Ухвала суду № 63647501, 22.12.2016, Донецький окружний адміністративний суд

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

У Х В А Л А

про закриття провадження у справі

22 грудня 2016 р. Справа № 805/4687/16-а

приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов'янськ, вул. Добровольського, 1

Суддя Донецького окружного адміністративного суду Кравченко Т.О.

за участю секретаря судового засідання Проніна Д.С.

позивача не зявися

представника третьої особи на стороні позивача ОСОБА_1

представника відповідача 1 не зявився

відповідача 2 не зявився

представника третьої особи на стороні відповідача не зявився

під час підготовчого провадження, розглянувши у відкритому попередньому судовому засіданні в залі судових засідань адміністративну справу за позовом ОСОБА_2 до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, Уповноваженої особи фонду гарантування вкладів фізичних осіб ОСОБА_3, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача - ОСОБА_4, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - ОСОБА_5 акціонерне товариство «Фідобанк», про визнання бездіяльності протиправною та зобовязання вчинити певні дії, -

встановила:

02 грудня 2016 року до Донецького окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_2 (далі позивач) до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (далі відповідач 1 або ФГВФО), Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб ОСОБА_3 (далі відповідач 2 або Уповноважена особа ФГВФО), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача ОСОБА_4 (далі третя особа 1), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача публічне акціонерне товариство «Фідобанк» (далі третя особа 2 або ПАТ «Фідобанк»), датований 16 листопада 2016 року і надісланий на адресу суду 28 листопада 2016 року, в якому позивач просив:

- визнати протиправною бездіяльність Уповноваженої особи ФГВФО ОСОБА_3 щодо не включення позивача до переліку вкладників ПАТ «Фідобанк», які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок ФГВФО;

- зобовязати Уповноважену особу ФГВФО ОСОБА_3 включити позивача до переліку вкладників ПАТ «Фідобанк», які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок ФГВФО;

- зобовязати ФГВФО включити позивача до Загального реєстру вкладників ПАТ «Фідобанк», які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок ФГВФО.

Ухвалою від 05 грудня 2016 року відкрито провадження у справі № 805/4687/16-а, розпочата підготовка справи до судового розгляду, призначене попереднє судове засідання.

Про дату, час і місце проведення попереднього судового засідання особи, які беруть участь у справі, повідомлені з дотриманням вимог ст.ст. 33-36, 38 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України).

Позивач, відповідачі 1 і 2 та третя особа 2 явку своїх представників до попереднього судового засідання не забезпечили, клопотань про відкладення попереднього судового засідання не надали.

Відповідач 1 надав клопотання про розгляд справи за відсутності його представника.

За відсутності передбачених ч. 5 ст. 111 КАС України підстав для відкладення попереднього судового засідання воно проведене за відсутності не зявившихся осіб.

Відповідно до ч. 1 ст. 41 КАС України здійснювалося повне фіксування попереднього судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу.

Зі змісту позовної заяви та доданих до неї документів слідує, що відповідно до рішення Правління Національного Банку України від 18 липня 2016 року № 142-рш «Про відкликання банківської ліценції та ліквідацію публічного акціонерного товариства «Фідобанк» виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення від 19 липня 2016 року № 1265, на підставі якого розпочата процедура ліквідацію публічного акціонерного товариства «Фідобанк», призначена уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, якій делеговані всі повноваження ліквідатора публічного акціонерного товариства «Фідобанк», визначені Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» ОСОБА_3 з 20 липня 2016 року.

В попередньому судовому засіданні на обговорення поставлене питання про закриття провадження у справі у звязку з тим, що спір, який виник між позивачем та відповідачами, не належить вирішувати за правилами адміністративного судочинства.

Представник третьої особи 1 вирішення цього питання залишив на розсуд суду.

В постанові від 16 лютого 2016 року у справі № 21-4846а15 Верховний Суд України сформулював наступний висновок: «Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року (далі Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 12 жовтня 1978 року у справі «Zand v. Austria» вказав, що словосполучення «встановлений законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Поняття «суд, встановлений законом» у частині першій статті 6 Конвенції передбачає «усю організаційну структуру судів, включно з <…> питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів <…>». З огляду на це не вважається «судом, встановленим законом» орган, котрий, не маючи юрисдикції, судить осіб на підставі практики, яка не передбачена законом.

Відповідно до частини другої статті 2 КАС України до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність субєктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

Розглядаючи справу, суди всіх інстанцій виходили з того, що спір у цій справі є публічно-правовим та належить до юрисдикції адміністративних судів. На думку колегії суддів Судової палати в адміністративних справах і Судової палати у господарських справах Верховного Суду України, такий висновок не ґрунтується на правильному застосуванні норм матеріального права з огляду на таке.

Частиною третьою статті 2 Закону України від 14 травня 1992 року № 2343-ХІІ «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» передбачено, що законодавство про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом при розгляді судом справи про визнання неплатоспроможним (банкрутом) банку застосовується з урахуванням норм законодавства про банки і банківську діяльність.

У свою чергу, статтею 1 Закону України від 07 грудня 2000 року № 2121-ІІІ «Про банки і банківську діяльність» передбачено, що цей Закон визначає структуру банківської системи, економічні, організаційні і правові засади створення, діяльності, реорганізації і ліквідації банків.

У пункті шостому статті 2 Закону України від 23 лютого 2012 року № 4452-VІ «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» зазначено, що ліквідація банку процедура припинення банку як юридичної особи відповідно до законодавства.

Виходячи із системного аналізу вказаних норм законодавства та враховуючи положення статті 12 Господарського процесуального кодексу України, можна дійти висновку, що на спори, які виникають на стадії ліквідації (банкрутства) банку, не поширюється юрисдикція адміністративних судів».

В постанові від 15 червня 2016 року у справі № 21-286а16 Верховний Суд України висловив таку правову позицію: «Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах і Судової палатою в господарських справах Верховного Суду України на спільному засіданні вже вирішувала питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у спорі цієї ж категорії і у постанові від 16 лютого 2016 року (справа № 21-4846а15) вказала, що виходячи із системного аналізу частини третьої статті 2 Закону України від 14 травня 1992 року № 2343-ХІІ «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», статті 1 Закону України від 7 грудня 2000 року № 2121-ІІІ «Про банки та банківську діяльність», пункту шостого статті 2 Закону № 4452-VI та враховуючи положення статті 12 Господарського процесуального кодексу України, можна дійти висновку, що на спори, які виникають на стадії ліквідації (банкрутства) банку, не поширюється юрисдикція адміністративних судів.

При цьому абзацом другим частини другої статті 215 ЦК передбачено, що у випадках, встановлених ЦК, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним.

У справі, яка розглядається, суди встановили, що Банк знаходиться в процедурі ліквідації у звязку із визнанням його неплатоспроможним.

За таких обставин, на думку колегії суддів, спір, що виник між сторонами, повинен розглядатися за правилами господарського судочинства».

За правилами ч. 1 ст. 244-2 КАС України висновок Верховного Суду України щодо застосування норми права, викладений у його постанові, прийнятій за результатами розгляду справи з підстав, передбачених п. п. 1 і 2 ч. 1 ст. 237 цього Кодексу, є обовязковим для всіх субєктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права.

Висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду України, має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права. Суд має право відступити від правової позиції, викладеної у висновках Верховного Суду України, з одночасним наведенням відповідних мотивів.

Отже, в силу приписів ч. 1 ст. 244-2 КАС України висновки Верховного Суду України щодо застосування норм матеріального права, викладені у постановах від 16 лютого 2016 року у справі № 21-4846а15 та від 15 червня 2016 року у справі № 21-286а16, є обовязковими для застосування і під час розгляду справи № 805/4687/16-а.

Підстави для відступлення від правової позиції Верховного Суду України відсутні.

Таким чином, спір, який виник між сторонами, повинен розглядатися за правилами господарського судочинства.

Додатково слід відзначити, що правовий висновок, викладений у постанові Верховного Суду України від 09 листопада 2016 року по справі № 727/7647/15-ц, не підлягає застосуванню до спірних правовідносин.

Цей висновок ґрунтується на тому, що ОСОБА_2 звернулася до адміністративного суду з вимогами про визнання протиправною бездіяльності та зобовязання включити до переліку вкладників, які мають право на відшкодування за рахунок коштів Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, натомість предметом спору у справі № 727/7647/15-ц була вимога фізичної особи до уповноваженою особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб про захист прав споживачів та стягнення коштів за договором строкового банківського вкладу.

За правилами п. 1 ч. 1 ст. 157 КАС України суд закриває провадження у справі, якщо справу не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства.

Ч. 2 ст. 157 КАС України, якщо провадження у справі закривається з підстави, встановленої п. 1 ч. 1 цієї статті, суд повинен розяснити позивачеві, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд таких справ.

Згідно з ч. 3 ст. 157 КАС України про закриття провадження у справі суд постановляє ухвалу. Ухвала суду про закриття провадження у справі може бути оскаржена. Повторне звернення з тією самою позовною заявою не допускається.

Можливість закриття провадження у справі на стадії підготовчого провадження прямо передбачена п. 3 ч. 1 ст. 121 КАС України.

Враховуючи судову практику Європейського Суду з прав людини, керуючись ст.ст. 2, 17, 110, 111, п. 3 ч. 1 ст. 121, п. 1 ч. 1, ч. ч. 2-3 ст. 157, ст. 160, ст. 165, ст. 185, ст. 186, ч. 1 ст. 244-2, ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, -

ухвалила:

1.Закрити провадження в адміністративній справі № 805/4687/16-а за позовом ОСОБА_2 до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, Уповноваженої особи фонду гарантування вкладів фізичних осіб ОСОБА_3, треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача ОСОБА_4, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача ОСОБА_5 акціонерне товариство «Фідобанк», про визнання бездіяльності протиправною та зобовязання вчинити певні дії.

2.Розяснити позивачу, що спір, що виник між сторонами, повинен розглядатися за правилами господарського судочинства.

3.Розяснити позивачу, що повторне звернення до суду з тією самою позовною заявою не допускається.

4.Ухвала постановлена у нарадчій кімнаті, її вступна та резолютивна частина проголошені у попередньому судовому засіданні 22 грудня 2016 року.

5. Повний текст ухвали виготовлений 22 грудня 2016 року.

6.Ухвала може бути оскаржена до Донецького апеляційного адміністративного суду через Донецькій окружний адміністративний суд у порядку, визначеному ст. 186 Кодексу адміністративного судочинства України, шляхом подачі апеляційної скарги протягом пяти днів з дня її проголошення. У разі якщо ухвалу було постановлено в письмовому провадженні або згідно з ч. 3 ст. 160 Кодексу адміністративного судочинства України, або без виклику особи, яка її оскаржує, апеляційна скарга подається протягом пяти днів з дня отримання копії ухвали.

7.Ухвала набирає законної сили після закінчення строків подання апеляційної скарги, якщо вона не була подана у встановлені строки. У разі подання апеляційної скарги ухвала, якщо її не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.

СуддяКравченко Т.О.