Постанова № 63584828, 16.12.2016, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд 61004, м. Харків, вул. Мар'їнська, 18-Б-3, inbox@adm.hr.court.gov.ua

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

Харків

16 грудня 2016 р. № 820/6199/16

Харківський окружний адміністративний суд у складі:

Головуючого судді - Панченко О.В.

при секретарі судового засідання Самігулліній К.В.

за участю:

представника позивача ОСОБА_1,

представника відповідача ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом

Товариства з обмеженою відповідальністю "Бастіон-Сервіс" до Головного управління ДФС у Харківській області про скасування податкових повідомлень-рішень,-

В С Т А Н О В И В:

Позивач Товариство з обмеженою відповідальністю «Бастіон-Сервіс», звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом, в якому просить визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Головного управління Державної фіскальної служби у Харківській області від 31.10.2016р.: № НОМЕР_1 та № НОМЕР_2.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що вважає оскаржувані в даній справі податкові повідомлення-рішення такими, що не відповідають приписам чинного законодавства, порушують права та законні інтереси позивача. Позивач стверджує, що не вчиняв податкових правопорушень, про які згадується в акті перевірки. Викладені в акті судження інспекції є помилковими, не відповідають положенням закону та не узгоджуються з дійсними фактичними обставинами проведених платником податків господарських операцій. Товариством з обмеженою відповідальністю "Бастіон - Сервіс" виконані всі необхідні вимоги для включення до податкового кредиту сум ПДВ та сплачені податки у вірному обсязі. А тому позивач вважає, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення, прийняті контролюючим органом без дотримання податкового законодавства України, а зафіксовані в акті перевірки висновки, не відповідають дійсним обставинам справи.

У судовому засіданні представник позивача заявлені позовні вимоги підтримав у повному обсязі та просив суд позов задовольнити, виходячи із доводів позовної заяви.

Відповідач, згідно наданих до суду письмових заперечень, позов не визнав та просив в його задоволенні відмовити через безпідставність. Відповідач вказав, що викладені в акті перевірки судження контролюючого органу про вчинення платником податків податкових правопорушень є правильними та вірними. Вказані порушення встановлені цілком об'єктивно. В ході перевірки також була досліджена вся наявна податкова інформація з контрагентами позивача. На думку контролюючого органу, висновків інших податкових органів достатньо для судження про порушення позивачем вимог Податкового кодексу України. За таких підстав податкові повідомлення-рішення від 31.10.2016р.: № НОМЕР_1 та № НОМЕР_2 є правомірними та обґрунтованими.

Представник відповідача в судовому засіданні проти позову також заперечував з мотивів, викладених в письмових запереченнях.

Суд, вивчивши доводи позову та заперечень проти нього, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши зібрані по справі докази в їх сукупності, проаналізувавши зміст норм матеріального і процесуального права, які врегульовують спірні правовідносини, виходить з наступних підстав та мотивів:

Судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Бастіон-Сервіс», пройшов передбачену законодавством процедуру державної реєстрації, набув правового статусу суб'єкта господарювання - юридичної особи, включений до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, код ЄДРПОУ : 32236010. На обліку як платник податків підприємство перебуває в Київській об'єднаній державній податковій інспекції м. Харкова.

Фахівцями ГУ ДФС у Харківській області в вересні жовтні 2016 року проведено документальну планову виїзну перевірку позивача з питань своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати всіх передбачених Податковим кодексом України податків і зборів, а також дотриманням валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи за період діяльності з 01.01.2013р. по 30.06.2016р.

За наслідками вказаної перевірки складено акт від 17.10.2016р. № 640/20-40-14-01-08/32236010 (а.с. 6-34), за висновками якого встановлено порушення позивачем вимог податкового законодавства, зокрема:

- п.1, п.2 та ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» зі змінами та доповненнями та п. 6 Стандарту бухгалтерського обліку 16 «Витрати», зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 19.01.2000 р. за N 27 (зі змінами та доповненнями), внаслідок чого занижено податок на прибуток підприємств, що підлягає сплаті до бюджету за 2015 рік на загальну суму 187058 грн.

- п.198.1, п.198.2 та п.193 ст.198 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість загальну суму 724109 грн., в т.ч. за жовтень 2015 року на суму 450000 грн., за грудень року на суму 274109 грн.

- згідно п. 2.8 Положення № 637 застосовуються фінансові санкції у вигляді штрафу за перевищення встановлених лімітів залишку готівки в касах - у двократному розмірі виявленої понадлімітної готівки за кожний день, а саме: 2550,00x2= 5100,00 гривень.

За наслідками розгляду вказаного акту перевірки, податковим органом прийнято оскаржувані в даній справі податкові повідомлення рішення від 31.10.2016р.:

- № НОМЕР_1 (а.с. 35), згідно якого позивачу збільшено податкове зобовязання з податку на додану вартість в загальному розмірі 905136,25 грн., в тому числі за основним платежем 724109 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями 181027,25 грн.)

- НОМЕР_2 (а.с. 36), згідно якого позивачу збільшено суму податкового зобовязання з податку на прибуток приватних підприємств в загальному розмірі 187058 грн. за основним платежем.

Не погодившись із вказаними податковими повідомленнями-рішеннями, позивач оскаржив їх до суду.

Перевіряючи юридичну та фактичну обґрунтованість мотивів, покладених суб'єктом владних повноважень в основу спірних податкових повідомлень-рішень, а також суджень, відображених суб'єктом владних повноважень в акті перевірки на відповідність вимогам ч. 3 ст. 2 КАС України, суд виходить з наступного:

Судом встановлено, що доходячи висновку про наявність виявлених перевіркою порушень та необхідність прийняття оскаржуваних в даній справі податкових повідомлень рішень, відповідач виходив з того, що в ході проведення податкової перевірки ним були встановлені взаємовідносини між позивачем та ТОВ «ВЕРДИКТ», між якими укладено господарські договори: №9 від 30.09.2015р. про надання послуг з обслуговування систем сигналізації та відео спостереження; № 8 від 30.09.2015р. про надання послуг з хімчистки, ремонту одягу та взуття; №7 від 30.09.2015р. про надання маркетингових послуг; №6 від 30.09.2015р. про надання юридичних послуг.

При цьому відповідачем враховано, що ТОВ «ВЕРДІКТ», яке зареєстровано 03.02.2015р., знаходиться на обліку в Шевченківському районі ГУ ДФС у м. Києві. Стан платника - 8 (До ЄДР внесено запис про відсутність за місцезнаходженням); свідоцтво платника ПДВ від 01.05.2015р. анульовано 16.12.2015 р. ; між податковим кредитом позивача та податковими зобовязаннями ТОВ «ВЕРДИКТ» виявлені розбіжності за жовтень 2015 року на суму 450000 грн.

Також відповідачем встановлено, що позивач мав у перевіреному періоді господарські відносини з ТОВ «Торінг ОСОБА_3», з яким 30.11.2015р. уклав договір № 44/11 про надання послуг з обслуговування відеоспостереження.

При цьому відповідачем враховано, що ТОВ «Торінг ОСОБА_3» перебуває на податковому обліку ДПІ у Голосіївському районі м. Києва, має стан платника «0», свідоцтво платника ПДВ від 01.06.2015р. анульовано 04.08.2016р.

Крім того, за твердженням відповідача, у ТОВ «Торінг ОСОБА_3» не зареєстровано виду діяльності, який дозволяв би надавати послуги на виконання умов укладеного з позивачем договору, а між податковим кредитом позивача та податковими зобовязаннями ТОВ «Торінг ОСОБА_3» виявлено розбіжності за грудень 2015 року на суму 274109,0 грн. за рахунок прийняття декларації з ПДВ до відома.

Таким чином, відповідач вказував на ознаки сумнівності здійснення фінансово-господарської діяльності зазначених вище контрагентів позивача, недоліки їх господарської діяльності та фактичну відсутність її здійснення.

Підсумовуючи зібрані дані відповідач дійшов висновку, що оскільки реальність вчинення між позивачем та його контрагентами ТОВ «ВЕРДІКТ» та ТОВ «Торінг ОСОБА_3» у перевіреному періоді господарських операцій відсутня, а наслідком податкового обліку є має бути лише фактичний рух активів, а не задекларований на папері, таким чином у позивача не було підстав для податкового обліку вказаних господарських операцій.

Проте суд з такими висновками податкового органу не погоджується, виходячи з наступного.

З матеріалів справи судом встановлено, що між позивачем та ТОВ «ВЕРДИКТ» був укладений договір №9 від 30.09.2015р. про надання послуг з обслуговування систем відеоспостереження (а.с.72).

Факт надання послуг з обслуговування систем відеоспостереження у жовтні 2015 року підтверджено актами прийому-передачі робіт (наданих послуг) №409 від 30.10.2015р. року на суму 744 000,00 грн. та №410 від 30.10.2015 року на суму 744 000,00 грн. та податковими накладними, які були виписані на зазначені в актах прийому-передач (наданих послуг) суми. Зазначені суми включені до складу валових витрат.

На зазначені в актах прийому-передачі робіт (наданих послуг) суми, ТОВ «ВЕРДИКТ» були зареєстровані податкові накладні: №409 від 30.10.2015р. на суму 744000,00 гривен ПДВ у сумі 124000,00 гривень, №410 від 30.10.2015р. на суму 744000,00 гривень та ПДВ сумі 124000,00 гривень, які віднесено до реєстру отриманих податкових накладних у жовтні 2015 року.

Наявність обладнання систем відеоспостереження у позивача та необхідність їх обслуговування підтверджена договором поставки № 28/02-13, укладеного з ТОВ «ПОЛТАВАСПЕЦПРОЕКТ» 28.02.2013р. Наявність обладнання також підтверджується витягом з бухгалтерської відомості по рахунку 281 «товари: картки-рахунку 631 «розрахунки з вітчизняними постачальниками».

Окрім того, у жовтні 2015 року між позивачем та ТОВ «ВЕРДІКТ» було укладено договір № 8 від 30.09.2015р. (а.с.64), відповідно до умов якого позивачу надано послуги хімчистки та ремонту одягу.

Факт надання послуг хімчистки та ремонту одягу у жовтні 2015 року підтверджено актом прийому-передачі робіт (наданих послуг) №408 від 30.10.2015р. року на суму 360000,0 гривень та ПДВ у сумі 60000,00 гривень.

На зазначену в акті прийому-передачі робіт (наданих послуг) суму ТОВ «ВЕРДИКТ» була зареєстрована податкова накладна №408 від 30.10.2015р. на суму 360 000,00 грн., ПДВ у сумі 60000,00 гривень, яка віднесена до реєстру отриманих податкових накладних в жовтні 2015 року.

Необхідність у послугах прання, хімчистки та ремонту одягу обумовлено господарською діяльністю позивача, який здійснює свою діяльність на підставі ліцензії надання послуг, пов'язаних з охороною державної та іншої власності, надання послуг охорони громадян, виданої МВС України серія АВ №540479.

Станом на 2015 рік у штаті позивача нараховувалось 398 працівника, з яких 366 задіяні у охороні, що підтверджено копією штатного розпису на 2015 рік.

Відповідно до пункту 6.2. Колективного договору ТОВ «БАСТІОН-СЕРВІС» на 2013-2017 роки, позивач зобов'язаний виділяти кошти на придбання спецодягу, спецвзуття та інших за індивідуального захисту. Працівники, що задіяні у охороні об'єктів, забезпечуються засобами індивідуального захисту і формою встановленого зразка за рахунок підприємства. Таким чином позивач забезпечує увесь склад працівників, задіяних у охороні, форменим одягом.

Наявність форменого одягу та його кількість підтверджені бухгалтерськими відомостями.

Враховуючи обсяг форменого обсягу та необхідність підтримання належному зовнішньому вигляді, позивач має необхідність у послугах прання, хімчистки та ремонту одягу.

У жовтні 2015 року ТОВ «ВЕРДІКТ» відповідно до умов договору №7 від 30.09. 2015 р. позивачу було надано маркетингові послуги (а.с.66).

Факт надання маркетингових послуг у жовтні 2015 року підтверджено актом приймання - передачі робіт (наданих послуг) №407 від 30.10.2015 року на суму 437000,00 гривень та ПДВ у сумі 72833,33 гривень.

На зазначені в акті прийому-передачі роботи (послуги) суми, ТОВ «ВЕРДИКТ» була зареєстрована податкова накладна №407 від 30.10.2015р. на суму 437000,00 гривень та ПДВ у сумі 72833,33 гривень, яка віднесена до реєстру отриманих податкових накладних; жовтні 2015 року.

У жовтні 2015 року ТОВ «ВЕРДІКТ» відповідно до умов договору №6 від 30.09.2015р. (а.с. 63) позивачу було надано юридичні послуги .

Факт надання послуг у жовтні 2015 року підтверджено актом прийому-передачі робіт (наданих послуг) №406 від 30.10.2015 року на суму 415 000,00 гривень та ПДВ у сумі 69 166,67 гривень.

На зазначену в акті прийому-передачі робіт (наданих послуг) суми, ТОВ «ВЕРДІКТ» була зареєстрована податкова накладна №406 від 30.10.2015р. на суму 415 000,00 гривень та ПДВ у сумі 69 166,67 гривень, яка віднесена до реєстру отриманих податкових накладних у жовтні 2015 року.

Позивачем на адресу ТОВ «ВЕРДІКТ» в рахунок оплати робіт виписано простий вексель від 15.12.2015 р. АА№2422723 номінальною вартістю 300000,00 гривень, зі строком погашення до 15.12.2025 року.

Розрахунки також відбувались на адресу ТОВ «УКРЛЕГПРОМ» на підставі договору переводу боргу від 15.12.2015 року № 8УЛП, відповідно до платіжних доручень: від 15.12.2015 р. № 2056 на загальну суму 100000,00 грн. з ПДВ; від 15.12.2015 р. № 2057 на загальну суму 1000000,00 грн. з ПДВ; від 16.12.2015 р. № 2062 на загальну суму 700000,00 грн. з ПДВ; від 23.12.2015 р. №2083 на загальну суму 600000,00 грн. з ПДВ.

Щодо господарських відносин позивача з ТОВ «Торінг ОСОБА_3» судом встановлено, що у грудні 2015 року ТОВ «Торінг ОСОБА_3» відповідно до умов договору №44/11 від 30.11.2015 р. (а.с. 86) позивачу було надано послуги з обслуговування систем відеоспостереження.

Факт надання послуг з обслуговування систем відеоспостереження у грудні 2015 року підтверджено актами прийому-передачі робіт (наданих послуг) №1130 від 30.12.2015 р. на суму 822 328,00 грн. та №1246 від 31.12.2015 року на суму 822 328,00 грн. З приводу виконання зобовязань позивачу видано податкові накладні , які виписані на зазначені в актах прийому-передачі робіт (наданих послуг) суми. Зазначені суми включені до складу валових витрат.

На вказані в актах прийому-передачі робіт (наданих послуг) суми ТОВ «Торінг ОСОБА_3» були зареєстровані податкові накладні: № 409 від 30.10.2015р. на суму 744000,00 грн. та ПДВ у сумі 124000,00 гривень; №410 від 30.10.2015р. на суму 744000,00 грн. та ПДВ у сумі 124000,00 гривень, які віднесені до реєстру отриманих податкових накладних у жовтні 2015 року.

Розрахунки відбувались на адресу ТОВ "ІН ВЕРСІЯ" на підставі договору переводу боргу від 18.02.2016 р. № 46ІН, відповідно до платіжних доручень від 18.02.2016 р. на загальну суму 697000,00 грн. з ПДВ.

Суд зазначає, що відповідач, не визнаючи реальний характер господарських операцій між позивачем та його контрагентами у перевіреному періоді, не наводить доводів щодо відсутності документів первинного обліку, їх недоліків або відсутності або недоліків податкових накладних, які, як встановлено судом, було виписано контрагентами позивача на його адресу з дотриманням вимог чинного податкового законодавства.

Натомість, посилаючись на невідповідність діяльності контрагентів позивача вимогам чинного законодавства, а також анулювання свідоцтв платника ПДВ, відповідач стверджує про нереальний характер господарських відносин позивача з його контрагентами та неможливість їх урахування при податковому обліку. При цьому, згідно акту податкової перевірки від 17.10.2016р. № 640/20-40-14-01-08/32236010 посадовими особами податкового органу зазначено, що придбані послуги використано у власній господарській діяльності позивача.

Суд вважає такі доводи та висновки, що ґрунтуються на них, невірними та передчасними.

При цьому суд зазначає, що копії долучених до матеріалів справи первинних і розрахункових документів не мають дефектів форми, змісту або походження, котрі в силу ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», п. 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку (затверджено наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995р. № 88, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 05.06.1995р. за №168/704; далі за текстом Положення № 88) спричиняють втрату первинними документами юридичної сили і доказовості.

На підставі зазначених вище обставин суд доходить висновку, що подані позивачем документи, підтверджують реальність господарських операцій у спірних правовідносинах, а понесення позивачем витрат у спірних правовідносинах шляхом вибуття безготівкових коштів з власності даного субєкта господарювання (в оплату отриманих послуг) свідчить про відсутність наміру безпідставно отримати податкову вигоду. Можливі наявні недоліки деяких первинних документів не можуть слугувати підставою для невизнання господарської операції, що ними оформлена, за умови належного документального підтвердження даної господарської операції іншими доказами.

Крім того, суд зауважує, що податкове законодавство не ставить у залежність податковий облік (стан) певного платника податку від іншої особи, зокрема, від фактичної сплати контрагентом податку до бюджету, а відтак, якщо останній не виконав свого зобовязання щодо сплати податку або мінімізував свої податкові зобовязання, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи, проте вказана обставина не є підставою для позбавлення платника податку покупця права на отримання податкової вигоди у разі, якщо такий платник має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

З урахуванням викладеного факт порушення контрагентами-постачальниками продавця своїх податкових зобов'язань може бути підставою для висновку про необґрунтованість заявлених платником податку вимог про надання податкової вигоди - відшкодування ПДВ з державного бюджету, якщо податковий орган доведе, що платник податку діяв без належної обачності й обережності і йому мало бути відомо про порушення, які допускали його контрагенти, або що одержати податкову вигоду можна лише тоді, коли на одному з етапів придбання товару, який експортується (сировини, з якої він може бути виготовлений), ПДВ до державного бюджету не сплачується, а експортер вживає заходів до відшкодування податку з бюджету, тобто що без участі експортера податкова вигода не може бути одержана; або що діяльність платника податку, його взаємозалежних або афілійованих осіб спрямована на здійснення операцій, пов'язаних з наданням податкової вигоди, переважно з контрагентами, які не виконують своїх податкових зобов'язань, зокрема у випадках, коли такі операції здійснюються через посередників.

Зазначена позиція узгоджується з практикою Європейського Суду з прав людини, яку суди України застосовують як джерело права, відповідно до положень статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини".

Так, Європейський Суд з прав людини, у своєму рішенні від 22.01.2009 р. у справі «БУЛВЕС» АД проти Болгарії» зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ другий раз, а також сплачувати пеню.

На думку Суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності.

Наявні в справі документи не містять жодних доказів наявності між позивачем та його контрагентами взаємоузгоджених спільних зловмисних дій, спрямованих на порушення існуючого в державі суспільного ладу або моральних засад з метою проведення безтоварних операцій та отримання незаконної податкової вигоди.

Таких доказів суду відповідачем не надано, а судом при виконанні вимог ст. 11 КАС України не виявлено.

У звязку із встановленим суд зауважує, що відповідно до п.138.1 ст.138 Податкового кодексу України в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті: інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Відповідно до пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України якою визначено, що не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

В даній справі судом встановлено що витрати позивача за спірними правочинами є такими, що підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, що надавало позивачу право на формування відповідних витрат та зумовило правильне визначення ним розмірів податку на прибуток.

Щодо доводів податкового органу про порушення позивачем ст. 198 Податкового кодексу України, внаслідок чого занижено податок на додану вартість, суд зазначає наступне.

Згідно приписів п.п. 198.1 ст. 198 ПК України в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);

в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Відповідно до п.п. 198.3. зазначеної статті податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Відповідно до п. 201.4 ст. 201 Податкового кодексу України в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Оригінал податкової накладної видається покупцю, копія залишається у продавця товарів/послуг.

Згідно п. 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

При цьому, відповідно до п. 201.8 ст. 201 Податкового кодексу України право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

З аналізу положень Податкового кодексу України судом встановлено, що не підлягають включенню до складу податкового кредиту витрати зі сплати податку за відсутності податкової накладної, або за наявності податкової накладної, оформленої з порушенням положень ст. 201 Кодексу.

Згідно ст. 201 Податкового кодексу України підставою для відповідальності платника податку є не підтвердження сум податку, включеного до податкового кредиту, на момент перевірки платника податку. Інших підстав для не включення до складу податкового кредиту витрат по сплаті податку чинне законодавство не передбачає.

Таким чином, судом встановлено, що позивачем податковий кредит в даній справі сформований на підставі сплачених сум ПДВ від господарських операцій, які підтверджені документально та є належним чином виконані. Отже, ним правомірно заявлено до відшкодування відповідні суми ПДВ.

Підсумовуючи наведене, суд зауважує, що відповідно до приписів ч.2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності субєкта владних повноважень, обовязок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

В даній справі відповідачем, як субєктом владних повноважень, суду не надано доказів законності та обґрунтованості оскаржуваних податкових повідомлень - рішень, у той час як позивачем подано переконливі докази в обґрунтування своєї позиції, з аналізу яких судом зроблено вичерпні висновки.

Отже, в ході судового розгляду відповідачем не доведено правомірності мотивів для винесення спірних податкових повідомлень-рішень, що зумовлює висновок про необґрунтованість визначення платнику податків додаткових податкових зобов'язань і, як наслідок, наявність факту порушення прав та охоронюваних законом інтересів позивача.

Враховуючи наведене та керуючись ст. ст. 11, 12, 52, 55, 160-163, 186, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Бастіон-Сервіс" до Головного управління ДФС у Харківській області про скасування податкових повідомлень- рішень - задовольнити.

Скасувати податкові повідомлення-рішення Головного управління ДФС у Харківській області від 31.10.2016 року №0002121401 та №0002111401.

Стягнути на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Бастіон-Сервіс" (місцезнаходження: 61144, АДРЕСА_1, код ЄДРПОУ - 32236010) судовий збір у розмірі 16382 (шістнадцять тисяч триста вісімдесят дві) грн. 93 коп. за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДФС у Харківській області (61057, м.Харків, вул. Пушкінська, буд.46, код ЄДРПОУ 39599198).

Постанова набирає законної сили згідно з ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, а саме: після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого цим Кодексом, якщо таку скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження. Якщо строк апеляційного оскарження буде поновлено, то вважається, що постанова чи ухвала суду не набрала законної сили.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Харківського апеляційного адміністративного суду згідно з ст.186 Кодексу адміністративного судочинства України, а саме: шляхом подачі через Харківський окружний адміністративний суд протягом десяти днів з дня її проголошення (у разі застосування судом ч. 3, ст. 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні з дня отримання копії постанови, у разі повідомлення субєкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених ч.4 ст.167 цього Кодексу, про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення пятиденного строку з моменту отримання субєктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду) апеляційної скарги з одночасним надсиланням копії апеляційної скарги до суду апеляційної інстанції.

Повний текст постанови виготовлений 21 грудня 2016 року.

Суддя Панченко О.В.