Постанова № 63584193, 20.12.2016, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

20 грудня 2016 року 810/4099/16

Київський окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді - Балаклицького А.І., розглянувши в порядку письмового провадження в м. Києві адміністративну справу

за позовом

Товариства з додатковою відповідальністю "Узинський цукровий комбінат"

до

Білоцерківської об’єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Київській області

про

визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

в с т а н о в и в:

Товариство з додатковою відповідальністю "Узинський цукровий комбінат" звернулось до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Білоцерківської об’єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Київській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 11.11.2016 №0017831202.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення суперечить принципу стабільності податкового законодавства з огляду на те, що ставка земельного податку за земельні ділянки, які перебувають у постійному користуванні суб’єктів господарювання, у розмірі 3 відсотків від нормативної грошової оцінки встановлена рішенням Узинської міської ради Білоцерківського району Київської області від 21.07.2015 №35-375, а тому така ставка в розумінні п. 271.2 ст. 271 Податкового кодексу України не підлягає застосуванню у 2016 році.

У судове засідання, призначене на 19.12.2016, з’явився представник позивача та до початку розгляду справи по суті звернувся до суду з письмовим клопотанням про розгляд справи за його відсутністю в порядку письмового провадження.

Відповідач, належно повідомлений про дату, час та місце розгляду справи, явку свого представника до судового засідання не забезпечив, із клопотанням про відкладення розгляду справи до суду не звертався.

Відповідно до приписів частини шостої статті 128 Кодексу адміністративного судочинства України якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але прибули не всі особи, які беруть участь у справі, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

Судом встановлено, що для розгляду і вирішення даної справи відсутня потреба у заслуховуванні свідків чи експертів, також немає інших перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, зазначених у статті 128 Кодексу адміністративного судочинства України.

Таким чином, суд вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження на підставі наявних у ній доказів.

Після прийняття судом рішення про розгляд справи в порядку письмового провадження, 19.12.2016 о 10 год. 20 хв. до суду надішли письмові заперечення відповідача, в яких останній просив суд відмовити у задоволенні позову з тих підстав, що рішенням Узинської міської ради Білоцерківського району Київської області від 21.07.2015 №35-375 було прийнято ставку земельного податку за земельні ділянки, які перебувають у постійному користуванні суб’єктів господарювання в розмірі 3 відсотків, яка застосовується з 01 січня 2016 року. Враховуючи те, що під час перевірки було встановлено, що позивачем застосовано ставку земельного податку в розмірі 1 відсотка від нормативної грошової оцінки, що суперечить рішенню міської ради, відповідач вважає, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення є правомірним та прийнятим відповідно до вимог чинного законодавства України.

Дослідивши матеріали справи, з’ясувавши всі фактичні обставини, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню з таких підстав.

Товариство з додатковою відповідальністю "Узинський цукровий комбінат", код за ЄДРПОУ 00372536, зареєстровано як суб’єкт господарювання Білоцерківською районною державною адміністрацією Київської області 20.10.2003 та як платник податків перебуває на обліку в Білоцерківській об’єднаній державній податковій інспекції Головного управління ДФС у Київській області.

Як вбачається з матеріалів справи, в жовтні 2016 року Білоцерківською об’єднаною державною податковою інспекцією Головного управління ДФС у Київській області на підставі п.п.20.1.4 п. 20.1 ст. 20, п. 75.1 ст. 75 Податкового кодексу України проведено камеральну перевірку податкової звітності Товариства з додатковою відповідальністю "Узинський цукровий комбінат" з плати за землю за 2016 року.

За результатами проведеної перевірки відповідачем складено Акт від 26.10.2016 №1399/10-02-15-02/00372536 (далі - Акт перевірки).

Згідно висновків вказаного Акту перевірки податковим органом встановлено, що позивачем в порушення вимог п. 271.2 ст. 271, п. 271.2 ст. 274 Податкового кодексу України та згідно п.п.54.3.2 п. 54.3 ст. 54 Податкового кодексу України при складанні податкової декларації з плати за землю за 2016 рік №9013156992 від 19.02.2016 занижено податкове зобов’язання на суму 2977245,30 грн., а саме згідно податкової декларації нараховано земельного податку на суму 1488622,65 грн., що становить 1 % від грошової оцінки землі, а згідно рішення Узинської міської ради "Про внесення змін до рішення Узинської міської ради від 31 грудня 2014 року №31-340 "Про затвердження Положень та ставок місцевих податків і зборів на території міста Узин" від 21.07.2015 №35-375 сума земельного податку повинна становити 4465867,95 грн. (3 % від грошової оцінки землі). Станом на 26.11.2016 фактично проведено нарахування земельного податку за 8 місяців, тому сума заниження податкового зобов’язання становить 1984830,24 грн.

На підставі висновків Акту перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення від 11.11.2016 №0017831202, згідно з яким позивачу збільшено суму грошового зобов’язання за платежем "земельний податок з юридичних осіб" у розмірі 2481037,80 грн., з яких: 1984830,24 грн. - за основним платежем; 496207,56 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями.

Однак, не погоджуючись із вказаним податковим повідомленням-рішенням, позивач звернуся з даним позовом до суду.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.

Згідно п.п.14.1.147 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України плата за землю - це обов’язків платіж у складі податку на майно, що справляється у формі земельного податку та орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності.

Відповідно до п.п.14.1.72 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України земельний податок - це обов'язковий платіж, що справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів.

Згідно п. 269.1 ст. 269 Податкового кодексу України платниками земельного податку є: власники земельних ділянок, земельних часток (паїв); землекористувачі.

Пунктом 270.1 статті 270 Податкового кодексу України передбачено, що об’єктами оподаткування земельним податком є: земельні ділянки, які перебувають у власності або користуванні; земельні частки (паї), які перебувають у власності.

Базою оподаткування є: нормативна грошова оцінка земельних ділянок з урахуванням коефіцієнта індексації, визначеного відповідно до порядку, встановленого цим розділом; площа земельних ділянок, нормативну грошову оцінку яких не проведено (п. 271.1 ст. 271 Податкового кодексу України).

При цьому, пунктом 271.2 статті 271 Податкового кодексу України встановлено, що рішення рад щодо нормативної грошової оцінки земельних ділянок, розташованих у межах населених пунктів, офіційно оприлюднюється відповідним органом місцевого самоврядування до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосування нормативної грошової оцінки земель або змін (плановий період). В іншому разі норми відповідних рішень застосовуються не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим періодом.

Відповідно до ст. 4 Податкового кодексу України податкове законодавство України ґрунтується на таких принципах, зокрема, рівність усіх платників перед законом, недопущення будь-яких проявів податкової дискримінації - забезпечення однакового підходу до всіх платників податків незалежно від соціальної, расової, національної, релігійної приналежності, форми власності юридичної особи, громадянства фізичної особи, місця походження капіталу; презумпція правомірності рішень платника податку в разі, якщо норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або якщо норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу; стабільність - зміни до будь-яких елементів податків та зборів не можуть вноситися пізніш як за шість місяців до початку нового бюджетного періоду, в якому будуть діяти нові правила та ставки. Податки та збори, їх ставки, а також податкові пільги не можуть змінюватися протягом бюджетного року.

Пунктом 4.3 статті 4 Податкового кодексу України передбачено, що податкові періоди та строки сплати податків та зборів установлюються, виходячи з необхідності забезпечення своєчасного надходження коштів до бюджетів, з урахуванням зручності виконання платником податкового обов'язку та зменшення витрат на адміністрування податків та зборів.

При цьому, згідно п. 4.4 ст. 4 Податкового кодексу України установлення і скасування податків та зборів, а також пільг їх платникам здійснюються відповідно до цього Кодексу Верховною Радою України, а також Верховною Радою Автономної Республіки Крим, сільськими, селищними, міськими радами у межах їх повноважень, визначених Конституцією України та законами України.

Відповідні повноваження, їх розмежування між Верховною Радою та місцевими радами, зокрема, щодо установлення місцевих податків, визначені ст. 12 Податкового кодексу України.

Згідно ст. 8 Податкового кодексу України в Україні встановлюються загальнодержавні та місцеві податки та збори. До загальнодержавних належать податки та збори, що встановлені цим Кодексом і є обов'язковими до сплати на усій території України, крім випадків, передбачених цим Кодексом. До місцевих належать податки та збори, що встановлені відповідно до переліку і в межах граничних розмірів ставок, визначених цим Кодексом, рішеннями сільських, селищних і міських рад у межах їх повноважень, і є обов'язковими до сплати на території відповідних територіальних громад.

Відповідно до пунктів 10.1 та 10.2 статті 10 Податкового кодексу України до місцевих податків належить податок на майно. Місцеві ради обов'язково установлюють єдиний податок та податок на майно (в частині транспортного податку та плати за землю).

Тобто, плата за землю належить до місцевих податків, особливості введення якого передбачені ст. 12 Податкового кодексу України.

Згідно п. 12.3 ст. 12 Податкового кодексу України сільські, селищні, міські ради та ради в межах своїх повноважень приймають рішення про встановлення місцевих податків та зборів.

Встановлення місцевих податків та зборів здійснюється у порядку, визначеному цим Кодексом (п.п.12.3.1 п. 12.3 ст. 12 Податкового кодексу України).

Відповідно до п.п.12.3.2 п. 12.3 ст. 12 Податкового кодексу України при прийнятті рішення про встановлення місцевих податків та зборів обов'язково визначаються об'єкт оподаткування, платник податків і зборів, розмір ставки, податковий період та інші обов'язкові елементи, визначенні статтею 7 цього Кодексу з дотриманням критеріїв, встановлених розділом ХІІ цього Кодексу для відповідного місцевого податку чи збору.

Копія прийнятого рішення про встановлення місцевих податків чи зборів надсилається у десятиденний строк з дня оприлюднення до контролюючого органу, в якому перебувають на обліку платники відповідних місцевих податків та зборів (п.п.12.3.3 п. 12.3 ст. 12 Податкового кодексу України).

Відповідно п.п.12.3.4 п. 12.3 ст. 12 Податкового кодексу України рішення про встановлення місцевих податків та зборів офіційно оприлюднюється відповідним органом місцевого самоврядування до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосовування встановлених місцевих податків та зборів або змін (плановий період). В іншому разі норми відповідних рішень застосовуються не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим.

Судом враховується, що відповідно до п.п.12.3.5 п. 12.3 ст. 12 Податкового кодексу України у разі якщо сільська, селищна або міська рада не прийняла рішення про встановлення відповідних місцевих податків і зборів та акцизного податку в частині реалізації суб’єктами господарювання роздрібної торгівлі підакцизних товарів, що є обов’язковими згідно з нормами цього Кодексу, такі податки до прийняття рішення справляються виходячи з норм цього Кодексу із застосуванням їх мінімальних ставок, а плата за землю справляється із застосуванням ставок, які діяли до 31 грудня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосування плати за землю.

При цьому, суд звертає увагу, що згідно з п. 12.5 ст. 12 Податкового кодексу України офіційно оприлюднене рішення про встановлення місцевих податків та зборів є нормативно-правовим актом з питань оподаткування місцевими податками та зборами, яке набирає чинності з урахуванням строків, передбачених підпунктом 12.3.4 цієї статті.

Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що зміни до будь-яких елементів податків та зборів не можуть вноситися пізніш як за шість місяців до початку нового бюджетного періоду, в якому будуть діяти нові правила та ставки. Податки та збори, їх ставки, а також податкові пільги не можуть змінюватися протягом бюджетного року; при цьому опублікування рішення органу місцевого самоврядування про встановлення транспортного податку, як місцевого податку, пізніше 15 липня року, є підставою для застосування відповідних норм оподаткування не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим періодом.

Відповідно до ст. 3 Бюджетного кодексу України бюджетний період для всіх бюджетів, що складають бюджетну систему України, становить один календарний рік, який починається 1 січня кожного року і закінчується 31 грудня того ж року.

Таким чином, для застосування рішення про встановлення місцевих податків у 2016 році, у тому числі плати за землю, таке рішення мало бути прийнято місцевою радою до 15.07.2015.

Як встановлено судом, рішення Узинської міської ради №35-375 "Про внесення змін до рішення Узинської міської ради від 31 грудня 2014 року №31-340 "Про затвердження Положень та ставок місцевих податків і зборів на території міста Узин", згідно з яким ставка земельного податку за земельні ділянки, які перебувають у постійному користуванні суб’єктів господарювання (крім державної та комунальної форми власності) встановлюється у розмірі 3 відсотків від їх нормативної грошової оцінки, прийнято 21 липня 2015 року.

Таким чином, зважаючи на положення п.п.12.3.4, п.п.12.3.5 п.12.3 ст.12, п.271.2 ст.271 Податкового кодексу України, рішення Узинської міської ради "Про внесення змін до рішення Узинської міської ради від 31 грудня 2014 року №31-340 "Про затвердження Положень та ставок місцевих податків і зборів на території міста Узин" від 21.07.2015 №35-375 застосовується не раніше початку бюджетного періоду, що настає після його оприлюднення, тобто не раніше 2017 року.

Дані висновки узгоджуються з таким принципом податкового законодавства як принцип стабільності, що закріплений підпунктом 4.1.9 пункту 4.1 статті 4 Податкового кодексу України, відповідно до якого зміни до будь-яких елементів податків та зборів (суб’єкт, об’єкт, ставка, одиниця оподаткування, база оподаткування, джерело сплати і квота), тобто як в цілому так і окремо, не можуть вноситися пізніш як за шість місяців до початку нового бюджетного періоду, в якому будуть діяти нові правила та ставки. Податки та збори, їх ставки, а також податкові пільги не можуть змінюватися протягом бюджетного року.

Зазначений принцип не лише окреслює правила нормотворення у сфері оподаткування, він визначає обсяг прав та обов’язків учасників правовідносин у такій сфері. Будь-який платник податків в Україні, опираючись на принцип стабільності, має право на незмінність режиму оподаткування, елементів податків, які ним сплачуються, протягом бюджетного року, як результат - на визначеність умов здійснення ним тієї чи іншої оподатковуваної діяльності чи діяльності, пов’язаної з виникненням об’єкта оподаткування.

Слід зауважити, що бюджетне право як частина фінансового права включає матеріальні бюджетно-правові норми, тобто норми, які регулюють склад доходної і видаткової частин бюджету, їх розподіл за бюджетами різних рівнів, бюджетне регулювання, повноваження суб'єктів бюджетних правовідносин, а також процесуальні норми, які регулюють бюджетний процес, а саме, складання і розгляд проекту бюджету, затвердження бюджету і акта (закону чи рішення) про бюджет, складання, розгляд і затвердження звіту про виконання бюджету. Ці етапи проходження бюджету називають стадіями бюджетного процесу. Кожний етап закінчується прийняттям акта відповідного органу.

Так, відповідно до частити третьої статті 27 Бюджетного кодексу України, закони України або їх окремі положення, які впливають на показники бюджету (зменшують надходження бюджету та/або збільшують витрати бюджету) приймаються не пізніше 15 липня року, що передує плановому, вводяться в дію не раніше початку планового бюджетного періоду; після 15 липня року, що передує плановому, вводяться в дію не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим.

Враховуючи, що податкові надходження складають доходи бюджету (пункт 23 статті 2, пункт 1 частини 1 статті 9 Бюджетного кодексу України), суд дійшов висновку, що положення стосовно бюджетних питань, які прийняті після 15 липня 2015 року, повинні реалізовуватися не раніше початку бюджетного року, наступного за плановим.

Відповідно до положень п.п.4.1.4 п. 4.1 ст. 4 та п. 56.21 ст. 56 Податкового кодексу України, у разі коли норма цього Кодексу чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі цього Кодексу, або коли норми різних законів чи різних нормативно-правових актів, або коли норми одного і того ж нормативно-правового акта суперечать між собою та припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу, рішення приймається на користь платника податків.

Крім того, на необхідності дотримання судами правила вирішення колізій у податковому законодавстві на користь платника податків наголошено також в остаточному рішенні Європейського суду з прав людини від 14 жовтня 2010 року у справі "Щокін проти України", а також у рішенні від 7 липня 2011 року у справі "Серков проти України".

В обох справах Європейський Суд дійшов висновку про порушення прав заявників, гарантованих статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, оскільки, по-перше, національне законодавство не було чітким та узгодженим та не відповідало вимозі "якості закону" і не забезпечувало адекватного захисту від свавільного втручання у майнові права заявника; по-друге, національними органами не було дотримано вимоги законодавства щодо застосування підходу, який був би найбільш сприятливим для заявника-платника податку, коли в його справі національне законодавство припускало неоднозначне трактування.

Відповідно, на думку Європейського Суду, відсутність необхідної передбачуваності та чіткості національного законодавства, яка призводила до його суперечливого тлумачення, порушує вимоги Конвенції щодо "якості закону".

Судом також враховано позицію Європейського суду у справі Yvonne van Duyn v. Home Office (Case 41/74 van Duyn v. Home Office), відповідно до якого принцип юридичної визначеності означає, що зацікавлені особи повинні мати змогу покладатися на зобов'язання, взяті державою, навіть якщо такі зобов'язання містяться у законодавчому акті, який загалом не має автоматичної прямої дії. Така дія зазначеного принципу пов'язана з іншим принципом - відповідальності держави, який полягає у тому, що держава не може посилатися на власне порушення зобов'язань для запобігання відповідальності. При цьому, якщо держава чи будь-який її орган схвалили певну концепцію, така держава чи орган вважатимуться такими, що діють протиправно, якщо вони відступлять від такої політики чи поведінки, оскільки схвалення такої політики чи поведінки дало підстави для виникнення обґрунтованих сподівань у осіб (юридичних чи фізичних) стосовно додержання державою чи органом публічної влади такої політики чи поведінки.

Отже, якщо держава задекларувала певні правила поведінки при внесенні змін до порядку оподаткування (принцип стабільності податкового законодавства), то вона зобов'язана вжити всіх заходів для забезпечення реалізації цих правил.

Враховуючи системний аналіз наведених норм права, практику Європейського суду з прав людини, а також те, що рішення Узинської міської ради "Про внесення змін до рішення Узинської міської ради від 31 грудня 2014 року №31-340 "Про затвердження Положень та ставок місцевих податків і зборів на території міста Узин", яким внесено зміни щодо ставки земельного податку, було прийнято 21 липня 2015 року, суд вважає, що обов’язок позивача у визначенні суми земельного податку з урахуванням ставки у розмірі 3 відсотків від грошової оцінки землі на підставі рішення Узинської міської ради від 21.07.2015 №35-375, у даному випадку виникає з 01 січня 2017 року.

Відтак, складання та направлення Білоцерківською ОДПІ ГУ ДФС у Київській області податкового повідомлення-рішення 11.11.2016 №0017831202, згідно з яким позивачу за податковий період 2016 року збільшено суму грошового зобов’язання за платежем "земельний податок з юридичних осіб" у розмірі 2481037,80 грн., є передчасним, а відповідно є таким, що підлягає скасуванню.

Відповідно до частини першої статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а суд згідно із статтею 86 цього ж Кодексу, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.

У даному випадку відповідач не довів суду, що при прийнятті спірного податкового повідомлення-рішення він діяв на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені чинним законодавством України.

Разом із цим, позивач довів наявність факту порушення відповідачем його прав та законних інтересів у сфері публічно-правових відносин.

Таким чином, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України, доказів, наявних в матеріалах справи, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог та вважає їх такими, що підлягають задоволенню у повному обсязі.

На підставі викладеного, керуючись статтею 124 Конституції України, статтями 69-71, 128, 158-163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

п о с т а н о в и в:

Адміністративний позов Товариства з додатковою відповідальністю "Узинський цукровий комбінат" - задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Білоцерківської об’єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Київській області від 11.11.2016 №0017831202.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо вона не була подана у встановлені строки. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Київського апеляційного адміністративного суду через Київський окружний адміністративний суд шляхом подачі апеляційної скарги протягом десяти днів з дня її проголошення, а у разі проголошення лише вступної та резолютивної частини постанови або прийняття постанови у письмовому провадженні - протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Суддя Балаклицький А. І.