Ухвала суду № 63651389, 15.12.2016, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

15 грудня 2016 року м. Київ К/800/20722/16

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

Суддів:Черпіцької Л.Т. Донця О.Є. Голяшкіна О.В.

провівши попередній розгляд адміністративної справи за касаційною скаргою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 04.02.2015 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 14.04.2016 у справі № 826/23070/15 за позовом ТОВ «ЕкономКомфорт» до Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг про скасування постанови, -

ВСТАНОВИЛА:

У жовтні 2015 року ТОВ «ЕкономКомфорт» звернулося в суд з позовом до Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг, в якому просило скасувати постанову відповідача № 06/16/4 від 16.09.15 р. про накладення на позивача штрафу.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що постанова відповідача № 06/16/4 від 16.09.15 року прийнята без правових підстав, є протиправною, та підлягає скасуванню.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 04 лютого 2015 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 14 квітня 2016 року, позовні вимоги задоволено.

На постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 04 лютого 2015 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 14 квітня 2016 року надійшла касаційна скарга Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального та процесуального права, ставиться питання про їх скасування та прийняття нової постанови про задоволення позовних вимог.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи касаційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 12.08.2015 року Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг, на підставі розгляду скарг та документів до них, що надійшли від фізичних осіб, складено акт № 06/16/04-А про правопорушення ТОВ «ЕкономКомфорт» законодавства про фінансові послуги.

В ході перевірки відповідачем встановлено порушення позивачем законодавства у сфері фінансових послуг, а саме:

- вимоги ч.ч. 1, 2 ст. 7 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» в частині зобов'язання юридичної особи, яка має намір надавати фінансові послуги, звернутися до відповідного органу державного регулювання ринків фінансових послуг для включення її до державного реєстру фінансових установ, а у разі якщо відповідно до закону надання певних фінансових послуг потребує ліцензування, фінансова установа має право здійснення таких послуг лише після отримання відповідних ліцензій;

- вимоги п. 4 ч.1 ст. 34 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», якою передбачено, що діяльність з надання будь-яких фінансових послуг, які передбачають пряме, або опосередковане залучення фінансових активів від фізичних осіб, (адміністрування фінансових активів для придбання товарів у групах) може здійснюватися лише фінансовими установами після отримання відповідної ліцензії.

Відповідно до листа відповідача № 5142/16-8 від 19.08.15 р. розгляд справи за вказаним актом було призначено на 16.09.15 р. Розгляд відбувся за участю представника ТОВ «ЕкономКомфорт», яким були подані письмові пояснення із запереченнями щодо вказаних в акті правопорушень. Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг 16.09.2015 р. прийнято постанову № 06/16/4 про накладення штрафу за правопорушення, вчинені на ринках фінансових послуг, згідно якої на позивача накладено штраф у розмірі 170000, 00 грн.

Задовольняючи позовні вимоги суди першої та апеляційної інстанції виходили з того, що позивач не надає послуг, які б згідно п. 5 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» відносились до фінансових, а тому відповідно до чинного законодавства не потребує отримання ліцензії та не підлягає відповідальності за правопорушення, вчинені на ринках фінансових послуг.

Згідно умов договорів, укладеними фізичними особами із ТОВ «ЕкономКомфорт» (№ № 01485/13 (договір з фізичною особою ОСОБА_4.), 03677/ 14, 02661/ 14, 03158/ 14, 03841/ 15, 04459/15), Адміністратор (позивач) за згодою учасника, зобов'язується за плату вчинити від імені та за рахунок учасника певні юридичні дії, спрямовані на придбання товару визначеного в Додатку № 1 до Договору, а прибуток позивач отримує лише від надання інформаційних, консультаційних, роз'яснювальних та довідкових послуг (допомога при укладанні договору, заповнення заявок на розподіл, тощо). Жодних послуг, метою яких є операції з фінансовими активами учасників і будь-яких оплат за такі послуги умови договорів не містять. При цьому, кінцевою метою участі у програмі позивача є надання учаснику позики (з оформленням відповідного договору), не вимагається від учасника використання отриманих коштів виключно за їх призначенням вказаним в договорі, кошти фонду учасників не переходять у власність позивача (обліковуються на окремому рахунку, не розміщуються на депозитних та інших доходних рахунках і не використовуються у господарській діяльності адміністратора).

Колегія суддів погоджується з такими висновками судів першої та апеляційної інстанції, враховуючи наступне.

Загальні правові засади у сфері надання фінансових послуг, здійснення регулятивних та наглядових функцій за діяльністю з надання фінансових послуг визначено Законом України від 12 липня 2001 року «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» .

Згідно п. 5 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», фінансовими послугами визнаються операції з фінансовими активами, що здійснюються в інтересах третіх осіб за власний рахунок чи за рахунок цих осіб, а у випадах, передбачених законодавством, - і за рахунок залучених від інших осіб фінансових активів, з метою отримання прибутку або збереження реальної вартості фінансових активів.

Відповідно п. 11-1 ч. 1 ст. 4 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» фінансовими вважаються послуги з адміністрування фінансових активів для придбання товарів у групах. За приписами п. 1.2 Ліцензійних умов провадження діяльності з адміністрування фінансових активів для придбання товарів у групах», затверджених Розпорядженням Національної комісії з регулювання ринків фінансових послуг № 1676 від 09.10.12 року, адміністрування фінансових активів для придбання товарів у групі - фінансова послуга, що надається ліцензіатом і передбачає залучення грошових коштів учасників групи, об'єднання цих коштів з метою придбання та розподілу товарів між учасниками групи.

Таким чином, однією із обов'язкових ознак фінансової послуги є мета, а саме: отримання прибутку або збереження реальної вартості фінансових активів. Поряд з цим, під час розгляду адміністративної справи встановлено, що предметом договорів, що укладалися між позивачем та фізичними особами було вчинення дій спрямованих на отримання позики у групі, а не адміністрування фінансових активів для придбання товарів у групах, а позивачем не надавалось послуг, метою яких є операції з фінансовими активами учасників.

Відповідно до ч. 1 ст. 72 КАС обставини, встановлені судовим рішенням в адміністративній, цивільній або господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Колегія суддів зазначає, що у матеріалах адміністративної справи міститься копія ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 24 червня 2015 року у справі № 6-1442св15 за позовом ОСОБА_4 до ТОВ «ЕкономКомфорт» про визнання правочинів недійсними та стягнення коштів. Цим судовим рішенням рішення Житомирського районного суду Житомирської області від 31 жовтня 2014 року та ухвалу апеляційного суду Житомирської області від 10 грудня 2014 року скасовано в частині відмови у позові ОСОБА_4 до ТОВ «ЕкономКомфорт» про визнання недійсним договору № 01485 від 18 липня 2013 року, справу в цій частині направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.

В частині відмови у задоволенні позовних вимог стосовно недійсності договорів № № 01485 та 01485/13 між позивачем та ТОВ «Економкомфорт» з підстав відсутності у ТОВ «ЕкономКомфорт» ліцензії на надання фінансових послуг рішення Житомирського районного суду Житомирської області від 31 жовтня 2014 року та ухвалу апеляційного суду Житомирської області від 10 грудня 2014 року залишено без змін. Судом касаційної інстанції у справі № 6-1442св15 встановлено, що предметом договорів № № 01485 та 01485/13 є вчинення дій спрямованих на отримання позики у групі. Відповідно п. 11-1 ч. 1 ст. 4 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» фінансовими вважаються послуги з адміністрування фінансових активів для придбання товарів у групах. Таким чином, чинним законодавством не передбачено отримання ліцензії для надання послуг з адміністрування фінансових активів для отримання грошей у позику в групах (а.с. 38-40).

З огляду на наведене, враховуючи те, що позивачем не надавалось фінансових послуг, визначених ч. 1 ст. 4 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», постанова відповідача № 06/16/4 про накладення штрафу на позивача за провадження діяльності на ринках фінансових послуг, для якої законом встановлені вимоги щодо одержання ліцензії та/або реєстрації без відповідної ліцензії та/або реєстрації прийнята за відсутності підстав, визначених ст. 41 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг».

За таких обставин судова колегія дійшла висновку, що при вирішенні справи судами першої та апеляційної інстанцій вірно застосовані норми матеріального та процесуального права. Доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують. За таких обставин підстав для задоволення касаційної скарги судова колегія не вбачає.

Згідно із ст. 220 КАС України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Керуючись статтями 220, 220-1, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Вищого адміністративного суду України

УХВАЛИЛА:

Касаційну скаргу Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг відхилити, а постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 04.02.2015 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 14.04.2016 у справі № 826/23070/15 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення копії особам, які беруть участь у справі та може бути переглянута в порядку ст.ст. 235-2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Судді: