Рішення № 63608522, 14.12.2016, Господарський суд Дніпропетровської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

14.12.2016 Справа № 904/9755/16

За позовом публічного акціонерного товариства "Укргазвидобування", м. Київ в особі філії газопромислового управління "Шебелинкагазвидобування", смт. Донець Балаклійського району Харківської області

до товариства з обмеженою відповідальністю "Дніпропетровськгаз збут", м. Дніпро Дніпропетровської області

про стягнення 4 638,88 грн. заборгованості за виконані роботи по транспортуванню природного газу, 603,05 грн. пені, 55,51 грн. 3% річних, 55,22 грн. інфляційних втрат

та

за зустрічним позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Дніпропетровськгаз збут", м. Дніпро Дніпропетровської області

до публічного акціонерного товариства "Укргазвидобування", м. Київ в особі філії газопромислового управління "Шебелинкагазвидобування", смт. Донець Балаклійського району Харківської області

про визнання додаткової угоди № 4 від 31.03.2016 року недійсною з моменту укладання

Суддя Бондарєв Е.М.

Представники:

Від позивача (відповідача за зустрічним позовом): ОСОБА_1, довіреність №2-708д від 31.10.2016 року, представник

Від відповідача (позивача за зустрічним позовом): ОСОБА_2, довіреність №б\н від 01.09.2016 року, представник

СУТЬ СПОРУ:

Публічне акціонерне товариство "Укргазвидобування" в особі філії газопромислового управління "Шебелинкагазвидобування" звернулося до господарського суду Дніпропетровської області з позовом про стягнення з товариства з обмеженою відповідальністю "Дніпропетровськгаз збут" заборгованості на загальну суму 5 352,66 грн., з яких:

- 4 638,88 грн. заборгованість за послуги надані у квітні 2016 року;

- 603,05 грн. пеня за період з 20.05.2016 року по 12.10.2016 року;

- 55,51 грн. 3% річних за період з 20.05.2016 року по 12.10.2016 року;

- 55,22 грн. інфляційних втрат за період з червня по вересень 2016 року.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем умов договору № ДНЗБ01/7ТГ15 на транспортування природного газу внутрішньопромисловими трубопроводами від 30.06.2015 року, з урахуванням додаткових угод № 4 від 31.03.2016 року та № 6 від 01.04.2016 року, в частині своєчасної та повної оплати за роботи з транспортування природного газу у квітні 2016 року за Актом про виконання робіт по транспортуванню природного газу від 30.04.2016 року обсягом 27,3390 тис.куб.м. на суму 4 638,88 грн. та рахунком фактурою № 287 від 30.04.2016 року.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Дніпропетровськгаз збут" проти позову заперечує, 09.11.2016 року звернулося до господарського суду Дніпропетровської області із зустрічною позовною заявою, в якій просить суд:

- визнати недійсною з моменту укладення додаткову угоду № 4 від 31.03.2016 року до договору № ДНЗБ01/7ТГ15 від 30.06.2015 року на транспортування природного газу внутрішньопромисловими трубопроводами, укладеного між товариством з обмеженою відповідальністю "Дніпропетровськгаз збут" та публічним акціонерним товариством "Укргазвидобування" в особі філії газопромислового управління "Шебелинкагазвидобування".

Зустрічний позов мотивований тим, що Додатковою угодою №4 від 31.03.2016 року до договору № ДНЗБ01/7ТГ15 на транспортування природного газу внутрішньопромисловими трубопроводами від 30.06.2015 року було викладено пункт 11.1 договору в наступній редакції: цей договір набуває чинності з дати підписання та поширює свою дію на відносини, що склались між сторонами з 01 липня 2015 року та діє до 30 квітня 2016 року, а в частині проведення розрахунків - до їх повного здійснення.

Згідно Статуту позивача, що розміщений на його офіційному сайті, публічне акціонерне товариство "Укргазвидобування" є газовидобувним підприємством. При цьому, газопроводи, про які йдеться мова у договорі, відносяться до внутрішньопромислових трубопроводів, які є складовою частиною технологічного процесу видобутку вуглеводної сировини і не є відокремленим видом господарської діяльності, а тому переміщення внутрішньопромисловими трубопроводами (приєднаними мережами) не відноситься до виду господарської діяльності з транспортування природного газу.

Вартість транспортування природного газу внутрішньопромисловими трубопроводами не входить до вартості послуг, які сплачує споживач за транспортування газу, а відноситься на собівартість видобутку газу і повинно враховуватись у ціні на газ власного видобутку. Тарифи на послуги з транспортування газу такими мережами повинні розраховуватися видобувними підприємствами згідно з калькуляцією, виходячи з рівня фактичних витрат та обсягів транспортування газу. Таким чином, застосування позивачем тарифу на транспортування природного газу внутрішньопромисловими мережами є неправомірним.

На думку позивача за зустрічним позовом, після 01.10.2015 року набрання чинності Закону України від 09.04.2015 року № 329-VIII "Про ринок природного газу" та 27.11.2015 року набрання чинності Кодексу газотранспортної системи, відповідач був позбавлений права на укладення чи зміну договорів на транспортування оскільки він не є оператором ГТС, не має відповідної ліцензії на здійснення такої господарської діяльності і законодавством не передбачено укладання договорів на транспортування природного газу внутрішньопромисловими трубопроводами.

Позивач зустрічний позов не визнав, пославшись на те, що не здійснює транспортування природного газу магістральними трубопроводами та/ чи газотранспортною системою, а надає послуги з переміщення природного газу внутрішньопромисловими трубопроводами, а вказаний вид діяльності не підпадає під ліцензування та обмеження встановлені Законом України "Про ринок природного газу" та Кодексом газотранспортної системи. Послуга по транспортуванню (переміщенню) природного газу внутрішньопромисловими трубопроводами, яку надає підприємство позивача за первісним позовом регулюється на договірних засад, які узгоджені сторонами, про що свідчать підписи під договором. Крім того, на думку позивача за первісним позовом, товариство з обмеженою відповідальністю "Дніпропетровськгаз збут" безпідставно посилається на норми ст.ст. 203, 215 та 227 Цивільного кодексу України, оскільки в момент вчинення правочину (при укладенні Додаткової угоди) сторони діяли відповідно до чинного на той момент в Україні законодавства і зміст правочину ніяким чином не суперечив нормам чинного на 31.03.2016 року законодавства України, а також інтересам держави і суспільства, моральним засадам, і вчинення такого правочину не потребувало наявності відповідного дозволу (ліцензії).

07.12.2016 року товариством з обмеженою відповідальністю "Дніпропетровськгаз збут" надані до суду додаткові пояснення де вказує, що зміст договору транспортування газу внутрішньопромисловими трубопроводами № ДНЗБ01/7ТГ15 від 30.06.2015 року суперечить главі 32, зокрема статті 307 Господарського кодексу України, оскільки фактично за спірним договором надається послуга, що вже надана публічним акціонерним товариством "НАК "Нафтогаз України" при реалізації йому газу.

Провадження у справі було порушено ухвалою господарського суду Дніпропетровської області від 27.10.2016 року з призначенням її до розгляду на 15.11.2016 року.

Ухвалою господарського суду Дніпропетровської області від 11.11.2016 року зустрічний позов товариства з обмеженою відповідальністю "Дніпропетровськгаз збут" прийнято для спільного розгляду із первісним позовом.

Згідно із статтею 77 Господарського процесуального кодексу України у судовому засіданні від 15.11.2016 року було оголошено перерву до 24.11.2016 року, до 08.12.2016 року та до 14.12.2016 року.

У судовому засіданні 14.12.2016 року проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, оцінивши докази у їх сукупності, господарський суд

ВСТАНОВИВ:

30 червня 2015 року між публічним акціонерним товариством "Укргазвидобування" в особі філії газопромислового управління "Шебелинкагазвидобування" (далі газотранспортне підприємство) та товариством з обмеженою відповідальністю "Дніпропетровськгаз збут" (далі - замовник) укладено договір №ДНЗБ01/7ТГ15 на транспортування природного газу внутрішньопромисловими трубопроводами далі - договір), згідно умов якого газотранспортне підприємство (позивач за первісним позовом) зобов'язалося надати замовнику (відповідачу за первісним позовом) послуги з транспортування внутрішньопромисловими трубопроводами природного газу замовника до пунктів призначення - газорозподільних станцій (далі - ГРС) для задоволення потреб установ і організації, які фінансуються з державного і місцевих бюджетів, а замовник зобов'язався внести плату за надані послуги з транспортування природного газу внутрішньопромисловими трубопроводами в розмірі, у строки та порядку, передбаченими умовами договору (п.1.1 договору).

Відповідно до п.3.1. договору послуги транспортування газу оформлюються газотранспортним підприємством і замовником актами наданих послуг з транспортування газу внутрішньопромисловими трубопроводами (далі - акти наданих послуг).

Згідно з п. 3.2., 3.3 договору газотранспортне підприємство до восьмого числа місяця, наступного за звітним, направляє замовнику два примірника акта наданих послуг за звітний місяць, підписані уповноваженим представником та скріплені печаткою газотранспортного підприємства. Замовник протягом двох днів з дати одержання акта наданих послуг зобов'язується повернути газотранспортному підприємству один примірник оригіналу акта наданих послуг, підписаний уповноваженим представником та скріплений печаткою замовника, або надати в письмовій формі мотивовану відмову від підписання акта наданих послуг. У випадку відмови від підписання акта наданих послуг розбіжності підлягають урегулюванню відповідно до умов договору або в судовому порядку.

Відповідно до п. 3.4 договору до прийняття рішення судом відповідні розрахунки за вартість послуг з транспортування газу внутрішньопромисловими трубопроводами здійснюються відповідно до даних газотранспортного підприємства.

Пунктом 3.5 договору сторони визначили, що акти наданих послуг є підставою для проведення остаточних розрахунків замовника з газотранспортним підприємством.

Додатковою угодою №4 від 31.03.2016 року до договору на транспортування природного газу внутрішньопромисловими трубопроводами від 30.06.2015 року №ДНЗБ01/7ТГ15, сторони узгодили плановий обсяг транспортування природного газу замовника з 01.07.2015 року по 30.04.2016 року, який складає 1 592,365 тис.куб.м, у тому числі за місяцями, зокрема, у квітні 2016р. - 70 000 тис. куб.м.

Вартість послуг з транспортування 1000 куб.м. природного газу внутрішньопромисловими газопроводами газотранспортного підприємства складає 141,40 грн., крім того ПДВ 20% - 28,28 грн., всього з ПДВ 169,68 грн. (п.5.1 Договору, з урахуванням додаткової угоди №6 від 01.04.2016 року до договору на транспортування природного газу внутрішньопромисловими трубопроводами від 30.06.2015 року №ДНЗБ01/7ТГ15).

Вартість фактично наданих газотранспортним підприємством замовнику послуг за звітний місяць визначається на підставі акта наданих послуг (п.5.4 договору).

Відповідно до п. 5.5 договору оплата вартості послуг за транспортування газу здійснюється замовником в місяці, у якому здійснюється транспортування газу, шляхом щоденного перерахунку коштів на рахунок газотранспортного підприємства в порядку, установленому алгоритмом розподілу коштів, що надходять на поточні рахунки із спеціальним режимом використання газопостачальних підприємств, який затверджується Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг. Остаточний розрахунок за надані у звітному місяці послуги проводиться замовником до двадцятого числа місяця, наступного за звітним, відповідно до акта наданих послуг та з урахуванням раніше перерахованих коштів.

Пунктом 7.3 вказаного договору сторони визначили, що у разі порушення замовником строків оплати, передбачених розділом 5 договору, із замовника стягується пеня в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожен день прострочення платежу.

Згідно п.11.1 договору, з урахуванням Додаткової угоди №4 від 31.03.2016 року до договору, договір набуває чинності з дати підписання та поширює свою дію на відносини, що склалися між сторонами з 01 липня 2015 року та діє до 30 квітня 2016 року, а в частині проведення розрахунків - до їх повного здійснення.

Позивачем, на підставі акту про виконання робіт по транспортуванню природного газу від 30.04.2016 року, заявлено до стягнення суму заборгованості за квітень 2016 року у розмірі 4 638,88 грн.

Відповідач за первісним позовом не оплатив послуги з транспортування природного газу за договором в сумі 4 638,88 грн., що є причиною виникнення спору.

Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно з ст. 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно з ст. 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Стаття 629 Цивільного кодексу України встановлює обов'язковість договору для виконання сторонами.

Частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідачем не надано доказів сплати, заявленої до стягнення суми та не спростовано її відсутність, оскільки, згідно наданої в матеріали копії листа від 11.05.2016 року №2912 вих - 2374 (а.с. 18 том 1), відповідачем визнавалася сума заборгованості за договором №ДНЗБ01/7ТГ15 від 30.06.2015 року у розмірі 4 638,88 грн. та повідомлялося про погашення такої заборгованості не пізніше 20 травня 2016 року, з огляду на вищевикладене, суд вбачає підстави для задоволення даної вимоги.

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Згідно з ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

На підставі п. 7.3 договору позивач за первісним позовом нарахував відповідачу пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ за період з 20.05.2016 року по 12.10.2016 року у сумі 603,05 грн.

Після перевірки здійсненого позивачем за первісним позовом розрахунку пені суд вбачає підстави для стягнення з відповідача суми пені у розмірі 603,05 грн.

Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Позивач за первісним позовом нарахував відповідачу 3% річних за період з 20.05.2016 року по 12.10.2016 року у сумі 55,51 грн. та інфляційні втрати за період з червня по вересень 2016 року у сумі 55,22 грн.

Після перевірки здійсненого позивачем за первісним позовом розрахунку 3% річних та інфляційних втрат суд вбачає підстави для стягнення з відповідача 55,51 грн. 3%річних та 55,22 грн. втрат від інфляції.

За таких обставин, суд вважає позовні вимоги за первісним позовом обґрунтованими, доведеними та такими, що підлягають задоволенню повністю.

Щодо позовних вимог за зустрічним позовом суд вважає необхідним зазначити наступне.

На час укладання договору на транспортування газу внутрішньопромисловими трубопроводами №ДНЗБ01/7ТГ15 від 30.06.2015 року, діяв Закон України "Про засади функціонування ринку природного газу" від 08.07.2010 року №2467-VI, відповідно до підпункту 26 ч. 1 ст. 1 якого, транспортування природного газу - господарська діяльність на ринку природного газу, що підлягає ліцензуванню і пов'язана з переміщенням природного газу трубопроводами з метою його подальшого зберігання, розподілу або доставки безпосередньо споживачам та замовникам, окрім транспортування внутрішньопромисловими трубопроводами (приєднаними мережами).

Згідно Статуту публічного акціонерного товариства "Укргазвидобування" та положення про філію ГУ "Шебелинкагазвидобування" позивач за первісним позовом є газовидобувним підприємством.

З 08.05.2015 року набрав чинності Закону України "Про ринок природного газу", пунктом 45 ч. 1 ст. 1 якого визначено, що транспортування природного газу - господарська діяльність, що підлягає ліцензуванню і пов'язана з переміщенням природного газу газотранспортною системою з метою його доставки до іншої газотранспортної системи, газорозподільної системи, газосховища, установки LNG або доставки безпосередньо споживачам, але що не включає переміщення внутрішньопромисловими трубопроводами (приєднаними мережами) та постачання природного газу.

31.03.2016 року укладено Додаткову угоду №4 до договору на транспортування природного газу внутрішньопромисловими трубопроводами від 30.06.2015 року №ДНЗБ01/7ТГ15.

Отже, на момент вчинення правочину відповідач за зустрічним позовом не потребував отримання ліцензії на транспортування природного газу внутрішньопромисловими трубопроводами.

Крім того, у ч. 1 ст. 1 Закону України "Про ринок природного газу" наведені терміни вживаються в наступному значенні:

17) оператор газорозподільної системи - суб'єкт господарювання, який на підставі ліцензії здійснює діяльність із розподілу природного газу газорозподільною системою на користь третіх осіб (замовників);

19) оператор газотранспортної системи - суб'єкт господарювання, який на підставі ліцензії здійснює діяльність із транспортування природного газу газотранспортною системою на користь третіх осіб (замовників).

Враховуючи вищевикладене, відповідач за зустрічним позовом не здійснює діяльність з транспортування природного газу та не є оператором ГРС або оператором ГТС у розумінні Закону України "Про ринок природного газу", оскільки не здійснює свою господарську діяльність в рамках договору із залученням магістральних газопроводів, які є обов'язковою складовою газотранспортної системи.

Відтак, законодавче регулювання договірних відносин між суб'єктами господарювання щодо транспортування природного газу внутрішньопромисловими газопроводами здійснюється на підставі норм Господарського та Цивільного кодексів України.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про ринок природного газу" транспортування природного газу - господарська діяльність, що підлягає ліцензуванню і пов'язана з переміщенням природного газу газотранспортною системою з метою його доставки до іншої газотранспортної системи, газорозподільної системи, газосховища, установки LNG або доставки безпосередньо споживачам, але що не включає переміщення внутрішньопромисловими трубопроводами (приєднаними мережами) та постачання природного газу; газотранспортна система - технологічний комплекс, до якого входить окремий магістральний газопровід з усіма об'єктами і спорудами, пов'язаними з ним єдиним технологічним процесом, або кілька таких газопроводів, якими здійснюється транспортування природного газу від точки (точок) входу до точки (точок) виходу.

За умовами договору переміщення природного газу здійснюється внутрішньопромисловими трубопроводами, які не є частиною магістрального трубопроводу, а отже і не є частиною газотранспортної системи.

Положення Закону України "Про ринок природного газу" і Кодексу газотранспортної системи не змінюють порядок надання публічним акціонерним товариством "Укргазвидобування" послуг із транспортування природного газу, а отже не зачіпають відповідні правовідносини товариства з газопостачальними підприємствами. Вищезгадані нормативно-правові акти регулюють порядок транспортування природного газу виключно з прив'язкою до надання послуг газотранспортною системою. Водночас, укладений договір транспортування (переміщення) природного газу передбачає надання послуг ПАТ "Укргазвидобування" поза газотранспортної системи - шляхом переміщення природного газу своїми внутрішньопромисловими газопроводами.

Відповідно до п. 1 ч. 4 ст. 179 Цивільного кодексу України при укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору на основі вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству.

Посилання позивача за зустрічним позовом в обґрунтування зустрічної позовної заяви на те, що газопроводи, про які йдеться мова у договорі, відносяться до внутрішньопромислових трубопроводів, які є складовою частиною технологічного процесу видобутку вуглеводної сировини і не є відокремленим видом господарської діяльності, а тому переміщення внутрішньопромисловими трубопроводами не відноситься до господарської діяльності з транспортування природного газу, суд вважає необґрунтованими, оскільки відповідач за зустрічним позовом не здійснює транспортування природного газу магістральними трубопроводами та/чи газотранспортною системою, а надає послуги з переміщення природного газу внутрішньопромисловими трубопроводами, отже вказаний вид діяльності не підпадає під ліцензування та обмеження, встановлені Законом України "Про ринок природного газу" та Кодексом газотранспортної системи.

Переміщення природного газу внутрішньопромисловими трубопроводами не позбавляє права суб'єкта господарювання надавати вказані послуги, оскільки нормативно-правовими актами не встановлено прямої заборони на це. Дана послуга є похідною від основного виду діяльності та надається на договірних засадах.

Частиною 1 статті 306 Господарського кодексу України передбачено, що транспортування продукції трубопроводами є окремим видом господарської діяльності.

Згідно із ч. 4 ст. 12 Господарського кодексу України обмеження щодо здійснення підприємницької діяльності, а також перелік видів діяльності, в яких забороняється підприємництво, встановлюється Конституцією України та законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Статтею 627 Цивільного кодексу України визначено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про трубопровідний транспорт" магістральний трубопровід - технологічний комплекс, що функціонує як єдина система і до якого входить окремий трубопровід з усіма об'єктами і спорудами, зв'язаними з ним єдиним технологічним процесом або кілька трубопроводів, якими здійснюються транзитні, міждержавні, міжрегіональні поставки продуктів транспортування споживачам, або інші трубопроводи, спроектовані та збудовані згідно з державними будівельними вимогами щодо магістральних трубопроводів; промислові трубопроводи (приєднані мережі) - всі інші немагістральні трубопроводи в межах виробництв, а також нафтобазові, внутрішньопромислові нафто-, газо- і продуктопроводи, міські газорозподільні, водопровідні, теплопровідні, каналізаційні мережі, розподільчі трубопроводи водопостачання, меліоративні системи тощо; об'єкти трубопровідного транспорту - магістральні та промислові трубопроводи, включаючи наземні, надземні і підземні лінійні частини трубопроводів, а також об'єкти та споруди, основне і допоміжне обладнання, що забезпечують безпечну та надійну експлуатацію трубопровідного транспорту.

Статтею 2 вищевказаного Закону встановлено, що систему трубопровідного транспорту України становлять магістральний трубопровідний транспорт та промисловий трубопровідний транспорт.

Отже, внутрішньопромислові трубопроводи відповідача за зустрічним позовом є складовою частиною трубопровідного транспорту, та діяльність, пов'язана з ними не є частиною процесу видобутку природного газу, як це зазначено позивачем за зустрічним позовом.

Позивач за зустрічним позовом не надав в підтвердження викладеного доказів транспортування відповідачем за зустрічним позовом природного газу магістральними трубопроводами.

Крім того, посилання позивача за зустрічним позовом в обґрунтування своїх зустрічних вимог на ч. 1 ст. 203 та ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України, суд вважає необґрунтованими, оскільки умови, викладені в договорі були визначені та погоджені сторонами, вказаний вище договір містить умови, жодна з яких не суперечить ані чинному законодавству, ані моральним засадам суспільства. Письмова форма договору, яка встановлена для договорів між юридичними особами, сторонами дотримана.

Частиною 1 ст. 202 Цивільного кодексу України встановлено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України, підставою недійсності правочину є недотримання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою-шостою статті 203 цього Кодексу. Також, вказаною статтею встановлено, що якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним.

Статтею 203 Цивільного кодексу України передбачено, що зміст правочину не може суперечити актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно з п. 2.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №11 від 29.05.2013 року "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними", вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

Відповідно до ст. 638 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

За приписом ст. 6 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ст. 627 Цивільного кодексу України).

Спірна додаткова угода № 4 від 31.03.2016 року була складено згідно вимог Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України та підписано уповноваженими представниками юридичних осіб.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Позивачем за зустрічним позовом не доведено жодної обставини, за якої спірна додаткова угода може бути визнана недійсною, судом також при розгляді справи не встановлені обставини, які б свідчили про недійсність спірної додаткової угоди.

Таким чином, суд дійшов висновку, що зміст додаткової угоди № 4 від 31.03.2016 року не суперечить діючому законодавству України.

За таких обставин, суд вважає зустрічні позовні вимоги необґрунтованими, недоведеними та не підлягають задоволенню в повному обсязі.

Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України з відповідача за первісним позовом належить стягнути судовий збір у сумі 1 378,00 грн., за зустрічним позовом судовий збір належить покласти на позивача за зустрічним позовом.

Керуючись статтями 4, 32-34, 36, 43-44, 49, 82-85, 115-117 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

ВИРІШИВ:

Первісний позов задовольнити.

Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю "Дніпропетровськгаз збут" (49000, Дніпропетровська область, м. Дніпро, вул. Шевченка, будинок 2, ідентифікаційний код 39572642) на користь публічного акціонерного товариства "Укргазвидобування" (04053, м. Київ, вул. Кудрявська, 26/28, ідентифікаційний код 30019775) в особі філії Газопромислове управління "Шебелинкагазвидобування" (64250, Харківська область, Балаклійський район, смт. Донець, вул. Стадіонна, 9, ідентифікаційний код 00153146) заборгованість за послуги надані у квітні 2016 року у сумі 4 638,88 грн., пеню у сумі 603,05 грн., 3% річних у сумі 55,51 грн., інфляційні втрати у сумі 55,22 грн. та 1 378,00 грн. витрат зі сплати судового збору.

В задоволенні зустрічного позову відмовити.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення суду може бути оскаржене протягом десяти днів з дня підписання рішення шляхом подання апеляційної скарги до Дніпропетровського апеляційного господарського суду через господарський суд Дніпропетровської області.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 19.12.2016 року.

Суддя ОСОБА_3