Рішення № 63589487, 09.12.2016, Васильківський міськрайонний суд Київської області

ВАСИЛЬКІВСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 362/4461/16-ц

Провадження № 2/362/2549/16

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

09 грудня 2016 року Васильківський міськрайонний суд Київської області в складі: головуючого - судді Корнієнка С.В., при секретарі - Дрозденко К.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали цивільної справи за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 та Васильківської районної державної адміністрації Київської області про визнання недійсним свідоцтва про право власності,-

в с т а н о в и в:

Позивач звернувся до суду з вимогами про визнання недійсним свідоцтва про право власності на будинок № 1100, загальною площею 117 кв.м. та житловою 54,4 кв.м., в садівницькому товаристві «Крушинка» на території Крушинської сільської ради Васильківського району Київської області від 11 серпня 2014 року, індексний № 25421167, на імя відповідача, та скасувати його державну реєстрацію, оскільки вважає його спільним сумісним майном з відповідачем через його побудування під час їх шлюбу.

В судовому засіданні позивач та його представник вимоги позову підтримали в повному обсязі, також посилалися на психічний стан відповідача на час отримання свідоцтва, що на їх думку може бути підставою для визнання правовстановлюючого документу недійсним, але визнали, що питання визнання відповідача недієздатним на даний час не вирішено.

Представник відповідача вимоги позову не визнав, вважаючи їх необґрунтованими та безпідставними, посилаючись на існування судових рішень щодо визначення спірного дачного будинку приватною власністю його довірителя.

Суд, вислухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали справи, вважає, що позов не підлягає до задоволення виходячи з наступних підстав.

У відповідності до положень ч.3 ст.10 та ч.1 ст.60 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, які мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості, та кожна із сторін повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

За положеннями вимог ст.ст.1 та 3 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, за захистом яких кожна особа має право звернутися до суду.

Як вбачається з положень ст.11 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи лише в межах заявлених фізичними особами позовних вимог.

Згідно з положеннями ст.57 ЦПК України, доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є доказами, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Як вбачається з положень ч.ч.1 і 3 ст.61 ЦПК України, обставині, визнані сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, не підлягають доказуванню. Обставині, встановлені судовим рішенням у цивільній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Положення ст. 368 ЦК України визначають, що майно, набуте подружжям за час шлюбу в результаті спільної праці, за спільні грошові кошти, є їхньою спільною сумісною власністю.

З огляду положень ст.ст. 60, 61, 63, 65, 66, 68 СК України вбачається, що, обєктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно. Дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування та розпорядження майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності. Подружжя має право домовитись між собою про порядок користування майном. Розірвання шлюбу не припиняє права спільної сумісної власності на майно. Розпорядження цим майном після розірвання шлюбу здійснюється співвласниками за взаємною згодою. При укладенні договорів, щодо відчуження нерухомого майна, що є обєктом права спільної сумісної власності подружжя, згода другого з подружжя має бути письмовою та нотаріально посвідчено.

Згідно положень ст. 70 СК України, при поділі майна, що є обєктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Положеннями п.п.1 та 3 ч.1 ст. 57 СК України встановлено, що особистою приватною власністю дружини, чоловіка є майно, набуте нею, ним до шлюбу, та майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто.

У відповідності до положень п.п.23 і 24 постанови Пленуму Верховного Суду України Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» № 11 від 21.12.2007 року, вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, зясувати джерело і час придбання зазначеного майна. До складу майна, що підлягає поділу включається загальне майно подружжя, наявне у нього на час розгляду справи. Не належить до спільної сумісної власності майно одного з подружжя, набуте особою до шлюбу; набуте за час шлюбу на підставі договору дарування або в порядку спадкування; набуте за час шлюбу, але за кошти, які належали одному з подружжя особисто.

У відповідності до рішення Соломянського районного суду міста Києва від 3 березня 2014 року по цивільній справі № 76022665/13-ц, шлюб між сторонами, що був зареєстрований 3 серпня 1967 року, розірваний.

Як вбачається з рішення Васильківського міськрайонного суду від 26 січня 2016 року по цивільній справі № 362/6955/15-ц за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 та його сина ОСОБА_3 про визнання недійсним іпотечного договору, що набрало чинності після апеляційного перегляду 16 березня 2016 року, спірний садовий будинок визнаний таким, що належить відповідачеві ОСОБА_2 на праві приватної власності.

У відповідності до рішення Васильківського міськрайонного суду від 31 травня 2016 року по цивільній справі № 362/1227/15-ц за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя, що набрало чинності після апеляційного перегляду 13 липня 2016 року, спірний садовий будинок також був визнаний належним відповідачеві ОСОБА_2 на праві приватної власності.

Положення ст.14 ЦПК України визначають обовязковість судових рішень, що набрали законної сили.

Відповідно до ст.6 Європейської Конвенції про захист прав людини та основних свобод, яка відповідно до ч.1 ст.9 Конституції України, п.1 ст.17 Закону України «Про міжнародні договори України» є частиною національного законодавства, кожен при вирішенні питання щодо його цивільних прав та обовязків має право на справедливий судовий розгляд.

У відповідності до рішення у справі «Горнсбі проти Греції» від 19 березня 1997 року, «право на суд» було б ілюзорним, якби правова система Договірної держави допускала, щоб остаточне судове рішення, яке має обовязкову силу, не виконувалося на шкоду одній із сторін. Отже, для цілей ст.6 виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина «судового розгляду».

У відповідності до свідоцтва про право власності від 11 серпня 2014 року, індексний № 25421167, право власності на будинок № 1100, загальною площею 117 кв.м. та житловою - 54,4 кв.м., в садівницькому товаристві «Крушинка» на території Крушинської сільської ради Васильківського району Київської області належить відповідачеві.

Згідно з витягу Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний № 25421289 від 11.08.2014 року, за відповідачем рахується нерухомість, реєстраційний № 428248132214 спірний дачний будинок, належний йому на праві власності, номер запису № 6634732 від 21.07.2014 року.

Таким чином, з огляду на наведене, суд приходить до висновку, що на час розгляду зазначеного цивільного спору між сторонами, законність належності відповідачеві спірного майна дачного будинку підтверджена двома судовими рішеннями, а тому, підстав для визнання недійсним свідоцтва про право власності на нього та його державної реєстрації суд не вбачає, у звязку з чим, в задоволені позову необхідно відмовити.

На підставі наведеного та керуючись ст.ст. 3,10, 11, 60, 61, 79, 88, 212-215, 218, 221, 223, 294 ЦПК України, суд, -

в и р і ш и в:

В задоволені позову ОСОБА_1 відмовити.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку на подання апеляційної скарги або по закінченню апеляційного провадження.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Апеляційного суду Київської області через Васильківський міськрайонний суд шляхом подачі в 10-денний строк з дня проголошення рішення апеляційної скарги.

Суддя Корнієнко С.В.