Постанова № 63613068, 14.12.2016, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"14" грудня 2016 р. Справа№ 910/27025/14

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Майданевича А.Г.

суддів: Суліма В.В.

Гаврилюка О.М.

за участю представників сторін: згідно з протоколом судового засідання від 14.12.2016

розглянувши апеляційну скаргу заступника прокурора міста Києва на рішення господарського суду міста Києва від 16.09.2015 (повне рішення складено 21.09.2015)

у справі №910/27025/14 (суддя Головіна К.І.)

за позовом заступника прокурора міста Києва в інтересах держави в особі Фонду державного майна України

до Федерації професійних спілок України

про визнання права власності та витребування майна,-

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду міста Києва від 09.02.2015 у справі, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 23.04.2015, у задоволенні позову прокурора відмовлено.

Постановою Вищого господарського суду України від 14.07.2015 вищевказані судові рішення скасовано, а справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.

Рішенням господарського суду міста Києва від 16.09.2015 у справі №910/27025/14 у задоволенні позову заступника прокурора міста Києва в інтересах держави в особі Фонду державного майна України до Федерації професійних спілок України про визнання права власності та витребування майна відмовлено. Стягнуто з Федерації професійних спілок України до державного бюджету України 41 460,30 грн. судового збору.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, заступник прокурора міста Києва звернувся до апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення господарського суду міста Києва від 16.09.2015 у справі №910/27025/14 скасувати та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити в повному обсязі та відстрочити сплату судового збору.

В своїх доводах скаржник посилається на те, що рішення суду першої інстанції прийнято з порушенням норм матеріального і процесуального права.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 12.10.2015 у складі колегії суддів: головуючий суддя Майданевич А.Г., Лобань О.І., ОСОБА_2. прийнято до провадження вказану вище апеляційну скаргу та призначено розгляд справи №910/27025/14 у судовому засіданні за участю уповноважених представників сторін.

11.11.2015, 07.12.2015 та 21.12.2015 Київським апеляційним господарським судом у судовому засіданні оголошено перерву.

Відповідно до розпорядження секретаря судової палати Київського апеляційного господарського суду від 11.01.2016 у зв'язку з перебуванням судді Лобаня О.І. на лікарняному, змінено склад судової колегії на: головуючий суддя Майданевич А.Г., судді Корсакова Г.В., ОСОБА_2.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 11.01.2016 у складі колегії суддів: головуючий суддя Майданевич А.Г., судді Корсакова Г.В., ОСОБА_2. прийнято до свого провадження вказану вище апеляційну скаргу.

Ухвалою від 11.01.2016 Київським апеляційним господарським судом відкладено розгляд справи.

Відповідно до розпорядження секретаря судової палати Київського апеляційного господарського суду від 01.02.2016 у зв'язку з перебуванням судді ОСОБА_2. на лікарняному, змінено склад судової колегії на: головуючий суддя Майданевич А.Г., судді Корсакова Г.В., Гаврилюк О.М.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 01.02.2016 у складі колегії суддів: головуючий суддя Майданевич А.Г., судді Корсакова Г.В., Гаврилюк О.М. прийнято до свого провадження вказану вище апеляційну скаргу.

01.02.2016 Київським апеляційним господарським судом у судовому засіданні оголошено перерву.

Згідно з протоколом автоматичної зміни складу колегії суддів від 23.02.2016 у зв'язку з перебуванням судді Гаврилюка О.М. на лікарняному, змінено склад судової колегії на: головуючий суддя Майданевич А.Г., судді Корсакова Г.В., Власов Ю.Л.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 23.02.2016 у складі колегії суддів: головуючий суддя Майданевич А.Г., судді Корсакова Г.В., Власов Ю.Л. прийнято до свого провадження вказану вище апеляційну скаргу.

24.02.2016 Київським апеляційним господарським судом у судовому засіданні оголошено перерву.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 28.03.2016 зупинено провадження у справі №910/27025/14 до винесення Конституційним Судом України рішення у справі за конституційним зверненням Федерації професійних спілок України щодо офіційного тлумачення положень статті 1 Закону України "Про підприємства, установи та організації союзного підпорядкування та території України".

Постановою Вищого господарського суду України від 05.07.2016 скасовано ухвалу Київського апеляційного господарського суду від 28.03.2016, а справу №910/27025/14 передано до Київського апеляційного господарського суду для перегляду рішення господарського суду міста Києва від 16.09.2015.

Відповідно до протоколу автоматичної зміни складу колегії суддів від 11.07.2016, у зв'язку з перебуванням судді Власова Ю.Л., який входить до складу колегії суддів і не є суддею-доповідачем, у відпустці, для розгляду справи №910/27025/14 сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя Майданевич А.Г., судді Корсакова Г.В., Тищенко А.І.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 11.07.2016 у складі колегії суддів: головуючий суддя Майданевич А.Г., судді Корсакова Г.В., Тищенко А.І. прийнято до свого провадження вказану вище апеляційну скаргу та призначено розгляд справи №910/27025/14 у судовому засіданні за участю уповноважених представників сторін.

Відповідно до протоколу автоматичної зміни складу колегії суддів від 22.08.2016, у зв'язку з перебуванням судді Тищенко А.І. у відпустці, для розгляду справи №910/27025/14 сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя Майданевич А.Г., судді Корсакова Г.В., ОСОБА_2..

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 22.08.2016 у складі колегії суддів: головуючий суддя Майданевич А.Г., судді Корсакова Г.В., ОСОБА_2. прийнято до свого провадження вказану вище апеляційну скаргу.

22.08.2016 Київським апеляційним господарським судом у судовому засіданні оголошено перерву.

Відповідно до протоколу автоматичної зміни складу колегії суддів від 20.09.2016, у зв'язку з припиненням повноважень судді ОСОБА_2., для розгляду справи №910/27025/14 сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя Майданевич А.Г., судді Корсакова Г.В., Коротун О.М.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 20.09.2016 у складі колегії суддів: головуючий суддя Майданевич А.Г., судді Корсакова Г.В., Коротун О.М. прийнято до свого провадження вказану вище апеляційну скаргу.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 21.09.2016 відкладено розгляд справи у зв'язку з неявкою в судове засідання представників позивача та відповідача.

07.11.2016 Київським апеляційним господарським судом у судовому засіданні оголошено перерву.

Відповідно до протоколу автоматичної зміни складу колегії суддів від 16.11.2016, у зв'язку з перебуванням судді Корсакової Г.В. у відпустці та участю судді Коротун О.М. у тренінгу, для розгляду справи №910/27025/14 сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя Майданевич А.Г., судді Гаврилюк О.М., Сулім В.В.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 16.11.2016 у складі колегії суддів: головуючий суддя Майданевич А.Г., судді Гаврилюк О.М., Сулім В.В. прийнято до свого провадження вказану вище апеляційну скаргу .

17.11.2016 Київським апеляційним господарським судом у судовому засіданні оголошено перерву до 14.12.2016.

Представник позивача та прокурор приймали участь у судових засіданнях, в яких надавали свої пояснення та просили апеляційну скаргу задовольнити, рішення господарського суду міста Києва від 16.09.2015 у справі №910/27025/14 скасувати та прийняти нове рішення суду, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Представник відповідача приймав участь у судових засіданнях, в яких надавав свої пояснення, заперечував проти доводів, що викладені в апеляційній скарзі та просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення господарського суду міста Києва від 16.09.2015 у справі №910/27025/14 - без змін.

Відповідно до ст. 99 ГПК України в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у цьому розділі.

Статтею 101 ГПК України встановлено, що у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі. В апеляційній інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Судова колегія Київського апеляційного господарського суду, беручи до уваги межі перегляду справи в апеляційній інстанції, розглянувши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення учасників судового процесу, перевіривши правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права, встановила наступне.

Статтею 121 Конституції України передбачено, що прокуратура України становить єдину систему, на яку покладаються, в тому числі, представництво інтересів громадянина або держави в суді у випадках, визначених законом.

Як передбачено ч.3 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру", прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, 18.11.1990 Загальною конфедерацією профспілок СРСР і Федерацією незалежних профспілок України (правонаступником якої є Федерація професійних спілок України (далі - Федерація)) був укладений договір про закріплення прав з володіння, користування та розпорядження профспілковим майном, за умовами якого за Федерацією закріплено на праві власності майно відповідно до додатку до договору.

Згідно з додатком до цього договору Федерації було передано спірний майновий комплекс балансовою вартістю 1 974 300 карбованців, введений в експлуатацію 1974 року (пункт 210 додатку).

22.09.2004 відповідачем було зареєстровано право власності на зазначений майновий комплекс відповідно до свідоцтва про право власності серії САА №384289 від 22.09.2004, виданого Головним управлінням комунальної власності м. Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) на підставі наказу Головного управління комунальної власності м. Києва від 22.09.2004 № 1281-В.

У зв'язку з чим, у грудні 2014 року Заступник прокурора міста Києва звернувся в інтересах держави в особі Фонду державного майна України (далі-позивач) до Господарського суду міста Києва з позовом до Федерації професійних спілок України (далі-відповідач) про визнання права власності держави в особі Фонду на майновий комплекс Учбово-спортивну базу "Святошин", що знаходиться за адресою: Житомирське шосе, 19 км у м. Києві, загальною площею 5 803,90 кв.м., а саме: спальний корпус №1 (літера "Г") площею 1 304,20 кв.м.; транспортну підстанцію (літера "Е") площею 52,10 кв.м.; котельню (літера "Ж") площею 360,90 кв.м.; медико-відновлювальний центр (літера "З") площею 224,70 кв.м.; насосу (літера "К") площею 132,60 кв.м.; спальний корпус №2 (літера "Л") площею 334,60 кв.м.; клуб-їдальню (літера "М") площею 1 738,80 кв.м. (далі - майновий комплекс).

В обґрунтування позовних вимог прокурор зазначив, що спірне майно є загальнодержавною власністю і відповідно до норм Закону України "Про підприємства, установи та організації союзного впорядкування, розташовані на території України" від 10.09.1991 року № 1540-ХП, постанов Верховної Ради УРСР від 29.11.1990 року № 506 "Про захист суверенних прав власності Української РСР", від 04.02.1994 року № 3943-ХІІ "Про майно загальносоюзних громадських організацій колишнього Союзу РСР" введено мораторій на території республіки на будь-які зміни форми власності і власника державного майна до введення в дію Закону Української РСР про роздержавлення майна. Отже, відповідач користується вказаним майном незаконно.

При прийняті оскаржуваного рішення, місцевий господарський суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню в повному обсязі.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, заступник прокурора міста Києва звернувся до апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення господарського суду міста Києва від 16.09.2015 у справі №910/27025/14 скасувати та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити в повному обсязі та відстрочити сплату судового збору.

Колегія суддів Київського апеляційного господарського суду, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення, дійшла висновку про те, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення місцевого господарського суду слід скасувати з наступних підстав.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що майновий комплекс - Учбово-спортивної бази «Святошин» по Житомирському шосе, 19 км. у м. Києві (далі - спірне майно) побудовано за радянських часів та перебувало у віддані організацій профспілок СРСР.

Профспілки діяли за загальним статутом профспілок СРСР та були загальносоюзною громадською організацією.

Так, Постановою XIX з'їзду профспілок СРСР від 27.10.1990 «Про особливості профспілок СРСР» встановлено, що профспілкові об'єкти є єдиною власністю профспілок СРСР. Отже, профспілки були єдиною загальносоюзною громадською організацією з єдиною власністю без розмежування її на республіканські та інші профспілкові організації.

Постановою Верховної Ради Української Радянської Соціалістичної Республіки від 24.08.1991 № 1427-XII "Про проголошення незалежності України" було проголошено незалежність України та створення самостійної української держави - України.

Указом Президії Верховної Ради України від 30.08.1991 № 1452-ХІІ "Про передачу підприємств, установ та організацій союзного підпорядкування, розташованих на території України, у власність держави" та Законом України від 10.09.1991 № 1540-ХІІ "Про підприємства, установи та організації союзного підпорядкування, розташовані на території України" майно та фінансові ресурси підприємств, установ, організацій та інших об'єктів союзного підпорядкування, розташовані на території України є державною власністю.

Постановою Верховної Ради України від 14.02.1992 № 2116-XII "Про управління майном підприємств, установ та організацій, що є у загальнодержавній власності" визначено, що функції по управлінню державним майном покладено на Кабінет Міністрів України, а після набрання чинності постановою Верховної Ради України від 07.07.1992 № 2558-XII "Про Тимчасове положення про Фонд державного майна України" - на Фонд державного майна України.

Постановою Верховної Ради України від 10.04.1992 № 2268-ХІІ "Про майнові комплекси та фінансові ресурси громадських організацій колишнього Союзу РСР, розташовані на території України" з метою збереження майна загальносоюзних громадських організацій колишнього СРСР до визначення їх правонаступників вирішено майно та фінансові ресурси розташованих на території України підприємств, установ та об'єктів, що перебували у віданні центральних органів цих організацій, передати Фонду державного майна України - тимчасово (далі - Фонд).

Постановою Верховної Ради України від 04.02.1994 № 3943-ХІІ "Про майно загальносоюзних громадських організацій колишнього СPCP" встановлено, що до законодавчого визначення суб'єктів права власності майна загальносоюзних громадських організацій колишнього СPCP, розташованого на території України, зазначене майно є загальнодержавною власністю. До законодавчого визначення правонаступників майна загальносоюзних громадських організацій колишнього СPCP Фонд здійснює право розпорядження цим майном в процесі приватизації та повноваження орендодавця майнових комплексів підприємств та організацій.

Таким чином, будь-яке майно, яке за час існування Союзу РСР було передано, зокрема, профспілковим організаціям, належало до державної власності. Будь-які зміни власника такого майна суперечить державному суверенітету і економічним інтересам держави.

Про такий висновок зазначено у постановах Верховного Суду України від 16.09.2014 у справі № 51/227, від 04.11.2014 у справі № 48/296, від 28.10.2014 у справі № 62/84.

Отже, судом першої інстанції вірно зазначено, що спірний майновий комплекс залишився у державній власності, розпорядження яким повинно здійснюватись Фондом державного майна України.

Крім того, з матеріалів справи вбачається, що у жовтні 1990 року відбувся ХV з'їзд профспілок України, на якому за рішенням делегатів було прийнято Декларацію про утворення Федерації незалежних профспілок України та проголошено незалежність профспілок України від державних та господарських органів республіки СРСР.

Згідно з п. 26 вказаної Декларації, а також ст. 27 Статуту Федерації професійних спілок України відповідач (ФПУ) є правонаступником майна та коштів Укрпрофради та Федерації незалежних профспілок України.

У подальшому, як зазначалось вище, 18.11.1990 Загальною конфедерацією профспілок СРСР і Федерацією незалежних профспілок України був укладений договір, відповідно до якого за відповідачем закріплено на праві власності майно згідно з додатком до цього договору, зокрема, і майновий комплекс учбово-спортивної бази "Святошин".

Відповідно до ст. 4 Закону України "Про підприємства, установи та організації союзного підпорядкування, розташовані на території України" рішення державних органів, органів громадських, політичних, кооперативних, інших організацій і підприємств, посадових осіб, а також договори та інші угоди, прийняті чи здійснені на основі законодавства СРСР щодо зміни власника і форм власності, а також створення акціонерних та спільних підприємств за участю органів влади та управління СPCP після прийняття постанови Верховної Ради України від 24.08.1991 № 1427-XII "Про проголошення незалежності України" без узгодження з відповідними органами управління, визначеними Кабінетом Міністрів України, вважаються недійсними.

Пунктом 1 постанови Верховної Ради Української PCP від 03.08.1990 №143-ХІІ "Про реалізацію Закону "Про економічну самостійність Української PCP" встановлено, що всі дії суб'єктів господарських відносин, які суперечать державному суверенітету та економічним інтересам Української PCP, визнаються недійсними і забороняються.

Місцевим господарським судом вірно встановлено, що порушення інтересів держави відбулось раніше, ніж 22.09.2004, оскільки, підписання 18.11.1990 договору про закріплення прав з володіння, користування та розпорядження профспілковим майном Української республіканської ради профспілок стало причиною вибуття спірного майна з власності держави.

Враховуючи вищевикладене колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що права позивача, який не надавав згоди на відчуження спірного майна, були порушені саме під час зміни власника і форми власності 18.11.1990.

Крім того, відповідно до ст. 387 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Отже, у позивача є всі підстави для витребування спірного майна у державну власність на підставі ст. 387 ЦК України.

Проте, господарський суд дійшов висновку про відмову в задоволенні позовних вимог, у зв'язку з закінченням строку позовної давності для пред'явлення позову.

Так, відмовляючи в задоволенні позовних вимог, місцевий господарський суд виходив з того, що причина пропуску строку позовної давності є неповажною з огляду на те, що позивач міг та повинен був дізнатися про порушене право в силу належного виконання своїх обов'язків, передбачених законом. А тому зазначені ним обставини про те, що йому не було відомо про порушення права державної власності, є неспроможними.

Однак, колегія суддів апеляційної інстанції не погоджується з таким висновком суду першої інстанції, з огляду на наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, при зверненні до суду в інтересах держави в особі Фонду державного майна України прокурор і позивач заявляли про те, що строк позовної давності не пропущений.

Так, прокуратура зазначає, що про порушення права власності держави на спірний майновий комплекс дізнався із таких листів: від 31.10.2014 № 05/2/1-9146-14 та від 24.10.2014 № 7519/91. На підставі названих листів було проведено перевірку і з'ясовано, що спірний майновий комплекс є державною власністю.

В свою чергу, Фонд посилається на те, що про існування свідоцтва про право власності відповідача на спірне майно, а відтак про порушення свого права він дізнався лише з позовної заяви, яку згідно з вхідним штемпелем отримав 04.12.2014, а тому відлік строку позовної давності для позивача почався саме з цієї дати.

Предметом спору є вимоги прокурора про визнання права власності держави на майновий комплекс та витребування його від відповідача.

Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

За нормою ст. 257 цього кодексу загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

За нормою ч. 1 ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Відповідно до ст. 29 ГПК України у разі прийняття господарським судом позовної заяви, поданої прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача.

Прокурор, який бере участь у справі, несе обов'язки і користується правами сторони, крім права на укладення мирової угоди.

Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що норми закону про початок перебігу позовної давності, встановлені для особи, права або інтереси якої порушено, поширюються й на звернення прокурора до суду із заявою про захист державних інтересів.

Таку правову позицію сформулював Верховний Суд України у постановах від 27.05.2014 р. № 3-23гс14, від 02.09.2014 р. № 3-82гс14, від 23.12.2014 р. №3-194гс14.

Таким чином, норми закону про початок перебігу позовної давності, встановлені для особи, права або інтереси якої порушено, поширюються й на звернення прокурора до суду із заявою про захист державних інтересів.

Відповідно до норм ст. 267 ЦК України заява про захист цивільного права або інтересу має бути прийнята судом до розгляду незалежно від спливу позовної давності.

Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Враховуючи вищевикладене, місцевий господарський суд, відмовляючи в клопотанні про поновлення строку позовної давності, не врахував, що на ФОНД не покладено обов'язок обліковувати свідоцтва про право власності на об'єкти нерухомого майна, видані ГУ комунальної власності м. Києва, а Управління про видані ним свідоцтва прокуратуру м. Києва та ФОНД не повідомляло; судом також не враховано, що Фонд державного майна України не був учасником правовідносин щодо переходу права власності на спірний майновий комплекс, а до компетенції ФОНД не входить контроль за оформленням і реєстрацією права власності на нерухоме майно третіми особами та контроль за використанням майна, право власності на яке зареєстровано не за державою.

Крім того, суд неправомірно встановив обов'язок для Фонду державного майна України щодо обізнаності з порушенням його права, враховуючи обставини реєстрації права власності за відповідачам, натомість доказів обізнаності ФОНД про видачу свідоцтва відповідачу 22.09.2004 на підтвердження обставин, які б свідчили про обізнаність Фонду державного майна України з порушенням права з цього моменту не встановив.

При цьому судом не встановлені обставини, пов'язані з тим у який спосіб та яким чином Фонд дізнався про порушення свого права власності на спірне майно, а також чим це підтверджується.

Таким чином, з огляду на те, що судом апеляційної інстанції, встановлено, що прокурору та Фонду державного майна України у жовтні 2014 році за наслідками проведеної перевірки прокурором стало відомо про порушення права державної власності на спірне майно, колегія суддів вважає, що саме з цього моменту розпочався перебіг позовної давності.

Враховуючи, що прокурор з позовом про визнання права власності та витребування майна звернувся до суду у грудні 2014 року, вірним є висновок, що позовна давність не пропущена і порушене право держави підлягає захисту.

Крім того, колегія суддів відзначає, що право особи на власність підлягає захисту протягом усього часу наявності у особи титулу власника.

Враховуючи вищевикладене, суд першої інстанції дійшов до помилкового висновку про пропуск позивачем позовної давності, а отже дійшов до помилкового висновку, що порушене право державної власності на спірне майно не підлягає захисту.

За таких обставин, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що рішення Господарського суду міста Києва від 16.09.2015 у справі №910/27025/14 підлягає скасуванню, з прийняттям в апеляційному порядку нового рішення про задоволення позову в повному обсязі.

Згідно з частиною сьомою статті 49 Господарського процесуального кодексу України визначено, якщо суд апеляційної або касаційної інстанції чи Верховний Суд України, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Статтею 4-3 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Господарський суд створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.

Частина 1 статті 33 Господарського процесуального кодексу України передбачає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до статті 43 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Відповідно до ст. 104 Господарського процесуального кодексу України, підставами для скасування або зміни рішення місцевого господарського суду є:

1)неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи;

2)недоведеність обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими;

3)невідповідність висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи;

4)порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.

З огляду на викладене, колегія суддів Київського апеляційного господарського суду приходить до висновку, що апеляційна скарга заступника прокурора міста Києва підлягає задоволенню, у зв'язку з чим на підставі п. 2, п. 3 ч. 1 ст. 104 Господарського процесуального кодексу України рішення Господарського суду міста Києва від 16.09.2015 у справі №910/27025/14 підлягає скасуванню, з прийняттям в апеляційному порядку нового рішення про задоволення позовних вимог в повному обсязі.

Судові витрати розподіляються відповідно до вимог ст. 49 ГПК України.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 99, 101-105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу заступника прокурора міста Києва на рішення господарського суду міста Києва від 16.09.2015 у справі №910/27025/14 задовольнити.

2. Рішення господарського суду міста Києва від 16.09.2015 у справі №910/27025/14 скасувати та прийняти нове рішення суду, яким позов задовольнити.

3. Визнати право власності держави в особі Фонду державного майна України (01601, м. Київ, вул. Кутузова 18/9, код 00032945) на майновий комплекс - учбово-спортивну базу «Святошин» по Житомирському шосе, 19 км у м. Києві загальною площею 5 803,90 кв. м, а саме: спальний корпус №1 (літера «Г») площею 1 304,20 кв. м; трансформаторну підстанцію (літера «Е») площею 52,10 кв. м; котельню (літера «Ж») площею 360,90 кв. м; медико-відновлювальний центр (літера «З») площею 224,70 кв. м; насосну (літера «К») площею 132,60 кв. м; спальний корпус №2 (літера «Л») площею 334,60 кв. м; клуб-їдальню (літера «М») площею 1 738,80 кв.

4. Витребувати від Федерації професійних спілок України (01012, м. Київ, Майдан Незалежності, 2, код 00014479) у державну власність в особі Фонду державного майна України (01601, м. Київ, вул. Кутузова 18/9, код 00032945) майновий комплекс - учбово-спортивну базу «Святошин» по Житомирському шосе, 19 км у м. Києві загальною площею 5 803,90 кв. м, а саме: спальний корпус №1 (літера «Г») площею 1 304,20 кв. м; трансформаторну підстанцію (літера «Е») площею 52,10 кв. м; котельню (літера «Ж») площею 360,90 кв. м; медико-відновлювальний центр (літера «З») площею 224,70 кв. м; насосну (літера «К») площею 132,60 кв. м; спальний корпус №2 (літера «Л») площею 334,60 кв. м; клуб-їдальню (літера «М») площею 1 738,80 кв.

5. Стягнути з Федерації професійних спілок України (01012, м. Київ, Майдан Незалежності, 2, код 00014479) до спеціального фонду Державного бюджету України 41460,30 грн. судового збору за розгляд справи в суді першої інстанції та 45606,33 грн. судового збору за розгляд справи в суді апеляційної інстанції.

6. Видачу відповідних наказів доручити господарському суду міста Києва.

7. Матеріали справи №910/27025/14 повернути до господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом двадцяти днів з дня її прийняття.

Головуючий суддя А.Г. Майданевич

Судді В.В. Сулім

О.М. Гаврилюк