Ухвала суду № 63614692, 30.11.2016, Одеський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 листопада 2016 р.м.ОдесаСправа № 815/7224/15

Категорія: 11.5 Головуючий в 1 інстанції: Єфіменко К. С.

Одеський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

Головуючого: судді Домусчі С.Д.

суддів: Коваля М.П., Кравця О.О.

за участю секретаря судового засіданні ОСОБА_1

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 10 березня 2016 року по справі за адміністративним позовом ОСОБА_2 до відділу Державної виконавчої служби Овідіопольського районного управління юстиції Одеської області, третя особа ОСОБА_3, про скасування постанови про передачу майна стягувачу, про скасування акту про передачу арештованого нерухомого майна боржника стягувачу в рахунок погашення боргу, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_2 подала апеляційну скаргу на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 10 березня 2016 року, в якій просить скасувати оскаржену постанову та ухвалити нову, якою задовольнити адміністративний позов у повному обсязі.

Постановою від 10 березня 2016 року, ухваленою у відкритому судовому засіданні, Одеський окружний адміністративний суд відмовив у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_2 до відділу Державної виконавчої служби Овідіопольського районного управління юстиції Одеської області про скасування постанови про передачу майна стягувачу від 03.07.2015р. ВП №43843442, скасування акту про передачу арештованого нерухомого майна боржника стягувачу в рахунок погашення боргу від 03.07.2015р. ВП №43843442.

Вимоги апеляційної скарги апелянт обґрунтовує тим, що суд першої інстанції не повно зясував обставини, що мають значення для справи, внаслідок чого дійшов помилкового висновку, що оскарженими постановою про передачу майна стягувачу від 03.07.2015р. ВП №43843442 та актом про передачу арештованого нерухомого майна боржника стягувачу в рахунок погашення боргу від 03.07.2015р. ВП №43843442 не порушено прав позивача, яка на час смерті її батька - ОСОБА_4, боржника за вказаним виконавчим провадженням, не проживала разом із померлим та не надала жодного доказу про вчинення нею дій, які б свідчили про прийняття спадщини.

Апелянт зазначає, що під час розгляду справи в суді першої інстанції місце проживання ОСОБА_2 на час відкриття спадщини не досліджувалося, а в матеріалах справи відсутні докази проживання ОСОБА_2 на час відкриття спадщини окремо від спадкодавця.

Відділ Державної виконавчої служби Овідіопольського районного управління юстиції Одеської області письмових заперечень на апеляційну скаргу не надав.

Ухвалюючи постанову про відмову в задоволенні адміністративного позову, суд першої інстанції встановив, що 03 липня 2014р. головним державним виконавцем відділу ДВС Овідіопольського районного управління юстиції Одеської області ОСОБА_5 відкрито виконавче провадження №43843442 щодо примусового виконання виконавчого листа №509/1845/13 від 19.06.2014р., виданого Овідіопольським районним судом Одеської області, про стягнення з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_6 боргу у розмірі 167436,96 грн.

05 вересня 2014 р. державним виконавцем накладений арешт на 1/3 частину квартири за адресою: Одеська обл., Овідіопольський район, смт. Таїрове, вул. 40-річчя Перемоги, 29, кв.4.

08 жовтня 2014 р. державним виконавцем винесено постанову про призначення спеціаліста для участі у виконавчому провадженні для надання письмового висновку з питань оцінки 1/3 частини квартири за вказаною адресою.

17 жовтня 2014 р. до виконавчої служби надійшов експертний висновок ТОВ «РОСЛА» щодо оцінки 1/3 частини квартири боржника станом на 08 жовтня 2014 р., а 06 листопада 2014 р. державним виконавцем направлена заявка на реалізацію арештованого майна до Головного управління Державної виконавчої служби Територіального управління юстиції в Одеській області. Реалізація арештованого майна боржника проводилася шляхом проведення електронних торгів, за результатами яких 24 грудня 2014 р., 13 лютого 2015 р. та 25 березня 2015 р. реалізація майна не відбулася, у зв'язку з відсутністю покупців.

Суд першої інстанції встановив, що 03 липня 2015р. державним виконавцем винесено постанову ВП №43843442 про передачу майна стягувачу та складений акт про передачу арештованого нерухомого майна боржника стягувачу в рахунок погашення боргу від 03 липня 2015 р. ВП №43843442, на підставі яких ОСОБА_6 зареєструвала за собою право власності на 1/3 частину квартири за адресою: Одеська обл., Овідіопольський район, смт. Таїрове, вул. 40-річчя Перемоги, 29, кв.4, яка належала боржнику по виконавчому провадженню ОСОБА_4.

Надаючи правову оцінку прийнятим відповідачем постанові про передачу майна стягувачу від 03 липня 2015 р. ВП №43843442 та акту про передачу арештованого нерухомого майна боржника стягувачу в рахунок погашення боргу від 03 липня 2015 р. ВП №43843442, суд першої інстанції встановив, що їх незаконність позивач обґрунтовує тим, що боржник згідно виконавчого провадження №43843442 ОСОБА_4 на час здійснення вказаних виконавчих дій помер та звіт про оцінку реалізованого майна від 08 жовтня 2014 р. втратив свою чинність.

Суд першої інстанції дійшов висновку, що оскаржені ОСОБА_2 постанова та акт від 03 липня 2015 р. є правовими актами індивідуальної дії, які породжують права та обов'язки тільки того суб'єкта (чи визначеного цим актом певного кола суб'єктів), якому їх адресовано.

При цьому, суд першої інстанції встановив, що ОСОБА_7 доводиться донькою померлого боржника по виконавчому провадженню ОСОБА_4, що підтверджено свідоцтвом про народження від 23.03.1974р. Серії 11КГ №438752.

З посиланням на ст. ст. 6,171 КАС України, правову позицію Верховного Суду України, викладену в постанові від 15.07.2014р. по справі №21-273а14, суд першої інстанції дійшов висновку, що оскарженими актами державного виконавця не порушені права позивача, які підлягають захисту в судовому порядку, оскільки останньою не надано суду доказів щодо наявності у неї належним чином оформленого та зареєстрованого права власності відносно спадкового майна померлого ОСОБА_4 у вигляді 1/3 частини квартири за адресою: Одеська обл., Овідіопольський район, смт. Таїрове, вул. 40-річчя Перемоги, 29, кв.4.

Суд першої інстанції врахував пояснення представника позивача, що ОСОБА_2 не проживала разом із померлим на час його смерті, у встановлений ст.1269 ЦК України шестимісячний строк не подала заяву про вступ до спадщини від померлого батька та не вчинила інших дій, які б свідчили про фактичне прийняття нею спадщини. Свідоцтво про право на спадщину від померлого ОСОБА_4, відповідно до положень ст.ст. 1297, 1298 ЦК України, позивач не отримувала та, відповідно, не вчиняла дії з реєстрації спадщини у вигляді нерухомого майна.

Заслухавши суддю доповідача, пояснення осіб, які з'явились у судове засідання, розглянувши та обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права в межах доводів апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.

Апеляційний суд встановив, що суд першої інстанції повно та всебічно дослідив та оцінив обставини справи, надані сторонами докази, правильно визначив правову природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює.

Предметом спору є прийняті 03 липня 2015 р. головним державним виконавцем відділу Державної виконавчої служби Овідіопольського районного управління юстиції Одеської області постанова про передачу майна стягувачу (ВП №43843442) та акт про передачу арештованого нерухомого майна боржника стягувачу в рахунок погашення боргу (ВП №43843442), згідно яких стягувачу - ОСОБА_6 передана 1/3 частина квартири за адресою: Одеська обл., Овідіопольський район, смт. Таїрове, вул. 40-річчя Перемоги, 29, кв.4, яка належала на праві власності боржнику, в рахунок погашення боргу за виконавчим листом №509/1845/13, виданим Овідіопольським районним судом Одеської області про стягнення з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_6 боргу в сумі 167436,96 грн.

При зверненні з позовом до суду про скасування зазначених постанови та акту від 03 липня 2015 р. ОСОБА_2 обґрунтовувала їх незаконність тим, що її батько ОСОБА_4 не приймав участі у проведенні виконавчих дій, так як він помер 08 березня 2015 р., а також тим, що передача нерухомого майна боржника стягувачу проведена за не чинним звітом про оцінку майна відповідно до вимог ст. 58 Закону України «Про виконавче провадження».

Частиною 1 статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.

Відповідно до частини 2 статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Згідно з вимогами частини 1 статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з вищевказаними нормами права особа має право звернутись до адміністративного суду з позовом у разі, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю відповідача (суб'єкта владних повноважень) порушено її права, свободи чи інтереси у сфері публічно-правових відносин. Обставини дійсного (фактичного) порушення відповідачем прав, свобод чи інтересів має довести належними та допустимими доказами саме позивач.

Задоволенню в адміністративному судочинстві підлягають лише ті вимоги, які відновлюють порушені права чи інтереси особи в сфері публічно-правових відносин.

В розумінні КАС України захист прав, свобод та інтересів осіб завжди є наступним, тобто передбачає наявність встановленого судом факту їх порушення.

Отже, право на судовий захист має лише та особа, яка є суб'єктом (носієм) порушених прав, свобод чи інтересів у сфері публічно-правових відносин. Для того, щоб особі було надано судовий захист, суд встановлює, чи особа дійсно має порушене право, свободу чи інтерес у сфері публічно-правових відносин, і це право, свобода чи інтерес порушені відповідачем. При цьому, така особа повинна довести факт порушення її прав чи охоронюваних законом інтересів оскарженим рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень.

Водночас, абзацом 10 пункту 9 Рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року №3-рп/2003 визначено, що правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах.

Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження. Під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

Вирішуючи спір, суд повинен пересвідчитись у належності особи, яка звернулась за судовим захистом, відповідного права або охоронюваного законом інтересу у сфері публічно-правових відносин (чи є така особа належним позивачем у справі наявність права на позов в матеріальному розумінні), тобто порушення або оспорювання прав та інтересів особи яка звертається до суду за їх захистом, є обовязковими.

Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, встановлюється при розгляді справи по суті та є підставою для прийняття судом рішення про відмову в позові.

Апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції, що оскарженими актами державного виконавця не порушено прав ОСОБА_2 у сфері публічно-правових відносин, які підлягають захисту в судовому порядку адміністративним судом, оскільки ні суду першої, ні суду апеляційної інстанції позивач не надав доказів фактичного прийняття нею спадщини після смерті її батька ОСОБА_4, боржника у виконавчому провадженні №43843442.

Апелянт не надав доказів прийняття нею спадщини, отримання Свідоцтва про право на спадщину від померлого ОСОБА_4, відповідно до положень ст.ст. 1297, 1298 ЦК України, чи вчинення дій з реєстрації спадщини у вигляді нерухомого майна.

Апеляційний суд відхиляє посилання апелянта на ч. 3 ст. 1268 ЦК України, якою встановлено, що спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, оскільки ОСОБА_2 не надано рішення суду про встановлення факту постійного проживання спадкоємця та спадкодавця, а надані апелянтом довідки Таїровської селищної ради від 05.04.2016р. підтверджують лише реєстрацію позивача та її батька за адресою: Одеська обл., Овідіопольський район, смт. Таїрове, вул. 40-річчя Перемоги, 29, кв.4.

В матеріалах справи міститься заява від 22 вересня 2014 р. ОСОБА_8, яка доводилась дружиною боржника ОСОБА_4, адресована Овідіопольському районному управлінню юстиції, в якій зазначено, що ОСОБА_4 на протязі багатьох років не проживає в квартирі за адресою: Одеська обл., Овідіопольський район, смт. Таїрове, вул. 40-річчя Перемоги, 29, кв.4, а також заяви ОСОБА_4 від 25.09.2014р. та від 30.09.2014р., в яких він зазначив, що не проживає з 1997 року у вказаній квартирі (а.с.69-70, 73).

За таких обставин, апеляційний суд дійшов висновку, що ОСОБА_2 не довела порушення її прав у сфері публічно-правових відносин оскарженими постановою про передачу майна стягувачу від 03.07.2015р. ВП №43843442 та актом про передачу арештованого нерухомого майна боржника стягувачу в рахунок погашення боргу від 03.07.2015р. ВП №43843442, у звязку з чим підстави для задоволення її позову відсутні.

Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, підстави для скасування судового рішення та задоволення апеляційної скарги відсутні.

Апеляційний суд дійшов висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з дотриманням норм матеріального і процесуального права, у звязку з чим, відповідно до ст. 200 КАС України, апеляційна скарга має бути залишена без задоволення, а оскаржене судове рішення без змін.

Керуючись ст. 19 Конституції України, ст.ст. 2, 11, 69-71, 195, 196, п. 1 ч. 1 ст. 198, ст. ст. 200, 206, 211, 212, ч. 5 ст.254 КАС України, -

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Постанову Одеського окружного адміністративного суду від 10 березня 2016 року залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів з дня складання судового рішення в повному обсязі.

Повний текст судового рішення складений 14 грудня 2016 року.

Головуючий: суддя С.Д.Домусчі

суддя М.П.Коваль

суддя О.О.Кравець