Ухвала суду № 63590718, 13.12.2016, Апеляційний суд Київської області

Справа № 357/8343/16-ц Головуючий у І інстанції Дмитренко А. М.Провадження № 22-ц/780/6326/16 Доповідач у 2 інстанції ОСОБА_1Категорія 5 13.12.2016

УХВАЛА

Іменем України

13 грудня 2016 року колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Київської області у складі:

головуючого судді: Гуля В.В.,

суддів: Іванової І.В., Сліпченка О.І.,

при секретарі: Тимошевській С.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві апеляційну скаргу Білоцерківської міської ради Київської області на рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 21 жовтня 2016 року у справі за позовом Білоцерківської міської ради Київської області до ОСОБА_2, третя особа: Державна інспекція сільського господарства у Київській області про знесення самочинного будівництва, -

в с т а н о в и л а:

28 липня 2016 року позивач звернувся до суду з вказаним позовом посилаючись на те, що 01 лютого 2010 року між Білоцерківською міською радою та ОСОБА_2 було укладено договір оренди земельної ділянки загальною площею 0,1189 га по провулку Річковий перший, 13-б в м. Білій Церкві, умовами якого визначено мету та функціональне використання земельної ділянки - землі житлової та громадської забудови; незабудовані та інші відкриті землі (для ведення садівництва).

Договором також встановлені обмеження (обтяження) щодо використання земельної ділянки, зокрема, будь-яке будівництво на даній земельній ділянці забороняється.

Термін дії договору оренди закінчився 24 березня 2015 року.

27 серпня 2015 року державним інспектором сільського господарства у Київській області була проведена перевірка з питання дотримання вимог земельного законодавства ОСОБА_2, про що складено акт № 04-19/67, відповідно до якої встановлено, що на земельній ділянці площею 0,1189 га по пров. Річковому першому, 13-б відсутнє закладення та вирощування саду, ділянку огороджено капітальним гранітним парканом, а також загороджений прохід загального користування до р. Рось орієнтовною площею 0,0298 га зі сторони провулку Річкового першого та металевими воротами зі сторони р. Рось.

З викладеного державним інспектором сільського господарства зроблено висновок про те, що ОСОБА_2 використовує земельну ділянку площею 0,1189 га по провулку Річковий перший, 13-Б без відповідних правоустаночих документів, що є порушенням ст. 31 Закону України «Про оренду землі», ст.ст. 96, 125, 126 ЗК України відповідальність за яке передбачено ст. 211 цього Кодесу, ст. 53, 53-1 КпАП України.

Оскільки відповідачем земельна ділянка зайнята самовільно відповідно до ст. 376 ЦК України позивач просив знести самочинно збудований гранітний паркан, який розміщений на земельній ділянці загального користування орієнтовною площею 0,0298 га, яка проходить повз домоволодіння по вулиці Річковій, 40 та між будинками № 11 та № 13-б по провулку Річковому першому в місті Білій Церкві, та металеві ворота, які встановлені на земельній ділянці загального користування орієнтовною площею 0,0298 га, яка проходить повз домоволодіння по вулиці Річковій, 40 та між будинками № 11 та № 13-б по провулку Річковому першому в місті Білій Церкві, зі сторони р. Рось.

Рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 21 жовтня 2016 року у задоволенні позову відмовлено.

В апеляційній скарзі позивач у зв'язку з порушенням норм матеріального та процесуального права просить рішення суду скасувати і позов задовольнити.

Апеляційна скарга не підлягає задоволенню виходячи з наступного.

Судом першої інстанції встановлено, що відповідач ОСОБА_2 є власником житлового будинку по провулку Річковий перший,13-б в м. Білій Церкві та власником земельної ділянки площею 0,0624 га за вказаною адресою, цільове призначення для будівництва та обслуговування жилого будинку та господарських споруд.

01 лютого 2010 року між Білоцерківською міською радою та ОСОБА_2 було укладено договір оренди земельної ділянки для ведення садівництва площею 0,1189 га за вказаною вище адресою терміном на 5 років, після закінчення якого договір продовжений на той саме строк і на тих самих умовах, які були передбачені договором.

В зв'язку з цим суд прийшов до висновку, що доводи позовної заяви про те, що ОСОБА_2 користується земельною ділянкою площею 0,1189 га по провулку Річковий перший,13-б в м. Білій Церкві без відповідних правових підстав з порушенням вимог діючого законодавства є необґрунтованими.

Також судом встановлено, що ОСОБА_2 збудовано паркан, який розміщений на земельній ділянці загального користування орієнтовною площею 0,0298 га, який проходить повз домоволодіння по вулиці Річковій, 40 та між будинками № 11 та № 13-б по провулку Річковому першому в місті Білій Церкві, та металеві ворота, які встановлені на земельній ділянці загального користування орієнтовною площею 0,0298 га, яка проходить повз домоволодіння по вулиці Річковій, 40 та між будинками № 11 та № 13-б по провулку Річковому першому в місті Білій Церкві, зі сторони р. Рось, що перешкоджає Білоцерківській міській раді користуватися належним майном та забезпечити реалізацію права використовувати землі загального користування, а саме: проїзд до р. Рось жителями м. Біла Церква.

Відмовляючи в задоволенні позову про знесення паркану та воріт, суд виходив з того, що позивачем обрано неналежний спосіб захисту порушеного права.

Такий висновок суду відповідає обставинам справи та вимогам закону.

З матеріалів справи вбачається, що ухвалою Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 13 липня 2016 року (справа № 357/16840/15-а) встановлено той факт, що договір оренди, укладений 01.02.2010 року між Білоцерківською міською радою та ОСОБА_2 було укладено договір оренди земельної ділянки загальною площею 0,1189 га по провулку Річковий перший, 13-б в м. Білій Церкві, умовами якого визначено мету та функціональне використання земельної ділянки - землі житлової та громадської забудови; незабудовані та інші відкриті землі (для ведення садівництва) є поновленим на той самий строк, тобто на 5 років і на тих самих умовах, що спростовує доводи апеляційної скарги в цій частині, оскильки відповідно до ст. 61 ЦПК України такий факт, встановлений судовим рішенням, що набрало законної сили, звільняється від доказування у даній справі, в якій беруть участь ті самі особи.

Відповідно до частин першої, другої та четвертої статті 376 ЦК України житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без належного дозволу чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил Особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього. Якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, або за її рахунок.

Згідно з частиною сьомою статті 376 ЦК України у разі істотного відхилення від проекту, що суперечить суспільним інтересам або порушує права інших осіб, істотного порушення будівельних норм і правил суд за позовом відповідного органу державної влади або органу місцевого самоврядування може постановити рішення, яким зобов'язати особу, яка здійснила (здійснює) будівництво, провести відповідну перебудову. Якщо проведення такої перебудови є неможливим або особа, яка здійснила (здійснює) будівництво, відмовляється від її проведення, таке нерухоме майно за рішенням суду підлягає знесенню за рахунок особи, яка здійснила (здійснює) будівництво.

Оскільки паркан (огорожа) та ворота не є ні житловим будинком, будівлею чи спорудою, іншим нерухомим майном, суд прийшов обгрунтованого висновку про те, що норми ст. 376 ЦК України, якими обгрунтовуються позовні вимоги, у даному випадку не застосовуються.

Згідно ст. 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном.

Відповідно до ст. 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.

За змістом ст. 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Відповідно до п «а» ч.4 ст.83 Земельного Кодексу України до земель комунальної власності, які не можуть передаватися у приватну власність належать землі загального користування населених пунктів (майдани, вулиці, проїзди, шляхи, набережні, пляжі, парки, сквери, бульвари, кладовища, місця знешкодження та утилізації відходів, тощо).

Відповідно до ч.1 ст.103 Земельного кодексу України, власники та землекористувачі земельних ділянок повинні обирати такі способи використання земельних ділянок відповідно до їх цільового призначення, при яких власникам, землекористувачам сусідніх земельних ділянок завдається найменше незручностей (затінення, задимлення, неприємні запахи, шумове забруднення тощо). Частина 2 цієї статті встановлю, що власники та землекористувачі земельних ділянок зобов'язані не використовувати земельні ділянки способами, які не дозволяють власникам, землекористувачам сусідніх земельних ділянок використовувати їх за цільовим призначенням (неприпустимий вплив).

Частина 2 ст.152 Земельного Кодексу України передбачає, що власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Оскільки позивач просив знести саме самочинне будивництво паркану (для будівнитца якого законодавством дозволів не передбачено; також паркан не є річчу приналежною і відповідно до ст. 60 ЦПК України позивачем не надано доказів про те, що паркан неможливо перенести без його знецінення або зміні призначення, що збудований він з порушенням будівельних норм і правил) відповідно до ст. 376 ЦК України, суд обгрунтовано відмовив у задоволенні позову і вказана обставина спростовує доводи апеляційної скарги в цій частині, оскільки вказаними вище нормами ЦК України та ЗК України, як на підстави для задоволення позову, заявник не посилається, а відповідно до ст. 303 ЦПК України апедяційній суд перевіряє законність і обгрунтованість рішення суду першої інстанції у межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

За таких обставин рішення суду постановлено з додержанням норм матеріального та процесуального права у зв'язку з чим апедляційна скарга як необгрунтована підлягає відхиленню.

Керуючись ст. ст. 209, 218, 303, 304, 308, 314, 315, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів, -

у х в а л и л а:

Апеляційну скаргу Білоцерківської міської ради Київської області відхилити.

Рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 21 жовтня 2016 року залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена у касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий

Судді