Постанова № 63649083, 21.12.2016, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

21 грудня 2016 року м. Київ № 826/24371/15

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Качура І.А., суддів Данилишина В.М., Келеберди В.І., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Міністра внутрішніх справ України Авакова Арсена Борисовича, Міністерства внутрішніх справ України про визнання протиправним та скасування наказу, стягнення коштів

В С Т А Н О В И В:

До Окружного адміністративного суду міста Києва звернувся ОСОБА_1 (далі також - ОСОБА_1, позивач) з позовом до Міністра внутрішніх справ України Авакова Арсена Борисовича (далі також - Міністр внутрішніх справ України Аваков А.Б., відповідач-1), Міністерства внутрішніх справ України (далі також - МВС України, відповідач-2), в якому, просив:

- визнати протиправним та скасувати наказ № 483 о/с від 01 квітня 2014 року в частині звільнення позивача з посади заступника начальника Головного слідчого управління - начальника управління з організації та контролю за розслідуванням злочинів МВС України та зарахування в розпорядження за цією посадою (далі також - оскаржуваний наказ);

- стягнення з відповідача-2 на користь позивача суми недоплаченого грошового забезпечення у розмірі 12 586, 34 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає про протиправність оскаржуваного наказу з огляду на те, що ним не надавався рапорт про звільнення з посади начальника Головного слідчого управління - начальника управління з організації контролю за розслідуванням злочинів із зарахуванням ОСОБА_1 в розпорядження МВС України за цією посадою строком на дві місяці, який став підставою для його прийняття, а лише був поданий рапорт про надання чергової відпустки із подальшим звільненням з органів внутрішніх справ.

Також позивач зазначає, що у зв'язку із прийняттям оскаржуваного наказу продовж травня-липня 2014 року йому не виплачувалась премія, що призвело до зменшення суми грошового забезпечення ОСОБА_1 у вказаний період на загальну суму 12 586,34 грн., яку він просить стягнути з відповідача-2.

Під час розгляду справи представники позивача позовні вимоги повністю підтримали та просили їх задовольнити.

Міністр внутрішніх справ України Аваков А.Б. та МВС України, в своїх запереченнях просили суд в задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 повністю відмовити, оскільки в період з 02 квітня 2014 року по 18 серпня 2014 року позивач не виконував функціональні обов'язки за посадою, не здійснював вклад у загальний результат служби, у зв'язку із чим йому не могла бути нарахована премія за вказаний період.

В ході розгляду справи представники відповідачів заперечували проти позовних вимог, просили відмовити в їх задоволенні.

Враховуючи приписи вимог ч. 6 статті 128 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), суд дійшов висновку про доцільність розгляду справи у письмовому провадженні.

Розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд, встановив наступне.

Фактичні обставини справи свідчать, що 14 серпня 1999 року ОСОБА_1 прийнято на службу в органи внутрішніх справ України.

На підставі рапорту ОСОБА_1 від 29 березня 2014 року, наказом відповідача-1 від 01 квітня 2014 року № 483 о/с «По особовому складу», відповідно до підпункту «г» пункту 40 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, звільнено підполковника міліції ОСОБА_1 (М-123302), заступника начальника Головного слідчого управління - начальника управління з організації контролю за розслідуванням злочинів, зарахувавши його в розпорядження МВС України за цією посадою строком на два місяці, з 02 квітня 2014 року, надавши йому частину чергової відпустки за 2013 рік на 27 діб (з урахуванням 1 святкового дня), з 02 до 28 квітня 2014 року, та чергову відпустку за 2014 рік на 40 діб (з урахуванням 2 діб, необхідних на дорогу, та 3 святкових днів), з 29 квітня до 07 червня 2014 року.

За рахунок періоду тимчасової непрацездатності вказані вище відпустки були продовжені ОСОБА_1 на строк до 17 серпня 2014 року включно.

Наказом відповідача-1 від 18 серпня 2014 року № 1589 о/с «По особовому складу», згідно з п. 64 «ж» (за власним бажанням) Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, звільнено з органів внутрішніх справ підполковника міліції ОСОБА_1 (М-123302), який перебуває в розпорядження МВС України за посадою заступника начальника Головного слідчого управління - начальника управління з організації контролю за розслідуванням злочинів Головного слідчого управління, з 18 серпня 2014 року на підставі рапорту ОСОБА_1 від 05 серпня 2014 року.

Між тим, повивач зазначає про те, що він не подавав рапорту про звільнення з посади та зарахування в розпорядження МВС України, не був ознайомлений з наказом від 01 квітня 2014 року № 483 о/с «По особовому складу» та не отримував його копії.

Позивач звернувся із заявою від 09 вересня 2016 року до МВС України (вх. № Т-4360 від 09 вересня 2015 року) про надання йому належним чином засвідченої копії наказу про звільнення ОСОБА_1 з посади заступника начальника Головного слідчого управління - начальника управління з організації контролю за розслідуванням злочинів МВС України та зарахування в розпорядження МВС України за цією посадою.

Відповідач-2, в свою чергу, листом від 28 вересня 2015 року № 6/1/2-Т-1753 надіслав на адресу позивача витяги з наказів від 01 квітня 2014 року № 483 о/с «По особовому складу» та від 18 серпня 2014 року № 1589 о/с «По особовому складу», який був отриманий ОСОБА_1 10 жовтня 2015 року.

Незгода з прийнятим наказом про звільнення позивача із займаної посади та зарахування в розпорядження МВС України, що в свою чергу зумовило зменшення відповідного грошового забезпечення позивача, стало підставою для звернення ОСОБА_1 до суду з даним позовом.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд прийшов до висновку про обґрунтованість позовних вимог виходячи з наступного.

Відповідно до ч. 2 статті 19 Конституції України (тут і далі по тексту всі нормативно-правові акти наведені у редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин), органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 1 статті 9 КАС України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України; суд застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.

Спірні правовідносини, на момент їх виникнення, були врегульовані Законом України «Про міліцію» (далі також - Закон), Інструкцією про порядок виплати грошового забезпечення особам рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, затвердженою наказом МВС України № 499 від 31 грудня 2007 року (далі також - Інструкція) та Положенням про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів УРСР від 29 липня 1991 року № 114 (далі також - Положення).

Згідно положень ч. 1 статті 18 Закону, порядок та умови проходження служби в міліції регламентуються Положенням про проходження служби особовим складом органів внутрішніх справ, затверджуваним Кабінетом Міністрів України.

Пунктом 40 Положення встановлено, що призначення на посади рядового і начальницького складу провадиться відповідними начальниками згідно з номенклатурою посад, що визначається Міністром внутрішніх справ відповідно до його компетенції. При цьому враховується таке:

а) при призначенні на посади і переміщенні по службі осіб рядового і начальницького складу має забезпечуватися використання їх за основною чи спорідненою спеціальністю або згідно з набутим досвідом, а при необхідності використання на посадах за новою для них спеціальністю призначенню має передувати відповідна перепідготовка;

б) безперервний строк тимчасового виконання обов'язків за вакантною посадою не повинен перевищувати двох місяців, а за невакантною - чотирьох місяців;

в) при здійсненні організаційно-штатних заходів особи начальницького складу можуть зараховуватися в розпорядження органу внутрішніх справ на строк не більше 15 діб.

У виняткових випадках, пов'язаних з особливими обставинами, перебування в розпорядженні органу внутрішніх справ понад 15 діб, але не більше двох місяців, допускається з дозволу Міністра внутрішніх справ. До цього строку не зараховуються періоди перебування в установлених цим Положенням відпустках (крім відпусток по вагітності, родах і догляду за дитиною), на лікуванні (обстеженні) у лікувальних закладах;

г) переміщення по службі осіб середнього, старшого і вищого начальницького складу має здійснюватися, як правило, без зарахування їх у розпорядження відповідного органу внутрішніх справ; призначення на посади осіб, які перебувають у розпорядженні відповідного органу, провадиться в найкоротший строк, але не пізніше двох місяців із дня звільнення їх з посади;

д) при необхідності термінового заміщення вакантної посади дозволяється прямому начальникові - від начальника відділу внутрішніх справ району, йому рівних і вище, з дозволу начальника, який користується правом призначення на цю посаду, тимчасово призначити особу начальницького складу на вакантну посаду на строк не більше одного місяця;

є) необхідність і терміновість переміщення осіб середнього, старшого і вищого начальницького складу, що не досягли встановленого пунктом 7 цього Положення віку, на інші посади, на яких вони можуть виконувати обов'язки з урахуванням стану здоров'я, підготовки і досвіду служби, мають визначатися відповідними прямими начальниками на підставі висновку військово-лікарської комісії;

ж) переміщення по службі в іншу місцевість у межах республіки осіб середнього, старшого і вищого начальницького складу, які не досягли встановленого пунктами 5 і 7 цього Положення віку, визнані здатними до військової служби або здатними до нестройової служби в мирний час, але потребують за станом свого здоров'я чи здоров'я членів їх сімей зміни місця служби (проживання), провадиться за рішенням відповідного начальника на підставі висновку військово-лікарської комісії;

з) особи рядового і начальницького складу не можуть перебувати з близькими особами, до яких належать особи, зазначені в абзаці другому частини першої статті 1 Закону України "Про засади запобігання і протидії корупції", у відносинах прямої організаційної та правової залежності підлеглої особи від її керівника, в тому числі через вирішення (участь у вирішенні) питань прийняття на роботу, звільнення з роботи, застосування заохочень, дисциплінарних стягнень, надання вказівок, доручень, контролю за їх виконанням.

Виходячи з системного аналізу зазначених вище правових норм, суд приходить до висновку про те, що зарахування в розпорядження органу внутрішніх справ осіб начальницького складу можливе при здійсненні організаційно-штатних заходів. Інших підстав для зарахування осіб начальницького складу у розпорядження відповідного органу законом не передбачено.

Як було встановлено матеріалами справи, підставою для прийняття оскаржуваного наказу став рапорт ОСОБА_1 від 29 березня 2014 року.

Між тим, позивач стверджує про те, що він не надавав рапорт про його звільнення з посади заступника начальника Головного слідчого управління - начальника управління з організації та контролю за розслідуванням злочинів МВС України та зарахування в розпорядження, а надав рапорт про надання йому чергової відпустки з подальшим звільненням з органів внутрішніх справ України.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва про відкриття провадження в адміністративній справі № 826/24371/15 від відповідача-2 витребувано належним чином засвідчені копії документів, на підставі яких було прийнято оскаржуваний наказ.

Проте, МВС України в ході розгляду справи не виконано вимог вказаної ухвали суду, не надано суду рапорт позивача від 29 березня 2014 року, який слугував підставою для прийняття наказу від 01 квітня 2014 року № 483 о/с «По особовому складу».

Також, представниками відповідачів не було надано суду належним та допустимих доказів, з яких можливо було б встановити проведення організаційно-штатних заходів в МВС України, що слугували зарахуванню в розпорядження органу внутрішніх справ ОСОБА_1, як особи начальницького складу.

Принцип обґрунтованості рішення суб'єкта владних повноважень, відповідно до ч. 3 статті 2 КАС України, встановлює, що рішення повинно бути прийнято з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії), на оцінці усіх фактів та обставин, що мають значення.

Згідно ч. 2 статті 71 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

У той же час, МВС України не виконано покладений зазначеними нормами обов'язок щодо доведення обґрунтованості оскаржуваного наказу, оскільки в наданих суду запереченнях проти позовних вимог воно жодним чином не спростовує доводів позивача в частині питання правомірності прийнятого наказу від 01 квітня 2014 року № 483 о/с «По особовому складу», яким позивача звільнено з посади заступника начальника Головного слідчого управління - начальника управління з організації та контролю за розслідуванням злочинів МВС України та зарахування в розпорядження за цією посадою.

Враховуючи відсутність правових підстав для звільнення позивача з посади із зарахуванням у розпорядження МВС України, що було встановлено судом на підставі наданих сторонами доказів, суд приходить до висновку про протиправність оскаржуваного наказу, який, відповідно, підлягає скасуванню в цій частині.

При вирішенні даної справи, суд також враховує наступне.

Згідно п. 1.3 Інструкції, грошове забезпечення осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ визначається залежно від посади, спеціального звання, наукового ступеня і вченого звання, тривалості та умов служби.

Відповідно до п. 1.4 Інструкції, грошове забезпечення виплачується особам рядового, молодшого, середнього, старшого та вищого начальницького складу, які призначені на штатні посади в апараті Міністерства внутрішніх справ України, головних управліннях, управліннях МВС в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, на залізницях, їм підпорядкованих органах, вищих навчальних закладах, науково-дослідних установах, Державній службі охорони при МВС, на підприємствах, в установах, організаціях і підрозділах системи МВС та які навчаються в навчальних закладах системи МВС або зараховані в розпорядження відповідного органу внутрішніх справ.

Пунктами 1.5 та 1.6 Інструкції передбачено, що підставою для виплати грошового забезпечення є наказ начальника органу внутрішніх справ про призначення на штатну посаду, яка входить у його номенклатуру, наказ ректора вищого навчального закладу про зарахування на навчання або наказ про зарахування в розпорядження відповідного органу та встановлення конкретного розміру окладів, надбавок, доплат тощо.

Грошове забезпечення осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ виплачується за місцем служби і виключно в межах асигнувань, затверджених кошторисом доходів і видатків органу, підрозділу, закладу чи установи МВС на грошове забезпечення осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ.

Згідно пп. 2.1.1 п. 2.1 Інструкції, особам рядового і начальницького складу виплачуються оклади за спеціальними званнями в розмірах, затверджених додатком 24 до постанови Кабінету Міністрів України від 07 листопада 2007 року № 1294 "Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу", крім курсантів вищих навчальних закладів МВС, прийнятих на навчання з числа цивільних осіб.

Відповідно до пп. 2.15.5 п. 2.15 Інструкції, виплата премій особам рядового і начальницького складу, зменшення її розміру або позбавлення в повному розмірі здійснюються за наказами керівників органів і підрозділів, закладів та установ Міністерства внутрішніх справ України. Накази про преміювання осіб рядового і начальницького складу видаються до 10-го числа кожного місяця на підставі мотивованих рапортів начальників структурних підрозділів, погоджених з фінансовим підрозділом у частині розміру фонду преміювання. У рапортах з клопотанням про позбавлення премії чи зменшення її розмірів зазначаються конкретні причини, які стали підставою для цього.

Премія не виплачується особам рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ:

- які звільняються зі служби за порушення дисципліни, за дискредитацію звання особи начальницького складу, через службову невідповідність або у зв'язку з обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили в місяці звільнення;

- направленим за кордон для виконання обов'язків у складі миротворчих контингентів і миротворчого персоналу - за весь період перебування за кордоном, якщо інший порядок виплати не передбачений законодавством України (пп. 2.15.6 п. 2. 15 Інструкції).

Згідно пп. 3.4.1 п. 3.4 Інструкції, при здійсненні організаційно-штатних заходів особи начальницького складу зараховуються в розпорядження органу внутрішніх справ на строк не більше 15 діб.

Керівниками підрозділів здійснюється облік робочого часу осіб, які перебувають у розпорядженні за відповідними посадами.

Виплата грошового забезпечення вказаним особам проводиться з розрахунку посадового окладу за останньою основною штатною посадою, окладу за спеціальним званням, надбавки за вислугу років та щомісячних додаткових видів грошового забезпечення постійного характеру, крім премії та одноразових додаткових видів грошового забезпечення, протягом строку, установленого Положенням про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ (пп. 3.4.3 п. 3.4 Інструкції).

З письмових заперечень відповідачів вбачається, що оскільки ОСОБА_1 у період з 02 квітня 2014 року по 18 серпня 2014 року перебував у розпорядженні МВС України, відповідно до вимог пп. 3.4.3 Інструкції, йому за вказаний період нараховувалось грошове забезпечення усіх складових забезпечення, крім премії, що підтверджується листом директора ДФОП МВС України Шевніна С.М. від 06 січня 2016 року № 15/4-32.

Враховуючи протиправність прийнятого МВС України наказу про зарахування позивача у розпорядження МВС України, що було встановлено вище, на користь ОСОБА_1 підлягає стягненню сума недоплаченого йому грошового забезпечення як заступнику начальника Головного слідчого управління - начальника управління з організації та контролю за розслідуванням злочинів МВС України за період з 02 квітня 2014 року по 18 серпня 2014 року, що становить загальну суму 12 586, 34 грн.

Суд критично оцінює твердження відповідачів про те, що оскільки позивач з 02 квітня 2014 року по 18 серпня 2014 року не виконував функціональні обов'язки за посадою, не здійснював вклад у загальний результат служби йому не могла бути нарахована премія за вказаний період, оскільки, як було встановлено матеріалами справи, ОСОБА_1 не нараховувалась премія за вказаний період саме через прийняття оскаржуваного наказу.

Доводи відповідачів з цього питання ґрунтуються на припущеннях та не підтверджуються матеріалами справи, зокрема, відповідачами не надано суду наказу відповідних керівників органів і підрозділів, закладів та установ Міністерства внутрішніх справ України про позбавлення ОСОБА_1 премії в повному розмірі.

Відповідно до статті 161 КАС України, під час прийняття постанови суд вирішує наступні питання, зокрема:

1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються;

2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження.

Відповідно до положень ч. 1 статті 69 КАС України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці данні встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів та висновків експертів.

Згідно положень статті 86 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Отже, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України, матеріалів справи, суд приходить до висновку про те, що вимоги позивача підлягають задоволенню.

На підставі викладеного, керуючись статтями 7-12, 71, 128, 158-163 КАС України суд, -

П О С Т А Н О В И В:

1. Адміністративний позов ОСОБА_1 - задовольнити повністю.

2. Визнати протиправним та скасувати наказ Міністерства внутрішніх справ України від 01 квітня 2014 року № 483 о/с «По особовому складу» в частині звільнення підполковника міліції ОСОБА_1 з посади заступника начальника Головного слідчого управління - начальника управління з організації та контролю за розслідуванням злочинів, зарахувавши його в розпорядження МВС України за цією посадою строком на два місяці.

3. Стягнути з Міністерства внутрішніх справ України на користь ОСОБА_1 суму недоплаченого грошового забезпечення у розмірі 12 586, 34 грн. (дванадцять тисяч п'ятсот вісімдесят шість гривень тридцять чотири копійки).

Постанова, відповідно до ч. 1 статті 254 КАС України, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого цим Кодексом, якщо таку скаргу не було подано.

Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів з дня отримання копії постанови за правилами, встановленими статтями 185-187 КАС України, шляхом подання через суд першої інстанції апеляційної скарги.

Головуючий суддя І.А. Качур

Судді В.М. Данилишин

В.І. Келеберда