Рішення № 63607360, 12.12.2016, Хмельницький міськрайонний суд Хмельницької області

Справа № 686/7664/16-ц

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12.12.2016 м. Хмельницький

Хмельницький міськрайонний суд

в складі: головуючого судді Стефанишина С.Л.,

при секретарі - Ніколайчук А.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики,

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду з позовом про стягнення боргу за розпискою посилаючись на те, що передав у позику грошові кошти, від повернення яких відповідач відмовляється. Тому вимушена звернутися до суду про стягнення боргу.

У судове засідання представник позивача зявився, підтримав уточнені позовні вимоги, надав суду пояснення, що відповідають змісту позовних вимог.

Відповідач та представник у судове засідання не з'явилися з невідомих суду причин, хоча про час та місце судового розгляду справи повідомлені у встановленому законом порядку.

Заслухавши думку представника позивача, дослідивши матеріали справи суд вважає, що позовні вимоги знайшли своє підтвердження та позов підлягає до задоволення.

Судом встановлено, що між сторонами 01 липня 2014 року укладено договір позики грошових коштів у розмірі 271066,50 грн., що відповідно до офіційного курсу НБУ станом на дату укладення договору становить 23000 дол. США. з зазначенням строку їх повернення до 31 грудня 2014 року.

Відповідно до вимог ч.1 ст.12 ЦК України особа здійснює свої цивільні права вільно, на власний розсуд. Крім цього, згідно ч.2 ст.14 ЦК України особа не може бути примушена до дій, вчинення яких не є обовязковим для неї.

Суд вважає, що волевиявлення відповідача підтверджується укладеним договором позики та власноруч написаною розпискою.

Згідно ст.526 ЦК України зобовязання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Вимогами ст.625 ЦК України визначено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

В ч.1 ст.626 ЦК України зазначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Згідно із ч. ч. 1, 3 ст. 533 ЦК України, грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях. Використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов'язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах встановлених законом.

Аналіз зазначених норм права дає підстави для висновку про те, що незалежно від валюти боргу (тобто грошової одиниці, в якій обчислена сума зобов'язання), валютою платежу, тобто засобом погашення грошового зобов'язання і фактичного його виконання є національна валюта України - гривня.

Зазначена правова позиція висловлена в постановах Верховного Суду України від 2 липня 2014 року № 6-79цс14, від 16 вересня 2015 року № 6-190цс15, яка згідно зі ст. 360-7 ЦПК України має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права.

Отже, положення чинного законодавства хоч і визначають національну валюту України як єдиний законний платіжний засіб на території України, однак не містять заборони на вираження у договорі грошових зобов'язань в іноземній валюті, визначення грошового еквівалента зобов'язання в іноземній валюті, а також на здійснення перерахунку грошового зобов'язання у випадку зміни Національним банком України курсу національної валюти України по відношенню до іноземної валюти (правова позиція Верховного Суду України, яка висловлена в постановах від 4 липня 2011 року № 3-62гс11, від 7 жовтня 2014 року № 3-133гс14).

Встановлено, що в грошовому зобов'язанні ОСОБА_2 визначено еквівалент в іноземній валюті, а саме в доларах США, у зв'язку з чим до цих правовідносин підлягає застосуванню норма ч. 2ст. 533 ЦК України.

З врахуванням наведених вище аргументів суд рахує, що відповідачем не представлено доказів, що спростовують вимогу позивача про стягнення коштів за договором позики.

Суд вважає, що представлений позивачем розрахунок заборгованості є вірним та обґрунтованим та позивач має право на повернення основного боргу, що еквівалентний 22086,55 дол. США відповідно до курсу станом на 25.05.2016 року до якого один долар США дорівнює 25.13 грн. та становить 555035 грн., 3% річних по періодах прострочення з 0.01.2015 25.05.2016 складає 956,28 дол.США, що еквівалентно 24031,32 грн., проценти за користування позикою (облікова ставка НБУ) в розмірі 9158,83 дол. США, що еквівалентно - 230161,40 грн., всього стягнути 809227,72 грн. тому суд приходить до висновку, що позовні вимоги в цій частині є обгрунтованими та такими, що знайшли підтвердження у судовому засіданні тому сума заборгованості підлягає до стягнення.

Відповідно до ст.88 ЦПК України судові витрати підлягають задоволенню пропорційно до задоволених позовних вимог та підлягають стягненню з відповідача на користь держави у розмірі 6890 грн. так, як позивач звільнений від сплати судового збору.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 5, 8, 10, 11, 60, 212 215, 224 226 ЦПК України, ст. ст. 525, 526, 550, 625, 1046, 1048 ЦК України, суд

В И Р І Ш И В:

Позов ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором позики задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_2, податковий номер 323401099 на користь ОСОБА_1 заборгованість за договором позики, що еквівалентний 22086,55 дол.США та становить 555035 грн., 3% річних 24031,32 грн., проценти за користування позикою в розмірі -230161,40 грн., всього стягнути 809227,72 грн. (вісімсот девять тисяч двісті двадцять сім гривень 72 коп.)

Стягнути з ОСОБА_2 на користь держави судовий збір у розмірі 6890 грн.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Особи, які беруть участь у справі, зможуть ознайомитися з повним рішенням суду 16 грудня 2016 року.

Суддя С. Стефанишин