Рішення № 63649362, 21.12.2016, Апеляційний суд міста Києва

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД М. КИЄВА

Справа № 22-14071 Головуючий у 1-й інстанції - Осаулов А.А.

Доповідач - Пікуль А.А.

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

21 грудня 2016 року. Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду м. Києва в складі:

головуючого Пікуль А.А.

суддів Гаращенка Д.Р. Невідомої Т.О.

секретар Ільченко В.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 в інтересах ОСОБА_3 на рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 30 вересня 2015 року у справі за позовом ОСОБА_3 до Публічного акціонерного товариства "ВТБ Банк", третя особа - ОСОБА_4, про визнання договору поруки припиненим,-

в с т а н о в и л а:

Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 30 вересня 2015 року за спливом позовної давності відмовлено у задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 до ПАТ "ВТБ Банк", третя особа - ОСОБА_4, про визнання договору поруки припиненим.

Не погодившись з рішенням суду, ОСОБА_3 через свого представника ОСОБА_2 подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, що призвело до постановлення незаконного та необґрунтованого рішення, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі (а.с.92-95).

Заслухавши доповідь судді Пікуль А.А., пояснення учасників судового розгляду: представника позивача ОСОБА_2, який підтримав подану апеляційну скаргу та просив суд її задовольнити, представника відповідача, ОСОБА_5, який заперечував проти задоволення апеляційної скарги, з'ясувавши обставини справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія приходить до висновку про те, що апеляційну скаргу слід задовольнити частково з таких підстав.

При ухваленні рішення суд першої інстанції вважав встановленими наступні обставини.

23 серпня 2006 року між АКБ "Мрія", правонаступником якого є ПАТ "ВТБ Банк", та ОСОБА_4 було укладено кредитний договір № 74/08, згідно якого позичальник отримав в кредит кошти в розмірі 170 000 доларів США, з відсотковою ставкою 14 % річних, строком до 22 серпня 2011 року (а.с.6-7).

23 серпня 2006 року між АКБ "Мрія" та ОСОБА_3 було укладено договір поруки. Відповідно до даного договору ОСОБА_3 виступила поручителем для забезпечення виконання позичальником ОСОБА_4 зобов'язань в повному обсязі за кредитним договором № 74/06 від 23.08.2006 року (а.с.40-41).

Пунктом 3 договору поруки визначено, що поручитель відповідає перед банком в тому ж обсязі, що і позичальник, включаючи сплату кредиту, процентів, неустойки, інших платежів, передбачених кредитним договором, відшкодування збитків.

8 липня 2009 року між ПАТ "ВТБ Банк" та ОСОБА_4 було укладено договір про внесення змін №3 до кредитного договору №74/06 від 23 серпня 2006 року. Даним договором замінено розділ № 7 "Порядок нарахування процентів за користування кредитом" та розділ № 8 "Порядок сплати процентів за користування кредитом та погашення кредиту" на розділ 8 в новій редакції. Так, доповненим п. 8.6 кредитного договору встановлено, що при розрахунку процентів за кількість днів у році приймається 360 днів, якщо кредит надавався в іноземній валюті (а.с.17-21).

При цьому, в п.7.5 кредитного договору, за який поручалась позивач визначено, що проценти нараховуються, виходячи з кількості 365 (366) днів у році. Отже, плата за користування кредитом була збільшена без згоди поручителя.

Крім того, 29 вересня 2009 року між ПАТ "ВТБ Банк" та ОСОБА_4 було укладено договір про внесення змін №4 до кредитного договору від 23 серпня 2006 року (а.с.22-24).

Даним договором було доповнено розділ 8 "Порядок сплати процентів за користування кредитом та погашення кредиту" кредитного договору п.8.22, яким встановлено, що з 29 вересня 2009 року по 28 лютого 2010 року позичальнику надається відтермінування по погашенню залишку суми кредиту. Позичальнику оформлюється та надається відповідний графік. Новий графік починає діяти, а старий втрачає силу з дня внесення змін. Пункт 8.23, який також є доповненням до кредитного договору, встановлює, що у разі наявності у позичальника простроченої заборгованості по кредиту станом на 29 вересня 2009 року, відповідна сума простроченої заборгованості додається до суми кредиту позичальника.

Крім того, в п.9.2 кредитного договору змінено позовну давність за вимогами по сплаті штрафних санкцій з одного року на три роки.

Аналогічним чином встановлено позовну давність у 3 роки до вимог про стягнення пені і штрафу за Розділом 10, яким доповнено кредитний договір за умовами договору про внесення змін №5 від 28 травня 2010 року (а.с.25)

Дана обставина також свідчить про збільшення обсягу відповідальності поручителя.

27 січня 2011 року між ПАТ "ВТБ Банк" та ОСОБА_4 було укладено договір про внесення змін №6 до кредитного договору від 23 серпня 2006 року №74/06. Вказаним договором було змінено п.6.3 кредитного договору, а саме щодо можливості односторонньої зміни розміру процентної ставки

27 січня 2012 року між ПАТ "ВТБ Банк" та ОСОБА_3 було укладено договір про внесення змін №3 до договору поруки від 23 серпня 2006 року.

Так, п.6.5 договору про внесення змін № 3 до договору поруки визначено, що поручитель підтверджує, що він ознайомлений з умовами, зокрема, договорів про внесення змін до кредитного договору №3 від 8 липня 2009 року, №4 від 29 вересня 2009 року та №6 від 27 січня 2011 року, тобто про погодження нести відповідальність за збільшені кредитні зобов'язання третьої особи ОСОБА_4

Оскільки договір від 27 січня 2012 року був укладений після підвищення обсягу відповідальності поручителя, суд першої інстанції дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог про визнання договору поруки припиненим з тих підстав, що з боку відповідача мало місце збільшення обсягу відповідальності поручителя без його згоди.

Судом першої інстанції також встановлено, що позивачу стало відомо про її порушене право 27 січня 2012 року, коли між нею та відповідачем було укладено договір про внесення змін №3 до договору поруки від 23 серпня 2006 року.

Виходячи з того, що позивач мала звернутись до суду з даним позовом до 27 січня 2015 року, однак звернулась до суду лише 6 березня 2015 року, районний суд відмовив у задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 за спливом позовної давності.

Справа вже була предметом апеляційного розгляду. Ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 24 лютого 2016 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 в інтересах ОСОБА_3 відхилено, рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 30 вересня 2015 року залишено без змін.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 21 вересня 2016 року ухвала Апеляційного суду м. Києва від 24 лютого 2016 року скасована, справа передана до апеляційного суду на новий розгляд.

За правилом ч.4 ст.338 ЦПК України висновки і мотиви, з яких скасовані рішення (судом касаційної інстанції) є обов'язковими для суду першої чи апеляційної інстанції при новому розгляді справи.

Скасовуючи ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 24 лютого 2016 року суд касаційної інстанції виходив з того, що залишаючи рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 30 вересня 2015 року без змін суд апеляційної інстанції дійшов помилкового висновку про пропуск позивачем строку позовної давності, оскільки згідно з ст.559 ЦК України за наявності відповідних умов порука припиняється автоматично, а при наявності спору припиненим вважається не порука, а договір поруки, що відповідає визначеним ст.16 ЦК України способам судового захисту.

Апеляційний суд не врахував правового висновку, викладеного у постанові Верховного Суду України від 17 вересня 2014 року № 6-170цс13, та, встановивши збільшення обсягу відповідальності поручителя без його згоди, не вказав якою конкретно додатковою угодою до основного договору збільшено обсяг відповідальності позивача як поручителя та в чому саме полягає збільшення.

Отже, апеляційний суд не встановив фактичних обставин, від яких залежить правильне вирішення справи, та норми права, які регулюють ці правовідносини, не перевірив доводів та наданих сторонами доказів, належним чином не перевірив правильності й справедливості рішення суду першої інстанції.

Ураховуючи висновки і мотиви суду касаційної інстанції, які є обов'язковими, суд апеляційної інстанції виходить з наступного.

Відповідно до змісту правової позиції, викладеної у постанові Верховного Суду України від 17 вересня 2014 року № 6-170цс13, непред'явлення кредитором вимоги до поручителя протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання у разі, якщо строк дії поруки не встановлено, є підставою для припинення останнього, а отже, і обов'язку поручителя нести солідарну відповідальність перед кредитором разом із боржником за основним зобов'язанням.

Також треба зазначити, що звернення до суду після спливу передбаченого частиною четвертою статті 559 ЦК України шестимісячного строку не є підставою для відмови в позові у зв'язку зі спливом строку позовної давності, а є підставою для відмови в позові у зв'язку з припиненням права кредитора на задоволення своїх вимог за рахунок поручителя.

У даному конкретному випадку предметом судового розгляду є не вимога кредитора до поручителя, а навпаки - вимога поручителя до кредитора про визнання поруки припиненою з моменту підвищення обсягу відповідальності поручителя без його згоди на підставі ч.1 ст. 559 ЦК України.

В цій частині районним судом правильно встановлено, що змінами, внесеними до кредитного договору у період з липня 2009 року по січень 2011 року без попередньої згоди поручителя, збільшився обсяг відповідальності останнього - плата за користування кредитом була збільшена; встановлено, що сума простроченої заборгованості додається до суми кредиту позичальника; змінено позовну давність у сторону збільшення; передбачена можливість односторонньої зміни розміру процентної ставки, у тому числі в сторону збільшення що є підставою для припинення поруки.

Виходячи з встановленого районний суд вважав поруку припиненою, незважаючи на наступні внесення змін до договору поруки у період з жовтня 2011 року по листопад 2012 року (а.с.42-45).

При цьому районний суд вважав вирішальним той факт, що порука припинилася автоматично унаслідок збільшення обсягу відповідальності поручителя без його згоди, а договір про внесення змін до договору поруки був укладений сторонами після цього - 27 січня 2012 року.

Такі висновки районного суду суперечать нормам матеріального права, оскільки відповідно до положень п.3 ч.1 ст.3 ЦК України свобода договору є однією із загальних засад цивільного законодавства.

За правилами ст.6 ЦК України сторони мають право укласти договір, який не передбачений актами цивільного законодавства, але відповідає загальним засадам цивільного законодавства. Сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами. Сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд. Сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов'язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами.

Згідно зі ст. 627 ЦК України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

За правилом ст.629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до п.4 ч.1 ст.309 ЦПК порушення або неправильне застосування норм матеріального права є підставою для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення або зміни рішення.

Норми матеріального права вважаються порушеними або неправильно застосованими, якщо не застосовано закон, який підлягав застосуванню (ч.2 ст.309 ЦПК).

Оскільки за правилом ч. 3 ст. 303 ЦПК апеляційний суд не обмежений доводами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, оскаржуване рішення суду підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позову за його безпідставністю з огляду на таке.

З наявних у матеріалах справи письмових доказів убачається, що 18 жовтня 2011 року, діючи на власний розсуд, ОСОБА_3 у якості поручителя ОСОБА_4 уклала договір №2 про внесення змін до договору поруки від 23 серпня 2006 року. Цим договором про внесення змін сторони домовились внести зміни до договору поруки від 23 серпня 2006 року та викласти його в новій редакції (а.с.42-43).

Відповідно до нової редакції договору поруки позивач поручилася за виконання зобов'язань позичальника за кредитним договором від 23 серпня 2006 року № 74/06, укладеним між банком та позичальником, та будь-якими додатковими договорами до нього, які укладені та/або будуть укладені на підставі цього кредитного договору і є та/або будуть його невід'ємною частиною (в т.ч., що збільшують боргові зобов'язання).

Відповідно до п. 6.2 цього договору сторони договору визначають, що цей договір підписаний сторонами на добровільних засадах та відповідає намірам сторін по безумовному виконанню взятих на себе зобов'язань.

Поручитель підтвердив, що він ознайомлений у умовами кредитного договору, додаткової угоди від 31.08.2006 р. до кредитного договору № 74/06 від 23 серпня 2006 року, додаткової угоди №1 від 15.11.2006 р. до кредитного договору № 74/06 від 23 серпня 2006 року, додаткової угоди №2 від 19.12.2008 р. до кредитного договору № 74/06 від 23 серпня 2006 року, договору про внесення змін №3 від 08.07.2009 року до кредитного договору № 74/06 від 23 серпня 2006 року, договору про внесення змін №4 від 29.09.2009 року до кредитного договору № 74/06 від 23 серпня 2006 року, договору про внесення змін №5 від 28.05.2010 року до кредитного договору № 74/06 від 23 серпня 2006 року, договору про внесення змін №6 від 27.01.2011 року до кредитного договору № 74/06 від 23 серпня 2006 року, договору №7 про внесення змін від 18.10.2011 року до кредитного договору № 74/06 від 23 серпня 2006 року (у т.ч. про строки виконання зобов'язань за кредитним договором) (п.6.5. договору поруки в новій редакції).

Таким чином, сторони, діючи на власний розсуд, відновили дію договору поруки шляхом укладення додаткової угоди до нього, у якій позивач поручилась за виконання ОСОБА_4 кредитного договору № 74/06 від 23 серпня 2006 року у редакції, чинній на час укладення договору №2 від 18 жовтня 2011 року про внесення змін до договору поруки від 23 серпня 2006 року.

Враховуючи указані обставини справи у контексті вищенаведених положень цивільного законодавства, суд приходить до висновку про відсутність правових підстав вважати, що порука ОСОБА_3 припинилась, а тому у задоволенні її позовних вимог про визнання договору поруки припиненим слід відмовити.

Керуючись ст.303, 307, 309, 313-316 ЦПК України, колегія суддів,-

В И Р І Ш И Л А :

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 в інтересах ОСОБА_3 задовольнити частково.

Рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 30 вересня 2015 року скасувати та ухвалити нове рішення про відмову в позові.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення, може бути оскаржене в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий: А.А. Пікуль

Судді: Д.Р. Гаращенко

Т.О. Невідома