Постанова № 63612980, 12.12.2016, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"12" грудня 2016 р. Справа№ 910/13611/16

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Алданової С.О.

суддів: Зубець Л.П.

Мартюк А.І.

при секретарі Шмиговській А.М.

за участю представників:

від позивача - не з'явився

від відповідача - Яковенко А.О. (довіреність №212 від 24.10.2016 р.)

розглянувши матеріали апеляційної скарги Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» в особі Регіональної філії «Південно-Західна залізниця»

на рішення господарського суду міста Києва від 17.10.2016 р.

у справі №910/13611/16 (суддя Бондарчук В.В.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Підприємство Будвироби»

до Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» в особі Регіональної філії «Південно-Західна залізниця»

про стягнення коштів

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Підприємство Будвироби» звернулось до господарського суду міста Києва з позовною заявою до Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» в особі Регіональної філії «Південно-Західна залізниця» про стягнення 21921,77 грн. безпідставно отриманих грошових коштів, процентів за користування чужими грошовими коштами у розмірі 1809,92 грн., 853,71 грн. інфляційних втрат та 273,00 грн. 3% річних.

Рішенням господарського суду міста Києва від 17.10.2016 р. позов задоволено частково. Стягнуто з відповідача на користь позивача 21921,77 грн. основного боргу, 1809,92 грн. процентів за користування чужими грошовими коштами та 1273,39 грн. судового збору. У решті позову відмовлено.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, відповідач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить вказане рішення скасувати та прийняти нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.

Апеляційну скаргу мотивовано тим, що рішення суду першої інстанції прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Представник відповідача в судовому засіданні повністю підтримав доводи, викладені в апеляційній скарзі, просив скаргу задовольнити, рішення скасувати в позові відмовити.

Представник позивача в судове засідання не з'явився, про причини неявки суд не повідомив.

Враховуючи те, що в матеріалах справи містяться докази належного повідомлення всіх учасників судового процесу про час та місце проведення судового засідання по розгляду апеляційної скарги, а строки розгляду апеляційної скарги обмежені ст. 102 ГПК України, колегія суддів, вважає можливим здійснити перевірку рішення суду першої інстанції у даній справі в апеляційному порядку без участі представника відповідача.

Колегія суддів зазначає, що ухвалами від 07.11.2016 р. та від 28.11.2016 р. явка сторін у судове засідання обов'язковою не визнавалась.

Зважаючи на те, що неявка представника позивача не перешкоджає всебічному, повному та об'єктивному розгляду всіх обставин справи, апеляційний господарський суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами в порядку ст. 75 ГПК України.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, заслухавши пояснення представника відповідача, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, апеляційний господарський суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

03.06.2014 р. між Державним територіально-галузевим об'єднанням «Південно-Західна залізниця», яке реорганізовано у Публічне акціонерне товариство «Українська залізниця» (постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Підприємство Будвироби» (покупець) було укладено договір поставки № ПЗ/НХ-146051/НЮ, умовами якого передбачено, що постачальник зобов'язується поставити та передати у власність покупцю брухт чорних металів (ДСТУ 4121-2002), а покупець зобов'язується прийняти і оплатити цей товар на умовах даного договору.

Кількість, асортимент та ціна товару вказані у специфікації № 1 (додаток № 1), яка є невід'ємною частиною даного договору (п. 1.2. договору).

Відповідно до п.п. 2.2., 2.3. договору, ціна та кількість товару може змінюватися за взаємною згодою сторін, шляхом підписання додаткових угод до договору. Сума договору становить 724500,00 грн. без ПДВ.

Згідно п. 3.1. договору, оплата вартості товару здійснюється таким чином:

3.1.1. 100 % вартості товару, запланованого до відвантаження, вартості залізничного тарифу та охорони покупець сплачує протягом 10 банківських днів з дня отримання листа постачальника про готовність товару до вивозу.

3.1.2. У разі відвантаження товару у кількості, яка перевищує заплановану, залишок вартості партії товару покупець сплачує протягом 5 (п'яти) банківських днів з дня підписання сторонами акта приймання-передачі товару.

Пунктом 3.4. договору передбачено, що в разі зміни кон'юнктури ринку відповідного виду металобрухту, відвантаження товару припиняється до узгодження нової ціни. Зміна ціни товару оформлюється шляхом підписання додаткової угоди до даного договору. Сума, що надійшла у якості попередньої оплати згідно п. 3.1.1. договору не повертається покупцю, а зараховується в якості попередньої оплати за металобрухт, який буде поставлено за новими цінами.

За умовами п. 5.1. договору, у випадку неможливості виконання договірних зобов'язань, постачальник зобов'язується протягом 30 банківських днів повернути покупцю залишок від перерахованої покупцем попередньої оплати.

Даний договір набирає чинності з моменту його підписання і діє до 31.12.2014, а в частині розрахунків - до остаточного виконання сторонами зобов'язань за даним договором (п. 9.1. договору).

Станом на 01.12.2015 р. переплата ТОВ «Підприємство Будвироби» за поставлений товар за договором № ПЗ/НХ-156114/НЮ від 25.06.2015 р. становить 20631,85 грн.

Також, 25.06.2015 р. між Державним територіально-галузевим об'єднанням «Південно-Західна залізниця», яке реорганізовано у Публічне акціонерне товариство «Українська залізниця» (постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Підприємство Будвироби» (покупець) укладено договір поставки № ПЗ/НХ-156114/НЮ, умовами якого передбачено, що постачальник зобов'язується поставити та передати у власність покупцю брухт чорних металів (ДСТУ 4121-2002), а покупець зобов'язується прийняти і оплатити цей товар на умовах даного договору.

Кількість, асортимент та ціна товару вказані у специфікації, яка є невід'ємною частиною даного договору (п. 1.2. договору).

Відповідно до п.п. 2.2., 2.3. договору, ціна та кількість товару може змінюватися за взаємною згодою сторін, шляхом підписання додаткових угод до договору. Сума договору становить 753400,00 грн. без ПДВ.

Згідно п. 3.1. договору, оплата вартості товару здійснюється таким чином:

3.1.1. 100 % вартості товару, запланованого до відвантаження, вартості залізничного тарифу та охорони покупець сплачує протягом 10 банківських днів з дня отримання листа постачальника про готовність товару до вивозу.

3.1.2. У разі відвантаження товару у кількості, яка перевищує заплановану, залишок вартості партії товару покупець сплачує протягом 5 (п'яти) банківських днів з дня підписання сторонами акту приймання-передачу товару.

За умовами п. 5.1. договору, у випадку неможливості виконання договірних зобов'язань, постачальник зобов'язується протягом 30 банківських днів повернути покупцю залишок від перерахованої покупцем попередньої оплати.

Даний договір набирає чинності з моменту його підписання і діє до 31.12.2015 р., а в частині розрахунків - до остаточного виконання сторонами зобов'язань за даним договором (п. 9.1. договору).

Як зазначає позивач, з липня 2015 року по грудень 2015 року на виконання умов договору № ПЗ/НХ-156114/НЮ від 25.06.2015 р., позивачем перераховано на рахунок відповідача 438723, 19 грн., що підтверджується банківською випискою, що міститься в матеріалах справи. При цьому, відповідачем поставлено, а позивачем прийнято товар на суму 418091,34 грн., що підтверджується актами приймання-передачі № 21/07-01, № 16/07-02 та № 16/07-01.

Станом на 01.01.2015 р. переплата ТОВ «Підприємство Будвироби» за поставлений товар за договором № ПЗ/НХ-146051/НЮ від 03.06.2014 р. склала 644,96 грн.

Таким чином, переплата позивача за поставлений товар за договорами №ПЗ/НХ-146051/НЮ від 03.06.2014 р. та № ПЗ/НХ-156114/НЮ від 25.06.2015 р. становить 21276,81 грн., що підтверджується актом звірки взаємних розрахунків станом на 01.12.2015 р., який підписаний представниками сторін та скріплений їх печатками.

25.03.2016 р. позивачем на адресу відповідача направлено вимогу про сплату грошових коштів, в якій позивач вимагав протягом 3-х днів з моменту отримання даної вимоги повернути грошові кошти у розмірі 21276,81 грн., перераховані у якості передоплати. Вимога отримана відповідачем 28.03.2016 р., що підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення. Відповідач на претензію відповіді не надав, грошові кошти не повернув.

Обґрунтовуючи свої вимоги, позивач зазначає, що відповідач неналежним чином виконує зобов'язання за договорами, сплачений товар у повному обсязі не поставив, перерахованих грошових коштів у розмірі 21276,81 грн. не повернув.

Згідно ч. 1 ст. 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Частинами 1, 3, 5 ст. 626 ЦК України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом, або не випливає із суті договору.

У відповідності до положень ст. ст. 6, 627 ЦК України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно ч. 1 ст. 265 ГК України, за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Статтею 655 ЦК України встановлено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ч. 1 ст. 712 ЦК України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Частинами 1, 2 ст. 193 ГК України встановлено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Положеннями ст. 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 ЦК України).

Пунктом 5.1. договорів встановлено, що у випадку неможливості виконання договірних зобов'язань, постачальник зобов'язується протягом 30 банківських днів повернути покупцю залишок від перерахованої покупцем попередньої оплати.

Частиною 2 ст. 693 ЦК України встановлено, якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

Як зазначено вище, позивач звертався до відповідача з вимогою про повернення передплачених коштів у розмірі 21276, 81 грн., однак відповідач цієї вимоги не виконав.

Згідно ст. 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання.

Відповідно до ч. 1 ст. 614 ЦК України визначено, що особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання.

При цьому, відсутність своєї вини відповідно до ч. 2 ст. 614 ЦК України доводить особа, яка порушила зобов'язання.

Згідно п. 9.1. договорів поставки, договір набирає чинності з моменту його підписання сторонами і діє до 31.12.2014 р. та 31.12.2015 р. відповідно, а в частині розрахунків - до остаточного виконання сторонами зобов'язань за даним договором.

Таким чином, оскільки у договорах передбачено, що у частині розрахунків договори діють до остаточного виконання сторонами зобов'язань за даним договором, то в даному випадку йдеться про виконання зобов'язання щодо оплати поставленого товару за договорами, а не повернення передплачених коштів.

Відповідно до ст. 1212 ЦК України, особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Положення цієї глави застосовуються також до вимог про повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні.

Тобто, до відсутності правової підстави вищенаведена стаття відносить також і випадок, коли підстава, на якій було набуте або збережене майно, на момент набуття або збереження існувала, але згодом відпала.

Припинення дії договорів поставки № ПЗ/НХ-146051/НЮ від 03.06.2014 р. та № ПЗ/НХ-156114/НЮ від 25.06.2015 р. і є тією підставою, яка відпала у розумінні ст. 1212 ЦК України.

Таким чином, грошові кошти у розмірі 21276,81 грн. позивачем перераховувались відповідачу на підставі договорів поставки № ПЗ/НХ-146051/НЮ від 03.06.2014 р. та № ПЗ/НХ-156114/НЮ від 25.06.2015 р., які припинили дію.

Частиною 2 ст. 530 ЦК України встановлено, що якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Враховуючи наведене, з урахуванням положень ст. 530 ЦК України, судом першої інстанції було вірно зазначено, що боржник вважається таким, що прострочив виконання зобов'язання з повернення перерахованих позивачем коштів у сумі 21276,81 грн. в якості передоплати, починаючи з 05.04.2016 р., оскільки 28.03.2016 р. отримана вимога про повернення коштів.

Відповідачем не надано суду належних доказів на спростування своєї вини в невиконанні зобов'язання щодо повернення позивачеві перерахованих коштів.

При цьому, як вірно встановлено судом першої інстанції, позивачем допущено арифметичну помилку у розрахунку основного боргу, оскільки передплата за договором № ПЗ/НХ-156114/НЮ від 25.06.2015 р. становить 20631,85 грн., а за договором № ПЗ/НХ-146051/НЮ від 03.06.2014 - 644,96 грн., що разом становить 21276,81 грн.

Факт наявності заборгованості у відповідача перед позивачем належним чином доведений, документально підтверджений, у зв'язку з чим колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що вимоги про стягнення з відповідача передплати є такими, що підлягають задоволенню частково в розмірі 21276,81 грн.

Також, позивач просив суд стягнути з відповідача 1809,92 грн. - процентів за користування чужими грошовими коштами за період з 09.02.2016 р. по 14.07.2016 р.

Відповідно до ст. 1214 ЦК України, особа, яка набула майно або зберегла його у себе без достатньої правової підстави, зобов'язана відшкодувати всі доходи, які вона одержала або могла одержати від цього майна з часу, коли ця особа дізналася або могла дізнатися про володіння цим майном без достатньої правової підстави. З цього часу вона відповідає також за допущене нею погіршення майна.

Особа, яка набула майно або зберегла його у себе без достатньої правової підстави, має право вимагати відшкодування зроблених нею необхідних витрат на майно від часу, з якого вона зобов'язана повернути доходи.

У разі безпідставного одержання чи збереження грошей нараховуються проценти за користування ними (ст. 536 цього Кодексу).

Згідно ст. 536 ЦК України, за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами.

Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

Відповідно до 6.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 р. № 14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань», підставами для застосування до правовідносин сторін ст. 536 ЦК України є, по-перше, факт користування чужими коштами, по-друге - встановлення розміру відповідних процентів договором або чинним законодавством (наприклад, ст.ст. 1048, 1054, 1061 ЦК України).

Колегія суддів, перевіривши наданий позивачем розрахунок процентів за користування чужими грошовими коштами, погоджується з висновком суду першої інстанції, що позивачем допущено помилку у визначенні періоду нарахування процентів за користування чужими грошовими коштами, а відтак обґрунтованою визнається сума процентів за користування чужими грошовими коштами у розмірі 1098,43 грн., що розрахована з моменту виникнення прострочення виконання зобов'язання з повернення передплачених коштів за період з 05.04.2016 р. по 14.07.2016 р., а тому вимога в цій частині підлягає частковому задоволенню.

Щодо вимоги позивача про стягнення з відповідача 853,71 грн. - інфляційних втрат за період з 09.02.2015 р. по 30.06.2016 р. та 273,00 грн. - 3 % річних за період з 09.02.2016 р. по 14.07.2016 р., колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Згідно п.п. 5.1., 5.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 р. «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань», кредитор вправі вимагати, в тому числі в судовому порядку, сплати боржником сум інфляційних нарахувань та процентів річних як разом зі сплатою суми основного боргу, так і окремо від неї.

Обов'язок боржника сплатити суму боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних не виникає у випадках повернення коштів особі, яка відмовилася від прийняття зобов'язання за договором (ст. 612 ЦК України), повернення сум авансу та завдатку, повернення коштів у разі припинення зобов'язання (в тому числі шляхом розірвання договору) за згодою сторін або визнання його недійсним, відшкодування збитків та шкоди, повернення безпідставно отриманих коштів (ст. 1212 ЦК України), оскільки відповідні дії вчиняються сторонами не на виконання взятих на себе грошових зобов'язань, а з інших підстав.

Таким чином, враховуючи норми чинного законодавства, приймаючи до уваги рекомендації, викладені в постанові Пленуму Вищого господарського суду України, оскільки обов'язок боржника сплатити суму боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних не виникає у випадках повернення сум авансу, адже відповідні дії вчиняються сторонами не на виконання взятих на себе грошових зобов'язань, а з інших підстав, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанцїі, що вимога позивача в частині стягнення з відповідача 3 % річних та інфляційних втрат є необгрунтованою та не підлягає задоволенню.

Відповідно до ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідачем, в порушення зазначеної норми, належним чином апеляційну скаргу не обґрунтовано, доказів та підстав для скасування рішення суду першої інстанції апеляційному суду не наведено.

З огляду на викладене, посилання скаржника на те, що рішення суду першої інстанції прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, не знайшли свого підтвердження в судовому засіданні. Крім того, доводи апеляційної скарги не спростовують висновку місцевого господарського суду та не підтверджуються наявними матеріалами справи.

Тому колегія суддів вважає, що рішення господарського суду міста Києва від 17.10.2016 р. у даній справі є таким, що відповідає нормам матеріального та процесуального права, фактичним обставинам та матеріалам справи, у зв'язку з чим підстави для задоволення апеляційної скарги відсутні.

Керуючись ст.ст. 99, 101, 102, п. 1 ч. 1 ст. 103, ст. 105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» в особі Регіональної філії «Південно-Західна залізниця» залишити без задоволення.

Рішення господарського суду міста Києва від 17.10.2016 р. у справі №910/13611/16 залишити без змін.

Справу №910/13611/16 повернути до господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом двадцяти днів з дня набрання судовим рішенням апеляційного господарського суду законної сили.

Головуючий суддя С.О. Алданова

Судді Л.П. Зубець

А.І. Мартюк