Рішення № 63627436, 21.12.2016, Київський районний суд м. Одеси

______________________ Справа № 520/10385/16-ц

Провадження № 2/520/4572/16

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21.12.2016 року

Київський районний суд м. Одеси в складі:

головуючого судді Калініченко Л.В.

при секретарі Єгорової Н.Ю.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Регіонального сервісного центру в Одеській області Міністерства Внутрішніх Справ України про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 29 серпня 2016 року звернувся до Київського районного суду міста ОСОБА_2 з позовом до Регіонального сервісного центру в Одеській області Міністерства Внутрішніх Справ України про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, який під час розгляду справи уточнив та згідно з останньою редакцією позову просить суд: поновити його - ОСОБА_1 на посаді водія автотранспортних засобів сектору технічного забезпечення та господарської діяльності Регіонального сервісного центру МВС в Одеській області; стягнути з Регіонального сервісного центру МВС в Одеській області на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1) середній заробіток за час вимушеного прогулу, а саме 39562,60 гривень.

Позивач в обґрунтування позовних вимог посилається на те, що 16.12.2015 року ОСОБА_1 було призначено на посаду водія автотранспортних засобів сектору технічного забезпечення та господарської діяльності Регіонального сервісного центру МВС в Одеській області на підставі наказу РСЦ МВС в Одеській області №10 о/с від 16.12.2015 р. Надалі 25.07.2016 року ОСОБА_1 у відповідності з наказом РСЦ МВС в Одеській області №67 о/с від 22.07.2016 р. було звільнено за пунктом 1 статті 40 КЗпП України (через скорочення штатів). Підставою для звільнення став наказ МВС України від 01 грудня 2016 року № 350 «Про затвердження штатів апарату та сервісних центрів МВС» та попередження його про звільнення від 20.05.2016 р.

Вказане звільнення з посади водія, позивач вважає незаконним та безпідставним виходячи з наступного. Відповідно до п. 1 статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадку змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників. Згідно зі статтею 49-2 КЗпП України про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. При вивільненні працівників у випадках змін в організації виробництва і праці враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством. Одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації. Позивач посилається на те, що по-перше його не було ознайомлено з наказом МВС України від 01 грудня 2016 року № 350 «Про затвердження штатів апарату та сервісних центрів МВС»; по-друге йому всупереч положень законодавства, а саме статті 49-2 КЗпП України, не було запропоновано перевестися на іншу роботу. Відповідач позбавив позивача гарантованого Конституцією України права на працю та можливості заробляти собі на життя. Позивач також послався на те, що в результаті незаконного звільнення, йому не було нараховано середньомісячну заробітну плату, у звязку з чим відповідач при поновленні позивача на раніше займаній посаді зобов'язаний виплатити йому середній заробіток за час вимушеного прогулу.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав та просив суд задовольнити позов ОСОБА_1

Представник відповідача в судовому засіданні заперечував проти задоволення позовних вимог ОСОБА_1, просив суд відмовити у задоволенні позову ОСОБА_1

Також представник відповідача під час розгляду справи надав до суду письмові заперечення проти задоволення позову в яких посилався на те, що 16.12.2015 наказом РСЦ МВС в Одеській області №10 о/с від 16.12.2015 ОСОБА_1 призначено на посаду водія автотранспортних засобів сектору технічного забезпечення та господарської діяльності РСЦ МВС в Одеській області. Наказом МВС України від 01.05.2016 №350 затверджено штати апарату та сервісних центрів МВС та скорочено посаду водія автотранспортних засобів сектору технічного забезпечення та господарської діяльності РСЦ МВС в Одеській області. 20.05.2016 року ОСОБА_1 під особистий підпис попереджено про наступне звільнення 20.07.2016 року на виконання вимог статті 49-2 КЗпП України. В порядку ст. 49-2 Кодексу законів про працю України, позивач попереджений про наступне звільнення з посади водія автотранспортних засобів сектору технічного забезпечення та господарської діяльності РСЦ МВС в Одеській області, що підтверджується особистим підписом позивача із зазначенням дати 20.05.2015 року. Згідно наказу в.о. директора РСЦ МВС в Одеській області від 22 липня 2016 року за № 67 о/с, звільнено ОСОБА_1 з посади водія автотранспортних засобів сектору технічного забезпечення та господарської діяльності РСЦ МВС в Одеській області на підставі п.1 ст.40 КЗпП України, підстава: наказ МВС України від 01.05.2016 №350 «Про затвердження штатні апарату та сервісних центрів МВС», попередження про майбутнє звільнення займаної посади. Представник відповідача також зазначив, що як передбачено нормами трудового законодавства України, суд, при розгляді спору про поновлення працівника на роботі зобов'язаний перевірити наявність підстав для звільнення, але не вправі обговорювати питання про доцільній скорочення чисельності або штату працівників. З огляду на викладене, представник відповідача вважає, що не вбачається підстав для задоволення позовних вимог позивача про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, оскільки ці вимоги є похідними та безпосередньо пов'язані з вирішенням судом питання щодо підстав для поновлення позивача на роботі. Враховуючи викладене представник відповідача просить суд відмовити у задоволенні позову ОСОБА_1 до РСЦ МВС в ОСОБА_2 області про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за вимушеного прогулу в повному обсязі.

Вислухавши пояснення представників сторін по справі, дослідивши, вивчивши та проаналізувавши наявні докази в матеріалах справи, суд вважає позов ОСОБА_1 підлягаючим залишенню без задоволення з наступних підстав.

Судом встановлено, що 16.12.2015 року ОСОБА_1 було призначено на посаду водія автотранспортних засобів сектору технічного забезпечення та господарської діяльності Регіонального сервісного центру МВС в Одеській області на підставі наказу РСЦ МВС в Одеській області №10 о/с від 16.12.2015 р.

25.07.2016 року ОСОБА_1 у відповідності з наказом РСЦ МВС в Одеській області №67 о/с від 22.07.2016 р. було звільнено за пунктом 1 статті 40 КЗпП України (через скорочення штатів).

Позивач вважаючи вказаний наказ про звільнення незаконним звернувся до суду з відповідним позовом.

Відповідно до ч. 1ст. 3 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Згідно з ч. 1ст. 15 ЦК України,кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до ч. 1ст. 16 ЦК України,кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до вимогст.11 ЦПК України,суд розглядає цивільні справи не інакше, як за зверненням фізичних чи юридичних осіб в межах заявлених ними вимог. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмету спору на власний розсуд.

Згіднозі ст. 1 ЦПК України,завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно ст.ст.10,60 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно дост. 57 ЦПК України,доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідност. 58 ЦПК України,належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Суд також встановлено, що дійсно 16.12.2015 року наказом Регіонального сервісного центру в Одеській області Міністерства Внутрішніх Справ України за №10 о/с від 16.12.2015 року ОСОБА_1 призначено на посаду водія автотранспортних засобів сектору технічного забезпечення та господарської діяльності Регіонального сервісного центру в Одеській області Міністерства Внутрішніх Справ України.

Згідно з наказом МВС України від 01.05.2016 року №350 затверджено штати апарату та сервісних центрів МВС та скорочено посаду водія автотранспортних засобів сектору технічного забезпечення та господарської діяльності Регіонального сервісного центру в Одеській області Міністерства Внутрішніх Справ України.

Згідно з попередженням про наступне звільнення від 20.05.2016 року, вбачається, що 20.05.2016 року ОСОБА_1 особисто підписав вказане попередження наступного змісту: «Я, ОСОБА_1, водій автотранспортних засобів сектору технічного забезпечення та господарської діяльності Регіонального сервісного центру МВС в Одеській області, відповідно до вимог статті 49-2 КЗпП України попереджений про наступне вивільнення 20 липня 2016 року, у зв'язку з набранням чинності з 01 травня 2016 року Закон України «Про державну службу» та згідно з наказом МВС від 01 травня 2016 року № 350 «Про затвердження штатів апарату та сервісних центрів МВС», яким скорочено мою посаду».

Згідно наказу в.о. директора РСЦ МВС в Одеській області від 22 липня 2016 року за №67 о/с, звільнено ОСОБА_1 з посади водія автотранспортних засобів сектору технічного забезпечення та господарської діяльності РСЦ МВС в Одеській області на підставі п.1 ст.40 КЗпП України, підстава: наказ МВС України від 01.05.2016 №350 «Про затвердження штатні апарату та сервісних центрів МВС», попередження про майбутнє звільнення займаної посади.

З урахуванням вже зазначеного, суд дійшов висновку, що ОСОБА_1 в порядку ст. 49-2 Кодексу законів про працю України, було належним чином попереджено про наступне звільнення з посади водія автотранспортних засобів сектору технічного забезпечення та господарської діяльності РСЦ МВС в Одеській області, що підтверджується особистим підписом позивача із зазначенням дати 20.05.2015 року у відповідному попередженні від 20.05.2015 року.

У наказі в.о. директора РСЦ МВС в Одеській області від 22 липня 2016 року за №67 о/с, згідно якого звільнено ОСОБА_1 з посади водія автотранспортних засобів сектору технічного забезпечення та господарської діяльності РСЦ МВС в Одеській області на підставі п.1 ст.40 КЗпП України, зазначено, що підстава: наказ МВС України від 01.05.2016 №350 «Про затвердження штатні апарату та сервісних центрів МВС», попередження про майбутнє звільнення займаної посади.

Законом України «Про центральні органи виконавчої влади» передбачено, що територіальні органи центрального органу виконавчої влади утворюються як юридичні особи публічного права в межах граничної чисельності державних службовців та працівників центрального органу виконавчої влади і коштів, передбачених на його утримання, ліквідовуються, реорганізовуються за поданням міністра, який спрямовує та координує діяльність центрального органу виконавчої влади, Кабінетом Міністрів України (ст. 21).

Структуру територіальних органів центрального органу виконавчої влади затверджує керівник центрального органу виконавчої влади за погодженням з міністром, який спрямовує та координує діяльність центрального органу виконавчої влади.

Штатний розпис та кошторис територіальних органів центрального органу виконавчої влади затверджує керівник центрального органу виконавчої влади (ст. 21 ч. 6 ЗУ про «Центральні органи виконавчої влади»).

При цьому, штатний розпис - це документ, що встановлює для даного територіального органу структуру, штат і посадові оклади працівників.

З урахуванням зазначеного, у відповідності до вимог ПКМУ № 889 від 28.10.2015 року, як юридичні особи публічного права, були утворені територіальні органи з надання сервісних послуг Міністерства внутрішніх справ. Перелік територіальних органів з надання сервісних послуг МВС, що утворюються, наведений у Додатку до постанови Кабінету Міністрів України від 28 жовтня 2015 р. № 889, зокрема був утворений регіональний сервісний центр МВС в Одеській області.

Згідно п. 1 Положення про РСЦ МВС в Одеській області, затвердженого наказом МВС від 07.11.2015 № 1415 (в редакції, станом на період спірних правовідносин), Регіональний сервісний центр МВС в Одеській області є територіальним органом Міністерства внутрішніх справ України та є територіальним органом з надання сервісних послуг МВС.

Структура РСЦ МВС визначається Міністром внутрішніх справ України, штат заступником МВС - керівником апарату (п. 5 Положення про РСЦ МВС в Одеській області).

Штати сервісних центрів МВС були затверджені наказом МВС від 07.11.2015 року №1391.

Одним з числа структурних одиниць РСЦ МВС в Одеській області був створений Сектор технічного забезпечення та господарської діяльності.

01.05.2016, з урахуванням нової структури апарату МВС, Міністерством внутрішніх справ України було видано наказ № 350 про затвердження штатів апарату та сервісних центрів МВС, згідно якого затверджено штати регіональних сервісних центрів МВС (ч.1 п. 3 наказу) та визнано такими, що втратили чинність штати апарату Міністерства внутрішніх справі та сервісних центрів МВС, затвердженими наказами МВС віл 07.11.2015 № 1390 та 1391.

Усі посади, передбачені наказом МВС від 07.11.2016 року за №1391 були скорочені у звязку із структурною перебудовою, а сектор технічного забезпечення та господарської діяльності ліквідований.

Враховуючи вищевикладене, судом встановлено, що ОСОБА_1 було звільнено у зв'язку із скороченням штату працівників, який був належним чином завчасно попереджений про вивільнення.

Крім того, переважне право залишитися на роботі має працівник із більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці. Вирішення питання щодо того, хто із працівників має більш високу кваліфікацію і продуктивність праці, сфера компетенції роботодавця.

Зі змісту ст. 19 Конституції України вбачається, що правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких, одним із пріоритетних має бути принцип, за яким ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.

Таким чином, можна стверджувати, що дискреційні повноваження - це комплекс прав і зобов'язань представників влади як на державному рівні, так і на регіональному, яких уповноважили діяти від імені держави, що мають можливість надати повного або часткового визначення і змісту, і виду прийнятого управлінського рішення. Це надає можливість представникові влади здійснювати вибір варіанта рішення відповідно до власних міркувань, не обмежуючись чітко визначеним варіантом вирішення для конкретної ситуації.

Відповідачем було повідомлено та підтверджено, що після введення в штат новоствореного Сектору контролю за експлуатацією автотранспорту та господарської діяльності посади водія автотранспортних засобів, заяву про призначення на неї, було подано ОСОБА_3, дані трудової книжки якого дозволяли можливість відповідачеві переконатись в його належній кваліфікації водія.

При перевірки роботи на належної кваліфікації ОСОБА_2 по посаді водія, яку він займав в РСЦ МВС в Одеській області в період з 16.12.2015 року по 25.07.2016 року, відповідачем також було встановлено, що ним 04.02.2016 року було допущено вчинення адміністративного правопорушення по ст. 126 КУпАП - керування ТЗ без документів.

Відповідно до п. 1ст. 40 КЗпПУтрудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у разі змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Частиною 2статті 40 КЗпПУпередбачено, що звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

Відповідно до ч. ч. 1-3ст. 49-2 КЗпПУпро наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. При вивільненні працівників у випадках змін в організації виробництва і праці враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством. Одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації. При відсутності роботи за відповідною професією чи спеціальністю, а також у разі відмови працівника від переведення на іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації працівник, на власний розсуд, звертається за допомогою до державної служби зайнятості або працевлаштовується самостійно. У разі якщо вивільнення є масовим відповідно достатті 48 Закону України "Про зайнятість населення", власник або уповноважений ним орган доводить до відома державної служби зайнятості про заплановане вивільнення працівників.

Абзацом 1 пункту 19постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.1992 року №9 «Про практику розгляду судами трудових спорів»встановлено, що розглядаючи трудові спори, пов'язані зі звільненням за п.1ст.40КЗпП,суди зобов'язані з'ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація абоперепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджувався він за 2 місяці про наступне вивільнення.

Відповідно дост. 49-4 КЗпПУліквідація, реорганізація підприємств, зміна форм власності або часткове зупинення виробництва, що тягнуть за собою скорочення чисельності або штату працівників, погіршення умов праці, можуть здійснюватися тільки після завчасного надання професійним спілкам інформації з цього питання, включаючи інформацію про причини наступних звільнень, кількість і категорії працівників, яких це може стосуватися, про строки проведення звільнення. Власник або уповноважений ним орган не пізніше трьох місяців з часу прийняття рішення проводить консультації з професійними спілками про заходи щодо запобігання звільненню чи зведенню їх кількості до мінімуму або пом'якшення несприятливих наслідків будь-якого звільнення.

Згідно з ч.4 ст.60 ЦПК України, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

З урахуванням вищевикладеного, суд дійшов висновку, що звільнення позивача ОСОБА_1 відбулось з дотриманням вимог трудового законодавства, у тому числі положень статті 49-2 КЗпП України, у звязку з чим позов ОСОБА_1 до Регіонального сервісного центру в Одеській області Міністерства Внутрішніх Справ України про поновлення на роботу та стягнення середнього заробітку з час вимушеного прогулу підлягає залишенню без задоволення.

Керуючись ст.ст. 11, 60, 213, 215 ЦПК України, суд,

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 до Регіонального сервісного центру в Одеській області Міністерства Внутрішніх Справ України про поновлення на роботу та стягнення середнього заробітку з час вимушеного прогулу залишити без задоволення.

Рішення може бути оскаржено до апеляційного суду Одеської області шляхом подання до Київського районного суду м. Одеси апеляційної скарги протягом десяти днів з дня його проголошення.

Головуючий Калініченко Л. В.