Постанова № 63584575, 19.12.2016, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 815/6226/16

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 грудня 2016 року Одеський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Танцюри К.О.,

за участю секретаря Потурнак А.М.,

за участю сторін:

- представника позивача - ОСОБА_1 (ордер серії ОД№222461 від 21.11.2016р., договір №1/18 від 03.10.2016р.)

- представника відповідача - ОСОБА_2 (довіреність від 19.01.2016р. №843/К/15-53-10-01-17)

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м.Одесі справу за адміністративним позовом ОСОБА_3 до Державної податкової інспекції у Приморському районі м.Одеси Головного управління ДФС в Одеській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення та повернення сплачених грошових коштів,-

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_3 звернулась до суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Приморському районі м.Одеси Головного управління ДФС в Одеській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення про визначення ОСОБА_3 податкового зобовязання з транспортного податку з фізичних осіб та здійснення повернення сплачених грошових коштів у розмірі 25000,00грн.

В обґрунтування позовних вимог представник позивача зазначала, що оскарженим податковим повідомленням рішенням відповідачем було визначено позивачу до сплати податкове зобовязання з транспортного податку з фізичних осіб у розмірі 25000,00грн. за 2015 рік, однак, на думку позивача, вказаний податок не може бути визнаний обовязковим у 2015 році відповідно до вимог діючого податкового законодавства. Представник позивача зазначала, що оскільки Закону України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи», згідно з яким з 01.01.2015р. введено в дію транспортний податок, прийнятий 28.12.2014р., а Положення про податок на майно в частині транспортного податку затверджене Одеською міською радою 21.01.2015р. тобто після 15.07.2014р., то застосування їх положень з метою оподаткування, може мати місце не раніше наступного бюджетного періоду, тобто не раніше 2016 року. На думку позивача, оскільки транспортний податок установлено у місті ОСОБА_2 рішенням Одеської міської ради від 21.01.2015р. №6257, то оподаткування транспортним податком можливо з 2016 року. За таких обставин позивач вважає, що податкове повідомлення рішення №4441-17 від 27.08.2015р. є протиправним та підлягає скасуванню, а сплачені грошові кошти підлягають поверненню.

Представник позивача у судовому засідання підтримала позовні вимоги з підстав зазначених у адміністративному позові.

Представник відповідача заперечував проти задоволення позовних вимог ОСОБА_3, зазначивши, що автомобіль позивача, за який їй нарахований податковим повідомленням рішенням Державної податкової інспекції у Приморському районі м. Одеси Головного управління ДФС в Одеській області №4441-17 від 18.06.2015р.

транспортний податок, 2012 року випуску та з обємом двигуна 3598 куб.см., зареєстрований 16.10.2012р., а тому є обєктом оподаткування транспортним податком у 2015 році відповідно до ст.267 Податкового кодексу України. Представник відповідача зазначав, що обовязок зі сплати транспортного податку покладено на платників податку починаючи з 2015 року, з набранням чинності Законом України Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи від 28.12.2014р. №71-VIII, яким, введено транспортний податок. Також, представник відповідача посилався в обґрунтування правомірності прийняття оскарженого податкового повідомлення рішення на те, що рішенням Одеської міської ради Про встановлення податку на майно в частині транспортного податку від 21.01.2015р. №6257- VI встановлено з 01.01.2015р. на території міста ОСОБА_2 податок на майно в частині транспортного податку.

Заслухавши пояснення представників сторін та дослідивши матеріали справи, суд встановив наступні обставини та відповідні їм правовідносини.

ОСОБА_4 відповідно до свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу є власником легкового автомобіля марки PORSCHE, модель CAYENNE, 2012 року випуску, з обємом 3598 куб.см. (а.с.32).

27.08.2015р. ДПІ у Приморському районі м. Одеси Головного управління ДФС в Одеській області було прийнято податкове повідомлення-рішення №4441-17, яким позивачу визначено до сплати податкове зобовязання з транспортного податку з фізичних осіб у сумі 25000,00 грн. на підставі ст.267 Податкового кодексу України (а.с.37).

Згідно довідки ДПІ у Приморському районі м. Одеси Головного управління ДФС в Одеській області №18/15-53-13-3 від 06.102016р. ОСОБА_3 сплатила транспортний податок у сумі 25 000грн. 27.08.2015р. (а.с.11).

Однак, не погоджуючись з зазначеним податковим повідомленням - рішенням відповідача, оскаржила його до суду.

01.01.2015р. набрав чинності Закон України №71-VIII від 28.12.2014р. Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи, яким згідно зі статтею 267 Податкового кодексу України було введено новий транспортний податок.

Відповідно до пп. 267.1.1 п. 267.1 ст. 267 Податкового кодексу України платниками транспортного податку є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які мають зареєстровані в Україні згідно з чинним законодавством власні легкові автомобілі, що відповідно до підпункту 267.2.1 пункту 267.2 цієї статті є об'єктами оподаткування.

Положення пп. 267.2.1 п. 267.1 ст. 267 Податкового кодексу України визначають, що об'єктом оподаткування є легкові автомобілі, які використовувалися до 5 років і мають об'єм циліндрів двигуна понад 3000 куб. см.

Базою оподаткування у відповідності до пп. 267.3.1 п. 267.1 ст. 267 Податкового кодексу є легковий автомобіль, що є об'єктом оподаткування відповідно до підпункту 267.2.1 пункту 267.2 цієї статті.

Згідно п. 267.4 ст. 267 Податкового кодексу України ставка податку встановлюється з розрахунку на календарний рік у розмірі 25000,00 гривень за кожен легковий автомобіль, що є об'єктом оподаткування відповідно до підпункту 267.2.1 пункту 267.2 цієї статті.

Відповідно до пп. 267.5.1 п. 267.1 ст. 267 Податкового кодексу України, базовий податковий (звітний) період дорівнює календарному року.

Підпунктом 267.6.1 пункту 267.6 ст. 267 Податкового кодексу України передбачено, що обчислення суми податку з об'єкта/об'єктів оподаткування фізичних осіб здійснюється контролюючим органом за місцем реєстрації платника податку.

Згідно пп. 267.6.2 п. 267.6 ст. 267 Податкового кодексу України податкове/податкові повідомлення-рішення про сплату суми/сум податку та відповідні платіжні реквізити надсилаються (вручаються) платнику податку контролюючим органом за місцем його реєстрації до 1 липня року базового податкового (звітного) періоду (року).

Щодо об'єктів оподаткування, придбаних протягом року, податок сплачується фізичною особою-платником починаючи з місяця, в якому виникло право власності на такий об'єкт. Контролюючий орган надсилає податкове повідомлення-рішення новому власнику після отримання інформації про перехід права власності.

Тобто, із набранням чинності вказаними положеннями Податкового кодексу України 01.01.2015р., власники транспортних засобів, які використовувалися до 5 років та об'ємом більше 3000 куб. см, є платниками транспортного податку.

Разом з тим, відповідно до п.8.1 ст.8 Податкового кодексу України в Україні встановлюються загальнодержавні та місцеві податки та збори.

Транспортного податку немає у переліку загальнодержавних податків та зборів визначених ст.9 Податкового кодексу України. При цьому, відповідно до п.9.4 ст.9 Податкового кодексу України установлення загальнодержавних податків та зборів, не передбачених цим Кодексом, забороняється.

У статті 10 Податкового кодексу України, якою встановлено перелік місцевих податків, транспортний податок прямо не вказаний. Натомість є податок на майно пп.10.1.1, який складається із трьох різних податків, кожен із різними елементами податку, як їх визначено п. 7.1 ст. 7 Податкового кодексу України.

Так, відповідно до ст. 265 Податкового кодексу України (у редакції Закону України від 28.12.2014р. №71-VIII, що діє з 01.01.2015р., податок на майно складається з: податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки; транспортного податку; плати за землю.

Таким чином, транспортний податок згідно з Податковим кодексом України є місцевим податком.

Водночас, особливість місцевих податків полягає в тому, що вони за законом не можуть бути встановлені безпосередньо рішенням Верховної Ради України.

Верховна Рада України може встановлювати тільки перелік дозволених до встановлення місцевими радами місцевих податків і дозволених граничних параметрів таких податків, а власне, встановлення місцевих податків, із дотриманням встановлених Верховною Радою критеріїв - є компетенцією відповідних місцевих рад.

Так, відповідно до п. 8.3 ст. 8 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на час прийняття оспорюваного податкового повідомлення-рішення), до місцевих належать податки та збори, що встановлені відповідно до переліку і в межах граничних розмірів ставок, визначених цим Кодексом, рішеннями сільських, селищних і міських рад у межах їх повноважень, і є обов'язковими до сплати на території відповідних територіальних громад.

Водночас, відповідно п. 4.4 ст. 4 Податкового кодексу України установлення і скасування податків та зборів, а також пільг їх платникам здійснюються відповідно до цього Кодексу Верховною Радою України, а також Верховною Радою Автономної Республіки Крим, сільськими, селищними, міськими радами у межах їх повноважень, визначених Конституцією України та законами України.

Тобто, безпосереднє встановлення місцевих податків, а, отже, і транспортного податку, віднесено Податковим кодексом до компетенції відповідних сільських, селищних, міських рад у межах їх повноважень.

Встановлення місцевих податків виключно відповідними рішеннями місцевих рад закріплено також п. 24 ч. 1 ст. 26 Закону "Про місцеве самоврядування в Україні" та ст.143 Конституції України.

Відповідно до п. 10.3 статті 10 Податкового кодексу України місцеві ради в межах повноважень, визначених цим Кодексом, вирішують питання відповідно до вимог цього Кодексу щодо встановлення податку на майно (в частині податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки) та встановлення збору за місця для паркування транспортних засобів, туристичного збору.

Згідно п. 12.3 ст.12 Податкового кодексу України сільські, селищні, міські ради в межах своїх повноважень приймають рішення про встановлення місцевих податків та зборів.

Встановлення місцевих податків та зборів здійснюється у порядку, визначеному цим Кодексом (пп. 12.3.1 п. 12.3 ст. 12 Податкового кодексу України).

При прийнятті рішення про встановлення місцевих податків та зборів обов'язково визначаються об'єкт оподаткування, платник податків і зборів, розмір ставки, податковий період та інші обов'язкові елементи, визначені статтею 7 цього Кодексу з дотриманням критеріїв, встановлених розділом XII цього Кодексу для відповідного місцевого податку чи збору (пп. 12.3.2 п. 12.3 ст. 12 ПК України).

Копія прийнятого рішення про встановлення місцевих податків чи зборів надсилається у десятиденний строк з дня оприлюднення до контролюючого органу, в якому перебувають на обліку платники відповідних місцевих податків та зборів (пп. 12.3.3 п. 12.3 ст. 12 Податкового кодексу України).

При цьому, згідно з п.12.5 ст.12 Податкового кодексу України офіційно оприлюднене рішення про встановлення місцевих податків та зборів є нормативно-правовим актом з питань оподаткування місцевими податками та зборами, яке набирає чинності з урахуванням строків, передбачених пп. 12.3.4 ст. 12 цього Кодексу.

Відповідно пп. 12.3.4 п. 12.3 ст. 12 Податкового кодексу України рішення про встановлення місцевих податків та зборів офіційно оприлюднюється відповідним органом місцевого самоврядування до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосовування встановлених місцевих податків та зборів або змін (плановий період). В іншому разі норми відповідних рішень застосовуються не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим.

Таким чином, місцеві ради мають обов'язково встановити відповідним рішенням місцевої ради транспортний податок і вирішити питання на власний розсуд, чи запроваджувати податок і в яких розмірах на майно, відмінне від земельної ділянки. Таке рішення має бути оприлюдненим до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосовування встановлених місцевих податків та зборів або змін (плановий період). В іншому разі норми відповідних рішень застосовуються не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим.

Згідно зі ст. 3 Бюджетного кодексу України бюджетний період для всіх бюджетів, що складають бюджетну систему України, становить один календарний рік, який починається 1 січня кожного року і закінчується 31 грудня того ж року.

Тобто, 2015 - це плановий період, а 2016 рік - бюджетний період.

У той же час, пунктом 12.3.5 п. 12.3 ст. 12 ПК України надалі встановлено, що у разі якщо сільська, селищна або міська рада не прийняла рішення про встановлення відповідних місцевих податків і зборів та акцизного податку в частині реалізації суб'єктами господарювання роздрібної торгівлі підакцизних товарів, що є обов'язковими згідно з нормами цього Кодексу, такі податки до прийняття рішення справляються виходячи з норм цього Кодексу із застосуванням їх мінімальних ставок, а плата за землю справляється із застосуванням ставок, які діяли до 31 грудня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосування плати за землю.

Судом встановлено, що рішенням Одеської міської ради Про встановлення податку на майно в частині транспортного податку від 21.01.2015р. №6257- VI встановлено на території міста ОСОБА_2 податок на майно в частині транспортного податку. При цьому, рішенням Одеської міської ради №257-VII було внесено зміни до рішення Одеської міської ради 21.01.2015р. №6257- VI та зазначено, що положення рішення №6257- VI застосовуються з 01.01.2016р.

Основними засадами податкового законодавства є принципи, в яких визначено зміст і спрямованість правового регулювання податкових правовідносин.

Принципи, проголошені у статті 4 Податкового кодексу України, повинні застосовуватися як на стадії встановлення податків, їх основних елементів, при внесенні змін до окремих елементів податку так і на стадії застосування норм, якими визначений обов'язок сплати податку.

Так, серед принципів, проголошених у вказаній нормі, є, зокрема, презумпція правомірності рішень платника податку в разі, якщо норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або якщо норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу (пп. 4.1.4 п. 4.1 статті 4 ПК України).

Відповідно до п. 56.21 ст. 56 Податкового кодексу України у разі, коли норма цього Кодексу чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі цього Кодексу, або коли норми різних законів чи різних нормативно-правових актів, або коли норми одного і того ж нормативно-правового акта суперечать між собою та припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу, рішення приймається на користь платника податків.

У свою чергу, принцип стабільності закріплений у пп. 4.1.9 п. 4.1 ст. 4 Податкового кодексу України має на меті встановлення незмінних умов оподаткування, елементів податків протягом певного часу.

Так, згідно вказаної норми зміни до будь-яких елементів податків та зборів не можуть вноситися пізніш як за шість місяців до початку нового бюджетного періоду, в якому будуть діяти нові правила та ставки. Податки та збори, їх ставки, а також податкові пільги не можуть змінюватися протягом бюджетного року

За таких обставин та особливостей правового регулювання, застосування контролюючим органом положень статті 267 Податкового кодексу України з метою оподаткування транспортним податком не може мати місце у 2015 році.

В іншому випадку, таке застосування не відповідало б положенням статті 58 Конституції України, відповідно до якої закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.

У рішенні Конституційного Суду України від 09 лютого 1999 року N 1-рп/99 акцентується увага на тому, що вищевказана конституційна норма допускає зворотну дію в часі лише нормативно-правових актів, які стосуються скасування чи пом'якшення відповідальності за правопорушення фізичних осіб.

У спірних правовідносинах суд застосує рішення Європейського суду з прав людини у справах "Серков проти України" (заява №39766/05), "Щокін проти України" (заяви №23759/03 та №37943/06), які відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" підлягають застосуванню судами як джерела права.

Цими рішеннями було встановлено порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, оскільки органи державної влади віддали перевагу найменш сприятливому тлумаченню національного законодавства, що призвело до накладення на заявника додаткових зобов'язань зі сплати податку.

Отже, з урахуванням практики Європейського Суду з прав людини, яка сформувалась з питань імперативності правила про прийняття рішення на користь платників податків при існуванні неоднозначності у тлумаченні прав та/чи обов'язків такого платника, а також ролі рішень Європейського Суду з прав людини як джерела права в Україні, суд дійшов висновку про протиправність визначення позивачу податкового зобов'язання з транспортного податку на 2015 рік, а тому, суд вважає, що податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Приморському районі м. Одеси Головного управління ДФС в Одеській області №4441-17 від 18.06.2015р. є протиправним та підлягає скасуванню.

Разом з тим, стосовно позовної вимоги ОСОБА_3 про здійснення повернення сплачених грошових коштів на загальну суму 25000,00 грн., судом встановлено наступне.

Відповідно до положень ст. 43 Податкового кодексу України помилково та/або надміру сплачені суми грошового зобов'язання підлягають поверненню платнику відповідно до цієї статті та статті 301 Митного кодексу України, крім випадків наявності у такого платника податкового боргу.

Обов'язковою умовою для здійснення повернення сум грошового зобов'язання є подання платником податків заяви про таке повернення (крім повернення надміру утриманих (сплачених) сум податку з доходів фізичних осіб, які розраховуються контролюючим органом на підставі поданої платником податків податкової декларації за звітний календарний рік шляхом проведення перерахунку за загальним річним оподатковуваним доходом платника податку) протягом 1095 днів від дня виникнення помилково та/або надміру сплаченої суми.

Платник податків подає заяву на повернення помилково та/або надміру сплачених грошових зобов'язань у довільній формі, в якій зазначає напрям перерахування коштів: на поточний рахунок платника податків в установі банку; на погашення грошового зобов'язання (податкового боргу) з інших платежів, контроль за справлянням яких покладено на контролюючі органи, незалежно від виду бюджету; повернення готівковими коштами за чеком у разі відсутності у платника податків рахунку в банку. У разі повернення надміру сплачених грошових зобов'язань з податку на додану вартість такі кошти підлягають поверненню виключно на рахунок платника в системі електронного адміністрування податку на додану вартість.

Контролюючий орган не пізніше ніж за п'ять робочих днів до закінчення двадцятиденного строку з дня подання платником податків заяви готує висновок про повернення відповідних сум коштів з відповідного бюджету та подає його для виконання відповідному органові, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів.

На підставі отриманого висновку орган, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів, протягом п'яти робочих днів здійснює повернення помилково та/або надміру сплачених грошових зобов'язань платникам податків у порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику. Контролюючий орган несе відповідальність згідно із законом за несвоєчасність передачі органу, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів, для виконання висновку про повернення відповідних сум коштів з відповідного бюджету.

Повернення помилково та/або надміру сплачених грошових зобов'язань платникам податків здійснюється з бюджету, у який такі кошти були зараховані.

Таким чином, Податковим кодексом України визначений порядок повернення помилково та/або надміру сплачених грошових зобов'язань, який передбачає подання до податкового органу заяви протягом 1095 днів від дня виникнення помилково та/або надміру сплаченої суми, разом із цим до моменту скасування податкового повідомлення рішення, на підставі якого позивачем було сплачено зазначені кошти, не було підстав для повернення таких коштів.

За таких обставин, позивачем порядок повернення коштів не дотриманий, а тому, позовна вимога ОСОБА_3 про повернення сплачених грошових коштів у розмірі 25000,00грн. є необґрунтованою та задоволенню не підлягає.

Відповідно до частини 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності субєктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); добросовісно; розсудливо.

Частиною 1 ст.71 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Згідно ст. 86 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.

Враховуючи викладене, суд приходить висновку про те, що адміністративний позов ОСОБА_3 підлягає частковому задоволенню.

Згідно п.1 ст.94 КАС України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав стороною у справі, або якщо стороною у справі виступала його посадова чи службова особа.

Відповідно до п.2 ст.4 Закону України Про судовий збір від 8 липня 2011 року N3674-VI за подання до адміністративного суду адміністративного позову майнового характеру, який поданий фізичною особою або фізичною особою-підприємцем встановлена ставка судового збору у розмірі 1 відсотка ціни позову, але не менше 0,4 розміру мінімальної заробітної плати та не більше 5 розмірів мінімальної заробітної плати.

Як вбачається з квитанцій № 0.0.656171303.1 від 21.11.2016 та №0.0.656170162.1 від 21.11.2016р. ОСОБА_3 сплачено судовий збір за подання адміністративного позову майнового характеру у загальному розмірі 1102,42грн.

Враховуючи те, що суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог ОСОБА_3, суд приходить висновку про необхідність стягнути з Державної податкової інспекції у Приморському районі м. Одеси Головного управління ДФС в Одеській області за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_3 сплачений судовий збір у сумі 551,21 грн.

Керуючись ст. 94, 158 - 163, 167 КАС України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Адміністративний позов ОСОБА_3 задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Приморському районі м. Одеси Головного управління ДФС в Одеській області №4441-17 від 18.06.2015р.

У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.

Стягнути з Державної податкової інспекції у Приморському районі м. Одеси Головного управління ДФС в Одеській області за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_3 сплачений судовий збір у сумі 551,21 грн.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Одеського апеляційного адміністративного суду через Одеський окружний адміністративний суд шляхом подання апеляційної скарги. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 КАС України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Повний текст постанови виготовлено 19.12.2016р.

Суддя К.О.Танцюра