізації отриманих послуг відповідно до раніше укладеного договору підряду з ТОВ «Датагруп Технікс».

Крім того, помилковим є посилання судів під час вирішення спору по суті на норм податкового законодавства, якими визначаються умови формування податкового кредиту з податку на додану вартість, оскільки у даній справі донарахування здійснено за платежем податок на прибуток.

Враховуючи, що судами попередніх інстанцій вищеназвані обставини враховано не було, і це призвело до не обґрунтованих належним чином висновків щодо прав і обов'язків сторін у даному спорі, а також те, що передбачені процесуальним законодавством межі перегляду справи в касаційній інстанції не дають їй права встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені попередніми судовими інстанціями, оскаржувані судові рішення у справі підлягають скасуванню з направленням справи на новий судовий розгляд до суду першої інстанції відповідно до частини 2 статті 227 Кодексу адміністративного судочинства України.

Під час нового розгляду справи суду необхідно врахувати викладене, всебічно і повно з'ясувати і перевірити всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінити докази, що мають юридичне значення для її розгляду та вирішення спору по суті, і в залежності від встановленого правильно визначити норми матеріального права, що підлягають застосуванню до спірних правовідносин, та прийняти обґрунтоване і законне судове рішення.

Керуючись ст.ст. 210, 220, 221, 223, 227, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

у х в а л и в:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Технікс Ресурс» задовольнити частково.

Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 12.02.2016 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 28.04.2016 року у справі № 826/13556/15 скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили у порядку та строки, передбачені статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України, та не може бути оскаржена.

Головуючий Ю.І.Цвіркун

Судді О.В.Вербицька

Н.Є.Маринчак