Рішення № 63613272, 15.12.2016, Господарський суд Чернівецької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЧЕРНІВЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"15" грудня 2016 р. Справа № 926/3119/16

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ГРАНДВЕСТ ЛТД»

до відповідача ОСОБА_1 акціонерного товариства «Державний експортно-імпортний банк України» в особі Філії публічного акціонерного товариства «Державний експортно-імпортний банк України»

про визнання недійсним окремого положення договору

Суддя С.О. Миронюк

Представники:

Від позивача ОСОБА_2 представник. Довіреність № 150 від 03.06.2016 р.

Від відповідача ОСОБА_3 представник. Довіреність № 010-01/7622 від 19.09.2011р.

СУТЬ СПОРУ: Товариство з обмеженою відповідальністю «ГРАНДВЕСТ ЛТД» звернулось з позовом до ОСОБА_1 акціонерного товариства «Державний експортно-імпортний банк України» в особі Філії публічного акціонерного товариства «Державний експортно-імпортний банк України» про визнання недійсним окремого положення (п.4.1.3.) Договору поруки № 71115Р4 від 03.06.2015 р.

Провадження у справі порушено ухвалою господарського суду Чернівецької області від 03.10.2016 р., справу до розгляду в судовому засіданні призначено на 19.10.2016 р.

17.10.2016 р. відповідач подав відзив на позов в якому позовні вимоги не визнає у звязку із необґрунтованістю вимог.

18.10.2016 року позивач подав заяву про зміну предмету позову в якій просить визнати недійсними п. 4.1.1 та п.4.1.3. Договору поруки №71115Р4 від 03.06.2015 р.

Ухвалою господарського суду Чернівецької області від 19.10.2016 р. задоволено заяву позивача про зміну предмета позову, а відтак розглядається спір про визнання недійсними п.п. 4.1.1, 4.1.3 договору поруки №71115Р4 від 03.06.2015 року, а розгляд справи відкладено на 10.11.2016 р.

В судовому засіданні 10.11.2016 року оголошено перерву до 29.11.2016 року.

Ухвалою суду від 29.11.2016 року задоволено клопотання про продовження строку розгляду справи на 15 днів та відкладено розгляд справи на 15.12.2016 року.

У судовому засіданні 15.12.2016 року представник позивача підтримав позовні вимоги у повному обсязі.

Представник відповідача заперечував проти задоволення позову з підстав зазначених у відзиві.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши представників сторін, встановивши фактичні обставини справи, дослідивши та оцінивши надані докази в сукупності, проаналізувавши законодавство, яке регулює спірні правовідносини, суд встановив наступне:

08.04.2013 року між ОСОБА_1 акціонерним товариством «Державний експортно-імпортний банк України» (Банк) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Галс ЛТД» (Позичальник) укладена Генеральна угода №71113N2.

Згідно п. 1.2. Генеральної угоди, її метою є визначення загальних умов фінансування інвестиційної, торгово-закупівельної, виробничої та іншої діяльності Позичальника, яке здійснюється відповідно до цієї генеральної угоди шляхом укладення Кредитних договорів.

Відповідно до п. 4.5.1.-4.5.2. Генеральної угоди, ліміт заборгованості за Генеральною угодою не може перевищувати 6 950 000,00 грн. Ліміт Генеральної угоди поширюється на Кредитні договори, які укладені в рамках цієї Генеральної угоди. Ліміт заборгованості за Кредитним договором встановлюється в порядку та на умовах, визначених у Кредитному договорі, укладеному між Банком та Позичальником, який є невід'ємною частиною Генеральної угоди.

Строк користування Кредитом за Генеральною угодою: до « 07» квітня 2018 року (п. 4.3. Генеральної угоди №71113N2).

При цьому, відповідно до п.5.2.6 Генеральної угоди №71113N2 боржник зобовязується своєчасно та у повному обсязі погашати банку заборгованість за кредитом, сплачувати проценти за користування кредитом та інші платежі за кредитним договором.

Також, Позичальник зобовязаний здійснити дострокове погашення кредиту або його частини, відсотків за користування кредитом, комісій, зборів та інших платежів за договором протягом 10 календарних днів з дня отримання письмової вимоги банку про таке достроково погашення (п.6.3.2. Генеральної угоди №71113N2).

03.06.2015 року між ПАТ «Державний експортно-імпортний банк України» (Кредитор), Товариством з обмеженою відповідальністю «Галс ЛТД» (Позичальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю «ГРАНДВЕСТ ЛТД» (Поручитель) укладено Договір поруки №71115Р4, який є невід'ємною частиною Генеральної угоди №71113N2.

Пунктами 3.1.-3.2. Договору поруки №71115Р4 сторони погодили, що Поручитель (позивач) зобовязується перед Кредитором солідарно відповідати за несвоєчасне та повне виконання Позичальником основного зобовязання. У випадку невиконання Позичальником основного зобовязання (або його частини) Кредитор має право вимагати виконання цього зобовязання у Поручителя та/або Позичальника, як у солідарних боржників.

Кредитор має право вимагати від Поручителя задоволення у повному обсязі всіх своїх грошових вимог, що випливають з основного зобовязання у випадку, якщо Позичальник не виконає грошове зобовязання, передбачене Кредитною угодою, протягом двадцяти днів з моменту отримання Поручителем письмового повідомлення Кредитора про факт такого невиконання (п.4.1.1. Договору поруки №71115Р4).

Згідно п.4.1.3. Договору поруки №71115Р4 Кредитор має право вимагати довгострокового виконання основного зобовязання Поручителем та/або Позичальником у випадку якщо протягом 20 робочих днів з моменту отримання Поручителем письмового повідомлення Кредитора про факт невиконання та/або неналежного виконання Боржником зобовязань за Кредитною угодою та/або Поручителем за цим договором, вони не будуть виконані.

Пунктом 7.4. Договору поруки №71115Р4 передбачено що, дія договору припиняється після повного виконання основного зобовязання.

Відповідно до ч. 7 ст. 179 Господарського кодексу України господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Згідно з ч. 1 ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Як передбачено ч. 1 ст. 202 Цивільного кодексу України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до ст. 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (ст. 204 ЦК України).

Відповідно до ч. 2 ст. 16 Цивільного кодексу України одним із способів захисту цивільного права може бути, зокрема, визнання правочину недійсним.

Як передбачено ч. 1 ст. 207 Господарського кодексу України, господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Згідно зі ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим до виконання сторонами.

Статтею 627 Цивільного кодексу України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням йог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ч. 1 ст. 638 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї зі сторін має бути досягнуто згоди.

Згідно приписів ст. 1054 Цивільного кодексу України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (ч. 1 ст. 1048 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ст. 553 Цивільного кодексу України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку, і поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником.

Нормами ст. 554 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.

У відповідності до вимог ч.1 ст. 543 Цивільного кодексу України у разі солідарного обовязку боржників (солідарних боржників) кредитор має право вимагати виконання обовязку частково або в повному обсязі як від усіх боржників разом, так і від будь-якого з них окремо.

За змістом поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконанням ним свого обовязку та відповідає перед кредитором за порушення зобовязання боржником, отже вимога до поручителч може бути предявлена виключно за умови настання обставин, передбачених ч.1 ст. 553 Цивільного кодексу України.

Відповідності до ч.1 ст. 229 Цивільного кодексу України, якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним. Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов'язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом.

Тлумачення змісту помилки міститься в п. 3.9 Постанови Пленуму Вищого господарського суду № 11 від 29.05.2013 року «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними», де під помилкою слід розуміти таке неправильне сприйняття стороною правочину предмета чи інших істотних умов останнього, що вплинуло на її волевиявлення, за відсутності якого можна вважати, що правочин не було б вчинено. Помилка повинна мати істотне значення, зачіпати природу правочину або такі якості його предмета, які значно знижують можливість його використання за призначенням. При цьому істотною вважається така помилка, наслідки якої неможливо усунути або їх усунення вимагає значних витрат від особи, що помилилася, - з урахуванням її майнового становища, характеру діяльності тощо. Обставини, з приводу яких помилилася особа, мають бути наявними на час вчинення правочину. Обов'язок доведення відповідних обставин покладається на позивача. Не вважається помилкою щодо якості продукції (товару, іншого майна) неможливість її використання або утруднення в її використанні, які сталися після виконання хоча б однією з сторін зобов'язань, що виникли з правочину, і не пов'язані з поведінкою іншої сторони правочину. Не має правового значення помилка у мотивах правочину (тобто в обставинах, у зв'язку з якими особа вчиняє правочин) або незнання стороною правочину норм законодавства.

Крім того, виходячи з п. 19 Постанови Пленуму Верховного суду Укаїни № 9 від 06.11.2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» слід зазначити, що правочин вчинений під впливом помилки, обману, насильства, зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною або внаслідок впливу тяжкої обставини, є оспорюваним. Обставини, щодо яких помилилася сторона правочину мають існувати саме на момент вчинення правочину. Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести, що така помилка дійсно мала місце, а також що вона має істотне значення. Не є помилкою щодо якості речі неможливість її використання або виникнення труднощів у її використанні, що сталося після виконання хоча б однією зі сторін зобовязань, які виникли з правочину, і не повязане з поведінкою іншої сторони правочину. Не має правового значення помилка щодо розрахунку одержання користі від вчиненого правочину. Помилка внаслідок власного недбальства, незнання закону чи неправильного його тлумачення однією зі сторін не є підставою для визнання правочину недійсним.

Судом з достовірністю встановлено, що укладення договору поруки №71115Р4 від 03.06.2015 року, в тому числі пунктів 4.1.1., 4.1.3. відбулося в законний спосіб, сторони діяли в межах своїх повноважень, сторони при укладенні дійшли згоди щодо всіх істотних умов договору, договором встановлено солідарну відповідальність боржника і поручителя, договір не був укладений внаслідок помилки, договір поруки не змінює умови кредитного договору, та не створює умови для подвійного трактування строків для предявлення вимоги кредитором, сама по собі порука створює права для кредитора та обовязки для поручителя, безпосередньо для боржника цей вид забезпечення виконання зобовязання не впливає, оскільки зобовязання боржника в цьому випадку не встановлюються, не припиняються, не змінюються.

Відповідно до п. 2.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 року № 11 «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними», вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

За приписами статті 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд, у визначеному законом порядку, встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. (ст. 34 Господарського процесуального кодексу України).

При вирішення даного спору судом приймається до уваги те, що під належністю доказу розуміється наявність обєктивного звязку між змістом судових доказів і фактами, що є обєктом судового дослідження. Належними слід визнавати докази, які містять відомості про факти, що входять у предмет доказування у справі, та інші факти, що мають значення для правильного вирішення спору. Допустимість доказів означає, що у випадках, передбачених нормами матеріального права, певні обставини повинні підтверджуватися певними засобами доказування або певні обставини не можуть підтверджуватися певними засобами доказування.

Виходячи із змісту ст. 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Доказування полягає не лише в поданні особами доказів, а й у доведенні їх переконливості. Отже, обов'язок доказування певних обставин покладається на особу, яка посилається на ці обставини.

Згідно ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі усіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

У процесі розгляду справи не виявлено інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин.

За таких обставин суд дійшов висновку про наявність підстав для відмови в позові з покладанням судових витрат на позивача.

На підставі викладеного, керуючись статтями 82, 84, 85 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

В И Р І Ш И В :

У задоволені позову відмовити.

Повний текст рішення складено та підписано 20.12.2016 року

Рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його прийняття.

У разі подання апеляційної скарги або апеляційного подання до Львівського апеляційного суду через Господарський суд Чернівецької області, рішення якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційною інстанцією.

Суддя С.О. Миронюк