Постанова № 63585738, 20.12.2016, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 826/1878/13-а Головуючий у 1-й інстанції: Данилишин В.М.

Суддя-доповідач: Мельничук В.П.

ПОСТАНОВА

Іменем України

20 грудня 2016 року м. Київ

Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:

Головуючого-судді: Мельничука В.П.

суддів: Мацедонської В.Е., Костюк Л.О.,

при секретарі: Сергійчук Л.Ю.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду апеляційну скаргу Державної аудиторської служби України (Державна фінансова інспекція України) на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 04 жовтня 2016 року у справі за позовом Публічного акціонерного товариства «Укртрансгаз» до Державної фінансової інспекції України про визнання протиправним та скасування рішення в частині, -

В С Т А Н О В И Л А:

Публічне акціонерне товариство «Укртрансгаз» звернулося до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом до Державної фінансової інспекції України про визнання протиправним та скасування рішення в частині. Свої вимоги обґрунтовує тим, що вважає спірне рішення відповідача, оформлене у виді вимоги протиправним та таким, що підлягає частковому скасуванню.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 29 травня 2013 року задоволено повністю позов Публічного акціонерного товариства "Укртрансгаз" до Державної фінансової інспекції України про визнання протиправними та скасування вимог від 22 січня 2013 року № 05-14/82 в частині, а саме: визнано протиправними та скасовано п. 2, пп. 3.1 п. 3, абзац 1 пп. 3.2 п. 3, абзац 3 пп. 3.2 п. 3, абзац 5 пп. 3.2 п. 3, абзац 1 пп. 3.3 п. 3, абзац 2 пп. 3.6 п. 3, пп. 3.7 п. 3, пп. 3.8 п. 3, абзац 2 п. 4, абзац 4 п. 4, абзаци 9-10 п. 4, п. 5, п. 6, п. 8-11, п. 13, п. 17, п. 18, а також п.п. 2, 3, 5-6, 8-9, 13-14 в частині вимог щодо стягнення коштів з невизначеного кола осіб оскаржуваної вимоги.

Ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 26 вересня 2013 року постанову суду першої інстанції від 29 травня 2013 року залишено без змін.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 12 листопада 2015 року постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 29 травня 2013 року та ухвалу суду апеляційної інстанції від 26 вересня 2013 року скасовано, а справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 04 жовтня 2016 року позов задоволено частково. Визнано протиправними та скасовано п.п. 4, 11, 17 та 18 Вимог про усунення порушень Державної фінансової інспекції України від 22 січня 2013 року № 05-14/82. Позов в іншій частині залишено без задоволення.

Не погоджуючись з зазначеним судовим рішенням Державна аудиторська служба України (Державна фінансова інспекція України) подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції як таку, що постановлена з порушенням норм матеріального та процесуального права, та ухвалити нову постанову про відмову у задоволенні позову.

Крім цього, вказаною особою заявлено клопотання про визнання поважними причини пропуску строку на апеляційне оскарження.

Враховуючи наявні в матеріалах справи докази, колегія суддів вважає, що зазначений строк не пропущено.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства України, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково, а постанова суду - частковому скасуванню з наступних підстав.

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 198, пункту 4 частини 1 статті 202 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції суд апеляційної інстанції скасовує її та ухвалює нове рішення, якщо визнає, що судом першої інстанції порушено норми матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Відповідно до ст. 195 КАС України рішення суду першої інстанції підлягає перегляду в апеляційному порядку в межах апеляційної скарги.

Судом першої інстанції було встановлено, що відповідачем у період з 08 жовтня по 07 грудня 2012 року проведена ревізія фінансово-господарської діяльності позивача за період з 01 березня 2010 року по 30 вересня 2012 року, за результатами якої складено акт № 05-21/84 від 14 грудня 2012 року.

Позивачем подано зауваження до акту ревізії, які відповідачем згідно висновку на зауваження (заперечення) до акту ревізії від 17 січня 2013 року не прийняті.

При цьому, з метою усунення виявлених ревізією порушень та попередження виникнення їх у подальшому, керуючись п. 7 ст. 10 Закону України "Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні", пп. 15 п. 6 Положення про Державну фінансову інспекцію України, затвердженого Указом Президента України № 499/2011 від 23 квітня 2011 року, п. 46 Порядку проведення інспектування Державною фінансовою інспекцією, її територіальними органами, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 550 від 20 квітня 2006 року, відповідачем у відношенні позивача складено вимоги.

Не погоджуючись з вказаними вимогами, позивач звернувся з даним адміністративним позовом до суду та оскаржив наступні пункти з них:

1) п. 2 - стягнути у порядку, встановленому ст.ст. 130-136 Кодексу законів про працю України, з осіб, винних у недонарахуванні пені за несвоєчасне виконання робіт, передбаченої умовами договорів № р6/9-190 від 30 грудня 2009 року та № р6/9-191 від 31 грудня 2009 року та не вжитті заходів щодо її стягнення протягом строку позовної давності, шкоду в сумі 2354,52 тис. грн.;

2) п. 3 - відобразити в обліку дебіторську заборгованість за невиконані ремонтно-будівельні роботи (різницю у вартості виконаних робіт) та стягнути кошти в сумі 1623,57 тис. грн. з підрядних організацій, а саме: ПАТ "Зангас-НГС", ТОВ "Інтехальянс", ТОВ ВФК "Промтехноінвест", ПАТ "Укрбудгазресурс", ТОВ НВФ "Торговий дім РЕМА", ТОВ "Інтеренергоком", МП "Мехбуд", ТОВ "Агропромсантехенргосервіс". У випадку об'єктивної неможливості стягнути кошти із зазначених контрагентів у порядку, встановленому ст.ст. 130-136 Кодексу законів про працю України, стягнути з осіб, винних у прийнятті завищених обсягів і вартості робіт та проведенні зайвих виплат, шкоду в сумі 1623,57 тис. грн.;

3) п. 4 - відкоригувати (зменшити) в обліку зайве нарахування до оплати коштів на загальну суму 1488,82 тис. грн. внаслідок завищення вартості наданих послуг та виконаних робіт підрядними організаціями: ПАТ "Зангас-НГС", ПНВП "Спецремналадка", АО Науково-технічним підприємством "Укрпроменерго";

4) п. 5 - відшкодувати в порядку ст.ст. 130-136 Кодексу законів про працю України за рахунок винних осіб шкоду, що завдана в результаті своєчасного не проведення претензійно-позовної роботи щодо стягнення дебіторської заборгованості з КП "Вінницябудмонтаж", ВАТ "Глуховецький завод залізобетонних виробів", ВАТ "Зінківська сільгосптехніка", ВАТ "Турківський маслозавод", СП Українсько-литовська фірма "Енергія", ВАТ "БК "Стрийбудмонтаж", СТОВ "Зоря", ТОВ "Укрзахідбуд", міжгірського будівельно-деревообробного підприємства та ДСБМТ "Кривбасшахтопроходка";

5) п. 6 - у зв'язку із преміюванням колишніх працівників за економію паливно-енергетичних ресурсів, що не передбачено умовами колективних договорів, в порядку та розмірах, встановлених ст.ст. 130-136 Кодексу законів про працю України, відшкодувати шкоду в розмірі 179,29 тис. грн. за рахунок осіб, винних у виплатах зайвих грошових коштів, та провести коригування перерахувань до державних цільових фондів в сумі 61,95 тис. грн.;

6) п. 8 - внаслідок здійснення доплат за збільшення обсягу робіт при відсутності економії за тарифними ставками та при відсутності у штатному розписі посад, за якими надавалась доплата у порядку, встановленому ст.ст. 130-136 Кодексу законів про працю України стягнути з осіб, винних у проведенні зайвих виплат, шкоду в сумі 112,09 тис. грн.;

7) п. 9 - за понаднормове списання паливно-мастильних матеріалів у порядку, встановленому ст.ст. 130-136 Кодексу законів про працю України, стягнути з осіб, винних у проведенні зайвих виплат, шкоду в сумі 102,2 тис. грн.;

8) п. 10 - внаслідок перерахування КПТМ "Черкаситеплокомуненерго" за надані у завищених обсягах послуги з теплопостачання, відобразити в обліку дебіторську заборгованість за не надані обсяги послуг в сумі 98,99 тис. грн., стягнути з КПТМ "Черкаситеплокомуненерго" зайво сплачені кошти та/або провести коригування взаєморозрахунків;

9) п. 11 - через безпідставне перерахування ВРТП "Укргазенергосервіс" збору на обов'язкове державне пенсійне страхування, який нарахований на компенсацію за невикористані відпуски, провести коригування перерахувань до державних цільових фондів в сумі 90,27 тис. грн.;

10) п. 13 - за виплачені надбавки за науковий ступінь кандидата наук працівникам, діяльність яких за профілем не співпадає з наявним науковим ступенем у порядку, встановленому ст.ст. 130-136 Кодексу законів про працю України, стягнути з осіб, винних у проведенні зайвих виплат, шкоду в сумі 13,3 тис. грн.;

11) п. 14 у порядку, встановленому ст.ст.. 130-136 Кодексу законів про працю України, стягнути з осіб, винних у проведенні зайвих виплат (працівникам надбавку за професійну майстерність за розрядом, що не відповідає стажу роботи за даною спеціалізацією; перерахування коштів до державних цільових фондів по незаконно нарахованих коштах), шкоду в сумі 7,24 тис грн.;

12) п. 17 - внаслідок нарахування на основні засоби амортизації (на квартири, які фактично належать іншим фізичним особам), зменшити у бухгалтерському обліку вартість активів на суму 10507,01 тис. грн. та відкоригувати у бухгалтерському обліку шляхом витрати у сумі 132,54 тис. грн.;

13) п. 18 - у зв'язку з не проведенням індексації житлового фонду (будинків та гуртожитків) провести індексацію житлового фонду та відповідно збільшити у бухгалтерському обліку вартість активів на суму 871,04 тис. грн.

Задовольняючи даний адміністративний позов частково суд першої інстанції виходив з того, що вимоги позивача є правомірними та обгрунтованими, а тому підлягають задоволенню частково.

Колегія суддів не погоджується з таким висновком суду першої інстанції в повній мірі та вважає його частково обгрунтованим з огляду на наступне.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 Закону України "Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні", у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин, головними завданнями органу державного фінансового контролю є: здійснення державного фінансового контролю за використанням і збереженням державних фінансових ресурсів, необоротних та інших активів, правильністю визначення потреби в бюджетних коштах та взяттям зобов'язань, ефективним використанням коштів і майна, станом і достовірністю бухгалтерського обліку і фінансової звітності у міністерствах та інших органах виконавчої влади, державних фондах, фондах загальнообов'язкового державного соціального страхування, бюджетних установах і суб'єктах господарювання державного сектору економіки, а також на підприємствах, в установах та організаціях, які отримують (отримували у періоді, який перевіряється) кошти з бюджетів усіх рівнів, державних фондів та фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування або використовують (використовували у періоді, який перевіряється) державне чи комунальне майно (далі - підконтрольні установи), за дотриманням законодавства на всіх стадіях бюджетного процесу щодо державного і місцевих бюджетів, дотриманням законодавства про державні закупівлі, діяльністю суб'єктів господарської діяльності незалежно від форми власності, які не віднесені законодавством до підконтрольних установ, за рішенням суду, винесеним на підставі подання прокурора або слідчого для забезпечення розслідування кримінальної справи.

Згідно з п. 1, пп. 4 п. 4, пп.пп. 15, 21 п. 6 Положення № 499/2011 Держфінінспекція є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра фінансів України, входить до системи органів виконавчої влади і забезпечує реалізацію державної політики у сфері державного фінансового контролю.

Держфінінспекція відповідно до покладених на неї завдань вживає в установленому порядку заходів до усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства та притягнення до відповідальності винних осіб, а саме: вимагає від керівників та інших підконтрольних установ усунення виявлених порушень законодавства; звертається до суду в інтересах держави, якщо підконтрольною установою не забезпечено виконання вимог до усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства з питань збереження і використання активів.

Держфінінспекція для виконання покладених на неї завдань має право в установленому порядку, зокрема, пред'являти керівникам та іншим особам підприємств, установ та організацій, що контролюються, обов'язкові до виконання вимоги щодо усунення виявлених порушень законодавства; при виявленні збитків, завданих державі чи об'єкту контролю, визначати їх розмір згідно з методикою, затвердженою Кабінетом Міністрів України.

Зазначені норми кореспондуються з положеннями п. 7 ст. 10 Закону України "Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні", згідно з якими органу державного фінансового контролю надано право пред'являти керівникам та іншим особам підприємств, установ та організацій, що контролюються, обов'язкові до виконання вимоги щодо усунення виявлених порушень законодавства, вилучати в судовому порядку до бюджету виявлені ревізіями приховані і занижені валютні та інші платежі, ставити перед відповідними органами питання про припинення бюджетного фінансування і кредитування, якщо отримані підприємствами, установами та організаціями кошти і позички використовуються з порушенням чинного законодавства.

Аналіз наведених норм дає підстави вважати, що органу державного фінансового контролю надано можливість здійснювати контроль за використанням коштів державного і місцевого бюджетів та у разі виявлення порушень законодавства пред'являти обов'язкові до виконання вимоги щодо усунення таких правопорушень.

При виявленні збитків, завданих державі чи об'єкту контролю, орган державного фінансового контролю має право визначати їх розмір згідно з методикою, затвердженою Кабінетом Міністрів України, та звернутися до суду в інтересах держави, якщо підконтрольною установою не забезпечено виконання вимог до усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства з питань збереження і використання активів.

Вимога органу державного фінансового контролю спрямована на корегування роботи підконтрольної організації та приведення її у відповідність із вимогами законодавства і у цій частині вона є обов'язковою до виконання. Що стосується відшкодування виявлених збитків, завданих державі чи об'єкту контролю, то про їх наявність може бути зазначено у вимозі, але вони не можуть бути примусово стягнуті шляхом вимоги. Такі збитки відшкодовуються у добровільному порядку або шляхом звернення до суду з відповідним позовом.

На підставі вищевикладеного колегія суддів вважає правильним висновок суду першої інстанції про наявність у органу державного фінансового контролю права заявляти вимогу про усунення порушень, виявлених у ході перевірки підконтрольних установ, яка обов'язкова до виконання лише в частині усунення допущених порушень законодавства і за допомогою якої неможливо примусово стягнути виявлені в ході перевірки збитки.

Тобто, у порядку адміністративного судочинства може бути оскаржене лише таке рішення, яке породжує безпосередньо права чи обов'язки для позивача.

Зважаючи на те, що збитки стягуються у судовому порядку за позовом органу державного фінансового контролю, правильність їх обчислення перевіряє суд, який розглядає цей позов, а не позов підконтрольної установи про визнання вимоги протиправною.

Аналогічна правова позиція щодо застосування зазначених норм матеріального права зазначена у постановах Верховного Суду України від 15 квітня 2014 року, 13 травня 2014 року, 18 вересня 2014 року та від 20 січня 2015 року (справи № № 21-40а14, 21-89а14, 21-332а14, 21-601а14).

Враховуючи вище зазначене, а також звертаючи увагу на те, що у п.п. 2, 3, 5, 6, 8-10, 13 та 14 оскаржуваних вимог відповідачем вказано на виявлені збитки, їхній розмір та їх стягнення, колегія суддів вважає правильним висновок суду першої інстанції про необгрунтованість позову в частині визнання протиправними та скасування п. 2, п. 5, п. 6, п. 8-10, п. 13, п. 14, а також п.п. 2, 3, 5-6, 8-9, 13-14 в частині вимог щодо стягнення коштів з невизначеного кола осіб оскаржуваної вимоги.

При цьому, судом першої інстанції було встановлено, що в пп. 3.1 п. 3, абзац 1 пп. 3.2 п. 3, абзац 3 пп. 3.2 п. 3, абзац 5 пп. 3.2 п. 3, абзац 1 пп. 3.3 п. 3, абзац 2 пп. 3.6 п. 3, пп. 3.7 п. 3, пп. 3.8 п. 3, абзац 2 п. 4, абзац 4 п. 4, абзаци 9-10 п. 4 оскаржуваних вимог не зазначено конкретних вимог до позивача, а лише вказано про встановлення певних порушень, а тому вказана частина оскаржуваних вимог не породжує безпосередньо права чи обов'язки для позивача.

Водночас, що стосується п.п. 4, 11, 17 та 18 оскаржуваних вимог колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до акту ревізії завищено вартість виконаних робіт 1212,51 тис. грн. по об'єкту "Вузол підключення газопроводу "Армянск-Джанкой" із влаштування камери запуску очисного пристрою на ГВС Червоний Чабан", які виконувались відповідно до договору підряду № 92/110909951 від 06 жовтня 2011 року, у зв'язку із включенням підрядником - ПАТ "Зангас-НГС" до актів виконаних робіт (КБ-2в) за січень 2012 року завищеної вартості труб не у відповідності до затвердженої кошторисної документації та договірної ціни, що є порушенням ч. 1 ст. 877 Цивільного кодексу України та п. 3.3.9 ДБН Д.1.-1-1-2000. При цьому, коригування твердої договірної ціни позивачем не проводилось у порядку, передбаченому п. 24 постанови Кабінету Міністрів України "Про затвердження загальних умов укладення та виконання договорів підряду в капітальному будівництві" № 668 від 01 серпня 2005 року, згідно якого тверда договірна ціна може коригуватися тільки за взаємної згоди сторін.

За вимогами ч. 1 ст. 877 Цивільного кодексу України, підрядник зобов'язаний здійснювати будівництво та пов'язані з ним будівельні роботи відповідно до проектної документації, що визначає обсяг і зміст робіт та інші вимоги, які ставляться до робіт та до кошторису, що визначає ціну робіт. Підрядник зобов'язаний виконати усі роботи, визначені у проектній документації та в кошторисі (проектно-кошторисній документації), якщо інше не встановлено договором будівельного підряду.

Пунктом 3.3.9 ДБН Д.1.-1-1-2000 передбачено, що за твердої договірної ціни взаєморозрахунки провадяться на підставі виконаних обсягів робіт та їхньої вартості, визначеної в договірній ціні.

Разом з тим, судом першої інстанції було встановлено, що 06 жовтня 2011 року між позивачем в особі директора філії "Дирекція по будівництву і експлуатації газопроводу Джанкой-Феодосія-Керч" та ПАТ "Зангас-НГС" укладено договір № 92/110909951 на виконання робіт по об'єкту "Вузол підключення газопроводу "Армянск-Джанкой" із влаштування камери запуску очисного пристрою на ГВС Червоний Чабан" за результатами проведеного тендеру з застосуванням процедури відкритих торгів, переможцем якого було визнано ПАТ "Зангас-НГС".

Згідно з абз. 1 ч. 1 ст. 40 Закону України "Про здійснення державних закупівель", договір про закупівлю укладається відповідно до положень Цивільного кодексу України та Господарського кодексу України з урахуванням особливостей, встановлених цим Законом.

Відтак, пріоритетними у застосуванні до укладення договорів є норми саме Закону України "Про здійснення державних закупівель", як наслідок ч. 1 ст. 877 Цивільного кодексу України та п. 3.3.9 ДБН Д.1.-1-1-2000 застосовуються тій частині, що не суперечить цьому Закону.

Згідно розділу ІІІ Порядку визначення предмета закупівлі, затвердженого наказом Міністерства економіки України № 921 від 26 липня 2010 року визначення предмета закупівлі робіт здійснюється замовником відповідно до п. 26 ч. 1 ст. 1 Закону України "Про здійснення державних закупівель" за об'єктами будівництва та з урахуванням Правил визначення вартості будівництва ДБН Д.1.1-1-2000, затверджених наказом Державного комітету будівництва, архітектури та житлової політики України від 27 серпня 2000 року № 174 (в редакції наказу Державного комітету будівництва, архітектури та житлової політики України від 17 червня 2003 року № 85).

Згідно ДБН Д.1.1-1-2000, договірна ціна - це вартість підрядних робіт, за якої підрядна організація, визначена виконавцем, згодна виконати об'єкт замовлення. Договірна ціна входить до складу вартості будівництва і використовується при проведенні взаєморозрахунків.

Відповідно до п. 21 постанови Кабінету Міністрів України "Про затвердження загальних умов укладення та виконання договорів підряду в капітальному будівництві" №668 від 01 серпня 2005 року, договірна ціна у договорі підряду визначається на основі кошторису як приблизна або тверда. Договірна ціна вважається твердою, якщо інше не встановлено договором.

У разі укладення договору підряду за результатами торгів (тендеру) вид договірної ціни та вимоги до кошторису визначаються у тендерній документації замовника. Договірна ціна у цьому випадку повинна відповідати ціні, зазначеній у тендерній пропозиції підрядника, визнаного переможцем торгів (тендеру).

За змістом наведених норм у разі закупівлі робіт предмет закупівлі визначається позивачем за об'єктом будівництва в цілому, а не за частинами та елементами, і відповідно ціна робіт також пропонується учасниками торгів за об'єкт замовлення в цілому.

Згідно п.п. 2.1, 2.2 договору № 92/110909951, його ціна склала 90446956,00 грн. та є твердою, визначена за об'єктом будівництва в цілому, відповідала розміру акцептованої позивачем пропозиції конкурсних торгів ПАТ "Зангас-НГС", що також підтверджується відсутністю, встановлених ревізією порушень при проведенні тендеру щодо невідповідності умов укладеного договору, умовам тендерної документації.

За таких обставин, визначення відповідачем завищеної вартості робіт по об'єкту будівництва, виходячи з окремих позицій та складових робіт суперечить нормам права.

Відповідно до п. 3.3 ДБН Д.1.1-1-2000, договірні ціни можуть бути твердими, динамічними чи періодичними, зокрема, при твердій договірній ціні ціни встановлюються незмінними на весь обсяг будівництва і не уточнюються, за винятком випадків, якщо: замовник змінює в процесі будівництва проектні рішення, що спричиняють зміну обсягів робіт і вартісних показників; у процесі будівництва в проектній документації і інвесторських кошторисах виявлені помилки, що не могли бути виявлені на стадії тендерної пропозиції і складання договірної ціни, а підрядник не є виконавцем проектно-кошторисної документації; виникають форс-мажорні обставини, що не можуть бути передбачені сторонами при укладанні договору (контракту).

Згідно ч. 5 ст. 844 Цивільного кодексу України, підрядник не має права вимагати збільшення твердого кошторису, а замовник - його зменшення в разі, якщо на момент укладення договору підряду не можна було передбачити повний обсяг роботи або необхідні для цього витрати. У разі істотного зростання після укладення договору вартості матеріалу, устаткування, які мали бути надані підрядником, а також вартості послуг, що надавалися йому іншими особами, підрядник має право вимагати збільшення кошторису. У разі відмови замовника від збільшення кошторису підрядник має право вимагати розірвання договору.

Слід відзначити, що ні ГК України, ні ЦК України не містить визначення поняття "істотне зростання (збільшення) вартості". Іншими діючими законодавчими нормами також не визначено яке саме збільшення вартості матеріалу і устаткування є істотним.

Частиною 5 ст. 40 Закону України "Про здійснення державних закупівель" регламентовано, що умови договору про закупівлю не повинні відрізнятися від змісту пропозиції конкурсних торгів або цінової пропозиції (у тому числі ціни за одиницю товару) переможця процедури закупівлі. Істотні умови договору про закупівлю не можуть змінюватися після його підписання до виконання зобов'язань сторонами у повному обсязі, крім випадків:

1) зменшення обсягів закупівлі, зокрема з урахуванням фактичного обсягу видатків замовника;

2) зміни ціни за одиницю товару не більш як на 10 відсотків у разі коливання ціни такого товару на ринку за умови, що зазначена зміна не призведе до збільшення суми, визначеної в договорі, та відбудеться не раніше трьох місяців з дня його укладення;

3) покращення якості предмета закупівлі за умови, що таке покращення не призведе до збільшення суми, визначеної у договорі;

4) продовження строку дії договору та виконання зобов'язань щодо передачі товару, виконання робіт, надання послуг у разі виникнення документально підтверджених об'єктивних обставин, що спричинили таке продовження, у тому числі форс-мажорних обставин, затримки фінансування витрат замовника за умови, що такі зміни не призведуть до збільшення суми, визначеної у договорі;

5) зміни умов у зв'язку із застосуванням положень ч. шостої цієї статті.

В розрізі викладених положень, вбачається право на уточнення твердої договірної ціни, при цьому судом наголошується вдруге - ціни за об'єктом в цілому, а також на її зміну, але за умови, що такі зміни не призведуть до збільшення твердої суми, визначеної у договорі.

Судом першої інстанції встановлено, що у січні 2012 року до актів виконаних робіт КБ-2в включено труби сталеві електрозварювальні для газонафтопроводів класу міцності К52 (діаметр 1020 мм, товщина 11,8 мм, товщина не менше 3,0 мм по ТУ У 14-8-23-2000 (ВУ)) за ціною, яка на 705,20 грн. за 1м більша, ніж передбачена локальним кошторисом.

Однак, за змістом протоколу зборів з питань будівництва об'єкту "Вузол підключення газопроводу "Армянск-Джанкой" із влаштування камери запуску очисного пристрою на ГВС Червоний Чабан" від 12 грудня 2011 року підрядником та замовником розглянуто питання щодо необхідності внесення змін в договір № 92/110909951 у зв'язку із зміною ціни більш ніж 10% на трубу Ду1020х11,8 та вирішено не укладати додаткову угоду, оскільки збільшення вартості труби не призведе до збільшення твердої договірної ціни.

Зважаючи на викладене, посилання відповідача лише на необхідність дотримання підрядником та замовником ч. 1 ст. 877 Цивільного кодексу України та п. 3.3.9 ДБН Д.1.-1-1-2000 при виконанні будівельних робіт, а також необхідність застосування ними п. 24 постанови Кабінету Міністрів України "Про затвердження загальних умов укладення та виконання договорів підряду в капітальному будівництві" № 668 від 01 серпня 2005 року за умови не коригування твердої договірної ціни, є необґрунтованими та безпідставними.

По-друге, встановлена договором ціна в розмірі 90446956,00 грн., внаслідок збільшення вартості труб, не була змінена в період дії договору в бік збільшення. Зокрема, як встановлено вище, сторони договору і не мали наміру коригувати тверду договірну ціну. Навпаки вартість всього обсягу виконаних робіт ПАТ "Зангас-НГС" по об'єкту за договором склала 88768032,00 грн., тобто на 1678924,00 грн. менше. При цьому, ПАТ "Зангас-НГС" прав на оплату вартості суми заощаджених коштів не заявляв, сума робіт підлягала оплаті за їх фактичною вартістю, а не за ціною договору.

Отже, збільшення фактичної вартості труби д. 1020x11,8 мм (К52), закупленої ПАТ "Зангас-НГС" у січні 2012 року, в ході виконання договору, не призвело до зміни істотної умови договору, тобто до збільшення загальної ціни робіт по об'єкту, відтак і до завищення вартості робіт понад 90446956,00 грн.

Колегія суддів бере до уваги, що відповідач у висновках на зауваження (заперечення) до акту ревізії, які є невід'ємною частиною акту, також вказує: "дійсно, збільшення вартості труби не призвело до збільшення ціни договору".

Підсумовуючи вищевикладене, колегія суддів вважає правильним висновок суду першої інстанції про безпідставність та недоведеність висновків акту ревізії щодо завищення вартості виконаних робіт підрядником та протиправність вимоги відкоригувати (зменшити) в обліку зайве нарахування до оплати коштів.

Ревізією встановлено невірне застосування ПНВП "Спецремналадка" розцінок при виконанні робіт, що призвело до порушення п. 3.3.10.1 ДБН Д.1.-1-1-2000 наступних по об'єктах:

- ремонт будівлі управління УМГ "Донбастрансгаз" відповідно до договору підряду від 18 травня 2011 року № 10503698 в актах ф.КБ-2в за липень та вересень 2011 року,

- ремонт ГРС-2 М.Маріуполь Ялтинської дільниці Макіївського ЛПМУГ відповідно до договору від 19 серпня 2010 року № 100803145 в актах ф.КБ-2в за жовтень, грудень 2010 року,

- ремонт будівлі компресорного цеху Вергунського ПСГ відповідно до договору підряду від 07 вересня 2010 року № 100903190 в актах ф.КБ-2в за жовтень - грудень 2010 року.

З метою встановлення основних правил визначення вартості будівництва розширення, реконструкції, та технічного переоснащення підприємств, будівель, споруд, наказом Держбуду України від 27 серпня 2000 року № 174 затверджено Правила визначення вартості будівництва (ДБН Д.1.1-1-2000), які носять обов'язків характер при визначенні вартості будов (об'єктів), будівництво яких здійснюється із залученням бюджетних коштів або коштів підприємств, установ і організацій державної власності.

Будівельні норми можуть також застосовуватися для визначення вартості будівельно-ремонтних робіт, які здійснюються на об'єктах промислового та іншого призначення з урахуванням відповідних галузевих та технологічних особливостей.

ДБН Д.1.1-1-2000 встановлюється, в тому числі система ціноутворення в будівництві, яка серед іншого включає кошторисні нормативи. В свою чергу, кошторисні нормативи - це узагальнена назва комплексу кошторисних норм, що об'єднаються в окремі збірники.

Водночас, наказом Міністерства палива та енергетики України "Порядок визначення вартості ремонту виробничих об'єктів газотранспортних підприємств України" № 165 від 15 травня 2006 року затверджені відомчі будівельні норми ВБН Д.1.1-00013741-01:2006.

Пунктами 1.2, 1.3 ВБН Д.1.1-00013741-01:2006 встановлено, що при визначенні вартості робіт з ремонту виробничих об'єктів газотранспортних підприємств впроваджуються державні будівельні кошторисні норми, перелік яких наведений у розділі 2, та які обов'язкові для застосування.

Розділ 2 ВБН Д.1.1-00013741-01:2006 включає перелік державних будівельних норм до застосування газотранспортними підприємствами, зокрема, будівельні норми ДБН Д.2.4-13-2000, ДБН 2.4-20-2000 "Державні будівельні норми України. Ресурсні елементні кошторисні норми на ремонтно-будівельні роботи" систематизовані у 20 збірниках.

Отже, складаючи кошторисну документацію позивач повинен застосовувати саме відомчі норми, як і було ним вчинено шляхом використання Ресурсних елементних кошторисних норм на ремонтно-будівельні роботи (РЕКНр), що містяться у збірнику №13 при визначенні кошторисної вартості робіт з облицювання фасадів профільованим листом по металевому каркасу, а саме: Р13-23-1 "Улаштування металевих каркасів для акустичних конструкцій стін", Р13-26-1 "Облицювання каркасів стін неперфорованим дюралюмінієм" та Р13-31-1 "Улаштування підвісних стель з алюмінієвих рейок".

При цьому, слід враховувати, що ВБН Д.1.1-3.1-2001 "Правила визначення вартості робіт з ремонту основних фондів підприємств, підпорядкованих Міністерству промполітики України" встановлюють основні правила складання кошторисної документації і визначення вартості ремонту зданій, споруд підприємств, підпорядкованих саме цьому Міністерству.

Натомість УМГ "Донбастрансгаз" не підпорядковано вказаному Міністерству, а тому, за наявності наведеного застереження щодо ремонту будівель, споруд підприємств, підпорядкованих Міністерству промполітики України, правомірно застосувало вимоги ВБН Д.1.1-00013741-01:2006 та розцінку Р13-23-1.

При розрахунку вартості облицювання фасадів профільним листом за договором № 100903190 від 07.09.2010 (ремонт будівлі компресорного цеху Вергунського ПСГ) застосовано розцінку Р13-26-1, Збірник 13, ДБН Д.2.4-13-2000.

Відповідно до п. 4.3 ВБН Д.1.1-00013741-01:2006, види робіт з ремонту виробничих об'єктів можуть нормуватися відповідно до норм збірників на нове будівництво ДБН Д.2.2-1-ДБН-45, коли такі роботи не охоплені збірниками РЕКНр (ДБН Д.2.4-1-ДБН Д.2.4-20).

Водночас, ресурсні елементні кошторисні норми, на використанні яких наполягає відповідач передбачені для застосування при виконанні будівельних робіт, а не ремонтних.

За таких обставин колегія суддів вважає правильним висновок суду першої інстанції про те, що вимога у вищезазначеній частині є необґрунтованою та незаконною, оскільки ґрунтується на невірному застосуванні відповідачем норм законодавства, а тому підлягає скасуванню.

Ревізією у ВРТП "Укргазенергосервіс" встановлено завищення вартості робіт на загальну суму на 21,23 тис. грн., яке виникло в результаті застосування АО Науково-технічним підприємством "Укрпроменерго" збільшуючого коефіцієнту 1,2 до норм трудовитрат при виконанні робіт з реконструкції котельні Первомайської ремонтної бази Харківського управління ВРТП "Укргазенергосервіс" згідно з договором від 04 жовтня 2011 року № 616/11-159/1110101019, чим порушено п. 1.1.26 Технічної ч. Збірника 46 "Роботи при реконструкції будівель та споруд", затвердженого наказом Держбуду від 05 листопада 1999 року № 270 та п.2.12 ДБН Д.1.1-1-2000. Також вказаним підприємством в порушення вимог п.п. 3.1.18.4, 4.3, 3.1.18.2, 3.2.12.1, ДБН Д. 1.1-1-2000 в актах приймання виконаних робіт включено завищені розміри адміністративних витрат та кошторисного прибутку, що призвело до завищення вартості робіт на 22,11 тис. грн.

Судом встановлено, що на Первомайській ремонтній базі котельня є одним з приміщень будівлі виробничого цеху, зупинка виробництва якої на період проведення робіт не планувалася і названа будівля з експлуатації не виводилася.

Також слід відзначити, що умовами договору було передбачено виконання робіт жовтень-листопад (опалювальний сезон), не зупиняючи роботи котельні.

Договір з твердою договірною ціною на проведення цих робіт був укладений на основі проведеного тендера державних закупівель, з урахуванням визначених коефіцієнтів та показників на основі проектно-кошторисної документації, відповідно в розмірі 1,2, 1,3, 1,52 та 6,2 грн./люд, яка в свою чергу отримала позитивний експертний звіт № 21-00855-12.

Відповідно до ч. 2 ст. 7 Закону України "Про ціни і ціноутворення", формування кошторисної нормативної бази, визначення порядку її застосування у будівництві, перевірка дотримання нормативних документів і нормативів обчислення вартості будівництва об'єктів, що споруджуються із залученням бюджетних коштів, коштів державних і комунальних підприємств, установ та організацій, кредитів, наданих під державні гарантії, здійснюються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері будівництва, містобудування та архітектури.

Згідно з п. 1 Положення про Міністерство регіонального розвитку, будівництва та житло-комунального господарства України, затвердженого Указом Президента України № 742/2011 від 08 липня 2011 року, таким органом є Міністерство регіонального розвитку, будівництва та житло-комунального господарства України.

Статтею 10 вказаного вище Закону встановлено виключний перелік прав органів державного фінансового контролю, системний аналіз якої дає підстави для висновку, що у відповідача відсутня компетенція у сфері забезпечення формування та реалізації державної політики у сфері будівництва, містобудування та архітектури, в тому числі щодо визначення коефіцієнтів та показників.

Між тим, проектно-кошторисна документація з виконання робіт реконструкція котельні отримала позитивний висновок державної експертизи, тобто отримала рекомендацію до затвердження, застосованих в ній відповідних техніко-економічних показників.

Проте, ревізорами при перевірці правильності визначення вартості виконаних робіт не прийнято до уваги позитивний висновок державної експертизи.

Відповідач доходячи до таких висновків у сфері, що не належить до його компетенції, визначеній Законом України "Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні", не скористався, наданим йому п. 11 ст. 10 цього Закону правом на одержання від державних органів та органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій усіх форм власності, інших юридичних осіб та їх посадових осіб, фізичних осіб - підприємців інформації, документів і матеріалів, необхідних для виконання покладених на нього завдань. До органу до повноважень якого віднесено здійснення перевірки дотримання нормативних документів і нормативів обчислення вартості будівництва об'єктів не звертався.

За таких обставин, оскільки правильність застосування коефіцієнтів та показників є вірним, а висновки відповідача в акті ревізії щодо завищення вартості робіт спростовані доказами у справі, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що вимога, встановлена на їх підставі, є протиправною та підлягає скасуванню.

Ревізією встановлено, що внаслідок безпідставного перерахування ВРТП "Укргазенергосервіс" збору на обов'язкове державне пенсійне страхування, який нараховано на компенсацію за не використані відпуски, порушено п. 2 Переліку видів в оплати праці та інших виплат, на які не нараховується збір на обов'язкове державне пенсійне страхування та які не враховуються при обчисленні середньомісячної заробітної плати для призначення пенсій, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 697 від 18 травня 1998 року.

Разом з цим, колегія суддів приймає до уваги те, що об'єктом для нарахування страхових внесків для працедавців, у відповідності до ч. 1 ст. 19 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" (в редакції, що діяла у 2010 році) є суми фактичних витрат на оплату праці працівників, що включають витрати на виплату основної і додаткової заробітної плати і інших заохочувальних і компенсаційних виплат, які визначаються згідно з нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до Закону України "Про оплату праці", виплату винагород фізичним особам за виконання робіт (послуг) за угодами цивільно-правового характеру, що підлягають оподаткуванню з доходів фізичних осіб, а також суми оплати перших п'яти днів тимчасової непрацездатності, здійснюваних за рахунок коштів працедавців, і допомоги з тимчасової непрацездатності.

Застраховані особи сплачують страхові внески з сум доходу у вигляді заробітної плати, інших виплат і винагород, нарахованих (виплачених) платникові відповідно до умов трудового або цивільно-правового договору, які включаються до складу загального оподатковуваного доходу.

Єдиним нормативним документом, розробленим відповідно до Закону України "Про оплату праці", та, яким визначено складові фонду оплати, є Інструкція за статистикою заробітної плати, затверджена наказом Державного комітету статистики № 5 від 13 січня 2004 року.

Відповідно до п. 2.2.12 вказаної вище інструкції оплата, а також суми грошових компенсацій у разі невикористання щорічних (основної і податкових) відпусток і додаткових відпусток працівникам, що мають дітей, в розмірах, передбачених законодавством, відносяться до фонду оплати праці у складі інших заохочувальних і компенсаційних виплат.

Слід також звернути увагу на те, що підприємство, яке нараховує та перераховує грошову компенсацію за невикористану щорічну відпустку, за змістом роз'яснення Пенсійного фонду України від 21 липня 2010 року №12575/03-30, є страхувальником, який зобов'язаний нарахувати, утримати та сплатити внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування.

Враховуючи викладене, вказані виплати є об'єктом для нарахування та сплати 33,2% і 2% страхових внесків до Пенсійного фонду.

Відтак, посилання відповідача на п. 2 Переліку видів оплати праці та інших виплат, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 18 травня 1998 №697, який регулював порядок обчислення середньомісячної заробітної плати для призначення пенсій, а не обчислення збору на обов'язкове державне пенсійне страхування, є протиправним та суперечить нормам права.

Пунктом 18 оскаржуваних вимог відповідачем зобов'язано збільшити у бухгалтерському обліку вартість активів по філіям УМГ "Львівтрансгаз" та УМГ "Київтрансгаз" у зв'язку з не проведенням індексації житлового фонду (будинків та гуртожитків), оскільки не вчинення вказаних дій призвело до заниження в обліку вартості активів на загальну 2871,04 тис. грн., внаслідок чого порушено п. 2 постанови Кабінету Міністрів України "Про порядок індексації вартості житлового фонду" від 31 серпня 2009 року № 1024, наказів Державного комітету будівництва № 84 від 20 травня 2005 року, Міністерства будівництва України № 44 від 17 лютого 2006 року, № 76 від 05 березня 2007, Міністерства регіонального розвитку та будівництва України № 100 від 27 лютого 2008 року та № 133 від 31 березня 2009 року.

Згідно розрахунків контролюючого органу житловий фонд філій підлягав індексації станом на 01 січня 2011 року та 01 січня 2012 року.

З огляду на викладене суд зазначає, що в період дії постанови Кабінету Міністрів України "Про порядок індексації вартості житлового фонду" від 31 серпня 2009 року № 1024 була також чинною Інструкція з бухгалтерського обліку балансової вартості груп основних фондів, затверджена наказом Міністерства фінансів України № 159 від 24 липня 1997 року, який, в свою чергу, втратив чинність з 1 липня 2000 року на підставі наказу Мінфіну України № 92 від 27 квітня 2000 року.

Між тим, наказом Мінфіну України № 92 від 27 квітня 2000 року затверджено Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 7 "Основні засоби", в якому термін "індексація" відсутній, за виключенням випадку, коли первісна вартість об'єкта основних засобів може бути збільшена на суми індексації, проведеної у порядку, встановленому податковим законодавством.

Приписами чинного у 2010-2012 роках податкового законодавства, а саме: пп. 8.3.3 п. 8.3 ст. 8 Закону України "Про оподаткування підприємств" та п. 146.21 ст. 146 Податкового кодексу України, регламентовано, що платники податку всіх форм власності мають право проводити переоцінку об'єктів основних засобів, застосовуючи щорічну індексацію вартості основних засобів.

За таких обставин колегія суддів вважає правильним висновок суду першої інстанції про те, що твердження відповідача щодо обов'язкової індексації об'єктів житлового фонду є неправомірними та таким, що невірно тлумачить норми права, відтак вимога підлягає скасуванню в цій частині.

Отже, виходячи із меж заявлених позовних вимог, зважаючи на вище викладені норми та з'ясовані обставини, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що п.п. 4, 11 та 18 оскаржуваних вимог є протиправними, а тому, як наслідок, вони підлягають скасуванню.

Стосовно порушень, викладених в п. 17 оскаржуваних вимог.

Колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для скасування вказаного п. 17 з приводу обліковування в бухгалтерському обліку УМГ "Львівтрансгаз", УМГ "Черкаситрансгаз" та УМГ "Донбастрансгаз" квартир, які фактично належать іншим фізичним особам, чим порушено п. 6, п. 33 П(С)БО №7 "Основні засоби" та ст.ст. 3, 5, 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", та виставленої у зв'язку з цим вимоги про зменшення у бухгалтерському обліку вартості активів на суму 10507,01 тис. грн.

Судом першої інстанції було встановлено, що ПАТ "Укртрансгаз" засноване НАК "Нафтогаз України" та є підприємством державного сектору економіки, 100% майна якого перебуває у державній власності.

Квартири, що знаходяться на балансах філій УМГ "Львівтрансгаз", УМГ "Черкаситрансгаз" та УМГ "Донбасгаз" обліковуються як основні фонди.

Колегією суддів встановлено, що зазначені в п. 17 вимог об'єкти нерухомості (квартири) фактично належать на праві приватної власності іншим фізичним особам, оскільки були приватизовані у судовому порядку.

При цьому, сторони за наявними в справі матеріалами не заперечують вказаного факту.

Разом з тим, колегія суддів критично сприймає твердження представника позивача про те, що відповідно до ч. 2 ст. 7 Закону України "Про трубопровідний транспорт" відчуження основних фондів державних підприємств магістрального трубопровідного транспорту, передача їх з балансу на баланс, в концесію, оренду, лізинг, заставу, управління, передача до статутного фонду інших юридичних осіб основних фондів та акцій таких підприємств, вчинення інших правочинів, що можуть призвести до відчуження основних фондів та акцій цих підприємств, а також основних фондів та акцій НАК "Нафтогаз України", дочірніх та заснованих нею підприємств і газосховищ забороняються, крім випадків, коли результатом таких дій є створення державних підприємств, 100 відсотків яких є у державній власності України.

Відповідно до п. 33 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 7 «Основні засоби», затвердженого наказом Міністерства фінансів України № 92 від 27 квітня 2000 року, об'єкт основних засобів вилучається з активів (списується з балансу) у разі його вибуття внаслідок безоплатної передачі або невідповідності критеріям визнання активом.

За вказаних обставин, а також враховуючи встановлені колегією суддів обставини вибуття зазначених вище квартир та не проведення їх своєчасного вилучення з активів (списання з балансу) позивачем, колегія суддів вважає п. 17 вказаних вимог правомірним та не вбачає підстав для його скасування.

Також колегія суддів зауважує про помилкове посилання позивача на положення ст. 7 Закону України «Про трубопровідний транспорт», оскільки вказаною нормою регулюються інші відносини та інші об'єкти основних фондів суб'єктів господарювання.

За вказаних обставин колегія суддів вважає помилковим висновок суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення позову в цій частині, а тому судове рішення в цій частині підлягає скасуванню.

За вказаних обставин колегія суддів вважає доводи апеляційної скарги обґрунтованими частково, а тому вона є такою, що підлягає задоволенню частково.

Зі змісту ст. 159 КАС України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, обґрунтованим - ухвалене судом на підставі повного та всебічного з'ясування обставин в адміністративній справі, підтверджених доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Проаналізувавши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції невірно надана правова оцінка обставинам справи у вказаній вище частині, оскаржуване судове рішення постановлено з порушенням норм матеріального та процесуального права, а тому апеляційна скарга підлягає задоволенню частково, а постанова суду - частковому скасуванню.

Керуючись ст. ст. 2, 159, 160, 167, 195, 196, 198, 202, 205, 207, 211, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів -

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу Державної аудиторської служби України (Державна фінансова інспекція України) - задовольнити частково.

Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 04 жовтня 2016 року в частині задоволення вимог про скасування п. 17 рішення - скасувати та ухвалити нову постанову, якою у задоволенні адміністративного позову Публічного акціонерного товариства «Укртрансгаз» до Державної фінансової інспекції України про визнання протиправним та скасування рішення в цій частині відмовити.

В іншій частині постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 04 жовтня 2016 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня її складення в повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий-суддя: В.П. Мельничук

Судді: В.Е. Мацедонська

Л.О. Костюк

Повний текст виготовлено 21.12.2016 року.

Головуючий суддя Мельничук В.П.

Судді: Костюк Л.О.

Мацедонська В.Е.