Рішення № 63589513, 22.12.2016, Володарський районний суд Київської області

Справа № 364/951/16-ц

Провадження № 2/364/386/16

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21.12.2016 року, Володарський районний суд Київської області в складі:

головуючого судді Ткаченко О. В.,

за участю секретаря Бондаренко Л. С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні, в смт. Володарка, справу за позовом

Товариства з обмеженою відповідальністю "Комплекс Агромарс"

до ОСОБА_1,

про відшкодування матеріальної шкоди, заподіяної підприємству працівником, -

ВСТАНОВИВ:

22 серпня 2016 року позивач звернувся до суду з даним позовом, посилаючись на заподіяння відповідачем, який працював водієм-експедитором, шкоди підприємству під час виконання трудових обовязків у звязку з допущенням нестачі при перевезенні м'ясопродукції, а тому на відшкодування заподіяної підприємству шкоди ставить питання про стягнення з відповідача ОСОБА_1 суми збитків у розмірі 26227,79 гривень та судових витрат в розмірі 1378 гривень.

В судовому засіданні представник позивача зменшила розмір позовних вимог та просила суд задовольнити позов.

Представник відповідача в позові просив відмовити. Зазначив, що докази протиправних діянь відповідача та його вини в заподіянні шкоди підприємству в справі відсутні, коли бухгалтерський облік м'ясопродукції під час її перевезення контрагентам територією України вівся невірно, без урахування реальних фактичних даних про вагу м'ясопродукції та без урахування діючих норм природного убутку мяса при міжміських перевезеннях. При цьому позивач, вираховуючи нестачу мяса при перевезенні, керувався власними, нічим непідтвердженими й належно необґрунтованими нормами втрат ваги м'ясопродукції при збереженні на складі. Також позивачем не бралася до уваги в кожному конкретному випадку відстань і спосіб перевезення, пора року, температура повітря тощо. Вихідними даними було зважування на підприємстві, що здійснювалося під час завантажування м'ясопродукції вагою у декілька тон й з точністю до 1 граму. Проте не враховувалася допустима похибка зважувань на різних вагах, не здійснювалася повірка ваг контрагентів, в той час як відповідачеві інкриміновано нестачу м'ясопродукції, починаючи з ваги у 50 грамів й більше, тож за таких обставин представник відповідача вважає недоведеними підстави для покладання матеріальної відповідальності на працівника, як і розмір завданої шкоди.

Заслухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали справи, суд дійшов до висновку що в задоволенні позовних вимог слід відмовити повністю виходячи з наступного.

По справі встановлено, що 20 серпня 2008 року ОСОБА_1 був прийнятий на роботу в ТОВ «Комплекс Агромарс» на посаду водія-експедитора автоколони № 2 згідно наказу № 189 к-п (а.с.12). Згідно наказу № 665КА/к-п-д від 30 грудня 2011 року ОСОБА_1 з 01 січня 2012 року було переведено водієм автофургону та рефрижератора DAF FA LF 55.220 державний номерний знак НОМЕР_1 (а.с.16). 01 січня 2012 року з відповідачем укладено договір про повну матеріальну відповідальність переданих йому матеріальних цінностей в звязку з виконанням трудових обовязків. Згідно п. 3 договору передбачено, що у випадку незабезпечення з вини працівника збереження ввірених йому матеріальних цінностей, визначення розміру збитків, завданих підприємству, та їх відшкодування відбувається у відповідності до чинного законодавства (а.с.20). Пунктом 4 передбачено, що працівник не несе матеріальної відповідальності, якщо збитки завдані не з його вини (а.с.20). 02 лютого 2012 року згідно наказу № 43 КА/к-п-д ОСОБА_1 переведено водієм іншого автофургона та рефрижератора (а.с.22). 10 грудня 2013 року згідно наказу № 719 КА/к-п-д ОСОБА_1 було переведено водієм іншого автофургона та рефрижератора з покладенням додаткових обовязків (а.с.25). 01 лютого 2014 року з відповідачем укладено договір про повну матеріальну відповідальність (а.с.26). 20 серпня 2014 року згідно наказу № 324 КА/к-п-д ОСОБА_1 переведено водієм іншого автофургона та рефрижератора (а.с.28). Згідно наказу № НОМЕР_2/к-з від 13 жовтня 2015 року ОСОБА_1 було звільнено за власним бажанням (а.с.29).

При виконанні своїх трудових обовязків відповідачем було здійснено приймання, доставку та передачу контрагентам різноманітної м'ясопродукції.

Перевезення вказаних товарів відповідачем здійснювалося на склади багатьох міст України, що підтверджується видатковими (товарно-транспортними) накладними, актами прийому-передачі продукції (а.с.38-212).

Вказаними документами зафіксовано нестачу ввірених відповідачу матеріальних цінностей при їх прийманні одержувачами.

Встановлено, що зважування при завантаженні товару здійснювалося на вагах з точністю до 1 г. Водночас, які технічні характеристики ваг відправника та чи узгоджуються вони з вагами одержувачів, а відтак чи правильно проведено зважування товарів при одержанні, зі справи не вбачається.

Передбачаючи природні втрати ваги м'ясопродукції при транспортуванні, позивач в розглядуваних випадках перевезення товарів фактично завантажував до автомобіля відповідача товари на більшу вагу ніж насправді вказував у видаткових накладних, вираховуючи вагу згідно коефіцієнту власно розроблених норм природних втрат м'ясопродукції.

Проте вказаний підхід для обрахунку матеріальних цінностей охолодженого мяса, при його транспортуванні вимогам чинного законодавства України не відповідає, на його основі не можуть вважатися доведеними й достовірними обставини перевезення товарів та факти виявлення їх нестачі.

Так, представлені суду норми природних втрат м'ясопродукції затверджені керівництвом ТОВ «Комплекс Агромарс», не можуть бути прийняті до уваги судом, оскільки не містять посилання на науково-обґрунтовані та практично-експериментальні методи розрахунків, стосуються втрат ваги м'ясопродукції на складі, а не при транспортуванні.

Однак саме цими нормами обґрунтовується алгоритм запроваджений на підприємстві для врахування природної втрати ваги м'ясопродукції при транспортуванні.

При цьому суд звертає увагу на те, що умови зберігання мяса на складі значно відрізняються від умов його транспортування при міжміських перевезеннях, які мають в собі більше передумов для втрати ваги товаром ніж при триманні на складі.

В цьому звязку до уваги належало б взяти норми природного убутку м'яса і м'ясопродуктів при міжміських перевезеннях в авторефрижераторах, затверджених наказом Міністерства торгівлі СРСР від 29.12.1984 року N 339 (додаток № 2).

При цьому відповідно до пункту 1 розділу XV "Перехідних положень" Конституції України, закони та інші нормативні акти, прийняті до набуття чинності цією Конституцією, є чинними у частині, що не суперечить Конституції України.

Інші нормативні акти щодо цих правовідносин з того часу не розроблялися, а відтак не можуть бути враховані судом при розгляді цієї справи.

Згідно вказаного нормативного акту вихідними даними для норм природного убутку у відсотках до маси нетто товару слугують відстань перевезення, спосіб упакування, пора року, коли здійснюється перевезення тощо.

При цьому вказані норми убутку застосовуються до кожного конкретного випадку перевезення товарів і розраховуються лише у випадку виявлення фактичної нестачі товару після прийняття вантажу одержувачем, а не на момент відвантаження товару перед його подальшим перевезенням.

Разом з тим спосіб врахування норм природного убутку мяса здійснений позивачем, а звідси й спосіб виявлення розміру нестачі вантажу не відповідає основним засадам бухгалтерського обліку, не може вважатися повною, достовірною, послідовною та неупередженою звітністю.

Судом встановлено, що у видаткових накладних підприємство вказувало не фактично відвантажену (ввірені водієві-експедитору) вагу м'ясопродукції, а вже меншу, штучно знижену вагу до якої на основі припущень передбачався певний її убуток в ході майбутнього транспортування.

Статтею 3 Закону України «Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні» встановлено, що метою ведення бухгалтерського обліку і складання фінансової звітності є надання користувачам для прийняття рішень повної, правдивої та неупередженої інформації про фінансове становище, результати діяльності та рух грошових коштів підприємства.

Бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Водночас згідно ст. 4 «Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні» передбачено основі принципи на яких ґрунтується бухгалтерський облік та фінансова звітність, серед яких зокрема: повне висвітлення, послідовність, безперервність, превалювання сутності над формою.

Згідно ч. 2 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні» первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис, аналог власноручного підпису або підпис, прирівняний до власноручного підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис».

Відповідно до «Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку», затвердженого Наказом Мінфіну України № 88 від 24.05.1995 року:

- п. 1.2. Господарські операції відображаються у бухгалтерському обліку методом їх суцільного і безперервного документування. Записи в облікових регістрах провадяться на підставі первинних документів, створених відповідно до вимог цього Положення.

- п. 2.4. Первинні документи повинні мати такі обов'язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата і місце складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий чи електронний підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

У той же час ст. 1 КЗпП України, визначено, що цей Кодекс регулює трудові відносини всіх працівників, сприяючи зростанню продуктивності праці, поліпшенню якості роботи, підвищенню ефективності суспільного виробництва.

Законодавство про працю встановлює високий рівень умов праці, всемірну охорону трудових прав працівників.

Згідно ст. 130 КЗпП України працівники несуть матеріальну відповідальність за шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації внаслідок порушення покладених на них трудових обов'язків.

При покладенні матеріальної відповідальності права і законні інтереси працівників гарантуються шляхом встановлення відповідальності тільки за пряму дійсну шкоду, лише в межах і порядку, передбачених законодавством, і за умови, коли така шкода заподіяна підприємству, установі, організації винними протиправними діями (бездіяльністю) працівника. Ця відповідальність, як правило, обмежується певною частиною заробітку працівника і не повинна перевищувати повного розміру заподіяної шкоди, за винятком випадків, передбачених законодавством.

Статтею 131 КЗпП України передбачено, що власник або уповноважений ним орган зобов'язаний створити працівникам умови, необхідні для нормальної роботи і забезпечення повного збереження дорученого їм майна. Працівники зобов'язані бережливо ставитися до майна підприємства, установи, організації і вживати заходів до запобігання шкоді.

Згідно п. 1 ст. 134 КЗпП України, відповідно до законодавства працівники несуть матеріальну відповідальність у повному розмірі шкоди, заподіяної з їх вини підприємству, установі, організації, у випадках, коли між працівником і підприємством, установою, організацією відповідно до статті 135-1 цього Кодексу укладено письмовий договір про взяття на себе працівником повної матеріальної відповідальності за незабезпечення цілості майна та інших цінностей, переданих йому для зберігання або для інших цілей.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 135-3 КЗпП України розмір заподіяної підприємству, установі, організації шкоди визначається за фактичними втратами, на підставі даних бухгалтерського обліку, виходячи з балансової вартості (собівартості) матеріальних цінностей за вирахуванням зносу згідно з установленими нормами.

Згідно ч. 1 ст. 137 КЗпП України суд при визначенні розміру шкоди, що підлягає покриттю, крім прямої дійсної шкоди, враховує ступінь вини працівника і ту конкретну обстановку, за якої шкоду було заподіяно. Коли шкода стала наслідком не лише винної поведінки працівника, але й відсутності умов, що забезпечують збереження матеріальних цінностей, розмір покриття повинен бути відповідно зменшений.

Обов'язок доказування наявності умов для покладення матеріальної відповідальності на працівника за завдану шкоду згідно ст. 138 КЗпП України покладається на власника або уповноважений ним орган, який для цього повинен довести наявність умов, передбачених статтею 130 цього Кодексу.

Відтак згідно вимог Закону обовязковому зясуванню і доведенню стороною позивача підлягають такі обставини: наявність прямої дійсної шкоди та її розмір; якими неправомірними діями її заподіяно і чи входили до функцій працівника обовязки, неналежне виконання яких призвело до шкоди; в чому полягала його вина; в якій конкретно обстановці заподіяно шкоду; чи були створені умови, які забезпечували б схоронність матеріальних цінностей і нормальну роботу з ними; який майновий стан працівника.

Проте в суді представником позивача не доведено в чому полягають винні й протиправні дії (бездіяльність) відповідача ОСОБА_1 під час перевезення мясопродукції, яким чином ОСОБА_1 порушив покладені на нього трудові обов'язки, а відтак відсутні й умови для встановлення причинного звязку між протиправним діянням і завданою шкодою.

Представлені суду докази на підтвердження нестачі матеріальних цінностей з вини відповідача, вказаним вимогам чинного законодавства України не відповідають й судом до уваги на доведення обставин позову не приймаються.

Сама по собі повна матеріальна відповідальність працівника (ст. 134 КЗпП України) і факт виявлення нестачі матеріальних цінностей, за умови неналежного врахування норм їх природного убутку, не можуть підмінювати собою підстави і умови для такої відповідальності працівника передбачені ст.ст.130, 137, 138 КЗпП України та не визначають його винних і протиправних дій.

Норми ст. 134 КЗпП України, лише визначають випадки повної матеріальної відповідальності працівника, тобто коли його відповідальність не обмежується середнім місячним заробітком (ст. 132 КЗпП України).

Отже з викладених вище підстав суд вважає, що як розмір нестачі, так і винні, протиправні дії відповідача, що мали до цього призвести, як обовязкові умови покладання на працівника матеріальної відповідальності в суді позивачем не доведені.

За таких обставин, порушених прав позивача, які б підлягали захистові в цій справі не встановлено, а тому в задоволенні позову слід відмовити повністю.

На підставі викладеного і керуючись Законом України «Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні», ст.ст. 1, 130, 131, 134, 135-3, 137, 138 КзпПУ, ст.ст. 3, 5, 8, 10, 13, 60, 208, 209, 212-215, 218 ЦПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

В задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю "Комплекс Агромарс" до ОСОБА_1, про відшкодування матеріальної шкоди, заподіяної підприємству працівником відмовити повністю.

З повним рішенням сторони можуть ознайомитись 23 грудня 2016 року.

На рішення може бути подана апеляційна скарга до Апеляційного суду Київської області через Володарський районний суд Київської області протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя О. В. Ткаченко