Постанова № 63584577, 19.12.2016, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 815/2559/16

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 грудня 2016 року Одеський окружний адміністративний суд:

під головуванням судді Андрухіва В.В.

за участю секретаря Рижук В.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Одесі справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 ОСОБА_2 до Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області про визнання неправомірним та скасування наказу № 96 від 23.05.2016 року та зобов'язання вчинити дії, -

ВСТАНОВИВ:

До суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 ОСОБА_2 до Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області про визнання неправомірним та скасування наказу № 96 від 23.05.2016 року та зобов'язання прийняти стосовно ОСОБА_1 ОСОБА_2 рішення про прийняття заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначила, що у 2016 році вона звернулася до ГУ ДМС України в Одеській області з заявою про надання захисту в Україні, але наказом № 96 від 23.05.2016 року їй було відмовлено у прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Позивач вважає зазначений наказ протиправним та таким, що підлягає скасуванню. Позивач зазначає, що вона є громадянкою ОСОБА_3. У звязку з погрозами, які надходили на адресу її чоловіка від талібів, вся родина змушена була рятуватись втечею. Як пояснила позивач, оскільки жінка знаходиться під постійним впливом та захистом свого чоловіка, побоюючись за власне життя, вона змушена була покинути країну походження. Також позивач має обґрунтовані побоювання стати жертвою переслідувань через приналежність до окремої соціальної групи «жінки». Позивач також зазначила, що ситуація в ОСОБА_3 суттєво погіршилась за останні декілька років, що підтверджується інформацією по країні походження.

Позивач та її представник у судовому засіданні позовні вимоги підтримали та просили задовольнити позов з наведених вище підстав, а також представником позивача надано до суду письмові пояснення та інформацію по країні походження позивача.

Представник відповідача у судовому засіданні позовні вимоги не визнав, просив відмовити у задоволенні позову з підстав, викладених у письмових запереченнях, які обґрунтовані тим, що позивач прибула на територію України 08.02.2012 року нелегально. За результатом першого звернення позивача 13.04.2012 року з заявою про надання статусу біженця або особи, яка потребує додаткового захисту, 19.12.2014 року ДМС України було прийнято рішення № 727-14 про відмову у наданні такого статусу. Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 28.04.2015 року по справі № 815/574/15, залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 01.07.2015 року та ухвалою Вищого адміністративного суду України від 07.10.2015 року, у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 ОСОБА_2 щодо оскарження рішення ДМС України № 727-14 від 19.12.2014 року відмовлено. Таким чином, позивач перебуває в Україні нелегально, а її чергове звернення 16.05.2016 року до ГУ ДМС України в Одеській області є очевидно необґрунтованим та не містить жодних ново виявлених обставин та нових доказів, які надали б підстави для повторного розгляду її заяви про надання статусу біженця або особи, яка потребує додаткового захисту. Крім того, відповідач вважає, що історія позивача є вигаданою, а її звернення за захистом зумовлене не отриманням міжнародного захисту, а пошуками шляхів легалізації перебування на території України. Таким чином відповідач вважає, що рішення № 96 від 23.05.2016 року про відмову позивачу в прийнятті заяви про визнання біженцем або особи, яка потребує додаткового захисту, приймалося з урахуванням та дослідженням усіх обставин справи та є правомірним.

Заслухавши пояснення позивача, представника позивача та представника відповідача, дослідивши наявні в матеріалах справи докази, суд встановив наступні обставини.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, є громадянкою ОСОБА_3, уродженкою ІНФОРМАЦІЯ_2, за національністю таджичка, за віросповіданням мусульманка-сунітка.

Територію ОСОБА_3 ОСОБА_4 ОСОБА_2 покинула 06.02.2012 р. авіарейсом Кабул (ОСОБА_3) Москва (Російська Федерація) на підставі національного паспорту та візи до Російської Федерації. Через півдоби перебування на території РФ, позивачка виїхала рейсовим автобусом до російсько-українського кордону. Державний кордон України позивачка перетнула 08.02.2012 року поза пунктом пропуску, після чого рейсовим автобусом дісталась до м. Одеси. Чоловік позивачки помер на території України 17.05.2013 року. На теперішній час позивачка проживає в м. Одесі разом із донькою та сином ОСОБА_1 ОСОБА_5 Асеф.

13 квітня 2012 року ОСОБА_1 ОСОБА_2 звернулася за захистом до управління ДМС України в Одеській області в порядку Закону України Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту.

Рішенням ДМС України від 19.12.2014 року № 727-14 позивачу відмовлено у визнанні біженцями або особами, які потребують додаткового захисту відповідно до абз.4 ч.1 ст.6 Закону України Про біженців та осіб, яка потребують додаткового або тимчасового захисту, як особам, стосовно яких встановлено, що умови, передбачені п.1 та п.13 ч.1 цього Закону, відсутні.

В подальшому Позивач та її син ОСОБА_1 ОСОБА_5 Асеф звернулися до суду з адміністративними позовами, в яких просили суд визнати протиправними та скасувати рішення ДМС України від 19.12.2014 р. № 727-14 та від 19.12.2014 р. № 733-14, якими позивачам, відповідно, відмовлено у визнанні біженцями або особами, які потребують додаткового захисту; та зобовязати надати захист в Україні.

Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 28.04.2015 року по справі № 815/574/15, залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 01.07.2015 року, відмовлено у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_3 ОСОБА_5 Асеф та ОСОБА_1 ОСОБА_2 до Державної міграційної служби України про скасування рішень та зобовязання вчинити певні дії.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 07.10.2015 року (К/800/35819/15) постанову Одеського окружного адміністративного суду від 28 квітня 2015 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 1 липня 2015 року по справі № 815/574/15 залишено без змін.

23.05.2016 року позивач звернулася до ГУ ДМС України в Одеській області із заявою про надання захисту в Україні, у якій зазначила, зокрема, що в ОСОБА_3 існує загроза життю усієї її родини.

23.05.2016 року за результатами розгляду особової справи № 2016OD0077 ОСОБА_1 ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_3, в.о. заступника начальника управління з питань шукачів захисту та соціальної інтеграції начальника відділу по роботі з шукачами захисту ГУ ДМС України в Одеській області на підставі п.6 ст.5 Закону України Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту складено висновок про відмову громадянинці ОСОБА_3 ОСОБА_4 ОСОБА_2 у прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту через відсутність умов, передбачених п.п.1 чи 13 ч.1 ст.1 України Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту.

Приймаючи до уваги висновок в.о. заступника начальника управління з питань шукачів захисту та соціальної інтеграції начальника відділу по роботі з шукачами захисту ГУ ДМС України в Одеській області, на підставі п.6 ст.5 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» наказом № 96 ГУ ДМС України в Одеській області від 23.05.2016 року позивачу відмовлено в прийняті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, особова справа № 2016OD0077.

23.05.2016 року позивач отримала повідомлення, видане Управлінням з питань шукачів захисту та соціальної інтеграції ГУ ДМСУ в Одеській області за № 202 від 23.05.2016 року про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Порядок регулювання суспільних відносин у сфері визнання особи біженцем, особою, яка потребує додаткового або тимчасового захисту, втрати та позбавлення цього статусу, а також встановлення правового статусу біженців та осіб, які потребують додаткового захисту і яким надано тимчасовий захист в Україні визначає Закон України Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту (далі Закон).

Згідно з п.1 ч.1 ст.1 Закону, біженець - особа, яка не є громадянином України і внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань.

Відповідно до п.4 ч.1 ст. Закону, додатковий захист - форма захисту, що надається в Україні на індивідуальній основі іноземцям та особам без громадянства, які прибули в Україну або перебувають в Україні і не можуть або не бажають повернутися в країну громадянської належності або країну попереднього постійного проживання внаслідок обставин, зазначених у пункті 13 частини першої цієї статті.

Пунктом 13 ст. 1 Закону встановлено, що особа, яка потребує додаткового захисту, - особа, яка не є біженцем відповідно до Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року та цього Закону, але потребує захисту, оскільки така особа змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання або загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини і не може чи не бажає повернутися до такої країни внаслідок зазначених побоювань.

Згідно з ч.6 ст.5 Закону, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, може прийняти рішення про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, в разі, якщо заявник видає себе за іншу особу або якщо заявнику раніше було відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, за відсутності умов, передбачених пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, якщо зазначені умови не змінилися.

Положеннями ст.6 Закону встановлено, що не може бути визнана біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, особа:

- яка вчинила злочин проти миру, воєнний злочин або злочин проти людства і людяності, як їх визначено у міжнародному праві;

- яка вчинила злочин неполітичного характеру за межами України до прибуття в Україну з метою бути визнаною біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, якщо таке діяння відповідно до Кримінального кодексу України належить до тяжких або особливо тяжких злочинів;

- яка винна у вчиненні дій, що суперечать меті та принципам Організації Об'єднаних Націй;

- стосовно якої встановлено, що умови, передбачені пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, відсутні;

- яка до прибуття в Україну була визнана в іншій країні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту;

- яка до прибуття в Україну з наміром бути визнаною біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, перебувала в третій безпечній країні. Дія цього абзацу не поширюється на дітей, розлучених із сім'ями, а також на осіб, які народилися чи постійно проживали на території України, а також їх нащадків (дітей, онуків).

Відповідно до ч.1 ст.7 Закону, оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, проводиться на підставі заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Така заява особисто подається іноземцем чи особою без громадянства або її законним представником до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, за місцем тимчасового перебування заявника.

Частиною 4 ст.8 Закону передбачено, що рішення про оформлення або відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, приймається на підставі письмового висновку працівника, який веде справу, і оформлюється наказом уповноваженої посадової особи центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту.

Згідно приписів ч.6 ст.8 Закону, рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питань щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, приймаються за заявами, які є очевидно необґрунтованими, тобто якщо у заявника відсутні умови, зазначені пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, а також якщо заяви носять характер зловживання: якщо заявник з метою визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, видає себе за іншу особу, а так само за заявами, поданими особами, яким було відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, у зв'язку з відсутністю підстав, передбачених для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, встановлених пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, якщо зазначені умови не змінилися.

Правила розгляду заяв та оформлення документів, необхідних для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, втрату і позбавлення статусу біженця та додаткового захисту і скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, затверджені Наказом Міністерства внутрішніх справ України від 07.09.2011р. № 649 та зареєстровані в Міністерстві юстиції України 5 жовтня 2011 р. за № 1146/19884, визначають процедуру розгляду в Україні заяв та оформлення документів, необхідних для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, втрату, позбавлення статусу біженця та додаткового захисту і скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Згідно п.1.2. Правил, інформація про країну походження - інформаційні звіти про становище в країнах походження біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, підготовлені Міністерством закордонних справ України, Державною міграційною службою України, Управлінням Верховного Комісара ООН у справах біженців (далі - УВКБ ООН), національними та міжнародними організаціями, що спеціалізуються на зборі та виданні такої інформації або звіті

Підпунктом «е» п. 2.1 Правил встановлено, що уповноважена посадова особа територіального органу ДМС, до якого особисто звернулась особа, яка має намір бути визнаною біженцем в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту, або її законний представник у випадках, передбачених Законом, зокрема, протягом одного робочого дня здійснює перевірку наявності підстав, за яких заявнику може бути відмовлено в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Перевірка здійснюється в тому числі з урахуванням оновленої інформації по країні походження заявника на момент подачі заяви.

З наданих відповідачем висновку від 23.05.2016 року та оскаржуваного наказу вбачається, що будь-якої інформації по країні походження позивача відповідачем не перевірялося, що є грубим порушенням процедури перевірки наявності підстав, за яких заявнику може бути відмовлено в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Суд також звертає увагу, що з моменту прийняття ДМС України рішення № 727-14 про відмову у визнанні ОСОБА_1 ОСОБА_2 біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, до моменту повторного звернення позивача з заявою про надання міжнародного захисту в Україні 23.05.2016 року минуло півтора роки, що також підтверджує необхідність проведення аналізу оновленої інформації по країні походження позивача, що відповідачем зроблено не було.

З огляду на викладені обставини, суд не бере до уваги посилання відповідача у висновку на те, що звернення позивача за захистом 23.05.2016 року є очевидно необґрунтованим та не містить жодних нововиявлених підстав, оскільки перевірка наявності підстав, за яких заявнику може бути відмовлено в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, проведена з порушенням процедури, без урахування оновленої інформації по країні походження заявника на момент подачі заяви, як того вимагає підпункт «е» пункту 2.1 наведених вище Правил.

Представником позивача надано суду Керівництво УВКБ ООН з оцінки потреб у міжнародному захисті шукачів притулку з ОСОБА_3 від 19.04.2016 року, яке скасовує та замінює собою відповідне Керівництво УВКБ ООН від 06 серпня 2013 року, проте відповідачем зазначене Керівництво також враховане не було.

Відповідно до наведеної вище ч.6 ст.5 Закону прийняття рішення про відмову в прийнятті заяви шукача притулку в разі, якщо заявнику раніше було відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту за відсутності умов, передбачених пунктами 1 чи 13 частини 1 ст.1 цього Закону, можливе лише якщо зазначені умови не змінилися.

Проте оскаржуване рішення відповідача та висновок, на підставі якого це рішення було прийняте, не містять обгрунтованих доводів щодо відсутності зміни умов, оскільки оновлена інформація по країні походження позивача відповідачем не проаналізована.

З огляду на викладені вище порушення відповідачем процедури розгляду заяви позивача суд дійшов висновку, що наказ ГУ ДМС України в Одеській області від 23.05.2016 року № 96 є неправомірним, а тому підлягає скасуванню.

Оскільки вирішення питання про прийняття заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, є компетенцією органів міграційної служби (його дискреційними повноваженнями), суд вважає, що в задоволенні вимоги позивача про зобов'язання відповідача прийняти конкретне рішення - про прийняття заяви позивача про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту - належить відмовити. При цьому, належить зобов'язати відповідача повторно розглянути це питання з урахуванням встановлених судом обставин та висновків суду.

За таких обставин, позов ОСОБА_1 ОСОБА_2 підлягає частковому задоволенню.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.2, 6-9, 11, 71, 86, 159-163 КАС України, суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ОСОБА_2 задовольнити частково.

Визнати неправомірним та скасувати наказ Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області від 23.05.2016 року № 96 про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, громадянки ОСОБА_3 ОСОБА_4 ОСОБА_2.

Зобовязати Головне управління Державної міграційної служби України в Одеській області повторно розглянути питання про прийняття заяви ОСОБА_1 ОСОБА_2 про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

В решті позову відмовити.

Апеляційна скарга на постанову суду може бути подана до Одеського апеляційного адміністративного суду через суд першої інстанції з одночасним надісланням її копії до суду апеляційної інстанції - протягом 10 днів з дня отримання копії постанови.

Постанова суду набирає законної сили у разі неподання апеляційної скарги у 10-денний строк з дня отримання копії постанови. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Повний текст постанови суду виготовлений 19.12.2016 року.

Суддя: В.В.Андрухів