Постанова № 63647257, 12.12.2016, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 грудня 2016 р. справа № 804/8522/16 Суддя Дніпропетровського окружного адміністративного суду Павловський Д.П., одноособово розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Криворізької північної обєднаної Державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення рішення, -

ВСТАНОВИВ :

01 грудня 2016 року ОСОБА_1 звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду із адміністративним позовом до Криворізької північної обєднаної Державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Дніпропетровській області в якому просить суд: визнати протиправним та скасувати повністю податкове повідомлення-рішення форми «Ф» № 13-1303 від 09.06.2016 р., винесене Криворізькою північною обєднаною Державною податковою інспекцією Головного управління Державної фіскальної служби у Дніпропетровській області щодо ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_1) по транспортному податку з фізичних осіб у розмірі 25000,00 грн. (двадцять пять тисяч гривень 00 копійок).

Позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що у вересні 2016 року він отримав від податкової інспекції податкове повідомлення-рішення форми «Ф» № 13-1303 від 09.06.2016 р. щодо сплати транспортного податку з фізичних осіб у розмірі 25000,00 грн. за 2016 рік. З отриманим рішенням субєкта владних повноважень позивач не погоджується, вважає його протиправним та таким, що підлягає скасуванню, з підстав того, що транспортний засіб власника не є обєктом оподаткування у 2016 році.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 02.12.2016 року відкрито провадження у адміністративній справі, та призначено справу до розгляду у відкритому судовому засіданні.

У судове засідання 12.12.2016 року позивач не прибув, 05.12.2016 р. через канцелярію суду подав письмове клопотання про розгляд справи без його участі, в порядку письмового провадження, за наявними у справі матеріалами.

Представник відповідача у судове засідання не прибув, про дату, час та місце судового засідання повідомлений належним чином, що підтверджується матеріалами справи, процесуальним правом на участь у судовому засіданні не скористався, про причини неявки суд не повідомив, на вимогу суду щодо подання заперечень проти позову та доказів на їх підтвердження, до суду не надав.

Керуючись приписами ст. ст. 122, 128 Кодексу адміністративного судочинства України, суд ухвалив розглянути справу в порядку письмового провадження, за наявними у справі матеріалами.

Дослідивши матеріали справи та подані до суду письмові докази, враховуючи позицію позивача, викладену у адміністративному позові, оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному та обєктивному розгляді у судовому процесі всіх обставин справи, суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають задоволенню, виходячи з наступних підстав.

Так, судом встановлено, що ОСОБА_1 з 14.06.2014 року є власником транспортного засобу 2012 року випуску, а саме, автомобіля марки PORSCHE PANAMERA, тип - легковий універсал-В, номер кузова НОМЕР_2, обєм двигуна 2967 куб.см.

З 1 січня 2015 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи» від 28 грудня 2014 року № 71-VIII (далі Закон № 71-VIII), яким викладено в новій редакції статтю 267 Податкового кодексу України, та введено в Україні новий місцевий податок на майно - транспортний податок.

З 01.01.2016 року набрали чинності зміни до Податкового кодексу України в частині елементів оподаткування транспортним податком, відповідно до Закону України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо забезпечення збалансованості бюджетних надходжень у 2016 році» від 24.12.2015 року № 909-VIII.

Відповідно до п.п. 267.1.1. п. 267.1. ст. 267 Податкового кодексу України, платниками транспортного податку є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які мають зареєстровані в Україні згідно з чинним законодавством власні легкові автомобілі, що відповідно до підпункту 267.2.1 пункту 267.2 цієї статті є обєктами оподаткування.

Згідно нової редакції, а саме, п.п. 267.2.1. п. 267.2 ст. 267 Податкового кодексу України, обєктом оподаткування є легкові автомобілі, з року випуску яких минуло не більше пяти років (включно) та середньоринкова вартість яких становить понад 750 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня податкового (звітного) року.

Така вартість визначається центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику економічного розвитку, за методикою, затвердженою Кабінетом Міністрів України, виходячи з марки, моделі, року випуску, типу двигуна, обєму циліндрів двигуна, типу коробки переключення передач, пробігу легкового автомобіля, та розміщується на його офіційному веб-сайті.

Відповідно до п.п. 267.3.1. п. 267.3 ст. 267 Податкового кодексу України, базою оподаткування є легковий автомобіль, що є обєктом оподаткування відповідно до підпункту 267.2.1 пункту 267.2 цієї статті.

Пунктом 267.4. ст. 267 Податкового кодексу України визначено, що ставка податку встановлюється з розрахунку на календарний рік у розмірі 25000 гривень за кожен легковий автомобіль, що є обєктом оподаткування відповідно до підпункту 267.2.1 пункту 267.2 цієї статті.

Згідно із п.п. 267.5.1. п. 267.5 ст. 267 Податкового кодексу України, базовий податковий (звітний) період дорівнює календарному року.

Відновідно до п.п. 267.6.1. п. 267.6 ст. 267 Податкового кодексу України, обчислення суми податку з обєкта/обєктів оподаткування фізичних осіб здійснюється контролюючим органом за місцем реєстрації платника податку.

Згідно із п.п. 267.7.1. п. 267.7 ст. 267 Податкового кодексу України, податок сплачується за місцем реєстрації обєктів оподаткування і зараховується до відповідного бюджету згідно з положеннями Бюджетного кодексу України.

За приписами п.п. 267.8.1. п. 267.8 ст. 267 Податкового кодексу України, транспортний податок сплачується фізичними особами - протягом 60 днів з дня вручення податкового повідомлення-рішення.

Згідно із ст. 3 Бюджетного кодексу України, бюджетний період для всіх бюджетів, що складають бюджетну систему України, становить один календарний рік, який починається 1 січня кожного року і закінчується 31 грудня того ж року.

Відповідно до п. 12.3 ст. Податкового кодексу України, сільські, селищні, міські ради в межах своїх повноважень приймають рішення про встановлення місцевих податків та зборів.

Пп. 12.3.1 п.12.3 ст. 12 Податкового кодексу України визначено, що встановлення місцевих податків та зборів здійснюється у порядку, визначеному цим Кодексом.

Відповідно до пп. 12.3.2 п.12.3 ст. 12 Податкового кодексу України, при прийнятті рішення про встановлення місцевих податків та зборів обов'язково визначаються об'єкт оподаткування, платник податків і зборів, розмір ставки, податковий період та інші обов'язкові елементи, визначенні статтею 7 цього Кодексу з дотриманням критеріїв, встановлених розділом XII цього Кодексу для відповідного місцевого податку чи збору.

Згідно із пп. 12.3.3 п. 12.3 ст. 12 Податкового кодексу України, копія прийнятого рішення про встановлення місцевих податків чи зборів надсилається у десятиденний строк з дня оприлюднення до контролюючого органу, в якому перебувають на обліку платники відповідних місцевих податків та зборів.

При цьому, згідно з п. 12.5 ст. 12 Податкового кодексу України, офіційно оприлюднене рішення про встановлення місцевих податків та зборів є нормативно-правовим актом з питань оподаткування місцевими податками та зборами, яке набирає чинності з урахуванням строків, передбачених пп. 12.3.4 ст. 12 цього Кодексу.

Відповідно до пп. 12.3.4 п. 12.3 ст. 12 Податкового кодексу України, рішення про встановлення місцевих податків та зборів офіційно оприлюднюється відповідним органом місцевого самоврядування до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосовування встановлених місцевих податків та зборів або змін (плановий період). В іншому разі норми відповідних рішень застосовуються не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим.

Таким чином, місцеві ради відповідно до Податкового кодексу України, мають обов'язково встановити (відповідним рішенням місцевої ради) транспортний податок і вирішити питання (на власний розсуд) чи запроваджувати податок ( і в яких розмірах) на майно, відмінне від земельної ділянки.

Встановлення місцевих податків виключно відповідними рішеннями місцевих рад закріплено також п. 24 ч. 1 ст. 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» та ст. 143 Конституції України.

Так, з матеріалів справи вбачається, що рішенням Криворізької міської ради № 212 «Про встановлення ставки транспортного податку в м. Кривому Розі на 2016 рік», ураховуючи вимоги ст. 267 Податкового кодексу України, Закону України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо забезпечення збалансованості бюджетних надходжень у 2016 році»; відповідно до рішення міської ради від 22.12.2010 № 62 «Про приведення місцевих податків і зборів у відповідність до Податкового кодексу України», зі змінами; керуючись Законом України «Про місцеве самоврядування в Україні», міська рада вирішила установити, що ставка транспортного податку в м. Кривому Розі складає 25000 грн. з розрахунку на календарний рік за кожен легковий автомобіль, що є обєктом оподаткування.

Разом з тим, рішенням Криворізької міської ради від 27.01.2016 р. № 212 «Про встановлення ставки транспортного податку в м. Кривому Розі на 2016 рік» чітко визначено, що втратило чинність, рішення міської ради від 29.04.2015 № 3554 «Про встановлення ставки транспортного податку в м. Кривому Розі».

Враховуючи, що рішення Криворізької міської ради від 29.04.2015 № 3554 «Про встановлення ставки транспортного податку в м. Кривому Розі» втратило чинність, а нове рішення прийнято лише 27.01.2016 р., то застосування його положень з метою оподаткування, може мати місце не раніше наступного бюджетного періоду, тобто, не раніше 2017 року.

Оновними засадами податкового законодавства є принципи, в яких визначено зміст і спрямованість правового регулювання податкових правовідносин.

Принципи, проголошені у статті 4 Податкового кодексу України, повинні застосовуватися як на стадії встановлення податків, їх основних елементів, при внесенні змін до окремих елементів податку так і на стадії застосування норм, якими визначений обов'язок сплати податку.

В свою чергу, принцип стабільності закріплений у п.п. 4.1.9 п. 4.1 ст. 4 Податкового кодексу України має на меті встановлення незмінних умов оподаткування, елементів податків протягом певного часу.

Зміни до будь-яких елементів податків та зборів не можуть вноситися пізніш як за шість місяців до початку нового бюджетного періоду, в якому будуть діяти нові правила та ставки. Податки та збори, їх ставки, а також податкові пільги не можуть змінюватися протягом бюджетного року.

Отже, за наведених обставин та особливостей правового регулювання, застосування контролюючим органом положень статті 267 Податкового кодексу України з метою оподаткування транспортним податком не може мати місце у 2016 році, оскільки йдеться не про введення нового податку, а про зміни в елементах оподаткування обєкті оподаткування.

В іншому випадку, таке застосування не відповідає положенням ст. 58 Конституції України, відповідно до якої, закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.

У рішенні Конституційного Суду України від 09 лютого 1999 року № 1-рп/99 акцентується увага на тому, що вищевказана конституційна норма допускає зворотну дію в часі лише нормативно-правових актів, які стосуються скасування чи пом'якшення відповідальності за правопорушення фізичних осіб.

Разом з тим, виходячи із положень п.п. 267.2.1. п. 267.2 ст. 267 Податкового кодексу України, яким визначено, що обєктом оподаткування є легкові автомобілі, з року випуску яких минуло не більше пяти років (включно) та середньоринкова вартість яких становить понад 750 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня податкового (звітного) року, з урахуванням того, що згідно Закону України «Про Державний бюджет України на 2016 рік» від 24.12.2015 року № 928 з 01.01.2016 року мінімальна заробітна плата становить 1378 грн., отже, для того, щоб автомобіль підпадав під визначення обєкта оподаткування, його середньоринкова вартість має складати 1033500,00 грн. (750 розмірів мінімальної заробітної плати х 1378,00 грн. мінімальної заробітної плати станом на 01.01.2016 р. = 1033500,00 грн.).

Судом встановлено, що при розрахунку оскаржуваного податкового повідомлення рішення форми «Ф» № 13-1303 від 09.06.2016 р., Криворізькою північною обєднаною Державною податковою інспекцією Головного управління Державної фіскальної служби у Дніпропетровській області не було розраховано середньоринкову вартість автомобіля ОСОБА_1, відповідно до п. 2 «Методики визначення середньоринкової вартості легкових автомобілів», затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 18.02.2016 року № 66, якою визначено, що середньоринкова вартість автомобіля розраховується за методом аналогії цін ідентичних автомобілів за формулою, визначеною у п. 3 «Порядку визначення середньоринкової вартості легкових автомобілів, мотоциклів, мопедів», затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 10 квітня 2013 року № 403 (далі Порядок № 403), де за ціну нового транспортного засобу (Цн) береться ціна нового автомобіля з урахуванням марки, моделі, типу двигуна, обєму циліндрів двигуна, типу коробки переключення передач.

Згідно п. 3 Порядку № 403, середньоринкова вартість транспортного засобу розраховується за методом аналогії цін ідентичних транспортних засобів за такою формулою: Сср = Цн х (Г / 100) х (1 ± (Гк / 100), де Цн - ціна нового транспортного засобу в Україні; Г - коефіцієнт коригування ринкової ціни транспортних засобів залежно від строку експлуатації згідно з додатком 1; Гк - коефіцієнт коригування ринкової ціни транспортних засобів залежно від пробігу згідно з додатком 2.

Відповідно пункту 2 Порядку № 403, коефіцієнт коригування ринкової ціни транспортних засобів залежно від пробігу визначається з урахуванням фактичного та нормативного середньорічного пробігу транспортних засобів. У разі коли фактичний середньорічний пробіг транспортних засобів є вищим, ніж їх нормативний середньорічний пробіг, середньоринкова вартість зменшується, а у разі, коли фактичний середньорічний пробіг є нижчим, ніж нормативний середньорічний пробіг, середньоринкова вартість збільшується.

Слід звернути особливу увагу, що Криворізькою північною обєднаною Державною податковою інспекцією Головного управління Державної фіскальної служби у Дніпропетровській області пробіг автомобіля у ОСОБА_1 у 2016 році не запитувався, отже, вартість автомобіля станом на час прийняття оскаржуваного рішення також не встановлювалась, визначити середньоринкову вартість автомобіля податковий орган взагалі не міг, враховуючи, що вартість повинна розраховуватись на офіційному сайті центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику економічного розвитку, відповідно до якої податковий орган мав визначити вартість автомобіля, належного позивачу.

Отже, податковим органом не було враховано, що об'єктом оподаткування у 2016 році нє є легкові автомобілі, які використовувалися до 5 років і мають об'єм циліндрів двигуна понад 3000 куб. см., а є легкові автомобілі, з року випуску яких минуло не більше пяти років (включно) та середньоринкова вартість яких становить понад 750 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня податкового (звітного) року.

Таким чином, легковий транспортний засіб ОСОБА_1, згідно п.п. 267.2.1 п. 267.2 ст. 267 Податкового кодексу України, не є об'єктом оподаткування транспортним податком у податковий період 2016 року.

Відповідно до ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

У спірних правовідносинах застосовується рішення Європейського суду з прав людини у справах «Серков проти України» (заява № 39766/05), «Щокін проти України» (заяви № 23759/03 та № 37943/06), які відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» підлягають застосуванню судами як джерела права.

Цими рішеннями було встановлено порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, оскільки органи держаної влади віддали перевагу найменш сприятливому тлумаченню національного законодавства, що призвело до накладення на заявника додаткових зобов'язань зі сплати податку.

Отже, з урахуванням практики Європейського Суду з прав людини, яка сформувалась з питань імперативності правила про прийняття рішення на користь платників податків при існуванні неоднозначності у тлумаченні прав та/чи обов'язків такого платника, а також ролі рішень Європейського Суду з прав людини як джерела права в Україні, суд вважає, що приймаючи 09 червня 2016 року оскаржуване податкове повідомлення-рішення форми «Ф» № 13-1303 від 09.06.2016 р., Криворізька північна обєднана Державна податкова інспекція Головного управління Державної фіскальної служби у Дніпропетровській області діяла не на підставі та не в межах повноважень, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною першою ст. 11 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно із ч. ч. 1, 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідно до частини першої ст. 86 Кодексу адміністративного судочинства України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.

З матеріалів справи вбачається, що Криворізькою північною обєднаною Державною податковою інспекцією Головного управління Державної фіскальної служби у Дніпропетровській області письмових заперечень на адміністративний позов не надано. Суд критично ставиться до ігнорування відповідачем вимог ухвали суду від 02.12.2016 р., яка, відповідно до ч. ч. 2, 3 ст. 14 Кодексу адміністративного судочинства України, є обовязковою до виконання на всій території України. Суд вважає, що відповідачу було надано достатньо часу на виконання вимог ухвали Дніпропетровського окружного адміністративного суду з 02.12.2016 р. по 12.12.2016 р., з урахуванням можливого направлення документів засобами поштового звязку.

Частиною першою статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що при вирішенні справи по суті суд може задовольнити адміністративний позов повністю або частково чи відмовити в його задоволенні повністю або частково.

Отже, на підставі вищезазначених норм законодавства, встановлених судом обставин справи та наданих доказів на підтвердження своєї позиції, суд вважає податкове повідомлення-рішення відповідача протиправними та такими, що підлягає скасуванню, а адміністративний позов ОСОБА_1 підлягає задоволенню у повному обсязі.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд виходить з наступного.

Згідно із ч. 1 ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є субєктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань субєкта владних повноважень, що виступав стороною у справі, або якщо стороною у справі виступала його посадова чи службова особа.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем - ОСОБА_1 при зверненні до суду понесені судові витрати, повязані зі сплатою судового збору за подання адміністративного позову до суду в розмірі 551,21 грн., що документально підтверджується квитанцією № 0.0.656208698.1 від 21.11.2016 р. Отже, сплачений позивачем судовий збір за подачу адміністративного позову до суду в сумі 551,21 грн. підлягає поверненню.

Керуючись ст. ст. 2, 6, 7, 11, 14, 69 - 71, 86, 94, 122, 128, 158 - 163, 167, 186, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ :

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Криворізької північної обєднаної Державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення рішення - задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати повністю податкове повідомлення-рішення форми «Ф» № 13-1303 від 09.06.2016 р., винесене Криворізькою північною обєднаною Державною податковою інспекцією Головного управління Державної фіскальної служби у Дніпропетровській області щодо ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_1) по транспортному податку з фізичних осіб за податковий період 2016 рік у розмірі 25000,00 грн. (двадцять пять тисяч гривень 00 копійок).

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Криворізької північної обєднаної Державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Дніпропетровській області на користь ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_1) документально підтверджені судові витрати повязані зі сплатою судового збору у розмірі 551,21 грн. (пятсот пятдесят одна гривня 21 копійка).

Постанова суду може бути оскаржена в апеляційному порядку до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд, в порядку та у строки, передбачені ст. 186 Кодексу адміністративного судочинства України, та набирає законної сили відповідно до ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя ОСОБА_2