Ухвала суду № 63625142, 19.12.2016, Апеляційний суд Волинської області

Справа № 159/2151/16-ц Головуючий у 1 інстанції: Наваляний Т.Д. Провадження № 22-ц/773/1611/16 Категорія: 43 Доповідач: Бовчалюк З. А.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

19 грудня 2016 року місто ОСОБА_1

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ апеляційного суду Волинської області в складі:

головуючого - судді Бовчалюк З.А.,

суддів - Здрилюк О.І., Стрільчука В.А.,

секретар судового засідання Кирилюк О.О.,

представника позивача ОСОБА_2,

представник відповідачів ОСОБА_1,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4, ОСОБА_5 про визнання осіб такими, що втратили право користування житловим приміщенням за зустрічним позовом ОСОБА_4, ОСОБА_5, яка діє у власних інтересах та інтересах малолітніх дітей ОСОБА_6, ОСОБА_7 до ОСОБА_3, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - орган опіки та піклування виконавчого комітету Ковельської міської ради про усунення перешкод в користуванні житловим приміщенням за апеляційною скаргою ОСОБА_3 та її представника ОСОБА_2 на рішення Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 26 вересня 2016 року,

ВСТАНОВИЛА:

ОСОБА_3 звернулась в суд з позовною заявою до ОСОБА_4, ОСОБА_5 про визнання їх, а також неповнолітніх дітей ОСОБА_6, ОСОБА_7 такими, що втратили право користування квартирою № 29 по вул. Володимирській, 4 в м. Ковелі. Покликалась на те, що рішенням Ковельського міськрайонного суду від 29.09.2014 року, яке набуло законної сили, визнано недійсним розпорядження органу приватизації № 22 від 07.12.1998 року про передачу у приватну власність квартири АДРЕСА_1, визнано недійсним свідоцтво про право власності на житло, видане 07 грудня 1998 року ВАТ «Ковельським меблевим комбінатом» на підставі розпорядження органу приватизації № 22 від 07.12.1998 року яке посвідчувало, що квартира АДРЕСА_1 на праві приватної власності належить ОСОБА_4.

На даний час квартира є неприватизованою, належить до державного житлового фонду. ОСОБА_4 всупереч волі квартиронаймача зареєстрував у спірній квартирі членів своєї сімї: дружину ОСОБА_5 та неповнолітніх дітей ОСОБА_6 та ОСОБА_7 Позивач зазначає, що з серпня місяця 2014 року і по даний час відповідач ОСОБА_4 разом зі своєю сімєю проживає ІНФОРМАЦІЯ_1, тобто з 2014 року, будь-якого інтересу до спірного житла не проявляють.

З врахуванням уточнених позовних вимог просила визнати відповідачів та їх неповнолітніх дітей такими, що втратили право користування житлом квартирою № 29 в будинку № 4 по вул. Володимирській в м. Ковелі на підставі ст.71 ЖК Української РСР.

ОСОБА_8 та ОСОБА_5 подали зустрічну позовну заяву до ОСОБА_3 про усунення перешкод в користуванні житловим приміщенням.

Вказували на те, що з жовтня місяця 1995 року ОСОБА_8 постійно проживав в ІНФОРМАЦІЯ_2. У вказаній квартирі зареєстровані та проживають також ОСОБА_5 та неповнолітні діти. Зазначали, що на імя ОСОБА_8 відкриті особові рахунки зі сплати комунальних послуг, у квартирі знаходяться їх особисті речі. У квітні 2015 року, після закінчення опалювального сезону, квартиру було відключено від централізованого теплопостачання та ним внесено грошовий внесок, а також виготовлено технічні умови на проведення індивідуального опалення. Зауважували, що їх сімя є малозабезпеченою та отримує відповідну допомогу. У звязку з відключенням квартири від централізованого теплопостачання та не встановленням до початку опалювального сезону системи індивідуального опалення сімя з листопада 2015 року по лютий 2016 року змушена була проживати в іншому місці. Це було зумовлено обєктивними причинами, зокрема неможливістю проживати в квартирі з неповнолітніми дітьми. Вказували, що ОСОБА_3 постійно проживає в ІНФОРМАЦІЯ_3, в м. Ковель приїздить один раз на місяць для отримання пенсії. Стверджували також, що ОСОБА_3 постійно влаштовує сварки, двічі міняла замки від вхідних дверей, що унеможливлює спільне проживання його сімї та позивача. З даного приводу ОСОБА_4, двічі звертався в правоохоронні органи. Зазначив, що він оплачує комунальні послуги, поміняв вікно в квартирі, інтерес до даного житла не втратив.

Оскільки ОСОБА_3 постійно перешкоджає у праві вільно використовуватись житловим помешканням, просили зобовязати останню не чинити перешкод в користуванні квартирою № 29 по вул. Володимирській, 4 в м. Ковелі та надати дублікати ключів від вхідних дверей.

Рішенням Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 26 вересня 2016 року в позові ОСОБА_3 до ОСОБА_4, ОСОБА_5 про визнання осіб такими, що втратила право користування житловим приміщенням відмовлено.

Зустрічний позов задоволено. Зобовязано ОСОБА_3 не чинити ОСОБА_4, ОСОБА_5 перешкоди в користуванні квартирою № 29 по вул. Володимирській, 4 в м. Ковелі та надати дублікати ключів від вхідних дверей.

Вирішено питання розподілу судових витрат.

В апеляційній скарзі відповідач ОСОБА_3 та її представник ОСОБА_2 просять скасувати це рішення у звязку з неповним зясуванням всіх обставин, що мають значення для справи, невідповідністю висновків суду фактичним обставинам справи та порушенням норм процесуального права та ухвалити нове рішення, яким первісний позов задовольнити повністю, а в задоволені зустрічного позову відмовити.

Заслухавши осіб, які беруть участь у справі, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи скарги, законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід відхилити.

Відмовляючи в задоволені позову ОСОБА_3, суд першої інстанції виходив з того, що відсутні правові підстави, передбачені ст. ст. 71, 72 ЖК України, для визнання відповідачів такими, що втратили право користування жилим приміщенням, а саме відсутність їх у спірному жилому приміщенні понад шість місяців без поважних причин та наявні підстави для усунення перешкод для користування квартирою № 29 по вул. Володимирській, 4 в м. Ковелі ОСОБА_4, ОСОБА_5

Такі висновки суду є правильними та відповідають обставинам справи.

Згідно з положеннями ст.ст. 71, 72 ЖК УРСР особа може бути визнана судом такою, що втратила право користування жилим приміщенням, якщо не проживає в ньому понад шість місяців без поважних причин. Якщо наймач був відсутнім з поважних причин понад шість місяців, цей строк за заявою відсутнього може бути продовжено наймодавцем, а в разі спору - судом.

Судом встановлено, що квартира АДРЕСА_2 на час розгляду справи є неприватизованою.

Відповідно до довідки про склад сімї, в квартирі по вул. Володимирській, 4/29 зареєстровані та проживають ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_4 (уповноважений власник), ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_5 (онук) ОСОБА_5, (дружина внука) ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_6 (правнук), ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_7 (правнук) ( а.с.9). Особові рахунки відкрито на імя ОСОБА_3

Позивач ОСОБА_3 та відповідач ОСОБА_4 є бабусею та внуком відповідно. ОСОБА_5А є дружиною ОСОБА_4, а ОСОБА_6 та ОСОБА_7 їх дітьми.

Судом встановлено, що ОСОБА_4 вселився та був зареєстрований за адресою квартира ІНФОРМАЦІЯ_8 з відому та за згодою основного квартиронаймача ОСОБА_3 В подальшому у 2002 році за спірною адресою поселились та були зареєстровані, як член сімї ОСОБА_5 та їх діти .

Відповідно до ст. 18 Закону України «Про охорону дитинства» діти - члени сім'ї наймача або власника жилого приміщення мають право користуватися займаним приміщенням нарівні з власником або наймачем.

З матеріалів справи та пояснень сторін встановлено, що спірна квартира є однокімнатною.

В судових засіданнях відповідачі вказували, що за даною адресою вони постійно проживали до квітня 2015 року, однак змушені були в інтересах неповнолітніх дітей залишити тимчасово дане помешкання у звязку із закінченням опалювального сезону та відключенням даного будинку від централізованого опалення.

Відповідно до довідки ОСББ «Богатир» від 11.06.2016 року в квартирі АДРЕСА_1 у 2015 році було відключене централізоване опалення по закінченню опалювального сезону.( а.с.55).

Відповідачі та їх представник стверджували, що вони ніколи не втрачали інтересу до спірного житла, оскільки здійснювали оплату комунальних послуг, здійснювали поточні ремонти, встановлювали лічильники обліку холодної води, ними також було здійснено оплату технічних умов на проведення індивідуального опалення.

Такі твердження відповідачів підтверджені довідкою ОСББ «Богатир» ( а.с 60), договорами про надання централізованого опалення та постачання гарячої води ( а.с 70), договором про надання послуг з централізованого постачання холодної води і водовідведення (а.с72), технічними умовами на облаштування вузла обліку води ( а.с 74) , квитанціями про оплату комунальних послуг (а.с 77-79), квитанціями про оплату склопакетів, що встановлені у спірний квартирі. ( а.с. 66)

Старший син відповідачів ОСОБА_9 відвідує шкільний заклад за місце розташування спірної квартири, також перебуває на обліку в медичному закладі за адресою АДРЕСА_3 ( а.с. 56-57).

Як встановлено судом першої інстанції починаючи з 2016 року стосунки між ОСОБА_3 та сімєю ОСОБА_4 погіршились та позивач декілька разів без відома ОСОБА_4 змінювала замок від вхідних дверей.

Останній раз заміна вхідного замка відбулась у червні 2016 року та відповідачі позбавлені були можливості потрапити в квартиру АДРЕСА_4.

Заміна вхідного замка без відому ОСОБА_10 та ненадання ключів останньому фактично були підтверджені в суді апеляційної інстанції і представником позивача ОСОБА_2.

З врахуванням викладено суд першої інстанції оцінивши та дослідивши всі обставини справи підставно констатував про те, що ОСОБА_4, ОСОБА_5 з поважних причин не проживають в ІНФОРМАЦІЯ_9. У звязку з неможливістю забезпечити тепловий режим та санітарно-гігієнічні умови проживання малолітніх дітей, у зимовий період сімя ОСОБА_5 змушена була проживати в іншому місці, фактично переїзд був обумовлений також і постійними сварками та конфліктами між ними та ОСОБА_3.

Зацікавленість та бажання проживати за даною адресою підтверджено неодноразовими зверненнями ОСОБА_4 до правоохоронних органів, яким суд надав належну правову оцінку.

Як встановлено судом у ОСОБА_11 та ОСОБА_5 відсутнє будь-яке житло, яке б належало їм на відповідній правовій підстав, відтак квартира 29 по вул. Володимирській у м. Ковелі є їх єдиним законним місцем проживанням.

Доводи апеляційної скарги про наявність , як у ОСОБА_12 так і його дружини ОСОБА_5 іншого житла є голослівними та не підтверджені жодними правовстановлюючими документами.

За таких обставин, на думку колегії суддів, суд першої інстанції дійшов до обґрунтованого висновку про відсутність передбачених житловим законодавством підстав для визнання відповідачів такими, що втратили право користування жилим приміщенням.

Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду, які були зроблені на підставі доказів наявних в матеріалах справи.

ОСОБА_3 всупереч ст. 10, 60 ЦПК України не надала суду належних та допустимих доказів про те, що відповідачі були відсутні за вказаною адресою понад шести місяців без поважних причин.

В матеріалах справи наявний лише єдиний акт обстеження житлово-побутових умов( а.с 7), який складений саме у період загострення стосунків між сторонами не задовго до подання даного позову , а саме 24 травня 2016 року. Сам по собі даний акт та інформація, що у ньому зазначена не свідчить про тривалість відсутності у спірному житлі та причини такої відсутності відповідачів.

Натомість акт обстеження житлово-побутових умов від 07.06.2016 року, що поданий ОСОБА_4 містить протилежну інформацію тій, що викладена у вищезгаданому акті . Зокрема, у ньому зазначено, що в квартирі по вул. Володимирська, 4/29 в м. Ковелі проживають ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_10, ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_11, ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_12, ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_13 та ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_14 В квартирі зберігаються речі ОСОБА_13 та ОСОБА_5 а також речі їх дітей, а саме: побутова техніка, одяг, взуття, меблі, посуд, дитячі іграшки, побутова хімія та засоби особистої гігієни ( а.с.61-62).

Показам свідків, як зі сторони позивача так і зі сторони відповідачів суд надав відповідну оцінку, та вказав про їх суперечливий характер, який свідчить про прихильність до тієї чи іншої сторони.

Допитана в якості свідка ОСОБА_3 ствердила, що у них з онуком ОСОБА_4 є напружені стосунки, їм важко проживати в однокімнатній квартирі та не заперечила про наявність у даній квартирі особистих речей відповідачів.

Відповідно до ч.ч.4,5 ст.9 ЖК України, ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом. Житлові права охороняються законом, за винятком випадків, коли вони здійснюються в суперечності з призначенням цих прав чи з порушенням прав інших громадян або прав державних і громадських організацій.

Члени сім'ї наймача, які проживають разом з ним, користуються нарівні з наймачем усіма правами і несуть усі обов'язки, що випливають з договору найму жилого приміщення. Повнолітні члени сім'ї несуть солідарну з наймачем майнову відповідальність за зобов'язаннями, що випливають із зазначеного договору. До членів сім'ї наймача належать дружина наймача, їх діти і батьки. Членами сім'ї наймача може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з наймачем і ведуть з ним спільне господарство. Якщо особи, зазначені в частині другій цієї статті, перестали бути членами сім'ї наймача, але продовжують проживати в займаному жилому приміщенні, вони мають такі ж права і обов'язки, як наймач і члени його сім'ї ( ст.64 ЖК України).

Таким чином будучи членами сімї ОСОБА_3, оскільки іншого судом не встановлено, відповідачі мають право користуватись спірною квартирою і таке їх право не може бути обмежене без достатніх на це підстав.

Задовольняючи зустрічний позов ОСОБА_4, ОСОБА_5, суд першої інстанції виходив з того, що оскільки позивачі за зустрічним позовом та їх неповнолітні діти зареєстровані в спірній квартирі у встановленому законом порядку та не позбавлені права користуватись такою квартирою, тому їх право підлягає захисту шляхом зобовязання ОСОБА_3 не чинити перешкод в користуванні квартирою та надати дублікат ключів від вхідних дверей, який у них відсутній.

Такі висновки суду зроблені на підставі норм матеріального права та при повному зясуванні обставин, що мають значення для справи.

Статтею 48 Конституції України гарантовано, що кожен має право на достатній життєвий рівень для себе і своєї сім'ї, що включає достатнє харчування, одяг, житло.

Рішення суду як найважливіший акт правосуддя покликане забезпечити захист гарантованих Конституцією України прав і свобод людини та здійснення проголошеного Основним Законом України принципу верховенства права (п. 2 Постанов, Пленуму Верховного Суду України від 18.12.2009, № 14 "Про судове рішення у цивільній справі")

Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України в п. 10 постанова від 12 квітня 1985 року № 2 «Про деякі питання, що виникли в практиці застосування судами Житлового кодексу України», у справах про визнання наймача або члена його сім'ї таким, що втратив право користування жилим приміщенням (ст. 71 ЖК Української РСР) необхідно з'ясовувати причини відсутності відповідача понад встановлені строки. В разі їх поважності (перебування у відрядженні, у осіб, які потребують догляду, внаслідок неправомірної поведінки інших членів сім'ї тощо) суд може продовжити пропущений строк.

Вичерпного переліку таких поважних причин житлове законодавства не встановлює, в зв'язку з чим указане питання вирішується судом у кожному конкретному випадку з урахуванням конкретних обставин справи.

Таким чином, під час вирішення питання про втрату членом сім'ї наймача права на користування жилим приміщенням з'ясуванню підлягають термін його відсутності та поважність причин такої відсутності.

За таких обставин, суд, дослідивши зібрані у справі докази, встановивши обставини, дійшов обґрунтованого висновку про поважність причин з яких відповідачі були відсутні за місцем реєстрації та відсутність підстав для застосування положень ст. 71 ЖК Української РСР, усунувши перешкоди та зобовязавши ОСОБА_3 надати відповідачам дублікат ключів.

З врахуванням викладеного, суд першої інстанції у повній мірі забезпечив права ОСОБА_5, як членів сімї квартиронаймача, з врахуванням норм права, які регулюють дані правовідносини .

Керуючись ст. ст. 303, 307, 308, 314-315 ЦПК України, колегія суддів

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 та її представника ОСОБА_2 відхилити, а рішення Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 26 вересня 2016 в даній справі залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.

Головуючий:

Судді: