Рішення № 63630063, 07.12.2016, Апеляційний суд Одеської області

Номер провадження: 22-ц/785/7476/16

Головуючий у першій інстанції ОСОБА_1

Доповідач Драгомерецький М. М.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07.12.2016 року м. Одеса

Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Одеської області в складі:

головуючого судді: Драгомерецького М.М.

суддів: Панасенкова В.О.,

ОСОБА_2,

при секретарі: Томашевській К.В.,

за участю: представника позивача ОСОБА_3 ОСОБА_4,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_4 в інтересах ОСОБА_3 на рішення Київського районного суду м.Одеси від 22 серпня 2016 року за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_5, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору ОСОБА_6 про визнання недійсним державного акту про право власності на земельну ділянку,-

В С Т А Н О В И Л А:

06 січня 2016 року ОСОБА_3 звернулась до суду із позовом до ОСОБА_5, третя особа ОСОБА_6 про визнання недійсним державного акту про право власності на земельну ділянку.

Мотивуючи свої позовні вимоги тим, що ОСОБА_5 у 2008 році на підставі постанови Київського районного суду м. Одеси від 23.07.2008 року оформила право власності на земельну ділянку за адресою: м. Одеса, вул. Дача Ковалевського, 144-Б, та їй було видано державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯЖ № 319403.

Надалі, у 2010 році постановою Одеського апеляційного адміністративного суду постанова Київського районного суду м. Одеси скасована. Таким чином, позивач вважає, що підстави для видачі державного акту на право власності ОСОБА_5 відсутні.

Окрім того, позивач зазначає, що у 2010 році ОСОБА_5 в результаті укладення договору купівлі-продажу продала спірну земельну ділянку ОСОБА_7, а та в свою чергу, у 2013 році відчужила їй на користь ОСОБА_6, який є власником земельної ділянки на сьогоднішній день.

На думку позивача володіння та користування земельною ділянкою за адресою: м.Одеса, вул. Дача Ковалевського, 144-Б, так само як і саме її існування у виділених межах призводить до суттєвого порушення її прав, яка разом з правопопередниками постійно та відкрито користувалась земельною ділянкою по вул. Дача Ковалевського, 144, включаючи й землі (які ввійшли до новоутвореної земельної ділянки по вул. Дача Ковалевського, 144-Б.

Таким чином, на думку позивача порушується право користування та розпорядження домоволодінням та прилеглою до нього земельною ділянкою ОСОБА_3, адже вона не має вільного доступу до використання свого городу, не має можливості здійснювати догляд за насадженнями, збирати урожай.

На підставі вищевикладених обставин та вважаючи державний акт таким, що видано з порушенням приписів законодавства, позивач просила задовольнити заявлені нею позовні вимоги у повному обсязі.

Відповідач ОСОБА_5 у судове засідання не зявилась, про час та місце розгляду справи була повідомлена належним чином.

Представник третьої особи також не зявився, надав до суду заяву, відповідно до якої просив розглядати справу за його відсутності, проти задоволення позовних вимог заперечував у повному обсязі, у тому числі у звязку з пропуском позивачем строку позовної давності.

Рішенням Київського районного суду м.Одеси від 22 серпня 2016 року у задоволенні позову відмовлено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_4 в інтересах ОСОБА_3 просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права.

У судове засідання до апеляційного суду сторони по справі не з'явились, але про розгляд справи вони сповіщались належним чином та завчасно, про що свідчать поштові повідомлення про отримання ними судових повісток, крім того інтереси позивача ОСОБА_3 представляє його довірена особа. Тому у відповідності до ч.2 ст. 305 ЦПК України неявка зазначених осіб в суд апеляційної інстанції не перешкоджає розглядові справи та у їх доступі до апеляційного суду.

Заслухавши суддю-доповідача, доводи апеляційної скарги та пояснення на неї представника позивача ОСОБА_3 ОСОБА_4,перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення суду в межах позовних вимог та доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ст.ст. 11,60 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданими відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених ст.61 цього Кодексу. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі.

Статтями 213,214 ЦПК України передбачено, що рішення суду повинно бути законним та обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно зясованих обставин, на які сторони посилалися як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Ухвалюючи рішення суд вирішує, зокрема, такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 3) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

При цьому, на думку судової колегії, зазначеним вимогам закону оскаржуване суду рішення першої інстанції не відповідає з наступних підстав.

Під час перегляду справи апеляційним судом колегія суддів приходить до висновку, що при складенні технічної документації для відведення земельної ділянки за адресою: м. Одеса, вул. Дача Ковалевського, 144-Б, відповідачем ОСОБА_5 було допущено порушення вимог закону, внаслідок чого права та законні інтереси ОСОБА_3 зазнали порушення, а отже заявлені нею вимоги про захист порушеного права шляхом визнання спірного державного акту про право власності на земельну ділянку серії ЯЖ № 319403, який було видано на ім'я ОСОБА_5 на підставі документації, яка має істотні порушення, вбачаються обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Механізм встановлення меж земельних ділянок визначено Інструкцією про встановлення (відновлення) меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) та їх закріплення межовими знаками, затвердженою наказом Держкомзему від 18.05.2010 р. N376.

Пунктом 2.8 Інструкції передбачено, що після виконання робіт із встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) та закріплення їх межовими знаками складається акт прийомки-передачі межових знаків на зберігання, який містить підписи суміжних землевласників (землекористувачів) у разі, якщо вони не заявляють претензій до існуючих меж.

Відповідно до п. 3.12 Інструкції закріплення межовими знаками меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) здійснюється виконавцем у присутності власника (користувача) земельної ділянки, власників (користувачів) суміжних земельних ділянок або уповноваженою ним (ними) особою.

Повідомлення власників (користувачів) суміжних земельних ділянок про дату і час проведення робіт із закріплення межовими знаками меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) здійснюється виконавцем завчасно, не пізніше ніж за п'ять робочих днів до початку робіт із закріплення межовими знаками меж земельної ділянки в натурі (на місцевості).

Однак, матеріали справи не містять доказів того, що ОСОБА_3, чи інші суміжні землекористувачі повідомлялися належним чином про дату і час проведення робіт по закріпленню межових знаків меж земельної ділянки в натурі на яку було згодом оформлено спірний державний акт на землю згідно вимог чинного законодавстваі, та ними підписувалися акти прийому - передачі межових знаків на зберігання.

Закріплення межовими знаками меж земельної ділянки в натурі (на місцевості може здійснюватися за відсутності власників (користувачів) суміжних земельних ділянок у випадку їх нез'явлення, якщо вони були належним чином повідомлені про час проведення вищезазначений робіт, про що зазначається у акті прийомки-передачі межових знаків на зберігання, однак як вбачається з матеріалів справи ні ОСОБА_3, ні інші суміжні землекористувачі не повідомлялися про дату та час проведення відповідних робіт по передачі межових знаків на зберігання, окрім того, відповідні позначки про відсутність суміжних землевласників або про відмову їх підписувати акти не значаться в самому акті прийому передачі межових знаків на зберігання.

Відповідно до ст. 55 Закону України «Про землеустрій» встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) здійснюється на основі технічної документації із землеустрою, якою визначається місцеположення поворотних точок меж земельної ділянки в натурі (на місцевості).

Листом Державного агентства земельних ресурсів України від 26 жовтня 2012 року №17616/27/К3313-12 вказано, щодо відмови суміжного землекористувача підписати акт прийомки - передачі межових знаків на зберігання та зазначено, що згідно ч.3 ст.158 Земельного Koдексу земельні спори у межах населених пунктів щодо меж земельних ділянок, які перебувають у власності і користуванні громадян, вирішують органи місцевого самоврядування.

Крім того, роз'яснено, що в разі незгоди власників землі або землекористувачів з рішенням органів місцевого самоврядування спір вирішується судом згідно з ч.5 ст.158 цього Кодексу.

Згідно ч.5 ст.158 ЗК України в разі незгоди власників землі або землекористувачів з рішенням органів місцевого самоврядування, центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, спір вирішується судом.

Отже, при складенні технічної документації для відведення земельної ділянки за адресою: м. Одеса вул. Дача Ковалевського, 144-Б, ОСОБА_5 були допущені порушення вимог земельного законодавства, внаслідок чого порушено права та законні інтереси ОСОБА_3 на частину земельної ділянки, яка перебувала у її фактичному користуванні (а.с. 34).

Таким чином, ОСОБА_5 протизаконно заволоділа земельною ділянкою, попередньо виділивши її в самостійний об'єкт цивільних правовідносин, шляхом, отримання державного акту на підставі рішення суду, яке згодом було скасоване як незаконне та на підставі технічної документації, яка не відповідає вимогам закону, а саме в акті прийому передачі межових знаків на зберігання, що міститься в технічній документації по відведенню земельної ділянки за адресою: м. Одеса вул. Дача Ковалевського, 144-Б, відсутні підписи суміжних землевласників, у тому числі й позивача у даній справі ОСОБА_3.

За таких обставин судова колегія вважає, що отримання у такий спосіб ОСОБА_5 земельної ділянки є протиправним, внаслідок чого було порушено права та законні інтереси ОСОБА_3 у вигляді неможливості користуватися спірною земельною ділянкою, а саме у тих межах, які фактично склалися напротязі багатьох років, та, унеможливили оформити позивачу право власності на спірну земельну ділянку у необхідних (фактично використовуваних раніше) межах, оскільки земельна ділянка, що була відведена відповідачу ОСОБА_5, а тепер належить ОСОБА_6, фактично накладається на город позивача ОСОБА_3.

Отже, судом першої інстанції фактично було правильно встановлено протиправність заволодіння ОСОБА_5 земельною ділянкою за адресою: м. Одеса вул. Дача Ковалевського, 144-Б, внаслідок чого спричинено порушення прав та законних інтересів ОСОБА_3, однак не вірно надано правову оцінку фактичним обставинам справи.

Єдиною підставою для відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 судом першої інстанції є встановлення Одеським апеляційним адміністративним судом факту обізнаності ОСОБА_3 про наявність оскаржуваного державного акта про право власності на земельну ділянку не пізніше 2011 року, що районним судом під час ухвалення оскаржуваного рушення було визнано преюдиційним фактом.

Однак такі висновки місцевого суду не відповідають дійсним обставинам справи. В матеріалах справи наявна копія ухвали Одеського апеляційного адміністративного суду у справі №815/1647/15 за позовом ОСОБА_3 до Реєстраційної служби Одеського міського управління юстиції, Управління Держземагенства в м. Одесі за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на премет спору, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_6 про визнання недійсним державного акта на право власності на спірну земельну ділянку.

При зверненні до адміністративного суду із зазначеним позовом, ОСОБА_3 подавала клопотання про поновлення пропущеного строку для звернення до адміністративного суду, де нею були обґрунтовані причини звернення до суду саме на той час, а не раніше.

Позивачем зазначалось, що про незаконність володіння земельною ділянкою ОСОБА_9 позивачам стало відомо лише під час провадження у Київському районному суді м. Одеси щодо визнання прав ОСОБА_3, ОСОБА_10 користування земельною ділянкою та усунення перешкод у користуванні майном, а саме з наданням відповіді прокуратурою Київського району м. Одеси від 09 грудня 2014 року.

Як вбачається з позовної заяви, поданої до Київського районного суду м. Одеси 10 вересня 2015 року, ОСОБА_3 та ОСОБА_10 не знали про оформлення ОСОБА_5 у 2008 році права власності на спірну земельну ділянку, про передачу цієї земельної ділянки ОСОБА_11 та про подальше скасування підстав набуття ОСОБА_5 у власність земельної ділянки та, відповідно, про незаконне подальше володіння цією земельною ділянкою ОСОБА_9.

Судом першої інстанції було прийнято до уваги вказані доводи, при цьому не вірно зроблено висновок про пропущення строку звернення до суду у зв'язку з тим, що ОСОБА_3 дізналася про порушення її законного інтересу лише 09 грудня 2014 року з відповіді прокуратури Київського району м. Одеси.

При цьому переглядаючи зазначену справу суд апеляційної інстанції вважає, що помилково районним судом абсолютно безпідставно було зроблено висновок, що позивачем було пропущено строк позовної давності на звернення до суду.

Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч.1 ст.261 ЦК України).

Так, місцевий суд посилається на те, що в листопаді 2010 року заступник прокурора м. Одеси звернувся до Київського районного суду м. Одеси з позовною заявою до Держкомзему у м. Одесі, ОСОБА_9 за участю третьої особи, ОСОБА_5, про витребування земельної ділянки та визнання незаконним та скасування державного акту на право власності на земельну ділянку.

В цьому позові позивач вказував, що постановою Київського районного суду м. Одеси 23 липня 2008 року за ОСОБА_12 визнано право власності на спірну земельну ділянку. 21 листопада 2008 року їй видано державний акт на право власності на земельну ділянку. 28 травня 2010 року ОСОБА_5 продала земельну ділянку ОСОБА_9.

За результатами розгляду даного позову Київським районним судом м. Одеси 10 березня 2011 року та Апеляційним судом Одеської області від 31 травня 2011 року ухвалено відповідні судові рішення.

У тексті рішення апеляційного суду Одеської області від 31 травня 2011 року декілька разів зазначено про те, що ОСОБА_12 21 листопада 2008 року видано державний акт на право власності на земельну ділянку.

З наведеного слідує, що не пізніше 2011 року позивачем по даній справі було відомо про факт видачі ОСОБА_5 оспорюваного нею державного акта на право власності на земельну ділянку.

Однак, суд першої інстанції дійшов до хибного висновку про те, що позивач ОСОБА_3, пропустила строк на звернення до суду із даним позовом, адже при твердженні, що ОСОБА_13 вже до 2011 року повинна була знати про існування оспорюваного державного акту на право власності на земельну ділянку, суд посилається на справу, де ОСОБА_3 не брала участі, не повідомлялася про її розгляд та взагалі не залучалася у ній в якості будь-якої сторони.

У відповідності до ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється у три роки. Оскільки позивач дізналася про порушення свого законного інтересу тільки у грудні 2014 року, строк позовної давності повинен був сплинути тільки у грудня 2017 року.

Частиною 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод встановленно, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Тому судове рішенням у даній справі є порушенням гарантії щодо доступу до правосуддя, встановленої ст.6 Конвенції та суперечить основним принципам судочинства, незалежності судів, у відповідності до якого суди є незалежними від будь-якого незаконного впливу, при цьому суди здійснюють правосуддя на основі Конституції і законів України та на засадах верховенства права (ст.6 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»), а також порушує право на справедливий розгляд справи, забезпечений ст.7 цього ж Закону.

Зазначені обставини під час ухвалення місцевим судом рішенням у даній справі не враховано і необґрунтовано відмовлено у задоволені позову ОСОБА_3 у повному обсязі, оскільки суд першої інстанції своїм рішенням позбавив позивача частини належної її земельної ділянки залишаючи таким чином дійсним виданий з порушенням норм чинного законодавства державний акт про право власності на земельну ділянку.

Під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд, у відповідності до ч.1 ст. 303 ЦПК України, перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

За таких обставин колегія суддів вважає, що суд першої інстанції неповно зясував обставини, що мають істотне значення для справи та порушив норми матеріального і процесуального права, а тому вбачає підстави для задоволення заявлених позовних вимог.

Апеляційний суд не позбавлений можливості виправити недоліки допущені судом першої інстанції під час розгляду справи, а тому з урахуванням викладеного і на підставі п.п.1, 4 ч.1 ст.309 ЦПК України рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про задоволення позивачу ОСОБА_3І її позовних вимог.

Керуючись ст. ст. 303, 307, 309, 313, 316, 317, 319 ЦПК України, судова колегія, судової палати у цивільних справах апеляційного суду Одеської області, -

В И Р І Ш И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити.

Рішення Київського районного суду м. Одеси від 22 серпня 2016 року скасувати та ухвалити нове рішення.

Позов ОСОБА_3 до ОСОБА_5, третя особа ОСОБА_6 про визнання недійсним державного акту на право власності на земельну ділянку задовольнити, визнати недійсним державний акт на право власності на земельну ділянку серія ЯЖ №319403, який видано 21 листопада 2008 року на ім'я ОСОБА_5 кадастровий номер 5110136900:42:021:0113.

Рішення суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту проголошення, проте може бути оскаржено у касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справа протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили.

Судді апеляційного суду Одеської області: М.М. Драгомерецький

ОСОБА_14

ОСОБА_2