Рішення № 63580348, 12.12.2016, Шевченківський районний суд міста Харкова (до 25.04.2025 - Дзержинський районний суд м. Харкова)

Справа № 638/224/14-ц

Номер провадження № 2/638/1897/16

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 грудня 2016 року Дзержинський районний суд м. Харкова в складі

головуючого судді Штих Т.В.

при секретарі Чаленко Н.О.,

розглянувши в відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного банку «АвтоЗАЗ банк», правонаступником якого є Відкрите акціонерне товариство «БАНК КІПРУ», правонаступником якого, в свою чергу, є Публічне акціонерне товариство «БАНК КІПРУ», правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство «НЕОС БАНК», про захист прав споживачів і визнання договорів недійсними,

в с т а н о в и в :

Позивачка звернулась до Дзержинського районного суду м. Харкова з позовом до Акціонерного банку «АвтоЗАЗ банк», правонаступником якого є Відкрите акціонерне товариство «БАНК КІПРУ», правонаступником якого, в свою чергу, є Публічне акціонерне товариство «БАНК КІПРУ», правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство «НЕОС БАНК», про захист прав споживачів і визнання договорів недійсними.

В обгрунтування позовних вимог зазначила наступне.

20.09.2007 р. між позивачкою (позичальником) та відповідачем (банком) АБ «АвтоЗАЗ Банк» було укладено кредитний договір № 002-131/2007 про отримання кредиту на поточні потреби в розмірі 240000,00 доларів США строком з 20.09.2007 року до 19.09.2022 року зі сплатою за користування кредитом в розмірі 12,5% річних. П.3.10 договору визначено, що договір діє до повного припинення по ньому позичальником своїх зобов'язань.

20.09.2007 р. між цими ж сторонами також було укладено іпотечний договір щодо забезпечення виконання зобов'язань по зазначеному кредитному договору та додаткових угод до нього. Згідно до нього позивачкою як іпотекодавцем було передано відповідачу в іпотеку майнові права на незакінчену будівництвом квартиру, яка мала стати власністю позивачки в майбутньому. Заставна вартість предмета іпотеки склала 1126682 грн.

20.09.2007 р. в якості забезпечення належного виконання кредитного договору між позивачем як заставодавцем та відповідачем як заставодержателем було укладено договір застави цінних паперів - іменних безпроцентних (цільових) звичайних облігацій, у кількості 13944 штук, загальною номінальною вартістю 418320 грн. та заставною вартістю 1126682 грн.00 коп.

16.05.2012 р. між позивачкою та ПАТ «Банк Кіпру» (правонаступником) було укладено договір про погашення заборгованості за вищевказаним кредитним договором про припинення зобов'язання (прощення боргу) у розмірі 158348,71 дол. США шляхом звільнення відповідачки від обов'язків за кредитним договором за обставин та умов, визначених цим договором.

16.05.2012 р. між позивачкою та ПАТ «Банк Кіпру» (правонаступником) на виконання вимог відповідача по прощенню боргу, було укладено договір купівлі-продажу цінних паперів №ДД-02-12, по якому позивачка зобов'язалася передати у власність відповідача цінні папери (облігації), розподілені на окремі пакети, а Відповідач зобов'язався оплатити позивачці ці облігації на загальну суму 1289471 грн.00 коп.

Позивачка зазначила, що при підписанні, укладанні та виконанні вищевказаних кредитного договору та договору про погашення заборгованості відповідачем було порушено її законні права споживача, бо за своїм змістом і текстом вони не відповідають чинному законодавству України, її інтересам та волевиявленню.

п.1.1 кредитного договору, який є істотною умовою договору, надання кредиту і його сплата у валюті, а також погашення боргу у валюті, на думку позивачки, суперечить: ст.99 Конституції України, ч. 1 ст. 524 Цивільного кодексу України, в якій сказано, що зобов'язання має бути виражене у грошовій одиниці України гривні, ч. 1 ст. 533 ЦК України, згідно до якої грошове зобовязання має бути виконане в гривнях, та п. 2 Положення ОСОБА_2 банку України «Про кредитування», згідно до якого фізичні особи мають право на отримання споживчого кредиту лише в національній валюті; статтям 92, 192, 193, ч.2. ст. 524 ЦК України, ст. 35 Закону України «Про ОСОБА_2 банк України; сума в гривнях в договорі відсутня, чим порушено істотну умову договору, що стосується його предмету.

Також позивачка послалася на відсутність у відповідача відповідного дозволу (ліцензії) на зазначений вид діяльності, а згідно до ст. 227 ЦК України правочин юридичної особи, вчинений нею без відповідного дозволу (ліцензії), може бути визнаний судом недійсним.

Позивачка також послалася на те, що при укладанні кредитного договору працівники відповідача її запевнили, що кредит в іноземній валюті є для неї більш вигідним, ніж у гривні; не попередили її про ризики (зокрема, валютні), порушили її право як споживача на інформацію, що призвело до порушення співвідношення її майнових інтересів та інтересів відповідача на користь останнього, бо відповідачу було повернуто з її боку значно більше, ніж обумовлено кредитним договором. Подальше виконання кредитного договору позбавило її того, на що вона розраховувала при його укладенні отримання вигідного кредиту на придбання цінних паперів, нерухомості. Зміст договору суперечить також і ч. 2 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів», бо ні перед укладенням кредитного договору, ні протягом його дії відповідач не повідомив позивачку у письмовій формі про умови надання кредиту, та не надав в повному обсязі інформації про умови кредитування, як того вимагає цей Закон та ЦК України.

Окрім цього, в порушення п.2.1 Постанови НБУ № 168 «Правил надання банками інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту», що діяла на момент підписання кредитного договору, перед укладенням кредитного договору їй як споживачу в письмовій формі не надали інформацію про умови кредитування, а також орієнтовну сукупну вартість кредиту; інформацію про платежі споживача з зазначенням бази їх розрахунку (суми, на підставі якої робиться розрахунок, зокрема суми наданого кредиту, суми непогашеного кредиту, фіксованої суми тощо). Згідно до п.3.6 зазначених «Правил» банки не мають права встановлювати платежі, які споживач має сплатити на користь банку за дії, які банк здійснює на власну користь (ведення справи, договору, облік заборгованості споживача тощо), або за дії, які споживач здійснює на користь банку (прийняття платежу від споживача тощо) або що їх вчиняє банк або споживач з метою встановлення, зміни або припинення правовідносин (укладення кредитного договору, унесення до нього змін, прийняття повідомлення споживача про відкликання згоди на укладення кредитного договору тощо. Однак позивачці довелося сплачувати додаткові платежі (комісії), встановлені кредитним договором. Ст. 21 Закону України «Про захист прав споживачів» визначено безумовні випадки порушення прав споживача, до яких належать і дії відповідача. Всупереч ч. 12 ст. 10 Закону України „ Про захист прав споживачів відповідач не повідомив її, що вартість робіт (послуг) може істотно зрости, ніж можна було очікувати під час укладення договору, і це позбавило її права відмовитись від договору, бо не надано інформації про можливість різкого і значного подорожчання кредиту через зміну курсу долара США до гривні, не надано інформацію про вірогідність і наслідки такого подорожчання, що спричинило придбання продукції (кредиту), яка не має потрібних властивостей(стійкої вартості оплати за кредит).Відповідно до ст. 15 Закону України "Про захист прав споживачів, у разі коли надання недоступної, недостовірної, неповної або несвоєчасної інформації про продукцію та про виробника (виконавця, продавця) спричинило придбання продукції, яка не має потрібних споживачеві властивостей, споживач має право визнати договір недійсним і вимагати відшкодування завданих йому збитків.

Додаток №1 до кредитного договору викладений дуже дрібним нечитабельним шрифтом у порівнянні з шрифтом основного тексту кредитного договору, що в поєднанні з відсутністю спеціальних юридичних та економічних знань не дало змоги позивачці прочитати текст та зрозуміти його зміст (умови).

Стосовно договору від 16.05.2012 р. про погашення заборгованості по кредитному договору № 002-131/2007 від 20.09.2007 р. позивачка також зазначила, що цей договір по суті є договором про внесення змін до кредитного договору і направлений на його зміну (зокрема, щодо сум грошових коштів основного боргу, процентів), порядку їх сплати, строку дії, припинення договору тощо. Позивачка зазначила, що при підписанні, укладанні та виконанні договору про погашення заборгованості відповідачем було порушено її законні права як споживача, договір за змістом і текстом не відповідає законодавству України, її інтересам та волевиявленню. Зміст договору про погашення боргу суперечить ч. 2 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів», бо ні перед укладенням договору, ні протягом його дії, відповідач не повідомив її у письмовій формі про всі умови погашення заборгованості, про те, коли саме він набуває чинності. На момент його підписання договору позивачка сплатила вказану в п.2.1 суму, але невідомо, чи набув цей договір чинності в розумінні п.2.2. та п.2.3, в рахунок «погашення» якої саме заборгованості пішла сплачена нею сума: на «погашення» повністю кредиту, процентів, чи тільки процентів якщо так, то за який період. Це теж порушує її права споживача знати умови договору (всю інформацію), бо вільне волевиявлення може бути реалізоване лише за наявності достатньої інформації. На думку позивачки, договір містить ознаки відступного: по-перше, умовою набуття чинності вказана оплата погашення заборгованості, а по-друге, одночасно із вказаним договором погашення заборгованості від 16.05.2012 р. як умову припинення її зобов'язань за кредитним договором позивачці було надано відповідачем для підписання ще й договір купівлі-продажу цінних паперів №ДД-02-12, який вона вимушена була підписати в цей же день, 16.05.2012 р., але до моменту підписання відповідачем договору про погашення заборгованості. Цінні папери були викуплені у неї відповідачем за вартістю, заниженою у порівнянні з їх первісною вартістю придбання. Тому внаслідок укладання договору про погашення заборгованості вона не отримала ніякого доходу, а понесла інвестиційний збиток у розмірі 118873 грн. 00 коп.

Позивачка також посилалася на те, що положення оспорюваного договору про погашення заборгованості суперечать ст.99 Конституції України та ч. 1 ст. 524, ч.1 ст.533, статтям 92, 192, 193, ч.2. ст. 524 ЦК України, ст. 35 Закону України «Про ОСОБА_2 банк України; сума в гривнях в договорі відсутня, чим порушено істотну умову договору, що стосується його предмету. Невідповідність договору вимогам закону в момент його укладення тягне за собою недійсність такого договору відповідно до ст. 215 ЦК України. Відповідно до ст. 236 ЦК України правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення. Зазначене порушення вимог ЦК України має своїм наслідком недійсність вказаного договору. В порушення ст. 21 Закону України «Про захист прав споживачів» відповідачем було обмежено право відповідачки як споживача на одержання необхідної, доступної, достовірної та своєчасної інформації про всі умови, вартість послуги з оформлення такого договору (перелік усіх витрат, пов'язаних з поверненням боргу тощо); податковий режим укладання/наслідків укладання договору та про державні субсидії, на які споживач має право, або відомості про те, від кого споживач може одержати докладнішу інформацію; переваги та недоліки договору).

Всупереч ч. 12. ст. 10 Закону України „ Про захист прав споживачів відповідач не попередив позивачку, що його послуги з погашення заборгованості не задовольнятимуть її інтереси і вимоги, не попередив, що її витрати можуть істотно збільшитися (необхідність сплати податків тощо), про що вона не знала під час укладення договору. Не повідомивши її про це, відповідач направив до податкових органів повідомлення про те, що це була сума прощеного боргу, що розглядається як додаткове благо та включається до складу її оподатковуваного доходу. При цьому банк не зазначив, з чого складається сума погашеної заборгованості (прощеного боргу) - чи це проценти та безпосередньо сам кредит, їх розмір.

Відповідно до ст. 15 Закону України "Про захист прав споживачів, у разі коли надання недоступної, недостовірної, неповної або несвоєчасної інформації про продукцію та про виробника (виконавця, продавця) спричинило придбання продукції, яка не має потрібних споживачеві властивостей, споживач має право визнати договір недійсним і вимагати відшкодування завданих йому збитків.

Вільного волевиявлення позивачки під час підписання договору не було. Підписання нею оспорюваного договору є вимушеним, на вкрай невигідних умовах та під впливом помилки і тяжких обставин, бо внаслідок порушення Відповідачем вищевказаного законодавства при укладанні та виконанні вищевказаного договору вона потрапила у вкрай невигідне фінансове становище при його виконанні. При укладанні та виконанні договору про погашення заборгованості відповідач також порушив норми Податкового кодексу України щодо прощення боргу (стосовно його належного оформлення, особливостей умов його укладання та виконання, направлення їй письмового повідомлення про прощення боргу, адже з тексту договору про «погашення заборгованості» не зрозуміло, чи чи це був насправді договір прощення боргу та чи набув він чинності, і коли. Тому їй було невідомо про наявність зобов'язань зі сплати податків. Керуючись ст.4 Закону України «Про захист споживачів», статтями 5,6,10,14 Закону України «Про інформацію», позивачка просила відповідача надати довідку-розрахунок про всі нарахування, здійснені банком, та платежі по кредитному договору №002-131/2007 від 20.09.2007 р., проте відповіді не отримала. Всі зазначені порушення мають своїм наслідком недійсність кредитного договору та договору про погашення заборгованості.

В уточненій позовній заяві в судових засіданнях позивачка просила суд визнати відповідача таким, що порушив її права споживача за кредитним договором № 002-131/2007 від 20.09.2007 р. та договором про погашення заборгованості від 16.05.2012 р. визнати недійсним кредитний договір № 002-131/2007 від 20.09.2007 р. та договір про погашення заборгованості від 16.05.2012 р. між нею та відповідачем, а також стягнути з відповідача судові витрати, понесені станом на день постановлення рішення суду.

В судове засідання позивачка не з"явилася. Про час, дату та місце розгляду справи була повідомлена належним чином. Подала заяву про те, що не може прийняти участі у справі і просить розглядати справу без неї та представника; заявлені позовні вимоги підтримує повністю та просить їх задовольнити.

Представник відповідача в судове засідання не з'явився, про час, дату та місце розгляду справи повідомлявся належним чином. Проти позову заперечував, надав письмові заперечення на позовну заяву, в яких просив відмовити позивачці у задоволенні позовних вимог. Обгрунтування заперечень зводилося до того, що дії банку є правомірними, позов викликаний лише тим, що податковий орган вказує позивачці на необхідність оподаткування прощеного боргу.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення і послався, щодо тривалості розгляду даної справи, яка пов'язана поведінки відповідача. У справі "Писатюк проти України" Європейський суд з прав людини зазначив, що розумність тривалості провадження має оцінюватись в світлі обставин справи та з урахуванням таких критеріїв: складність справи, поведінка заявника та компетентних органів, а також важливість предмета розгляду для заявника.

Прецедентна практика Європейського суду з прав людини виходить з того, що реалізуючи п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя та справедливого судового розгляду кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, змістом яких є не допустити судовий процес у безладний рух.

З огляду на зазначені положення законодавства та тривалий строк розгляду справи, враховуючи, що сторони належним чином були повідомлені про місце і час судового засідання, суд прийшов до висновку про можливість проведення розгляду справи.

Відповідно до ст. 212 ЦПК України суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємозв'язок доказів у їх сукупності.

Розглянувши подані сторонами документи, з'ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, заслухавши пояснення сторін у справі та їх представників, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступні обставини і відповідні їм правовідносини, та дійшов до наступних висновків.

Згідно до ст.11 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Згідно до ст. 57 ЦПК України, доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема звуко- і відеозаписів, висновків експертів. Згідно ч. 1 ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

Як вбачається з матеріалів справи, 20 вересня 2007 року між позивачкою (позичальником) та відповідачем (Акціонерним банком «АвтоЗАЗ банк»,) було укладено кредитний договір № 002-131/2007 про отримання кредиту на поточні потреби в розмірі 240000,00 доларів США строком з 20.09.2007 року до 19.09.2022 року зі сплатою за користування кредитом в розмірі 12,5% річних. П.3.10 договору визначено, що договір діє до повного припинення по ньому позичальником своїх зобов'язань. Відповідачка отримала кошти в кредит, зобов'язалась повернути їх, сплатити проценти, на умовах визначених договором, але взяті на себе зобов'язання не виконала частково, що підтверджується доказами, наданими позивачем.

Судом встановлено, що в період з 20.09.2007 р. по 31 травня 2011 р. позивачка сплатила відповідачу 30 023,1 долар США строкових процентів, 82 181,7 доларів США прострочених процентів, в т.ч. - за рахунок реалізації заставного майна, 81 651,29 доларів США кредиту, в т.ч. - за рахунок реалізації заставного майна.

20 вересня 2007 року між цими ж сторонами також було укладено іпотечний договір щодо забезпечення виконання зобов'язань по зазначеному кредитному договору та додаткових угод до нього. Згідно до нього позивачкою було передано відповідачу в іпотеку майнові права на незакінчену будівництвом трикімнатну квартиру №30, яка стане власністю позивачки в майбутньому. Заставна вартість предмета іпотеки склала 1126682 грн.

20 вересня 2007 року в якості забезпечення належного виконання кредитного договору між позивачем як Заставодавцем та відповідачем як Заставодержателем було укладено договір застави цінних паперів - іменних безпроцентних (цільових) звичайних облігацій, код цінних паперів (ISIN) UA 102123ВF08 серії F у кількості, що становить 13944 штук, загальною номінальною вартістю 418320 грн. та заставною вартістю 1126682 грн.00 коп.

Через наслідки світової фінансово-економічної кризи 2008 року позивачка не могла продовжувати належним чином виконувати свої зобовязання, що призвело сторони до укладання та виконання 16 травня 2012 року договору про погашення заборгованості за вищевказаним кредитним договором між позивачкою та ПАТ «Банк Кіпру» (правонаступником) під відкладальною обставиною. З назви договору неможливо визначити його дійсну правову природу. При цьому в п.2.2 згадується про можливість припинення зобовязання (прощення боргу) у розмірі 158348,71 дол. США шляхом звільнення відповідачки від обов'язків за кредитним договором за обставин та умов, визначених цим договором. З огляду на розрахунок, наданий відповідачем, на 31.05.2011 р. заборгованість позивачки перед відповідачем відсутня. Повідомлення про прощення боргу позивачці не надсилалося.

16 травня 2012 року між позивачкою та та ПАТ «Банк Кіпру» (правонаступником) на виконання вимог відповідача по прощенню боргу було укладено договір купівлі-продажу цінних паперів №ДД-02-12, по якому позивачка передала цінні папери (облігації), розподілені на окремі пакети, номінальною вартістю 30,00 грн.00 в кількості 13944 грн.на загальну суму 1289471 грн.00 коп.

Суд встановив, що правонаступником Акціонерного банку «АвтоЗАЗ банк» є Відкрите акціонерне товариство «БАНК КІПРУ», правонаступником якого, в свою чергу, є Публічне акціонерне товариство «БАНК КІПРУ», правонаступником якого згідно до свого статуту є Публічне акціонерне товариство «НЕОС БАНК».

Згідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (Кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) Позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. Предметом кредитного договору можуть бути лише грошові кошти. Стаття 192 ЦК України поширює правовий режим грошей лише на грошову одиницю України - гривню. Іноземна ж валюта може використовуватися в Україні лише у окремих випадках, встановлених законом, зокрема, у випадку розрахунків суб'єкта зовнішньоекономічної діяльності з іноземними контрагентами, які здійснюються в іноземній валюті. Відповідно із ст. 99 Конституції України грошовою одиницею України є гривня. Що ж стосується валюти договору споживчого кредиту(кредиту на поточні потреби) як зобов'язання, яке виникло на території України та регулюється національним цивільним законодавством, то відповідно до ст. 524 ЦК України, зобов'язання має бути виражене у грошовій одиниці України гривні; сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті. Більш того, ч. 1 ст. 533 ЦК України встановлює вичерпне правило, за яким грошове зобов'язання має бути виконане в гривнях. При цьому сторони можуть визначити грошовий еквівалент в іноземній валюті, але і в цьому разі іноземна валюта не є предметом договору споживчого кредиту. Згідно до ст.1 Декрету КМУ України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» іноземна валюта є законним платіжним засобом на території відповідної іноземної держави. Відповідно до ст. 35 Закону України «Про ОСОБА_2 банк України" гривня (банкноти і монети), як національна валюта є єдиним законним платіжним засобом на території України, який приймається усіма фізичними і юридичними особами без будь-яких обмежень на всій території України за всіма видами платежів, а також для зарахування на рахунки, вклади, акредитиви та для переказів. Таким чином, єдиним законним засобом платежу, який застосовується при проведенні розрахунків між резидентами на території України є гривня.

Режим здійснення валютних операцій на території України, загальні принципи валютного регулювання, повноваження державних органів і функції банків та інших фінансових установ України в регулюванні валютних операцій, права та обов'язки суб'єктів валютних відносин, порядок здійснення валютного контролю, відповідальність за порушення валютного законодавства передбачені Декретом Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю", який з урахуванням припису статті 4 Цивільного кодексу України є одним із джерел регулювання правовідносин у валютній сфері.

Під валютними операціями у вказаному Декреті Кабінету Міністрів України розуміються операції, пов'язані з переходом права власності на валютні цінності, за винятком операцій, що здійснюються між резидентами у валюті України; операції, пов'язані з використанням валютних цінностей в міжнародному обігу як засобу платежу, з передаванням заборгованостей та інших зобов'язань, предметом яких є валютні цінності; операції, пов'язані з ввезенням, переказуванням і пересиланням на територію України та вивезенням, переказуванням і пересиланням за її межі валютних цінностей.

В даному випадку виконання сторонами зобов'язань в іноземній валюті (в тому числі - надання відповідачем грошових коштів (кредиту), оплата процентів тощо за користування кредитом, різного роду комісій) за своєю правовою природою є валютними операціями.

Одночасно, статтею 5 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю" передбачено, що валютні операції проводяться на підставі відповідної ліцензії ОСОБА_2 банку України.

Відповідно до статті 2 Закону України «Про ліцензування певних видів господарської діяльності" ліцензування, в тому числі, банківської діяльності, професійної діяльності на ринку цінних паперів, діяльності з надання фінансових послуг, здійснюється згідно з законами, що регулюють відносини у цих сферах.

Згідно із статтею 2 Закону України «Про банки та банківську діяльність" документ, який видається ОСОБА_2 банком України в порядку і на умовах, визначених у цьому Законі, на підставі якого Банки та філії іноземних банків мають право здійснювати банківську діяльність є банківською ліцензією.

Статтею 5 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю" передбачено, що на здійснення валютних операцій ОСОБА_2 України видає генеральні та індивідуальні ліцензії. Генеральні ліцензії видаються комерційним банкам та іншим фінансовим установам України, національному оператору поштового зв'язку на здійснення валютних операцій, що не потребують індивідуальної ліцензії, на весь період дії режиму валютного регулювання.Індивідуальні ліцензії видаються резидентам і нерезидентам на здійснення разової валютної операції на період, необхідний для здійснення такої операції.

Згідно із п.п. в), г) ч.4 ст.5 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю" індивідуальної ліцензії потребують, в тому числі, операції щодо: надання і одержання резидентами кредитів в іноземній валюті, якщо терміни і суми таких кредитів перевищують встановлені законодавством межі; використання іноземної валюти на території України як засобу платежу або як застави.

Таким чином, враховуючи вищевикладене, надання та одержання кредиту в іноземній валюті, використання іноземної валюти, як засобу платежу можливо при дотриманні суб'єктами господарських відносин імперативних вимог законодавства щодо одержання відповідної індивідуальної ліцензії. Ст. 227 ЦК визначено, що правочин юридичної особи, вчинений нею без відповідного дозволу (ліцензії), може бути визнаний судом недійсним.

В ході розгляду справи судом встановлено, що оспорюваний кредитний договір передбачає отримання позичальником суми кредиту на поточні потреби (споживчий кредит) в іноземній валюті, а також сплату за користування кредитом в іноземній валюті (в доларі США). Грошові зобовязання в договорі про погашення боргу теж виражені в доларах США. Про еквівалент не йдеться. Зазначене порушення вимог закону має своїм наслідком недійсність вказаних договорів, зокрема кредитного договору в цілому, так як п. 1.1. є істотною умовою.

Закон України „Про захист прав споживачів", як зазначено в його преамбулі, регулює відносини між споживачами товарів, робіт і послуг та виробниками і продавцями товарів, виконавцями робіт і надавачами послуг різних форм власності, встановлює права споживачів, а також визначає механізм їх захисту та основи реалізації державної політики у сфері захисту прав споживачів.

Відповідно до ст.1 Закону України „Про захист прав споживачів " споживчий кредит - кошти, що надаються кредитодавцем (банком або іншою фінансовою установою) споживачеві на придбання продукції; споживач - фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов'язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов'язків найманого працівника; продукція - будь-який виріб (товар), робота чи послуга, що виготовляються, виконуються чи надаються для задоволення суспільних потреб.

Оскільки, надання коштів за вказаним Договором, відповідає всім ознакам споживчого кредиту, а саме: відповідач є банком; позивач є споживачем, так як є фізичною особою, яка придбаває продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов'язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов'язків найманого працівника; продукція, що набувається, то, кредит, який є предметом Договору, відповідає ознакам продукції, передбаченим Законом «Про захист прав споживачів».Відносини сторін за оспорюваними договорами є відносинами між споживачем і кредитодавцем та регулюються Законом України «Про захист прав споживачів».

Згідно до ст.11 Закону України «Про захист прав споживачів», перед укладенням договору про надання споживчого кредиту кредитодавець, зокрема, зобов'язаний повідомити споживача у письмовій формі про: 2. Перед укладенням договору про надання споживчого кредиту кредитодавець зобов'язаний повідомити споживача у письмовій формі про:

1) особу та місцезнаходження кредитодавця;

2) кредитні умови, зокрема:

а) мету, для якої споживчий кредит може бути витрачений;

б) форми його забезпечення;

в) наявні форми кредитування з коротким описом відмінностей між ними, в тому числі між зобов'язаннями споживача;

г) тип відсоткової ставки;

ґ) суму, на яку кредит може бути виданий;

д) орієнтовну сукупну вартість кредиту та вартість послуги з оформлення договору про надання кредиту (перелік усіх витрат, пов'язаних з одержанням кредиту, його обслуговуванням та поверненням, зокрема таких, як адміністративні витрати, витрати на

страхування, юридичне оформлення тощо);

е) строк, на який кредит може бути одержаний;

є) варіанти повернення кредиту, включаючи кількість платежів, їх частоту та обсяги;

ж) можливість дострокового повернення кредиту та його умови;

з) необхідність здійснення оцінки майна та, якщо така оцінка є необхідною, ким вона здійснюється;

и) податковий режим сплати відсотків та про державні субсидії, на які споживач має право, або відомості про те, від кого споживач може одержати докладнішу інформацію;

і) переваги та недоліки пропонованих схем кредитування.

Всупереч п.4 цієї статті в оспорюваному кредитному договорі відсутній детальний розпис загальної вартості кредиту для споживача.

Згідно до п.5 цієї ж статті, до договорів із споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Закону про несправедливі умови в договорах, зокрема положення, згідно з якими, зокрема: для надання кредиту необхідно передати як забезпечення повну суму або частину суми кредиту чи використати її повністю або частково для викупу цінних паперів, або інших фінансових інструментів, крім випадків, коли споживач одержує за таким депозитом, такими цінними паперами чи іншими фінансовими інструментами таку ж або більшу відсоткову ставку, як і ставка за його кредитом; споживач зобов'язаний під час укладення договору укласти інший договір з кредитодавцем або третьою особою, визначеною кредитодавцем, крім випадків, коли укладення такого договору вимагається законодавством та/або коли витрати за таким договором прямо передбачені у складі сукупної вартості кредиту для споживача; встановлюються дискримінаційні стосовно споживача правила зміни відсоткової ставки.

Зміст спірного договору суперечить вказаній нормі, бо ні перед укладенням Договору, ні протягом його дії відповідач не повідомив позивача у письмовій формі про умови надання кредиту, та не надав в повному обсязі інформації про умови кредитування, як того вимагає цей Закон та ЦК України (в розумінні того, що вільне волевиявлення може бути реалізоване лише за наявності достатньої інформації): існуючі форми кредитування з коротким описом відмінностей між ними, у тому числі між зобов'язаннями споживача; тип процентної ставки; орієнтовна сукупна вартість кредиту й вартість послуги з оформлення кредитного договору (перелік всіх витрат, пов'язаних з одержанням кредиту, його забезпеченням, обслуговуванням і поверненням; наприклад, таких, як: адміністративні витрати, комісії, витрати на страхування, обслуговування кредиту, застави, нотаріальне/юридичне оформлення й т.д.); витрати на похідні договори (застави тощо); обов'язковість, необхідність, вартість укладання додаткових договорів; строк, на який кредит може бути отриманий; варіанти повернення кредиту, заставленого майна і умови; необхідність здійснення оцінки цінних паперів, майна, і, якщо оцінка необхідна, то ким вона здійснюється; юридичні/податкові режим та наслідки: сплати відсотків/процентів; прощення боргу; вимушеного продажу заставлених цінних паперів та іншого майна, державні субсидії, на які споживач має право, або вказівка, від кого споживач може одержати докладну інформацію; позитивні й негативні аспекти пропонованих схем кредитування; ризики. Кегль шрифту, яким викладено Додаток №1 до кредитного договору, є значно меншим за кегль шрифту основного тексту кредитного договору, є нечитабельним за звичайних умов та не дає можливості споживачу навіть з нормальним зором прочитати текст, ознайомитися зі змістом розрахунку сукупної вартості кредиту та абсолютного значення подорожчання кредиту.

Окрім цього, згідно до п.2.1 Постанови НБУ № 168 «Правил надання банками інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту», що діяла на момент підписання кредитного договору, банки зобов'язані перед укладенням кредитного договору надати споживачу в письмовій формі інформацію про умови кредитування, а також орієнтовну сукупну вартість кредиту, зазначивши таке: а) найменування та місцезнаходження банку - юридичної особи та його структурного підрозділу; б) умови кредитування, зокрема: можливу суму кредиту; строк, на який кредит може бути одержаний; мету, для якої кредит може бути використаний; форми та види його забезпечення; необхідність здійснення оцінки майна та, якщо така оцінка є необхідною, ким вона здійснюється; наявні форми кредитування з коротким описом відмінностей між ними, у тому числі між зобов'язаннями споживача; тип процентної ставки (фіксована, плаваюча тощо); переваги та недоліки пропонованих схем кредитування; в) орієнтовну сукупну вартість кредиту з урахуванням: процентної ставки за кредитом, вартості всіх супутніх послуг, а також інших фінансових зобов'язань споживача, які пов'язані з отриманням, обслуговуванням і погашенням кредиту (у тому числі на користь третіх осіб - страховиків, оцінювачів, реєстраторів, нотаріусів тощо);варіантів погашення кредиту, уключаючи кількість платежів, їх періодичність та обсяги; можливості та умов дострокового повернення кредиту; г) інші умови, передбачені законодавством. Цього відповідачем зроблено не було.

Також суд дійшов висновку, що встановлення відповідачем в п.2.2.10 кредитного договору комісії за відкриття позичкового рахунку, а також комісії за розрахунково-касове обслуговування в додатку 1 до цього договору є незаконним. Відповідач нараховував, а позивач сплачував комісію за послуги, супутні кредиту, компенсувалися сукупні послуги банку за рахунок позивача, що є незаконним.

Дія пунктів 22, 23 статті 1, статті 11 Закону «Про захист прав споживачів» із подальшими змінами до нього, у взаємозв'язку з положеннями частини четвертої статті 42 Конституції поширюється на правовідносини між кредитдавцем і позичальником (споживачем) за договором про надання споживчого кредиту, що виникають як під час укладення, так і виконання такого договору. Згідно до п.3.1 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту банки зобов'язані в кредитному договорі або додатку до нього надавати детальний розпис сукупної вартості кредиту з урахуванням процентної ставки за ним, вартості всіх супутніх послуг, а також інших фінансових зобов'язань споживача, зазначивши : значення процентної ставки та порядок обчислення процентних доходів відповідно до вибраного банком методу згідно з вимогами нормативно-правових актів ОСОБА_2 банку; перелік, розмір і базу розрахунку всіх комісій (тарифів) банку, що пов'язані з наданням, обслуговуванням і погашенням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, здійснення валютно-обмінних операцій, юридичне оформлення тощо; перелік і розмір інших фінансових зобов'язань споживача, які виникають на користь третіх осіб згідно з вимогами законодавства України та/або умовами кредитного договору (страхові платежі під час страхування предмета застави, життя та працездатності споживача, розмір зборів до Пенсійного фонду України, комісії під час купівлі-продажу іноземної валюти для погашення кредиту та процентів за користування ним, біржові збори, послуги реєстраторів, нотаріусів, інших осіб тощо).

Невідповідність договору споживчого кредиту вимогам закону в момент його укладення тягне за собою недійсність такого договору відповідно до ст. 215 ЦК України. Відповідно до статті 236 Цивільного кодексу України правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення.

Відповідно до приписів частиною 2 статті 548 Цивільного кодексу України недійсне зобов'язання не підлягає забезпеченню. Недійсність основного зобов'язання (вимоги) спричиняє недійсність правочину, щодо його забезпечення, якщо інше не встановлено цим Кодексом.

Згідно до ст.214 ЦПК України, при виборі правової норми, що підлягає застосуванню до спірних правовідносин, суд зобов'язаний враховувати висновки Верховного Суду України, викладені у рішеннях, прийнятих за результатами розгляду заяв про перегляд судового рішення з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 355 цього Кодексу.

Згідно до правової позиції Верховного Суду України на засіданні Судової палати у цивільних справах 16 листопада 2016 року під час перегляду за позовом позичальника до банку про визнання кредитного договору частково недійсним у справі № 6-1746цс16, згідно до пункту 3.6 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту банки не мають права встановлювати платежі, які споживач має сплатити на користь банку, за дії:

- які здійснюються банком на свою користь (ведення справи, договору, облік заборгованості споживача тощо);

- які здійснюються споживачем на користь банку (приймання платежу від споживача тощо);

- які здійснюються банком або споживачем із метою встановлення, зміни або припинення правовідносин (укладення кредитного договору, внесення змін до нього, приймання повідомлення споживача про відкликання згоди на кредитний договір тощо).

Згідно до п.2.2 вищевказаних Правил інформація про платежі споживача, які зазначені в пункті 2.1, надається з обов'язковим зазначенням бази їх розрахунку(зазначається сума,напідставі якої робиться розрахунок, зокрема сума наданого кредиту, сума непогашеного кредиту, фіксована сума тощо). Ця інформація також була відсутня.

Відповідно до ст. 21 Закону України «Про захист прав споживачів» права споживача вважаються в будь-якому разі порушеними, якщо:а) при реалізації продукції будь-яким чином порушується право споживача на свободу вибору продукції (в даному випадку всупереч ст. 11 Закону України „ Про захист прав споживачів " перед укладенням кредитного договору відповідач не повідомив позивачку про наявні форми кредитування з коротким описом відмінностей між ними, в тому числі між зобов'язаннями споживача, чим було порушене право споживача на свободу вибору продукції);б) порушується принцип рівності сторін договору, учасником якого є споживач (правовий аналіз кредитного договору свідчить про порушення принципу рівності сторін договору на шкоду споживачу, зокрема, зобов'язання відповідача зводяться до 3 підпунктів, тоді як позивачки - 13);в) будь-яким чином (крім випадків, передбачених законом) обмежується право споживача на одержання необхідної, доступної, достовірної та своєчасної інформації про відповідну продукцію (відповідачем було обмежено право споживача на одержання необхідної, доступної, достовірної та своєчасної інформації про кредит, так як не повідомлено про: наявні форми кредитування з коротким описом відмінностей між ними, в тому числі між зобов'язаннями споживача; тип відсоткової ставки; орієнтовну сукупну вартість кредиту та вартість послуги з оформлення договору про надання кредиту (перелік усіх витрат, пов'язаних з одержанням кредиту, його обслуговуванням та поверненням, зокрема таких, як адміністративні витрати, витрати на страхування, юридичне оформлення тощо); податковий режим сплати відсотків та про державні субсидії, на які споживач має право, або відомості про те, від кого споживач може одержати докладнішу інформацію; переваги та недоліки пропонованих схем кредитування, та інше, вищевказане);г) споживачу реалізовано продукцію, яка є небезпечною, неналежної якості, фальсифікованою (відповідно до Зкону «Про захист прав споживачів», безпека продукції - відсутність будь-якого ризику для життя, здоров'я, майна споживача і навколишнього природного середовища при звичайних умовах використання, зберігання, транспортування, виготовлення і утилізації продукції (продукція надана відповідачем (валютний кредит є фінансовим продуктом) є небезпечною для майнових інтересів позивачки, так як є схильною до різких і значних коливань своєї вартості;ґ) ціну продукції визначено неналежним чином (вартість кредиту було визначено всупереч «Правилам надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту», затвердженим постановою НБУ від 10.05.2007, № 168).

Відповідно до ч. 12. ст. 10 Закону України „ Про захист прав споживачів ", якщо після укладення договору стане очевидним, що послуги, зважаючи на їх ціну (вартість) та характеристики або інші обставини, явно не задовольнятимуть інтереси або вимоги споживача, виконавець зобов'язаний негайно повідомити про це споживача.

Виконавець зобов'язаний таким же чином повідомити споживача, якщо вартість робіт (послуг) може істотно зрости, ніж можна було очікувати під час укладення договору

Споживач має право відмовитися від договору про надання послуг без штрафних санкцій з боку виконавця у разі виникнення обставин, передбачених в абзацах першому та другому ч. 12. ст. 10 Закону.

Відповідно до ст. 15 Закону України "Про захист прав споживачів", у разі коли надання недоступної, недостовірної, неповної або несвоєчасної інформації про продукцію та про виробника (виконавця, продавця) спричинило придбання продукції, яка не має потрібних споживачеві властивостей, споживач має право визнати договір недійсним і вимагати відшкодування завданих йому збитків.

Відповідно до ч. 6 ст. 19 Закону України «Про захист прав споживачів», правочини, здійснені з використанням нечесної підприємницької практики, є недійсними.

Кредитний договір містить умови, які регулюють внесення змін (доповнень) та розірвання Договору лише в односторонньому порядку, а позивач має право зробити це, лише повністю виконавши свої зобовязання (сплативши кредит та проценти за ним).

Метою ж Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», є створення правових основ для захисту інтересів споживачів фінансових послуг. Згідно до п. 8 ч. 1 ст. 6 цього Закону „договір повинен містити: порядок зміни і припинення дії договору", отже відповідно до мети Закону, договір повинен містити і умови, які регулювали б порядок змін та розірвання договору, коли цього вимагає захист інтересів споживача (Позичальника).

Так як договір взагалі не містить порядку зміни умов, який враховував би інтереси споживача (Позичальника), взагалі не містить умови саме про порядок припинення договору, а це є істотними умовами (ст. 628 ЦК), то кредитний договір в цілому також суперечить і п. 8 ч. 1 ст. 6 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг».

Окрім того, згідно до п.2.3.2 відповідач має право коригувати плату за кредит, чим ставить позичальника перед фактом зміни процентної ставки по кредиту щодо укладеного кредитного договору. Цей пункт можна трактувати досить широко і не на користь позичальника, він не дає можливості відстояти свої інтереси у разі незгоди з підняттям процентної ставки: позивачка або згідна на запропоновані відповідачем умови, або має повернути достроково весь кредит, що вже є дискримінацією, тобто таким, що всупереч принципу добросовісності має наслідком істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживачу. Банк залишив за собою право в будь-який час підвищувати процентну ставку, та передбачив своє право, в разі незгоди позивача, чи взагалі без згоди, вимагати повернення всієї суми кредиту та проценти.

Статтею 203 ЦК України передбачено, що необхідним для чинності правочину є дотримання таких вимог: зміст правочину не може суперечити Цивільному Кодексу України, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі;правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до ст. 215 Цивільного Кодексу України підставою недійсності правочину (договору) є недодержання в момент вчинення правочину сторонами або однією із сторін, зокрема вимоги про те, що зміст правочину не може суперечити Цивільного кодексу України, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Крім цього волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Порушення вимог законодавства при укладенні кредитного договору, а саме - порушення вимог статті 525 ЦК України, також є підставою для визнання кредитного договору недійсним. Дана стаття говорить про недопустимість односторонньої відмови від зобов'язання чи односторонньої його зміни. Тобто, визначення в договорі умови, що відповідач в будь-який момент може підняти процентну ставку або розірвати кредитний договір в односторонньому порядку і вимагати повернення кредиту, теж тягне за собою визнання даного договору недійсним.

Згідно до ч.5 п.3 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» несправедливими є, зокрема, умови договору про встановлення вимоги щодо сплати споживачем непропорційно великої суми компенсації (понад п'ятдесят відсотків вартості продукції (послуг) у разі невиконання ним зобов'язань за договором. Якщо одночасно Відповідач застосовує всі санкції, передбачені кредитним договором, позивач має сплатити більше 50 % процентів.

Проте згідно до п. 9 ч. 1 ст. 6 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» договір повинен містити: права та обов'язки сторін, відповідальність сторін за невиконання або неналежне виконання умов договору".

При цьому суд вважає, що в цій частині можна встановити невідповідність договору Закону України « Про захист прав споживачів», проте позовні вимоги щодо визнання недійсним кредитного договору саме на цій підставі суд вважає недоведеними.

Щодо договору від 16.05.2012 р. про погашення заборгованості по кредитному договору № 002-131/2007 від 20.09.2007 р. додатково до вищевикладеного суд зазначає наступне.

Відповідно до ст. 605 ЦК України зобов'язання припиняється внаслідок звільнення (прощення боргу) кредитором боржника від його обов'язків, якщо це не порушує прав третіх осіб щодо майна кредитора. Цією статтею передбачена можливість припинення зобов'язання прощенням боргу, але тільки зі згоди кредитора. Прощення боргу є правом, а не обов'язком кредитора.

Зазначений договір від 16.05.2012 р. фактично є договором про внесення змін до кредитного договору і направлений на зміну вищевказаного кредитного договору щодо основного боргу, процентів, порядку їх сплати, строку дії, припинення кредитного договору тощо. Предметом цього договору про погашення заборгованості є зобов'язання позивача не пізніше 16.05.2012 р. здійснити погашення заборгованості за кредитним договором в сумі 159863,01 дол.США.

В п.2.2 вказано умову, що у випадку надходження не пізніше 16.05.2012 р. 159863,01 дол.США «Сторони домовились про припинення зобов'язання (прощення боргу) Позичальника, що залишилася невиконаним за кредитним договором №002-131/2007 від 20 вересня 2007 року на суму 158348,71 дол. США шляхом звільнення Банком Позичальника від його обов'язків за кредитним договором» (при цьому не вказано, яким). Далі в розділі 3 вказано, що цей Договір укладається під відкладальною обставиною набрання ним чинності, набирає чинності знову ж-таки 16.05.2012 р. (за умови надходження всієї суми коштів, вказаних у п.2.1) - при цьому не вказано, від кого та куди. Якщо ж до 16.05.2012 р. вся ця сума коштів не надійде на рахунок Позичальника в Банку, вважається, що цей Договір не набув чинності.

В преамбулі Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ризиків фінансових послуг» вказано, що метою цього закону є створення правових основ для захисту інтересів споживачів фінансових послуг, правове забезпечення діяльності і розвитку конкурентноспроможності ринку фінансових послуг в Україні. В статті 1 цього Закону зазначено, що учасники ринків фінансових послуг - юридичні та фізичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності, які відповідно до закону мають право здійснювати діяльність з надання фінансових послуг на території України та споживачі таких послуг.

Відповідно до ст. 110 ЦК України, Постанови Пленуму Верховного Суду України №5 від 12.04.1996 р., Закону «Про захист прав споживачів" - до відносин, які регулюються законом України "Про захист прав споживачів", належать зокрема ті, що виникають з договорів про надання фінансово-кредитних послуг. Закон України „Про захист прав споживачів", як зазначено в його преамбулі, регулює відносини між споживачами товарів, робіт і послуг та виробниками і продавцями товарів, виконавцями робіт і надавачами послуг різних форм власності, встановлює права споживачів, а також визначає механізм їх захисту та основи реалізації державної політики у сфері захисту прав споживачів. Оспорюваний договір є договором про внесення змін до кредитного договору, бо укладено на його реалізацію та зміну умов. Тому положення Закону «Про захист прав споживачів» поширюються і на нього.

Недійсність кредитного договору тягне за собою і недійсність договору про погашення заборгованості.

Зміст спірного договору про погашення заборгованості суперечить частині 2 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів», бо ні перед укладенням договору, ні протягом його дії, Відповідач не повідомив позивача у письмовій формі про всі умови погашення заборгованості, про те, коли саме він набуває чинності. Грошові зобовязання встановлені у іноземній валюті, про що йшлося вище.

Відповідно до ст. 236 Цивільного кодексу України правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення. Зазначене порушення вимог ЦК України має своїм наслідком недійсність вказаного договору.

Відповідно до ст. 215 Цивільного Кодексу України підставою недійсності правочину (договору) є недодержання в момент вчинення правочину сторонами або однією із сторін, зокрема вимоги про те, що зміст правочину не може суперечити ЦКУ, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Крім цього волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Відповідно до ст. 15 Закону України "Про захист прав споживачів", у разі коли надання недоступної, недостовірної, неповної або несвоєчасної інформації про продукцію та про виробника (виконавця, продавця) спричинило придбання продукції, яка не має потрібних споживачеві властивостей, споживач має право визнати договір недійсним і вимагати відшкодування завданих йому збитків.

Відповідно до ч. 6 ст. 19 Закону України «Про захист прав споживачів», правочини, здійснені з використанням нечесної підприємницької практики, є недійсними, тобто виходячи з вищевикладеного це є достатньою підставою для визнання Договору недійсним.

Первісний кредитний договір діє до 19.09.2022 року, однак Відповідач не звертався до позивача з вимогою про його розірвання тощо. Обидва оспорювані договори взагалі не містять порядку зміни умов, який враховував би інтереси споживача, не містить умов про припинення договору.

Статтею 203 ЦК України передбачено, що необхідним для чинності правочину є дотримання таких вимог:зміст правочину не може суперечити Цивільному Кодексу України, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі;правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Суд встановив, що дійсного вільного волевиявлення позивачки під час підписання договорів не було. Підписання позивачкою оспорюваних договорів є вимушеним, на невигідних для неї умовах та під впливом помилки.

Оскільки судом встановлено порушення з боку відповідача прав позивачки як споживача, суд приходить до висновку про наявність правових підстав для визнання спірних договорів недійсними. З огляду на вищевикладене, суд вважає, що є підстави вважати кредитний договір та договір про погашення заборгованості недійсними.

Згідно ч. 1 ст. 11 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків встановлених ст. 61 ЦПК України, відповідно до ст. 60 ЦПК України. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Докази не можуть ґрунтуватися на припущеннях. Відповідно до ст. 58 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

На підставі викладеного, керуючись ст..ст. 224,235,237,238,317,319,321,384,386,391,629,655,658 ЦК України, ст.ст. 10,11,60,88,212-215 ЦПК України,-

В И Р І Ш И В:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до Акціонерного банку «АвтоЗАЗ банк», правонаступником якого є Відкрите акціонерне товариство «БАНК КІПРУ», правонаступником якого, в свою чергу, є Публічне акціонерне товариство «БАНК КІПРУ», правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство «НЕОС БАНК», про захист прав споживачів і визнання договорів недійсними, задовольнити.

Визнати Акціонерний банк «АвтоЗАЗ банк», правонаступником якого є Відкрите акціонерне товариство «БАНК КІПРУ», правонаступником якого, в свою чергу, є Публічне акціонерне товариство «БАНК КІПРУ», правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство «НЕОС БАНК», таким, що порушив права ОСОБА_1 як споживача за кредитним договором №002-131/2007 від 20.09.2007 р. та договором про погашення заборгованості від 16.05.2012 р.

Визнати недійсним договір про погашення заборгованості від 16.05.2012 р. між ОСОБА_1 та ПАТ «Банк Кіпру».

Стягнути з Публічного акціонерного товариства «НЕОС БАНК» на користь ОСОБА_3 судовий збір в суммі 114 гривен 70 копійок.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства «НЕОС БАНК» на користь держави судовий збір в суммі 243 гривни 60 копійок.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до апеляційного суду Харківської області через Дзержинський районний суд шляхом подання в десятиденний строк з дня проголошення рішення апеляційної скарги.

Рішення ухвалено та надруковано суддею в нарадчій кімнаті.

Суддя