Ухвала суду № 63587223, 15.12.2016, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

15 грудня 2016 року м. Київ К/800/28407/15

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

Головчук С.В. (суддя-доповідач), Мойсюка М.І., Черпака Ю.К.,

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Управління Пенсійного фонду України в Самарському районі м. Дніпропетровська

на постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 30 квітня 2015 року

у справі за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 (далі - ФОП ОСОБА_4.) до Управління Пенсійного фонду України (далі - УПФУ) в Самарському районі м. Дніпропетровська про визнання недійсним рішення,

в с т а н о в и л а:

У липні 2014 року ФОП ОСОБА_4 звернулася до суду з позовом про визнання недійсним і скасування рішення УПФУ в Самарському районі м. Дніпропетровська від 20 червня 2014 року № 101 про застосування фінансових санкцій у розмірі 43 469,14 грн.

Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 17 вересня 2014 року у задоволенні позову відмовлено.

Постановою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 30 квітня 2015 року скасовано постанову суду першої інстанції та ухвалено нове судове рішення, яким позов задоволено. Визнано недійсним рішення УПФУ в Самарському районі м. Дніпропетровська від 20 червня 2014 року № 101 про застосування фінансових санкцій у розмірі 43 469,14 грн.

У касаційній скарзі УПФУ в Самарському районі м. Дніпропетровська порушує питання про скасування рішення апеляційного суду та залишення в силі рішення суду першої інстанції. Зазначає, що судом порушено норми матеріального та процесуального права, зокрема, пункт 7 Прикінцевих та перехідних положень Закону «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування».

Відповідно до частини 2 статті 220 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах доводів касаційної скарги.

Перевіривши доводи касаційних скарг, матеріали справи, правильність застосування норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Судами встановлено, що позивач перебуває на обліку в УПФУ в Самарському районі м. Дніпропетровська та є платником страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування.

Посадовими особами УПФУ в Самарському районі м. Дніпропетровська проведено планову перевірку ФОП ОСОБА_4 щодо правильності нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування та інших платежів, а також достовірності відомостей, поданих до Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування за період з 01 грудня 2008 року по 31 грудня 2010 року, за наслідками якої складено акт від 20 червня 2014 року № 84.

За результатами проведеної перевірки відповідачем виявлено, що ФОП ОСОБА_4 не було подано індивідуальні відомості про застраховану особу за 2005, 2009 роки.

На підставі акту відповідачем прийнято рішення від 20 червня 2014 року № 101 на підставі пункту 5 частини 9 статті 106 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», яким до позивача застосовані фінансових санкцій у розмірі 43 469,14 грн, застосовані фінансові санкції в розмірі 4711,46 грн.

Згідно із пунктом 5 частини 9 статті 106 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» в редакції, яка діяла до 01 січня 2011 року, було передбачено застосування виконавчими органами ПФУ до страховиків за неподання, несвоєчасне подання, подання не за встановленою формою або подання недостовірних відомостей, що використовуються в системі персоніфікованого обліку та іншої звітності, передбаченої законодавством, до територіальних органів ПФУ фінансових санкцій, а саме накладення штрафу у встановленому розмірі.

Із набранням чинності з 01 січня 2011 року підпунктом «й» пункту 12 Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 08 липня 2010 року № 2464-VI «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» (далі - Закон № 2464-VI) зі статті 106 Закону № 1058-IV було виключено частину 9.

Відповідно до абзацу 5 пункту 7 Прикінцевих та перехідних положень Закону «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин) стягнення заборгованості зі сплати страхових внесків за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування та сум штрафних санкцій, нарахованих та/або не сплачених у період до 01 січня 2011 року, в тому числі страхових внесків, строк сплати яких на 01 січня 2011 року не настав, здійснюється фондами загальнообов'язкового державного соціального страхування відповідно до законодавства, що діяло на момент виникнення такої заборгованості або застосування штрафних санкцій. Погашення заборгованості з використанням коштів, що надходять у рахунок сплати єдиного внеску, забороняється.

Абзацом 6 цього ж пункту встановлено, що на період до повного стягнення заборгованості зі сплати страхових внесків за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування та сум штрафних санкцій, нарахованих та/або не сплачених у період до 1 січня 2011 року, в тому числі нарахованих внесків, строк сплати яких на 1 січня 2011 року не настав, та відповідних штрафних санкцій за фондами загальнообов'язкового державного соціального страхування зберігаються повноваження щодо контролю за правильністю нарахування, своєчасністю сплати страхових внесків, застосування фінансових санкцій, якими вони були наділені до набрання чинності цим Законом.

Наведене правило щодо збереження порядку стягнення та контрольних функцій фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування, передбачених законодавством, чинним до 01 січня 2011 року, поширюється лише на заборгованість зі сплати страхових внесків та сум штрафних санкцій, які були нараховані та/або не сплачені до зазначеної дати. Питання ж відповідальності страховиків, не пов'язані із такою заборгованістю, знаходяться поза межами регулювання Закону № 1058-ІV та абзаців п'ятого, шостого пункту 7 Прикінцевих та перехідних положень Закону № 2464-VI.

Така правова позиція викладена Верховним Судом України у постановах від 20 листопада 2012 року (№ 21-367а12) та 04 червня 2013 року (№ 21-170а13).

За таких обставин, рішення УПФУ в Самарському районі м. Дніпропетровська від 20 червня 2014 року № 101, яким застосовані санкції на підставі пункту 5 частини 9 статті 106 Закону № 1058-IV, протиправне.

Доводи касаційної скарги касаційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом норм матеріального чи процесуального права, що призвело або могло призвести до неправильного вирішення спору.

Відповідно до частини 1 статті 224 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Керуючись статтями 220, 222, 223, 224, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів,

у х в а л и л а :

Касаційну скаргу Управління Пенсійного фонду України в Самарському районі м. Дніпропетровська залишити без задоволення, а постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 30 квітня 2015 року - без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, та оскарженню не підлягає.

Судді С.В. Головчук М.І. Мойсюк Ю.К. Черпак