Постанова № 63613289, 14.12.2016, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"14" грудня 2016 р. Справа№ 910/6343/16

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Майданевича А.Г.

суддів: Гаврилюка О.М.

Суліма В.В.

за участю представників сторін: згідно з протоколом судового засідання від 14.12.2016

розглядаючи апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Барс 2000" на рішення господарського суду міста Києва від 13.09.2016 (повне рішення складено 20.09.2016)

у справі №910/6343/16 (головуючий суддя Дупляк О.М., суддя Андреїшина І.О., Маринченко Я.В.)

за позовом заступника прокурора міста Києва в інтересах держави в особі Київської міської ради

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Барс 2000"

третя особа, без самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача:

1) Департамент земельних ресурсів Київської міської державної адміністрації

треті особи без самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідачів:

2) Комунальне підприємство "Київтранспарксервіс"

3) Товариство з обмеженою відповідальністю "Де - Люкс"

про повернення земельної ділянки,-

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду міста Києва від 13.09.2016 у справі №910/6343/16 позов задоволено повністю. Зобов'язано Товариство з обмеженою відповідальністю "Барс 2000" повернути Київській міській раді земельну ділянку, площею 100 кв.м., що розташована на проспекті Ватутіна у Дніпровському районі міста Києва (код ділянки 66:038:015), яка використовується для експлуатації газово-заправного пункту - тимчасової споруди, газової цистерни, привівши земельну ділянку у придатний для використання стан. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Барс 2000" на користь прокуратури міста Києва судовий збір в розмірі 1378,00 грн.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду Товариства з обмеженою відповідальністю "Барс 2000" звернулося до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду міста Києва від 13.09.2016 у справі №910/6343/16 та прийняти нове рішення суду, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.

В своїх доводах скаржник посилається на те, що рішення суду першої інстанції прийнято із неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи та з порушенням норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 10.10.2016 у складі колегії суддів: головуючий суддя Майданевич А.Г., судді Гаврилюк О.М., Сулім В.В. прийнято до провадження вказану вище апеляційну скаргу та призначено розгляд справи №910/6343/16 у судовому засіданні за участю уповноважених представників сторін.

16.11.2016 через відділ забезпечення документообігу суду та моніторингу виконання документів Київського апеляційного господарського суду від Товариства з обмеженою відповідальністю "Барс 2000" надійшло доповнення до апеляційної скарги, яке долучене до матеріалів справи.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду 16.11.2016 у складі колегії суддів: головуючий суддя Майданевич А.Г., судді Гаврилюк О.М., Сулім В.В. продовжено строк розгляду справи №910/6343/16 на 15 днів та відкладено розгляд справи на 14.12.2016.

Представник позивача та прокурор приймали участь у судових засіданнях, в яких надавали свої пояснення, заперечували проти доводів, що викладені в апеляційній скарзі та просили апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення господарського суду міста Києва від 13.09.2016 у справі №910/6343/16 - без змін.

Представник відповідача приймав участь у судових засіданнях, в яких надавав свої пояснення та просив апеляційну скаргу задовольнити, рішення господарського суду міста Києва від 13.09.2016 у справі №910/6343/16 скасувати та прийняти нове рішення суду, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.

В судові засідання апеляційної інстанції представники третіх осіб-1,-2,-3 не з'явились, своїм процесуальним правом, передбаченим статтею 22 ГПК України, не скористались. Враховуючи те, що в матеріалах справи містяться докази належного повідомлення всіх учасників судового процесу про час та місце проведення судового засідання про розгляд апеляційної скарги, приймаючи до уваги те, що ухвалою про призначення справи до розгляду учасників судового процесу було попереджено, що неявка представників сторін без поважних причин у судове засідання не є перешкодою для розгляду апеляційної скарги, колегія суддів апеляційного господарського суду вважає за можливе розглянути справу без участі в судовому засіданні представників третіх осіб-1,-2,-3.

Відповідно до ст. 99 ГПК України в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у цьому розділі.

Статтею 101 ГПК України встановлено, що у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі. В апеляційній інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Судова колегія Київського апеляційного господарського суду, беручи до уваги межі перегляду справи в апеляційній інстанції, розглянувши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення учасників судового процесу, перевіривши правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права встановила наступне.

Статтею 121 Конституції України передбачено, що прокуратура України становить єдину систему, на яку покладаються, в тому числі, представництво інтересів громадянина або держави в суді у випадках, визначених законом.

Як передбачено ч.3 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру", прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті.

З положень ст. 1-2 Господарського процесуального кодексу України вбачається, що прокурор, який звертається до господарського суду в інтересах держави, в позовній заяві самостійно визначає, в чому полягає порушення інтересів держави, та обґрунтовує необхідність їх захисту, а також вказує орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

Рішенням Конституційного суду України у справі №1-1/99 від 08.04.1999 визначено, що інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій чи з інтересами господарських товариств з часткою державної власності у статутному фонді. Проте держава може вбачати свої інтереси не тільки в їх діяльності, але й в діяльності приватних підприємств, товариств.

Із врахуванням того, що "інтереси держави" є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

Поняття "орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах" означає орган, на який державою покладено обов'язок щодо здійснення конкретної діяльності у відповідних правовідносинах, спрямованої на захист інтересів держави. Таким органом, відповідно до статей 6,7,13 та 143 Конституції України, може виступати орган державної влади чи орган місцевого самоврядування, якому законом надано повноваження органу виконавчої влади.

Відповідно до ст. 13 Конституції України, земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об'єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

Згідно зі ст. 78 Земельного кодексу України земля в Україні може перебувати у приватній, комунальній та державній власності.

За змістом ст. 83 Земельного кодексу України, землі, які належать на праві власності територіальним громадам сіл, селищ, міст, є комунальною власністю. У комунальній власності перебувають: а) усі землі в межах населених пунктів, крім земельних ділянок приватної та державної власності; б) земельні ділянки, на яких розташовані будівлі, споруди, інші об'єкти нерухомого майна комунальної власності незалежно від місця їх розташування.

Відповідно до ст. 9 Земельного кодексу України, до повноважень Київської і Севастопольської міських рад у галузі земельних відносин на їх території належить, зокрема, розпорядження землями територіальної громади міста; передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу; надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу.

Оскільки земельна ділянка площею 100 кв.м.,, яка розташована на проспекті Ватутіна у Дніпровському районі міста Києва (код ділянки 66:038:015), що, як зазначає прокурор, обліковується як землі, не надані у власність чи користування, і яка знаходиться на території міста Києва, а тому Київська міська рада, як орган місцевого самоврядування, який здійснює розпорядження землями територіальної громади міста та який уповноважений на здійснення в межах своєї території контролю за додержанням законодавства про охорону навколишнього природного середовища, з огляду на заявлені предмет позову та підстави позову, є належним позивачем у даній справі.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, Департаментом земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) було проведено обстеження земельної ділянки за адресою: м. Київ, проспект Ватутіна у Дніпровському районі міста Києва, обліковий номер 66:038:015, за результатами якого був складений акт обстеження земельної ділянки № 16-0201-04 від 03.02.2016. В ході обстеження встановлено, що документ на користування вказаною ділянкою - відсутній, цільове призначення - не визначено, фактичне використання - газовий автозаправний пункт, площа згідно відводу - відсутня, площа по факту - приблизно 100 кв.м., базова вартість 1 кв.м. земельної ділянки - 720,78 грн. В акті зазначено, що згідно бази даних міського земельного кадастру земельна ділянка за адресою: м. Київ, проспект Ватутіна у Дніпровському районі міста Києва, обліковий номер 66:038:015, площею 6 164,74 га обліковується як землі, не надані у власність чи користування на підставі технічного звіту по встановленню зовнішніх меж землекористування. Департамент земельних ресурсів не звертався до Київської міської ради про передачу зазначеної земельної ділянки у власність чи користування (оренду). Документи, що посвідчують право на неї у Департаменті земельних ресурсів, станом на 31.12.2012 не зареєстровані.

Під час обстеження з виїздом на місце встановлено, що на частині зазначеної земельної ділянки біля мийки та автостоянки з боку проспекту Ватутіна на площі приблизно 100 кв.м. розміщено газовий автозаправний пункт (ГАЗП) - тимчасова споруда, газова цистерна. Земельна ділянка частково огороджена. ГАЗП експлуатує Товариство з обмеженою відповідальністю "Барс 2000". За результатами обстеження вбачається порушення статті 126 Земельного кодексу України, та вбачаються ознаки самовільного зайняття земельної ділянки.

Згідно з листом прокуратури міста Києва за вих. 05/2/3-67-16 від 04.04.2016, остання повідомила Київську міську раду про встановлення порушення вимог земельного законодавства посадовими особами Товариства з обмеженою відповідальністю "Барс 2000" при використанні земельної ділянки на проспекті Ватутіна у Дніпровському районі міста Києва та про звернення до Господарського суду міста Києва із відповідним позовом.

Відповідно до ч. 3 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Вважаючи, що ТОВ "Барс 2000" користується земельною ділянкою без достатніх правових підстав, чим порушує інтереси держави в особі Київської міської ради, а також з огляду на те, що Київська міська рада, як орган місцевого самоврядування, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, захист цих інтересів не здійснює, заступник прокурора міста Києва на підставі ч. 3 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" звернувся до господарського суду міста Києва з позовом до ТОВ "Барс 2000" про повернення земельної ділянки Київській міській раді, привівши її у придатний для використання стан.

При прийняті оскаржуваного рішення, місцевий господарський суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню в повному обсязі.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду Товариства з обмеженою відповідальністю "Барс 2000" звернулося до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду міста Києва від 13.09.2016 у справі №910/6343/16 та прийняти нове рішення суду, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.

Колегія суддів Київського апеляційного господарського суду, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення, дійшла висновку про те, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення місцевого господарського суду слід скасувати з наступних підстав.

Дослідивши наявний у справі акт обстеження земельної ділянки № 16-0201-04 від 03.02.2016, судом апеляційної інстанції встановлено, що при складанні акту були відсутні як представники КП "Київтранспарксервіс", за яким рішенням Київської міської ради від 23.06.2011 № 242/5629 (зі змінами та доповненнями згідно рішення Київської міської ради від 02.07.2015 №667/1531) закріплено паркувальний майданчик, який знаходиться на спірній земельній ділянці, так і представники ТОВ " Київ Івест Груп", що експлуатує частину паркувального майданчика (5 місць) на підставі договору з КП "Київтранспарксервіс" від 18.11.2015, представники ТОВ "Де-Люкс", що експлуатує 5 місць паркувального майданчика розміщеного на спірній земельній ділянці на підставі договору від 01.12.2015 та представники ТОВ "Барс 2000", яке експлуатує частину паркувального майданчика (5 місць відповідно) розміщеного на спірній земельній ділянці на підставі договору №14-в від 04.01.2016, і як наслідок, не досліджувались документи, на підставі яких відповідач здійснює свою господарську діяльність на частині спірної земельної ділянки.

До того ж, вказаний акт не містить відміток про ознайомлення з його змістом представників відповідача, як не містить і відомостей про його надсилання відповідачу. Належних та допустимих доказів протилежного в розумінні вимог ст.ст. 33, 34 Господарського процесуального кодексу України - ні прокурором ні позивачем не було надано ні суду першої інстанції під час розгляду справи, ні суду апеляційної інстанції під час апеляційного провадження.

Крім того, колегія суддів Київського апеляційного господарського суду встановила, що зі змісту зазначеного акту обстеження земельної ділянки вбачається, що обстеження проведено посадовою особою Департаменту земельних ресурсів у відповідності до "Порядку здійснення самоврядного контролю за використанням і охороною земель у м. Києві" затвердженого рішенням Київської міської ради від 25.09.2003 № 16/890.

Відповідно до п.п. 9 п. 3.1. "Порядку здійснення самоврядного контролю за використанням і охороною земель у м. Києві", затвердженого рішенням Київської міської ради від 25.09.2003 № 16/890, Головне управління при здійсненні самоврядного контролю за використанням і охороною земель у місті Києві відповідно до покладених на нього завдань, зокрема, проводить обстеження земельних ділянок щодо їх використання землекористувачами та складає відповідні акти обстеження земельних ділянок для розгляду Київською міською радою питань про поновлення договорів оренди земельних ділянок.

Тобто метою складання таких актів є обстеження земельних ділянок для розгляду Київською міською радою питань про поновлення договорів оренди земельних ділянок.

У свою чергу, п. 6.1 та п. 6.2. зазначеного Положення визначено, що Головне управління після виявлення порушень земельного законодавства складає акт перевірки дотримання вимог земельного законодавства та дає вказівку про необхідність усунення порушень земельного законодавства.

Акт перевірки дотримання вимог земельного законодавства та вказівка про необхідність усунення порушень земельного законодавства складаються у двох примірниках, один з яких видається особі, яка вчинила порушення земельного законодавства, або направляється їй поштою.

В акті перевірки дотримання вимог земельного законодавства зазначаються:

- номер акта перевірки;

- прізвище, ім'я, по батькові фізичної особи або найменування юридичної особи, щодо яких проводиться перевірка, та їх адреси або місцезнаходження;

- прізвище, ім'я, по батькові та посада працівника Головного управління, який здійснює перевірку;

- дата та підстави проведення перевірки дотримання вимог земельного законодавства;

- дані про земельну ділянку (місце розташування, розмір, цільове призначення, наявність документів, що посвідчують право власності або право користування земельною ділянкою, та інші дані);

- виявлені порушення земельного законодавства;

- пояснення фізичної, юридичної особи з приводу виявлених порушень земельного законодавства.

Тобто, у випадку виявлення порушень норм земельного законодавства мав бути складений акт перевірки дотримання вимог земельного законодавства, а не акт обстеження земельної ділянки, у якому мають міститись пояснення фізичної, юридичної особи з приводу виявлених порушень земельного законодавства, однак наданий прокурором акт зазначених пояснень не містять.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів не приймає наданий прокурором акт обстеження земельної ділянки № 16-0201-04 від 03.02.2016, як належний та допустимий доказ в розумінні вимог ст.ст. 33, 34 Господарського процесуального кодексу України самовільного зайняття відповідачем спірної земельної ділянки.

Як вбачається з матеріалів справи, а саме з таблиці 1 до додатку № 5 до рішення Київської міської ради від 23.06.2011 № 242/5629 "Про встановлення місцевих податків і зборів у м. Києві та акцизного податку" з урахуванням змін внесених рішенням Київської міської ради від 02.07.2015р. № 667/1531, паркомісця, які використовуються відповідачем розташовані на паркувальному майданчику, який закріплено за Комунальним підприємством "Київтранспарксервіс".

В свою чергу, відповідач на підставі договору №14-в від 04.01.2016, укладеного з Товариством з обмеженою відповідальністю "Де-Люкс", набув у платне користування та експлуатацію 5 місць для паркування транспортних засобів на паркувальному майданчику, розташованому за адресою: м. Київ, проспект Ватутіна 14в, Дніпровський район міста Києва (біля будівлі Г. Ватутіна, 14в, літ.А) з метою встановлення автомобільного газозаправного пункту модульного типу, надалі АГЗП-модульного типу, та допоміжної споруди для охорони, як частини паркувальноого майданчику.

Вказані місця для паркування Товариством з обмеженою відповідальністю "Де-Люкс" було отримано в користування та експлуатацію на підставі договору №б/н від 01.12.2015, укладеного з Товариством з обмеженою відповідальністю "Київ Інвест Груп", яке, в свою чергу, дані місця для паркування отримало у користування та експлуатацію на підставі договору про надання права на експлуатацію фіксованих місць для паркування від 18.11.2015, укладеного з Комунальним підприємством "Київтранспарксервіс".

Статтею 204 Цивільного кодексу України визначено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Суд апеляційної інстанції при вирішенні спору враховує встановлену чинним цивільним законодавством презумпцію чинності правочину згідно з ст. 204 Цивільного кодексу України, яка розповсюджується і на договір №14-в від 04.01.2016, укладений між відповідачем і ТОВ "Де-Люкс", договір №б/н від 01.12.2015, укладений між ТОВ "Де-Люкс" та ТОВ "Київ Інвест Груп", та договір про надання права на експлуатацію фіксованих місць для паркування від 18.11.2015, укладений між КП "Київтранспарксервіс" та ТОВ " Київ Інвест Груп", і судом апеляційної інстанції при вирішенні спору враховуються обумовлені вказаними правочинами права та обов'язки сторін, які виникли щодо користування та експлуатації 5 місць для паркування транспортних засобів на паркувальному майданчику, розташованому за адресою: м. Київ, проспект Ватутіна 14в, Дніпровський район міста Києва (біля будівлі Г. Ватутіна, 14в, літ.А).

При цьому, вказані правочини укладені сторонами у встановлений цивільним законодавством спосіб, правочини підписані представниками сторін та скріплені їхніми печатками, сторонами вчинено дії щодо передання та прийняття об'єктів експлуатації (наявні у справі акти приймання - передачі до договорів), сторони не відмовлялись від взятих на себе зобов'язань за ними та відповідно, набули певні права, які здійснюють в межах існуючих правовідносин, що узгоджується і з приписами статті 11 Цивільного кодексу України.

Крім того, як зазначає відповідач, вказаний договір став наслідком Концепції розробленої ПАТ "УкрНДІінжроект" щодо розміщення газового автомобільного заправного пункту модульного типу на території парувального майданчику, розташованому за адресою м. Київ, проспект Ватутіна 14в, Дніпровський район міста Києва (біля будівлі Г. Ватутіна, 14в, літ.А). з урахуванням діючих державних будівельних і санітарних норм та вимог безпеки.

Відповідно до листа Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України (Мінрегіон) від 11.11.20015 № 7/17-13301 зазначена концепція на розміщення АГЗП - модульного типу за вказаною адресою була погоджена та схвалена на засіданні Секції "Житлового будівництва, промислової та інженерно-транспортної забудови, будівельних матеріалів і виробів"

При схваленні концепції Мінрегіон зазначив, що розміщення АГЗП модульного типу передбачається на ділянці тимчасово організованого паркувального майданчику. Територія майданчику АГЗП має тверде покриття. Спірна ділянка характеризується наявністю інженерних мереж і під'їзних шляхів. Важливим є те, що ділянка є невід'ємною частиною паркувального майданчику.

Мінрегіон врахував той факт, що автомобільний газозаправний пункт модульного типу є заводським виробом; виконаний згідно з технічними умовами та технічною документацією, що погоджена та затверджена в установленому порядку, його розміщення на території паркувального майданчику, що знаходиться на спірній земельній ділянці, не можна віднести до об'єктів будівництва.

У зв'язку з цим, містобудівним законодавством не передбачено отримання вихідних даних для проектування об'єкту містобудування, дозвільних документів на виконання будівельних робіт і відповідно, введення в експлуатацію інспекцією Державного архітектурного-будівельного контролю.

Крім того, ТОВ «Де Люкс» звернулося з листом від 17.02.2016 №2560/0/02-16 до Департаменту містобудування та архітектури щодо погодження розміщення АГЗП-модульного типу та операторської на території паркувального майданчику, що знаходиться на спірній земельній ділянці.

19.02.2016 Департамент містобудування та архітектури, на вказаний лист, надав відповідь, в якому зазначив, що відповідно до погоджених Державною службою гірничого нагляду та промислової безпеки України, Державною службою України з надзвичайних ситуацій, Державною санітарно-епідеміологічною службою України і перевірені ДП «Всеукраїнський державний науково-виробничий центр стандартизації, метрології, сертифікації та захисту прав споживачів» Міністерства економічного розвитку та торгівлі України на відповідність законодавству України технічних умов ТУ У 28.1-39681088-001:2015 «Заправники газу стандартні типу ЗГС для заправки автомобілів та балонів» АГЗП - модульного типу виконаний цілісним заводським виробом; при розміщенні АГЗП- модульного типу, на території автостоянки без ознак будівництва містобудівним законодавством не передбачено отримання вихідних даних для проектування об'єкту містобудування, дозвільних документів на виконання будівельних робіт і, відповідно введення об'єкту в експлуатацію інспекцією Державного архітектурно-будівельного контролю. Крім того, Київською міською радою (позивачем) не затверджено Порядок розміщення газових автомобільних заправних пунктів модульного типу, а Департаментом не оформлюються паспорти прив'язки цих об'єктів до місцевості, а також Департамент не заперечує щодо розміщення АГЗП- модульного типу та операгорної на території паркувального майданчику за адресою: м. Київ, проспект Ватутіна 14в, Дніпровський район міста Києва (біля будівлі Г. Ватутіна, 14в, літ.А).

Як вбачається з матеріалів справи, газовий автомобільний заправний пункт модульного типу, що використовується відповідачем на спірній земельній ділянці знаходиться під охороною Комунальної аварійно-рятувальної служби «Київська служба порятунку» Київської міської ради та Аварійно-рятувального загону спеціального призначення ГУ ДСНС України у м. Києві згідно з договором від 01.04.2016 № ОПП/АО101 для виконання, за необхідності, комплексу аварійно- рятувальних робіт у разі виникнення загроз безпеки, надзвичайних ситуацій.

Враховуючи наведені обставини в сукупності з наявними матеріалами справи, колегія суддів дійшла висновку, що відповідач звертався до уповноважених органів з метою погодження розміщення газового автомобільного заправного пункту модульного типу та операторної на території паркувального майданчика. Отже, відповідач користується та експлуатує лише 5 паркомісць на території паркувального майданчику за адресою: м. Київ, проспект Ватутіна 14в, Дніпровський район міста Києва (біля будівлі Г. Ватутіна, 14в, літ.А). на підставі договору №14-в від 04.01.2016 з Товариством з обмеженою відповідальністю "Де-Люкс".

В свою чергу, колегія суддів зазначає, що паркувальний майданчик, на якому розташовані паркомісця, частина яких використовується відповідачем (5 шт.) закріплено за Комунальним підприємством "Київтранспарксервіс", однак прокуратурою заявлено позов в інтересах Київської міської ради.

Частиною 1 ст. 1 Закону України "Про державний контроль за використанням та охороною земель" вказано, що самовільне зайняття земельної ділянки - це будь-які дії, які свідчать про фактичне використання земельної ділянки за відсутності відповідного рішення органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування про її передачу у власність або надання у користування (оренду) або за відсутності вчиненого правочину щодо такої земельної ділянки, за винятком дій, які відповідно до закону є правомірними.

Пунктом 45 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 1127 від 25.12.2015р., встановлено, що для державної реєстрації права власності на сформовану земельну ділянку в порядку відведення земельної ділянки із земель державної та комунальної власності подається рішення органу виконавчої влади, органу місцевого самоврядування про затвердження документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність або про затвердження документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки (в разі підготовки лотів до проведення земельних торгів).

Частинами 8, 9 ст. 24 Закону України "Про Державний земельний кадастр" передбачено, що на підтвердження державної реєстрації земельної ділянки заявнику безоплатно видається витяг з Державного земельного кадастру про земельну ділянку. Витяг містить всі відомості про земельну ділянку, внесені до Поземельної книги. Складовою частиною витягу є кадастровий план земельної ділянки. При здійсненні державної реєстрації земельної ділянки їй присвоюється кадастровий номер.

Таким чином, згідно із законодавством України право на землю реалізується шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування. Визначений законодавством порядок набуття права на землю передбачає, зокрема, отримання заявником дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, рішення компетентного органу виконавчої влади або місцевого самоврядування про затвердження документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність або про затвердження документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки, а також про передання у власність чи користування (оренду) визначеної земельної ділянки заявникові, та отримання документів, що посвідчують права заявника на визначену земельну ділянку. Усі перелічені документи можуть свідчити або про вжиття особою заходів до оформлення права на земельну ділянку або про завершення оформлення такого права в установленому законодавством порядку.

Пунктом 3.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики розгляду справ у спорах, що виникають із земельних відносин" № 6 від 17.05.2011 роз'яснено, що відповідно до вимог чинного законодавства обов'язковою умовою фактичного використання земельної ділянки є наявність у особи, що її використовує, правовстановлюючих документів на цю земельну ділянку, а відсутність таких документів може свідчити про самовільне зайняття земельної ділянки.

Разом з тим, у вирішенні питання про застосування відповідальності за самовільне зайняття земельної ділянки господарським судам необхідно враховувати, що саме по собі встановлення судом наявності фактичного користування земельною ділянкою без документів, що посвідчують права на неї, не є достатньою підставою для кваліфікації такого використання земельної ділянки як самовільного її зайняття. Господарським судам у вирішенні таких спорів необхідно досліджувати, чи передбачено спеціальним законом отримання правовстановлюючих документів на земельну ділянку для розміщення певних об'єктів, причини відсутності таких документів у особи, що використовує земельну ділянку, наявність у особи права на отримання земельної ділянки у власність чи в користування, вжиття нею заходів до оформлення права на земельну ділянку тощо.

Згідно з п. 17.3.1. Правил благоустрою міста Києва, затверджених рішенням Київської міської ради від 25 грудня 2008 р. N 1051/1051, платні місця для паркування транспортних засобів (майданчики для платного паркування) призначені для тимчасової стоянки транспортного засобу зі стягненням плати за паркування у відведених або спеціально обладнаних місцях без відповідальності за збереження транспортного засобу або з такою відповідальністю, якщо можливе оснащення місця для паркування транспортних засобів необхідним обладнанням. Організація та експлуатація місць платного паркування транспортних засобів здійснюється лише оператором або підприємствами, з якими оператор уклав відповідний договір.

За змістом п. 17.3.2 Правил благоустрою міста Києва, затверджених рішенням Київської міської ради від 25 грудня 2008 р. N 1051/1051, особливі умови користування земельними ділянками, на яких розташовані спеціально обладнані та відведені місця, полягають в розробці та погодженні в установленому цими Правилами порядку схем організації дорожнього руху, згідно з якими у оператора виникає право надання платних послуг паркування транспортних засобів та не потребує розроблення проектів відведення цих земельних ділянок. На таких земельних ділянках оператор не має права здійснювати будь-яку діяльність, окрім надання платних послуг з паркування транспортних засобів та обладнання таких місць, що полягає у запровадженні інноваційних технологій (сучасних систем паркування), нанесенні дорожньої розмітки, встановленні відповідних дорожніх знаків, огорожі та інших елементів благоустрою, у порядку визначеному цими Правилами (п. 17.3.2. Правил благоустрою міста Києва, затверджених рішенням Київської міської ради від 25 грудня 2008 N 1051/1051).

На підставі наведених приписів Правил благоустрою міста Києва, колегія суддів приходить до висновку, що під використанням місця для паркування, відповідно до змісту даних Правил, слід розуміти не буквальне використання земельної ділянки, на якій де-юре знаходиться місце для паркування, а виключно надання послуг з паркування, без будь-яких альтернативних варіантів можливого здійснення на таких місцях діяльності.

Тобто, відповідні земельні ділянки, на яких розташовані місця для паркування передбачені особливі умови користування такими земельними ділянками, і що не потребує розроблення проектів відведення цих земельних ділянок, оскільки відповідні земельні ділянки функціонально не можуть використовуватись під будь-яку іншу діяльність (наприклад для сільського господарства, будівництва). Згідно з ч. 2 ст. 116 Земельного кодексу України набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону (ч. 1 ч. 1 ст. 116 Земельного кодексу України).

Відповідно до ч. 1 ст. 123 Земельного кодексу України надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування здійснюється Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування. Рішення зазначених органів приймається на підставі проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок у разі: надання земельної ділянки із зміною її цільового призначення; формування нової земельної ділянки (крім поділу та об'єднання).

Частиною 2 ст. 123 Земельного кодексу України встановлено, що особа, зацікавлена в одержанні у користування земельної ділянки із земель державної або комунальної власності за проектом землеустрою щодо її відведення, звертається з клопотанням про надання дозволу на його розробку до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, які відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, передають у власність або користування такі земельні ділянки.

Згідно з ч. 1 ст. 124 Земельного кодексу України передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу, чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки (у разі продажу права оренди) шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки.

Право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав (ст. 125 Земельного кодексу України).

Відповідно до ст. 126 Земельного кодексу України право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень".

Згідно з п. 8 ч. 1 ст. 27 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" встановлено, що державна реєстрація права власності та інших речових прав проводиться на підставі державного акта на право приватної власності на землю, державного акта на право власності на землю, державного акта на право власності на земельну ділянку або державного акта на право постійного користування землею, виданих до 1 січня 2013 року.

Відповідно до ч. ч. 1, 3 ст. 212 Земельного кодексу України самовільно зайняті земельні ділянки підлягають поверненню власникам землі або землекористувачам без відшкодування затрат, понесених за час незаконного користування ними. Повернення самовільно зайнятих земельних ділянок провадиться за рішенням суду.

Враховуючи наведені обставини у їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку, що прокурором не доведено порушення відповідачем прав та охоронюваних законом інтересів позивача, а факт користування відповідачем частиною земельної ділянки, а саме 5 паркомісцями на підставі договору №14в від 04.01.2016, але без документів, що посвідчують права на земельну ділянку, не є достатньою підставою для кваліфікації такого використання земельної ділянки як самовільне її зайняття і тягнути за собою наслідки, визначені статтею 212 ЗК України, у зв'язку з чим позовна вимога прокурора про зобов'язання ТОВ "Барс 2000" повернути Київській міській раді земельну ділянку площею 100 кв.м., що розташована на проспекті Ватутіна у Дніпровському районі міста Києва (код ділянки 66:038:015)- не є законною та обґрунтованою і задоволенню не підлягає.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Вищого господарського суду України від 02.11.2016 у справі № 910/6579/16, від 15.11.2016 у справі № 910/5942/16, від 15.11.2016 у справі № 910/4812/16, від 30.11.2016 у справі № 910/4813/16, від 06.12.2016 у справі № 910/9978/16.

Одночасно колегія суддів зазначає, що посилання суду першої інстанції на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 15.12.2015 у справі № 826/14176/15 не спростовує наведених обставин, що мають значення для справи, які апеляційний суд визнав встановленими.

Посилання суду першої інстанції на постанову Вищого господарського суду України у справі № 910/3558/16, є недоцільним, оскільки правова позиція у вказаній справі відноситься до використання як способу захисту ст. 212 Земельного кодексу України, диспозиція якої регламентує інститут самовільного зайняття, проте сама позовна заява не містить фактів самовільності, а лише повернення земельної ділянки.

Щодо посилань суду першої інстанції на акт обстеження земельної ділянки № 16-0201-04 від 03.02.016- то, як зазначалось вище судом апеляційної інстанції, вказаний акт не прийнято як належний та допустимий доказ в розумінні вимог ст.ст. 33, 34 Господарського процесуального кодексу України щодо самовільного зайняття відповідачем спірної земельної ділянки.

Крім того, посилання прокурора на те, що актом обстеження земельної ділянки встановлено факт використання ТОВ "Барс 2000" земельної ділянки без правовстановлюючих документів судом апеляційної інстанції відхиляється, з огляду на те, що наданий акт обстеження земельної ділянки складено без відома та участі представника газозаправного пункту, доказів того, що саме відповідач займає земельну ділянку, площею 100 кв.м., що розташована на проспекті Ватутіна у Дніпровському районі міста Києва (код ділянки 66:038:015) матеріали справи не містять. Відповідно, заперечення прокурора щодо експлуатації земельної ділянки відповідачем не спростовує висновків апеляційного суду, з огляду на те, що майно відповідачу не належить.

Таким чином, рішення суду першої інстанції прийнято за недоведеності прокурором та позивачем обставин, що мають значення для справи, а також зроблені місцевим господарським судом висновки щодо наявності задоволення позовної вимоги про зобов'язання ТОВ "Барс 2000" повернути Київській міській раді земельну ділянку площею 100 кв.м., що розташована на проспекті Ватутіна у Дніпровському районі міста Києва (код ділянки 66:038:015), що використовується для експлуатації та обслуговування газово-заправного пункту та тимчасової споруди - операторської не відповідають обставинам справи, що згідно з п. 2, п. 3 ч. 1 ст. 104 Господарського процесуального кодексу України є підставами для скасування рішення суду першої інстанції.

Крім того, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що оскільки обумовлені законом підстави для зобов'язання відповідача повернути Київській міській раді земельну ділянку площею 100 кв.м., що розташована на проспекті Ватутіна у Дніпровському районі міста Києва (код ділянки 66:038:015) - відсутні, а тому позовна вимога прокурора про приведення самовільно зайнятої ділянки у придатний для використання стан - також задоволенню не підлягає.

З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що рішення Господарського суду міста Києва від 13.09.2016 у справі №910/6343/16 підлягає скасуванню, з прийняттям в апеляційному порядку нового рішення про відмову у задоволенні позову в повному обсязі.

Згідно з частиною сьомою статті 49 Господарського процесуального кодексу України визначено, якщо суд апеляційної або касаційної інстанції чи Верховний Суд України, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Статтею 4-3 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Господарський суд створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.

Частина 1 статті 33 Господарського процесуального кодексу України передбачає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до статті 43 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Відповідно до ст. 104 Господарського процесуального кодексу України, підставами для скасування або зміни рішення місцевого господарського суду є:

1)неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи;

2)недоведеність обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими;

3)невідповідність висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи;

4)порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.

З огляду на викладене, колегія суддів Київського апеляційного господарського суду приходить до висновку, що апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю "Барс 2000" підлягає задоволенню, у зв'язку з чим на підставі п. 2, п. 3 ч. 1 ст. 104 Господарського процесуального кодексу України рішення Господарського суду міста Києва від 13.09.2016 у справі №910/6343/16 підлягає скасуванню, з прийняттям в апеляційному порядку нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Судові витрати розподіляються відповідно до вимог ст. 49 ГПК України.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 99, 101-105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Барс 2000" на рішення Господарського суду міста Києва від 13.09.2016 у справі №910/6343/16 задовольнити.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 13.09.2016 у справі №910/6343/16 скасувати.

3. Прийняти нове рішення, яким в задоволенні позову заступника прокурора міста Києва в інтересах держави в особі Київської міської ради відмовити в повному обсязі.

4. Стягнути з Київської міської ради (01044, м. Київ, ВУЛИЦЯ ХРЕЩАТИК, будинок 36; ідентифікаційний код 22883141) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Барс 2000" (87548, Донецька обл., місто Маріуполь, ВУЛИЦЯ ГРОМОВОЇ, будинок 56; ідентифікаційний код 21506169) 1 515,80 грн. судового збору за подання апеляційної скарги.

5. Доручити Господарському суду міста Києва видати наказ.

6. Матеріали справи №910/6343/16 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом двадцяти днів з дня її прийняття.

Головуючий суддя А.Г. Майданевич

Судді О.М. Гаврилюк

В.В. Сулім