Ухвала суду № 63622092, 13.12.2016, Апеляційний суд Харківської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

_______________

Справа № 638/10176/16-ц Головуючий 1 інстанції: Гайдук Л.П.

Провадження: № 22ц/790/7254/16

Категорія: спадкові Суддя-доповідач: ОСОБА_1

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 грудня 2016 року судова колегія судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Харківської області в складі:

головуючого Гуцал Л.В.,

суддів Піддубного Р.М., Котелевець А.В.,

за участю секретаря Огар І.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Харкові цивільну справу за апеляційною скаргою заступника прокурора Харківської області в інтересах держави в особі Харківської міської ради на рішення Дзержинського районного суду міста Харкова від 07 жовтня 2016 року по справі за позовом Харківської місцевої прокуратури №4 в інтересах держави в особі Харківської міської ради до ОСОБА_2, третя особа ОСОБА_3, про визнання спадщини відумерлою, визнання права власності та витребування майна з чужого незаконного володіння, -

встановила:

У червні 2016 року Харківська місцева прокуратура №4 звернулась до суду з зазначеним позовом в інтересах держави в особі Харківської міської ради. Позивач просив:

- визнати спадщину, яка відкрилась 04 листопада 2014 року після смерті ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, та складається з квартири АДРЕСА_1 (Науки) у місті Харкові відумерлою та, у звязку з цим, визнати право власності на вказану квартиру, загальною площею 30,4 кв.м., житловою площею 17,3 кв.м., за територіальною громадою міста Харкова в особі Харківської міської ради;

- витребувати квартиру АДРЕСА_1 (Науки) у місті Харкові від добросовісного набувача ОСОБА_2 на користь територіальної громади міста Харкова в особі Харківської міської ради.

В обґрунтування позову позивач зазначав, що спірна квартира на праві власності належала ОСОБА_4, яка померла 04 листопада 2014 року. Після її смерті до нотаріальної контори із заявами про прийняття спадщини ніхто не звертався. Як стало відомо, 21 листопада 2014 року, тобто після смерті власника, ОСОБА_3, яка діяла за дорученням від імені ОСОБА_4, уклала договір купівлі-продажу вищевказаної квартири з ОСОБА_2. Враховуючи, що зі смертю особи припиняється її правоздатність, укладення договору купівлі-продажу спірної квартири здійснено всупереч вимогам ст.658 ЦК України, якою передбачено, що право продажу товару належить його власнику. Перебування спірної квартири у володінні ОСОБА_2 порушує інтереси держави в особі Харківської міської ради, які випливають зі встановленого ст.1277 ЦК України порядку визнання спадщини відумерлою.

Рішенням Дзержинського районного суду міста Харкова від 07 жовтня 2016 року у задоволенні позову було відмовлено.

В апеляційній скарзі заступник прокурора Харківської області, що діє в інтересах держави в особі Харківської міської ради, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі. Доводи апеляційної скарги обґрунтовує неправильним застосуванням судом норм матеріального права.

У суді апеляційної інстанції прокурор апеляційну скаргу підтримав, представник ОСОБА_2 проти задоволення скарги заперечував, інші особи до суду не зявились, заперечень на апеляційну скаргу не надали.

Перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення відповідно до вимог ч.1ст.303 ЦПК України- у межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених у суді першої інстанції, судова колегія вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з таких підстав.

Судовим розглядом встановлено, що на підставі Свідоцтва про право власності на житло від 13 січня 1999 року, виданого Харківської міською радою (реєстраційний №1-00-158752) ОСОБА_4 на праві власності належала квартира АДРЕСА_2.

Згідно актового запису про смерть №17338 04 листопада 2014 року ОСОБА_4 померла.

Встановлено також, що 21 листопада 2014 року між ОСОБА_4, від імені якої за дорученням діяла ОСОБА_3, та ОСОБА_2 укладено договір купівлі-продажу. За умовами договору ОСОБА_4 продала, а ОСОБА_2 придбав у власність квартиру АДРЕСА_1 (Науки) у місті Харкові, сплативши 351980 гривень.

Право власності ОСОБА_2 на спірну нерухомість було зареєстровано в Державному реєстрі прав на нерухоме майно 21 листопада 2014 року (реєстраційний номер 17400191).

На час предявлення позову та на даний час власником спірної квартири є відповідач.

Право власності ОСОБА_2 на час розгляду справи ніким не оспорено, реєстрація права власності не скасована, договір купівлі-продажу, на підставі якого відповідач набув право власності недійсним в судовому порядку не визнаний, даних про скоєння будь-якою особою правопорушення щодо оформлення договору купівлі-продажу спірної квартири суду не надано.

Відмовляючи у задоволенні позову суд першої інстанції правильно встановив характер правовідносин сторін у справі та застосував норми матеріального права, які їх регулюють. Суд обґрунтовано вважав, що визнавати спадщину відумерлою та визнати право власності на спірну нерухомість за наявності оформленого та неоспореного права власності ОСОБА_2 на цю ж квартиру відповідно до ст.1277 ЦК України неможливо. Суд також дійшов обґрунтованого висновку, що спірна квартира в даному випадку не може бути витребувана у добросовісного набувача ОСОБА_2 на користь територіальної громади міста Харкова в особі Харківської міської ради на підставі ст.388 ЦК України.

Судова колегія з таким висновком погоджується.

Доводи апеляційної скарги стосовно того, що матеріали справи містять докази відчуження спірної квартири особою, яка не мала на це право і такі докази відповідачем не спростовані, а відтак вчинення 21 листопада 2014 року правочину щодо спірної квартири не впливає на можливість визнання спадщини відумерлою та на визнання за територіальною громадою права власності на квартиру, не ґрунтуються на законі. Як встановлено судом, зазначений договір купівлі-продажу спірної квартири недійсним не визнано, а правові підстави вважати цей договір нікчемним відсутні.

Помилковим є і посилання позивача на те, що суд не взяв до уваги положення ч.2 ст.1268 ЦК України про належність спадкоємцю спадщини з моменту її відкриття, оскільки вказана норма права не дає підстави вважати, що спадкоємець є власником спадщини з моменту її відкриття.

Як вірно зазначив суд першої інстанції, особа, яка звернулася до суду з позовом про витребування майна із чужого незаконного володіння, повинна довести своє право власності на майно, що знаходиться у володінні відповідача, оскільки правом на звернення до суду з віндикаційним позовом наділений власник спірного майна, яким територіальна громада не є (постанова Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ №5 від 07 лютого 2014 року «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав»).

Таким чином, твердження позивача про те, що спірна квартира вибула із володіння власника поза його волею є безпідставним, а відсутність цієї ознаки виключає можливість застосування ст.388 ЦК України.

Не можна визнати обґрунтованими і доводи апеляційної скарги стосовно того, що суд безпідставно відступив від правової позиції Верховного Суду України щодо застосування ст.388 ЦК України, оскільки така позиція стосується інших правовідносин, як і судові рішення касаційної інстанції на які є посилання в апеляційній скарзі.

Як зазначено вище, ст.388 ЦК України регулює право власника на витребування майна від добросовісного набувача, а Харківська міська рада, в інтересах якої заявлено позов прокурором, не є власником спірної квартири.

Разом з тим, територіальна громада в особі Харківської міської ради не позбавлена можливості захистити своє право на спірне майно в інший, передбачений законом спосіб.

Доводи апеляційної скарги стосовно непогодження з оскаржуваним рішенням і в тій частині, що позивачем не надано достатніх доказів, які б ідентифікували померлу ОСОБА_4 із власником спірного майна, не є підставою для скасування рішення суду першої інстанції, оскільки не вплинули на правильність вирішення спору по суті.

Перелічені в апеляційній скарзі доводи не дають підстав для висновку про порушення судом норм процесуального права чи неправильне застосування норм матеріального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи по суті.

Відповідно до ст.308 ЦПК України, апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права; не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Керуючись ст.303,304,307,308,313, п.1 ч.1 ст.314,315,317,319 ЦПК України, колегія суддів

ухвалила:

Апеляційну скаргу заступника прокурора Харківської області в інтересах держави особі Харківської міської ради відхилити.

Рішення Дзержинського районного суду міста Харкова від 07 жовтня 2016 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ з моменту набрання нею законної сили.

Головуючий

Судді: