Ухвала суду № 63587356, 26.10.2016, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"26" жовтня 2016 р. м. Київ К/800/57879/13

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

Головуючого - Шипуліної Т.М.,

суддів: Олендера І.Я., Бившевої Л.І.,

розглянула у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у місті Рівному Головного управління Міндоходів у Рівненській області на постанову Рівненського окружного адміністративного суду від 25.07.2013 та ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 24.10.2013 по справі №817/2391/13-а за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Комфорт-Сервіс Хмельницький» до Державної податкової інспекції у місті Рівному Головного управління Міндоходів у Рівненській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень.

Заслухавши доповідь судді Шипуліної Т.М., перевіривши доводи касаційної скарги щодо дотримання правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, колегія

В С Т А Н О В И Л А:

Постановою Рівненського окружного адміністративного суду від 25.07.2013, залишеною без змін ухвалою Житомирського апеляційного адміністративного суду від 24.10.2013, позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Комфорт-Сервіс Хмельницький» до Державної податкової інспекції у місті Рівному Головного управління Міндоходів у Рівненській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень - задоволено. Визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення від 04.06.2013 №0002362342 та від 04.06.2013 №0002372342.

Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, Державна податкова інспекція у місті Рівному Головного управління Міндоходів у Рівненській області 13.11.2013 звернулась з касаційною скаргою до Вищого адміністративного суду України, який ухвалою від 22.11.2013 прийняв її до свого провадження.

В касаційній скарзі відповідач просить скасувати постанову Рівненського окружного адміністративного суду від 25.07.2013 та ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 24.10.2013 та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову.

В обґрунтування своїх вимог відповідач посилається на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального права, зокрема, пункту 44.1 статті 44, пункту 138.8 статті 138, підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139, пункту 185.1 статті 185, пунктів 198.1, 198.3, 198.6 статті 198 Податкового кодексу України.

З урахуванням неприбуття у судове засідання жодної з осіб, які беруть участь у справі, та які були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання, колегія суддів дійшла висновку про можливість розгляду справи за наявними у справі матеріалами за відсутності сторін.

Перевіривши матеріалами справи наведені у скарзі доводи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на наступне.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що Державною податковою інспекцією у місті Рівному проведена планова виїзна перевірка Товариства з обмеженою відповідальністю «Комфорт-Сервіс Хмельницький» з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.01.2010 по 31.12.2012, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2010 по 31.12.2012.

Перевіркою встановлено порушення позивачем вимог пункту 138.8 статті 138, підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139, пункту 185.1 статті 185, пунктів 198.1, 198.3, 198.6 статті 198 Податкового кодексу України.

За результатами перевірки Державною податковою інспекцією у місті Рівному складено акт від 24.05.2013 №327/22-200/36398014 та прийнято податкові повідомлення-рішення від 04.06.2013 №0002362342, яким позивачу визначено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток на загальну суму 179625,50грн., у тому числі 156858,00грн. за основним платежем та 22767,50грн. - штрафних (фінансових) санкцій; від 04.06.2013 №0002372342, яким позивачу визначено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 179925,00грн., в тому числі 143940,00грн. - основного платежу та 35985,00грн. - штрафних (фінансових) санкцій.

Фактичною підставою для прийняття спірних рішень став висновок податкового органу про неправомірність формування позивачем валових витрат та податкового кредиту за операціями з Товариством з обмеженою відповідальністю «Прогрес Консалт», Товариством з обмеженою відповідальністю «Д-Дизайн Експрес», Товариством з обмеженою відповідальністю «Хельса».

Згідно з пунктом 138.2 статті 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Відповідно до підпункту 139.1.9 пункту 139 статті 139 Податкового кодексу України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Відповідно до пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Згідно з пунктом 198.2 статті 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно з пунктом 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними або оформленими з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу).

З наведених законодавчих положень випливає, що умовами реалізації права платника на податковий кредит, а також на зменшення оподатковуваного доходу на суму понесених витрат є фактичне придбання товарів (робіт, послуг) та наявність первинних документів (зокрема, податкових накладних), оформлених у відповідності з вимогами чинного законодавства.

Разом з тим, слід наголосити, що наслідки в податковому обліку платника створюють лише реально вчинені господарські операції, тобто такі, що пов'язані з рухом активів, зміною зобов'язань чи власного капіталу платника, та відповідають змісту, відображеному в укладених платником податку договорах.

Якщо певна господарська операція не відбулася чи відбулася не за тим її змістом, який відображений в укладених платником податку договорах, то це є підставою для застосування відповідних наслідків у податковому обліку.

Документи та інші дані, що спростовують реальність здійснення господарської операції, яка відображена в податковому обліку, повинні оцінюватися з урахуванням специфіки кожної господарської операції - умов перевезення, зберігання товарів, змісту послуг, що надаються, тощо.

Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що спірні податкові повідомлення-рішення є протиправними оскільки товариством надано первинні документи, що підтверджують реальність господарських операцій та їх зв'язок з діяльністю підприємства.

Проте, суд касаційної інстанції не може визнати законними і обґрунтованими судові рішення попередніх інстанцій, оскільки останні ухвалені без повного та всебічного з'ясування обставин, якими сторони обґрунтовують свої вимоги і заперечення, та інших обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

Так, обов'язок суду встановити дійсні обставини справи при розгляді адміністративного позову безвідносно до позиції сторін випливає з офіційного з'ясування обставин справи як принципу адміністративного судочинства, закріпленого нормами статті 7, частин четвертої та п'ятої статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України, відповідно до змісту якого суд вживає передбачені законом заходи, необхідні для з'ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи. Суд повинен запропонувати особам, які беруть участь у справі, подати докази або з власної ініціативи витребувати докази, яких, на думку суду, не вистачає.

З метою дослідження фактичного виконання господарських операцій необхідно аналізувати умови договорів позивача з контрагентами, а також досліджувати всі первинні бухгалтерські документи. При цьому, відповідно до вимог статті 86 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Проте, судами попередніх інстанцій не надано належної оцінки обставинам справи щодо реальності вчинення спірних господарських операцій позивача з Товариством з обмеженою відповідальністю «Прогрес Консалт», Товариством з обмеженою відповідальністю «Д-Дизайн Експрес», Товариством з обмеженою відповідальністю «Хельса», судами не з'ясовано всі умови відповідних договорів, специфіки господарських операцій позивача з контрагентами, умов здійснення поставки товарів та проведення робіт, не перевірено як мала здійснюватися поставка, на кого покладено обов'язок доставки товару, як здійснювалося його транспортування, прийняття товарів та робіт, не з'ясовано питання щодо обґрунтованості господарської мети та економічної доцільності при укладанні спірних договорів.

З огляду на обставини, якими відповідач обґрунтовує позицію щодо безтоварності господарських операцій та направленість взаємовідносин між позивачем та контрагентом на безпідставне формування податкового кредиту та валових витрат з метою заниження податкових зобов'язань, суди повинні були з'ясувати наявність чи відсутність у позивача необхідності придбавати товари та роботи у контрагентів, реальне виконання умов договорів, перевірити доводи відповідача щодо наявності кримінальних справ щодо фіктивності вищезазначених підприємств.

З наведеного вбачається, що у справі також залишилися недослідженими обставини про те чи контрагенти позивача були спроможними виконати умови договорів; чи могли поставити обсяг товарів та робіт в обумовлені сторонами строки; як мало оформлятися виконання поставки товарів та робіт; чи мали контрагенти позивача виробничий, технологічний й кадровий потенціал для досягнення результатів відповідної підприємницької діяльності, чи була у позивача необхідність замовляти роботи у третіх осіб, наявності у нього прав залучати субпідрядників до виконання своїх обов'язків за основним договором.

Таким чином, судами попередніх інстанцій зазначені вище вимоги процесуального законодавства не виконано, обставини справи встановлені неповно, що і потягло за собою прийняття судових рішень, які не відповідають вимогам статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України щодо законності та обґрунтованості судового рішення.

Відповідно до частини другої статті 227 Кодексу адміністративного судочинства України підставою для скасування судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій і направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, які унеможливлюють встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

При новому розгляді справи суду необхідно врахувати викладене, повно і всебічно перевірити доводи, на яких ґрунтуються вимоги та заперечення сторін, вирішити чи мали місце обставини, якими обґрунтовуються вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються.

Керуючись статтями 160, 210, 220, 221, 223, 227, 230, 231, частиною п'ятою статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів -

У Х В А Л И Л А:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у місті Рівному Головного управління Міндоходів у Рівненській області задовольнити частково.

Постанову Рівненського окружного адміністративного суду від 25.07.2013 та ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 24.10.2013 по справі №817/2391/13-а скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення.

Головуючий: ___ Т.М. Шипуліна

Судді: ___ Л.І. Бившева

___ І.Я. Олендер