Рішення № 63618805, 21.12.2016, Апеляційний суд Івано-Франківської області

Справа № 344/9737/14-ц

Провадження № 22-ц/779/2542/2016

Категорія 27

Головуючий у 1 інстанції Польська М. В.

Суддя-доповідач ОСОБА_1

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 грудня 2016 року м. Івано-Франківськ

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Івано-Франківської області в складі:

головуючої Горейко М.Д.

суддів: Проскурніцького П.І., Ясеновенко Л.В.

секретаря Возняк В.Д.

з участю апелянта ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом Публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором за апеляційними скаргами ОСОБА_2 та Публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» на рішення Івано-Франківського міського суду від 15 грудня 2015 року, -

в с т а н о в и л а :

03.07.2014 року ПАТ КБ «ПриватБанк» звернулося в суд з позовом до ОСОБА_3 (в подальшому прізвище змінено на «Колеснікова») ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

В обґрунтування своїх вимог позивач зазначив, що 18.07.2008 року між ЗАТ КБ «ПриватБанк» (в подальшому назву змінено на ПАТ КБ «ПриватБанк») та ОСОБА_3 (у звязку з одруженням прізвище змінено на «Колеснікова») Л.В. був укладений кредитно-заставний договір №IFU0AN51600289, відповідно до якого остання отримала кредит у розмірі 58 805,42 грн. зі сплатою процентів за користування кредитом в розмірі 20,04% річних та кінцевим терміном повернення кредиту 17.07.2015 року, а також з метою забезпечення виконання зобовязань за цим договором передала у заставу банку автомобіль «Chery A15 Amulet», 2008 року випуску, номерний знак НОМЕР_1. Внаслідок неналежного виконання відповідачем зобовязань за вказаним кредитно-заставним договором станом на 18.06.2014 року за нею утворилася заборгованість в загальній сумі 94 016,81 грн., з яких: 42 057,38 грн. - заборгованість за кредитом; 15 030,11 грн. - заборгованість по процентах за користування кредитом; 3 751, 39 грн. заборгованість по комісії за користування кредитом; 28 462,84 грн. - пеня за несвоєчасність виконання зобов'язань за договором, а також 250 грн. штраф (фіксована частина) та 4 465,09 грн. штраф (процентна складова). У звязку з наведеним позивач просив стягнути з відповідача вказану суму заборгованості та витрати по оплаті судового збору в розмірі 940,17 грн.

Рішенням Івано-Франківського міського суду від 15 грудня 2015 року задоволено частково позов Публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк». Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором №IFU0AN51600289 від 18.07.2008 року в розмірі 60 838,88 грн. та судові витрати по сплаті судового збору в розмірі 608,38 грн. В задоволенні решти заявлених вимог відмовлено.

Не погодившись з рішенням суду, ОСОБА_2 подала апеляційну скаргу, в якій посилається на неповне зясування судом обставин справи, порушення норм матеріального та процесуального права.

Зокрема вказує, що судом безпідставно взято до уваги представлений позивачем розрахунок заборгованості за кредитно-заставним договором №IFU0AN51600289 від 18.07.2008 року, оскільки такий не відповідає вимогам нормативно-правових актів, у звязку з чим не може бути належним доказом у справі.

Також апелянт зазначає, що банк втратив право на звернення в суд з даним позовом у звязку зі спливом трьохрічного строку позовної давності. Позивач не надав доказів ознайомлення її з Умовами надання споживчого кредиту фізичним особам («Розстрочка») (Стандарт), якими встановлено позовну давність тривалістю у пять років. Вказує, що останній платіж по кредиту проведений нею 21.01.2011 року, а не в січні 2012 року, як зазначено судом. Крім того, 21.06.2011 року звернуто стягнення на автомобіль, який є предметом застави, а з даним позовом позивач звернувся тільки в липні 2014 року.

Суд не взяв до уваги та не дав належної оцінки її доводам про те, що банк неправомірно, без попередження та без її згоди, неодноразово збільшував тіло кредиту.

Крім того, судом першої інстанції не враховані та не досліджені представлені нею касово-розрахункові документи, відповідно до яких нею вносилися кошти на погашення кредитної заборгованості, які не відображені банком в розрахунку заборгованості. Також судом не досліджено представлену нею виписку про рух коштів по її кредитній та пенсійній картках, з яких банком знімалися суми коштів і ці суми ніде не відображені і не зараховані. Наведене говорить про необ'єктивність відображення банком даних і тому вказана заборгованість являється сумнівною.

З цих підстав апелянт просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позову ПАТ КБ «ПриватБанк» відмовити.

ПАТ КБ «ПриватБанк», не погодившись з рішенням суду в частині зменшення пені до нуля, подав апеляційну скаргу, в якій посилається на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм матеріального та процесуального права.

Зокрема апелянт вказує, що не відповідає обставинам справи та є помилковим висновок суду першої інстанції про те, що позовні вимоги в частині стягнення пені підлягають зменшенню до нуля, оскільки розмір такої значно перевищує розмір кредиту. Судом не враховано, що розмір та порядок сплати неустойки встановлено сторонами в кредитно-заставному договорі, при підписанні якого позичальник не ставила під сумнів розумність та справедливість його умов, а навпаки, укладаючи договір, сторони розумно оцінювали умови, за яких він буде виконуватись, зокрема, зважувати на відповідальність, яка настає згідно умов договору, при його невиконанні або неналежному виконанні.

На думку апелянта, незрозумілим є, на підставі якої норми права суд першої інстанції порівняв розмір неустойки з розміром кредиту, оскільки згідно положень ч. 3 ст. 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений, тільки якщо він значно перевищує розмір збитків. Суд не зазначив, з яких саме міркувань виходив, зменшуючи розмір неустойки саме до нуля, адже розмір заборгованості за тілом кредиту складає 42 057,38 грн.

Крім того, суд безпідставно дійшов висновку про важкий майновий стан відповідача, оскільки доказів такого остання не надала.

З наведених підстав апелянт просив рішення суду першої інстанції в частині зменшення пені скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення, яким стягнути з ОСОБА_3 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» заборгованість з пені в повному розмірі, а в іншій частині рішення залишити без змін.

В засіданні апеляційного суду апелянт ОСОБА_2 вимоги апеляційної скарги підтримала з мотивів, викладених у ній. Доводи апеляційної скарги ПАТ КБ «ПриватБанк» не визнала.

Представник апелянта ПАТ КБ «ПриватБанк» в судове засідання не з'явилась, про час та день розгляду справи повідомлена у встановленому законом порядку. Причину неявки суду не повідомила.

З урахуванням положення ст. 305 ЦПК України колегія суддів ухвалила про розгляд справи за її відсутності.

Заслухавши доповідача, пояснення апелянта ОСОБА_2, дослідивши матеріали справи, перевіривши відповідність висновків суду фактичним обставинам справи та правильність застосування судом норм матеріального і процесуального права у вирішенні даного спору, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу ОСОБА_2 слід відхилити, а апеляційну скаргу ПАТ КБ «ПриватБанк» задовольнити частково з наступних підстав.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно зясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно вимог ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; як розподілити між сторонами судові витрати; чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення; чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову.

Наведеним вимогам оскаржуване рішення суду відповідає не повністю.

Задовольняючи частково позов ПАТ КБ «ПриватБанк», суд першої інстанції виходив з того, що незважаючи на взяті на себе за кредитно-заставним договором зобовязання, відповідач належним чином їх не виконувала, допустила заборгованість та, оспорюючи розрахунок банку, не довела неправильність цього розрахунку, а тому підставними є позовні вимоги про стягнення з неї на користь позивача заборгованості за кредитом в розмірі 42 057,38 грн., заборгованості по процентах за користування кредитом в розмірі 15 030,11 грн. та заборгованості по комісії за користування кредитом в розмірі 3 751, 39 грн.

Відмовляючи в задоволенні позову в частині стягнення пені та штрафів, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач є пенсіонером з незначним доходом, у порівнянні з яким розмір стягуваної заборгованості є досить великим, тому розмір стягуваних пені та штрафу має бути зменшений до нуля.

Колегія суддів з таким висновком суду погоджується не повністю з наступних підстав.

Судом першої інстанції установлено та вбачається з матеріалів справи, що 18.07.2008 року між ЗАТ КБ «ПриватБанк» (в подальшому назву змінено на ПАТ КБ «ПриватБанк») та ОСОБА_3 (у звязку з одруженням прізвище змінено на «Колеснікова») Л.В. був укладений кредитно-заставний договір №IFU0AN51600289, відповідно до якого остання отримала кредит у розмірі 58 805,42 грн. зі сплатою процентів за користування кредитом в розмірі 20,04% річних, винагороди (комісії) у розмірі 5,04% річних та кінцевим терміном повернення кредиту 17.07.2015 року, а також з метою забезпечення виконання зобовязань за цим договором передала у заставу банку автомобіль «Chery A15 Amulet», 2008 року випуску, номерний знак НОМЕР_1 (а.с. 7-13 в т. 1).

Незважаючи на взяті на себе кредитні зобовязання відповідач належним чином їх не виконувала, у звязку з чим ПАТ КБ «ПриватБанк» звернувся в суд з позовом про звернення стягнення на предмет застави.

Заочним рішенням Івано-Франківського міського суду від 21 червня 2011 року, що набрало законної сили, в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором №IFU0AN51600289 від 18.07.2008 року в розмірі 61 771,23 грн. звернуто стягнення на предмет застави транспортний засіб автомобіль Chery, модель: А15 AMULET, рік випуску: 2008, тип ТЗ: легковий автомобіль, № кузова/шасі LVVDA11B38D140218, реєстраційний номер: АТ 0621 АР, що належить на праві власності ОСОБА_3 (а.с. 32-34 в т. 1).

В грудні 2011 року зазначений автомобіль реалізовано банком за 36 357 грн. Кошти направлені на погашення заборгованості за кредитом відповідно до черговості погашення платежів, встановлених договором. Вся заборгованість по кредиту не погашена.

Згідно проведеного позивачем розрахунку заборгованості ОСОБА_3 за кредитно-заставним договором №IFU0AN51600289 від 18.07.2008 року станом на 18.06.2014 року за нею наявна заборгованість в загальній сумі 94 016,81 грн., з яких: 42 057,38 грн. - заборгованість за кредитом; 15 030,11 грн. - заборгованість по процентах за користування кредитом; 3 751, 39 грн. заборгованість по комісії за користування кредитом; 28 462,84 грн. - пеня за несвоєчасність виконання зобов'язань за договором, а також 250 грн. штраф (фіксована частина) та 4 465,09 грн. штраф (процентна складова (а.с. 4-6 в т. 1).

З урахуванням встановленого та положень норм матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, а саме ст.ст. 526, 527 ч. 1, 530, 611, 612 ЦК України, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог ПАТ КБ «ПриватБанк» в частині стягнення з відповідача заборгованості за кредитом в розмірі 42 057,38 грн., заборгованості по процентах за користування кредитом в розмірі 15 030,11 грн. та заборгованості по комісії за користування кредитом в розмірі 3 751,39 грн.

Доводи апелянта ОСОБА_2 про те, що розрахунок заборгованості до кредитно-заставного договору не дійсний, так як операції по руху коштів не підтверджені первинними бухгалтерськими документами, а сам розрахунок не відповідає вимогам ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», не оформлений належним чином і графік погашення кредиту та довідка про продаж автомобіля, не заслуговують на увагу, оскільки позивачем надано суду копії первинних бухгалтерських документів, а саме: меморіальний ордер про видачу відповідачу коштів у розмірі 54 010, 00 грн. (а.с. 73 в т. 1), меморіальні ордери про оплату страхових та інших платежів (а.с. 99-100, 141-148, 150-153, 156-158, 163-168, 169-174, 177-179, 209-215, 218-220, 223-225 в т. 1), додаток №2 до договору про загальну вартість кредиту, підписаний відповідачем (а.с. 74 в т. 1), а також виписка по рахунку відповідача за період з 18.07.2008 року по 12.08.2014 року (а.с. 97-98, 117-141, 149-150, 154-155, 159-162, 169, 175-176, 180-208, 216-217, 221-222 в т. 1). Суд вірно вважав ці докази належними та допустимими, оскільки вони не спростовані відповідачем.

Не заслуговують на увагу доводи апелянта про те, що судом першої інстанції не враховані та не досліджені представлені нею касово-розрахункові документи про внесення нею коштів на погашення кредитної заборгованості, виписку про рух коштів по її кредитній та пенсійній картках, з яких банком знімалися суми кошти, дані яких не відображені в розрахунку заборгованості, оскільки остання не надала доказів того, що вона зверталась до позивача про проведення звірки взаєморозрахунків і їй в цьому було відмовлено. В надісланих ОСОБА_3 листах (а.с. 56-58 в т. 1) позивач повідомляв її, що вона має можливість безкоштовно переглядати залишок і виписку погашень по кредиту через Інтернет і що для цього потрібно. Також матеріали справи не містять даних про звернення відповідача в суд з заявою про призначення судово-бухгалтерської експертизи.

Колегія суддів відхиляє доводи апелянта про те, що графік погашення кредиту не оформлений належним чином, адже графік погашення є суттєвою умовою кредитно-заставного договору і є його додатком, він підписаний відповідачем, сам договір не визнаний недійсним, тому слід зазначити про відсутність підстав вважати недійсним додатку до договору.

Посилання апелянта на недійсність довідки про суму коштів, отриманих від реалізації автомобіля, колегія суддів вважає безпідставними, оскільки надходження цих коштів відображено у виписці по рахунку.

Також не знайшли свого підтвердження факти незарахування на погашення кредиту усіх здійснених відповідачем платежів. Так, відповідно до п. 4.5 умов договору для погашення заборгованості банком був відкритий відповідачу транзитний рахунок, на який надходили усі кошти, сплачені відповідачем, у тому числі, отримані і від продажу автомобіля. Черговість погашення заборгованості встановлена умовами п. 4.7 договору, які узгоджуються з положеннями ст. 534 ЦК України, якими встановлено черговість погашення вимог за грошовим зобов'язанням. Тому кошти, які надходили єдиними платежами, розподілені відповідно до складових заборгованості, що знайшло своє відображення у виписці по рахунку.

Крім того, відповідач 06.04.2011 року видала довіреність, посвідчену приватним нотаріусом Івано-Франківського міського нотаріального округу за №129, якою уповноважила ПАТ КБ «ПриватБанк» бути її представником при вирішенні питань, пов'язаних з відчуженням (продажем або обміном), користуватися заставним автомобілем, укласти договір купівлі-продажу вказаного автомобіля, визначаючи ціну та інші умови, одержати грошові суми, які мали бути направлені на погашення заборгованості за кредитом (а.с. 36, 72 в т. 1).

Посилання апелянта на те, що банком пропущено трьохрічний строк позовної давності не приймаються судом, так як умова про збільшення строку позовної давності до 5 років визначена у самому договорі (п. 14.11), є також суттєвою умовою договору, погоджена сторонами під час укладення договору. Умовами надання споживчого кредиту фізичним особам («Розстрочка») (Стандарт), які діяли у банку, дані правовідносини не регулюються, оскільки в цій частині врегульовані самим кредитно-заставним договором, тому на них не поширюються загальні умови надання споживчих кредитів банком-позивачем.

Також умови кредитно-заставного договору щодо встановлення 5-ти річного строку позовної давності кореспондуються з положеннями ч. 1 ст. 259 ЦК України, відповідно до якої позовна давність, встановлена законом, може бути збільшена за домовленістю сторін.

Договір про збільшення позовної давності укладається у письмовій формі.

Не знайшли підтвердження в судовому засіданні факти збільшення тіла кредиту банком в односторонньому порядку. З цього приводу позивачем надані докази збільшення тіла кредиту відповідно до п. 17.2 та 3.4.1 договору, які стосуються зобов'язання відповідача страхувати предмет застави та здійснювати особисте страхування позичальника і у разі якщо позичальник не подав банку підтверджуючий документ про сплату чергових страхових платежів за договорами страхування станом на дату, коли вони повинні бути сплачені, банк має право самостійно сплатити такі страхові платежі протягом п'яти банківських днів замість позичальника. Банком надані докази сплати цих страхових платежів, а відповідачем не надано доказів щодо відшкодування їх суми, тому ці кошти вважаються простроченою заборгованістю відповідно до п. 3.4.2 договору.

Доводи відповідача про те, що вона не надавала згоди банку у наступні роки після отримання кредиту страхувати предмет застави, а також на її особисте страхування, не приймаються судом, оскільки такі зобов'язання вона прийняла на себе відповідно до п. 17.2 договору. Отже, колегія суддів дійшла висновку, що обсяг відповідальності відповідача, порівняно з умовами укладеного нею з банком договору, збільшено банком в односторонньому порядку не було.

Разом з тим, колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції в частині зменшення розміру пені та штрафів, що підлягають стягненню з відповідача ОСОБА_2, до нуля з огляду на наступне.

У нормах Глави 49 ЦК України закріплено способи забезпечення виконання зобов'язань.

В силу ч. 1 ст. 546 ЦК України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Відповідно до статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобовязання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання (частина друга статті 549 ЦК України). Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобовязання за кожен день прострочення виконання (частина третя статті 549 ЦК України).

Умовами пункту 14.2 укладеного між сторонами кредитно-заставного договору №IFU0AN51600289 від 18.07.2008 року передбачено, що у випадку порушення позичальником зобов'язань, передбачених статтями 6.2.2 та 6.2.3 договору, щодо сплати винагород та процентів, позичальник сплачує пеню в розмірі 0,15% від суми простроченого платежу, але не менше 1 грн. за кожен день прострочки.

Згідно пункту 14.3 цього договору у випадку порушення позичальником зобов'язання щодо повернення основної суми кредиту, передбаченого ст. 6.2.4 договору, позичальник сплачує пеню у розмірі 0,15% від суми простроченого платежу, але не менше 1 грн. за кожен день прострочки. При цьому проценти за користування кредитом на суму такого простроченого платежу додатково до вищевказаної пені не нараховуються.

Пунктом 14.9 договору передбачено, що при порушенні позичальником будь-якого грошового зобов'язання за договором понад 30 календарних днів, банк має право нарахувати, а позичальник зобов'язується сплатити банку штраф у розмірі 250 грн. плюс 5% від суми невиконаного зобов'язання.

За даними проведеного позивачем розрахунку заборгованості ОСОБА_3 за кредитно-заставним договором №IFU0AN51600289 від 18.07.2008 року станом на 18.06.2014 року за відповідачем наявна заборгованість по пені за несвоєчасність виконання зобов'язань за договором в розмірі 28 462,84 грн., а також штраф (фіксована частина) в розмірі 250 грн. та штраф (процентна складова) в розмірі 4 465,09 грн. (а.с. 4-6 в т. 1).

Відповідно до ч. 3 ст. 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Отже, законом передбачена можливість зменшення судом розміру штрафу та пені як неустойки у разі, якщо їх розмір значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Разом з тим, зменшивши розмір пені та штрафів, що підлягають стягненню з відповідача ОСОБА_2, до нуля і, таким чином, фактично відмовивши в задоволенні позову в наведеній частині, суд першої інстанції не в повній мірі врахував обставини справи та неправильно застосував положення ч. 3 ст. 551 ЦК України.

З огляду на викладене, враховуючи, що відповідач є пенсіонером за віком з незначним доходом, та з урахуванням положення ч. 3 ст. 551 ЦК України і розміру збитків ПАТ КБ «ПриватБанк», зокрема, що від вартості реалізованого банком автомобіля відповідача, погашено в 2011 році кредитну заборгованість останньої в розмірі 36 357 грн., з яких 9 926,46 грн. становить пеня (а.с. 61 в т. 1), колегія суддів вважає, що розмір пені слід зменшити до 1 000 грн.

Штраф (фіксована частина) у розмірі 250 грн. та штраф (процента складова) у розмірі 4 465,09 грн., які позивач просив стягнути з відповідача на підставі п. 14.9 кредитно-заставного договору №IFU0AN51600289 від 18.07.2008 року, не підлягають стягненню з відповідача з огляду на наступне.

Відповідно до статті 61 Конституції України ніхто не може бути двічі притягнутий до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення.

Умовами п.п. 14.2, 14.3 кредитно-заставного договору №IFU0AN51600289 від 18.07.2008 року передбачено застосування пені як виду цивільно-правової відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань по даному договору, а саме сплати винагород і процентів та повернення основної суми кредиту відповідно, внаслідок чого нарахування пені відбувається за кожний день прострочення.

Згідно п. 14.9 цього договору сторонами передбачена сплата штрафу як виду цивільно-правової відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов'язання за договором понад 30 календарних днів.

Враховуючи вищевикладене та відповідно до статті 549 ЦК України штраф і пеня є одним видом цивільно-правової відповідальності, а тому їх одночасне застосування за одне й те саме порушення строків виконання грошових зобовязань за кредитним договором свідчить про недотримання положень, закріплених у статті 61 Конституції України щодо заборони подвійної цивільно-правової відповідальності за одне і те саме порушення.

Наведена позиція узгоджується з правовою позицією Верховного Суду України, викладеною в постанові від 21.10.2015 року в справі №6-2003цс15, яка в силу абз. 2 ч. 1 ст. 360-7 ЦПК України має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні відповідних норм права.

Оскільки оскаржуване рішення ухвалене з неправильним застосуванням норм матеріального та порушенням норм процесуального права, що в силу дії п. 4 ч. 1 ст. 309 ЦПК України є підставою для скасування судового рішення, то рішення Івано-Франківського міського суду від 15 грудня 2015 року підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення. По суті встановленого судом позовні вимоги ПАТ КБ «ПриватБанк» підлягають задоволенню в частині стягнення з ОСОБА_2 заборгованості за кредитом в розмірі 42 057,38 грн., заборгованості по процентах за користування кредитом в розмірі 15 030,11 грн., заборгованості по комісії за користування кредитом в розмірі 3 751,39 грн. та пені за несвоєчасність виконання зобов'язань за договором в розмірі 1 000 грн., а всього у розмірі 61 838,88 грн.

Відповідно до ч. 1 ст. 88 ЦПК України стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати. Якщо позов задоволено частково, судові витрати присуджуються позивачеві пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, а відповідачеві - пропорційно до тієї частини позовних вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено.

Враховуючи вищенаведене з ОСОБА_2 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» слід стягнути 618,39 грн. витрат по оплаті судового збору.

Керуючись ст.ст. 307, 309, 313, 314, 316 ЦПК України, колегія суддів,-

в и р і ш и л а :

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилити.

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» задовольнити частково.

Рішення Івано-Франківського міського суду від 15 грудня 2015 року скасувати, ухваливши нове рішення.

Позов Публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь Публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» заборгованість за кредитно-заставним договором №IFU0AN51600289 від 18.07.2008 року, укладеним між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_3, станом на 18.06.2014 року в розмірі 61 838,88 грн. (шістдесят одна тисяча вісімсот тридцять вісім тисяч 88 коп.), з яких: 42 057,38 грн. - заборгованість за кредитом; 15 030,11 грн. - заборгованість по процентах за користування кредитом; 3 751, 39 грн. заборгованість по комісії за користування кредитом; 1 000 грн. - пеня за несвоєчасність виконання зобов'язань за договором, а також 618,38 грн. витрат по оплаті судового збору.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржене в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання рішенням законної сили.

Головуюча Горейко М.Д.

Судді: Проскурніцький П.І.

ОСОБА_5