Ухвала суду № 63640772, 21.12.2016, Апеляційний суд Запорізької області

Дата документу Справа №

Апеляційний суд Запорізької області

Єдиний унікальний №335/10857/16 Головуючий у 1 інстанції: Кравченко Л.Ю.

Провадження № 22-ц/778/5168/16 Суддя-доповідач: ОСОБА_1

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 грудня 2016 року м. Запоріжжя

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Запорізької області у складі:

головуючого Спас О.В.,

суддів: Полякова О.З.,

ОСОБА_2,

при секретарі Бабенко Т.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_3 в особі представника ОСОБА_4

на рішення Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 11 листопада 2016 року

по справі за позовом ОСОБА_3 до Управління Пенсійного фонду України у Вознесенівському районі м. Запоріжжя про індексацію грошового зобовязання та сплату трьох процентів річних, -

В С Т А Н О В И Л А :

У вересні 2016 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до Управління Пенсійного фонду України у Вознесенівському районі м. Запоріжжя про індексацію грошового зобовязання та сплату трьох процентів річних.

В обґрунтування позовних вимог зазначив, що 20.06.2011 року Орджонікідзевським районним судом м. Запоріжжя було винесено постанову по справі № 2а-5641/11 за адміністративним позовом ОСОБА_3 до Управління Пенсійного фонду України в Орджонікідзевському районі м. Запоріжжя (після перейменування - Управління Пенсійного фонду України у Вознесенівському районі м. Запоріжжя) про оскарження бездіяльності суб'єкта владних повноважень та зобов'язання здійснити перерахунок додаткової пенсії, якою зобов'язано відповідача здійснити перерахунок державної та додаткової пенсії, як учаснику ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, інваліду 3 групи, з 18.11.2010 року, виходячи з розміру мінімальної пенсії за віком, визначеної відповідно до вимог ч. 1 ст. 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» та ст. ст. 50, 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи». Вказана постанова набрала законної сили 08.01.2013 року. Судове рішення не було виконано відповідачем добровільно, у звязку з чим судом видано виконавчий лист та виконавчою службою відкрито виконавче провадження. Відповідачем було здійснено перерахунок його державної та додаткової пенсій у відповідності до рішення суду, чинного законодавства України та нараховані грошові кошти до виплати у сумі 30 954,84 грн., проте грошові кошти виплачені не були. Із зазначених підстав вважає, що відповідач повинен виплатити йому інфляційні втрати за період з 09.01.2013 року по 17.08.2016 року в розмірі 27 422,62 грн. та 3 % річних в розмірі 3 350,76 грн.

На підставі зазначеного просив стягнути з Управління Пенсійного фонду України в Вознесенівському районі м. Запоріжжя на його користь нараховані інфляційні втрати та три проценти річних за період з 09.01.2013 р. по 17.08.2016 року на суму заборгованості, нарахованої на виконання постанови Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 20.06.2011 р. по справі №2а-5641/11, у загальній сумі 30 773,38 грн.

Рішенням Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 11 листопада 2016 року позов залишено без задоволення.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, ОСОБА_3 подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

Управлінням Пенсійного фонду України в Вознесенівському районі м. Запоріжжя подані заперечення на спростування доводів апеляційної скарги.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника позивача ОСОБА_4, представника відповідача ОСОБА_5, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів прийшла до висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з таких підстав.

Згідно п. 1 ч. 1 ст. 307 ЦПК України за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції апеляційний суд має право постановити ухвалу про відхилення апеляційної скарги і залишення рішення без змін.

Відповідно ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Судом першої інстанції встановлені такі обставини.

Постановою Орджонікідзевського районного суду м.Запоріжжя від 23.05.12011 року УПФ України у Вознесенівському районі м.Запоріжжя зобов'язано здійснити перерахунок пенсій. Постанова набрала законної сили 01.08.2012 року.

Виконавчий лист виданий 20.05.2013 року та 14.06.2013 року і повторно 17.10.2014 року повернутий стягувачу через виконання в частині перерахунку пенсії та наявну встановлену законом заборону щодо звернення стягнення на майно чи кошти боржника, якщо у нього відсутнє інше майно чи кошти, на які можливо звернути стягнення, а також щодо проведення інших виконавчих дій стосовно боржника, що виключає можливість виконання відповідного рішення.

УПФ України у Вознесенівському районі м.Запоріжжя листом від 16.04.2014 року повідомило позивача про проведення перерахунку пенсії в лютому 2013 року. Кошти не виплачені, оскільки не профінансовані з Державного Бюджету України.

Під час апеляційного розгляду встановлено, що суд першої інстанції з дотриманням вимог ст. ст. 212 215 ЦПК України належно оцінив надані сторонами докази, виконав вимоги цивільного судочинства і вирішив справу згідно з законом, вирішивши питання наявності обставин, якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, суті правовідносин, що випливають із встановлених обставин, правильно застосував правові норми до цих правовідносин і дійшов вірного висновку про відмову у задоволенні позову.

Під час апеляційного розгляду справи встановлено, що судом першої інстанції правильно застосовані норми матеріального права, нормативно-правові акти, що регулюють правовідносини сторін.

Відповідно до ст. 2 Закону України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень" держава гарантує виконання рішення суду про стягнення коштів та зобов'язання вчинити певні дії щодо майна, боржником за яким є: державний орган; державні підприємство, установа, організація (далі - державне підприємство); юридична особа, примусова реалізація майна якої забороняється відповідно до законодавства (далі - юридична особа).

Відповідно до ч. 1 ст. 3 цього Закону виконання рішень суду про стягнення коштів, боржником за якими є державний орган, здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, в межах відповідних бюджетних призначень шляхом списання коштів з рахунків такого державного органу, а в разі відсутності у зазначеного державного органу відповідних призначень - за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду.

Відповідно до п. 19 та п. 20 Порядку погашення заборгованості за рішеннями суду, виконання яких гарантується державою, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.09.2014 року № 440 бюджетні асигнування на погашення заборгованості визначаються законом про Державний бюджет України на відповідний рік. Погашення заборгованості здійснюється Казначейством в межах бюджетних асигнувань, визначених законом про Державний бюджет України на відповідний рік, за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду на підставі рішень, поданих органом, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів, згідно з Порядком виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 03.08.2011 року № 845.

Відповідно до ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданими відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог.

Відповідно до ст. 33 ЦПК України заміна відповідача на належного та залучення іншої особи співвідповідачем здійснюється за клопотанням позивача, з яким останній до суду не звернувся, такого питання перед судом не поставив.

Згідно з правовою позицією, висловленою Верховним Судом України під час розгляду справи № 6-2759цс15 відповідно до статті 1 ЦК України цивільним законодавством регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників.

До майнових відносин, заснованих на адміністративному або іншому владному підпорядкуванні однієї сторони другій стороні, а також до податкових, бюджетних відносин цивільне законодавство не застосовується, якщо інше не встановлено законом.

Стаття 625 ЦК України розміщена в розділі "Загальні положення про зобов'язання" книги 5 цього Кодексу і визначає загальні правила відповідальності за порушення грошового зобов'язання та поширює свою дію на всі види зобов'язань, якщо інше не передбачено спеціальними нормами, що регулюють суспільні правовідносини з виникнення, зміни чи припинення окремих видів зобов'язань.

Частиною другою статті 625 ЦК України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

При розгляді справ про передбачену статтею 625 ЦК України відповідальність за порушення грошового зобов'язання слід з'ясувати: чи існує зобов'язання між сторонами, чи це зобов'язання є грошовим, чи доведено наявність прострочення у виконанні зобов'язання, чи існують спеціальні норми, що регулюють ці правовідносини та виключають застосування цієї статті.

Передбачена статтею 625 ЦК України норма не застосовується до трудових правовідносин (заборгованості із заробітної плати, відшкодування шкоди працівникові внаслідок трудового каліцтва), сімейних та інших правовідносин, які регулюються спеціальним законодавством.

Правовідносини, які виникають з приводу виконання судових рішень, врегульовані Законом України "Про виконавче провадження", до них не можуть застосовуватися норми, що передбачають цивільну-правову відповідальність за невиконання грошового зобов'язання (стаття 625 ЦК України).

Стаття 625 ЦК України передбачає наявність договірних правовідносин і поширюється насамперед на порушення грошового зобов'язання, а рішення суду про стягнення грошових коштів, у разі наявності між сторонами правовідносин, які регулюються нормами іншого законодавства, не дає підстав для застосування ст. 625 ЦК України.

Суд першої інстанції правильно вказав, що, виходячи з положень зазначених норм, вимоги про стягнення трьох процентів річних за порушення грошового зобов`язання та інфляційних втрат не підлягають задоволенню.

З такими висновками рішення суду погоджується колегія суддів.

Усі доводи апеляційної скарги викладені щодо необхідності врегулювання правовідносин сторін застосуванням ст.625 ЦК України та є такими, що не знайшли свого підтвердження.

В цій частині суд першої інстанції правильно зазначив, що дана норма матеріального права застосуванню не підлягає, як зазначено в цій ухвали і з таким висновком згодна колегія суддів.

Доводи апеляційної скарги щодо порушення судом першої інстанції ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» не мають свого підтвердження.

Згідно ст.17 вказаного Закону суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Посилання в апеляційній скарзі на рішення Європейського суду у справах «Москаленко та інші проти України», «Макара та інші проти України», «Штефан та інші проти України» не має підстав, оскільки цими рішеннями досліджувалися питання виконання судових рішень, ухвалених на користь певних осіб.

На відміну від вказаного, у даній справі позивач вимагає визнати наявність між сторонами у цій справі грошових зобовязань у цивільно-правових відносинах та просить застосувати ст. 625 ЦК України.

Вказане є неприйнятним, у звязку із тим, що сторони знаходяться у правовідносинах, які відносяться до виконання рішення суду та до яких підлягає застосуванню спеціальне законодавство з цього питання. Цивільно-правових відносин, які регулюються ст.625 ЦК України між сторонами не виникло, а тому стягнення на підставі цієї норми матеріального права застосовані бути не можуть.

Інших доводів апеляційна скарга не містить.

Таким чином, при розгляді справи апеляційним судом встановлено, що рішення суду першої інстанції постановлено з додержанням вимог матеріального і процесуального права, а доводи апеляційної скарги не спростовують його висновків.

Немає передбачених законом підстав для скасування рішення суду першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 307, 308, 313 315, 317 ЦПК України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 в особі представника ОСОБА_4 відхилити.

Рішення Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 11 листопада 2016 року у цій справі залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, проте може бути оскаржена безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня проголошення.

Головуючий:

Судді: