Постанова № 63577304, 20.12.2016, Марківський районний суд Луганської області

Справа № 417/3467/16-а

Провадження № 2-а/417/37/16

ПОСТАНОВА

Іменем україни

"20" грудня 2016 р. смт.Марківка Луганської області

Марківський районний суд Луганської області у складі: головуючого судді Дідоренко А.Е., при секретарі Колеснік В.В., розглянувши в залі суду смт. Марківка Луганської області в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Управління Пенсійного Фонду України в Марківському районі Луганської області про визнання незаконними дії та рішення суб'єкта владних повноважень і зобов'язання вчинити певні дії та прийняти відповідні рішення,-

встановив:

01.12.2016 року позивач звернувся до суду з позовом до Управління Пенсійного Фонду України в Марківському районі Луганської області про визнання незаконними дії та рішення суб'єкта владних повноважень і зобов'язання вчинити певні дії та прийняти відповідні рішення.

12.12.2016 року позивач змінив адміністративний позов, в якому зазначив, що 03.11.2016 року він звернувся з письмовою заявою до Управління Пенсійного Фонду України в Марківському районі Луганської області щодо підрахунку йому вислуги років та призначення пенсії за вислугу років відповідно до ст.50-1 Закону України «Про прокуратуру» №1789 від 05.11.1991 із змінами.

Згідно з ч. 1 ст. 50-1 Закону прокурори і слідчі зі стажем роботи не менше 20 років, у тому числі зі стажем роботи на посадах прокурорів і слідчих прокуратури не менше 10 років, мають право на пенсійне забезпечення за вислугу років незалежно від віку. Пенсія призначається в розмірі 80% від суми їхньої місячної (чинної) заробітної плати, до якої включаються всі види оплати праці, на які нараховуються страхові внески, одержуваної перед місяцем звернення за призначенням пенсії. За кожен повний рік роботи понад 10 років на цих посадах пенсія збільшується на 2%, але не більше 90% від суми місячного (чинного) заробітку.

З урахуванням ч.2 ст.50-1 Закону (ред.11.03.2002), розмір виплат (крім посадових окладів, надбавок за класні чини, вислугу років), що включається в заробіток для обчислення пенсії, визначається за вибором того, хто звернувся за пенсією, за останні 24 календарні місяці роботи, яка дає право на даний вид пенсії, підряд перед зверненням за пенсією, або за будь-які 60 календарних місяців такої роботи підряд перед зверненням за пенсією, незалежно від наявності перерв протягом всього періоду на даній роботі.

11.11.2016 за № 49/53/02-38 позивач одержав відповідь на звернення, у якій зазначається, що станом на 30.09.2016 його вислуга років за підрахунками УПФУ в Марківському районі складає 19 років 4 місяці і 25 днів, з яких на посадах прокурорів - 13 років і 2 дні, а відповідно до ч. 1 ст. 50-1 Закону України «Про прокуратуру» прокурори та слідчі мають право на пенсійне забезпечення за вислугу років незалежно від віку за наявності на день звернення вислуги років на період з 01.102016 по 30.09.2017 - 23 роки, у томі числі стажу на посадах прокурорів і слідчих не менше 13 років, у зв'язку з чим йому відмовлено у призначенні пенсії за вислугою років.

Позивач з вказаною відповіддю УПФУ не згодний, вважає, що вона прийнята з порушеннями законодавства та порушує його законні права та інтереси.

Користуючись своїм законним правом та реалізуючі його, він звернувся до суду з адміністративним позовом про визнання незаконними дії та рішення суб'єкта владних повноважень і зобов'язання вчинити певні дії та прийняти відповідні рішення щодо призначення йому пенсії за вислугу років.

В судове засідання позивач не з'явився, надав суду заяву про розгляд справи без його участі, позовні вимоги підтримує, просить розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі документами (а.с.54).

Представник відповідача в судове засідання не з'явився, надав суду письмові заперечення та заяву про розгляд справи без участі представника управління за наявними у справі матеріалами. (а.с.49).

Відповідно до письмових заперечень представника відповідача на змінений адміністративний позов, управління Пенсійного фонду України в Марківському районі Луганської області позовні вимоги ОСОБА_1 не визнає, та вважає їх такими, що не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Позивач у своєму позові вказує, що у відповіді управління від 11.11.2016 року №49/53/02-38 його вислуга складає 19 років 4 місяці 25 днів, але таке твердження є помилковим, оскільки у відповіді управління зазначило загальний стаж роботи.

Позивач наголошує на тому, що частиною 1 статті 50-1 Закону України «Про прокуратуру» встановлено, що прокурори і слідчі зі стажем роботи не менше 20 років, у тому числі зі стажем роботи на посадах прокурорів і слідчих прокуратури не менше 10 років, мають право на пенсійне забезпечення за вислугу років незалежно від віку. Пенсія призначається в розмірі 80 % від суми їхньої місячної (чинної) заробітної плати, до котрої включаються всі види оплати праці, на які нараховуються страхові внески, одержуваної перед місяцем звернення за призначенням пенсії. За кожен повний рік роботи понад 10 років на цих посадах пенсія збільшується на 2%, але не більше 90 % від суми місячного (чинного) заробітку.

Тобто позивач вважає, що він набув право на пенсію за вислугу років, але таке твердження є помилковим, оскільки на момент звернення з заявою про призначення йому пенсії за вислугу років Закон України «Про прокуратуру» №1789-ХІІ від 05.11.1991 на підставі підпункту 1 пункту 3 розділу ХІІ Прикінцевих положень Закону України «Про прокуратуру» №1697-VІІ від 14.10.2014 визнано таким, що втратив чинність, тому до спірних правовідносин має застосовуватися ст.86 Закону України «Про прокуратуру» №1697 -VІІ від 14.10.2014.

При цьому Прикінцеві та перехідні положення Закону №1697 -VІІ від 14.10.2014 не містять положення стосовно збереження за прокурорами, які були призначені на відповідну прокурорську посаду до набрання чинності цим Законом, права на отримання пенсії за вислугу років відповідно до законодавства, що діяло до дня набрання чинності Законом №1697 -VІІ від 14.10.2014.

На сьогодні положення Закону №1697 -VІІ від 14.10.2014 щодо визначення права прокурора на отримання пенсії за вислугу років не визнані неконституційними, також відносно них відсутнє офіційне тлумачення Конституційного Суду України.

Отже, висновок позивача про те, що порядок пенсійного забезпечення визначається у відповідності до ст.50-1 Закону України «Про прокуратуру» від 05.11.1991 року є необґрунтованим.

За приписами ч.1 ст.86 Закону України «Про прокуратуру» від 14.10.2014 року прокурори мають право на пенсійне забезпечення за вислугу років незалежно від віку за наявності на день звернення вислуги років не менше:

- з 1 жовтня 2016 року по 30 вересня 2017 року - 23 роки, у тому числі стажу роботи на посадах прокурорів і слідчих прокуратури не менше 13 років.

До вислуги років, що дає право на пенсію згідно з цією статтею, зараховується час роботи на прокурорських посадах, перелічених у статті 56 Закону, в тому числі у військовій прокуратурі, стажистами в органах прокуратури, слідчими, суддями, на посадах начальницького складу органів внутрішніх справ, офіцерських посадах Служби безпеки України, посадах державних службовців, які займають особи з вищою юридичною освітою, в науково- навчальних закладах Генеральної прокуратури України працівниками, яким присвоєно класні чини, на виборних посадах у державних органах, на посадах в інших організаціях, якщо працівники, що мають класні чини, були направлені туди, а потім повернулися в прокуратуру, строкова військова служба, половина строку навчання у вищих юридичних навчальних закладах, частково оплачувана відпустка жінкам по догляду за дитиною до досягнення нею трьох років.

Таким чином, станом на 03.11.2016 загальний стаж ОСОБА_1 складає 19 років 4 місяці 25 днів, з яких:

На прокурорських посадах - 13 років 2 дні;

Вислуга років складає 17 років 4 місяці 29 днів, в тому числі:

-час роботи на прокурорських посадах - 13 років 2 дні;

-на посадах начальницького складу органів внутрішніх справ - 2 роки 5 місяців 2 дні;

-половина строку навчання у вищих юридичних навчальних закладах - 1 рік 11 місяців 25 днів.

Позивач зазначає, що до його страхового стажу управлінням зараховано лише стаж календарної строкової служби, без врахування трикратного розміру військової служби, протягом якого він брав участь в АТО в особливий період і що зазначений період часу з 01.01.2015 по 01.09.2015 взагалі не зарахований до вислуги років.

Але це не відповідає дійсним обставинам справи, оскільки пенсійне забезпечення громадян України здійснюється за нормами Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».

Згідно зі ст. 21 Закону облік усіх застрахованих осіб та персоніфікований облік надходжень від сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, а також персоніфікований облік коштів накопичувальної системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування здійснюються в порядку, визначеному Законом України від 08.07.2010 №2464-VІІ «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» із змінами (далі Закон №2464-VІІ). Персоніфікований облік у системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування є складовою частиною Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування.

Відповідно до ст.24 Закону страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок. Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності Законом. Виходячи з цього, управлінням було зараховано до страхового стажу та до вислуги років час роботи в органах прокуратури з 30.01.2003 по 31.12.2014 року та з 01.09.2015 по 30.09.2016 року.

Період з 01.01.2015 по 01.09.2015 не зарахований ні до вислуги років ні до страхового стажу, з наступних підстав:

За працівниками, призваними на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період зберігається місце роботи, посада та середній заробіток до дня фактичної демобілізації.

Відповідно до постанови КМУ від 04.03.2015 №105 «Про затвердження Порядку виплати компенсації підприємствам, установам, організаціям у межах середнього заробітку, призваних на військову службу за призивом під час мобілізації, на особливий період» за працівниками підприємств, призваних на військову службу за призивом під час мобілізації, на особливий період, які отримують компенсаційні виплати, що виплачує роботодавець за рахунок коштів державного бюджету в межах середнього заробітку, єдиний соціальний внесок не нараховується і, відповідно, період отримання таких виплат до страхового стажу не зараховується.

Щодо посилання позивача на врахування трикратного розміру військової служби управління зазначає наступне:

В трудовій книжці позивача відсутні записи безпосередньо про проходження військової служби.

Відповідно до п.6 ПОРЯДКУ підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (затвердженого Постановою КМУ від 12.08.1993 №637): військова служба у складі діючої армії в період бойових дій, в тому числі під час виконання інтернаціонального обов'язку, зараховується до трудового стажу на підставі довідок військових комісарів, які видаються в порядку, що визначається Міноборони.

Стосовно розрахунку заробітної плати позивача зазначають, що відповідно до ч.2 ст.86 Закону України «Про прокуратуру» №1697-VII від 14.10.2014: Пенсія призначається в розмірі 60% від суми їхньої місячної (чинної) заробітної плати, до якої включаються всі види оплати праці, з якої було сплачено єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, а до 01 січня 2011 - страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, одержуваної перед місяцем звернення за призначенням пенсії.

Отже, на підставі вищевикладеного, УПФУ зазначає, що стаж за вислугою років ОСОБА_1 складає 17 років 4 місяці 29 днів та його кількість є недостатньої для призначення йому пенсії за вислугу років за Законом України «Про прокуратуру» від 14.10.2014 року.

Враховуючи, що особи, які беруть участь у даній справі, скористалися правом заявити клопотання про розгляд справи за їх відсутності, суд на підставі ч.4 ст.122 КАС України розглядає адміністративну справу за наявними у справі матеріалами в порядку письмового провадження.

Суд, дослідивши письмові матеріали справи встановив наступні обставини та визначив відповідні до них правовідносини.

Відповідно до вимог ч.2 ст.71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень обов'язок по доказуванню правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Судом достовірно встановлено, що 03.11.2016 року ОСОБА_1 звернувся до Управління Пенсійного Фонду України в Марківському районі Луганської області із заявою та пакетом документів для призначення пенсії за вислугу років відповідно до Закону України «Про прокуратуру».

Листом Управління Пенсійного Фонду України в Марківському районі Луганської області №4953/02-38 від 11.11.2016 року, позивачу було відмовлено у призначенні пенсії за вислугу років відповідно до ч.1 ст.50-1 Закону України «Про прокуратуру» у зв'язку з відсутністю законних підстав та роз'яснено, що прокурори і слідчі мають право на пенсійне забезпечення за вислугу років незалежно від віку за наявності на день звернення вислуги років на період з 01 жовтня 2016 по 30 вересня 2017 року - 23 роки, у тому числі стажу роботи на посадах прокурорів і слідчих не менше 13 років.

Згідно до ч.6 ст.50-1 вищезазначеного Закону до вислуги років, що дає право на пенсію за вислугу років зараховується час роботи на прокурорських посадах, перелічених у статті 56 цього Закону, в тому числі у військовій прокуратурі, стажистами в органах прокуратури, слідчими, суддями, на посадах начальницького складу органів внутрішніх справ, офіцерських посадах Служби безпеки України, посадах державних службовців, які займають особи з вищою юридичною освітою, в науково-навчальних закладах Генеральної прокуратури України працівникам, яким присвоєно класні чини, на виборних посадах у державних органах, на посадах в інших організаціях, якщо працівники, що мають класні чини, були направлені туди, а потім повернулися в прокуратуру, строкова військова служба, половина строку навчання у вищих юридичних навчальних закладах, частково оплачувана відпустка жінкам по догляду за дитиною до досягнення нею трьох років.

Також встановлено, що відповідно до наданих документів загальний стаж ОСОБА_1 складає 19 років 4 місяці 25 днів, у тому числі стажу роботи на посадах прокурорів і слідчих прокуратури - 13 років 2 дні, яких є недостатньо для призначення пенсії за вислугу років відповідно до статті 50-1 Закону України «Про прокуратуру» (а.с.42).

Згідно заперечень представника відповідача, однією з підстав відмови з призначенні позивачу пенсії за вислугу років, відповідно до Закону України «Про прокуратуру» стало те, що станом на день звернення ОСОБА_1 про призначення пенсії за вис лугу років, тобто 03.11.2016 року, його стаж за вислугу років складає 17 років 4 місяці 29 днів, на прокурорських посадах - 13 років 2 дні, що є недостатнім для призначення пенсії у відповідності до ст..86 Закону України «Про прокуратуру».

Відповідно до ст.86 Закону України «Про прокуратуру» №1697-VII, який набрав чинності 15.07.2015 року, прокурори мають право на пенсійне забезпечення за вислугу років незалежно від віку за наявності на день звернення вислуги років не менше: з 01 жовтня 2015 року по 30 вересня 2016 року - 22 роки 6 місяців, у тому числі стажу роботи на посадах прокурорів не менше 12 років 06 місяців.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачу до стажу роботи для вислуги років відповідачем не було зараховано період навчання в Луганському інституті внутрішніх справ, а також не було враховано у трикратному розмірі час проходження позивачем військової служби, протягом якого він брав участь в антитерористичній операції в особливий період.

При відмові позивачу у призначенні пенсії за вислугу років відповідачем не враховано, що до спірних правовідносин необхідно застосовувати норми законодавства, які діяли на зазначений період часу.

Згідно довідки Луганського державного інституту внутрішніх справ імені Е.О. Дідоренко №39 від 19.12.2016 року, ОСОБА_1 з 26.08.1996 року був зарахований курсантом 1 курсу факультету №2 (слідчо-криміналістичного) та йому було присвоєно звання «рядовий міліціонер». 24.07.2000 року ОСОБА_1 закінчив Луганський інститут внутрішніх справ імені Е.О. Дідоренко та був відряджений до подальшого проходження служби до УМВС України в Луганській області.

Відповідно до ч.3 ст.18 Закону України «Про міліцію» від 20.12.1990 року, в редакції станом на дату вступу позивача до Луганського державного університету внутрішніх справ імені Е.О. Дідоренко, а саме 26.08.1996 року, навчання у школах Міністерства внутрішніх справ України після здобуття середньої освіти прирівнюється до проходження військової служби.

Отже, до стажу роботи позивача, що дає право на пенсію за вислугою років згідно Закону України «Про міліцію» зараховується, зокрема, строк навчання у вищому навчальному закладі, а саме Луганському інституті внутрішніх справ МВС України.

Крім того, згідно довідки військової частини від 01.09.2015 року про безпосередню участь особи в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення і захисті незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України, солдат ОСОБА_1 в період з 06.09.2014 року по 01.09.2015 року проходив військову службу у складі в/ч пп. В1913, та зокрема у період з 30.10.2014 року по 01.09.2015 року брав безпосередню участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення і захисті незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України в районі/районах проведення антитерористичній операції (а.с.40).

Відповідно до абз.4 п.3 Порядку обчислення стажу державної служби, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №283 від 03.05.1994 року, чинного на час проходження позивачем військової служби, до стажу державної служби включається також у трикратному розмірі час проходження військовослужбовцями військової служби, протягом якого особа брала участь в антитерористичній операції в особливий період.

Згідно Закону України від 21.10.1993 року №3543-ХІІ «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» особливим періодом є функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудований період після закінчення воєнних дій.

Таким чином, з доказів долучених позивачем до позовної заяви вбачається, що ОСОБА_1 брав участь в антитерористичній операції в особливий період загалом 10 місяців та два дні, що у трикратному розмірі для обчислення страхового стажу, що дає право на призначення пенсії за вислугу років, складає два роки шість місяців та шість днів.

Відповідно до ст.8 Конституції України в Україні діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу та пріоритет над іншими нормативно - правовими актами. Закони та підзаконні нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції і повинні відповідати їй. Норми Конституції є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

Відповідно до ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи, зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачений Конституцією та Законами України.

Відповідно до статті 22 Конституції України закріплені нею права і свободи не є вичерпними, гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законодавчих актів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Із загального змісту статті 22 Конституції України можна зробити висновок, що права і свободи людини і громадянина в нашій державі можуть тільки розширюватись, удосконалюватись, але ніяким чином не звужуватись.

Статтею 58 Конституції України закріплено, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.

Більш того, Європейський суд з прав людини ще у 1974 році у справі «Мюллер проти Австрії» (ухвала щодо прийняття заяви №6849/72 від 16.12.1974 року) зазначив, що у зв'язку зі сплатою обов'язкових внесків до пенсійного фонду у застрахованої особи виникає право власності на пенсію. Відповідно до ст.1 Протоколу №1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути, позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Оскільки ОСОБА_1 постійно сплачував та на даний час продовжує сплачувати передбачені чинним законодавством страхові внески до пенсійного фонду, тому дії відповідача щодо відмови у призначенні йому пенсії є втручанням у його право на мирне володіння майном - пенсією.

Крім того, ч. 1 ст.7 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 № 1058-IV передбачає рівноправність застрахованих осіб щодо отримання пенсійних виплат та виконання обов'язків стосовно сплати страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування.

Варто також підкреслити, що починаючи з 2000 року державні службовці та прирівняні до них категорії (у тому числі прокурорсько-слідчі працівники) мусили платити зі своєї зарплати вищий збір на обов'язкове державне пенсійне страхування, оскільки для них було встановлено прогресивну ставку внеску залежно від бази нарахування: від 1% для доходу менш як 150 грн. до 5% для доходу понад 501 грн.

Оскільки вже з 2004 року рівень зарплат прокурорських працівників, які дають право на спеціальну пенсію, перевищував 500 грн., для них фактично застосовувалася єдина ставка - 5%, тоді як звичайні працівники сплачували не більш як 2%. Прийнятий у 2010 році Закон України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" збільшив цю різницю: для державних службовців і прирівняних категорій ставка єдиного внеску становить 6,1%, для решти найманих працівників - 2,6%.

Отже, ОСОБА_1 упродовж тривалого періоду - понад 15 років, сплачувався єдиний внесок на загальнообов'язкове державне страхування утричі збільшеному розмірі, тобто передбачений спеціальною нормою - тому скасування законодавчих гарантій пенсійного забезпечення прокурорів за спеціальним законом (ст. 50-1 Закону України «Про прокуратуру») є обмеженням його соціальних прав, що відповідно до вищезазначених вимог законодавства є недопустимим.

Згідно з частиною 1 ст. 8 КАС України суд при вирішенні справи має керуватися принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Враховуючи вищенаведене, УПФУ в Марківському районі Луганської області у порушення зазначених вище конституційних норм обмежив існуюче у позивача право на пенсію за вислугу років, а відтак, його дії є протиправними.

Як вбачається з матеріалів справи, а саме з записів у трудовій книжці позивача ОСОБА_1 станом на 03.11.2016 року, тобто на момент подання заяви до відповідача про призначення пенсії, вислуга років позивача складала 21 рік 5 місяців і 28 днів.

Відповідно до ч. 1 ст. 8 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» час проходження військовослужбовцями військової служби в особливий період, що оголошується відповідно до Закону України "Про оборону України", зараховується до їх вислуги років, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби на пільгових умовах у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України.

З огляду на вищевикладене, суд приходить до висновку про наявність у позивача, станом на 03.11.2016 року, тобто на момент подання заяви до відповідача про призначення пенсії, стажу роботи на посаді прокурорів 13 років 01 місяць і п'ять днів.

Таким чином, оскільки позивач звернувся до відповідача з заявою про призначення пенсії 03.11.2016 року, коли згідно Закону №1697-VІІ, а саме частини першої статті 86, якою встановлено, що прокурори мають право на пенсійне забезпечення за вислугу років незалежно від віку за наявності на день звернення в період з 01 жовтня 2015 року по 30 вересня 2016 року вислуги років не менше 22 роки 6 місяців, у тому числі стажу роботи на посадах прокурорів не менше 12 років 6 місяців, позивач має право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до Закону України «Про прокуратуру» від 14.10.2014 року №1697-VІІ.

При прийнятті рішення суд також враховує, що згідно з частиною 1 ст.8 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Звернення до адміністративного суду для захисту прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується (ч.3 ст.8 КАС України).

Частиною 2 ст. 8 КАС України також передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Законом України "Про ратифікацію Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2,4,7 та 11 до Конвенції" (пункт 1) України визнала обов'язковою юрисдикцію Європейського суду з прав людини в усіх питаннях, що стосуються тлумачення та застосування Конвенції. Європейський суд з прав людини розкриває принцип верховенства права через формулювання вимог, які він виводить з цього принципу.

Вирішуючи питання про застосування Закону в часі, суд виходить із того, що згідно зі ст.22 Конституції України закріплені нею права і свободи не є вичерпними, гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законодавчих актів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Конституційним судом України неодноразово розглядались питання, пов'язані з реалізацією права на соціальний захист громадян України та визначав, що Конституція України виокремлює певні категорії громадян України, що потребують додаткових гарантій соціального захисту з боку держави. До них, зокрема, належать громадяни, які відповідно до ст. 17 Конституції України перебувають на службі у військових формуваннях та правоохоронних органах держави, забезпечуючи суверенітет і територіальну цілісність України, її економічну та інформаційну безпеку, а саме: у Збройних Силах України, органах Служби безпеки України, міліції, прокуратури, охорони державного кордону України, податкової міліції, Управління державної охорони України, державної пожежної охорони, Державного департаменту України з питань виконання покарань тощо (рішення Конституційного Суду України від 06 липня 1999 року № 8-рп/99,рішення Конституційного Суду України від 20 березня 2002 року № 5-рп/2002 у справі щодо пільг, компенсацій і гарантій).

У зазначених рішеннях Конституційний суд України вказував, що необхідність додаткових гарантій соціальної захищеності цієї категорії громадян як під час проходження служби, так і після її закінчення зумовлена насамперед тим, що служба у Збройних Силах України, інших військових формуваннях та правоохоронних органах держави пов'язана з ризиком для життя і здоров'я, підвищеними вимогами до дисципліни, професійної придатності, фахових, фізичних, вольових та інших якостей. Це повинно компенсуватися наявністю підвищених гарантій соціальної захищеності, тобто комплексу організаційно-правових економічних заходів, спрямованих на забезпечення добробуту саме цієї категорії громадян як під час проходження служби, так і після її закінчення.

Виходячи із викладеного у рішеннях Конституційного Суду України розуміння сутності соціальних гарантій працівників правоохоронних органів, зокрема, працівників прокуратури, зміст та обсяг досягнутих ними соціальних гарантій не може бути звужено шляхом внесення змін до законодавства.

З огляду на викладене, враховуючи, що на час проходження служби на прокурорських посадах позивач ОСОБА_1 мав «законне сподівання» на призначення йому пенсії у розмірі встановленому ст. 50-1 Закону України «Про прокуратуру» від 05.11.1991 року, водночас вказані соціальні гарантії було звужено Законом України «Про заходи щодо законодавчого реформування пенсійної системи», який набрав чинності з 01 жовтня 2011 року, суд приходить до висновку про наявність підстав для зобов'язання відповідача призначити та виплачувати пенсію за вислугу років позивачу на підставі довідки Прокуратури Луганської області від 11.07.2016 року з урахуванням довідки Військової частини №86/1 від 01.09.2015 року, виходячи з розрахунку 90 % від суми місячного (чинного) заробітку, починаючи з 03.11.2016 року без обмеження граничного розміру пенсії.

На підставі викладеного, керуючись ст.19,22 Конституції України, ст.ст.2,6-11, 70-72, 105, 160-163, 167 КАС України, Закону України «Про прокуратуру», Закону України «Про заходи щодо законодавчого реформування пенсійної системи», Закону України "Про ратифікацію Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини 1950 року, суд -

ПОСТАНОВИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 до Управління Пенсійного Фонду України в Марківському районі Луганської області про визнання незаконними дії та рішення суб'єкта владних повноважень і зобов'язання вчинити певні дії та прийняти відповідні рішення - задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати рішення Управління Пенсійного Фонду України в Марківському районі Луганської області про відмову у призначенні ОСОБА_1 пенсії за вислугу років.

Зобов'язати Управління Пенсійного Фонду України в Марківському районі здійснити призначення та виплачувати ОСОБА_1 пенсію за вислугу років згідно із ст. 50-1 Закону України «Про прокуратуру» (в редакції чинній на час виникнення права на пенсію) з дня звернення, виходячи із розрахунку 90 % від суми місячного (чинного) заробітку, без обмеження граничного розміру пенсії, зарахувавши до вислуги років, що дає право на пенсію згідно зі ст. 50-1 Закону України «Про прокуратуру», тобто як спеціальний стаж, увесь період навчання ОСОБА_1 в якості курсанта Луганського інституту внутрішніх справ МВС України та одночасне перебування на службі в органах внутрішніх справ в УМВС України в Луганській області, службу в органах прокуратури Луганської області, зарахувавши до вислуги років, що дає право на пенсію згідно з зазначеною статтею, у трикратному розмірі час проходження ним, як військовослужбовцем військової служби, протягом якого ОСОБА_1 брав участь в антитерористичній операції в особливий період, а загалом визначити вислугу років, що дає право на пенсію згідно з ст. 50-1 Закону України «Про прокуратуру» на день звернення за призначенням пенсії, починаючи з 03.11.2016 року без обмеження граничного розміру пенсії.

Постанова суду може бути оскаржена до Донецького апеляційного адміністративного суду через Марківський районний суд Луганської області протягом десяти днів з дня її проголошення, а у разі застосування судом частини третьої ст. 160 КАС України апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Суддя Марківського районного суду А.Е. Дідоренко