Ухвала суду № 63622175, 14.12.2016, Апеляційний суд Харківської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

_______________

Справа № 640/14909/16-ц Головуючий суддя І інстанції Зуб Г. А.

Провадження № 22-ц/790/7572/16 Суддя доповідач Овсяннікова А.І.

Категорія: Спори про відшкодування шкоди

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 грудня 2016 року судова колегія судової палати у цивільних справах апеляційного суду Харківської області в складі:

головуючого Овсяннікової А.І.

суддів - Бездітко В.М., Коваленко І.П.

при секретарі Дашковської Н.К.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Харкові апеляційну скаргу ОСОБА_1 в особі його представника ОСОБА_2 на рішення Київського районного суду міста Харкова від 08 листопада 2016 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції України в Харківській області про відшкодування моральної (немайнової) шкоди, -

ВСТАНОВИЛА:

У вересні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Головного управління Національної поліції України в Харківській області про відшкодування моральної (немайнової) шкоди.

В обґрунтування позовних вимог зазначає, що 11 листопада 2011 року він був прийнятий на службу в органи внутрішніх справ України до ГУМВС України в Харківській області.

06 листопада 2015 року його прийнято на службу в ГУ НП Харківської області інспектором сектора реагування патрульної поліції Чугуївського відділу поліції ГУ.

26 квітня 2016 року наказом ГУ НП в Харківській області за №136 л/д по п.6 ч.1 ст. 77 Закону України «Про національну поліцію» його звільнено з роботи.

21 квітня 2016 року він звернувся з адміністративним позовом до відповідача про поновлення на роботі та стягнення середньомісячної заробітної плати за час вимушеного прогулу.

Постановою Харківського апеляційного адміністративного суду від 20 вересня 2016 року були скасовано накази в частині звільнення його зі служби, поновлено його на посаді інспектора сектора реагування ПП Чугуївського ВП ГУ НП України в Харківській області з 26 квітня 2016 року, стягнуто з відповідача грошове забезпечення за час вимушеного прогулу в сумі 21557,68 грн.

Вважає, що відповідач своїми незаконними діями призвів до моральних переживань, порушення нормальних життєвих звязків через неможливість продовження активного громадського життя, порушення стосунків з колегами.

Крім того, він був активним співробітником поліції, товаришував з багатьма колегами по роботі, які стали для нього «рідними», а після звільнення він втратив соціальні звязки з ними. Робота в поліції була єдиним джерелом заробітку та засобом для існування, на його утриманні є неповнолітня донька. У нього почався постійний стрес, він не міг спокійно спати вночі, постійно був у пригніченому стані, був знервований та змушений був звернутися до лікаря.

Просить відшкодувати моральну шкоду в розмірі 70000 гривень та судовий збір.

Представник відповідача ГУ НП в Харківської області заперечув проти позову. Зазначив, що позивачем не було надано доказів на підтвердження своїх вимог. Позивачеві не було завдано а ні каліцтва, а ні ушкодження здоровя.

Рішенням Київського районного суду міста Харкова від 08 листопада 2016 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 в особі свого представника ОСОБА_2 просить рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким задовольнити позов, оскільки судом неповно зясовані обставини по справі.

Зазначає, що судом не створено всіх необхідних умов для всебічного і повного дослідження обставин справи, оскільки його представнику відмовлено у задоволенні клопотання про оголошення перерви в судовому засіданні у звязку з необхідністю зібрання нових доказів..

Колегія суддів, вислухавши суддю доповідача, дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги вважає, що скарга не підлягає задоволенню.

Як встановлено судом і підтверджується матеріалами справи, з 11 листопада 2011 року по 06 листопада 2015 року ОСОБА_1 перебував на службі в органах внутрішніх справ України (ГУМВС України в Харківській області).

06 листопада 2015 року ОСОБА_1 прийнятий на службу в ГУ НП Харківської області інспектором сектора реагування патрульної поліції Чугуївського відділу поліції ГУ НП в Харківській області.

Наказом ГУ НП в Харківській області №136 о/с від 26 квітня 2016 року ОСОБА_1 звільнено у запас збройних сил за п.6 ч.1 ст. 77 Закону України «Про національну поліцію» у звязку із реалізацією дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення зі служби.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 16 серпня 2016 року відмовлено у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку з а час вимушеного прогулу.

Постановою Харківського апеляційного адміністративного суду від 20 вересня 2016 року скасовано накази ГУ НП в Харківській області №252 від 14 квітня 2016 року та №136 о/с від 26 квітня 2016 року в частині звільнення зі служби лейтенанта міліції ОСОБА_1, інспектора сектору реагування патрульної поліції Чугуївського відділу поліції з 26 квітня 2016 року, та поновлено його на вказаній посаді з 26 квітня 2016 року, стягнуто з ГУ НП в Харківській області на користь ОСОБА_1 грошове забезпечення за час вимушеного прогулу в сумі 21557,68 грн. Постанова в частині поновлення на роботі та стягнення середньомісячного грошового забезпечення в сумі 4370 грн. підлягає негайному виконанню.

Наказом ГУ НП в Харківській області від 04 жовтня 2016 року №374 о/с позивача поновлено на посаді інспектора сектору реагування патрульної поліції Чугуївського відділу поліції ГУ НП в Харківській області з 26 квітня 2016 року з виплатою грошового забезпечення за час вимушеного прогулу в сумі 4370 грн.

Відмовляючи у задоволенні позову про відшкодування моральної шкоди суд першої інстанції обґрунтовано виходив з тих обставин, що позивачем не доведено факту заподіяння йому неправомірними діями відповідача моральної шкоди.

Відповідно до вимог ст.ст. 23, 1167 ЦК України, на які посилається позивач, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Моральна шкода полягає:у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів;у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Згідно п. 3,9 Постанови Пленуму Верховного Суду України N 4 від 31 березня 1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв'язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне - за власною ініціативою чи за зверненням потерпілого - спростування інформації редакцією засобу масової інформації. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

Відповідно до вимог ст. 10, 60 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.

Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості.

Кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі.

Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір.

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Позивачем не надано доказів на спричинення моральних страждань та що вони викликані саме неправомірними діями відповідача. Сам факт звільнення та подальшого поновлення на роботі не є безумовною підставою для стягнення моральної шкоди.

Як було встановлено судом при розгляді адміністративного позову ОСОБА_1 підставою для накладення на нього дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення було перебування на службі в стані алкогольного спяніння. Даний факт встановлено висновком КЗОЗ «Чугуївська центральна районна лікарня ім. М.І. Кононенка» та не заперечувалося самим позивачем.

Спеціальної норми законодавства щодо відшкодування моральної шкоди, заподіяної внаслідок неправомірного звільнення працівника поліції не передбачено ані Дисциплінарним статутом, ані Законом України «Про національну поліцію», ані іншими нормативно-правовими актами, якими передбачено порядок проходження служби в органах національної поліції.

У будь-якому випадку позивачем не надано доказів, які конкретно дії відповідача могли спричинити йому моральну шкоду при звільненні його при знаходженні його у стані алкогольного спяніння на службі.

Посилання апелянта щодо порушення судом його прав у можливості подання доказів безпідставне.

При з'ясуванні, якими доказами кожна сторона буде обґрунтовувати свої доводи чи заперечення щодо невизнаних обставин, суд повинен виходити з принципу змагальності цивільного процесу, за яким кожна сторона несе обов'язки щодо збирання доказів і доказування тих обставин, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, якщо інше не встановлено процесуальним законом, зокрема статтею 61 ЦПК.

Якщо представлені докази недостатньо підтверджують вимоги позивача чи заперечення відповідача або не містять в собі всіх необхідних даних і у сторін є обґрунтовані складнощі у наданні додаткових доказів, суд за їх клопотанням зобов'язаний сприяти їм в одержанні або витребуванні таких доказів.

Клопотання про витребування доказів позивачем чи його представником не подавались та судом не розглядались. ОСОБА_1 не був позбавлений можливості надати докази на підтвердження своїх вимог у судовому засіданні під час розгляду справи.

За таких обставин рішення суду ухвалено з дотриманням вимог матеріального та процесуального права. Доводи апеляційної скарги висновки суду не спростовують.

Керуючись ст.ст. 303, 304, 307 ч.1 п.1, 313, 315, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів,-

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 в особі його представника ОСОБА_2 відхилити.

Рішення Київського районного суду міста Харкова від 08 листопада 2016 року залишити без зміни.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, однак може бути оскаржена безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий

Судді: