Рішення № 63606079, 13.12.2016, Апеляційний суд Тернопільської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ТЕРНОПІЛЬСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 607/14790/15-ц Головуючий у 1-й інстанції Дюзбановський Ю.І. Провадження № 22-ц/789/1363/16 Доповідач - Фащевська Н.Є.Категорія - 44

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

13 грудня 2016 р. Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ апеляційного суду Тернопільської області в складі:

головуючого - Фащевської Н.Є.

суддів - Ходоровський М. В., Щавурська Н. Б.,

з участю секретаря - Панькевич Т.І.

сторін ОСОБА_1 та її представника ОСОБА_2, представника ОСОБА_3 ОСОБА_4

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Тернополі цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_5, яка діє в своїх інтересах та інтересах малолітніх дітей ОСОБА_6 та ОСОБА_7 на рішення Тернопільського міськрайонного суду від 4 жовтня 2016 року по справі за позовом ОСОБА_8, ОСОБА_3, ОСОБА_9 до ОСОБА_10, ОСОБА_5, ОСОБА_6 та ОСОБА_7, права та інтереси яких представляє законний представник ОСОБА_5, третя особа на стороні співвідповідачів ОСОБА_6 і ОСОБА_7 - Служба у справах неповнолітніх та дітей Тернопільської міської ради, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог, щодо предмету спору ДП "Фаворит-3", про визнання осіб такими, що втратили право на користування жилим приміщенням; за зустрічним позовом ОСОБА_5 як в своїх, так і в інтересах малолітніх дітей ОСОБА_6 та ОСОБА_7 до ОСОБА_8, ОСОБА_3, ОСОБА_9 про продовження строку тимчасової відсутності не проживання ОСОБА_5 та малолітніх дітей в квартирі, усунення перешкод в користуванні житлом,

ВСТАНОВИЛА:

ОСОБА_8, ОСОБА_3 ОСОБА_9 звернулись до суду з позовом до ОСОБА_10, ОСОБА_5, ОСОБА_6 та ОСОБА_7, про визнання їх такими, що втратили право на користування жилим приміщенням - квартирою №9 за адресою м.Тернопіль, вул. Петриківська, 18, посилаючись на те, що вони відсутні у спірній квартирі понад строки встановлені ст.71 ЖК України.

ОСОБА_5, яка діє в своїх інтересах та інтересах малолітніх дітей ОСОБА_6 та ОСОБА_7 звернулася в суд із зустрічним позовом про продовження строку тимчасової відсутності не проживання її та малолітніх дітей в квартирі, усунення перешкод в користуванні житлом - квартирою №9 по вул. Петриківська, 18, в м. Тернополі, вселення її з малолітніми дітьми ОСОБА_6 та ОСОБА_7 в квартиру АДРЕСА_1, посилаючись на те, що вона немає іншого житла, а у спірній квартирі не проживали з поважних причин-неприязних відносин з дружиною батька.

Рішенням Тернопільського міськрайонного суду від 04.10.2016 року первісний позов ОСОБА_8, ОСОБА_3 ОСОБА_9 до ОСОБА_10, ОСОБА_5, ОСОБА_6 та ОСОБА_7, права та інтереси яких представляє законний представник ОСОБА_5, третя особа на стороні співвідповідачів ОСОБА_6 і ОСОБА_7 - Служба у справах неповнолітніх та дітей Тернопільської міської ради, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог, щодо предмета спору: ДП «Фаворит-3», про визнання осіб такими, що втратили право на користування жилим приміщенням задоволено.

Визнано ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_6, ОСОБА_7 такими, що втратили право на користування жилим приміщенням, а саме: квартирою №9 за адресою м.Тернопіль, вул. Петриківська, 18.

У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_5 як в своїх, так і в інтересах малолітніх дітей ОСОБА_6 та ОСОБА_7, до ОСОБА_8, ОСОБА_3 ОСОБА_9 про продовження строку тимчасової відсутності не проживання ОСОБА_5 та малолітніх дітей в квартирі, усунення перешкод в користуванні житлом - квартирою №9 по вул. Петриківська, 18, в м. Тернополі, вселення ОСОБА_5 з малолітніми дітьми ОСОБА_6 та ОСОБА_7 в квартиру АДРЕСА_1 відмовлено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_5 вказує що дане рішення є необгрунтованим, незаконним в звязку з неповним зясуванням судом обставин, що мають значення для справи, їх недоведеністю, невідповідністю висновків суду обставинам справи, що призвело до порушення судом норм матеріального та процесуального права.

Враховуючи наведене, просить скасувати рішення Тернопільського міськрайонного суду від 4 жовтня 2016 року і ухвалити нове, яким позов ОСОБА_8, ОСОБА_3 ОСОБА_9 про визнання ОСОБА_10, ОСОБА_5, ОСОБА_6 та ОСОБА_7 такими, що втратили право на користування жилим приміщенням, залишити без задоволення, а позов ОСОБА_5, яка діє в своїх інтересах та інтересах малолітніх дітей ОСОБА_6 та ОСОБА_7 задовольнити.

Заслухавши доповідь головуючого, пояснення сторін та їх представників, дослідивши матеріали справи в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог в суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення з наступних підстав.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно з вимогами ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Рішення суду вищезазначеним нормам не відповідає.

Розглядаючи спір суд першої інстанції виходив з того, що відповідачі по справі не проживають у спірній квартирі понад встановлені ст.71 ЖК строки, а тому втратили право на її користування.

Колегія суддів не погоджується з таким висновком суду і вважає, що він не відповідає встановленим обставинам по справі, а тому рішення суду в частині вирішення позовних вимог щодо втрати права на користування житлом ОСОБА_5 та її неповнолітніх дітей, а також в частині відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_5, яка діяла від свого імені та від імені неповнолітніх дітей, слід скасувати і ухвалити нове рішення відповідно до вимог ст. 309 ЦПК України.

Так, судом встановлено, що сторони перебувають у родинних відносинах: ОСОБА_5 та ОСОБА_10 є дочками позивача ОСОБА_8; ОСОБА_3 - дружина ОСОБА_12 та мачуха ОСОБА_5 та ОСОБА_10; ОСОБА_6 та ОСОБА_7 є дітьми ОСОБА_5 та внуками ОСОБА_8

У 1997 році ОСОБА_8 було надано квартиру АДРЕСА_1, на сім'ю з 5 чоловік: ОСОБА_12 (1958 р.н.) , ОСОБА_3 (02.02.1966 р.н), ОСОБА_9О.(27.01.1996 р.н.), ОСОБА_13О.(ОСОБА_5) ( 01.01.1987 р.н.), ОСОБА_14О.(ОСОБА_10) (28.08.1981 р.н.).

ОСОБА_6 та ОСОБА_7 (діти ОСОБА_5О.) народились відповідно 22.02.2008 року та 22.01.2013 року, що стверджується свідоцтвами про їх народження: 1-ИД №173281 від 10.02.2013 р. та 1-ИД № 072118 від 28.03.2008 р.

ОСОБА_8, його дружина ОСОБА_3, його доньки ОСОБА_5, ОСОБА_10, син ОСОБА_9. прописані у даній квартирі з 26.11.1997 року , а внуки ОСОБА_6 - 28.05.2008 р. ( з часу народження), ОСОБА_7 - 02.04.2013 року ( з часу народження).

Згідно із довідки ДП «Фаворит-3» від 17.08.2015 року №752 в квартирі АДРЕСА_1 були зареєстровані: ОСОБА_8 (заявник), ОСОБА_3 (дружина), ОСОБА_9 (син), ОСОБА_10 (донька), ОСОБА_5 (донька), ОСОБА_6 (онук), ОСОБА_7 (онука).

Відповідно до довідки виданої ДП «Фаворит-3» від 08.08.2016р. квартира АДРЕСА_2 перебуває у державній формі власності і складається з трьох кімнат, площею 43,5 кв.м.

Згідно посвідчення серія ААб № 150893 від 05.05.2009 р., ОСОБА_5 є інвалідом з дитинства третьої групи.

ОСОБА_8 хворіє з 2008 року: у 2008 році переніс крововилив, у 2011 р. геморагічний інсульт, 07.04.2014 р.- інфаркт міокарда, є інвалідом 2 групи, що стверджується виписками з медичних карт, довідкою зав. кард диспансерним відділенням МСЕК від 07.07.2015 р., довідкою МСЕК від 16.09.2015 року та не заперечується відповідачами.

ОСОБА_9 є інвалідом з дитинства третьої групи, що стверджується довідкою МСЕК від 15.10.2015 року.

ОСОБА_10 після одруження у 2000 році залишила своє місце проживання у спірній квартирі і з 2004 року проживає з чоловіком по місцю його реєстрації. Рішення суду у встановленому законом порядку нею не оскаржувалось.

ОСОБА_5 залишила місце свого проживання у ІНФОРМАЦІЯ_1, після свого одруження у жовтні 2007 року та не змогла повернутись в квартиру в зв'язку з поважних причин. На даний час ОСОБА_5 та її неповнолітні діти проживають у найманій квартирі, іншого житла не мають, про що не заперечила представник позивача. ОСОБА_5 частково здійснювала оплату, про що подала квитанції.

Служба у справах дітей Тернопільської міської ради у суді першої інстанції просила відмовити у задоволенні позовних вимог про визнання ОСОБА_5 та її малолітніх дітей такими, що втратили право на житло та задовольнити вимоги про їх вселення у спірну квартиру.

Відповідно до ч. 1 ст. 60 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. У відповідності до ст. 212 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Відповідно до частин 1, 2 ст. 64 ЖК УРСР члени сім'ї наймача, які проживають разом з ним, користуються нарівні з наймачем усіма правами і несуть усі обов'язки, що випливають з договору найму жилого приміщення. До членів сім'ї наймача належать дружина наймача, їх діти і батьки. Членами сім'ї наймача може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з наймачем і ведуть з ним спільне господарство.

За змістом ст. 65 ЖК УРСР наймач вправі в установленому порядку за письмовою згодою всіх членів сім'ї, які проживають разом з ним, вселити в займане ним жиле приміщення свою дружину, дітей, батьків, а також інших осіб. У такому випадку особи, що вселилися в жиле приміщення як члени сім'ї наймача, набувають рівного з іншими членами сім'ї права користування жилим приміщенням, якщо при вселенні між цими особами, наймачем та членами його сім'ї, які проживають з ним, не було іншої угоди про порядок користування жилим приміщенням.

Відповідно до вимог ст. 71 Житлового Кодексу України при тимчасовій відсутності наймача або членів його сім'ї за ними зберігається житлове приміщення протягом шести місяців. Визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням внаслідок відсутності її понад встановлені терміни проводиться у судовому порядку ( ст.72 ЖК України).

Частина 2 статті 71 Житлового кодексу Української РСР передбачає, що якщо наймач або члени його сім'ї були відсутні з поважних причин понад шість місяців, цей строк за заявою відсутнього може бути продовжено наймодавцем, а в разі спору - судом.

Конституція України у ст. 47 проголошує, що кожен має право на житло. Держава гарантує не тільки свободу його придбання, але й можливість стабільного користування житлом, його недоторканість, а також недопущення примусового позбавлення житла, не інакше, як на підставі закону і за рішенням суду.

Відповідно до ч. 4 ст. 9 ЖК Української РСР ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і порядку, передбачених законом.

Таким чином, при вирішенні питання про втрату членом сім'ї власника житла права на користування жилим приміщенням з'ясуванню підлягає як строк його відсутності, так і поважність причини такої відсутності.

Згідно із ч. ч. 4, 6 ст. 29 ЦК України місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років, є місце проживання її батьків або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місце знаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров'я, в якому вона проживає. Фізична особа може мати кілька місць проживання.

Стаття 18 Закону України «Про охорону дитинства» передбачає право дитини на житло. Відповідно до вимог цього Закону держава забезпечує право дитини на проживання в таких санітарно-гігієнічних та побутових умовах, що не завдають шкоди її фізичному та розумовому розвитку.

Відповідно до ч. 2 ст. 18 Закону України «Про охорону дитинства» діти - члени сім'ї наймача або власника жилого приміщення мають право користуватися займаним приміщенням нарівні з власником або наймачем.

Згідно зі ст. 18 зазначеного Закону кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.

Відповідно до ст. 6 СК України правовий статус дитини має особа до досягнення нею повноліття.

Враховуючи обставини справи та вищезазначені вимоги закону, колегія вважає, що позивачка-відповідачка ОСОБА_5 була зареєстрована у спірній квартирі у встановленому законом порядку, як член сім'ї позивача ще у 1997 році, її неповнолітні діти були зареєстровані у спірній квартирі з часу їх народження.

Колегія не приймає до уваги посилання представника позивача про те, що діти ОСОБА_5 були прописані без згоди наймача і він не знав про їх реєстрацію, оскільки судом встановлено, що вони прописані тривалий час- з 2008 та 2013 року, позивач як основний наймач фактично висловив свою згоду на їх реєстрацію, оскільки не ставив питання про її скасування, оплата за комунальні послуги нараховувалась з врахуванням кількості прописаних осіб.

Будь-яких доказів для спростування даного висновку чи на підтвердження своїх посилань позивачем не надано.

Колегія вважає, що ОСОБА_5 не проживала у спірній квартирі з поважних причин, про що свідчать наступні обставини: іншого житла у відповідачки та її малолітніх дітей немає, існували неприязні відносини з дружиною батька, сторони по справі: батько ОСОБА_8 є інвалідом 2 групи, ОСОБА_9 є інвалідом 3 групи, сама ОСОБА_5 є також інвалідом 3 групи. Зазначені обставини утруднювали спільне проживання, в тому числі з малолітніми дітьми, в зв'язку з чим ОСОБА_5 змушена була проживати з неповнолітніми дітьми на квартирі.

Суд також враховує те, що неповнолітні діти ОСОБА_5 були зареєстровані в спірній квартирі зі свого дня народження. Колегія вважає, що причини їх відсутності у спірній квартирі є теж поважними, оскільки з огляду на те, що вони є малолітніми, то місце їх проживання визначають батьки і вони змушені проживати з матір'ю за іншою адресою та не користуються квартирою позивача не за власним бажанням.

Крім того, колегія враховує також те, що іншого житла у відповідачки та її малолітніх дітей немає, про що не заперечують самі позивачі, а доказів того, що дітям буде надане рівноцінне житло, при втраті права на користування спірною квартирою, у судовому засіданні не здобуто.

Отже, апеляційний суд, враховуючи вказані норми матеріального права, положення Конвенції «Про права дитини» від 20 листопада 1989 року із змінами схваленими резолюцією 50/155 Генеральної асамблеї ООН від 12 грудня 1995 року, Закон України «Про охорону дитинства», Закон України «Про основи соціального захисту бездомних осіб і безпритульних дітей», встановивши фактичні обставини справи, які мають суттєве значення для її вирішення, врахувавши позицію Служби у справах дітей Тернопільської міської ради, прийшов до висновку що визнання малолітніх осіб ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_2, ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_3, такими, що втратили право на користування житлом у квартирі №9 за адресою м.Тернопіль, вул. Петриківська, 18 буде порушенням їх прав.

Враховуючи наведене, колегія вважає, що відсутність ОСОБА_5 Та її малолітніх дітей ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_2, ОСОБА_7, 2013 року у квартирі а №9 за адресою м.Тернопіль, вул. Петриківська, 18, викликана поважними причинами, а тому у задоволенні позовних вимог про їх такими, що втратили право на житло у даній квартирі слід відмовити.

Враховуючи вищезазначене, колегія вважає, що підлягає задоволенню позов ОСОБА_5., яка діє в своїх інтересах та в інтересах малолітніх дітей, про вселення її та її малолітніх дітей ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_2, ОСОБА_7, 2013 року у квартиру №9 за адресою м.Тернопіль, вул. Петриківська, 18.

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_5 про продовження строку тимчасової відсутності у квартирі колегія вважає, що слід відмовити, оскільки дані вимоги при вирішенні справи по суті немають правового значення.

Керуючись ст.ст. 304, 307, 309, 313, 314, 316, 319 ЦПК України, колегія суддів,-

ВИРІШИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_5, яка діє в своїх інтересах та інтересах малолітніх дітей ОСОБА_6 та ОСОБА_7, задовольнити частково.

Рішення Тернопільського міськрайонного суду від 4 жовтня 2016 року скасувати частково.

У позові ОСОБА_8, ОСОБА_3, ОСОБА_9 про визнання ОСОБА_5, ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_2 та ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_3, такими, що втратили право на користування жилим приміщенням - квартирою №9 за адресою м.Тернопіль, вул. Петриківська, 18, відмовити.

Позов ОСОБА_5 яка діє в своїх, так і в інтересах малолітніх дітей ОСОБА_6 та ОСОБА_7, до ОСОБА_8, ОСОБА_3, ОСОБА_9 задовольнити частково.

Зобов'язати ОСОБА_8, ОСОБА_3, ОСОБА_9 не чинити перешкод ОСОБА_5 та її малолітнім дітям - ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_2 та ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_3, у користуванні квартирою за №9 за адресою м.Тернопіль, вул. Петриківська, 18, вселивши їх в дану квартиру.

В решті рішення залишити без зміни.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення і може бути оскаржене в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили.

Головуючий Н.Є. Фащевська

Судді: М.В. Ходоровський

ОСОБА_15