Рішення № 63612757, 15.12.2016, Господарський суд Харківської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 715-77-21, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

____________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"15" грудня 2016 р.Справа № 922/3846/16

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Ємельянової О.О.

при секретарі судового засідання Малихіній М.П.

розглянувши справу

за позовом Приватного підприємства "Торгівельні ряди", смт. Кегичівка до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, смт. Кегичівка простягнення коштівза участю представників сторін:

від позивача: ОСОБА_2 (дов. № б/н від 14.09.2016 року);

від відповідача: ОСОБА_1 (особисто, паспорт); ОСОБА_3 (дов. № б/н від 24.02.2016 року); ОСОБА_4В (договір № 29112016-1 від 29.11.2016 року);

вільні слухачі: ОСОБА_5 (паспорт); ОСОБА_6 (паспор).

ВСТАНОВИВ:

Приватне підприємство "Торгівельні ряди" (позивач) звернулось до господарського суду Харківської області із позовом до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (відповідач) про стягнення неустойки, нарахованої на підставі частини 2 статті 758 Цивільного кодексу України за період з 20.02.2016 року по 07.11.2016 року у сумі 11 430, 00 грн. та судові витрати.

Позовні вимоги обґрунтовані порушенням відповідачем зобов'язань за договором № 20 найму (оренди) торгівельного місця на Кегичівському ринку Приватного підприємства "Торгівельні ряди" (типовий) від 15.06.2015 року у частині повернення об'єкту найму.

Ухвалою суду від 11.11.2016 року порушено провадження у справі та призначено до розгляду у судовому засіданні на 23.11.2016 року.

У межах строків визначених статтею 69 Господарського процесуального кодексу України розгляд справи неодноразово відкладався.

23.11.2016 року позивач через канцелярію суду надав правове обґрунтування позовних вимог у яких також зазначає, що строк дії договору найму (оренди) торгівельного місця на Кегичівському ринку закінчився 05.01.2016року, а зобов'язання сторін по ньому до 20.02.2016 року.

28.11.2016 року позивачем через канцелярію суду надано заяву про зміну та збільшення розміру позовних вимог у якій зазначає, що із урахуванням того, що відповідач з 20.02.2016 року не сплачує взагалі ніяких коштів змінює позовні вимоги, та просить суд стягнути із відповідача на користь позивача кошти за користування майном підприємства та неустойку, нараховану на підставі частини 2 статті 785 Цивільного кодексу України за період з 20.02.2016 року по 23.11.2016 року у сумі 12 700, 00 грн. та видати про це наказ. Стягнути із відповідача на користь позивача судові витрати.

01.12.2016 року відповідач через канцелярію суду надав відзив вх. № 41108 у якому зазначає, що відповідачем здійснювалась оплата відповідно до умов договору через відділення Укрпошти шляхом грошового переказу на ім'я ОСОБА_2 та у зв'язку із тим, що позивач ухилявся від отримання переказів їх було повернуто відповідачеві, також вважає договір продовженим на той самій строк та на тих, же самих умовах, просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

13.12.2016 року позивачем через канцелярію суду надано доповнення вх. № 42598 до позовної заяви у яких зазначає, що пролонгації договору не відбулося, строк дії договору встановлений у відповідності до пункту 6.1. договору найму (оренди) торгівельного місця на Керигівському ринку та закінчився 05.01.2016 року. Також зазначив, що позивачу не було відомо про здійснення відповідачем оплати, у зв'язку із тим, що відповідач не вжив заходів, щодо повідомлення позивача. У зв'язку із тим, що відповідач не повертає позивачу майно після закінчення строку дії договору, то такі дії відповідача порушують права позивача.

13.12.2016 року відповідач через канцелярію суду надав клопотання вх. № 42759 про долучення документів до матеріалів справи.

У судовому засіданні 13.12.2016 року оголошено перерву до 15.12.2016 року.

15.12.2016 року позивач через канцелярію суду надав клопотання вх. № 43057 про збільшення розміру позовних вимог та просить суд стягнути із відповідача на користь позивача кошти за користування майном підприємства та неустойку, нараховану на підставі частини 2 статті 785 Цивільного кодексу України за період з 20.02.2016 року по 23.11.2016 року у сумі 22 200, 00 грн. та видати про це наказ.

У судовому засіданні 15.12.2016 року оголошено технічну перерву на 5-ть хвилин.

Приступній у судовому засіданні представник позивача надані до суду заяви підтримав у повному обсязі та просив суд позов задовольнити .

Присутній у судовому засіданні представник відповідача проти заявлених позивачем заяв заперечував та просив суд відмовити у задоволенні позовних вимог.

Щодо наданої позивачем 28.11.2016 року про зміну та збільшення розміру позовних вимог та 15.12.2016 року заяви про збільшення розміру позовних вимог суд зазначає наступне.

Як вбачається з поданих позивачем заяв від 28.11.2016 року про зміну та збільшення розміру позовних вимог та від 15.12.2016 року заяви про збільшення розміру позовних вимог, позивач збільшив розмір нарахованої та заявленої до стягнення неустойки, та доповнив вимоги новою вимогою, якої не було заявлено при первісному зверненні із позовом до суду, а саме, позивач просить стягнути не тільки суму неустойки, а доповнив позов вимогою про стягнення коштів за користування майном підприємства.

Господарський суд розцінює подані позивачем заяви від 28.11.2016 року про зміну та збільшення розміру позовних вимог та від 15.12.2016 року заяви про збільшення розміру позовних вимог в частині стягнення із відповідача суми коштів за користування майном підприємства, як зміну підстав та предмета позову, оскільки первісно така вимога не була заявлена позивачем.

Відповідно до пункту 3.12 постанови пленуму Вищого господарського суду України №18 від 26 грудня 2011 року "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", право позивача на зміну предмета або підстави позову може бути реалізоване лише до початку розгляду господарським судом справи по суті. Заяви про зміну предмета або підстави позову подані після початку розгляду судом справи по суті, залишаються без розгляду і приєднуються до матеріалів справи, про що суд зазначає в описовій частині рішення, прийнятого по суті спору (або в ухвалі, якою закінчується розгляд справи).

Початок розгляду справи по суті має місце з того моменту, коли господарський суд після завершення підготовки справи до розгляду (стаття 65 ГПК) відкриття судового засідання, роз'яснення (за необхідності) сторонам та іншим учасникам судового процесу їх прав та обов'язків і розгляду інших клопотань і заяв (про відкладення розгляду справи, залучення до участі в ній інших осіб, витребування додаткових доказів тощо) переходить безпосередньо до розгляду позовних вимог, тобто до з'ясування у передбаченому ГПК порядку обставин справи та здійснення їх правової оцінки, про що зазначається в протоколі судового засідання. При цьому неявка у судове засідання сторін або однієї з сторін, за умови, що їх належним чином повідомлено про час і місце цього засідання, не перешкоджає такому переходові до розгляду позовних вимог, якщо у господарського суду відсутні підстави для відкладення розгляду справи, передбачені частиною першою статті 77 ГПК.

Під предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення. Підставу позову становлять обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу.

Відтак зміна предмета позову означає зміну вимоги, з якою позивач звернувся до відповідача, а зміна підстав позову - це зміна обставин, на яких ґрунтується вимога позивача. Одночасна зміна і предмета, і підстав позову не допускається.

У разі подання позивачем заяви, направленої на одночасну зміну предмета і підстав позову, господарський суд повинен відмовити в задоволенні такої заяви і, приєднавши її до матеріалів справи та зазначивши про цю відмову в описовій частині рішення (або в ухвалі, якою закінчується розгляд справи), розглянути по суті раніше заявлені позовні вимоги, якщо позивач не відмовляється від позову. Позивач при цьому не позбавлений права звернутися з новим позовом у загальному порядку.

Враховуючи вищевикладене, та з огляду на те, що предметом розгляду справи № 922/3846/16 є стягнення неустойки, нарахованої на підставі частини 2 статті 758 Цивільного кодексу України, а надані позивачем до господарського суду заяви від 28.11.2016 року про зміну та збільшення розміру позовних вимог та від 15.12.2016 року заяви про збільшення розміру позовних вимог у частині стягнення із відповідача суми коштів за користування майном підприємства направлені одночасно зміну і предмета, і підстав позову, суд прийшов до висновку про відмову у їх задоволенні.

Суд, дослідивши надані позивачем заяви від 28.11.2016 року про зміну та збільшення розміру позовних вимог та від 15.12.2016 року заяви про збільшення розміру позовних вимог в частині збільшення розміру позовних вимог, зазначає наступне .

Відповідно до статті 22 Господарського процесуального кодексу України позивач вправі до рийняття рішення по справі збільшити розмір позовних вимог за умови дотримання встановленого порядку досудового врегулювання спору у випадках, передбачених статтею 5 цього Кодексу в цій частині, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог.

Відповідно до пункту 3.10. постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" від 26.12.2011 року №18 зазначено, що передбачені частиною 4 статті 22 Господарського процесуального кодексу України права позивача збільшити або зменшити розмір позовних вимог, відмовитись від позову можуть бути реалізовані до прийняття рішення судом першої інстанції. Під збільшенням або зменшенням розміру позовних вимог слід розуміти відповідно збільшення або зменшення кількісних показників за тією ж самою вимогою, яку було заявлено в позовній заяві. Згідно з частиною третьою статті 55 Господарського процесуального кодексу України ціну позову вказує позивач. Отже, у разі прийняття судом зміни (в бік збільшення або зменшення) кількісних показників, у яких виражається позовна вимога, має місце нова ціна позову, виходячи з якої й вирішується спір, - з обов'язковим зазначенням про це як у вступній, так і в описовій частині рішення. При цьому питання щодо повернення зайво сплаченої суми судового збору у зв'язку із зменшенням позовних вимог вирішується господарським судом на загальних підставах і в порядку, визначеному законодавством.

Враховуючи вищевикладене, суд приймає надані позивачем заяви від 28.11.2016 року та 15.12.2016 року як заяви про збільшення розміру позовних вимог та подальший розгляд справи веде з їх урахуванням.

З урахуванням наведеного, предметом розгляду у даній справі є вимога позивача про стягнення із відповідача суми неустойки, нарахованої на підставі частини 2 статті 758 Цивільного кодексу України за період з 20.02.2016 року по 23.11.2016 року у розмірі 22 200, 00 грн.

Статтею 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року, ратифікованою Верховною ОСОБА_4 України (Закон України від 17.07.1997 року № 475/97 - ВР), кожній особі гарантовано право на справедливий і відкритий розгляд при визначенні її громадських прав і обов'язків впродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, створеним відповідно до закону.

Згідно з частиною другою статті 4-3 Господарського процесуального кодексу та статтею 33 Господарського процесуального кодексу України сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Якщо подані сторонами та іншими учасниками судового процесу докази є недостатніми, господарський суд може за їх клопотанням чи за власною ініціативою витребувати в порядку підготовки справи до розгляду необхідні для цього письмові і речові докази, інші матеріали (пункт 3, 4, 6, 8 і 11 статті 65 ГПК України), притому не лише від учасників судового процесу, а й від інших підприємств, установ, організацій, державних органів.

При цьому, суд має створити належні умови всім учасникам судового процесу для виконання ними вказаного обовязку по доведенню своєї правової позиції.

Згідно частини 3 статті 22 Господарського процесуального кодексу України сторони зобовязані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами, виявляти взаємну повагу до прав і охоронюваних законом інтересів другої сторони, вживати заходів до всебічного, повного та обєктивного дослідження всіх обставин справи.

Так, наявні в матеріалах справи ухвали суду про порушення провадження у справі та про відкладення розгляду справи свідчать, що судом було створено всім учасникам судового процесу належні умови для доведення останніми своїх правових позицій, надання ними доказів, які, на їх думку, є достатніми для обґрунтування своїх вимог та заперечень. Окрім того, судом було вжито всіх заходів, в межах визначених чинним законодавством повноважень, щодо всебічного, повного та обєктивного дослідження всіх обставин справи, витребувано в порядку підготовки справи до розгляду необхідні для цього докази.

Враховуючи те, що норми статті 65 Господарського процесуального кодексу України, щодо обов`язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, що необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, а пунктом 4 частини 3 статті 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих ним повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів та здійснені всі необхідні дії щодо витребування додаткових доказів, та вважає за можливе розглянути справу за наявними у ній та додатково поданими на вимогу суду матеріалами та документами.

Згідно із статтею 85 Господарського процесуального кодексу України у судовому засіданні 15.12.2016 року було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

З'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, всебічно та повно дослідивши матеріали справи та надані докази, заслухавши пояснення представника позивача та відповідача, суд встановив наступне.

Як зазначає позивач, 15.06.2015 року між Приватним підприємством "Торгівельні ряди" (далі-позивач, наймодавець) та Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 (далі-відповідач, наймач) укладено договір № 20 найму (оренди) торгівельного місця на Кегичівському ринку Приватного підприємства "Торгівельні ряди" (т. 1, а.с. 9-14).

Відповідно до пункту 6.1.договору, сторони погодили, що договір діє з 15.06.2015 року по 05.01.2016 року (але не більше одного року) (т. 1, а.с. 13).

Наймодавець передає, а наймач приймає у тимчасове платне користування торговельне місце, яке розташовано на ринку Приватного підприємства "Торгівельні ряди" за адресою: 64003, вул. Миру, 30, смт. Кегичівка, Кегичівський район. Загальна площа об'єкта найму становить 10 кв.м. ділянки з твердим покриттям (пункт. 1.1., 1.2. договору).

Пунктом 2.4. договору, сторони погодили зокрема, що об'єкт найму вважається поверненим наймодавцю з часу підписання сторонами акта приймання-передачі про фактичне повернення майна з оренди.

Розмір плати за користування об'єктом найму становить 635,00 грн. щомісячно. Плата за користування об'єктом найму сплачується у готівковій формі у якості передоплати наперед до 20 числа щомісячно (пункти 3.1., 3.4. договору).

Пунктом 5.1.6. договору, сторони визначили, що при затримці повернення майна з вини наймача торгівельного місця після припинення дії цього договору, наймач сплачує плату за користування об'єктом найму у подвійному розмірі до дня фактичної передачі об'єкта найму за актом приймання -передачі.

Зміна умов або розірвання договору проводить за погодженням сторін, які оформлюються додатковою угодою і є невід'ємною частиною цього договору. Дія договору припиняється, зокрема внаслідок закінчення строку його дії (пункти 6.2., 6.4.)

Відповідно до пункту 6.6. договору, у випадках відсутності заперечень наймодавця та наймача про припинення дії договору протягом одного місяця до його закінчення, він вважається продовженим на той самий строк, і на тих самих умовах, що були передбачені договором, про що укладається додаткова угода у письмовому вигляді.

За твердженнями позивача, відповідач в порушення умов договору, після його закінчення 05.01.2016 року, не повернув об'єкт оренди за актом приймання-передачі, додаткової угоди про його продовження не заключив та продовжує користуватися об'єктом оренди без укладання договору, що порушує законні права позивача як наймодавця, у зв'язку із чим позивач просить стягнути із відповідача суму неустойку, нарахованої на підставі частини 2 статті 758 Цивільного кодексу України за період з 20.02.2016 року по 23.11.2016 року у розмірі 22 200, 00 грн. (із урахуванням заяви про збільшення позовних вимог) що і стало підставою звернення позивача з даним позовом до суду.

Надаючи правову кваліфікацію доказам, які надані сторонами та викладеним обставинам з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог і заперечень проти них суд виходить з наступного.

Відповідно до статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

У відповідності до статті 509 Цивільного кодексу України, статті 173 Господарського кодексу України, в силу господарського зобов'язання, яке виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання, один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Господарські зобовязання можуть виникати, зокрема з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать (стаття 174 Господарського кодексу України).

Положеннями статті 610 Цивільного кодексу України визначено, що порушенням зобов'язання є його не виконання або виконання з порушенням умов, які визначені змістом зобов'язання, а стаття 629 Цивільного кодексу України передбачає, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Статтею 759 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк. Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору найму (оренди).

Відповідно до частини 2 статті 795 Цивільного кодексу України повернення наймачем предмета договору найму оформляється відповідним документом (актом), який підписується сторонами договору. З цього моменту договір найму припиняється.

Якщо наймач не виконує обов'язку щодо повернення речі, наймодавець має право вимагати від наймача сплати неустойки у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення (частина 2 стаття 785 Цивільного кодексу України).

Відповідно до вимог частин 1 та 7 статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів; одностороння відмова від виконання зобов'язань не допускається крім випадків, передбачених законом.

Щодо посилання відповідача у наданому до суду 01.12.2016 року відзиві, а саме, що між сторонами укладено договір найму (оренди) торгівельного місця на Кегичівському ринку Приватного підприємства "Торгівельні ряди". Строк дії, умови зміни або розірвання договору врегульовані сторонами у статті 6 договору. За твердженнями відповідача, оскільки позивач у визначений договором строк до відповідача із запереченнями проти продовження дії договору на той самий строк і на тих самих умовах не звертався, таким чином, договір є продовженим. Також відповідач зазначає, що додаткова угода про продовження строку дії договору не надавалась.

За твердженнями відповідача, укладання жодної додаткової угоди про продовження строку дії договору закон не вимагає та оскільки позивач із жодною з зазначених вимог протягом місяця після закінчення строку дії договору від 15.06.2015 року не звертався, договір вважається продовженим на строк, який був раніше встановлений договором.

Також відповідач зазначає, що твердження позивача про відмову від сплати грошових коштів за договором спростовується неодноразовими поштовими грошовими переказами, які здійснювались відповідачем безпосередньо на адресу засновника та директора ОСОБА_2 починаючи з 20.02.2016 року по 22.10.2016 року. Про що наявна довідка центру поштового зв'язку.

Викладені відповідачем обставини у наданому до суду 01.12.2016 року відзиві на позовну заяву не приймаються судом, з огляду на наступне.

Як вбачається із матеріалів справи, строк дії договору закінчився 05.01.2016 року. Відповідно до умов пункту 6.6. договору, сторони погодили, що у випадках відсутності заперечень наймодавця та наймача про припинення дії договору протягом одного місяця до його закінчення, він вважається продовженим на той самий строк, і на тих самих умовах, що були передбачені договором, про що укладається додаткова угода у письмовому вигляді.

Також у матеріалах справи наявна копія додаткової угоди до договору від 07.02.2016 року (т. 1, а.с. 67). Яка підписана з боку позивача.

16.02.2016 року позивачем на адресу відповідача направлено лист у якому останній зазначає, що у зв'язку із закінченням строку дії договору та відсутністю додаткової угоди, вимагає негайно прибрати із земельної ділянки належну відповідачу малу архітектурну споруду та скласти про це акт приймання-передачі. Також зазначив, що у разі зволікання, Приватне підприємство "Торгівельні ряди" вимушене буде звернутись до правоохоронних органів, та з 21.02.2016 року за кожен день знаходження на зазначеній земельній ділянці нараховується подвійна орендна плата та пеня (т. 1, а.с. 71).

22.02.2016 року позивачем на адресу відповідача направлено претензію № 78 у якій зазначає, що Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 не вжито заходів щодо своєчасного звільнення земельної ділянки яка знаходиться у користування Приватного підприємства "Торгівельні ряди" відповідно до договору оренди земельної ділянки від 01.09.2008 року № 10 та те, що земельна ділянка використовується нею без правовстановлюючих документів (т. 1, а.с. 72-73).

02.07.2016 року позивачем на адресу відповідача направлено претензію № б/н у якій зазначає, що додаткова угода до договору відповідачем не була підписана. 16.02.2016 року було повідомлено відповідача, що з 20.02.2016 року за ним буде втрачено право оренди та у зв'язку із заборгованістю у розмірі 4 750, 00 грн. пропонував у строк до 18.07.2016 року виконати вимоги попередніх претензій та сплатити вищезазначену заборгованість, отримати про це фіскальний чек реєстратора розрахункових операцій позивача (т. 1, а.с. 75).

22.11.2016 року позивачем складено акт контрольної перевірки інвентаризації самовільного використання індивідуально визначених торгівельних місць та розміщення на них малих архітектурних форм (споруд) на ринку Приватного підприємства "Торгівельні ряди" станом на 22.11.2016 року (т. 1, а.с. 77-79).

У матеріалах справи наявний лист № 07-13/918 від 28.11.2016 року з якого вбачається, що грошові перекази на які посилається відповідач, повернуті йому у зв'язку із закінченням терміну чинності, відповідно до пункту 116 "Правил надання послуг поштового зв'язку" (т. 1, а.с. 180).

Доказів, які б спростовували викладені у позовній заяві обставини, відповідачем до суду не надано. У матеріалах справи також відсутні відповідні докази.

Враховуючи вищевикладене, викладені відповідачем у відзиві заперечення є такими, що ґрунтується на довільному тлумаченні відповідачем норм договору та законодавства та їх розумінні, є необґрунтованими, безпідставними та такими, що спростовуються матеріалами справи та викладеними вище нормами.

В силу положень статті 16 Цивільного кодексу України та статті 20 Господарського кодексу України, держава забезпечує захист прав і законних інтересів суб'єктів господарювання та споживачів, зокрема, шляхом присудження до виконання обов'язку в натурі та застосування штрафних санкцій.

Пленумом Вищого господарського суду України у пункті 5.4 Постанови № 12 від 29.05.2013 року роз'яснено, що застосовуючи приписи статті 785 ЦК України у розгляді справ зі спорів про стягнення неустойки за прострочення виконання зобов'язань з повернення об'єкта оренди, господарським судам слід звертати увагу на те, що неустойка, стягнення якої передбачено частиною другою статті 785 ЦК України, є самостійною майновою відповідальністю у сфері орендних правовідносин і визначається як подвійна плата за користування річчю за час прострочення, ця неустойка не може бути ототожнена з неустойкою (штрафом, пенею), передбаченою пунктом 1 частини другої статті 258 ЦК України, оскільки, на відміну від приписів статті 549 ЦК України, її обчислення не здійснюється у відсотках від суми невиконання або неналежного виконання зобов'язання (штраф), а також у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (пеня).

Судом здійснено перевірку правильності нарахування позивачем відповідачу суми неустойки у розмірі 22 200, 00 грн. за період з 20.02.2016 року по 23.11.2016 року у відповідності до частини 2 статті 785 Цивільного кодексу України та встановлено, що позивачем допущено помилку у визначенні суми яка підлягає до стягнення.

Судом здійснено власний розрахунок за вищезазначений період із урахуванням пункту 3.1. відповідно до якого розмір плати за користування об'єктом найму становить 635,00 грн. щомісячно та встановлено що сума яка підлягає до стягнення за вищезазначений період становить 12 700, 00 грн.

В решті нарахованих 9 500, 00 грн. відмовити, як безпідставно заявлених.

Стаття 129 Конституції України відносить до основних засад судочинства змагальність сторін.

Доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору (статті 32 Господарського процесуального кодексу України).

Згідно із статтею 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

При цьому, суд бере до уваги, що у пункті 2.3 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12. 2011 року, зазначено, що якщо стороною (або іншим учасником судового процесу) у вирішенні спору не подано суду в обґрунтування її вимог або заперечень належні і допустимі докази, у тому числі на вимогу суду, або якщо у разі неможливості самостійно надати докази нею не подавалося клопотання про витребування їх судом (частина перша статті 38 Господарського процесуального кодексу України), то розгляд справи господарським судом може здійснюватися виключно за наявними у справі доказами.

Враховуючи вищевикладене, звертаючи увагу на умови спірного договору, зокрема на узгоджений між сторонами порядок пролонгації договору, що не був дотриманий, суд приходить до висновку про правомірність заявлення позивачем неустойки, нарахованої на підставі частини 2 статті 758 Цивільного кодексу України.

Таким чином, суд приходить до висновку про часткове задоволення позовних вимог у сумі 12 700, 00 грн..

Вирішуючи питання розподілу судових витрат суд керується статті 49 Господарського процесуального кодексу України, у зв'язку із чим судові витрати у даній справі покладаються на відповідача, пропорційно розміру задоволених позовних вимог у розмірі 788, 32 грн.

Керуючись статтями 33, 34, 43, 49, 75, 82 - 85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги задовольнити частково.

Стягнути з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (64003, Харківська обл., Кегичівський район, смт. Кегичівка, вул. Кірова, буд. 75, ідентифікаційний код НОМЕР_1) на користь Приватного підприємства "Торгівельні ряди" (64003, Харківська обл., Кегичівський район, смт. Кегичівка, вул. Миру, буд. 57, ЄДРПОУ 30193473) суму неустойки, нарахованої на підставі частини 2 статті 758 Цивільного кодексу України за період з 20.02.2016 року по 23.11.2016 року у розмірі 12 700 грн. та судовий збір у розмірі 788, 32 грн.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

В частині стягнення суми неустойки, нарахованої на підставі частини 2 статті 758 Цивільного кодексу України у розмірі 9 500, 00 грн. в задоволенні позову відмовити.

Рішення суду може бути оскаржене протягом десяти днів з дня підписання рішення шляхом подання апеляційної скарги до Харківського апеляційного господарського суду через господарський суд Харківської області. У разі подання апеляційної скарги, рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 20.12.2016 р.

Суддя ОСОБА_7