Ухвала суду № 63585848, 21.12.2016, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 810/2676/16 Головуючий у 1-й інстанції: Панченко Н.Д. Суддя-доповідач: Чаку Є.В.

У Х В А Л А

Іменем України

21 грудня 2016 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі:

Головуючого судді: Чаку Є.В.,

суддів: Файдюка В.В., Мєзєнцева Є.І.

за участю секретаря Муханькової Т.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду апеляційну скаргу Київського міського відділення Фонду соціального захисту інвалідів на постанову Київського окружного адміністративного суду від 23 вересня 2016 року у справі за адміністративним позовом Київського міського відділення Фонду соціального захисту інвалідів до приватного підприємства «Аграрне» про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені, -

В С Т А Н О В И В :

Київське міське відділення Фонду соціального захисту інвалідів (далі - позивач) звернулося до Київського окружного адміністративного суду з позовною заявою до приватного підприємства «Аграрне» (далі - відповідач) про стягнення адміністративно - господарських санкцій у розмірі 115 634, 88 грн. та пені у розмірі 6 764, 94 грн.

Київський окружний адміністративний суд своєю постановою від 23 вересня 2016 року адміністративний позов залишив без задоволення.

Не погоджуючись з судовим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 30 серпня 2016 року та постановити нову про задоволення адміністративного позову. На думку апелянта, зазначену постанову суду прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Згідно ст. 41 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи та дослідивши докази, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а постанова суду - без змін, з наступних підстав.

Як убачається з матеріалів справи, у лютому 2016 року відповідач подав до Київського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів звіт про зайнятість і працевлаштування інвалідів за 2015 рік (форма 10-ПІ) у якому зазначив, що середньооблікова кількість штатних працівників облікового складу становить 172 особи, серед яких штатних працівників, яким відповідно до чинного законодавства встановлена інвалідність становить 3 особи; кількість інвалідів - штатних працівників, які повинні працювати на робочих місцях, створених відповідно до вимог статті 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» становить 7 осіб; фонд оплати праці штатних працівників складає 4 972, 3 тис. грн., середньорічна заробітна плата штатного працівника складає 2 409, 06 грн.

На підставі поданого відповідачем звіту позивачем був зроблений висновок про те, що відповідачем не виконано норматив робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків від загальної чисельності працюючих.

З приводу даних спірних правовідносин, колегія суддів апеляційної інстанції вважає за необхідне звернути увагу на наступне.

Відповідно до частини першої статті 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» від 21.03.1991 № 875-XII (надалі - Закон України № 875-XII) для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця.

Відповідно до змісту частини п'ятої статті 19 Закону № 875-XII виконанням нормативу робочих місць вважається працевлаштування підприємством, установою, організацією, у тому числі підприємством, організацією громадських організацій інвалідів, фізичною особою, яка використовує найману працю, інвалідів, для яких це місце роботи є основним.

Як убачається з наявного в матеріалах справи Звіту про зайнятість і працевлаштування інвалідів за 2015 рік (форма № 10-ПІ) середньооблікова чисельність штатних працівників облікового складу у відповідача складає 172 особи.

У зв'язку з цим, з урахуванням положень частини першої статті 19 Закону України № 875-XII, для відповідача норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів становить 7 місць, у той час, як фактично повний календарний рік у відповідача працювало три особи, яким у встановленому законодавством порядку встановлена інвалідність.

З метою безумовного дотримання вимог чинного законодавства, ПП «Аграрне» у 2015 році щомісячно подавалися до Володарського районного центру зайнятості звіти про наявність вакансій форми 3-ПН, у яких зазначалося про наявність вакансії сторожа.

Суд звертає увагу на те, що дана форма, в силу положень наказу Міністерства праці та соціальної політики України «Про затвердження форм звітності та інструкцій щодо їх заповнення» № 420 від 19.12.2005 року, який був чинним на час виникнення спірних правовідносин, та наказу Міністерства соціальної політики України «Про затвердження форми звітності N 3-ПН «Інформація про попит на робочу силу (вакансії) та Порядку її подання» № 316 від 31.05.2013 року, який набрав чинності 12.07.2013, використовується для інформування населення про наявність вакансій, сприяння працевлаштуванню громадян, зареєстрованих у центрах зайнятості як таких, що шукають роботу, для підбору персоналу на замовлення роботодавців, для оцінки поточної потреби в кадрах та організації професійної підготовки населення відповідно до потреб ринку праці.

Таким чином, за своїм змістом звіт за формою 3-ПН є актом інформування органів працевлаштування про створені на підприємстві робочі місця для працевлаштування інвалідів і, водночас, запитом про направлення на підприємство інвалідів для працевлаштування.

Судом встановлено, що двоє осіб ОСОБА_2 та ОСОБА_3 були працевлаштовані за направленням Володарського районного центру зайнятості, що підтверджується листом Володарського районного центру зайнятості № 02-23/93 від 28.04.2016 року.

Зважаючи на всі наведені обставини в їх сукупності суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що відповідачем було вжито всіх залежних від нього заходів щодо виділення та створення у 2015 році робочих місць для працевлаштування інвалідів, інформування відповідних органів влади про наявність вільних робочих місць створених для інвалідів та їх працевлаштування.

Водночас позивач, посилаючись на порушення відповідачем положень Закону України № 875-XII, не надав суду доказів того, що відповідачем не виділено та не створено робочі місця для працевлаштування інвалідів, або ж докази того, що останнім було необґрунтовано відмовлено у працевлаштуванні інваліда за його зверненням чи за направленням відповідними органами державної служби зайнятості.

Положеннями частини першої статті 20 Закону України №875-XII встановлено, що підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, фізичної особи, які використовують найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом. Положення цієї частини не поширюється на підприємства, установи і організації, що повністю утримуються за рахунок коштів державного або місцевих бюджетів.

Адміністративно-господарські санкції розраховуються та сплачуються підприємствами, установами, організаціями, у тому числі підприємствами, організаціями громадських організацій інвалідів, фізичними особами, зазначеними в частині першій цієї статті, самостійно в строк до 15 квітня року, наступного за роком, в якому відбулося порушення нормативу, встановленого частиною першою статті 19 цього Закону. Порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій тягне за собою нарахування пені. Пеня обчислюється виходячи з 120 відсотків річних облікової ставки Національного банку України, що діяла на момент сплати, нарахованої на повну суму недоїмки за весь її строк (стаття 20 Закону України № 875-XII).

Судом встановлено, що у зв'язку з несплатою відповідачем у визначений законодавством строк адміністративно-господарських санкцій йому була нарахована пеня у розмірі 6 764, 94 грн.

Разом з тим, адміністративно-господарські санкції, які застосовуються за незайняті інвалідами робочі місця не є податком, збором (обов'язковим платежем), обов'язкова сплата яких передбачена Конституцією України, а є заходом впливу на правопорушника у сфері господарювання у зв'язку зі скоєнням правопорушення.

Відповідно до частини першої статті 218 Господарського кодексу України підставою для застосування господарсько-правової відповідальності до учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

У частині другій наведеної статті передбачено, що учасник господарських відносин відповідає, зокрема, за порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Аналізуючи викладені обставини у їх сукупності, колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що у діях відповідача відсутній склад правопорушення, оскільки ним у 2015 році вжито усіх залежних від нього заходів, які необхідні для виділення та створення у належній кількості робочих місць для працевлаштування інвалідів, їх пошуку та працевлаштування, а отже, у діях відповідача відсутня вина, наявність якої є обов'язковою умовою для застосування до відповідача адміністративно-господарських санкцій, передбачених положеннями статті 20 Закону України № 875-XII.

Всупереч наведеним вимогам, позивачем не доведено належними та допустимими доказами невиконання або неналежного виконання відповідачем приписів Закону України № 875-XII.

Відповідно до статті 200 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З урахуванням наведеного та враховуючи, що у діях відповідача відсутній склад правопорушення, на нього не може бути покладена відповідальність за ненаправлення уповноваженими органами необхідної кількості інвалідів для працевлаштування, а тому викладені у позовній заяві доводи позивача є необґрунтованими, а позовні вимоги такими, що не підлягають задоволенню.

Приймаючи до уваги те, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, висновки суду доводами апелянта не спростовані, колегія суддів дійшла висновку про відсутність правових підстав для задоволення апеляційної скарги.

Керуючись ст. ст. 160, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, суд, -

У Х В А Л И В :

Апеляційну скаргу Київського міського відділення Фонду соціального захисту інвалідів - залишити без задоволення.

Постанову Київського окружного адміністративного суду від 23 вересня 2016 року - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів шляхом подачі касаційної скарги до суду касаційної інстанції.

Головуючий суддя:

Судді:

Головуючий суддя Чаку Є.В.

Судді: Мєзєнцев Є.І.

Файдюк В.В.